Чистилище

обговорення богословських думок, питань богословської освіти

Модератори: Just_me, Artur, ihor

ljubomyr_ps
старець
старець
Повідомлень: 506
З нами з: 27 жовтня 2008, 20:14
Звідки: Місто на кордоні

Повідомлення ljubomyr_ps » 22 березня 2009, 01:44

Ira писав:Святу Віру вже відкрито паплюжать, від католицизму відійшли і приймають то зрадницьке "православ’я"...

Дорогенька, Православя правдиве - не зрадницьке. Св. Володимир прийняв православя, український нарід хрещений в ньому та й ми Українські католики православні по обряду і Правдиво Славимо Господа нашого Ісуса Христа. Не зневажайте братів наших по вірі.
Якщо Ви любите Господа нашого і Матінку Божу від серця а не фанатично (без правдивої любови) то Ви б ніколи таких слів не писали зневажаючи Церкву і братів по вірі.
"Любов... не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди , а тішеться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить"
Прошу Вас Любіть братів своїх у Христі, ким би вони не були - всі ми Христові і заслуговуєм на пошану і Ви і я грішний і Священники з Епископами.
Майте правдиву любов у серці.
Життя таке коротке - поспішаймо творити добро!

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Повідомлення Ira » 22 березня 2009, 02:33

а я хіба говорила, що не люблю свого ближнього? Так, всі ми грішні, і я грішна, я не осуджую людей у їхніх гріхах... але ми тут говоримо про ВІРУ. Тай давайте вже на кінець поставимо Бога на перше місце, а то, що б я не писала ви мені завжди одне і те ж саме – „любов до ближного”...

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Повідомлення Ira » 22 березня 2009, 02:51

потрібно порозважати, що означає слово „православний”. Це означає правдиво славити Бога. Віра від часів Ісуса була завжди православна, вселенська (католицька), все було одно. Євангеліє було одно! Вчення Апостолів було одно.

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Повідомлення Ira » 22 березня 2009, 02:56

Але, поступово почало все мінятися, відколюватися, видозмінюватися, змінювався обряд у всіх країнах... (із Одкровення ми знаємо, що вже через 20 років після смерті Христа почалися упадки, тому Бог дав послання Церквам, щоб вернутися, знайти, де схибили і піднятися)

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Повідомлення Ira » 22 березня 2009, 02:57

далі ще гірше, відкололася Греція від Апостольського Престолу і вкрала собі те слово „православ’я”, назвавши себе такими, не маючи на те жодного права, оскільки прославу Бога змінили, і до того ж спотворилися важливі правди віри, я вже не говорю про обрядові традиції.

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Повідомлення Ira » 22 березня 2009, 02:58

Але ж так не має бути. Ісус такого не вчив. Ісус поставив в Церкві Голову, давши йому Ключі – символ влади господаря. Ісус дав для світу все однакове, передав всю науку Петру та Апостолам. Вони тоді були у єдності, не те що зараз все поділено, всі східні патріархи та митрополити вчать і роблять по своєму, не слухаючи Голову.

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Повідомлення Ira » 22 березня 2009, 03:06

ljubomyr_ps писав:Якщо Ви любите Господа нашого і Матінку Божу від серця то Ви б ніколи таких слів не писали зневажаючи Церкву і братів по вірі.

тобто "православних", тих які переповнені ненавистю до католицизму, до Папи, тих, які Матір Божу прирівняли до грішного сотворіння з первородним гріхом?

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Повідомлення Ira » 22 березня 2009, 03:08

гм... о так, якщо я буду вже і їм лестити, то дійсно в мене буде справжня "любов", ну що ж тут казати...

а по вас я вже бачу, який ви католик. Ви вже себе відкрито ототожнюєте із тою конфесією "православних". Так і є, мої догадки виявилися немарними. Зрадники ви всі. :(

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Повідомлення Ira » 22 березня 2009, 03:25

ljubomyr_ps писав: Православя правдиве - не зрадницьке. Св. Володимир прийняв православя, український нарід хрещений в ньому


скільки вже можна рівняти Св.Вододимира до того фальшивого „православ’я”? Хрещення було в 988 році. Зрада і великий розкол відбувся в 1054 році. Є різниця?

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Повідомлення Ira » 22 березня 2009, 09:31

Ось як пише про це митрополит Андрей Шептицький:
Руська Церква є католицькою. Ту віру католицьку визнавали від самого початку Русини. Ту віру голосили св.Кирило і Методій, що церковні книги з грецької мови на нашу переклали.
Востаннє редагувалось 22 березня 2009, 09:35 користувачем Ira, всього редагувалось 1 раз.

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Повідомлення Ira » 22 березня 2009, 09:32

Коли ми, русини, прийняли віру християнську за святого Володимира, прийняли разом із вірою і владу Христового намісника. Наші отці довго трималися Римський Пап. Відступили від них, але лиш на короткий час, бо їх збаламутив патріарх Царгородський Керулярій, що від віри відпав в ХІ столітті”...

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Повідомлення Ira » 22 березня 2009, 09:38

так, наша Віра православна і католицька, але коли говоримо про "православну", то в жодному разі не слід розуміти під цим словом ту конфесію, яка себе так називає. Митрополит Андрей їх називав схизматиками та єретиками, прочитайте самі в його пастирський посланнях.

