Праведний ?! гнів

[viter]

Тобто християнину все ж іманентні якісь форми нетерпимості? Тобто якась нетерпимість це добра, а інша погано?

Думаю, що так. Християнин повинен ненавидіти гріх. Також існує таке поняття як "праведний гнів".

[hucul]

Тобто християнину все ж іманентні якісь форми нетерпимості? Тобто якась нетерпимість це добра, а інша погано?

Думаю, що так. Християнин повинен ненавидіти гріх. Також існує таке поняття як "праведний гнів".

Думаю, християнин повинен ненавидіти гріх в собі, а не в інших. Ісус з цього приводу наводив аналогію з скалкою в оці.

А як щодо православної церкви?

[о.Олег]

"праведний гнів"

поняття існує.

Гнев обычно проявляется как утрата душевного равновесия, вызванная возмущением каким-либо внешним событием или чьим-либо высказыванием, действием, поступком. В его крайних, наиболее бурных проявлениях гнев способен принимать вид ярости и даже бешенства. В таких случаях человек утрачивает способность контролировать свои чувства, слова и действия, становится невменяемым и может совершить поступки, на которые он никогда не решился бы в уравновешенном состоянии духа. Гнев может иметь разное ценностно-нормативное содержание и разную нравственно-этическую направленность. Он может быть праведным (когда человеком движет чувство возмущения попранием справедливости, действиями святотатцев, словами богохульников) и неправедным (когда он направлен против поборников справедливости, истины и добра). Праведный гнев созидателен. Неправедный гнев, помрачающий ум и опустошающий душу, разрушителен. Его крайней формой является ярость, воспламеняясь которой человек забывает о существовании морально-правовых ограничений и становится похож одновременно и на безумца, и на дикого зверя. Праведный гнев испытывал Иисус, когда изгонял торгующих из храма. Всегда праведен гнев Божий, направленный против тех, злостно нарушает Его заповеди. Бог, милостивый и благоволящий тем, кто любит Его, суров по отношению к грешникам, не желающим каяться. Поскольку на протяжении всей истории человечества люди постоянно грешили, Бог время от времени обнаруживал Свой гнев по отношению к виновным. При этом Он мог обрушить Свою ярость не только против язычников, как это было, например, в случае с казнями египетскими, но и против избранного народа. Когда евреи, сотворившие золотого тельца, обнаружили нечестивость и непокорность, то они понесли тяжкое наказание за свое богоотступничество. Отвратить от грешника карающий гнев Господа может только глубокое покаяние, в результате которого изменяется структура внутреннего <я> человека.

Христианская мысль: Библия и культура. Христианская социология и антропология. Том VIII. - СПб.: Издательство <Новое и старое>, 2006. - : с.

[hucul]

"праведний гнів"

поняття існує.

Гнев обычно <...>Отвратить от грешника карающий гнев Господа может только глубокое покаяние, в результате которого изменяется структура внутреннего <я> человека.

Христианская мысль: Библия и культура. Христианская социология и антропология. Том VIII. - СПб.: Издательство <Новое и старое>, 2006. - : с.

Праведний гнів у праведників очевидно))))) Я не праведник тому не гніваюсь)))

[о.Олег]

Праведний гнів у праведників очевидно))))) Я не праведник тому не гніваюсь)))

взагалі не гніваєтеся?
а про написане - очевидно.
Тому не раджу гніватись - завжди є спокуса свою емоційність назвати праведністю.
Що не відміняє існування терміну.
Як і не відміняє (той факт, що я грішний - не праведний) існування праведників.
І на що праведники гніваються праведно?

[о.Олег]

Думаю, християнин повинен ненавидіти гріх в собі, а не в інших.

найперше в собі чи лише в собі?

В собі. Все, що має виходити від мене то любов.

а любов - це лише усмішки і поблажливість? Чи Ісус Христос виявляє любов розганянням продавців у Храмі?

