Офіційний форум Української Греко-Католицької Церкви

Дорогі друзі! Останнім часом на україномовних інтернет-сторінках щораз більше згадується про богословію та особу богослова. Говориться як позитивному так і негативному світлі. Проте, незважаючи на все, зацікавлення до богословії зростає. Тим самим перед богословами ставиться поважний виклик. Який він, цей виклик? В чому особливість розвитку богословії в українській атмофсері? Чим повинен відзначатися богослов? Яким повинен бути його інтелектуальний рівень та як виглядати духовне життя? Пропоную подискувати про це все на формумі.

Мені здається, що тут багато чого залежіть від профілю богословія. Тобто апологет має мислити канонічно та традиційно, екуменист — жваво, але й ортодоксально, філософ, котрий досліджує нові ідеї та винаходить щось нове — повинен бути майже зовсім вільний від предустанов, за винятком хіба що тих, що однозначно об’явлені Богом.

Як на мене, головна риса богослова — вміння прислухатися до Бога. А це не можливе без провадження справжнього духовного життя. Богослов повинен мати власний містичний досвід, особливо у тому, що стосується обраної теми дослідження. Інакше це все будуть просто «спекуляції на тему», блукання упітьмах.

На мою думку не всі ті, які тепер називають себе богословами є ними. Думаю, що богослов'я не полягає в інтелектуальному сприйнятті догм віри. Це не теорія, це життя. Написано в одній книзі, що за Св. Григорієм Паламою богословом є не той, хто багато довідався про Христа, а той, хто багато вистраждав за Христа.

Все правильно, проте потрібна ще й освіта.
Знаєте це теж важлива річ. Бо богословіцє - це наука! Чи ні? Якщо так - то від "спекуляцій на тему" нікуди не дітись. Якщо ні- то треба закривати УКУ і т. п.
Звичайно потрібна й формація... навіть у загальноосвітніх школах процес, що в них відбувається називають не навчальним, а навчально-виховним!!!

demetris писав:Все правильно, проте потрібна ще й освіта.
Знаєте це теж важлива річ. Бо богословіцє - це наука!

Освіта важлива, але:
1. Вона не гарантує того, що людина стає богословом;
2. Вона не є конче потрібною в богословії.

Принаймні це справедливо стосовно східного богословія, яке перш за все ґрунтується на містичному досвіді, не на теоретичному знанні.

Це подібно до музики: багато людей отримують музичну освіту, але значно менше стають композиторами.

цілком згоден

Для мене Богослівя перед усім слова Божі, а потім вже наукова дисципліна.
"Ми шукаємо Бога в книжках, а знаходимо в молитві. (о. Піо)"

