Історії для душі

Євангеліє, розважання, проповіді, Житія, "історії для душі". Для читання, не для дискусій.

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 14 грудня 2011, 09:15

ТАКТИКА КАЧКИ

Троє старанних і допитливих юнаків урешті успішно завершили навчання, здобувши високі наукові ступені. На прощання постановили, що об'їдуть увесь світ, а через рік зустрінуться, і кожен привезе найціннішу річ, яку тільки зможе віднайти.
Перший із них точно знав, що шукати. Він подався за найбільшим і найгарнішим коштовним каменем у світі. Не зупинили його ні моря, ні пустелі, підкорив найвищі гірські вершини й таки здобув те, про що мріяв, – найпрекраснішу коштовність, яка лиш могла бути під сонцем. Приїхав додому, очікуючи на своїх друзів.
Невдовзі прибув із мандрів і другий юнак, тримаючи за руку найгарнішу дівчину.
– Запевняю тебе, що немає нічого ціннішого за кохання двох людей, – сказав товаришеві.
Вирішили зачекати третього.
Багато років пройшло, перш ніж той повернувся.
Третій вирушив на пошуки Бога. Побував у різних містах світу, розпитував у найвідоміших людей, відмовившись від усього, з головою поринув у книги, але Бога не знайшов.
Одного дня, виснажений самотньою довгою мандрівкою, він упав у траву на березі озера. Аж раптом його увагу привернула дика качка, що занепокоєно шукала своїх каченят. Каченят було багато, усі напрочуд рухливі. Увесь день, аж до заходу сонця качка розшукувала їх, невтомно плаваючи в густих очеретах, аж поки останнє пискляве маля не повернулось під її крило.
Тоді чоловік усміхнувся і почав збиратися на батьківщину.
Коли друзі зустріли його, перший одразу ж показав свій дорогоцінний камінь, другий – дівчину, яка на той час вже стала його дружиною. Тоді нетерпляче запитали товариша:
– Чи знайшов ти щось цінне? Мабуть, це щось надзвичайне, адже ти так довго шукав. З твоєї усмішки бачимо, що ти теж повернувся не з порожніми руками.
– Я шукав Бога, – відповів третій товариш.
– І знайшов Його? – запитали здивовано друзі.
– Зрозумів, що це Він шукав мене.

Ти не мусиш щось робити. Дозволь лише знайти себе. Бог тебе шукає.

Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 14 грудня 2011, 20:35

ЛЕВ АНДРОКЛА


Следующий замечательный случай произошел в Риме во время гонений на христиан. Некто Андрокл, проезжая лесной дорогой, услышал в стороне рычанье зверя, похожее на ужасные стоны. Отстановившись, путник сошел с коня и отправился в чащу леса на голос. Там Андрокл увидел старого льва, который с воем и рычанием воспаленным языком зализывал гноящуюся рану.

Увидев Андрокла, лев поднял полные страдания глаза и протянул к нему лапу, в которой между когтей торчала большая заноза. Андрокл осмотрел лапу льва и острием стрелы вытащил занозу; потом, зачерпнув шлемом воды в ручье, промыл рану. Лев вздохнул свободно, посмотрел кротко и ласково на своего избавителя и, тяжело ступая, медленно удалился в глубину леса.

Спустя некоторое время Андрокл за то, что сделался христианином, был осужден на растерзание зверями в Римском цирке. Назначен был день казни. Посмотреть на мучения христиан собирались тысячи язычников; здесь присутствовал и сам кесарь.

На арене уже разгуливали в ожидании скорой добычи два голодных льва: молодой и старый. Вот ввели христианина ко львам. Молодой лев, оскалив зубы, медленно направился к своей жертве... Зрители затаили дыхание. Всего один скачок льва - и человека не станет, польется кровь, захрустят кости. Но вдруг огромный старый лев, узнав в Андрокле своего избавителя, медленно приблизился к нему и спокойно лег подле его ног.

Лев лизал своему благодетелю руки, не сводил с него глаз и с таким гневом зарычал на молодого льва, что тот, поджав хвост, быстро удалился в клетку.

