Олюнька писав:Івана, 20/23: "Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються."
Дайте повну цитату. Кому він це сказав?:)
Модератори: Just_me, Artur, ihor
Олюнька писав:Ви не зрозумієте
Івана, 20/23: "Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються."
andrivovk писав: ...Ці люди погано сповідалися. - відповів Господь.
P.S.Сповідайтеся добре.
P.P.S.Не пам'ятаю джерела, і яка це свята була.Передав тут тільки основну думку цього об'явлення.
kristik писав:... вважається, що така людина йде в пекло...
о.Олег писав:Злий Іван писав:Цікаво виходить: пекло -- зовнішня темрява, місце, де нема Бога, але Бог є завжди і всюди. Виходить якась філософська заковирка.
філософська заковика ще глибша, бо скоріш за все треба говорити не про "місце" (категорію простору у скоріш за все вживаємо алегорично) а про "стан" (пекла) людини. Хоча - і у такому разі важко...
Tornado писав:...Не зрозумів, о.Олеже, як це не про місце? Хіба місце душі живучої людини не є її тіло? Значить на землі душа має місце - людське тіло. Так? А після смерті, що вона вже немає місця, де дівається душа? Хіба не є такі місця для душі як пекло та рай? Чому ж тоді Ви говорите про "стан", а не "місце"?
Людину завжди цікавило, що чекає її після завершення земного шляху, з ким перебуватиме душа в раю? Чи таким страшним є пекло, як його малюють? Чи залежить наше життя у вічності від нашого вибору? На цю тему розмовляємо з викладачем Українського католицького університету, магістром богослов’я Тарасом Тимо.- Чи змінювалися з часом уявлення християн про рай та пекло?
- Церква завжди вірила в існування життя після смерті та у відповідальність людини в загробному житті за її земні вчинки. Сучасні культи, наприклад, New Age, теософія Блаватської, намагаються представити потойбічне життя, як солодкий рожевий коктейль. Мовляв, усі люди будуть щасливими у вічному житті, і немає значення, хто як жив. Церква таке вчення відкидає, спираючись на Євангеліє.
Пам’ятаєте, у притчі про багача і Лазаря йдеться про те, що багач у цьому житті розкошував, але не мав любові до ближнього, не вмів ділитися своїм багатством, не вмів співчувати тим, хто страждав, і після смерті потрапив у місце, де йому було дуже погано. А Лазар, який у цьому житті багато страждав, потрапив у благословенне місце. Це віра Церкви, яка ніколи не піддається сумніву. У загробному житті є відповідальність і поділ людей на дві категорії: спасенних і неспасенних. Неспасенні – це ті люди, які будуть позбавлені присутності Бога і це позбавлення буде для них стражданням. Але вони будуть позбавлені присутності Бога не тому, що він їх цього позбавив, а тому що вони самі відкинули її.
- Притча про Лазаря – не єдиний епізод у Біблії, де вказано на існування раю і пекла?
- Далеко не єдиний. Вчення про рай і пекло є древнім і відкривається людині в Біблії дуже поступово. Про рай знаходимо згадку ще на самому початку Біблії, коли Бог сотворив людину і вона жила в земному раю. Тобто вона жила в гармонії з Богом. Коли говоримо про рай, то йдеться не про місце, не про якусь географічну одиницю – це стан поєднання людини з Богом. Адам і Єва жили в такому стані райського блаженства на землі, пізніше через гріхопадіння вони це втратили, але ця обіцянка раю завжди супроводжувала людство.
Біблія також говорить про місце, яке називається по-єврейськи шеол, а по-старогрецьки – ад. В образній біблійній мові йдеться про яму, рів, в’язницю, тобто місце, де людина ізольована від Бога і від інших людей. Це до певної міри – ілюстрація людського егоїзму. Етимологія українського слова “пекло” вказує на те, що це місце, в якому пече, в якому є вогонь. У Новому Завіті часто говорять про гієну вогненну. Цей вогонь отці Церкви інтерпретують як докори сумління, муки совісті, і найближче, з чим можна порівняти цей біль – це горіння у вогні.
Важливо розуміти дві речі: рай – це не нагорода, а пекло – це не покарання.
- Мабуть, люди саме так і розуміють ці поняття...
- Мабуть. Але це помилка, бо рай в богословському розумінні – це перебування з Богом у вічності, яке є наслідком того, що людина жила по-божому тут, на землі. Це можна порівняти з тим, як сім’я – батьки, діти – живуть разом, і їм добре, а розлука стає для них великою травмою. Те саме й розлука з Богом.