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Повідомлення romanm » 23 березня 2009, 09:09

Шановне панство, прошу вибачення. Але так, як я цю тему підняв, то чуюся в праві скорегувати питання:

"Хтось може пояснити, як тоді ми маємо сприймати чистилище і пояснювати його, якщо воно не необхідне для Східних християн католиків????"

Католицька Церква і є Православною, обряд не може бути православним: є латинським, східним і т.д. Володимири прийняв християнство, католицької Церкви в візантійській традиції. Чи нє???

Було би добре, якби "вивісили" ККЦ(катехизм), шоби можна було консультувати онлайн, шоби дурниць поменше було написано.(моя особиста думка, останнє речення)

З повагою

Аватар користувача
Olya
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 385
З нами з: 25 лютого 2009, 08:50
Звідки: м.Івано-Франківськ

Повідомлення Olya » 23 березня 2009, 14:52

Мені здається, що найгірше зло, яке зробили люди - це поділ Церкви Христової. На основі цього виникають різні злостливі притирки, зневага, братовбивство, ненависть. Скільки біди виникає, коли навіть в одному селі дві поділені конфесії. Були навіть трагічні випадки коли односельчани калічили і вбивали один одного. Цього Богові на мою думку не потрібно, адже Він проповідував, щоб люди любили один одного як самого себе і любили Господа всім серцем, всією душею.
Мені здається, що якщо б дотримувалися цієї заповіді, то поділу б не було б і ми б не думали, кому вірити. що таке чистилище і як там.
Я наприклад незнаю як там в чистилищі і не можу дати відповідь на це запитання, але щоб нам було менше страждань на тому світі потрібно дуже і дуже старатися разом з молитвою, покаянням і добрими ділами прожити це життя. Я знаю що це дуже важко (з свого досвіду), але старатися треба.
Розум людини обдумує путь її, але кроки її наставляє Господь.(Прип. Соломона 16:9)
Все буде добре!!!

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Повідомлення romanm » 23 березня 2009, 16:11

Olya писав:Мені здається, що найгірше зло, яке зробили люди - це поділ Церкви Христової. На основі цього виникають різні злостливі притирки, зневага, братовбивство, ненависть. Скільки біди виникає, коли навіть в одному селі дві поділені конфесії. Були навіть трагічні випадки коли односельчани калічили і вбивали один одного.


Таке хіба було. Ну шо там тумаками виясняли хто православніший, вірю. Але що вбивали????

Цього Богові на мою думку не потрібно, адже Він проповідував, щоб люди любили один одного як самого себе і любили Господа всім серцем, всією душею.
Мені здається, що якщо б дотримувалися цієї заповіді, то поділу б не було б і ми б не думали, кому вірити. що таке чистилище і як там.
Я наприклад незнаю як там в чистилищі і не можу дати відповідь на це запитання, але щоб нам було менше страждань на тому світі потрібно дуже і дуже старатися разом з молитвою, покаянням і добрими ділами прожити це життя. Я знаю що це дуже важко (з свого досвіду), але старатися треба.[/quote
]

Шановна п.Оля, на рахунок розподілу згоден з Вами. Щодо кому вірити, думаю проблем немає, віримо Церкві єдиній, яка навчає нас.

Мій перший пост був про те, що якщо є відповідь священика, на офіційному сайтіУгКЦ, то неможе бути двояких трактувань. Надіюся Ви зі мною в цьому згідні?!
А якщо відповідь написана таким чином, то тоді, (той хто написав) хай би і пояснив як це ми можемо невизнавати чистилища, або не приймати. А то поначитуються люди такої ... і потім дивуємося що ми незнаємо хто ми є.

Аватар користувача
Olya
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 385
З нами з: 25 лютого 2009, 08:50
Звідки: м.Івано-Франківськ

Повідомлення Olya » 23 березня 2009, 17:11

[quote="romanm"][

Таке хіба було. Ну шо там тумаками виясняли хто православніший, вірю. Але що вбивали????

[quote]

http://h.ua/story/123284/

Визнавати чистилище звичайно треба. На мою думку чистилище і назване чистилищем, тому що люди зможуть очиститися від незначних гріхів і піти до Раю. Але це я так схильна думати, тай в Римо-Католицькій церкві так трактують і внас в УГКЦ священник каже такі проповіді про чистилище .
Розум людини обдумує путь її, але кроки її наставляє Господь.(Прип. Соломона 16:9)
Все буде добре!!!

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Повідомлення romanm » 23 березня 2009, 18:24


http://h.ua/story/123284/


Аааааааа, я мав наувазі 90 роки
Визнавати чистилище звичайно треба. На мою думку чистилище і назване чистилищем, тому що люди зможуть очиститися від незначних гріхів і піти до Раю.

Але це я так схильна думати, тай в Римо-Католицькій церкві так трактують і внас в УГКЦ священник каже такі проповіді про чистилище .