Сатана не боїться тих, які мають паперовий документ, які говорять але не живуть так, як навчають (пор. Рим. 2:21). Їх слова, якими б гарними і мудрими не здавались є мертві, бо не мають життя - той хто вчить а сам не робить не є живим свідоцтвом свого слова в виконанні слова Божого.
Можна робити багато добрих справ для Бога, але без Бога. Кожен хто приступає служити Богу, повинен служити своїм життям! Вірність Богу до смерті, в будьяких життєвих обставинах: в голоді, в холоді, в бідності... Краще смерть ніж гріх! Страждати во їмя Господа це честь! "Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами. (Матф.5:10-12)".
"Незвичайно великого подиву, доброго спомину гідна їх же мати, що, бачивши як семеро її синів протягом одного дня загинули, мужньо перенесла те, бо надію поклала на Господа. Вона, повна шляхетної відваги, підбадьорюючи свою жіночу ніжність мужеським духом, умовляла кожного з них батьківською мовою, кажучи до них: «Не знаю я, як ви в моїм лоні з'явилися, не я дала вам дух та життя, не я звела докупи первні вашого тіла, тож Творець світу, який творив людину, коли вона поставала, який дав буття всім істотам, - віддасть назад вам У своєму милосерді дух та життя, бо ви тепер жертвуєте собою задля його святих законів.» Антіох думав, що вона його зневажає, і боявся, щоб вона, йому на наругу, не звернула голосу наймолодшого, який ще лишився; почав отже його умовляти, і то не лише словами, але й під клятвою запевняв, що збагатить його, вчинить щасливим, ба навіть матиме його за друга й дасть йому великий уряд. Якже ж юнак ніяк не хотів на те пристати, цар прикликав матір і заходився її намовляти, щоб вона дала хлопцеві рятівну пораду. А що він довго умовляв, то вона й погодилась переконати сина. Тож нахилившись над ним, почала вона глузувати з жорстокого тирана, кажучи так, батьківською мовою: «Сину мій, змилуйся надо мною, що носила тебе в лоні 9 місяців, що годувала тебе 3 роки і вигодувала та й довела до цього віку, кормивши тебе. Молю тебе, дитино, поглянь на небо й землю, подивися на все, що в них є, і зрозумій, що все це Бог створив з нічого, і що й людський рід став існувати таким робом. Не бійся цього ката, а, гідний своїх братів, прийми смерть, щоб я могла тебе в Божому милосерді знову мати разом з братами.» Ледве вона скінчила, як юнак сказав: «Чого чекаєте? Я не послухаю царського наказу. Я повинуюся велінню закону, що його дав Мойсей батькам нашим. (2Макавеїв 20-30)".
Тож богослов є прикладом життя з Господом! Слово вчить а приклад споукає.
"Бо, нібито немудре Боже - мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили. Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, - і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жадне тіло не величалося перед Богом. (1Кор.1:25-29)"
Шкода, що служіння Господу дехто сприймає як ремесло - можливість для збагачення, а забуває слова: "Пасіте довірене вам Боже стадо, доглядаючи за ним не примусово, а добровільно, по-божому; не для лихого зиску, а доброхіть, і не як пануючі над вибраними, але бувши зразком для стада. І як з'явиться архипастир, отримаєте нев'янущий вінець слави" (1 Петра 5:2-4).
Вибачайте, коли що не так...

p1c2 писав:На мою думку не всі ті, які тепер називають себе богословами є ними. Думаю, що богослов'я не полягає в інтелектуальному сприйнятті догм віри. Це не теорія, це життя. Написано в одній книзі, що за Св. Григорієм Паламою богословом є не той, хто багато довідався про Христа, а той, хто багато вистраждав за Христа.

Враховуючи, що були й такі богослови котрі не зазнавали утисків, напевно вистраждати за Христа це не тільки терпіти за Нього утиски від світу, як перепустити Його Слово через себе.

Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. (Євреїв 4:12)

Слово Боже здатне як і ранити так і виліковувати, відсікаючи тілесний непотріб.

Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо.
Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло. (Якова 3:1,2)

Треба сформувати чытке визначення поняття "Духовність". Цет акож проблема яка має бути вирішена. Причому має бути узгоджена між Церквою, наукою і філософією. ТОді на питання даої теми можна буде відповісти.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1% ... 1%82%D1%8C

Чітко окресленого значення слово не має. Як термін слово духовність використовується в філософії, етиці, богослов'ї на означення різних понять [2] так чи інакше дотичних внутрішнього світу людини.

що духовність це специфічна людська властивість,

Думаю з цього слід виходити і пробувати сформувати (на форумах, конференціях і т.д.)
Наприклад:

Духовність це властиість людини думати, приймати рішення на основі ідей, ідеалів....

включити в визначення поняття "дух"...
також і продуховність суспіфльства треба згадати...

Коротше кжучи потрібно формувати це визначення.

Михайло Шелудько писав:

demetris писав:Все правильно, проте потрібна ще й освіта.
Знаєте це теж важлива річ. Бо богословіцє - це наука!

Освіта важлива, але:
1. Вона не гарантує того, що людина стає богословом;
2. Вона не є конче потрібною в богословії.

Принаймні це справедливо стосовно східного богословія, яке перш за все ґрунтується на містичному досвіді, не на теоретичному знанні.

Це подібно до музики: багато людей отримують музичну освіту, але значно менше стають композиторами.