- Але ця розлука з Богом і є карою за грішне життя?
- Дуже часто люди сприймають Бога як суддю, який карає за гріхи. Насправді Бог хоче зняти з людини всі страждання, дати їй якомога більше щастя, але людина сама не приймає цього від Бога. І її муки в пеклі – її власний вибір, який є наслідком її впертого перебування в гріху.
- Чи в раю душі житимуть поряд з тими, кого люблять?
- Рай - це продовження земного життя людини. І навряд чи хтось з нас може уявити своє щастя без тих людей, яких любить. Напевне, діти зустрінуться з батьками, чоловік із жінкою. Але по великому рахунку ми не знаємо, як саме виглядає життя в царстві Божому...
- Відомо, що католики вірять у чистилище. Як його трактують богослови?
- Люди після смерті діляться на дві категорії: на тих, які відійшли від Бога абсолютно – це стан пекла, і на тих, які успадкують Царство небесне. Цю останню категорію людей умовно можна поділити теж на дві. Перша – це люди, які потрапляють просто до неба, це святі, і їх, звичайно, меншість. А друга – це більшість людей, які помирають з якимись гріхами на душі, недосконалостями. Щоб потрапити до раю, їм потрібно очиститися від гріхів, недосконалості, обмеженості. Католики називають це чистилищем. Православні говорять про потребу людини очиститися дещо невизначено. Але одні й інші моляться за померлих, і ця молитва передбачає, що ми допомагаємо людині якнайшвидше пройти цю фазу очищення і ввійти до Царства Божого.
- Молитви вже не допоможуть тим, хто потрапив до пекла?
- Ми не знаємо. Церква відмовляється молитися за дуже виняткові категорії людей. Раніше вважалося, що не можна молитися за самогубців, але й ці погляди зазнали змін. Медики, психологи доводять, що людина, яка вчинила самогубство, могла це зробити під тиском надзвичайних обставин. Тому нині Церква, як правило, молиться і за самогубців, і за великих грішників. І вона навіть не є дуже категоричною, коли йдеться про нехристиян.
- Тобто в раю можуть бути і нехристияни?
- Святий Августин каже, що на Страшному суді з’ясується, що багато людей, які думали, що належать до Церкви, насправді до неї не належали, і багато людей, які думали, що не належать до Церкви, насправді до неї належали. Належність до Церкви – це перебування Святого Духа в душі людини. Тобто до раю можуть потрапити всі люди, які живуть за Божими заповідями, навіть якщо вони не християни, іноді навіть якщо вони думають, що є атеїстами.
- Мабуть, ще кілька десятків років Церква була більш категоричною у таких питаннях?
- Людська цивілізація стає гуманнішою. Я наведу вам один майже анекдотичний приклад. Коли в ХVI столітті іспанці завоювали Мексику, християнські місіонери намагалися навернути туземців у християнство. Виявилося, що їм важко пояснити, що таке пекло, – у ацтеків такого поняття не було. І місіонери додумалися до такого: поставили на центральні площі великі казани з олією, розпалили вогонь і кидали у киплячу олію приблудних котів, демонструючи, що чекає на затятих грішників. Це історичний факт, який свідчить про те, як люди мислили. При всій жорстокості теперішнього світу сьогодні таке не могло б відбутися.
- Але ще донедавна в наших церквах неодмінно висів образ Страшного суду з усіма “атрибутами” – чортами, казанами, вогнем і грішниками...
- Можливо, це мало лякати людей або викликати почуття справедливості. На зображеннях Страшного суду когось їсть черв’як, пліткар підвішений за язик, розпусник ще за щось... Це саме ті фольклорні елементи в уявленнях людей, яких треба уникати. Навіть якщо в древніх текстах йшлося про щось подібне, то це мова символів. Не треба розуміти буквально, що хтось когось буде підвішувати чи варити в смолі. Сучасне християнство стоїть на тому, що треба проповідувати Бога, а не диявола.
- Думаю, люди часто намагаються не грішити через страх перед пекельними стражданнями...
