Re: Пекло
Додано: 09 вересня 2010, 08:02
А як бути з 3 ночами? Від п'ятниці до неділі 2 (дві) ночі!
forum.ugcc.org.ua
http://forum.ugcc.org.ua/
Злий Іван писав:А як бути з 3 ночами? Від п'ятниці до неділі 2 (дві) ночі!
о.Олег писав: філософська заковика ще глибша, бо скоріш за все треба говорити не про "місце" (категорію простору у скоріш за все вживаємо алегорично) а про "стан" (пекла) людини. Хоча - і у такому разі важко...
Yur писав:душа .. сама стаючи дияволом.
ShMariam писав:Yur писав:душа .. сама стаючи дияволом.
Тут я би посперечалася. Людина і в Небі, і в пеклі залишається людиною.
Yur писав:о.Олег писав: філософська заковика ще глибша, бо скоріш за все треба говорити не про "місце" (категорію простору у скоріш за все вживаємо алегорично) а про "стан" (пекла) людини. Хоча - і у такому разі важко...
Остаточний стан пекла в людині це злий дух. Коли обезтілена душа сама ним стає.
Очевидно саме перебування у пеклі слід сприймати за аналогією ступеней Чистилища. У Чистилищі душі потерпають від нестатку Божої Любови й таким чином очищуються у вогні.
У пекельному вогні, терплячи муки, душа ще більше озлоблюється проти Бога, сама стаючи дияволом.
о.Олег писав:бачите - бісами стали ангели, які повстали проти Бога. В контексті участі поганої людини так можна говорити лише алегорично: людина ні ангелом, ні дияволом стати не може.
о.Олег писав:а у пеклі можна зустрітися з браком людяності в людині. З нелюдом. Нелюд - протилежність людині, як і диявол - ангелові
Yur писав:...Брак людяності...
о.Олег писав: повний брак, відсутність
Yur писав:... стаючи (безтілесним) злом...
Yur писав:...p.s. до речі, не пригадуєте де саме в КАТЕХИЗМІ говориться про смерть душі. Загубивим той параграф і не можу знайти.
о.Олег писав:Воскреснуть (у тілі) всі, пане Юрію - і грішні, і праведні. Безтілесним злом є упалі ангели. А участь грішників - вічне покарання
о.Олег писав:Злий Іван писав:Цікаво виходить: пекло -- зовнішня темрява, місце, де нема Бога, але Бог є завжди і всюди. Виходить якась філософська заковирка.
філософська заковика ще глибша, бо скоріш за все треба говорити не про "місце" (категорію простору у скоріш за все вживаємо алегорично) а про "стан" (пекла) людини. Хоча - і у такому разі важко...
Yur писав:...У пекельному вогні, терплячи муки, душа ще більше озлоблюється проти Бога, сама стаючи дияволом.
Yur писав:У пекельному вогні, терплячи муки, душа ще більше озлоблюється проти Бога, сама стаючи дияволом.
Yur писав:У пекельному вогні, терплячи муки, душа ще більше озлоблюється проти Бога, сама стаючи дияволом.
viter писав:Пробачте, але по Вашій логіці в Раю люди стануть ангелами.
viter писав:Не можу погодитися з Вами. Церква вчить, що люди воскреснуть у тілі, і в тілі будуть перебувати як в Царстві Божому, так і в пеклі.
viter писав:І не думаю, що смерть людини полягає у відсутності тіла. Таке розуміння смерті є чисто земним, дочасним, бо коли людина вмирає тут, то гине (зникає) тіло. Але суть смерті зовсім інша. Вона полягає у віддаленні від Бога - багато тих, хто живий насправді мертві, і багато з тих, про кого ми кажемо, що померли, насправді живі.
Злий Іван писав:Yur писав:У пекельному вогні, терплячи муки, душа ще більше озлоблюється проти Бога, сама стаючи дияволом.
Класно виходить: сама стає дияволом...
Шановний, вам не здається, що така думка може зацікавити багатьох, скажемо так: затятих грішників, яким так добре.
А вже сатанистам різним як сподобається...
Yur писав:Авже, воскреснуть у преображеному духовному, прославленому Божому Тілі.
Yur писав:Пекло ж це стан душі вічний, де немає часу, а отже ні простору. ні тілес ..
viter писав:Yur писав:Авже, воскреснуть у преображеному духовному, прославленому Божому Тілі.
Якщо Ви маєте на увазі Церкву як Тіло Христове, то так. Але кожен зокрема воскресне зі своїм тілом і тіла праведних преобразяться і будуть такими як зараз тіло Христа.
viter писав:Yur писав:Пекло ж це стан душі вічний, де немає часу, а отже ні простору. ні тілес ..
