Історії для душі

Євангеліє, розважання, проповіді, Житія, "історії для душі". Для читання, не для дискусій.

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
Just_me
Модератор
Модератор
Повідомлень: 1374
З нами з: 25 лютого 2010, 10:20

Re: Історії для душі

Повідомлення Just_me » 26 жовтня 2011, 23:18

Весеннее солнце и свежий воздух утомили мои ноги, и я присел на лавочку.

Слегка щурясь на солнце, закурил.

Из сладкой весенней истомы меня вывел шорох за лавочкой. Я обернулся, и увидел малыша лет шести, который пристально всматривался под лавочку. Пацан неспешно обошел лавочку, все так же продолжая что-то под ней искать.
После рождения моего сына, я стал совсем по-другому, относится к детям.
Рассматриваю малыша.
Одежда до ужаса бедная, но вроде чистая. На носу грязное пятно. Взгляд, его взгляд меня поразил. Было в нем что-то слишком взрослое, самостоятельное. Думал, что показалось, не может в шесть лет быть такого взгляда. Но малыш смотрел под лавочку именно так.
Я достал жвачку и положил подушечку в рот. Малыш на мгновение перевел взгляд на мои руки, и тут же опустил глаза на землю.
- Дядя подними ноги, пожалуйста,- глядя на меня сказал пацан.
Я больше от удивления, чем осознанно поднял ноги над землей. Малыш присел, и внимательно посмотрел на землю под моими ногами.
- И тут нету, - пацан вздохнул.
- Жвачку будешь?- спросил я, глядя на этого маленького мужичка.
- А у тебя какая, я люблю фруктовые,- ответил он.
- У меня мятная, - я достал жвачку и на ладони протянул ему.
Он, немного помедлив, взял подушечку и сунул в рот.
Я улыбнулся увидев его руки, обычные руки маленького пацана, грязные до ужаса.
Мы смотрели друг на друга и жевали жвачку.
- Хорошо сегодня, тепло,- сказал я
- Снега нет, это очень хорошо,- задумчиво сказал он.
- А чем тебе снег мешал?

- Вот ты даёшь, под снегом же ни чего не видно, - заметил мальчуган.
Малыш засунул руки в карманы, посмотрел на меня и сказал:
- Пойду я, скоро темнеть уже начнёт, а я почти ничего не нашёл, спасибо за жвачку, - он развернулся и, глядя в землю, пошёл по алее.
Я не могу сказать точно, что же именно заставило меня окликнуть его, наверное какое то взрослое уважение, к рассудительному пацану.
- А что ищешь ты? - спросил я.
Малыш остановился, чуть помыслив, спросил:
- Никому не скажешь?
- Хм, нет никому, а что это тайна? - я удивленно поднял брови.
- Это мой секрет,- сказал пацан.
- Ладно уговорил, честное слово не скажу, - улыбнувшись сказал я.
- Я ищу монетки, тут на алее их иногда можно много найти, если знаешь где искать. Их много под лавочками, я в прошлом году очень много тут нашёл.
- Монетки? - переспросил я.
- Да, монетки.
- И что прошлым летом, ты их тоже тут искал?
- Да искал, - лицо малыша стало очень серьёзным.
- А сегодня много нашёл? - ради любопытства спросил я.
- Щас, сказал он, и полез в карман брюк.
Маленькая рука достала из кармана клочок бумаги. Малыш присел на корточки, развернул газету и положил на асфальт. В газете блестело несколько монет. Насупившись, малыш брал монетки с газеты и складывал в свою маленькую, грязную ручку. При этом его губы шевелились, видно он очень усердно подсчитывал свои находки. Прошло несколько минут, я улыбаясь смотрел на него.
- Сорок восемь копеек,- сказал он, высыпал монеты в газету, завернул их и сунул в карман брюк.
- Ого, так ты богач, - ещё больше улыбаясь, сказал я.
- Неа, мало, пока мало, но за лето я тут много найду.
Я вспомнил своего сына, и себя, а кто не собирает на конфеты или игрушки деньги в детстве?
- На конфеты собираешь?
Малыш насупившись молчал.
- А, наверное на пистолет? - переспросил я.
Малыш ещё больше насупился, и продолжал молчать.
Я понял, что своим вопросом я перешёл какую-то дозволенную черту, я понял, что затронул что-то очень важное, а может быть и личное в душе этого маленького мужчины.
- Ладно, не злись, удачи тебе и побольше монет, завтра будешь тут? - сказал я и закурил.
Малыш, как-то очень грустно посмотрел на меня и тихо сказал:
- Буду, я тут каждый день, если, конечно, дождь не пойдет.
Вот так и началось моё знакомство, а в последствии и дружба с Илюшей (он сам так себя называл). Каждый день, я приходил на аллею, и садился на лавочку. Илья приходил, почти всегда в одно и то же время, я спрашивал его, как улов? Он приседал на корточки, разворачивал газету и с большим усердием пересчитывал свои монетки. Ни разу там не было больше рубля.
Через пару дней нашего знакомства я предложил ему:
- Илюша, у меня тут завалялось пару монеток, может, возьмёшь их в свою коллекцию?
Малыш надолго задумался, и сказал:
- Неа, так просто нельзя, мне мама говорила, что за деньги всегда надо что-то давать, сколько у тебя монеток?
Я пересчитал на ладони медяки.
- Ровно 45 копеек, - с улыбкой сказал я.
- Я щас, - и малый скрылся в ближайших кустах.
Через пару минут он вернулся.
- На, это я тебе за монетки даю,- сказал пацан и протянул ко мне ладошку.
На детской ладошке, лежал огрызок красного карандаша, фантик от конфеты и кусок зелёного стекла от бутылки.
Так мы совершили нашу первую сделку.
Каждый день я приносил ему мелочь, а уходил с полными карманами его сокровищ, в виде, крышек от пива, скрепок, поломанных зажигалок, карандашей, маленьких машинок и солдатиков. Вчера я вообще ушёл сказочно «богат», за 50 копеек мелочью, я получил пластмассового солдатика без руки. Я пытался отказаться от такого несправедливого обмена, но малыш был крепок в своём решении как железобетон.
Но в один день малыш отказался от сделки, как я его не уговаривал, он был непреклонен.
И на следующий день отказался.
Несколько дней я пытался понять почему, почему он больше не хочет брать у меня монетки? Вскоре я понял, он продал мне все своё нехитрое богатство, и ему нечего было дам мне взамен за мои монеты.
Я пошёл на хитрость. Я приходил чуть раньше и тихонько кидал под лавочки по нескольку монет. Мальчуган приходил на аллею, и находил мои монеты. Собирал их, садился у моих ног на корточки, и с серьёзным видом пересчитывал их.
Я к нему привык, я полюбил этого мужичка. Я влюбился в его рассудительность, самостоятельность и в настойчивость в поисках монеток. Но с каждым днём, меня всё больше и больше мучил вопрос, для чего он второй год собирает монетки?
Ответа на этот вопрос у меня не было.
Почти каждый день я приносил ему конфеты и жвачки. Илюша с радостью их лопал.
И ещё, я заметил, что он очень редко улыбался.

Ровно неделю назад, малыш не пришёл на аллею, не пришёл и на следующий день, и всю неделю не приходил. Никогда не думал, что буду так переживать и ждать его.