- З одного боку – це правда. Святі отці говорять про три етапи духовного життя: “раба”, “слуги” і “сина”. Етап “раба” переважно переживають новонавернені – вони відвертаються від зла зі страху. Це, може, й добре, бо краще втекти від зла під страхом кари, ніж зовсім не втекти, але дуже погано зупинитися на цьому етапі, треба прагнути дійти хоча б до другого етапу – “слуги”. “Слуга” робить добро задля заплати – спасіння. Але коли людина щира з собою, вона зростає духовно і бачить, що цей рівень стосунків з Богом не є досконалим. І вона досягає етапу “сина”, який слухає батька не тому, що боїться кари, любить його не за те, що він дає гроші, а тому, що він його батько...
Леся ФЕДІВ
"Високий замок" №53 (3460)
andrivovk писав:Страшно? А це тільки фото.
Georgij писав:У православній та інших східних церквах Великодньою іконою є "Зшестя в ад". Часто її підписують як "Воскресіння Христове". Але зображено на ній події не Великодня, а попереднього дня - Великої Суботи. Як усі померлі Ветхого завіту, Христос спускається в пекло
andrivovk писав:Georgij писав:У православній та інших східних церквах Великодньою іконою є "Зшестя в ад". Часто її підписують як "Воскресіння Христове". Але зображено на ній події не Великодня, а попереднього дня - Великої Суботи. Як усі померлі Ветхого завіту, Христос спускається в пекло
Христос в пекло не спускався, а в ад. Старозавітні праведники в пеклі не сиділи.
andrey s. писав:andrivovk писав:Georgij писав:У православній та інших східних церквах Великодньою іконою є "Зшестя в ад". Часто її підписують як "Воскресіння Христове". Але зображено на ній події не Великодня, а попереднього дня - Великої Суботи. Як усі померлі Ветхого завіту, Христос спускається в пекло
Христос в пекло не спускався, а в ад. Старозавітні праведники в пеклі не сиділи.
Досить цікаво..., треба буде пошурупати над тим. Тема ще та... .
Але, що таке ад як не пекло ? Шеол ., так помоєму то нозивали.
Але, чи помилюсь я коли скажу що на землі до Славного Приходу був сущий Шеол, Ад, Пекло. І звісно серед того всього були і праведники. Ісус Відчинив Ворота Царства Божого, які були закриті. Рай є антонімом Аду ?
Але.., як казав, тема ще та...
andrivovk писав:Georgij писав:У православній та інших східних церквах Великодньою іконою є "Зшестя в ад". Часто її підписують як "Воскресіння Христове". Але зображено на ній події не Великодня, а попереднього дня - Великої Суботи. Як усі померлі Ветхого завіту, Христос спускається в пекло
Христос в пекло не спускався, а в ад. Старозавітні праведники в пеклі не сиділи.
Ігор В писав:Мені здається, що Ісус Христос спускався в пекло, наприклад в молитві до животворчого Хреста: "Ти проганяєш бісів силою на Тобі розпятого Господа нашого Ісуса Христа, що в пекло зійшов і диявольську силу потоптав"
Ігор В писав:ну тепер я нічого не пойму, що таке пекло, що таке ад і навіщо Ісус Христос спускався в ад диявольську силу топтати і в якій мірі Він ту силу топтав, якщо вона ще не потоптана. Пекло виходить ще пусте, бо не було ще Суду Господнього, а ад потихеньку наповняється душами померших, праведних і грішних, а потім після страшного Суду грішники перемістяться з аду в пекло. Знову ж стає незрозуміло, а хто в чистилищі, якщо праведники з грішниками в аду.
631 «Ісус був зійшов у нижчі частини землі (...) Той же, Хто був зійшов на низ, це Той Самий, що вийшов найвище всіх» (Еф. 4,9—10). Апостольський Символ віри сповідує в єдиному члені сходження Ісуса Христа в ад і Його Воскресіння з мертвих третього дня, бо Він учинив так, що в містерії Його Пасхи з глибини смерті виринає життя:
«Христос, Син Твій,
Який, вийшовши з аду,
освічує людський рід Своїм ясним світлом,
і живе, і царствує на віки вічні. Амінь»
(Римський Мисал, Надвечір'я Пасхи, 18, гімн пасхальний «Ехsultet».).
632 Часті твердження Нового Завіту, за якими Ісус «воскрес із мертвих» (Ді- 3,15; Рим. 8,11; 1 Кор. 15,20), припускають, що перед воскресінням Він перебував у місці для померлих (Пoр. Євр. 13, 20.). Це є перше значення, якого апостольське проповідування надало сходженню Ісуса в ад: Ісус зазнав смерті, як і всі люди, і приєднався до них Своєю душею у місці померлих. Проте Він зійшов туди як Спаситель, звіщаючи Добру Новину душам, що були там затримані (1 Пт. 3, 18-19.).