Понятно

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Повідомлення o.Mykil » 23 березня 2009, 20:23

ЧИСТИЛИЩЕ У СВІТЛІ БОЖОЇ НАУКИ


Чистилище або митарство ( лат. purgaturium) – середній стан між небом і пеклом, який відрізняється від них обох. Там, як довідуємося, душі померлих очищуються від своїх гріхів, які ще не спокутували за свого життя на землі, через дочасні кари. Проте, на жаль, не всі в це вірять, навіть часом і ті, що вважають себе автентичними християнами… Чому?
Наука про те місце, де після смерті можна відпокутувати декотрі гріхи через часові кари, – це правда віри, яка тісно пов’язана з іншими правдами нашої святої релігії. Душі, що відходять із цього світу у важкому грісі, потрапляють до пекла, звідки вже нема виходу. “Ті, що вмирають у ласці й приязні Божій, але ще недосконало очищені, хоч і мають запевнення про своє вічне спасіння, після смерті переходять очищення, щоб здобути святість, необхідну для входження до небесної радості” (Катехизм Католицької Церкви, 1030). Ці, отже, незначні гріхи й недосконалості, згідно з наукою Вселенської Христової Церкви, і замикають для душі вступ до небесного щастя доти, доки вони повністю в очах Всевишнього не будуть знищені. Треба бути досконало чистим, щоб можна з’явитись перед Тим, Хто є сама святість! “Ніщо нечисте не ввійде до царства Бога,” – читаємо в Одкровенні (21, 27). Саме для таких душ і призначене чистилище. Там вони терпітимуть до того часу, поки не стануть зовсім чистими від чорноти своїх гріхів. До речі, чистилище не є однорідним – є різні його роди, ніби окремі сектори.
Під остаточним очищенням вибраних якраз і розуміють чистилище, котре цілковито відрізняється від кари проклятих. Це є правдою що у св. Писанні немає слова “чистилище”, як такого, однак наявні виразні натяки, що вказують на існування такого стану. Істина існує в Писанні часом і між рядками. Для прикладу, у 2-ій книзі Макавеїв зустрічаємо те, що Юда Макавей приніс жертву переблагання за померлих, зробивши збірку та виславши до Єрусалиму 2 тисячі драхм сріблом, аби вони позбулися гріха (пор. 2 Мак. 12, 43-46). Це, як підкреслюється, діло добре та натхненне, а також натхненне вірою у воскресіння... Думка молитись за померлих – свята і спасенна. Він (Юда М.) жертвував жертви надолуження за мертвих, щоб ті очистились від своїх гріхів. А звільнення від них після смерті через жертву надолуження вказує нам, як бачимо, на існування чистилища, яке не є якоюсь недоречною вигадкою релігійних фанатиків.
Дослідники Біблії знаходять підтвердження цього ще й у безсмертих словах Божественного Спасителя: “Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не кинули у темницю. Істинно кажу тобі: не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага”( Мт. 5, 25-26). Переконуємось у тому, що Ісус мовить про справедливий суд Божий після відходу з цього світу. Отож, з цієї образної в’язниці можна вийти лише тоді, коли заплатиш останній шаг...
Інший натяк на існування чистилища знаходимо у 1-му посланні до Коринтян (3, 12-15): “Нехай же кожен вважає, як він будує. Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, і ця основа – Ісус Христос. Коли ж хто на цій основі будує з золота, срібла , самоцвітів, дерева, сіна соломи, – кожного діло стане явне, день бо Господній зробить його явним, бо він відкривається у вогні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиєсь діло, що він збудував, устоїться, він прийме нагороду; коли ж чиєсь діло згорить, він зазнає шкоди; та він сам спасеться, але наче крізь вогонь...”. Апостольська традиція також його, як дізнаємося, розуміла.
Господня Католицька Церква сформулювала доктрину віри (підтвердила очевидне) стосовно чистилища здебільшого на Соборах у Флоренції (1439-1445) і Триденті (1545-1563). Вже вже ранніх часів Христова Церква молилась за померлих, їх вшановуючи та приносячи за них, наприклад, євхаристійну жертву. Ще у Старому Завіті зустрічаємо згадки про те, що, мовляв, живі можуть подавати померлим духовну поміч. Як відомо, крім землян-християн, до Церкви Христа також належать і небожителі (святі), і терплячі душі з чистилища. У старозавітній єрусалимській святині приносили жертви перепрошення за покійних. Спільна молитва священнослужителя з народом мала на меті їхнє визволення та щастя.
