Чому ми ходимо до церкви ?
Із цим запитанням звернулася одна з львівських газет до місцевих жителів. Таке опитування показало неочікувані результати: 72,8 % людей, які взяли в ньому участь, не могли дати конкретної відповіди, не могли виокремити основну мету, чому ходять до церкви. Решта опитаних, які наводили власні мотиви з цього приводу, на жаль, не надавали пріоритету основній меті! А це не може не тривожити!
Одного недільного ранку я з приятелем повертався з Літургії й у процесі жвавого діалогу я також поцікавився, якою ж є та найважливіша мотивація відвідин храму Божого, а головне – з якою він метою бере участь у Службі Божій. У відповідь я почув різні аргументи, починаючи від того, що йому просто добре бути в церкві, і закінчуючи тим, що він це робить, бо так роблять його батьки. Звичайно, в цих твердженнях немає нічого поганого, та вони все;таки не відкривають правдивого наміру нашої участи у Святій Літургії. Щоб підвести свого приятеля до вирішення цього питання, я пригадав йому про Святу Вечерю, на якій були учні з Ісусом. Провів найпростіші паралелі і показав, що ця сама Вечеря є на теперішній час Службою Божою. Постарався нагадати йому про створення Церкви самим Ісусом Христом і також закцентував його увагу на тому важливому факторі, що всі люди мають велику ласку Божої благодати через благословення святого апостола Петра. Св. Петро прийняв від Сина Божого церковний уряд на землі, що своїм безпосереднім способом передається як дар з висоти всім Святішим Отцям. Він є тою непорушною скалою, на котрій утвердилася Церква, і спадкоємцем ключів добра та благодати Царства Небесного. Тому ми маємо горіти бажанням бути в церкві, разом з иншими щиро молитися і прохати Божої благодати, прямуючи по тому розбурханому життєвому морі до твердині, вічної скелі, до Царства Господнього. І це є наша земна мета, в якій нам допоможе Церква. І відразу я звернувся до приятеля з питанням, чи він би не хотів бути присутнім на ній. Звичайно, його відповідь була позитивною, скажу навіть більше, він був направду щасливим в той момент, коли сам зрозумів, що основною метою присутности на Літургії є прийняття до свого серця Святого Причастя. Пресвята тайна Євхаристії є тою найголовнішою причиною (якщо можна так сказати), заради якої ми приходимо до храму Божого.
Євхаристія є тою єдиною дорогою, яку нам грішним людям показав Ісус Христос заради спасіння. З першим гріхом наших прародичів (Адама і Єви) ми також стали слабкими через падіння у гріх. Тому Бог з превеликої Своєї любови до нас послав Єдинородного Сина, який через власну смерть повернув нас до Небесного Батька, щоб ми позбулися гріховних пут та придбали образ давньої краси. А щоб цього досягнути, треба прийняти до своєї душі і серця Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа, покаявшись із усіх своїх гріхів. Цим ми відновимо в собі образ тої невимовної краси і освячуючої ласки Господньої. Так ми справді заживемо істинним християнським життям.
Пресвяте Причастя є незліченним скарбом, який нам залишив сам Син Божий, щоб кожен раз ми могли оздоровитися і сказати в своєму серці слова любови до Бога. Цей скарб переданий Церкві через апостолів. Цей скарб, зрештою, має бути справжнім надбанням нашої душі, щоб, живучи ним кожен день, ми завжди були готові з любов’ю прийняти до свого щирого серця самого Спасителя. Це бажання має запалювати наші помисли і творити в нас почуття нетлінної любови до Бога.
Неможливо описати словами всю велич цього Таїнства, яке нас позбавляє гріха і дарує спасіння, та доступно збагнути всю потребу, з якою ідемо до храму, де ми не просто молимося, а й беремо активну участь у Святій Літургії, приступаючи до Святого Причастя. Саме в той момент приходить до нас оздоровлення, не тільки духовне, а й тілесне. Святе Причастя є оздоровленням для людини в повному розумінні цього слова.
«Я є Дорога, Правда і Життя», – говорить Ісус Христос. Це переконливе свідчення того, що, приймаючи Його Святе Тіло і Кров, ми є на правильному шляху. Тому істинною дорогою до Бога для християнина є дорога Церкви, де замешкав сам Спаситель Ісус Христос.
Це правдива ціль, з якою має в бажанні горіти наша християнська душа, ціль, з якою ми маємо ходити до Храму Господнього, ціль, з якою маємо прожити все своє життя.
Роман Дячишин