633 Місце померлих, куди зійшов померлий Христос, Святе Письмо називає «підземним світом», Шеолом або Адом (‘Αιδην; Пор. Флп. 2, 10; Ді. 2, 24; Од. 1, 18; Еф. 4, 9.), бо ті, що там перебувають, позбавлені бачення Бога (Пс. 6, 6; 88, 11-13.). Такою є насправді доля усіх померлих, злих чи праведних (Пор. Пс. 89, 49; 1 Сам. 28, 19; Єз. 32, 17-32.), що очікують на Відкуплення. Це не означає, що їхня доля однакова, як це показує Ісус у притчі про бідного Лазаря, який був прийнятий на «лоно Авраама» (Пор. Лк. 16,22-26.). «Саме ці святі душі, які очікували свого Визволителя на лоні Авраама, Христос визволив, коли зійшов в ад» (Римський Катехизм, 1, 6, 3.). Ісус зійшов до аду не для того, щоб визволити з нього проклятих (Пор. Римський Собор 745 р.: DS 587.) чи знищити ад проклятих (Пор. Бенедикт XII, Посл. « Cum dudum »: DS 1011; Климент VI, Посл. « Super quibusdam »: DS 1077.), а щоб визволити праведних, які передували Йому (Пор. IV Толедськнй Собор 633 р.: DS 485; Мт. 27, 52-53.).
634 «...бо й мертвим проповідувано Благовість...» (1 Пт. 4,6). Сходження до аду є останнім ступенем євангельського проповідування спасіння. Воно є завершальною стадією месіанського післанництва місії Ісуса, стислою в часі, але дуже широкою у своєму реальному значенні поширення спасенного діла на всіх людей усіх часів та всіх народів, бо всіх, що спасуться, зроблено учасниками Відкуплення.
635 Отже, Христос зійшов у глибину смерті (Пор. Мт. 12, 40; Рим. 10, 7; Еф. 4, 9.), щоб «померлі почули голос Сина Божого, а вчувши - оживуть» (Iв. 5,25). Ісус, «Творець життя» (Ді. 3,15), помер, «щоб смертю знищити того, хто мав владу смерті, тобто диявола, і визволити тих, що їх страх смерті все життя тримав у рабстві» (Євр. 2,14—15). Від того часу Воскреслий Христос має «ключі смерті й аду» (Од. 1,18), і «перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею» (Флп. 2,10).
«Велике мовчання панує сьогодні на землі, велике мовчання і велика самотність. Велике мовчання, бо Цар спить. Земля здригнулася й затихла, бо Бог спочив у тілі І пішов будити тих, що спали від віків (...). Він іде шукати нашого праотця, загублене ягня. Він йде до тих, що сидять у темряві й тіні смерті. Він іде, щоб урятувати від болів невільника Адама і з ним невільницю Єву, — Він, їхній Бог і водночас їхній Син (...). «Я Бог твій, і задля тебе Я став Сином твоїм. Пробудись, ти, що спиш, бо Я не створив тебе, щоб ти був тут, закутий у ланцюги в аді. Встань із мертвих, бо Я є життя мертвих» (Стародавня проповідь на Велику Суботу.).
КОРОТКО
636 У вислові «зійшов в ад» Символ віри визнає, що Ісус справді вмер і що своєю смертю за нас Він переміг смерть і диявола, який «мав владу смерті» (Євр. 2,14).
637 Умерлий Христос зійшов до місця померлих Своєю душею, що з'єднана з Його Божественною Особою. Праведним, що передували Йому, Він відчинив двері неба.
артикул 7 «Звідти Він прийде судити живих і мертвих»
І, Він вернеться у славі
Христос уже царює через Церкву...
668 «На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати» (Рим. 14,9). Вознесіння Христа на Небо означає участь Його людської природи у Його божественній силі і владі. Ісус Христос є Господь: Він посідає всю владу на небі й на землі. Він «вище від усякого начала, власті, сили й володарства», бо Отець «усе підкорив під Його ноги» (Еф. 1,21-22). Христос є Господом всесвіту (Пор. Еф. 4, 10; 1 Кор. 15, 24. 27-28.) та історії. У Ньому історія людини, як і все творіння, знаходять своє остаточне поєднання під Главою-Христом («рекапітуляцію») (Еф. 1,10), своє трансцендентне завершення.