Лише Господеві відомо, скільки в чистилищі має перебувати душа людини... Найстарші Отці Церкви говорять чітко про цю Божу істину. Для прикладу, Климент Олександрійський твердить, що люди повинні відпокутувати малі гріхи через кари, допоки відійдуть до неба. Тертуліян каже, що один вдівець звертався якось до душпастиря, щоб той кожного року відправляв Святу Літургію за свою померлу дружину, а вдова – за свого померлого чоловіка. Св. Йоан Золотоустий запевнює: «Це не без користі, що ми при торжественній Службі пам'ятаємо про померлих і молимося за них до Ягняти, яке нищить гріхи світу, щоб вони через те могли дістати злагіднення кар. Хто стоїть перед престолом, не кличе надаремно: молімся за тих, що уснули в Господі! Не залишаймо допомагати померлим! Жертву приноситься на загальну перепросьбу». Цей Божий угодник теж згадує, що звичай згадувати померлих на Літургії, які відійшли з цього життя в ласці та вірі, походить ще від апостолів. За словами св. Августина, великий похорон – це на втіху живих, а покійним ніщо не в силі допомогти, лишень молитва та милостиня. Однак з того він виключає мучеників за віру у Всевишнього (Спасителя), за упокій яких молитися не треба, проте варто поручати себе самого їхнім молитвам. Відомо, що у своєму заповіті св. Єфрем закликав учнів і приятелів, аби ті не забули за нього після його смерті, щоб давали йому завжди докази своєї любові в той спосіб, що за упокій його душі роздаватимуть милостині, відправлятимуть молитви й жертви, зокрема в тридцятий день після смерті…
Занотовано, що після відходу до вічності Константина Великого священики та вірні молилися та складали жертви за упокій його душі, адже таким було найостанніше волевиявлення імператора. Про цей факт пише, між іншим, історик Євсевій. Коли помирала св. Моніка, мати св. Августина, то благала сина ніколи не забувати про неї при престолі. І святий молився за свою покійну маму. Також і св. Григорій Ніський вів мову про те, що якщо душа опустить тіло й на ній знаходитиметься ще якась пляма, то вона не зможе зблизитися з Господом, аж поки чистилищний вогонь не зітре суціль всіх плям душі».
У минулому молитви та жертви за померлих (як дізнаємося з книжки «Наука Церкви про чистилище, котра складається з двох частин – самого вчення і очевидних фактів появ душ із того світу, чистилища) могли тривати тридцять, до сорока днів, а в річницю смерті їх відновлювано знову. Найторжественніше обходжувалося третій, сьомий і тридцятий день після відходу душі з тіла. Саме тоді відправляли торжествені богослуження, розділювали великі милостині за упокій померлої людини, а ті, що отримували милостиню, заносили до небес молитву на гробі покійника. Читаємо теж,що св. Папа Григорій дав раз вказівку молитися за одного ченця, на ймення Юст, -- відправити за нього тридцять Богослужб. Коли закінчено їх відправляти, на тридцятий день появився цей монах своєму колишньому настоятелеві Копіозові, сказавши ось що: «Я терпів муки, тепер же є звільнений!» Зголом було встановлено окремий день пам'яті всіх померлих християн і в той час за них приноситься Господеві торжественні богослужіння (спільні моління). А ще у східному обряді моляться у суботи Великого посту, у м'ясопусну… Ходять на цвинтар, замовляють панахиди, поминають і т. д.
З нагоди приготувань до святкування 2000-річчя від Різдва Христового світлої пам'яті колишній Римський Понтифік Іван-Павло ІІ, розмірковуючи, вказав у трьох своїх посланнях на основну характеристику неба, пекла і також чистилища в тому сенсі, що вони є більше духовними станами людської душі, а не якимись конкретними місцями, як це представляється нашою мовою. За Папою, мова не є адекватною, щоб описати ці реальності, з тієї причини, що є прив'язана до тимчасового порядку в котрому існуємо ми та наш земний світ. Він посилається тут на філософські категорії, які Церква використовує в теології. Пишучи про чистилище як необхідне очищення, пригадує те, що ми маємо бути повністю очищені, коли хочемо розділити священне життя. «У священному Писанні ми можемо зрозуміти певні елементи, які допоможуть нам зрозуміти значення цієї доктрини, навіть якщо вона формально не описана. Вони виражають віру, що ми не можемо наблизитися до Бога без певного роду операції по очищенню», − зазначає Святіший Отець. «…Будь-яка зачіпка до поганого має бути знищена, будь-яка недосконалість нашої душі має бути скоректована. Чистота мусить бути досконала, таким чином, це є те, про що вчить Церква щодо чистилища…». Згідно з посланням, той, хто живе після смерті у стані очищення, відчує таку саму еклезіастичну солідарність, яка діє через молитву, молитви для любові тих братів і сестер, що є у вірі, тому що в земному житті віруючі єдині в їх одному Містичному Тілі… Очищення живе в первинних узах, що створені між тими, хто живе в цьому світі, та тими, які насолоджуються в небесних просторах.