А чому Ви так думаєте? Христос перебуває поза часом, але хіба в Нього, як Богочоловіка, нема тіла? А Марія?
viter писав:І скажіть чи ваші ідеї мають підтвердження у святих отців?
Yur писав:viter писав:Якщо Ви маєте на увазі Церкву як Тіло Христове, то так. Але кожен зокрема воскресне зі своїм тілом і тіла праведних преобразяться і будуть такими як зараз тіло Христа.
А яке зараз Тіло Христове?
Коли вони так говорили, сам Він став посеред них і до них каже:
- Мир вам!
Вони, налякані і у великім страсі, думали, що духа бачать. Та Він сказав їм:
- Чого стривожились? Чого сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на мої руки й ноги: це ж Я! Доторкніться до мене і збагніть, що дух тіла і костей не має, як бачите, що я маю"
ShMariam писав:Yur писав:viter писав:Якщо Ви маєте на увазі Церкву як Тіло Христове, то так. Але кожен зокрема воскресне зі своїм тілом і тіла праведних преобразяться і будуть такими як зараз тіло Христа.
А яке зараз Тіло Христове?
Людське, але досконале: не хворіє, не вмирає.Коли вони так говорили, сам Він став посеред них і до них каже:
- Мир вам!
Вони, налякані і у великім страсі, думали, що духа бачать. Та Він сказав їм:
- Чого стривожились? Чого сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на мої руки й ноги: це ж Я! Доторкніться до мене і збагніть, що дух тіла і костей не має, як бачите, що я маю"
Лука 24, 36-39
Yur писав:І як уже було сказано, остаточний стан пекла в людині це злий дух.
kristik писав:Yur писав:І як уже було сказано, остаточний стан пекла в людині це злий дух.
Чи це означає, що декотрі (запеклі) грішники перебувають в стані пекла ще за життя?
А як же люди душевно хворі, ті, в яких вселяється нечиста сила, вони також "перебувають в пеклі ще за життя"?
«Боже мой, Боже мой, смилуйся надо мною!Как мне выразить свою скорбь, когда я представляю себе состояние души, которая, видя себя при жизни всегда почтенной, любимой, пользующейся всеобщей услужливостью, уважаемой и обласканной всеми, в момент расставания с этой жизнью обнаружит вдруг, что погибла навсегда, и ясно поймёт, что её несчастью не будет конца, что больше ни к чему ей не послужит отворачиваться от истин веры так, как она привыкла это делать здесь на земле; что она удалена, оторвана от своих развлечений и удовольствий, тогда, как ей кажется, что она ещё и не приступала к ним и не успела вкусить от них ни капли, ибо, действительно, всё, что проходит всместе с жизнью — есть лишь дуновение и пар; которая увидит, что окружена гнусной и уродливой толпой, с которой ей придется теперь бесконечно страдать, и поймёт наконец, что ей никогда не выбраться их этого страшного, освещенного лишь тусклым пламенем места, имея рядом только тех, чье присутствие лишь удесятерит её отчаяние и муки. О Господи! сколь ничтожно то, что я говорю об аде, по сравнению с тем, каков он есть на самом деле! Кто так обвёл глаза этой душе, что она никак не могла увидеть это жуткое состояние до тех пор, пока в нём не оказалась? Кто заткнул ей уши, что ей так и не удалось услышать того, что сотни раз ей повторяли о безмерности и вечности сих мук? О навеки загубленная жизнь! О страдания без конца и без отдыха! Как же не страшитесь их вы, которых выводит из равновесия даже самый слабый телесный недуг, которые способны страдать даже от того, что бываете вынуждены провести одну-единственную ночь на более жесткой, чем обычно, постели? О Господи, как сокрушаюсь я по времени, которое провела, не понимая этих истин! Господи, Ты, Которому известны чувства, испытываемые мною к тем, которые не хотят ничего знать о муках ада, умоляю Тебя, освети Божественным светом хотя бы души тех немногих, которые способны передать его другим. Я прошу, чтобы ты сделал это не ради любви ко мне — я этого вовсе не заслуживаю, — но ради заслуг Твоего Сына. Воззри, Господи, на Его раны, и, как Он простил тех, которые Ему их нанесли, то прости и Ты нам прегрешения, которые мы против Тебя совершили. Аминь».Эта же святая описывает нам ад, который ей дано было увидеть в ниспосланном ей Богом видении. Вот подлинный текст этого описания, одного из самых замечательных мест из всего, ею написанного, и одного из самых ярких и сильных из всего, что есть на эту тему у кого-либо из церковных писателей.