669 Як Господь, Христос - також Глава Церкви, що є Тілом Його (Пор. Еф. 1, 22.). Вознесений на небо і прославлений, виконавши в повноті Свою місію, Він залишається на землі у Своїй Церкві. Відкуплення стає джерелом влади, яку Христос силою Святого Духа здійснює над Церквою (Пор. Еф. 4, 11-13.), яка є «Царством Христовим, уже таїнственно присутнім» (II Ватикавський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 3.), «зародком і початком Його Царства на землі» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 5.).
670 3 часу Вознесіння Божий задум увійшов у своє сповнення. Ми вже живемо в «останню годину» (1 Iв. 2,18; Пор. 1 Пт. 4, 7.). «Так, отже, вже настали для нас останні часи. Оновлення світу безповоротно установлене І вже тепер, наперед, реальним способом здійснюється: справді, уже на землі Церква визначається правдивою святістю, хоч і недосконалою» (II Ватиканський Собор, Догм, коист. « Lumen gentium », 48.). Царство Христа вже виявляє свою присутність чудесними знаками (Мр. 16, 17-18.), які супроводжують його звіщання Церквою (Мр. 16, 20.).
...в очікуванні того, що все Йому буде підкорене
671 Присутнє вже у Його Церкві, Царство Христа ще, однак, не завершилося «з силою і славою великою» (Лк. 21,27; Пор. Мт. 25,31.) приходом Царя на землю. Царство це зазнає ще нападів злих сил (Пор. 2 Сол. 2, 7.), навіть якщо вони були вже в основі переможені Пасхою Христа. Поки все Йому не буде підкорене (Пор. 1 Кор. 15,28.), поки не «постануть нові небеса та нова земля, на якій перебуває праведність, Церква-прочанка у своїх таїнствах і структурах, які належать до теперішнього віку, носить образ цього минущого світу; вона перебуває серед творінь, які стогнуть від болів народження й очікують об'явлення синів Божих» (II Ватиканський Собор, Доги, конст. « Lumen gentium », 48.). Тому християни моляться, особливо у Євхаристії (Пор. 1 Кор. 11,26.), за прискорення приходу Христа (Пор. 2 Пт. 3, 11-12.), говорячи до Нього: «Прийди, Господи!» (1 Кор, 16,22; Од. 22,17.20).
672 Перед Вознесінням Христос сказав, що ще не прийшов час славного встановлення очікуваного Ізраїлем (Пор. Ді. 1,6-7.) месіанського Царства, яке має принести всім людям, як говорили пророки (Пор. Іс. 11, 1-9.), остаточний порядок справедливості, любові й миру. Теперішній час, говорить Господь, - це час Духа і свідчення (Пор. Ді. 1, 8.), але також час, помітний «утиском» (1 Кор. 7,26) і випробуванням лихом (Пор. Еф. 5, 16.), що не минає Церкви (Пор. 1 Пт. 4, 17.) й розпочинає боротьбу останніх днів (Пор. 1 Iв. 2, 18; 4, 3; 1 Тим. 4, 1.). Це час очікування й чування (Пор. Мт. 25, 1-13; Мр. 13, 33-37.).
Славний прихід Христа - надія Ізраїля
673 Після Вознесіння прихід Христа у славі вже близький (Пор. Од. 22, 20.), навіть якщо не наша «справа знати час і пору, що їх Отець призначив у Своїй владі» (Ді. 1,7; Пор. Мр. 13, 32.). Цей есхатологічний кінець може статися кожної хвилини (Пор. Мт. 24, 44; 1 Сол. 5, 2.), навіть якщо він «затриманий» - він І кінцеве випробування, що його випередить (Пор. 2 Сол. 2, 3-12.).