Західна віра також на містичному грунтується: споглядання Євхаристійного Христа, вервички, і т.д.

Теологія взяла схоластичний метод для апологетики і доведення істини для вірників. Але база -не та.
І ще одне теологічна освіта важлива, бо пророк Осія пише, що"багато загинуло не маючи знань"

Як можна вірити в Бога, не знаючи про нього?
Завжди іра і розум прагнуть до гармонійного взаємозвязку і взаєморозвитку.

Як можна вірити в Бога, не знаючи про нього?
Завжди іра і розум прагнуть до гармонійного взаємозвязку і взаєморозвитку.

Біда тільки коли віра скочується до розвитку знань про Бога. За словами одного отця, тоді це вже не віра а - ідеологія, і я з ним цілком погоджуюсь.
Бога розумом до кінця пізнати неможливо. Мусить бути спілкування, тільки тоді можливо пізнати Його як особу. Але тоді вже йде пізнання на відчуттях(не плутайте з поверхневими емоціями), на порухах серця. Тільки такі речі треба пережити самому, бо говорення про них нічого, по великому рахунку, не дає. Єдине, що може дати, то це бажання пізнати Бога, і то не завжди.

Далы має з душевного рывня перейти на глибший - духовний.
Я тому і пишу що обовязково крім знання про Трійцю прийняти Ісуса Христа як свого Господа і Спасителя та дозволити Духу Святому діяти у Вас - впроваджувати життя Христа у кожному віруючому.

Мені здається це дуже складне питання для розуміння.
Ось у чому справа, деколи люди путають характер і духовність.
Загальноприйнято що богослов зовні - це людина зі слащавими устами, яка знає як обійти гострі кути і розуміє суть проблеми. Богослов внутрішій має бути на загальну думку дуже набожний, ходити на служби і т.д.
А у мене ось які думки виникають деколи. Ось наприклад святитель Миколай був богословом чи ні? Перші святі казали - хто молиться той і богослов, бо він спілкується з Богом. Але це не мішало святителю дати затріщину Арію. А кардинал Меццофанті в одному з своїх віршів (мій улюблений), пише: блажен кто Божий страх в себе хранит и истине во след всегда ступает - бесстрашный на врагов своих взирает, бо Вышний сам ему покров и щит.
Ось уявіть собі бесстрашного богослова на конференції. Який він? Напевно людина яка не боїться сказати правду, не думаючи про те, що йому за це буде потім. Напевно це людина яка не лукавить слащавими фразами, щоб поговорити і по суті нічого не вирішити, але зустріч відбулась і галочку можна поставити. Напевно це людина, яка керується інтересами Божої істини в першу чергу. Думаю прототипом такого богослова можна було б назвати будь кого з пророків. Це безстрашні люди, які деколи ціною свого життя несли Слово Боже людям.
Це я так, для прикладу. В наш час, мені так здається, дуже важко б жилось в цекрковному середовищі цим особам. У них дуже виражена була очевидно, так би мовити, ревність по Богу. Тобто вони дуже твердо і однозначно завжди виражали свою позицію по відношенню до Бога і деколи, очевидно були не дуже перебірливі в виборі методів. Якби така людина в наш час зявилась в церковному середовищі, її б заклювали. Я не хочу сказати що вони були невоздержні в характері або що сьогодні всі богослови погані, ні. Але деколи в історії Церкви були люди які із-за різкого харктеру чи певних інших рис дуже тяжко вписуються в наш облік сучасного бослова. Тим не менше, у кого повернеться язик сказати що святитель Миколай не був богословом? А тепер уявіть собі якби це в наші часи якийсь єпископ на соборі вийшов і вдарив опонента. Напевно це був би останній день в його житті як діючого єпископа. А потім ще все життя церковні діячі і преса перемивали би йому кісточки.
Тому я і кажу що це дуже складне питання. Тут навіть не в знаннях справа. Суспільство і певні порядки примушують людину бути ніби літеплим в очах Бога, бо там не можна щось сказати - на тебе поскаржаться, там не скажи - подадуть в суд. Так людина доходить до того що гасить в собі полумя Божої іскри. Бо навіть у самих простих і неосвідчених людей, коли вони приходять до Бога, то їх переповняє бажання поділитись цим скарбом з іншими, здається що можеш навернути весь світ (згадайте того ж Антонія Великого). А потім він тут промовчав, там промовчав і полумя перетворюється вже лише в тліючу груду. Саме тоді, я так вважаю, людина стає не богословом в розумінні перших отців, а просто теоретиком.
Я б це все виразив поняттям із математики. Все залежить наскільки вектор людини співпадає з вектором Бога. Хоча, звичайно, посторонній людині важко оцінити що і як у людини внутрі і т.д.

