Бо я, наприклад деякі речі в і сторії КЦ не можу зрозуміти, дивялчись на них з позиції Нового Завіту (з позиції старої людини і єврейської старозавтньої політики, ще можна було б зрозуміти... якось. Але не з Євангельської позиції).
Ось в чому суть моїх питань:
Читав допис В. Ковпака в одній з його збірок.
Історія християнства – це неустанна боротьба Церкви зі світом, з його вадами й гріхами. Св. Амврозій екско¬мунікував імператора Теодозія за те, що з рук римських воїнів в м. Солуні згинуло 7 000 осіб, між ними жінки і діти. Відважний вчинок св. Амврозія, який виступив проти імператора і став в обороні правди і людського життя, дав в майбутньому приклад іншим подвижникам церковним не звертати уваги на особу, а на її життя і вчинки.
Дуже правильно пояснено і дуже правильний сміливий вчинок Св. Амвросія. Чому так не зробили православні з Іваном Грозним в свій час?... Бо покаявся? Чи бо мав владу? Але це проблема православних, адже в їх Церкві за вченням КЦ нема повноти благодаті.
Але чому так не зробила Католицька Церква (в якій є повнота благодаті, і ця повнота благодаті за часів св. Амвросяія проявилась!) в часи протестантських зрушень, а саме відносно Варфоломіївської ночі.
От що пише про цю подію католицький історик о. Іван Хома.
ІСТОРІЯ ВСЕЛЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ
Релігійна війна у Франції
її спричинило введення й організація кальвінізму в Франції. Зволікання Кате¬рини де Медічі реґеитки малолітнього короля Карла IX було хибним. Зустріч з протестантами в Поасі нічого не дала, хіба те, що в січні 1562 р. протестанти дістали дозвіл на публічні культи. Незабаром це викликало невдоволення серед католиків, і дійшло до жертв у Вассі в 1562 р. Від тоді війна тривала майже ЗО років. Перші основні бої були в Нормандії, де протестанти сподівались на англійську допомогу, пізніше були бої біля Парижа й Орлеану.
В 1572 р. великий вплив на короля Карла IX мав адмірал Колоні - голова гуґенотів. На нього зроблено атеитат, а 23 серпня 1572 р. Катерина де Медічі переконала сина про змову проти нього, й він дав наказ убити змовників -протестантів. У кіч 24 серпня 1572р. на Св. Вартоломея, найперше вбито адмірала Колоні й головних провідників гуґенотів і 2.000 осіб у Парижі. Погроми протестантів у Орлеані, Руані й Тулузі тривали ще три дні й загинуло 8.000-30.000 осіб. Папа Григорій XIII не мав ніякої відповідальності за це, однак під впливом одностороннього повідомлення думав, що це перемога під час битви й тому сказав, що «ця вістка миліша ніж 50 перемог Лепанто». Погром у ніч Св. Вартоломея погіршив внутрішнє положення у Франції. Французька шляхта, маючи на увазі релігійні свободи, прийняла протестантизм, 24 серпня багато з них загинуло, 527 відреклось протестантизму, інші втекли до Женеви й до Лондона, а селяни -кальвіністи протестували проти короля, що помер ЗО травня 1570 р. Його наслід-ником став брат Генрих III, перед тим король Польщі, що був королем Франції 15 років (1574-1589 рр.). Франція була поділена на три групи: католиків, протестантів і «иевдоволених політиків»; ці останні хотіли національного примирення, миру й толеранцп, завдяки їм положення протестантів поліпшилося після ночі Св. Вартоломея 1572 р.
Генрих III, щоб заспокоїти всіх, у 1576 р. дозволив всюди (крім Парижа) протестантський культ і признав за протестантами попередні права. Проти того були католики й створили «Католицьку Ліґу» або «Святу Унію», щоб відновити католицизм. Вони заявляли про свою вірність королеві, але й говорили про скликання Генеральних Станів, якщо Генрих III не хотів би виконати їхні програми. Положення короля було важким, і він у 1577 р. едиктом з Поатіє обмежив права протестантів, які дав їм у 1576 р. Після того домагався, щоб католики розв'язали Ліґу, бо хотів відновити у Франції порядок, добробут і королівський авторитет. В закордонній політиці підтримував свого брата Франціска - короля Голандії й Бельгії, - проти Іспанії, а французькій шляхті дав дозвіл на похід проти англійської королеви Єлисавети.
Так от, замість того, щоб відлучити від КЦ винних (звичайно такі були і серед протестантів, але то вже були відлучені від КЦ, і саме протестанти мали б винних від своєї Церкви відлучити), от що заявив Папа Римський (тому його дії і обличаю,але не засуджую, Бо Бог все розставить на свої місця, якщо він це зробив не знаючи, то звичайно несвідома помилка прощається): «ця вістка миліша ніж 50 перемог Лепанто».
О. І. Хома ніби хотів його прикрити словами:
Папа Григорій XIII не мав ніякої відповідальності за це, однак під впливом одностороннього повідомлення думав, що це перемога під час битви й тому сказав, що «ця вістка миліша ніж 50 перемог Лепанто».
Але ж знаємо, що є чужі гріхи. Що за одностороннє повідомлення? Коли прикриваєш або хвалиш гріх інших, долучаєшся до їх гріхів.
Отже, порівнявши з св. Амвросієм, який і чправді зробив по християньских правилах (ну тому він і один з отців Церкви), папа в свій час (а отже видима католицька влада, але не Церква. Вичитав десь гарний вислів: "І все, що не було зроблено Божим Духом, не є частиною Божої церкви") зробили з точністю до навпаки.
[b]Оцього я якраз і не розумію.[/b]
Можна і треба захищати Католицьку Церкву від нападів, але коли реально є претензія до такого то тут, на мою думку, можна лише признати гріх тодішнього церквоного народу і молитись за них, але не покривати іне опарвдловувати, наприклад такими речами, що і протестатри вбивали католиків (якась ніч на свято архістратига Михаїла була, хто знає в якому році, підскажіть), бо протестанти ж за вченням КЦ схизматики і єретики, від них того (знову ж таки за вченням КЦ) і слід було чекати.
До речі ще одне підскажіть, коли св. Папа Іван-Павло ІІ (блаженної пам’яті) вибачався за такі гріхи в помилки Церкви в минулі часи чи вибачався за "варфоломіївську ніч" (дехто каже що лиш ранок)?