«Приступив однажды к молитве, мне вдруг показалось, что я нахожусь в аду, не имея при этом ни малейшего представления о том, как я могла там очутиться. Я поняла только, что Господу было угодно показать мне место, которого я заслуживала своими грехами. Это видение не было продолжительным, но даже если я проживу ещё долгие годы, не думаю, что я смогу о нём забыть. Вход туда напоминал длинный и узкий тупик или очень узкое, очень тесное и очень тёмное отверстие печи. Пол был залит жидкой грязью, стоял невыносимый смрад и повсюду кишели ядовитые пресмыкающиеся. В самом конце тупика, в стене, было углубление в виде ниши, в которую вдруг я оказалась втиснутой. Мне было очень тесно там, и хотя всё, о чём я перед этим рассказала, было намного ужаснее, чем я способна передать, оно могло бы показаться даже приятным в сравнении с тем, что я испытала, оказавшись в этом углублении. Эта пытка была столь чудовищна, что всё, что можно было бы о ней сказать, не передаст и малой её доли. Я почувствовала вдруг, что душу мою гложет огонь столь страшный, что для меня было бы невозможно описать его таким, каким он был, поскольку и для меня самой это было непостижимо. Я испытала боли самые непереносимые, какие только, по мнению врачей, бывают в этой жизни. Но что эти боли по сравнению с тем, что почувствовала я, с ужасом узнав, что им не будет конца! Но и этого ещё мало в сравнении с той агонией, в какой находится душа, когда ей кажется, будто её пытаются раздавить, от чего её скорбь и отчаяние доходят до такого предела, что мне бы невозможно было это описать. Мало сказать, что ей кажется, будто её непрестанно раздирают: ибо это действует внешняя по отношению к ней сила, что разрывает её на части; но внутренние огонь и безысходность, их предельную ужасную муку — мне и вовсе не хватает слов, чтобы их выразить. Я не знала, что мне их причиняет, но я чувствовала себя как бы разрубленной на тысячи кусков и горящей, и эти внутренние муки казались мне страшнее всех казней и скорбей. В этом ужасном месте нет никакой надежды получить хоть немного облегчения, и трудно представить себе более тесного места, ибо там невозможно ни сесть, ни лечь. Я была словно втиснута в отверстие стены: и эти страшные стены, вопреки законам природы, сжимали и раздавливали всё, что в себе заключали. Это была лишь кромешная тьма, без малейшего просвета, и я не могу понять, каким образом там, хоть там и не было никакого света, можно было видеть все, что только есть самого мучительного для зрения. Господь Бог не пожелал тогда, чтобы я испытала все ужасы преисподней, но в дальнейшем, в других видениях, Он показал мне ещё более ужасные казни за некоторые грехи. Однако, поскольку я сама не испытывала всех тех мук, они ужаснули меня меньше, чем те, о которых я рассказала и которые Всевышний дал мне испытать в духе так же истинно и реально, как если бы их испытало моё тело. Я не могла никак понять, каким образом это происходило, но я хорошо понимала, какая это великая благодать, что Бог пожелал дать мне таким образом увидеть, из какой бездны извлекло меня Его бесконечное милосердие, ибо всё, что я когда-либо читала или слышала, или представляла себе о различных муках осуждённых, не меньше отличается от истины, чем тень от реальности, и гореть в этом мире — ничто в сравнении с огнем мира иного. И хотя прошло уже примерно шесть лет с тех пор, как произошло то, о чем я рассказала, теперь, когда я пишу эти строки, я чувствую, что моя кровь все ещё леденеет в жилах от ужаса. После того, что мне дано было увидеть, теперь все страдания, переносимые нами при жизни, кажутся такими ничтожными, что мне представляются необоснованными хотя бы малейшие жалобы или упреки. И нет здесь никакой самой острой боли, которую мне не казалось бы легко перенести в сравнении с тем, что я испытала там в течение всего лишь одного мгновения. И я не перестаю удивляться тому, что читая прежде столько книг, говорящих о муках ада, я не слишком им ужасалась, представляя их себе вовсе не такими, каковы они в действительности. Из-за этого я испытываю невероятные муки, глядя на стольких лютеран (в наши дни она сказала бы «безбожников».