Михайло Шелудько писав:

demetris писав:Все правильно, проте потрібна ще й освіта.
Знаєте це теж важлива річ. Бо богословіцє - це наука!

Освіта важлива, але:
1. Вона не гарантує того, що людина стає богословом;
2. Вона не є конче потрібною в богословії.

Принаймні це справедливо стосовно східного богословія, яке перш за все ґрунтується на містичному досвіді, не на теоретичному знанні.

Це подібно до музики: багато людей отримують музичну освіту, але значно менше стають композиторами.

Вибачте, будь ласка, яле я з Вами не згоден. Навіть для простого вірника потрібна катехизація.
А для Богослова Церквовна освіта тим більше потрібна. Сама вона не гарантує віри. Бо лише віра є спасаючою Але лише віра не зробить з вірника богослова в плані викладача. Має бути освіта, або самоосвіта.
Дехто відрізняє духовну формацію від освіти. Але насправді духовна формація це виховання, яке містить в собі ту ж освіту.

Коротше кажучи не може буи відірвана освіта від виховання (духовної формації і розвитку) і навпаки. Це лише овркемі категорії педагогіки, але в обєктивній реальності вони все разом. Самоосвіта - також освіта. Вивчення Святого Письма - освіта, вивчення історії Церкви - освіта, і т.д.

Згоден повністю. Без освіти -- як можна інших вчити?
Хіба пророк який, якого Сам Бог направляє...

"Велике діло - говорити про Бога, але ще більше - очищати себе для Бога" (Святитель Григорій Богослов).

o.Mykil писав:"Велике діло - говорити про Бога, але ще більше - очищати себе для Бога" (Святитель Григорій Богослов).

Ну це стосується кожного християнина, а богословів в першу чергу. ТОбто це мінімум який потрібен для християнина - очищатися у вірі.
Говорить же, виявилось багато хто, але це не спасіння.
А от правильно говорити - так, щоб інші баажали очищатись для Бога - це завдання богослова. А тут потрібно знати, як говорити і що гоіворити.

З одним семінаристом ми спілкувались одного разу. Він каже, що добре було б, якби в процесі свого майбутнього священства хоч одного навернути до Бога (мається на увазі що хоч щоб один спасся), та й то хоча б себе.


Ну я і сказав йому, що для того щоб бути спасенному самому, не треба ставати священнослужителем...
Служитель (пастирь) в першу чергу вже думає про інших (паству)...

Michail писав:З одним семінаристом ми спілкувались одного разу. Він каже, що добре було б, якби в процесі свого майбутнього священства хоч одного навернути до Бога (мається на увазі що хоч щоб один спасся), та й то хоча б себе.


Ну я і сказав йому, що для того щоб бути спасенному самому, не треба ставати священнослужителем...
Служитель (пастирь) в першу чергу вже думає про інших (паству)...

все пов`язано - думає про Спасення інших - добрий пастир, думає про спасення особисте - добре пастирюватиме. Як там... "учень не більший від учителя свого..."; "не може сліпий вести сліпих..."...
З повагою, о.Олег

о.Олег писав:

Michail писав:З одним семінаристом ми спілкувались одного разу. Він каже, що добре було б, якби в процесі свого майбутнього священства хоч одного навернути до Бога (мається на увазі що хоч щоб один спасся), та й то хоча б себе.