[hucul]

Праведний гнів у праведників очевидно))))) Я не праведник тому не гніваюсь)))

взагалі не гніваєтеся?
а про написане - очевидно.
Тому не раджу гніватись - завжди є спокуса свою емоційність назвати праведністю.
Що не відміняє існування терміну.
Як і не відміняє (той факт, що я грішний - не праведний) існування праведників.
І на що праведники гніваються праведно?

Ну взагалі взагалі не палучається. Але нічим це не виправдовую, жодними термінами з приставкою "праведний", бо "завжди є спокуса свою емоційність назвати праведністю." Тож праведники не гніваються жодним чином))))

[vitalko]

Ну взагалі взагалі не палучається. Але нічим це не виправдовую, жодними термінами з приставкою "праведний", бо "завжди є спокуса свою емоційність назвати праведністю." Тож праведники не гніваються жодним чином))))

А як бути, коли на тебе нападає ворог? Вийти до нього з розпростертими обіймами, і надіятись, що він тебе помилує? Чи може зціпити зуби, і воювати?
Притому що ворог може бути різним: атеїст - який приймає закон про дозвіл аборту; гомосексуаліст, що прагне всиновити дитину з сиротинця; Чи навіжений, який посеред Служби Божої, лізе через цілий храм до святилища(Про цю історію розповідав один отець. Притому люди стояли і дивилися, що ж той отець буде з навіженим робити. А те, що хтось з присутніх мав би тому приблуді скрутити руки і видворити з храму, він і назвав праведним гнівом, який треба було тоді проявити)

Я так для себе розумію праведний гнів - гнів з любові: до правди, справедливості, людей, рідного краю, Бога врешті-решт( Ісус же також не пір"їнкою гладив торговців в храмі) Тільки гнів цей має бути направлений не проти людини, як такої, а її дій. Тобто якщо воюю із загарбником - то не з ненависті до нього, а з любові до рідної землі, і тих, які на ній проживають й просять моєї допомоги, імхо.

[o.Mykil]

«Гнівайтеся, та не грішіть, сонце нехай не заходить у вашому гніві» (Еф. 4, 26).

«Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою» (Еф. 4, 31)

«Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам» (Мт. 7, 2)

[о.Олег]

мабуть можна твердити, що єдино праведний гнів - Гнів Божий. Що гнівить Бога? От Судний День ще називають Днем Гніву: про що йдеться?

[Олюнька]

Як на мене (суджу по собі) отаке поняття "праведний гнів" - це лише спроба виправдати свою недосконалість. Ми не можемо себе рівняти з Ісусом, бо він бачив людські серця і діяв відповідно.

[о.Олег]

Як на мене (суджу по собі) отаке поняття "праведний гнів" - це лише спроба виправдати свою недосконалість. Ми не можемо себе рівняти з Ісусом, бо він бачив людські серця і діяв відповідно.

абсолютно так. Думаю, у нашому активі просто термін (гнів) один, а примінюємо ми його в різних значеннях. Навіть, коли розглядаємо можливість гніву у людському розумінні в приміненні його до Христа Ісуса чи Бога в День Суду. Відповідно, думається, корисно розібратися у тому, що гнівить Бога у людях - допоможе на шляху уподібнення, праведності. Також, думаю. корисним є наголосити, що саме себе маємо старатися зробити тими, що не підпадають під Божий Гнів, але і - гріх мовчати на гріх: зосередження на власному спасенні не мало б зашкодити допомогти ближньому перемогти гріх; те, що ми не бачемо людські сердця не означає, що можемо мовчати, коли точно від Бога знаємо - красти/вбити/творити наклеп тощо є гріхом... "Люби грішника але возненавидь гріх" - можемо, думаю, зрозуміти, на що потрібно гніватися.
такі от думки

[vitalko]

"Люби грішника але возненавидь гріх" - можемо, думаю, зрозуміти, на що потрібно гніватися.

І я про те ж...