— Авт.), которых таинство крещения сделало членами Церкви, но которые, тем не менее, гибнут от грехов; я испытываю столь сильное желание их спасти, что имей я множество жизней, я бы охотно пожертвовала всеми ими, чтобы спасти хотя бы одного от стольких ужасных пыток. И если мы не можем смотреть на страдания существа, которое мы любим, без того, чтобы не принять в нём участия, не сочувствовать его скорбям, то каким же мы должны быть охвачены чувством при виде души, которая торопится ввергнуться навсегда в бездну страданий? — ибо нет сравнения между муками, которые оканчиваются вместе с жизнью, и теми, которые осуждённым будет причинять в этой ужасающей пучине дьявол на протяжении всей вечности. Я не могу себе представить большего желания, поскольку речь идет о столь важном предмете, как то, чтобы побудить себя во всем угождать Богу; и невозможно переусердствовать, моля Его о помощи Его благодати; и я признаюсь, что не могу подумать без страха о том, что, хотя я и прилагала (при всей своей греховности) какие-то усилия к тому, чтобы служить Богу и не позволить себе впасть в некоторые ошибки, которые обычно мир считает ни за что; хотя Бог и дал мне благодать перенести с терпением весьмя тяжелую болезнь; хотя я не была причастна, как мне кажется, ни сплетням, ни злословию, ни ненависти и ни зависти, и ни другим грехам так, чтобы я тяжко оскорбила ими Бога; наконец, хотя я и почти всегда имела страх Его перед глазами, — Он, тем не менее, дал мне увидеть место, какое приготовили мне демоны в наказание за мои грехи, и дал мне понять, что какими бы страшными ни были эти мучения, я заслуживала быть подвергнутой ещё горчайшим. Так ошибаюсь ли я, говоря, что невозможно без крайней для себя опасности пребывать в уверенности о своем спасении, и что тот, кто впадает поминутно в смертный грех, не избегнет погибели, если он не решится, из любви к Богу, избегать малейшего повода оскорбить Его, чтобы добиться таким образом Его милосердия и побудить Его помочь ему так, как Он помог мне? От всего сердца молю я Бога поддерживать меня и впредь Своею всемогущею десницей, дабы не дать мне снова пасть и получить ту страшную кару, которую, как Он мне показал, я заслужила. Я умоляю Тебя, мой Спаситель, избавить меня от этого ради Твоей безмерной милость. Аминь».
(Жизнеописание св. Терезы, составленное ею самой)
Пекло існує. Доводи з Божого обявлення
Сьогодні щораз частіше чути голоси безбожників: «Нема пекла, пекло видумали священники, щоб ним лякати людей». Тим часом пекло – то не людська видумка, але найпевніша і найочевидніша правда. Вона є оперта на безпомилковому Божому Об’явленні, яке не можуть ослабити і захитати ніякі людські видумки, правда, що спирається на багатьох найпевніших випадках; а людський розум не тільки не може проти того нічого розумного закинути, але ще навіть ясно пізнає, що мусить бути загробна кара за гріхи, не спокутуванні гріхи тут, хоча ми не можемо тільки самим розумом пізнавати і знати, якою є та кара.
Коли б люди щиро вірили в пекло, то інакше жили б. Слушно сказав папа св. Пій 1Х, до кардинала Плаче: «Однією з перших причин усіх наших теперішніх нещасть є те, що так зрідка говориться про пекло».
Доводи з Божого Об’явлення.
Безбожні люди інколи кажуть: «Нема пекла!». Але розумна людина, коли щось твердить, повинна своє міркування підтвердити розумними доказами.
Який же розумний досвід мають ті, котрі кажуть, що пекла нема? Жодного. Це тільки голослівне і зовсім безпідставне твердження; бо коли їх запитати про докази, вони тобі найчастіше скажуть одне: пекла ніхто не бачив, ніхто звідтіля не прийшов. А то не є якийсь розумний доказ, бо і Господа Бога ніхто не бачив, бо коли була б якась тюрма, з якої ніхто не повернувся б, то чи можна би з з того розумного зробити висновок, що тюрми немає взагалі; подібно як, наприклад, мешканці Марса (колиб такі там були) не могли б зробити висновок з того, що ніхто від нас із Землі до них ще не прийшов, що на нашій землі жодних мешканців нема. Отож, хоча б і ніхто з пекла не повернувся, коли ми маємо певну відомість про його існування, то було би найбільшою дурістю казати, що пекла нема тільки тому, що ніхто звідтіля не прийшов.
2. Зрештою, і те не є правдивим, що пекла ніхто не бачив і звідтіля ніхто не прийшов; бо бачив його Господь Ісус, який його створив, і Він нам про це часто у багатьох місцях св. Євангелії говорить і застерігає нас; вряди-годи Господь Бог допускав, що і засуджені з пекла приходили і розповідали про свої терпіння, про що я напишу нижче.