Ну я і сказав йому, що для того щоб бути спасенному самому, не треба ставати священнослужителем...
Служитель (пастирь) в першу чергу вже думає про інших (паству)...

все пов`язано - думає про Спасення інших - добрий пастир, думає про спасення особисте - добре пастирюватиме. Як там... "учень не більший від учителя свого..."; "не може сліпий вести сліпих..."...
З повагою, о.Олег

Але в любому випадку має мати знання, як вести інших в процесі душпастирства. Так як я й казав: віра(духвна формація) в нормі розвивається гармонійно з розумом (знаннями, інтелектом, "смекалкою" і т.д.)

Michail писав:
Але в любому випадку має мати знання, як вести інших в процесі душпастирства. Так як я й казав: віра(духвна формація) в нормі розвивається гармонійно з розумом (знаннями, інтелектом, "смекалкою" і т.д.)

Ну..п Михайле, те про що Ви пишите, від того нікуди не дінешся. Тобто так, потрібні і знання і Ще Щось. І справді, потрібна гармонія між цим, тобто щоб ці складові стали одним цілим, у тому покликанні, яке доречі не всім по плечу.
Але мені сподобався Ваш знайомий семінарист. Знаєте чим???
Тим, що Він скромний у своїх прагненнях. Тобто ми не знаємо про його внутрішні прагнення, але Він досить скромно відповів.( я не рахую то Невпевнінностю, а навпаки навіть.Вірю що він розуміє, що в цій праці будуєш себе(працюєш над собою), но уповаєш на Бога. Велика честь бути знаррядям Божим, щоб з його(Вашого знайомого) допомогою(посередництвом) люди навертались чи утвержувались в Господі Бозі нашому.

Знаєте, я знаю, особисто знаю таких, які марять тисячами(образно), і коли мова за кількох людей, то це якось мілко для їх самолюбства.
Тобто звісно я цього не ствержую, но склалось таке враження. Я не кажу це в якомусь якісному значенні, бо щиро вірю, що то вікове, такий собі юнацкий запал, звісно з усіма витікаючими. Якось людині хочиться відчувати свою значустість, і думки якогось глобального характеру.
Мені це дуже знайоме, бо скажу по секрету(тільки нікому не кажіть ), що і сам мав, а можливо і ще залишилось таке у мене.(тільки у другій сфері)
Думаю не потрібно марити кількістю, а думати про інше. Ато хто думає про велике не помічає малого, що є під носом.(і як наслідок, нічого не має, тільки амбіції)
Ну це суто моє спостереження.
Тому Нехай Буде Його Воля, а не наші мрії. Наша праця(над собою) і довіра до Нього, а Він не полишить, то 100%, і скерує чи на одного, чи на більше людей, яких Господь покличе до Себе.
Скромність краще ніж марнославство. Хоч насправді можна помилитись у враженнях про когось, а навіть про себе.(тому шукаєм Божої Волі, і вчимося довіряти Йому....А то не легко, хоч в одночас дуже просто. Бог відкривається не у мудростях(особливо свіцких), а в простоті, в душевній простоті..так святі деякі вважають.
То як, то має сенс???
Дякую.

Тим, що Він скромний у своїх прагненнях. Тобто ми не знаємо про його внутрішні прагнення, але Він досить скромно відповів.( я не рахую то Невпевнінностю, а навпаки навіть.Вірю що він розуміє, що в цій праці будуєш себе(працюєш над собою), но уповаєш на Бога. Велика честь бути знаррядям Божим, щоб з його(Вашого знайомого) допомогою(посередництвом) люди навертались чи утвержувались в Господі Бозі нашому.

Та справа в тому що він сам нікого взагалі не спасе. Навіть себе. Лише довірившись Христу стає спасенним, але в такому випадку дозволить Христу через себе спасти і інших.

Може відповідь і кромна, але нелогічна. Бо для того щоб бути спасенному лише самому, не треба ставати священиком.
Тому краща відповідь була б так: "Будь спасенним і навколо тисячі спасуться". (Трохи перероблена цитата Саровського)