Немало є випадків появи душ із потойбіччя. Про це написано книги. Дивуюся тим, що ще насмілюються заперечувати існування безсмертної людської душі, вважаючи її проти Біблії, не цілком науково, смертною, наприклад, знані єговісти, атеїсти-матеріалісти… Одна подія з життя в контексті цієї проблематики. Розповів мені її трохи раніше мій знайомий. Це трапилося з ним у Сколівському районі, що на Львівщині, де він і проживає досі в карпатському селі поруч церкви. Якось серед білого дня перебував у власному помешканні разом із малолітнім сином, господарював, нарізав упору хліб на столі. Ріже, ріже і от, до хати увійшли потиху його молодший брат із батьком, які вже відійшли з цього світу ще колись… Тобто появилися їхні нематеріальні душі о обрисах колишніх тіл. Брат помер молодим через важку хворобу, батько пізніше ─ через старість… І тут померлий батько мовить: «Дай нам хліба!». Знайомий злякано відповів, щоб брали, йому не шкода, звичайно. Рука зупинилась на місці. Та почув відразу у відповідь: «Це не наш хліб!. Піди і дай за нас на Службу Божу…». І зникли. Більше потому не появлялися. Це цілком реальний випадок. Чоловік потім так зробив, як вони просили. І, що цікаво, син його нічого не чув, тільки він… Розказував потім родичам, знайомив, однак не всім було легко в цю містику повірити, дехто сміявся… А він був тоді при розумі, не п'яний. Усе добре усвідомлював. Безумовно, важко таке сприйняти, якщо сам чогось подібного не пережив, не стикався з душами покійників. Душі з чистилища можуть теж являтися з волі Божої теж і під час сну, просячи про найцінніше для тих – ревну молитву. Щоб не настрахати дуже наяву.
Можливо, не всі чули про таку благочестиву жінку як Марія Зімма, яка народилася 5 лютого 1915 р. в Зоннтанг у Альпах Форальберґу і стала в житті, так би мовити, посередницею між душами в чистилищі і світом живих людей… В її книжечці «Мої переживання з душами в чистилищі» про все докладно й довідуємося: про правдиві появи душ, суть тимчасових терпінь і т. д. Знаходимо в брошурі, що Марія Зімма допомагає таким душам ще з дитинства, а саме – жертвуванням за них відпустів і молитвами. Покутуючі душі почали появлятися від самого початку поодинці, просячи духовного хліба, тобто молитви. Марія, за її словами, допомагала їм також замінними терпіннями – терпіла не раз добровільно сама, щоб полегшити їх страждання в чистилищі. У книжечці подано, звісно, немало випадків появ померлих, які з нею спілкувалися мов живі особи… Конкретні дати, місця тощо. Зімма підкреслює, що душі покійних з’являються по-різному, у різному вигляді. Дехто стукає, хтось показується несподівано. Інші появляються в людській постаті і виразно – так як вони виглядали під час життя, декотрі залишаються імлистими та неясними. Душі, що мають важке чистилище, справляють жахне враження. Коли є більше очищені терпінням, тоді виглядають більш ясними та милішими. Частенько оповідають як вони згрішили та як їм вдалося через милосердя Бога оминути пекельного вогню. Іноді дечому навчають чи остерігають. Стосовно інших людських душ, Марія Зімма може чути їхню присутність і заодно те, що повинна за них молитися й терпіти. Душі з чистилища появлялися, наприклад, у час посту ніччю та днем тільки тому, щоб попросити Господню слугу за них, певним чином, потерпіти… Виявляється, що такі душі знають добре про нас і так само про те, що відбувається. Це не є проста собі фантазія. Марія чітко відрізняє плоди сновидінь від того, що бачить на свої очі. Як випливає з приватного об’явлення жінки, несуперечливого науці святої Церкви, кожну душу мучить дуга за Господом Богом. І душа є так карана, як і раніше грішила: хто грішив обжерливістю, не знав міри в їжі-питті, має тепер важкі болі шлунка, стає товстим. Якщо хтось забагато викурював сигарет, стає отруєним нікотином чи отримує рак легень і т. п. У Церкві є також знаним видіння про чистилище блаженної Теодори. Вона бачила й пекло з нерозкаяними грішниками… Мала про це розмову з ангелами.
У змістовному, визнаному в Церкві трактаті про чистилище св. Катерини з Генуї читаємо, що найбільша кара для душ – це якраз їх віддалення від доброго Бога, небесного Батька. Вони гаряче прагнуть очиститись навіть від найменшої гріховної плями. Там, у чистилищі, не можна здобувати душам заслуг у плані спасіння, тому їм вельми необхідні наші щирі молитви за них, бо померлі прагнуть цілісного очищення, не мають власної волі вибору та не бачать і не бажають нічого іншого, а лишень сповнення волі Всевишнього… Відчувають велику потребу у Хлібові Життя – Христові. На вічні муки, на противагу до душ у темному пеклі, вони, безумовно, не призначені. Тож відчувають радість у невічних терпіннях.
«Любов, – як наголошує св. Тома Аквінський, – ніколи не гасне, і вона не повинна розтягатися тільки на живих, але й на померлих». У древніх катакомбах, куди сходилися на Богослужіння перші християни і в котрих немало Христових послідовників спочили вічним сном, збереглися цінні написи: «Молися за мене». Тому не забуваймо, дорогі друзі, за померлих Божих дітей, хто нам був рідний, дорогий, знайомий… Так поступимо лише по-християнськи, докажемо їм на ділі власну пошану і отримаємо перед Творцем справжніх заступників. Амінь.
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Повідомлення romanm » 02 квітня 2009, 14:13