Вчера я пришёл на ту самую аллею в надежде увидеть Илюшу.
Я увидел его, сердце чуть не вылетело из груди. Он сидел на лавочке и смотрел на асфальт.
- Здоров, Илюша, - сказал я, улыбаясь во все зубы, - ты чего это не приходил, дождя не было, поди монеток под лавочками лежит видимо невидимо, а ты филонишь.
- Я не успел, мне монетки больше не нужны, - очень тихо сказал он.
Я присел на лавочку возле него.
- Ты чего это, брат, грустишь, что значит не успел, что значит, не нужны, ты это брось, давай выкладывай что там у тебя, я вот тебе принёс, - и протянул ему ладонь с монетками.
Малыш посмотрел на руку и тихо сказал:
- Мне не нужны больше монетки.
Я никогда не мог подумать, что ребёнок в шесть лет, может говорить с такой горечью и с такой безнадёжностью в голосе.
- Илюша, да что случилось? - спросил я, и обнял его за плечи, - зачем тебе вообще нужны были эти монетки?
- Для папки, я собирал монетки для папки, - из глаз малыша потекли слёзы, детские слёзы.
Во рту у меня все пересохло, я сидел и не мог вымолвить ни слова.
- А зачем они папке? - мой голос предательски сорвался.
Малыш сидел с опущенной головой и я видел как на коленки падали слёзы.
- Тетя Вера говорит, что наш папка много пьёт водки, а мама сказала, что папку можно вылечить, он болен, но это стоит очень дорого, надо очень много денег, вот я и собирал для него. У меня уже было очень много монеток, но я не успел, - слёзы потекли по его щекам ручьём.
Я обнял его и прижал к себе.
Илья заревел в голос.
Я прижимал его к себе, гладил голову и даже не знал, что сказать.
- Папки больше нет, он умер, он очень хороший, он самый лучший папа в мире, а я не успел,- малыш рыдал.
Такого шока я не испытывал ещё никогда в жизни, у самого слёзы потекли из глаз.
Малыш резко вырвался, посмотрел на меня заплаканными глазами и сказал:
- Спасибо тебе за монетки, ты мой друг, - развернулся и, вытирая на бегу слёзы, побежал по аллее.
Я смотрел ему вслед, плакал и смотрел вслед этому маленькому мужчине, которому жизнь подсунула такое испытание в самом начале его пути и понимал, что не смогу ему помочь никогда.
Больше я его на аллее не видел. Каждый день в течение месяца я приходил на наше место, но его не было.
Сейчас я прихожу намного реже, но больше ни разу я его не видел, настоящего мужчину Илюшу, шести лет от роду.
До сих пор я бросаю монеты под лавочку, ведь я его друг, пусть знает, что я рядом.
Відповідей на всі питання у вас ніколи не буде. Це – нормально. Не мучте себе. Але ніколи не обманюйте хворих, даючи їм фальшиві надії. Джиліан Берн.

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 27 жовтня 2011, 06:26

НАД ПРІРВОЮ

Буддійський монах спокійно повертався до свого монастиря в горах. Аж раптом його перестрів голодний ведмідь. Побачивши поживу, звір понісся на ченця. Переляканий, він кинувся тікати, та несподівано опинився над прірвою. Отже, постав перед вибором: або кинутись у прірву, або потрапити в пащу ведмедя.
Монах кинувся у прірву, але встиг схопитися рукою за корінь і повис у повітрі. Він трохи оговтався зі страху і почав оцінювати своє становище. Поглянув униз, і побачив тигра, що з відкритою пащею чекав, коли жертва упаде.
Подивився угору — там ведмідь своєю лапою силкувався досягнути його. Глянув на корінь, чи витримає? I оторопів... Його підгризали дві мишки. Монах ледь не зомлів. Коли ж він оговтався, то побачив недалеко від кореня кущик духмяних суниць, що рум’яніли на сонці, поширюючи аромат. Вони немов запрошували, щоб їх зірвати!
Монах простягнув руку, зірвав дві, підніс до уст і сказав:
— Які гарні, які солодкі, які запашні!

Немає такого безнадійного становища, в якому людина не знайшла би причини для радості. Знайти її — це результат сили духу і гумору.
Одного понеділка якогось розбійника вели на страту. Раптом він вигукнув: “Ну, цей тиждень для мене починається дуже добре!”


Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 28 жовтня 2011, 06:43

ТУРБОТА

Лікар заклопотано схилив голову. Стан його пацієнта не покращувався. Уже десять днів лікування не давало жодного результату. Старенький не залишав лікарняного ліжка, здавалося, що, втомлений і зневірений, він втратив бажання змагатись за життя.
Наступного дня лікар був здивований. До старенького враз повернулась уся його енергія. Сидів, опертий на подушки, його обличчя знову набуло здорового вигляду.
– Що сталося? – запитав лікар. – Лише вчора ваш стан був просто розпачливий. Нині ж організм функціонує прекрасно! Чи міг би знати, що ж трапилось?
Старенький усміхнувся. Спокійно ствердив: – Маєте рацію, лікарю. Дещо трапилось. Учора мене відвідав мій онук і сказав: "Дідусю, мусиш негайно повертатись додому, бо поламався мій велосипед"...

У будинку Спокійної Осени подейкували, що старша пані, трохи не сповна розуму, має дуже дивну звичку. Кожного вечора обіймає й цілує телевізор. Асистент запитав стареньку, навіщо це робить?
– Диктор – єдина у світі особа, яка вітається зі мною ще й мені посміхається.


Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 29 жовтня 2011, 09:02

ПРОВОДИ ВОЯКА

Під час Першої світової війни на фронт забирали й парубків, яким ледве виповнилося вісімнадцять років. Сцени прощання новобранців з рідними й близькими були невимовно сумними.
На залізничному вокзалі одного великого міста батьки та друзі юрмилися навколо гурту рекрутів, що вже збиралися сідати до вагону. Всі обіймалися, не стримуючи сліз,- дехто бачився з рідними востаннє. Один чоловік міцно стискав долоню свого сина, не в силі навіть вимовити слів прощання. В його очах бриніли сльози. Руки тремтіли, не міг здобутися й на слово. Юнак був єдиним його сином, він любив його з усієї душі. То що ж міг йому сказати? Якби змога, то забрав би його звідси просто додому.
Потяг засвистів. Новобранці поспішили до вагонів. Чоловік ще прагнув якось напутити й остерегти свого сина. Притиснув його до грудей, кажучи пошепки:
- Джованні, Джованні мій любий! Вертайся живий, чуєш?
Молоді вояки вже були у потязі, що звільна рушав від станції. Люди на пероні похапцем тиснули їм долоні або махали рукою на прощання.
Чоловік у розпачі вглядався в обличчя свого Джованні, що кивав йому з вікна вагону. Так хотілося сказати йому ще кілька слів! Потяг їхав. Батько звів руку. І зненацька, протиснувшись крізь юрбу, підбіг до потягу, що прискорював свій рух.
- Джованні, хлопчику мій, - вигукнув він, - будь завжди поблизу генерала!

Де знаходяться генерали, туди не долітають ворожі кулі. Батько рекрута відав про це.
Церква підносить тобі дар: повсякчас мати певність, що перебуваєш біля Генерала.
"Я виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете" (Йоан, 15, 5).
Хлопчику мій, будь завжди поблизу генерала!


Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 30 жовтня 2011, 07:36

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ

Наступного дня Господь знову споглянув на те, що створив. Треба було дещо поправити.
На березі ріки лежали чудові камінці: сірі, зелені, плямисті. А під землею каміння було стиснене і пригнічене. Бог порухав те підземне каміняччя - й у земній товщі з'явилися діяманти і смарагди. Мільйони дорогоцінних скарбів, схованих у глибинах.
Господь глянув на квіти - одні гарніші за инші. «А проте чогось їм таки бракує», - подумав Творець і торкнувся їх легким подихом. У квітів з'явився запах.
На долоню Господа сіла сумна сіренька пташина. Бог щось їй промугикав і соловейко заходився виводити трелі.
Потому Бог щось прошепотів небу і воно зарум'яніло з радости. Так постав захід сонця.
Що прошепотів Господь людині, аби вона стала людиною? Тоді, того далекого ранку, Він пошепки вимовив два короткі слова: «Люблю тебе».

