Послух як християнська чеснота

[о.Олег]

Щодо постанови 2ВС приймати стоячи Причастя... а є така постанова?Можна було би прочитати? Може намарно дискутую, якщо є , ну тоді немає резону щось говорити.

є завдання, дане КЦ помісним Церквам повернутися до джерел своєї духовності. Є помісна Церква (УГКЦ), яка звернула на це (практика причащання) свою увагу в контексті повернення до джерел своєї духовності. Є єпископ, який вчить довірену йому Богом паству. Є "я" грішний, що слухаю або не слухаю єпископа, що провадить мене - одного з народу Божого.
така от логіка
Особисто мені дуже шкода, що людина (будь-хто) не використовує данного їй шансу (послухатись голосу Церкви) плекати святість. Розумію, що за умов сучасного плюралізму думок (відповідно - проблема, кому довіряти, а кому ні) гріх на такому "неслухові" мав би бути мінімальним, але не знаю, як це отак здаля виміряти, особливо, якщо згадати, що історія потім має своє продовження, в якому єпископа мішають з усім, на що око впаде... Покора непопулярна була завжди, а у сьогоднішньому світі тим паче. Важкий хрест. Саме розуміючи важкість цього хреста не наважився б чогось такого вимагати в людини. Владика - наважується. Плюс це? Мінус? В кожному разі - точно не перевершує владика свого уряду.

[danus]

Ще позволю собі один офтопчик, поки Роман з отцем Олегом не розпочали нової теми. Я насмілюсь не погодитися з о. Олегом, що iнквiзиція і хрестові походи, були святими започаткуваннями Церкви, я не берусь стверджувати, що вони були гріхами, але на мою думку в обидвох випадках Церква взяла на себе права і обов'язки світської влади, а це не відповідає Її покликанню, проповідувати і провадити людей до Царства Божого.

[o.Mykil]

але на мою думку в обидвох випадках Церква взяла на себе права і обов'язки світської влади, а це не відповідає Її покликанню, проповідувати і провадити людей до Царства Божого.

Інквізиція була різна, як світська так і церковна. Тому не варто висловлюватися однозначно.

[о.Олег]

А тепер що до послуху. Літургія на скільки мені відомо, це спільна справа, тобто справа спільноти, в конкретному випадку церкви; священик на парафії, здається також наділений владою від якої залежить, щоб все відбувалося благочинно і згідно певного порядку. А деякі особи при цьому стверджують, що вони вправі чинити як їм заманеться, і до це послуху не має ніякого відношення, бо питання мов другорядне. Ще й приводять аналогію з керівником тираном. На мою думку, тут правильною б була аналогія, коли ви на роботі після того як начальник вам сказав зробити якусь роботу так, а не інакше, а ви, в свою чергу, відповіли, що я не буду бо вільна людина, і взагалі в нас демократія. Ну тоді не дивуйтеся, що вам в такому випадку на роботі зроблять копензідупен, і будете ви тоді ходити і доказуавти всім які ви гарні, добрі і красиві, а всі на світі одні „сво…“ .

все так - священик невисить в повітрі, а саме через єпископа пов`язаний з Церквою Христовою. Через єпископа Зсилається Благодать Таїнства Рукоположення і єпископ, хоч не може забрати Благодать Священства, може забрати право чинити Таїнства. Можливість "тиранії" Церква не упускає з виду: рішення єпископа може бути оскаржене (з різною успішністю), якщо його не вважають правомірним. В кожному разі - питання покори складне, бо кожен окремий випадок потребує окремої мови.

[о.Олег]

Ще позволю собі один офтопчик, поки Роман з отцем Олегом не розпочали нової теми. Я насмілюсь не погодитися з о. Олегом, що iнквiзиція і хрестові походи, були святими започаткуваннями Церкви, я не берусь стверджувати, що вони були гріхами, але на мою думку в обидвох випадках Церква взяла на себе права і обов'язки світської влади, а це не відповідає Її покликанню, проповідувати і провадити людей до Царства Божого.