але це все ж таки священик дає відповіді в тому розділі, я так думаю.. там ще багато можна подібних "шедеврів" прочитати, і це все показує, що вже нена української греко-католицької церкви... вона вже не є Католицька, а зрадницька - помісна.... але в жодному разі не Католицька, яка слухає Папу Римського - Вселенського Архиєрея Святої Церкви.



А може не зрадницька церква??? А просто священикам , або тим хто дає відповіді, треба би трошки більше прочитати в тєму.

Церква - свята грішниця, шо поробиш:)

Атенагор
гість
гість
Повідомлень: 4
З нами з: 22 лютого 2010, 17:16

Що стається з душею після смерті?

Повідомлення Атенагор » 03 березня 2010, 19:12

Що нам говорить про це наша Церква?

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9705
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Що стається з душею після смерті?

Повідомлення о.Олег » 03 березня 2010, 19:23

Атенагор писав:Що нам говорить про це наша Церква?

http://www.catechismus.org.ua/
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
ієром. Діонисій
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 220
З нами з: 16 вересня 2009, 11:50
Звідки: Львів -- Рим

Re: Що стається з душею після смерті?

Повідомлення ієром. Діонисій » 03 березня 2010, 19:25

Можна про це довідатися, наприклад, з Катехизму Католицької Церкви:
http://catechismus.org.ua/index.php?opt ... &Itemid=38 -- про воскресіння;
http://catechismus.org.ua/index.php?opt ... &Itemid=38 -- про вічне життя.

Атенагор
гість
гість
Повідомлень: 4
З нами з: 22 лютого 2010, 17:16

Re: Що стається з душею після смерті?

Повідомлення Атенагор » 03 березня 2010, 19:28

В Православній Церкві, душа іде по митарствах, в Римо-Католиків - Індивідуальний суд, а внас, куди іде душа, що з нею стається?

Атенагор
гість
гість
Повідомлень: 4
З нами з: 22 лютого 2010, 17:16

Re: Що стається з душею після смерті?

Повідомлення Атенагор » 03 березня 2010, 19:32

В Православній Церкві існує поминання померлого на 3, 9, 40... дні, в Римо_Католиків на 7 день, а що в нас. Ми, Греко-Католицька Церква, маємо якісь приписи, потсанови соборів, щодо цього, чи ні?

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9705
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Що стається з душею після смерті?

Повідомлення о.Олег » 03 березня 2010, 19:34

Атенагор писав:В Православній Церкві, душа іде по митарствах, в Римо-Католиків - Індивідуальний суд, а внас, куди іде душа, що з нею стається?

не думаю, що можна вирізняти отак православних та римо-католиків. Ви, якщо дійсно хочете розібратись - читайте в контексті цілості (від першої сторінки Катехизму і до останньої) - тоді можна буде поговорити по темі.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
ієром. Діонисій
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 220
З нами з: 16 вересня 2009, 11:50
Звідки: Львів -- Рим

Re: Що стається з душею після смерті?

Повідомлення ієром. Діонисій » 03 березня 2010, 19:47

існує поминання померлого на 3, 9, 40... дні

Думка про митарства -- наслідок одного приватного об"явлення, яке внаслідок убогості богословської думки стало основною концепцією у Православній Церкві. У Католицькій Церкві ця тема ширше обговорювалася. Але розбіжностей суттєвих нема. Я подав вище посилання на Катехизм.
Щодо поминальних днів -- це все символічні числа: 3, 9, 40, річниця. І добре, що вони є і збережені традицією від найдавніших часів. Людина, яка любить і вірує, обов"язково молиться і пам"ятає, навіть по смерті.
Є ще інші поминальні дні. У східному обряді це суботи: м"ясопусна, друга, третя і четверта Великого посту і перед Зісланням Святого Духа.

Атенагор
гість
гість
Повідомлень: 4
З нами з: 22 лютого 2010, 17:16

Re: Що стається з душею після смерті?

Повідомлення Атенагор » 03 березня 2010, 19:55

Наша Церква притримується приписів Катехизму Католицької Церкви щодо стану душі після смерті?!!!! Натомість поминання померлих у ці дні, це традиція у нашій Церкві?!!

Аватар користувача
Олюнька
старець
старець
Повідомлень: 1445
З нами з: 23 січня 2008, 10:42
Звідки: Львів
Контактна інформація:

Re: Чистилище

Повідомлення Олюнька » 04 березня 2010, 12:45

Теми Чистилище і Що стається з душею після смерті? об'єднано
Моє шанування! Ваша с. Катерина, МНІ

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9705
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Чистилище

Повідомлення о.Олег » 04 березня 2010, 13:13

Православие и Католичество.
Основные догматические и обрядовые расхождения.
Юрий Табак


7. О ЧИСТИЛИЩЕ

Православные и католические богословы расходятся в вопросе о существовании "чистилища". Согласно общехристианским представлениям о посмертной судьбе людей, Бог судит души умерших тотчас после их исхода из тела. При этом души праведников попадают в рай, а души грешников, совершивших смертные грехи или не раскаявшихся - в ад.

При этом, согласно католическому учению о чистилище, души тех людей, которые не совершали особо тяжких грехов и раскаялись, должны пройти ряд временных, очистительных мучений, только после которых становятся достойны лицезрения Бога. Такой "промежуточный" этап между адом и раем (лат. purgatorium) в России издревле получил название "чистилища", существования которого Православная Церковь формально не признает.

В Св. Писании прямые упоминания о существовании чистилища отсутствуют. В Ветхом Завете таковым можно посчитать отрывок 2 Мак 12:39-45, хотя многие экзегеты толкуют его как связанный с темой эсхатологического воскресения мертвых, а не собственно чистилища. Немногочисленные новозаветные тексты (Мф 12:32; 2 Тим 1:18; 1 Кор 3:10-15) могут рассматриваться как косвенные свидетельства о чистилище, но все это довольно спорно. В итоге католическая доктрина о чистилище опирается преимущественно на Св. Предание.