Давні манускрипти містять історію дівчини, яка належала до групи жінок, що супроводжувала Ісуса на Голготу.
Дівчина була несміливої вдачі, мовчазна, скромна.
Коли вона почула вістку про Воскресіння, не потребувала жодних доказів, жодних підтверджень. Повірила відразу. Вістка сповнила її відвагою, якої ніколи досі не мала. Дівчина стала ходити по світу і проповідувати слова Ісуса. Вона вже не боялася. Ширила Добру Новину у містах і селах.
Одного разу до неї підійшов чоловік, якого глибоко зворушило її свідчення віри. Він спитав: «Скажи мені, у чому криється таємниця твоєї відваги?»
«У покорі. Так навчив мене Учитель».
Чоловік змовк на хвильку, а потім знову спитав: «До чого тут покора ?»
«До того, що тепер можу сказати перша: "Люблю тебе"».


Б.Ферреро. Збірка "Часом досить промінчика"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 31 жовтня 2011, 08:46

УПЕВНЕНІСТЬ

У маленькому будиночку на березі ріки Тигр жив дуже добрий чоловік на ім'я Ромолетто. Одного дня він помітив, що крізь двері в його дім просочується вода. Ситуація була дуже небезпечною.
Ще більше він перелякався, коли почув, як по радію безнастанно повторювали повідомлення: "Усі мешканці прибережних будинків мусять негайно залишити свої домівки. Ріка буде виливатися щораз більше".
Ромолетто був дуже побожним чоловіком і покладав надію на Господа. Він упав на коліна і почав ревно молитися:
"Господи,спаси мене!"
Раптом чоловік почув голос згори: "Не бійся, Ромолетто! Я пам'ятаю про тебе!" - Це був голос Господа Бога.
Ромолетто встав і почав виконувати свою звичайну роботу, ніби й нічого особливого не діялося. Близько одинадцятої години вода вже сягала йому плечей, тож Ромолетто змушений був піднятися на другий поверх. Він помітив рятувальників, які пропливали човном повз його дім. Вони почали гукати йому: "Рятуйся разом з нами! Залишатися тут - чисте безумство!"
"Ні. Я маю захист згори", - відповів Ромолетто, вказуючи пальцем на небо.
О третій годині пополудні вода почала заливати ліжко, і Ромолетто був змушений відступити на горище. Неподалік пропливав ще один рятувальний баркас і знову хтось загукав: "Не зволікай! Вода прибуває!"
Ромолетто і цього разу демонстративно відрік: "У мене свій покровитель".
Чверть на шосту вода вже доходила до ринви, тож Ромолетто видряпався на дах. І знову поруч пропливала на плоті рятувальна служба Червоного Хреста, підбираючи останніх, які ще залишалися в небезпеці. Але й тепер рятувальники марно зверталися до Ромолетто. Він учепився свого комина, як реп'ях собачого хвоста, і відповідав: "Мені допомога не потрібна. Я маю на кого розраховувати".
А вода все піднімалася... Десять на шосту Ромолетто потонув.
Коли Ромолетто опинився в Раю, його аж трясло від обурення.
Він приступив до Божого престолу і спитав: "Хіба Ти не обіцяв, що подбаєш про мене?"
Господь Бог ласкаво поглянув на Ромолетто: "Я ж тричі посилав тобі рятувальників!"

Один чоловік був справжнім невдахою - житня тільки те й робило, що било його. Але він не переставав молитися: "Господи, зроби так, щоб я виграв у лотерею ".
Його справи і далі погіршувалися, але він не переставав просити: "Господи, поможи мені, зроби, щоб я виграв у лотерею!"
Якось серед ночі його розбудив знервований голос Господа Бога: "Ти також мусиш мені помогти. Купи хоча б один лотерейний білет!"


Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 01 листопада 2011, 07:22

ТРОЄ ДІТОК

Коли його прийняли на посаду редактора авторитетного журналу, вважав, що спіймав Бога за бороду. Зателефонував до батьків і, звичайно ж, до коханої Мирослави, якій просто сказав: «Отримав роботу! Можемо побратися!»
Стали подружжям, й упродовж кількох років народилося троє діток: Мар’ян, Марта й Віктор.
Шість років тривало щастя, а далі журнал змушений був припинити свою діяльність. Молодий батько влаштувався редактором у тижневик. Однак ця газета теж перестала виходити. Цього разу пошуки праці були вкрай важкими. Щовечора молода матуся і троє діток дивилися на батька, який ставав щораз більше заклопотаним.
Одного разу під час вечері чоловік зізнався з гіркотою: «Усі зусилля даремні! Не можу знайти жодної роботи за фахом! Усюди скорочують штат працівників або всіх звільняють...».
Мирослава підбадьорювала його, нагадувала про його мрії, здібності, обнадіювала...
Наступного дня, коли батько вранці прокинувся, діти вже пішли в школу. Пригнічений, випив горнятко кави і підійшов до стола, за яким зазвичай працював. Глянув у смітник, що стояв поруч.
Великі шматки червоної порцеляни привернули його увагу. Це були уламки трьох червоних свинок, до яких діти складали свої заощадження. А на його столі лежала купка монет, переважно копійок, а також декілька гривень і позолочених ґудзиків. Під цим скарбом побачив записку, яку написали діти: «Любий татку, ми всі віримо в Тебе: Мар’ян, Марта і Віктор».
Сльози підступили до очей, погані думки стерлися, а відвага та рішучість знову повернулись. Молодий батько стиснув кулаки й присягнув: «Я вас не розчарую!»
Нині на столі одного з найвідоміших видавців у Європі стоїть картка у срібний рамці. Видавець показує її, гордо кажучи: «Це таємниця моєї сили!» То вже дещо вицвіла картка, на якій дитячою рукою виведено:
«Любий татку, ми всі віримо у Тебе!»

«Вірю в тебе» - це набагато більше, ніж казати, що любиш. Це найчистіша сила. Тому Ісус казав: «Якби ви мали віру, як зерно гірчичне, сказали б цій шовковиці: вирвися з корінням і посадися в морі, - і вона б послухала вас» (Лк. 17, 6).

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 02 листопада 2011, 07:00

ЧУДОВИЙ ДЕНЬ

Два тижні йшов дощ. В одну мить небо прояснилося і настав чудовий сонячний день - краса невимовна.
Через негоду затримувалися польові роботи. Один знервований господар не міг знайти свого робітника.
Послав по нього дочку.
Коли дочка господаря прийшла до дому робітника, той лежав собі на сонці, підставивши лице лагідному теплу.
Дівчина зганила його за лінивство і рішуче наказала йти до праці.
Робітник подивився на неї й усміхнувся: "Ти й справді думаєш, що я дозволю тобі найняти мене в такий чудовий день?"

Ми звикли, що можемо продавати і купувати все, що забажаємо, і перестали усвідомлювати, що ще існують речі, яким нема ціни, - речі безцінні.

Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 03 листопада 2011, 07:24

БОЖІ РУКИ

Один учитель подорожував разом зі своїм учнем. Той мав обов'язок пильнувати учителевого верблюда. Увечері, коли мандрівники знайшли місце для перепочинку, учень був уже такий втомлений, що чи то забув про свій обов'язок, чи просто злегковажив його.
"Боже, - молився він, засинаючи, - припильнуй сьогодні верблюда, доручаю його Тобі".
Вранці виявилося, що тварини нема.
"Де верблюд?" - запитав учитель.
"І гадки не маю, - відповів учень. - Мушу запитати в Бога! Вчора я був дуже змучений і доручив його Божій опіці. Якщо верблюд утік або його вкрали, то це не моя вина. Ти завжди вчив мене, що в усьому треба покладатися на Бога, чи не так?"
"На Бога треба покладатися, але спочатку ти повинен був прив'язати верблюда, - відповів учитель. - Хіба ти не знаєш, телепню, що Бог не має инших рук для праці, крім твоїх?"

Тільки Бог дає віру; але ти - дай свідчення.
Тільки Бог дає надію; але ти - скріпи віру своїх братів.
Тільки Бог дає любов; але ти - покажи, як треба любити.
Тільки Бог дає мир; але ти - посій злагоду.
Тільки Бог дає силу; але ти - розрадь в сумніві.
Тільки Бог дає життя; але ти - навчи жити.
Тільки Бог дає світло; але завдяки тобі нехай воно засяє в чиїхось очах.
Тільки Бог є життям; але ти - розбуди в иншому прагнення жити.
Тільки Бог робить неможливе; ти ж - зроби, що можливе.
Бог самодостатній; але Йому подобається розраховувати на тебе.
(бразилійська пісня)


Б.Ферреро. Збірка "Кола на воді"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 04 листопада 2011, 07:33

ЦИСТЕРНА З ТРІЩИНАМИ

Дві цистерни стояли на відстані кількох десятків метрів одна від одної. Вони переглядалися і деколи розмовляли між собою.
Але цистерни були дуже різні.
Одна — добротна, зроблена з міцного каменю, так, що навіть крапля води не витікала з неї.
У другій були щілини, як довгі вузькі рани, через котрі стікали струмочки води.
Перша, горда зі своєї досконалості, високо підносила свої гладкі боки. Тільки комаха чи пташка мали відвагу прилітати до неї.
Друга — поросла квітучими кущами, в’юнками й ожинами, що пили воду, яка витікала з її щілин. Комахи постійно кружляли коло неї, а пташки сплітали свої гнізда в її кущах.
Хоч не була вона досконалою, але почувалася дуже щасливою.

Потрібно вірити в досконалість і мати відвагу бути недосконалим.
Ми живемо в такому світі, в якому досконалість плутають із намаганням бути “вищими”, “першими”, “в центрі”, “бути кимось”...
А єдиною досконалістю є любов. Тільки так можемо зрозуміти слова Ісуса Христа: “Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий” (Мт. 5, 48), котрі Він сказав по блаженствах: блаженні вбогі духом, ті, що плачуть, голодні, спраглі справедливості, чисті серцем, миротворці, переслідувані за справедливість.
Хто живе з розпростертими обіймами, звичайно, не зробить кар’єри, але може обняти багато людей.


Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення andrey s. » 04 листопада 2011, 16:51

:cry: :oops: :good:
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 05 листопада 2011, 09:05

ПИСАНЕ НА ПІСКУ

"І привели тоді книжники і фарисеї до нього жінку, спійману на перелюбі, поставили її посередині і кажуть до нього: «Учителю, жінку оцю спіймано саме на перелюбнім вчинку. Каменувати отаких приписав нам Мойсей у законі. Що ж ти на те?»
Іспитували вони його, казавши так, - щоб мати чим оскаржити його. А Ісус нахилився додолу і писав пальцем по землі" (Йоан, 8, 3-6).
Чудний вирок! Суддя креслить його пальцем на піску... Досить вечірнього вітру, щоб усі знаки було стерто. Ісус добре знає, ким є винувачі.
"А що вони наполягали та допитувалися в нього, то він підвівсь і каже до них: «Хто з вас без гріха, - нехай перший кидає в неї камінь!» І знову нахилившись, писав по землі. Почувши таке, почали вони виходити один по одному, почавши з щонайстарших аж до останніх" (Йоан, 8, 7-9).
Невдовзі майдан спорожнів. Жінка стояла перед Спасителем сама. Ісус підвівся. Глянув їй у вічі.
"Підвівсь Ісус, а нікого, крім жінки, не побачивши, мовить до неї: «Де ж вони, жінко, оті твої обвинувачі? Ніхто не осудив тебе?» «Ніхто, Господи», - відповіла. Тоді Ісус до неї: «То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши»" (Йоан, 8, 10-11).
Вирок мов той вечірній вітер, що все стирає...

Завжди знаходяться люди, які робитимуть усе, аби схилити нас до переконання, що Бог - лише такий собі поліціянт, котрий стежить за нами і вдень, і вночі. Наче Бог і вдень, і вночі занотовує та увічнює все наше життя у такій собі грубезній книзі: наші помилки, наші провини, наші гріхи, наші добрі та лихі вчинки...
Але навіщо Богові повсякчас виявляти до нас суворість, навіщо Йому діяти проти нас? Хіба Він ворог нам? Чого ж деякі люди прагнуть бачити у Бозі лиш того, хто рахує та підбиває підсумки? Бог - не обчислювальна машина! Хочете доказів? Єдина книга, в якій Бог робив свої записи, був пісок... Якщо загубили щось у тому піску, то спробуйте віднайти!
Пісок тривкий до всього, пісок усе забуде, все поховає в собі... На піску нічого не лишиться - зітреться геть усе. Ісус креслить знаки на піску. Перед ним стоїть грішниця. Пише на піску, позаяк її гріх уже прощено.


Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 06 листопада 2011, 08:02

МИГДАЛЬ

Стрункий, високий і тріюмфальний, з гідністю звернений у бік неба, мигдаль підносився над цілим садом.
Він був щасливий, коли яскраві папужки й елегантні синички прогулювалися по його гілках: він з радістю приймав на свої рамена щигликів, солов'їв та инших співучих птахів.
Але одного дня прилетів дятел. Він приклав своє вухо до кори і почув, що під нею аж кишить від малесеньких, але небезпечних личинок, які загніздилися там. Дятел ударив своїм довгим міцним дзьобом по корі й почав витягати і поїдати ці личинки.
Мигдаль глибоко засмутився.
Це страховинне пташисько, яке своїм дзьобом влазило в його нутро і нищило його досконалу красу, неможливо бути витримати.
Гордий мигдаль робив усе, щоб прогнати дятла. Це йому не одразу, але вдалося.
З того дня личинки під корою могли спокійно розвиватися і поступово поширюватися по всьому дереву.
Минуло кілька років. Однієї ночі гордий мигдаль від легкого подуву вітру розсипався на порох.

Якщо хтось "заливає тобі сало за шкіру", намагаючись показати всі твої вади і хиби, не ображайся на нього. Радше будь йому вдячний.

Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 07 листопада 2011, 09:11

ПЕРЛИНА

Устриця пожалілася сусідці:
— Відчуваю великий біль у моєму єстві. Сусідка відповіла з гордим вдоволенням:
— Хвала хай буде небесам і морю! Я не відчуваю жодного болю. Я — здорова всередині й зовні! Добре мені!
Рак почув розмову двох устриць і звернувся до тієї, що була здорова всередині й зовні і не відчувала жодного болю:
— Так, тобі добре й ти здорова, але біль, що твоя сусідка відчуває всередині, — це перлина неймовірної краси.