Візьмімо св. Євангелію, що ж там читаємо? Послухай: «У св. Матея (13,41) каже Господь Ісус: «Пішле Син Чоловічий (Господь Ісус) Своїх Ангелів, і заберуть з Його царства всі соблазни і тих, що чинять невірність і вкинуть їх у ніч вогненну. Там буде плач і скрегіт зубів». А в главі 18,8 читаємо: «Краще тобі, каліці або кривому, ввійти у життя, ніж... бути вкиненим в огонь вічний». І в наступному реченні Господь Ісус знову повторює ту саму пересторогу; «Ліпше тобі з одним оком увійти в життя..., ніж бути вкиненим у геєну вогняну». Ту саму науку і ті самі слова Господа Ісуса висловлює Євангелія св. Марка ще виразніше і чіткіше: «Ліпше тобі увійти в життя,... ніж іти до пекла в огонь невгасимий, де черв їх не минає і вогонь не погасає» (Мар. (.42). Про пекло Господь Ісус мовчить у притчі про багача і жебрака Лазаря: «Помер жебрак і понесли його Ангели... помер багатий, і похоронений він у пеклі: ...Коли ж був у муках,... кличучи сказав: «Отче Аврааме, змилуйся наді мною і пішли Лазаря, щоб він намочив кінець свого пальця у воді, щоби прохолодив мій язик, бо терплю там муки полум’яні». (Лука 16). Найвиразніше говорить Господь Ісус про пекло як вічну кару вогню в Своєму останньому
засуді: «І скаже тим, котрі будуть ліворуч: « Ідіть від Мене, прокляті, в огонь вічний, приготовлений дияволові і ангелам його... І підуть вони на муку вічну, а праведні – у життя вічне» (Мат. 25, 41-46). З тих слів Господа Ісуса найвиразніше випливає те, що як праведні матимуть життя вічне, так засуджені – вічні страждання. Господь Ісус заповів Свою страсть, Своє воскресення, Своє вознесення, збурення Єрусалиму і його святині, і стільки інших речей – і все це виконалось, тож і те передбачення з певністю здійсниться.
Отож, коли ти віриш, що Господь Ісус є Єдинородним Сином Божим, Богочоловіком, і що Його наука є Божою, непомилковою, тоді конче мусиш вірити тій Його Божій науці і Його словам, тобто мусиш вірити в те, що пекло є. А якщо ти в те не віриш, то вже тим самим і в Господа Ісуса не віриш, бо не віриш Його Божим словам, і тим самим ти не є християнином і важко грішиш, і на суд та пагобу себе наражаєш, бо сказав Господь Ісус , що: «Хто не вірує, вже є осуджений, що не вірить в ім’я Єдинородного Сина Божого» (Йоан 3,18).
І якщо ти в пекло не віриш, то я запитую тебе: чому? Чи не віриш в те, що Господь Ісус сказав? Або чи не віриш в те, що Господь Ісус сказав правду? І одне і друге – це велика помилка. Бо ті слова Ісуса є вийняті зі св. Євангелії, з найдавніших книг християнства, які є в найбільшій пошані в цілій християнській старовині, які всі християни впродовж стількох віків мали за Святі та Божі книги, написані Апостолами з натхнення святого Духа.
Коли ж було би негідно і нерозумно сумніватися у правдивості слів Ісуса, то не менше негідно і нерозумно було би сумніватися в тому, чи те, що Господь Ісус, сам Богочоловік, сказав, є справді правдою. Значить, тому що Ісус те сказав, що засуджені підуть на вічні муки, то направду так є, і так буде!
3..За Господом Ісусом так само про пекло навчали Апостоли. Подам тобі хоч декотрі з тих свідчень. Св. Павло пише: «Ісус у полум’ї вогнистому віддасть помсту тим, які Бога не знають і не є послушні Євангелії Господа нашого Ісуса Христа, котрі за кару одержали вічну затрату» (2Солун. 1,8) Св. Йоан в Своєму Об’явленні (20,10) так пише: «І диявол,... вкинений в озеро вогнисте,...- де будуть мучитися дні та ночі на віки вічні». – «Будуть карані вогнем... перед очима св. Ангелів, і дим їх мук підноситиметься на віки вічні, і не матимуть відпочинку ні вдень, ні в ночі» (Обявл.14). «Хто переможе , унаслідує це (небо), і я буду йому Богом, а він Мені буде сином; боягузливих і безвірних, і мерзенних, і убивників, розпусних і чарівників, ідолопоклонників і всі лжеців – пай їхній в озері, що горить огнем і сіркою, це друга смерть» (21,5-8).
4. За навчанням Господа Ісуса і св. Апостолів того самого завжди навчала св. Церква. ній Недавно віднайдено одну з найдавніших книг християнства «Навчання дванадцяти Апостолів» (Дідаже), і є в ній найвиразніша згадка про пекло. Ту науку подають нам також Діяння св. Мучеників. Так в описі мучеництва св. Полікарпа з 11 віку, спаленого живцем, читаємо: «Мученики... помітували земними муками, викупляючи одного годиною дочасного мучення відвічного мучення, і вогонь їх жорстоких катів видався їм холодним, бо мали перед очима вічний і невгасимий вогонь».