Театр огласился громом рукоплесканий. Сам жестокий кесарь Нерон был поражен этой картиной и даровал Андроклу жизнь



http://www.kelia.ru/index.php/lev-androkla.html
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 15 грудня 2011, 09:17

НАГАДУВАННЯ

Дорога, що вела до храму, пролягла через село. Старенька жінка намагалась здолати її, не підіймаючи очей, безперестанку бубоніла якісь молитви. З-під напівприкритих повік кидала погляди на людей.
"Шмаркачі... П'яниці... Безсоромниця... Свиняче поріддя... Нероба..." – подумки характеризувала зустрічних і пришвидшувала крок, щоб якнайшвидше віднайти спокій у молитві.
Якогось дня прийшла під двері храму й побачила, що вони зачинені. Стукала. Ніхто не відчиняв. Аж зауважила листочок, приклеєний до дверей. Прочитала. Там було написано: "Я в селі".

– Кажеш, що любиш мене, але сидиш склавши руки. П'єш, їси, вигідно вмощуєшся, щоб почитати слова, які сказав, плачеш, згадуючи, що мене розіп'яли, врешті йдеш спати... Не соромно тобі? Так ти мене любиш? Ти називаєш це любов'ю? Вставай!
Підвівся негайно й, припадаючи до стіп Його, вигукнув: "Вибач мені Господи, вибач! Говори, і я буду виконувати".
– Візьми твою палицю, йди поміж людей, не бійся розмовляти з ними – наставляв Христос. Іди й скажи їм, що я голодний, що стукаю у двері, простягаю руку і кричу: християни, любіть одне одного!
(Н. Казандзакіс)


Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 16 грудня 2011, 10:50

ВИХОВАННЯ

«Коли я вже підріс, - розповідав один чоловік своєму приятелеві, - мій батько перестерігав мене перед певними речами у місті. Він сказав мені:
"Ніколи не ходи на дискотеки, сину".
"Чому, тату?" - спитав я.
"Бо побачиш там те, чого бачити не варто".
Звичайно, це підігріло мою цікавість. При першій же нагоді я пішов на дискотеку».
«І знайшов там щось такого?» - спитав приятель.
«Так, - відповів чоловік. - Я побачив там свого батька».

Дитина, стоячи на ліжку у червоній піжамці, скеровує вказівний палець на маму і гордо заявляє: «Я не хочу бути чемним. Не хочу бути вихованим. Я хочу бути таким, як татко!»
Приклад не є одним із багатьох методів виховання. Це - єдиний метод.


Б.Ферреро. Збірка "Часом досить промінчика"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 16 грудня 2011, 14:49

Колись свящеик кілька разів під час проповіді розказував таку історію:


В Африці чоловік знайшов великого каменя, який приніс додому і підкладав ним двері, щоб не зачинялись в денний час... Потім його діти грались з цим камменем... Аж ось раз навідався до них купець, який побачив камінь і запропонував за нього 100 умовних одиниць. Чоловік такому щастю зрадів і продав. Купець жде перепродав камінь за 1000 у.о. А наступний купець за 100000, ще наступний за мільйон... В кінці кінців виявилось, що це найбільший цілісний алмаз в світі!

Отак можна мати націнніше близько біля себе і не оцінити його по справжньому.


(Не знаю хто придумав цю легенду. Але в нас на Закарпатті була така реальна історія. Чоловік знайшов золоті обручі, коли копав яму. Приніс в корчму і за них дістав випивку (+ ще й під розписку. бо єврей корчмар ніби сказав, що того недостатньо).
Ну чоловік пішов додому, продовжив копати яму і знайшов ще скриньку з золотом (видно якась схованка була). Повторив свою помилку ще раз. Далі ще цікавіше. Корчмар продав це іншому купцю за 1000 крон, а той ще іншому - за ще більшу ціну.... І так би було все пішло по рукам, якби не дізналитсь жандарми :) Вони сітку розкрили, але все не врятували. Лише 10 обручів (200 грам)... Потім ті обручі (прикраси на руки) потрапили в Мукачіввський музей Легоцького (історик), він це і описав! А далі в Закарпатський краєзнавчий музей, а потім в Киїський музей!


Думаю, це не просто повторюється у віках, а на нагадування людям чогось дуже важливого!

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 17 грудня 2011, 15:15

РЕЦЕПТ

Дівчинка подала своїй учительці листочок зі своїм особистим "рецептом для життя". Написала: "Потрібно чотири обійми на день, щоб прожити. Потрібно вісім обіймів на день, щоб якось іти вперед. Потрібно дванадцять обіймів на день, щоб рости".