Найбільша ласка — та, яку має перша устриця. Коли до неї потрапляє піщинка піску, вона ранить її. Устриця не плаче, не кричить, не впадає в розпач. День у день вона перемінює своє терпіння у перлину — шедевр природи.

Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 07 листопада 2011, 19:02

Иоанн (Джованни) Гуальберто (ок. 990, Флоренция - 12.7.1073, Пассиньяно). Юноша из дворянской семьи, старший и единственный брат которого был предательски убит. Гуальберто счел своим долгом мстить, нашел убийцу брата и уже готов был убить его, как вдруг тот упал на колени и взмолился: "Ради Бога прости меня!". Гуальберто не смог опустить меч и, вложив его в ножны, сказал: "Я тебя прощаю". Легенда утверждает, что он даже обнял врага, что кажется психологически не столь уж невероятным: есть своя засасывающая логика у мстительности, но и прощение обладает своей силой: “миловать так миловать”. На следующий день Гуальберто пошел в церковь и сказал Богу: "Прости и Ты меня, раз я простил" - и изображенный на большом храмовом Распятии Христос склонил голову в знак согласия. Оставаться после такого чуда в мире, где никто не присматривается к Распятию, где святейшее дело - месть, он не мог. Гуальберто, вопреки недовольству отца, принял постриг в монастыре Сан Миниато, а со временем стал основателем монастыря в Валламброзе (Тоскана), вокруг которого затем организовался небольшой монашеский орден.


http://krotov.info/yakov/6_bios/33/1073_gualber.htm
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 08 листопада 2011, 07:41

СЛУШНА ДУМКА

Один мандрівник, ідучи селом, побачив під деревом людину з мотузкою в руці. Чоловік обв'язав себе на поясі одним кінцем, а другий - намагався закинути на міцну грубу гіляку.
- Чоловіче, ти що надумав робити? - запитав мандрівник.
- Хочу повіситися, - відповів той.
- Отак? - здивувався перехожий. - Та ж мотузку зав'язують на шиї.
- Я вже пробував, - відповів чоловік, - але боюся, що задушуся.

Багато людей хоче зробити щось величне, важливе і вирішальне. Але бракує відваги прийняти пов'язані з цим наслідки.
Кожне рішення, а передовсім те велике, важите і остаточне, тягне за собою певні наслідки. Життєва мудрість саме в тому і полягає, щоб усвідомлювати наслідки наших учинків.


Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 09 листопада 2011, 07:33

ДВА ГОРОБЧИКИ

Два горобчики спокійно сиділи собі на дереві. Один з них — на вершечку, а другий — нижче.
Через якийсь час горобчик, що сидів на вершечку, щоб якось почати розмову, сказав:
— Яке гарне це зелене листя!
Горобчик, що сидів нижче, зрозумів ці слова як виклик і роздратовано відповів:
— Чи ти сліпий? Хіба не бачиш, що воно сіро-біле?
— То ти сліпий! Листя — зелене!
Горобчик здолу, певний, що правда на його боці, в’їдливо зацвірінькав:
— Закладаюсь пір’ям мого хвоста, що листя — сіро-біле. Ти нічого не розумієш! Ти — дурний!
Горобчик, що сидів на вершечку, розсердився і зі всієї сили кинувся на свого ворога, щоб відповісти. Але перш ніж почати двобій, вони обидва поглянули вгору.
Горобчик, що злетів з вершечка, здивовано скрикнув:
— Дивись, дивись! Листя справді сіро-біле! А потім додав:
— А ходи зі мною на вершечок.
Вони полетіли на вершечок і разом скрикнули:
— Дивись, дивись! Листя — справді зелене!

Не осуджуй нікого, якщо ти не йшов хоч годину в його чоботях.

Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 10 листопада 2011, 07:42

НЕЗАЛЕЖНО ВІД УСЬОГО

Утікаючи від нацистської поліції уночі, під час негоди, єврейський равин разом із дружиною й сином переправлялись озером, через яке проходив кордон. Маленький човен не зміг опиратись потужним хвилям – перекинувся. Жінку з дитиною поглинули морські глибини.
Нещасний чоловік після відчайдушних спроб урятувати близьких доплив до протилежного берега. Виснажений і зболений упав на коліна, звів до неба руки й молився: "Боже Ізраїлю, мені вдалось втекти аж сюди, щоб міг Тобі краще служити, виконувати Твої настанови, і славити Твоє ім'я. Ти випробував мене, щоб пересвідчитись, що я вірний Тобі. Знаю: Ти можеш усе. Навіть коли б схиляв мене покинути Твої дороги, присягаюсь, це б не вдалось Тобі. Можеш боляче мене вдарити, забрати в мене найкраще, найдорожче у світі, можеш віддати мене на тортури, закатувати до смерти; ніколи не забракне мені віри в Тебе, завжди любитиму Тебе більше, аніж Ти сам".

Просив Тебе, Боже, щоб дав сили реалізувати мою мету.
Ти ж зробив мене слабким, щоб навчився слухати в покорі.
Просив у Тебе здоров'я, щоб міг учинити великі справи.
Ти зробив мене хворим, щоб міг робити добрі справи.
Просив Тебе про багатство, щоб бути
щасливим, – дав убогість, щоб став мудрим.
Просив про владу, щоб люди прийняли мене, –
Зробив мене немічним, щоб мав потребу в Богові.
Просив за речі, щоб тішитись життям, –
Дав мені життя, щоб втішався речами.
Не отримав нічого з того, про що просив,
але отримав те, чого сподівався.
Не зважаючи на те, що жодне з моїх прохань не було виконане,
Моя найглибша молитва була почута
Тепер відчуваю себе ще більше блаженним!


Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4653
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення ShMariam » 10 листопада 2011, 14:42

Що таке досконала радість?

Погода була жахлива, вечір дуже холодний, дорога з Перуджі в Порціунколу здавалась нескінченною, але весь цей шлях мусили подолати святий Франциск і брат Леоне. Цей ішов попереду, а святий - позаду. Їх шмагали перші північні вітри, їхні ряси були порвані, а від утоми й голоду холоднеча була просто нестерпною. Серед поневірянь хатинки у Санта Марії дельі Анджелі здавалися їм королівськими покоями, і мандрівникам додавала сили думка про братів, які їх чекали, зберігаючи для них кращі шматки вечері і дрова, щоб розпалити вогнище, коли вони повернуться, і мабуть говорили: "Бідолахи, як вони витримують таку погоду? Коли ж вони прийдуть? Чи їх часом ще не видно?" Коли вони повернуться, брати їх обіймуть з ніжністю, властивою духовним братам, що живуть без сім'ї за вибором долі.

Саме так святий Франциск хотів, щоб брати любили один одного. Але Святому здавалося негідним втрачати перед Богом заслуги тієї важкої мандрівки думками про світський затишок. Він відчував, що брат Леоне, Божа овечка - так його звали брати, - дуже страждає, і тому почав з ним розмову, яка була і роздумами, і настановою, і молитвою.

- Брате Леоне...

- Я слухаю тебе, Отче.

- Напиши, що таке досконала радість (звичайно він говорив "напиши", тому що брат Леоне був його секретарем, але в цю хвилину сказав так тому, що диктував дуже важливу думку, яка була частиною його вчення). Хоча у всіх країнах брати подають приклад правдивої святості, то таки напиши і оособливо підкресли, що не в цьому досконала радість.

Вони продовжували йти у мовчанці, і святий Франциск знову заговорив:

- Брате Леоне, навть якщо Менший брат отримає від Бога таку благодать, як здатність зцілювати хворих і робити чуда, а то й мертвих воскрешати на четвертий день після смерті, - то напиши, що не в цьому досконала радість.