В творениях Отцов Церкви, как западных, так и восточных, идея чистилища в той или иной форме, безусловно, присутствует. Свв. Василий Великий, Григорий Нисский, Бл. Августин употребляют выражение "очистительный огонь" (т.е. наказание огнем, из которого грешники выходят очищенными) или прямо "чистилище". Ту же веру в возможность только временных мук разделяли Свв. Григорий Великий, Киприан, Иоанн Златоуст. Наиболее четко учение о чистилище разработал Папа Григорий Двоеслов, живший в VI столетии и признаваемый восточной Церковью "столпом Православия". Поначалу понятие "чистилища" было довольно неопределенным, допускало различные толкования и носило скорее "духовный" и общий характер. В частности, само понятие "очистительного огня" было сформулировано только в XI в. Но со временем идея "чистилища" стала приобретать все более конкретно- художественное выражение, и "промежуточное состояние" как бы сменилось "промежуточным местом", когда богословы-схоласты, поэты и художники начали описывать, подобно аду и раю, детальное устройство чистилища, муки находящихся там грешников и т.д. Естественной реакцией Церкви было очень осторожное использование в официальных церковных определениях понятий и терминологии, описывающих чистилище. В соборных учительных текстах избегали использовать даже само слово "чистилище", также как и образ огня, очищающего от грехов.

С разделением Церквей учение о чистилище получило окончательное оформление только в Западной Церкви, прежде всего на I и II Лионском, Флорентийском и Тридентском Соборах. Однако установления, принятые на этих Соборах, не носили характера догматических вероопределений. В частности, на Флорентийском "примиренческом" Соборе 1439 г. грекам не вменялось в обязанность принять учение о чистилище.

В Восточной Церкви понятие чистилища не получило доктринального оформления. С другой стороны, на Востоке идея чистилища также всегда присутствовала, хотя и в несколько иных формах. Мертвые мыслились там находящимися в некоем промежуточном состоянии в ожидании Страшного Суда, когда их участь будет окончательно решена. Именно с этим связаны молитвы об умерших, чтобы Бог "оставил им прегрешения вольные и невольные", "учинил души их в месте светле, в месте злачне". Однако, согласно восточной традиции, не только элемент "промежуточности" присутствует в положении умерших до Страшного Суда, но и наличие мучений, страданий, испытываемых ими - что уже вплотную приближает учение Восточной Церкви к понятию чистилища. Св. Василий Великий в молитвах Пятидесятницы упоминает о "в аде (иногда заменявшего слово "чистилище" - Ю. Т.) держимых" с надеждою для них "мира, ослабления и свободы".

Еще более определенное воплощение идея мук "чистилища" получила на Востоке под названием "мытарств" - т.е. испытаний, угрожающих душе после смерти в ожидании Страшного Суда. Тема "мытарств" приобрела широкое распространение в народном фольклоре, многочисленных сказаниях, повествующих если не об "очистительном огне", то о бесах и демонах, выдержать встречу с которыми предстоит грешникам.

Таким образом, можно вполне утверждать о традиционной общности воззрений на предмет "чистилища" Католической и Православной Церквей, и формальные вероучительные разногласия между ними считать чисто номинальными.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Kaktus
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 183
З нами з: 05 березня 2010, 10:05

Re: Чистилище

Повідомлення Kaktus » 05 березня 2010, 17:44

Чистилище
Вчення про чистилище повністю розвинулося в Католицькій Церкві, його не мають протестанти, але православні принаймні говорять про «чистильний вогонь». Цікаво, що й ортодоксальні євреї вірують в очищення душ, чому й моляться за померлих. Влучним визначенням чистилища є, що воно є останньою стадією освячення. Неправильно вважати, що воно є чимось «середнім» між небом і пеклом. Скоріше це – передпокій неба, бо до чистилища можна потрапити тільки тоді, коли Богом було прийнято незмінне рішення, що людина заслужила собі небо, а не пекло. Неможливо «вимолити» когось з пекла до неба. Всі люди, які померли в стані Божої благодаті, тобто висповідавшись або принаймні щиро розкаявшись із своїх смертних гріхів (якщо не було можливості висповідатися), підуть до неба. Однак вони дуже різняться між собою – одні з них були напр. вбивцями, а інші грішили меншими гріхами. Кожний гріх залишає на образі Божому, яким є людина, певну пляму - від таких плям очищує «перебування» в чистилищі. Чистилище також не є місцем, бо воно стосується душ, котрі не мають розміру й координат – воно є радше станом душ.
Проте кілька років тому римська Конгрегація Віри заявила, що вчення про існування чистилища не є догмою (тобто зобов’язуючим вченням Церкви), а тільки богословською думкою. Часто висловлюваний закид, що Церква продавала індульгенції, торгуючи часом у чистилищі, є не зовсім неправильним. Адже кількість днів «відпусту» первісно означала кількість, на яку зменшувалася посмертна кара аналогічно до часу, на який зменшувалася земна покута. Логічно: адже після смерті часового виміру не існує, тому продавати посмертний «час» означало б торгувати повітрям. Безперечним є той факт, що вже в Біблії є віра в те, що і померлі потребують нашої допомоги (2 Мак 12,46 – 2 книги Макавеїв є тільки в католицькій і як девтероканонічні в православній версіях, але їх не визнають протестанти) – Юда Макавей «приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха.» В 1 Кор 3,13 Павло каже, що «буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об'являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є.» Також це місце наводиться як доказ для існування чистилища. В Мт 12,32 Христос говорить про гріхи, які будуть прощені в майбутньому світі – чистилищі ? Теперішній папа Бенедикт вважає, що чистилище є вогненна, переображуюча зустріч з Христом і його любов´ю. Інші богослови також висловлюють думку, що чистилище потрібне для того, щоб підняти людину на вищий духовний рівень, який приготує її до зустрічі з Богом у небі. «І не ввійде до нього ніщо нечисте» (Од 21,27). Тому чистилище є радше благом, а не карою, якщо до освячення належить і терпіння.
Висловлювана протестантами позиція, що немає сенсу молитися за мертвих, бо їм уже не можна допомогти, має одне слабке місце. Судячи людину, Бог бачить не лише безпосередньо земні діла людини, а і їхні наслідки після смерті. Наприклад, якщо багато людей хочуть молитися за померлого, бо цей зробив багато добра – «згадують його добрим словом», то Бог зараховує це йому на користь. Добра книжка, котру читають через тисячу років після смерті автора, також зараховується померлому авторові як добре діло.
За душі в чистилищі потрібно молитися тому, що й ми самі там, дасть Бог, будемо перебувати і потребуватимемо молитовної допомоги. Такою допомогою для нас стануть тоді також ті, за котрих ми молилися, коли вони ще очищувалися. Можливо, будучи вже в небі, вони допоможуть нам ще більше, ніж ми їм. Всі ми – і земні, і ті, що вже з Богом на небі, і душі в чистилищі, є єдиним Тілом Христовим, тому є самозрозумілим, що ми як взаємопов’язані покликані до молитовної взаємодопомоги. А найбільше потрібно молитися за тих, за котрих ніхто не молиться, бо їх ніхто не любив, адже вони найбільше потребують нашої допомоги. Ми повинні любити їх так, як заповідав Христос, що віддав своє життя за всіх людей – як нас самих.