це гідна для окремої дискусії тема. Якраз про нашу здатність розрізнити святе і грішне. В цій темі лише скажу, що КЦ як називала, так і називає Інквізицію Святою (і я грішний свідомо з цим погоджуюся). Не знаю, чи потягну (час) це викласти. Просто питання обросло такою кількістю міфів, що розгребти це - великий труд.

[romanm]

Якраз про нашу здатність розрізнити святе і грішне.

http://newsru.ua/world/27nov2009/cerkof.html

Ось що буває, коли хочуть розрізнити, забуваючи, що Церква це і ми, грішні ,також. Це щодо того, що послух має бути розумним.

[romanm]

А тепер що до послуху. Літургія на скільки мені відомо, це спільна справа, тобто справа спільноти, в конкретному випадку церкви; священик на парафії, здається також наділений владою від якої залежить, щоб все відбувалося благочинно і згідно певного порядку. А деякі особи при цьому стверджують, що вони вправі чинити як їм заманеться, і до це послуху не має ніякого відношення, бо питання мов другорядне. Ще й приводять аналогію з керівником тираном. На мою думку, тут правильною б була аналогія, коли ви на роботі після того як начальник вам сказав зробити якусь роботу так, а не інакше, а ви, в свою чергу, відповіли, що я не буду бо вільна людина, і взагалі в нас демократія. Ну тоді не дивуйтеся, що вам в такому випадку на роботі зроблять копензідупен, і будете ви тоді ходити і доказуавти всім які ви гарні, добрі і красиві, а всі на світі одні „сво…“ .

літургія спільна справа, але священик не начальник, який на свій розсуд може кОпати кого хоче і куди хоче.

Дальше, давайте не будемо забувати, що Церква це також і ми. Неможливо ,як на мене пропагувати теорію, що ось святі речі, то Церква, а погані, то ми. Бо тоді, Церква щось окреме і ми окремі. Отже, якщо ми є також Церква, ми також грішні = можемо помилятися, усі!!!!
В РКЦ можна приймати причастя як хочеш, у нас же йдуть на принцип. Це ще раз підтверджує, що це всього лиш питання обряду, і чергового єпископа чи священика, якому більше подобається Москва, чи Греція. Навіть "повернення до своїх традицій" я, не завжди розумію що це. В нас не московський і не грецький обряди, а візантійсько-український, отже НАШ обряд, а не хто зна звідки. А якщо наш, то може і розвиватися, в одну чи іншу сторону. Імхо.

[о.Олег]

літургія спільна справа, але священик не начальник, який на свій розсуд може кОпати кого хоче і куди хоче.

так.

Дальше, давайте не будемо забувати, що Церква це також і ми. Неможливо ,як на мене пропагувати теорію, що ось святі речі, то Церква, а погані, то ми. Бо тоді, Церква щось окреме і ми окремі. Отже, якщо ми є також Церква, ми також грішні = можемо помилятися, усі!!!!

не зустрічав пропоганди такої теорії в Церкві. Говоримо про те, що Церква і Свята, і грішна. При чому, до контексту піднятого Вами, і в одне і в друге (теоритично) попадають як миряни, так і клир, тобто святість не залежить від "свячень" чи їх відсутності.

В РКЦ можна приймати причастя як хочеш, у нас же йдуть на принцип. Це ще раз підтверджує, що це всього лиш питання обряду, і чергового єпископа чи священика, якому більше подобається Москва, чи Греція. Навіть "повернення до своїх традицій" я, не завжди розумію що це. В нас не московський і не грецький обряди, а візантійсько-український, отже НАШ обряд, а не хто зна звідки. А якщо наш, то може і розвиватися, в одну чи іншу сторону. Імхо.

все так і зле, якщо когось хочуть мавпувати (навіть, якщо це РКЦ). Тут думаю важливо розуміти і те, що наш обряд дійсно розвивається і все те, що Ви/я приймаємо чи не приймаємо - все це є його (українського обряду) розвиток.