У сім'ї був старий чорний кіт, який у повечірню пору поводився досить дивно. Не хотів ані їсти, ані гуляти, не хотів узагалі нічого робити. Сидів посоловіти на землі, чекаючи, поки усі розсядуться. Дачі заскакував комусь на коліна, і опинявся в чиїхось обіймах. Коли вже зайняв омріяне місце, починав, демонструючи котячу грацію, витягати спинку, перш аніж рука починала пестити його. Вигинався, щоб зручніше вмоститись, випростовував лапки. Щоразу ластився, голосно муркочучи. Дивився на всіх люблячими й повними довіри очима.
Тоді діти казали: "Атилла хоче пестощів".
Батько, спостерігаючи за цим ритуалом, мав таке пояснення: "В нашій сім'ї не тільки кіт цього потребує, а навіть я й моя дружина. Адже прагнення ласки не залежить від віку. Це яскраво проявляється в дітей. Вони потребують, щоб їх брали на руки, обіймали, пригортали до себе, турботливо вкладали до сну, не тому, що їм тривожно чи чогось не вистачає. А просто тому, що це діти".
Є багато речей, якими я прагну обдарувати всіх дітей на світі. Коли б я мав право обрати лише одну річ, то хотів би, щоб кожну дитину щодня було кому обняти.


Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 18 грудня 2011, 10:54

КАМІНЬ У КИШЕНІ

Один убогий попросив у багатого кусень хліба. Багатий не лише відмовив йому, а ще й, побачивши, що той не йде, розгнівався та кинув у нього камінь.
Убогий підняв камінь і поклав у кишеню, кажучи собі: «Носитиму цей камінь до тих пір, коли зможу кинути його у багатого».
Ціле життя прожив із цим тягарем - каменем у кишені та в серці.
Нарешті прийшов час кинути каменя. Багачеві, котрий учинив злочин, відібрали все і посадили у в’язницю. Того дня убогий зустрів його на дорозі у в’язницю. Побачив людину, яка колись була багатою, а нині - у кайданах. Вийняв камінь з кишені, підняв руку, щоби кинути. Та забракло йому духу. Випустив камінь з руки, кажучи собі: «Нещасний! Був багатий і мав владу над иншими, але тепер мені його шкода! Чому я так довго носив цей камінь? Даремно!»

Господи,
не дозволь мені ніколи змарнувати мій біль,
бо...
якщо помилятися і не робити висновки,
не підводитися після падіння,
грішити, не каючись,
не пробачати образ,
не бути пильнішим після отриманих ударів,
не ставати чутливішим, зазнавши страждань,
то страждання стає непотрібним, позбавленим сенсу...


Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 19 грудня 2011, 07:40

СТРАШНИЙ СУД

Звікувавши просте і погідне життя, упокоїлась одна жінка. І зразу ж опинилася у довгій та впорядкованій процесії осіб, котрі поволі пересувалися до престолу небесного Судії. Дійшовши до середини черги, вона почала уважно прислухатися до кожного слова, сказаного Богом.
Чула, як Бог мовив до когось:
- Ти, що врятував мене, коли трапився нещасний випадок на дорозі, завізши мене до лікарні, - вступи до мойого Раю.
Згодом повів комусь иншому:
- Ти, що без жодного зиску позичив гроші вдові, - вступи, щоб отримати вічну нагороду.
І ще:
- Ти, який безкоштовно виконував дуже складні хірургічні операції, допомагаючи мені дарувати надію багатьом людям, - увійди до Царства мого.
І так далі.
Скромна жінка не в жарт перелякалася, бо, як не силкувалася, не в змозі була пригадати жодної великої дії, жодного яскравого вчинку в своєму житті. Навіть пропустила свою чергу, щоб мати змогу довше копирсатися у спогадах, проте нічого значущого так і не згадала. До того ж, один усміхнений, але рішучий янгол не дозволив їй пропустити свою чергу знов.
Зі страхом великим, з калатанням у серці постала вона перед Господнім лицем. І вмить її опромінила Божа усмішка.
- Ти, що завше прасувала всі мої сорочки... - причастися моєї Радости.

Часто нам, звичайним людям, дуже важко уявити речі надзвичайні.

Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 19 грудня 2011, 16:34

Читаю одну дуже цыкаву книгу:
http://www.hopeofsalvation.org/store.as ... tem=B-2301

Иисус - мэр вашего города
(Jesus - the mayor of your town)

В ній багато цікавих історій для душі. Наприклад:

Притча про Хуана
Хуан відчув Божий заклик переїхати в визначений квартал свого швидко зростаючого міста, де не було церков, і організувати там церкву. Так сталося, що кожного разу, коли він їхав на роботу і з роботи, його автобус проїжджав бідний квартал Лас Палас. Хуан відчував якийсь дивний потяг до людей, що там живуть. У нього не було гарної підготовки - лише кілька уроків Біблійної школи. Зате у нього було бажання бачити, як люди приходять до пізнання Ісуса.