В отців церкви маємо численні свідчення про вічний вогонь пекла. Св. Іриней у 11-му віці так пише: «Кара тих, що не вірять Божому слову..., є довічною. Котрим Господь скаже: «Ідіть геть від мене в огонь вічний», ті будуть назавжди погублені, а котрим скаже: «Прийдіть благословенні», - ті отримають назавжди царство». Св. Кипріян: « Пекло, палаючи завжди, палитиме засуджених, і муки їх ніколи не матимуть ні відпочинку, ні кінця... Запізно повірять в вічну кару ті, котрі не хотіли вірити в життя вічне». Св. Василій: «Якщо каятись не будемо, то збуджуємо проступки, немов огонь іскри до запаленого вогню пекельного... і горітимуть всі негідники і грішники, і ніхто їх вогню не погасить». Св. Августин, великий Учитель Церкви, у дуже багатьох місцях творів цього також навчає. Наведу хоча б ті його слова, які читаємо в священних молитвах в у першу неділю посту: «Якщо без виконання заповідей можна би дійти до життя тільки одною вірою, яка без діл мертва, як же тоді буде правдою те, що Господь Ісус промовить до тих, що по лівиці «Ідіть в огонь вічний», яким він зробить закид, на те що не мали віри, але що добрих діл не чинили? Того не можна сказати, що вогонь справді буде вічний, а палення не вічне... бо Господь, передбачаючи це, закінчив так, кажучи: «Що так підуть засуджені на вогонь вічний, як праведні у життя вічне. Отже, буде як палення, так і вогонь вічні». І в іншому місці каже той сам Отець Церкви: «Казати одному і тому самому значенні те, що вічне життя буде без кінця, а кара вічна буде мати кінець, є нерозумно».Подібно висловлюється і багато інших Отців, така є однозгідна наука віри.
Висловом цієї віри Церкви є ісповідання, або Символ віри св. Атанасія, де читаємо: «Котрі чинили добро, підуть у життя вічне, а котрі зле – в огонь вічний». Це католицька віра, в котру, якщо б хто і не вірив, не може бути спасенним».
Ту віру в пекло визнавала св. Церква на багатьох Соборах, між іншим і на 5-му Соборі: «Це загальний закон, установлений Божою справедливістю, що ті, які помирають у тяжкому грісі, будуть підлягати вічним карам». На Латеранськім 1У Соборі: «Всі люди воскреснуть... щоби отримати за своїми вчинками, добрими чи злими; ці матимуть з сатаною вічну кару, а ті – з Христом вічну славу». Така наука безпомилкової св. Церкви.
А хто би ту науку, Самим Богом об’явлену, і святою Церквою подану нам для вірування, не повірив. той тим самим не був би католиком, хоча б і називав себе ним, бо католиком є тільки той, котрий вірить в усі правди св. віри, подані нам для вірування, тобто приймає за правду і признання, визнає ж без сумніву і вагання.
Поміркуй добре, любий читачу, чи маєш ти віру і переконання відносно тої науки Господа Ісуса і святої Церкви про пекло.
Отже, краще вірити Богові і св. Церкві, і свій розум підчиняти об’явленим правдам , тим більше, що Господь Бог часто допускав, щоб погублені з пекла прийшли і дали нам свідчення про пекло.
Чи хто-небудь повернувся з пекла?
Вряди-годи Господь Бог дозволяв загубленим прийти з пекла на пересторогу для інших і для підтвердження віри в пекло. Розповім про декілька таких прикладів, як найпевніших і вельми вірогідних.
1. У житті св. Франса Ксаверія читаємо, що він у Японії, у місті Кангоксимі, воскресив дочку одного видатного японця, і вона, воскресша, при батькові і багатьох свідках зізналася: «Ці два (тобто св. Франс і його товариш Йоан Фернандез) вирвали мене з рук гидких катів, котрі мене хотіли вкинути в великий вогонь». Внаслідок цього чуда, і вона, і її батько, і весь дім навернулися до християнської віри.