Деякий час вони мовчали, згодом святий Франциск заговорив ще голосніше:

- Брате Леоне, якщо Менший брат знатиме всі мови, опанує всі науки і писання і буде пророкувати й відкривати нам майбутнє і таємниці людських сердець, напиши, що не в цьому досконала радість.

Вони помовчали. Брат Леон почав забувати про холод, занурившись у роздуми над словами учителя, і запитував себе, де ж тоді шукати за досконалою радістю, а святий Франциск сказав ще голосніше:

- О брате Леоне, навіть якби Менший брат умів так добре проповідувати, що навернув би усіх невіруючих до Христової віри, напиши, що і не в цьому досконала радість, Якби прибув би посланець і оголосив, що всі паризькі учителі стали членами Чину, напиши: не досконала це радість. І навіть якщо б з-за Альп прийшли до Чину всі прелати, архієпископи і єпископи, а то й король Франції і Англії, напиши: це ще не та радість.

Вислухавши думки Святого, брат Леоне не знав, що далі думати, і запитав:

- Отче, в ім'я Боже, прошу тебе, скажи, в чому тоді досконала радість?

Тоді Франциск пояснив:

- Коли я прийду в Санта-Марія дельі Анджелі, мокрий, замерзлий, голодний, в болоті, з крижинками льоду, що налипнуть на кінці моєї ряси і поріжуть мої ноги до крові, і після того, як я довго буду стукати у двері і кликати, прийде брат воротар і запитає: "Хто там?", а я відповім: "Брат Франциск", і він вигукне: "Забирайся геть, зараз не пора для мандрів, я тебе не впущу". Та коли я далі буду стукати, він вибіжить розлючений надвір і виштовхає мене, лайливо викрикуючи: "Забирайся геть, простаку і дурню, і не приходь більше до нас! Тепер нас багато, ми вже маємо здібних людей і тебе вже не потребуємо". І коли я все це витерплю і відчую любов до нього у своєму серці і радість у душі, - тоді, брате Леоне, напиши, що в цьому лежить досконала радість.

Брат Леон остовпів з великого здивування і не відчував уже ні голоду, ні холоду, ні втоми.

Франциск знову заговорив:

- І коли я, примушений голодом і холодом, заскочений ніччю, все-таки буду наполягати і просити: "Ради Бога, прийми мене хоч на цю одну ніч!", а воротар мені відповість: "Ні, іди у Крочіфері - у притулок для бездомних", і вийде, тримаючи в руках ґудзуватий дрючок, і, схопивши мене за каптур, кине на землю, виваляє у снігу, переб'є мені всі суглоби, а я терпляче і радісно знесу все це, думаючи про Христові страждання, - напиши, брате Леоне, що це і є досконала радість. А тепер, брате Леоне, вислухай головне. Найкращий з усіх Божих дарів - це здатність перемагати самого себе і добровільно, з любові до Христа, зносити всі страждання, терпіти зневагу, безчестя і злидні. Бо іншими Божими дарами ми не можемо вихвалятися, бо вони не наші, а Божі; але ми можемо хвалитись, несучи хрест терпінь, бо цей хрест - наш.

Уривок з книжки "Святий Франциск з Асижу" Марії Стікко, видавництво Месіонер, Львів
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 11 листопада 2011, 07:24

МІСЯЦЬ

Була собі дівчина, яка кожного вечора дивилася на місяць. Їй здавалося, що у срібляному сяєві нічного світила вона бачить профіль незнайомого юнака. Можливо, це було лише таємниче відображення якогось сну. Дівчина зітхала і чекала.
У другій частині світу жив юнак, який щоночі дивився на місяць. Йому здавалося, що на його блідій поверхні він бачить профіль чарівної жаданої дівчини.
Юнак був вправним лучником.
Однієї ночі він узяв найгострішу і найстрімкішу стрілу, заклав її на тятиву, нап'яв лук з усієї сили і вистрілив у блідий силует місяця.
Тверда як сталь і бистра мов блискавиця стріла вцілила у місяць і відламала від нього маленький шматочок. Шматочок упав на землю і розбився на дві частинки.
Одна частинка впала на груди дівчини, а друга – під ноги лучникові.
Кожен із них повісив собі свою частинку місяця на шию, немов дорогоцінний амулет. Чи зустрінуться вони колись? Можливо.

Ми всі схожі на цих двох. Блукаємо по світі, носячи у собі половинку якогось сну.
Не знаєш напевно, у кого друга половинка твоїх мрій. Тому, щоб не помилитися, будь люб'язний з усіма, кого стрінеш.


Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 12 листопада 2011, 07:16

БОГ СОТВОРИВ БАТЬКА

Коли милостивий Бог заходився творити батька, то спершу виготовив манекен - доволі високий і кремезний.
Але один із янголів, що саме знаходився поблизу, мовив:
- Татуню, а що то за батько? Якщо дітей створив такими крихітними, як дірочки в сирі, то навіщо витворюєш такого дебелого батька? Та ж не зможе він грати у шашки, поки не стане навколішки. Не приголубить дитя на сон грядущий, не згорнувшись клубком, і навіть не поцілує, як не складеться навпіл...
- Твоя правда, - відповів Бог, усміхнувшись, -та якщо я зроблю його меншим, то діти не матимуть на кого дивитися, задерши голову.
І коли згодом ліпив батькові руки, то зробив їх досить великими та дужими.
А янгол нахилився, приглядаючись до творива, і несхвально промовив:
- Татуню, як такими ручищами можна зав'язати дитині бант, застебнути чи розстебнути ґудзика, заплести кіску чи витягти з пальчика скалку?
- І це правда, - з усмішкою відповів Бог, - зате ж долоні достатньо широкі, аби вмістити все, що можна знайти у дитячій кишені, а водночас достатньо малі, аби погладити маля по голівці.
Бог саме взявся ліпити ноги, нечувано довгі та грубі, коли ж янгол не витримав знову:
- Так не годиться! Чи ти й справді гадаєш, ніби на такі колоди можна вранці схопитися з ліжка, щоб заспокоїти дитину, яка плаче? Чи протиснутись через зграйку дітлахів, не роздушивши принаймні двох із них?
- Не бійся, - усміхнувшись, відказав Бог, - ноги вийдуть на славу. От побачиш: вони не дадуть упасти, коли батько з дитиною бавитимуться в коня і вершника. Крім того, ними виганятимуть мишей із великої хати, а ще хвалитимуться черевиками, завеликими для будь-чиєї ноги.
Бог працював цілу ніч, аби звірити людині-батькові лиш незначну кількість слів, зате обдарувати його сильним і таким, що викликає довіру, голосом; дати йому очі, спроможні бачити все і при тім не втрачати спокійно-поблажливого виразу. А насамкінець, по тривалому роздумі, останнім дотиком Бог створив сльози. Після чого звернувся до свого янгола із запитанням:
- Ну як, тепер ти переконався, що батько може любити так само віддано, як і мати?
(Ерма Бомбек)

Студентів університету попросили наприкінці тижня виконати "домашнє завдання" - неквапливо і сердечно обняти власного батька.
- Я не можу зробити цього, - запротестував один студент, - мій батько чого доброго помре від переляку.
- А до того ж, - озвався другий, - мій батько і так знає, що я люблю його.
- Отже, завдання не таке вже й важке, - мовив професор. - Чом би тобі не виконати його?
А в понеділок усі жваво і з подивом обговорювали несподівані результати досліду.
- Мій батько розплакався! - повідомив один.
- Неймовірно! - вигукнув другий. - Мій батько подякував мені.


Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 13 листопада 2011, 16:56

ДВА МАНДРІВНИКИ

Двоє мандрівників піднімалися звивистою стежкою вгору, холодний вітер дув їм просто у лице. Ось-ось мала початися снігова буря. Між скелями вже було чути свист страшного вихору. Йти було все важче і важче. Вони знали. Що якщо вчасно не дійдуть до притулку, то загинуть у сніговій заметілі.
Мандрівники вже зовсім вибилися з сил, а густий холодний сніг заліплював їм очі. Нараз почули сильний стогін із прірви. Якийсь бідолаха упав туди і благав про допомогу.
Один сказав:
– Це доля! Той чоловік – засуджений на смерть. Поспішаймо, бо скінчимо так, як він.
І прискорив крок, нахиляючись вперед. Другий, натомість, пожалів бідолаху і спустився вниз. Знайшов його, завдав собі на плечі й продовжив далі свою мандрівку вже з важкою ношею.
Темніло. Стежку було ледь видно. Мандрівник, який допомагав пораненому, уже геть знесилів. Несподівано він побачив світло в колибі. Це додало йому сили. Та раптом ногою зачепив за щось тверде, що лежало поперек стежки. Нахилився і сповнився жахом: під снігом лежав уже закостенілий його товариш по подорожі. А милосердний мандрівник уникнув смерті тільки тому. Що докладав усіх сил, аби врятувати того бідолаху, який упав у прірву.


Дівчина була в поганому настрої. Все було проти неї, все її дратувало. Багато вимагають в школі, вдома, надто багато... Та ще й мама вже в котрий раз читає їй нотації...
Дочка насупилася ще більше. Потім, дивлячись мамі просто в очі, голосно сказала:
– Мамо, мені вже обридли твої повчання. Чому, натомість, не обіймеш мене сильно-сильно? Жодна порада не поможе мені більше від твоєї ласки.
Мати дуже здивувалась. Очі дочки благали обіймів. Непевним голосом і майже з плачем сказала:
– Хочеш... ти хочеш, щоб я тебе обняла? Знаєш, я також хочу, щоб ти мене обняла...
І вони обнялись, зі сльозами радості в очах.
Кожний з нас потребує потіхи і розради, конкретного вияву любові. Але ми часто є надто стримані, надто боязкі, щоб виявити наші правдиві почуття. І ховаємо їх за холодною й суворою маскою, зі страху, щоб інші не побачили нашої “слабкості”.
Але тільки тепло серця може врятувати нас від великого холоду нашої епохи.


Б.Ферреро. Збірка "Троянда також важлива"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 14 листопада 2011, 09:27

ХТО НЕ МОЛИТЬСЯ?

Один селянин, після торговиці, зайшов до ресторану, який полюбляла місцева публіка. У ресторані було повно людей. Селянин знайшов собі місце за столом, де вже сиділи кілька людей, і замовив у кельнера якусь страву. Коли той приніс замовлення, селянин склав долоні і помолився. Його сусіди за столом спостерігали за ним з цікавістю, що була змішана з доброю долею іронії. Один із молодиків запитав:
— Вдома ви так само поводитеся? Справді, всі молитеся?
Селянин, спокійно споживаючи їжу, відповів:
— Та ні, у нас є й такі, що не моляться. Молодик зухвало засміявся:
— Ах, так? Ну і хто не молиться?
— Ну, мої корови, мій осел, мої свині...

Пригадую собі, як одного разу після нічного переходу ми всі заснули на світанні неподалік від лісу. Дервіш, який ішов разом з нами, щось вигукнув і віддалився у бік пустині, ані хвилинки не відпочивши.
Коли настав день, я спитав його:
— Що сталося?
Він відповів:
— Я бачив солов’їв, як вони щебетали на деревах, бачив куріпок у горах, жаб у воді і звірят у лісі. От і подумав собі, що негоже було б, якби усі хвалили Господа, а я спав, не думаючи про Нього. (Са’ді)


Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 15 листопада 2011, 07:33

ІСТОРІЯ СВІТУ

Жила колись Мишка, яка мріяла стати царицею звірів. Наказала зробити для неї трон із хліба та корону з шоколадної обгортки, а тоді оголосила: «Я - цариця звірів! Чотириногі, двоногі, крилаті і повзучі - всі маєте мене слухати, поважати й приносити подарунки у день народження». Звістка швидко розійшлася, бо звірі полюбляють пліткувати. Першими прилетіли Бджоли, які хутко вклонилися цариці, принісши трохи меду, і незадоволено гуділи: «Маємо так багато роботи, ще цього нам бракувало! Однак ми виконали наказ, і нас зауважили!..»
Приходили також инші звірі, яким нічого було робити, і вшановували царицю.
Прийшов гарний рудий Лис, який, замість того, щоб вклонитися цариці, хитро посміхнувся і з’їв її разом із троном. Потім наказав зробити йому гарний трон з дерева, різьблений Бобрами, й оголосив: «Тепер я цар!»
За кілька днів прийшла велика Тигриця з недовірливим поглядом. Нечутно наблизилась до Лиса-царя та, облудно усміхнувшись, роздерла його. Відтак, блиснувши очима, сказала: «Тепер я цариця! Починайте приносити мені дари!»
Через деякий час, страшенно галасуючи, прибув до цариці велетенський Слон, який розтоптав її. Зруйнував також трон. Потім протрубив зловісно: «Я цар! Усі мої піддані нехай вшанують Слона Першого Чудового!» Наказав збудувати йому величезний трон з каменів.
Мешканці савани, дізнавшись, що Слон проголосив себе царем, напали на нього зі списами й мечами, четвертували та з’їли з солодкою картоплею. Відтак на трон посадили свого вождя.
Поморяни, почувши про це, прийшли, викрикуючи: «Ми сильніші! Це ми маємо царювати!» Люди з савани почали боронити свого царя. Під час битви багато загинуло, чимало поранено. Перемогли поморяни, а їхній ватажок став царем.
Мешканці пустелі, дикі й жорстокі, з’явилися майже відразу зі своїми верблюдами й довгими шаблями та порубали поморян.
На троні опинився новий ватажок. Царював він недовго. Мешканці міст об’єдналися й виступили проти царя пустелі. Цього разу битва була запеклою. Небагато лишилося живих. Посадили на троні якусь дитину і сказали: «Ти - цар!» Однак у цю мить перед троном з’явилася Мишка, і цар-дитина злякався та й утік, плачучи.
Мишка видряпалась на порожній трон, величаво всілася на ньому і мовила: «Я - цариця всіх звірів!»
Хоча стількох убито і пролито багато крові, все повторилося від початку.

Чи варто було?

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 16 листопада 2011, 07:25

МОЛИТВА

Катехит питав дітей, чи вони моляться. "Скажи нам, чи ти відмовляєш вечірні молитви?"
"Так, звичайно".
"А вранці також молишся?"
"Ні!"
"Чому?"
"Бо вдень я нічого не боюся".

Нерідко лише страх змушує нас до молитви. Це принижує і Бога, і нас.
Завдяки молитві сходить сонце. Молитва, постійна і кріпка, хай якою мовою промовлена, знає, що по той бік є Хтось, хто на неї чекає, Хтось, хто її слухає.


Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 17 листопада 2011, 07:29

МІСТ

Селянин із сином чимчикували до найближчого села на щорічний ярмарок. Дорога пробігала через розхитаний, у тріщинах і прогалинах камінний місток, що дивом тримався над вируючою рікою. Дитя злякалось.
"Тату, гадаєш місток витримає?" – запитало тривожно.
Батько відповів: "Триматиму тебе за руку, сину мій".
І хлопчина довірливо вклав ручку в батькову долоню. Тулячись до татуся, малюк дуже обережно перейшов міст. Так дістались вони до місця призначення.
Повертались, коли вже стемніло. На зворотному шляху хлопчик запитав: "А як же ріка, батьку? Як уночі здолаємо цей небезпечний міст? Я боюся!"
Кремезний і сильний чоловік взяв малого на руки, і промовив: "Залишайся в моїх обіймах. Тут будеш у безпеці".
Батько надалі долав шлях зі своїм цінним вантажем. У міцних обіймах син заспокоївся й заснув глибоким, міцним сном.
Наступного ранку хлопчик прокинувся у своєму ліжечку здоровий і неушкоджений. Сонячне проміння лилось крізь вікно. Малий навіть не зауважив, коли його перенесли над бурхливим по током, і він опинився далеко від мосту. Такою є смерть.

Вам здається...
що наближаєтесь до берега –
і відкриваєте, що вже в Раю;
схоплюєте долоню
і раптом усвідомлюєте, що це Божа рука;
що дихаєте новим повітрям –
і відчуваєте пахощі небес;
що помолодшали –
і усвідомлюєте, що це – безсмертя;
що переходите
з жахливого шторму до незвичайної тиші;
що прокидаєтесь –
і з'ясовується, що ви вже Вдома!


Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 18 листопада 2011, 09:56

ГОБЕЛЕН

Молодого монаха послали до одного монастиря у Фландрії ткати разом з іншими великий гобелен.
Якось він спустився зі своєї драбини дуже обурений.
– Досить! Я більше не можу працювати! Вказівки, які дають мені, беззмістовні! Я працював золотою ниткою, а тут мені кажуть зав’язати її і відтяти...
– Сину, – сказав спокійно старий монах, – ти не бачиш цього гобелена так, як треба його бачити. Ти працюєш з виворітного боку і тільки з одним фрагментом.
І повів його показати роботу з лицевого боку. Молодий монах остовпів. Він працював над дуже красивим гобеленом – “Поклоніння трьох царів”, а його нитка творила частину німба навколо голови Божого Дитятка.

У давній легенді оповідується про чоловіка, котрому Бог пообіцяв, що виконає одне його бажання.
Чоловік подумав і сказав:
– Я хотів би чинити добро, не знаючи про це.
Бог вислухав його.
Пізніше, побачивши, що це бажання таке добре, Бог поширив його на всіх людей.
І так триває й досі.
Ніколи не знецінюй себе. Може, у тебе не буде жодного доказу, що ти вартуєш більше, ніж про себе думаєш. Усі ми тчемо дуже великий гобелен неймовірної краси, якого ніколи не бачимо в цілості.


Б.Ферреро. Збірка "Троянда також важлива"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 19 листопада 2011, 07:34

ТИРЕ

Каменяр відірвав долото від надгробка й промовив: "Я закінчив".
Чоловік оглянув камінь: фотографія батька й дві дати – 1916 і 2000, а між ними тире, що займало на площині каменю лише декілька сантиметрів. Хитнув невпевнено головою, що могло означати і заперечення, і здивування, а радше якесь внутрішнє, усвідомлене несприйняття, невдоволення. Вимовив:
– Не вмію того висловити, та видається мені, що цього замало. Розумієте, пане, батько мій прожив насичене й довге життя – було воно до краю наповнене подіями. Хотілося б бодай інтуїтивно зазирнути в його дитинство, побачити щедро вкриті буйною зеленню поля, де пасеться худоба, пізнати важку працю і відчути задоволення від доброго врожаю, хвилювання через літні грозові зливи чи – навпаки – засухи... Опісля була війна, однострій, колони солдатів, поранення, втеча з полону, зустріч з моєю матір'ю. Народження синів, їх зростання, одруження, онуки, що один за одним приходили у світ... Далі спокійна старість – і, звичайно, хвороби, але й ніжність взаємного почуття, залучення до праці, у якій минали довгі дні, – усі турботи й радощі...
Майстер слухав уважно, далі чотирма швидкими ударами молотка по долоту продовжив тире між датою народження й датою смерти майже на пів сантиметра. Повернувся до чоловіка й запитав:
– Тепер краще?

Життя – ще не тире між двома датами.
Це кожна прожита тобою хвилина. Сьогодення.
Життя – це все, що маємо.


Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення о.Олег » 19 листопада 2011, 18:48

вже декілька разів трапилася на очі така от історія:
Якось одного разу злодій заліз в курятник і вкрав курку. Втікаючи, він перевернув лампу і курятник загорівся. Курка дивилася, як палає вдалині курятник і розуміла: цей чоловік спас мені життя. Коли злодій відкормлював курку пшоном і хлібом, вона розуміла: про мене піклуються. Коли, скитаючись по містах і селах, злодій ховав курку за пазухою, курка розуміла: він мене любить. Коли ж побачила, що злодій замахнувся ножем, то зрозуміла: він хоче себе вбити. Вона стрибнула на ніж і прикрила злодія своїм тілом. І вмерла щасливою. І злодій теж був щасливий...

сьогодні прочитав цю історію в Фейсбуці без кінцевої фрази про "злодій був щасливий" -
з малюночком Зображення та із запитанням: "що заважало курці робити правильні висновки?... Чому ми так любимо займатись самообманом?!?!?!"

а самому із мого нутра серце відповіло: "немов овеча на заколення ведено його і як агнець непорочний..."
знати правду таки важливо...
але ніщо не перевершить самопожертву...
навіть за злодія і вбивцю...
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 20 листопада 2011, 12:39

ДВОЄ ЛИЦАРІВ

Двоє сміливих лицарів брали участь у турнірах, ризикованих пригодах, наражаючись на небезпеку. Служили багатьом володарям.
Котрогось вечора один із них, споглядаючи захід сонця, мовив: «Мені залишається остання пригода».
- Яка?
- Хочу зійти на гору, на якій живе Бог!
- Навіщо?
- Щоби довідатись, чому нас так обтяжує і примушує працювати ціле життя та й далі вимагає щораз більше, замість того, щоб допомагати нам хоча б иноді, - відповів з гіркотою перший лицар.
- Піду з тобою! Однак вважаю, що Бог знає, що чинить, - ствердив другий.
Подорож була тривалою і нелегкою. Добулися гори Бога. Сходили мовчки, йдучи поруч з кіньми, бо стежка була стрімка й труднопрохідна. Вже було видно вершину в імлі, та зненацька з гори почули голос: «Візьміть із собою всі камені, що лежать на стежині».
- Ось бачиш? - запротестував перший лицар. - завжди те саме. Після всіх цих зусиль Бог хоче нас додатково обтяжити. На це не погоджуся!
І повернув назад.
Другий лицар виконав те, що наказав голос Бога.
Потратив на це багато часу і зусиль. Та із першими сонячними променями каміння у торбинах на коні й те, що було у зранених руках побожного лицаря, чудово засяяло.
Перемінилося на коштовні діяманти небаченої краси.

Господи, ставлю набагато більше запитань, аніж Ти.
У числовому співвідношенні це виглядає як десять до одного.

Запитую:
- Чому допускаєш страждання?
- Як довго маю страждати?
- Яка мета цього?
- Чи Ти забув про Своє милосердя?
- Втомився?
- А може, образився?
- Покинув мене?
- Коли я втратив Твій провід?
- Чому я розгублений?
- Чи не бачиш мого великого розпачу?

Ти мене лише запитуєш, чи я вірю Тобі?


Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)


Повернутись до “Добре Слово”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 3 гостей