[прочанка]

гнів... емоція чи накопичена зла енергія, ненависть?
Я - людина емоційна, звичайно, життя вчить приховувати свої емоції,контролювати їх хоча би молитвою, але... Коли смішно - щиро сміюся, щиро плачу, розчулююся від дрібнички, але й злощуся теж щиро від тих речей, які просто ранять в серце - за країну,за людей,які втратили елементарну культуру, за цей весь бедлам, в якому живемо.
Коли злюсь на дітей - для їхнього добра, бо деколи таким методом більше слухають ніж добрим словом. А так, нагримаєш і позитивний результат.Чи це правильно? Напевне - ні, але знаю, якщо не випущу із себе, то просто захворію, серце не витримає.

Праведний гнів у понятті людей - мабуть для святих. Отець Піо сильно гнівався, впадав у гнів, я би сказала, але він мав для того підстави.
Коли продавали прочанам його фотографії, він розігнав весь базар зі словами:
"Христа продали, а мене купують".
Ісус теж гнівався на учнів: "О роде лукавий і невдячний! Допоки буду з вами!"
Людська сліпота і глупота викликає гнів чи сильні емоції...

[Palatinus]

"...гнів людини не чинить справедливости Божої. (Як.1:20)"

[andrivovk]

Святий Іван Касіян каже, що Бог взагалі не гнівається, навіть "праведно"

84. Дехто, силкуючись виправдати гнівливість -цю згубну хворобу своєї душі, намагається применшити її, фальшиво тлумачачи Писання. Немає, мовляв, жодної біди, коли гніваємося на братів, що грішать, бо навіть Сам Господь палає гнівом на грішників: І скипів гнів Господень на народ свій (Пс. 106:40); або ж в іншому місці читаємо, що Пророк молиться так: Не докоряй мені, о Господи, в Твоєму гніві і не карай мене в Твоїм обуренні (Пс. 6:2). Не розуміють вони, що тим і братів своїх заохочують до гнівливости на погибель їм і самим собі, та ще й безмежному Богові — джерелові всякої чистоти -накидають нечисту тілесну пристрасть.

85. Якщо Писання розуміти буквально, по-простацьки, в почуттєвому значенні, то виходить, що Бог засинає і прокидається, сидить і ходить, наближається і віддаляється, має тілесні члени — голову, очі, руки, ноги тощо. Як не можна без святотатства думати так про Того, Хто — за Писанням — невидимий, незбагненний, всюдисущий, так без богохульства не можна приписувати Йому пристрасть гніву та пересердя. Тілесні члени і рухи означають властивості та діяння Божого Провидіння щодо нас -їх ми ліпше пізнаємо завдяки образним назвам. Очі, наприклад, означають Боже всебачення і всезнання; руки й ноги — Його творче діяння і провидіння; м'язи — силу та вседержительство. Так і про гнів Божий треба розуміти не дослівно, а гідно Бога — далекого від усякого обурення. — Господь є Суддя, Який справедливо відплатить за все, що ми вчинили в цьому світі. Тому, читаючи Писання, ми повинні всіляко остерігатися того, що суперечить Його волі.

http://www.truechristianity.info/ua/boo ... n_05.php#4

[Йосип Вісаріоноаич]

Йосип Вісаріонович
В армії, у військах фронтового типу де задіяна велика кількість людей, солдатська “ярость” є цілком прийнятною рисою. Крайньою формою гніву у них є “свєрепость”. Тоді як у підрозділах, котрі призначені для дії в глибококому тилу ворога (найчастіше у складі 3-5 чол.), як правило, вчать виконувати свою бойову роботу без емоцій, в тому числі і без гніву (хоча вже одне читання їх “Бойового Статуту” є не для слабонервових).

У цьому щось є: Ці солдати, під час виконання свого військового обовязку, є (як і християнин у своєму житті) сам на сам зі смертю, світом і своїм ворогом; перед лицем Всевишнього (мамуся війна є бабою справедливою). Там не скажеш я не знав , я не вмів, я не зміг і тим більше; я не хотів чи мені не подобається. Там вже кожна помилка може бути рівнозначною смерті. І, окрім Бога, там ніхто не допоможе.

Думаю, що відсутність гніву для християнина це не мерзенний пацифізм, це спосіб ведення війни (у широкому розумінні цього слова) пийнятний і необхідний для його земної воюючої Церкви.