674 Прихід Месії у славі можливий кожної хвилини історії (Пор. Рим. 11,31.) і залежить від того, доки Його визнає «увесь Ізраїль» (Рим. 11,26; Мт. 23,39), на який «засліплення спало частинно» (Рим. 11,25) за «невіру» (Рим. 11,20) в Ісуса. Св. Петро говорить про це юдеям після П’ятидесятниці: «Тож покайтеся і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті і щоб так прийшли від Господа часи відпочинку і Він прислав призначеного вам Христа Ісуса. Треба було, щоб Його прийняло небо аж до часу відновлення усього, про що Бог споконвіку говорив устами Своїх святих пророків» (Ді. 3,19-21). Св. Павло вторить йому: «Бо коли їхнє відкинення — примирення для світу, то що буде їхнє прийняття, як не життя з мертвих?» (Рим, 11,15). Вхід «повноти їх (юдеїв)» (Рим. 11,12) до месіанського спасіння услід за «повнотою поган» (Рим. 11,25; Пор, Лк. 21, 24.), дасть Божому народові дійти «до міри повного зросту повноти Христа» (Еф. 4,13), коли «Бог буде усім у всьому» (1 Кор. 15,28).
Останнє випробовування Церкви
675 Перед приходом Христа Церква має пройти через останнє випробування, яке захитає віру багатьох віруючих (Пор, Лк. 18, 8; Мт. 24, 12.). Переслідування, яке супроводжує її земну мандрівку (Пор, Лк. 21, 12; Iв. 15, 19-20.), розкриє «таїнство беззаконня» у вигляді псевдорелігії, що принесе людям уявне вирішення їх проблем ціною відступництва від правди. Найбільший релігійний обман - це обман антихриста, тобто обман псевдомесіанізму, коли людина прославляє себе саму замість Бога і Його Месії, який прийшов у тілі (Пор. 2 Сол. 2, 4-12; 1 Сол. 5, 2-3; 2 Iв. 7; 1 Iв. 2, 18.22.).
676 Цей обман з боку антихриста вже виявляється у світі кожного разу, коли хтось задумує сповнити в історії месіанську надію, яка може завершитися лише поза історією через есхатологічний суд: Церква відкидає цю фальсифікацію прийдешнього Царства, навіть у пом'якшеному вигляді, названому міленаризмом (Пор. Конгрегація віровчення, Декрет « De Millenarismo »: DS 3839.), а передовсім під політичною формою світського месіанізму, який «у своїй суті є спотворений» (Пор. Пій XI, Енц. « Divini Redemptoris », що засуджує «фальшивий містицизм» такої «підробки спасіння знедолених»; II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 20-21.).
677 Церква увійде в славу Царства Божого тільки через цю останню Пасху, у якій вона піде за Своїм Господом у Його смерті і Його Воскресінні (Пор. Од. 19, 1-9.). Отже, Царство здійсниться не через історичний тріумф Церкви (Пор. Од. 13, 8.), згідно з поступовим розвитком, а через перемогу Бога над кінцевим наступом зла (Пoр. Од. 20, 7-10.), перемогу, .внаслідок якої з неба зійде Його Наречена (Пор. Од. 21, 2-4.). Тріумф Бога у подоланні зла набере форми Страшного Суду (Пор. Од. 20, 12.) після остаточного космічного потрясіння цього минущого світу (Пор. 2 Пт. 3, 12-13.).
II. Щоб судити живих і мертвих
678 Услід за пророками (Пор. Дай. 7, 10; Йоіл 3-4; Мал. 3, 19.) та Іваном Хрестителем (Пор. Мт. З, 7-12.) Ісус звіщав у Своїй проповіді Суд останнього дня. Тоді буде виявлена поведінка кожного (Пор. Мр. 12, 38-40.) і таємниці сердець (Лк. 12, 1-3; Ів. З, 20-21; Рим. 2, 16; 1 Кор. 4, 5.). Тоді буде засуджено провинне невірство, яке нехтувало благодать, даровану Богом (Пор, Мт. 11, 20-24; 12, 41-42.). Ставлення стосовно потреб ближнього виявить, чи хтось прийняв чи відкинув благодать і любов Божу (Пор. Мт. 5, 22; 7, 1-5.). Ісус скаже останнього дня: «Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших, - ви Мені зробили» (Мт. 25,40).
679 Христос - Господь життя вічного. Повне право остаточно судити діла і серця людей належить Йому як Відкупителеві світу. Він «придбав» це право Своїм хрестом. Тому Отець «Синові дав суд увесь» (Ів. 5,22; Пор. Ів. 5,27; Мт. 25, 31; Ді. 10,42; 17, 31; 2 Тим. 4, 1.). Однак Син прийшов не судити, а спасти (Ів. 3, 17.) і дати життя, що є в Ньому (Пор. Ів. 5, 26.). Через відкидання благодаті в цьому житті, кожен уже судить себе самого (Пор. Ів. 3, 18; 12,48.), отримує згідно зі своїми ділами (Пор. 1 Кор. 3, 12-15.) і може навіть занапастити себе навіки, відкинувши Духа любові (Пор. Мт. 12, 32; Євр. 6, 4-6; 10, 26-31.).