Вчення Флорентійського собору (1439 р.)
Якщо люди померли у правдивій покуті в любові Божій, до того як вони достойними плодами покути зробили досить за їхні гріхи та упущення, то їхні душі по смерті очищуються чистильними карами (poenis purgatoriis). Щоб звільнити їх від таких кар, корисними їм є допомоги живих вірних, тобто Святі Жертви, молитви, милостині й інші діла благочестя, котрі звичайно відбуваються через вірних за інших вірних згідно з уставами Церкви.

Чистилище в «Катихизмі Католицької Церкви»
III. Остаточне очищення, або Чистилище
1030 Ті, що вмирають у ласці й приязні Божій, але ще недосконало очищені, хоча мають запевнення про своє вічне спасіння, після смерті переходять очищення, щоб здобути святість, необхідну для входження до небесної радості.
1031 Це остаточне очищення вибраних Церква називає Чистилищем, яке цілковито відрізняється від кари проклятих. Церква сформулювала доктрину віри стосовно Чистилища переважно на Соборах у Флоренції і Триденті. Церковна Традиція, покликаючись на деякі тексти Св. Письма, говорить про вогонь очищення:
«Що стосується невеликих провин, то треба вірити, що перед судом існує вогонь очищення, бо так твердить Той, Хто є Правдою: коли хтось говорить хулу на Духа Святого, то це йому не буде прощено ні в цьому житті, ні в майбутньому (Мт. 12,31-32). З цього твердження ми можемо зрозуміти, що деякі провини можуть бути прощені в цьому житті, а деякі з них - у майбутньому».
1032 Це вчення спирається також і на практику молитви за померлих, про яку вже говорить Святе Письмо: «Тому він [Юда Макавей] і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (2 Мак. 12,46). Від найраніших часів Церква вшановувала пам'ять померлих і молилась за них, приносячи за них зокрема євхаристійну жертву, щоб, очищені, вони могли дійти до блаженного бачення Бога. Церква також рекомендує давати милостиню, здійснювати відпусти і покутні діла заради померлих:
«Помагаймо їм і пам'ятаймо про них. Якщо сини Йова були очищені жертвою свого отця , чому ми сумніваємося, що наші жертви за вмерлих приносять їм певну втіху? Не вагаймося допомагати тим, що відійшли, і жертвуймо за них наші молитви».
1472 Щоб зрозуміти це вчення і практику Церкви, треба врахувати, що гріх має подвійний наслідок. Важкий гріх позбавляє нас спільності з Богом, а через те робить нас нездатними до вічного життя, позбавлення якого називається «вічною карою» за гріх. З іншого боку, юзі будь-який гріх, навіть легкий, викликає нездорове прив'язання до творінь, яке потребує очищення чи тут, на землі, чи після смерті у стані, який називається Чистилищем. Це очищення звільняє від того, що називають «дочасною карою» за гріх. Ці дві кари не повинні розглядатися як помста, накладена Богом ззовні, бо вони виникають із самої природи гріха. Навернення, яке походить від глибокої любові, може привести до цілковитого очищення грішника, так що йому не доведеться вже терпіти жодної кари.
1473 Прощення гріха і відновлення спілкування з Богом веде за собою
відпущення вічної кари за гріх. Але дочасні кари за гріх залишаються.
Християнин повинен намагатися, терпляче переносячи страждання і
всілякі випробовування і в кінці спокійно приймаючи смерть,
приймати дочасні кари за гріх як благодать; він повинен старатися
через діла милосердя і любові, а також через молитву і різні покутні практики цілком звільнитися від «старої людини» «й одягнутись у нову людину».


Повернутись до “Богослов'я”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 0 гостей