2. В житті св. Франса де Пєронімо, єзуїта, читаємо про наступний факт, судово перевірений і підтверджений. У 1709р. той Святий давав місію в Неаполі, на прилюдному майдані, говорив, власне, про кари в пеклі. Під час тої проповіді одна жінка, що вела погане життя, стоячи у вікні, сміялася з того і заважала Святому. Тоді Святий, богом натхненний, звернувся до неї: «Вважай на себе, бо якщо ти будеш опиратися Божій ласці, то протягом восьми днів тебе Господь суворо покарає». Нещасна нічого собі з того не робила і далі заважала Святому. По восьми днях закінчувалась якраз місія, і Святий знову проповідав. Вікна нещасної грішниці, що заважало Йому під час місії, були зачинені. Святий запитав про причину. Йому сказали, що вона перед кількома годинами померла. «Померла?» - сказав Святий з Божого натхнення, «тоді ходім до неї, нехай вона нам скаже, що тепер з нею діється». Зараз зійшов з проповідальні і в товаристві багатьох людей пішов до померлої, там клякнув і гаряче молився, а потім голосно звернувся: «Катерино, встань і скажи нам, де ти є тепер?». На те померла піднесла голову, розплющила очі, які мали дикий погляд, і з виглядом великого відчаю на обличчі викликнула понурим, страшним голосом: «Я в пеклі!» Потім голова відразу впала і померла вернулась до стану, в якому перед тим була. «Я був присутній на тій події, - але я ніколи не потрафлю описати враження, яке вона справила на мене і на всіх присутніх, ані теж не в силі описати те відчуття, яке відчуваю кожного разу, коли ідучи коло того дому, спогляну на вікно, таке пропам’ятне».
Бо відразу чую слова: «Я в пеклі!».
3. Читаємо в Житті св. Макарія – пустинника, що він, ідучи одного разу, натрапив на череп трупа. Затримався, і запитав – видно що з Божого натхнення, - чия би то була голова. В тій хвилі отримав відповідь: «Я - череп колишнього жерця ідолів». «Якщо так, то ти голова погубленого». «На жаль це правда, бо моя злоба вкинула мене в безодню страшних мук». «Скажи мені щось про пекло». «Нічого іншого тобі повісти не можу, як тільки одне, що моя душа переносить найжорстокіші катування, але не розуміє що таке пекло».
4. Подібний приклад маємо в житті священника нашого Чину, Вернарда Кольнаго, про що розповідав він сам. У себе він мав череп, щоб дивитися на нього, пригадуючи собі про смерть. Одного дня спав йому на думку сумнів, чи це часом не голова загубленого. В гарячій молитві осмілився попросити Господа Бога об’явити, щоб той череп, якщо він належить погубленому, затрясся. Ледве закінчив молитву, як череп почав у жахливий спосіб кидатися, даючи виразний знак, що це череп загубленого.
5. У 1604р. трапився такий випадок із погубленим, який маємо описати в житті блаженного Ришарда, з чину св. Франціска, замученого в Японії за св. віру. Жили в Брюсселі двоє друзів, великі негідники. Однієї ночі, після безбожної гулянки, один з них повернувся додому і мав уже лягати спати, коли тут пригадав собі, що обіцяв умираючій матері, що ніколи не ляже спати, не відмовивши три рази Богородице Діво. Дуже йому не хотілося це робити, бо був підпитий і сплячий, але переміг себе, клякнув, і, як міг, відмовив три рази Богородице Діво. Ледве скінчив, хоч двері були замкнені, побачив перед собою товариша своєї нічної гулянки, гидкого і цілого в вогні, він до нього так промовив: «Я загублений, моє тіло лежить на вулиці, а душа в пеклі. Подякуй Матері Божій, що ти не в пеклі, так як я». Сказавши це, щез. Тоді той юнак моментально отверезів, упав на коліна і гаряче подякував Матері Божій за порятунок... По хвилі вибіг на вулицю, знайшов мертвим нещасного приятеля, який йому перед хвилиною показався з пекла. Це ще більше його вразило. Тут він почув дзвінок, що закликав на утреню в церкві синів св. Франціска, пішов туди, розповів про свій випадок, показав мерця, чорного, як вуголь, що лежав на вулиці, і просив прийняти себе до монастиря на покаяння. Той факт перелякав багатьох і був причиною вступу в ченці блаженного Ришарда і багатьох інших. Св. Альфонс Лігуорі каже, що це трапилось із самим блаженним Ришардом і що це було причиною його навернення і вступу в ченці. Подібних прикладів маємо дуже багато в Житіях Святих.