КОРОТКО
680 Христос Господь уже царює через Церкву, але ще не все в цьому світі підкорене Йому. Тріумф Царства Христового настане лише після останнього наступу сил зла.
681 У день Суду наприкінці світу Христос прийде у славі, щоб остаточно завершити тріумф добра над злом, які, як пшениця і кукіль, росли водночас упродовж історії.
682 Коли наприкінці часів прославлений Христос прийде судити живих і мертвих, Він виявить таємні думки сердець і віддасть кожній людині відповідно до її діл і відповідно до її прийняття чи відкинення благодаті.
Відразу після смерті Ісуса Христа Його душа переможно увійшла туди, де знаходилися праведники Старого Завіту (Соб. Лят. IV).Це місце називалося адом. Ад із пеклом і чистилищем єднало те, що ті, які перебували там, не могли бачити Бога. Не був Він, однак, чистилищем, бо не було у ньому дочасних покарань, і не був пеклом, бо не було у ньому вічних мук. Душі, які перебували в аді, не мучилися (Рим. Кат.). Не були позбавлені й радості, як бачимо з притчі про Лазаря (Лук. 16, 25). Великою потіхою для них було те, що на особистому суді після смерті отримали обітницю вічної нагороди. Однак не могли увійти до неба, бо небо було ще замкнене (Євр. 9, 8 ). Душі в аді постійно тужили за Спасителем. У притчі про багача і Лазаря ад називається "лоном Авраама" (Лук. 16, 22). Мав він також назву "в'язниця" або "стан неволі" (І Петро 3, 19), бо душі не могли залишити його, аж поки Ісус Христос не вмре на хресті. Спаситель на хресті називає це місце раєм (Лук. 23, 43), бо через Його прихід до аду ця в'язниця повинна була перетворитися в рай для душ, які стільки витерпіли (Рим. Кат.). Після смерті Ісуса Христа ад перестав існувати, бо вже було відчинене небо.В аду перебували Адам, Єва, Авель, Ной, Авраам, Ісаак, Яків, Йосиф, Давид, Ісаія, Даниїл, Йов, Товія, Йосиф — опікун Ісуса Христа та ін.Ісус Христос зійшов в ад, щоб звістити душам, які перебували там, спасіння і звільнити їх (І Петро 3, 19).Ісус перебував в аді протягом трьох днів (св. Ірин.). Зійшов до аду сам, а вийшов на чолі великої громади (св. Ігн.). Ісус Христос у цей час нагадував могутнього царя, який здобуває твердиню, в якій ув'язнені його піддані (св. Кипр.). Вихід з аду є прообразом світлого входу до неба, який Ісус Христос відбуде з Блаженними в день суду. Осудженим у пеклі Ісус Христос теж об'явився і змусив їх віддати Йому честь (Филип. 2, 10).
Ігор В писав:З катехизму Ф.Шпіраго зрозуміти все досить легко, а я завжди думав, що пекло й ад, то те саме
о.Олег писав:Ігор В писав:З катехизму Ф.Шпіраго зрозуміти все досить легко, а я завжди думав, що пекло й ад, то те саме
як і "Лоно Авраама" часто, чую, путають з поняттям Раю з Нового Завіту
З повагою. о.олег
19. Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішне.
20. Убогий же якийсь, на ім'я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий;
21. він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його.
22. Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали.
23. В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні,
24. і він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум'ї цім.
25. Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся.
26. А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять.
27. Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого;
28. я маю п'ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки.
29. Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають.
30. Той відповів: Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються.
31. А той відозвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять
о.Олег писав:Ігор В писав:З катехизму Ф.Шпіраго зрозуміти все досить легко, а я завжди думав, що пекло й ад, то те саме
як і "Лоно Авраама" часто, чую, путають з поняттям Раю з Нового Завіту
З повагою. о.олег
Ігор В писав:В мене виникло питання відносно життя після смерті, може хтось підкаже, чи є література, як буде жити людина після воскресіння, бо про пекло написано багато, а от як буде на небі, що буде людина робити, чим займатись, вона буде їсти, літати, що взагалі собою представлятиме і тд. я не читав, дуже цікаво.
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 8 гостей