6. Єпископ Сегюр в своєму творі наводить про пекло декілька випадків із новіших часів. Один трапився в власній родині. Його дід по матері, граф Розтопчин, московський генерал-губернатор, жив у великій дружбі з генералом графом Орловим. Одного дня граф Орлов розмовляв зі своїм другом, генералом В..., таким самим недовірком, і тоді вони почали насміхатися із релігії, особливо ж із пекла Однак, - каже Орлов, - якщо там щось є за заслоною цього життя...». «Отож добре, відповів генерал В., - той із нас, котрий туди піде перший, нехай повернеться, щоб розповісти про це іншому» «Чудова думка! Згода!» І дали собі на те слово. Декілька тижнів згодом (то були часи наполеонських воєн), коли вранці граф Розтопчин одягався, до нього влетів граф Орлов у піжамі, в тапочках, з розхристаним волоссям, з жахом на лиці і сказав, що ось щойно він бачив генерала В., блідого, який показував правою рукою на поранені груди, і сказав до нього: «Пекло є! І я – в ньому» - і по тих словах щез. Незабаром після цього прийшло повідомлення з поля бою, що власне, того самого дня, в тій самій годині, генерал В., упав неживий на полі бою, пробитий кулею в груди.
7. У 1873р. одна з повій у Римі померла в шпиталі без поєднання з Богом. В тій самій хвилині вона з’явилася, огорнена пекельним полум’ям, своїй подрузі (яка ще не знала, що та нещасна померла).і так до неї сказала: «Я загублена! І якщо ти не хочеш зазнати моєї долі, то покинь те безчесне місце і звернися до Бога.!» Та заверещала, побудила своїх сонних товаришок, і ніхто не міг її втихомирити. Рано досвіта вона покинула цей соромний дім і цілком навернулася до Господа Бога. Власниця того безсоромного дому захворіла, призвала священника, перепросила всіх за давнє згіршення і померла, поєднана з Господом Богом. Весь Рим хутко про це довідався.
8. Священник Келер в своєму творі про пекло подає ще такий випадок. Недавно жив у місті Раав, в Угорщині, один відставний ротмістр, відомий раніше як дуже веселий, а потім дуже поважний і побожний. Причиною до виходу з війська і зміни його характеру та життя була така подія. Той ротмістр був у великій дружбі з одним офіцером. Одного дня він сподівався його відвідин у означеній годині. Час минув, а офіцер не прийшов. Ротмістр був тим дуже здивований і занепокоєний. Раптом появився перед ним офіцер у постаті, вельми пригнобленій та смутній, і промовив такі слова « Друже, я загинув на війні!» Сказавши це, щез. Занепокоєний ротмістр мерщій наказав осідлати коня і поїхав до помешкання свого приятеля, де застав його неживим.
Взято з книги "Куди Йдеш?"
видавництво о. Василіян "Місіонер" 1998р.
Щоденник, 20 жовтня 1936 рокуСьогодні мій Ангел-Хоронитель завів мене у провалля пекла. Це місце великих тортур, воно займає велетенський простір. Моїм очам відкрилися такі види мук: перша, яка, власне, і становить пекло, – це втрата Бога; друга – безперестанні докори сумління; третя – неможливість змінити цю долю; четверта мука – вогонь, який проникає в душу, але не нищить її. Це жахлива мука. Вогонь цей суто духовний, запалений Божим гнівом; п’ята мука – суцільна темрява, жахливий задушливий запах. Хоч панує темрява, та чорти і засуджені на вічні муки душі бачать одні одних та бачать усе зло інших і своє; шоста мука – постійне товариство сатани; сьома мука – жахливий відчай, ненависть до Бога, лайка, прокльони, блюзнірство. Ці муки усі засуджені переносять разом. Але на цьому ще не кінець. Є ще окремі муки, чуттєві. Чим кожна душа грішила, тим і терзається в такий жахливий спосіб, що й не описати. Є моторошні підземелля, провалля тортур, де одна мука різниться від іншої. Нехай кожний грішник знає: яким чуттям грішив, таким усю вічність буде і мучитись. Пишу це за наказом Бога, щоби жодна душа не могла викручуватися тим, що пекла нема, або що там ніхто не був і не знає, як там є.
Я, сестра Фаустина, за Божим наказом була в безодні пекла для того, щоб розповідати і свідчити, що пекло є. Я одержала від Бога розпорядження викласти все на письмі.
Чорти виявили до мене велику ненависть, але за Божим велінням мусіли бути слухняними. Те, що я описала, є лише слабким відбитком того, що я бачила. Одне зауважила, більше там є тих душ, котрі не вірили, що пекло існує. Коли я прийшла до пам’яті, то не могла оговтатись від жаху. Тому ще з більшою ревністю молюся за навернення грішників. Неустанно благаю в Бога милосердя для них. О мій Ісусе, я волію до кінця світу конати в найгірших муках, ніж Тебе образити найменшим гріхом
andrivovk писав:P.S.Сповідайтеся добре.
Вова писав:andrivovk писав:P.S.Сповідайтеся добре.
Дивно таке слухати і ще говорити що так Христос сказав. Не можу зрозуміти до чого тут сповідь?