Хуан поговорив з дружиною, і вони вирішили переїхати в Лас Палас зі своїми двома маленькими доньками. Вони зняли невелику однокімнатну дерев'яну халупу. У Лас Паласі не було ні води, ні електрики, ні школи, ні лікарні. Замість доріг був бруд. Люди були бідні. Вони жили в халупах, споруджених з толю, жерсті, старих покришок, картону, старих дощок і всього іншого, що вони могли знайти. Життя було нелегким, але Хуан і його дружина вірили, що Бог покликав їх жити і служити тут.

Днем Хуан працював, а вечорами відвідував сусідів і запрошував їх до себе додому вивчати Біблію. У вихідні він був пастором. Через декілька місяців невелика група жінок і дітей стала збиратися щонеділі у маленькому однокімнатному будиночку Хуана. Ще через кілька місяців вони змогли зняти кімнату, що слугувала для нарад. Церква Хуана складалася з двадцяти жінок і безлічі дітей, але в ній не було чоловіків.

Місцевим чоловікам подобався Хуан, але вони вважали, що релігія підходить лише жінкам і дітям.

Хуан був вірним і люблячим пастором. Щоранку він вставав рано, щоб помолитися за своїх парафіян і почитати Біблію. Через рік він налагодив добрі стосунки з людьми, але особливого зростання не спостерігалося.

Хуан і його дружина виявили, що умови життя послаблювали їх фізично.

Його маленькі доньки часто хворіли. Він заробляв недостатньо для забезпечення необхідного їм медичного догляду. У Хуана опускалися руки.


Одного разу рано вранці, близько 4:00, Хуан тихенько підвівся. Як завжди, він намагався не розбудити свою дружину і дочок. Він повісив целофанову фіранку, щоб розділити кімнату. Вночі вона відгороджувала місце для сну від житлового приміщення, де стояли стіл і чотири стільці. Хуан сів за стіл і запалив гнот в старій банці з-під молока. Вона була заповнена парафіном і служила їм лампою. Він відкрив свою Біблію і почав читати.

Цього ранку він читав 58 Розділ з Ісайї. Він бачив, що Бог бажає допомогти голодним, нагим, бездомним і пригнобленим. Серце Хуана беззвучно вигукнуло до Бога: «Боже, Біблія каже, що Ти хочеш допомогти бідним. Чому ж я не бачу цього тут, у Лас Палас?»
Хуана глибоко чіпали проблеми людей, і сльоза скотилася по його щоці, поки він молився. У той час, як він розмірковував про різницю між тим, що він бачив і що читав, почувся тихий стук у двері.

Хуан тут же підійшов до дверей, але не відкрив. Було небезпечно відкривати двері чужому в темряві. «Хто там?», - Прошепотів Хуан.

З іншого боку відгукнувся тихий голос: «Це Ісус, Хуане».

- Хто ти насправді? - Запитав Хуан.

Голос повторив: «Це Ісус, Хуане».

Голос звучав так м'яко, що Хуан майже повірив, що то Ісус. Він тихенько відкинув клямку і обережно прочинив вузьку щілину. У темряві він розгледів чоловічий силует. У ньому не було нічого загрозливого. Хуан прочинив двері ширше і вимовив: «Заходь».

Ісус відповів: «Ні, Хуане, цього ранку Я почув твій плач і прийшов, щоб ти показав Мені, що турбує тебе в Лас Палас».

Хуан швидко і тихо вийшов на вулицю, сам злегка дивуючись з того, що слухається такого запрошення. Він зачинив за собою двері і сказав: «Добре, Ісусе, тільки тримайся ближче до мене. Зараз сезон дощів, і я знаю, де потрібно пройти, щоб не вступити в калюжу ».

- Добре, Хуане, - відповів Ісус. - Я піду за тобою.

Вони пішли звивистою стежкою. По дорозі Хуан розмовляв з Ісусом.

«Ісус, в тій халупі живе мати-одиначка. Вона продає своє тіло - у власному домі, на очах у своїх маленьких дітей, щоб заробити гроші на хліб ». Вони пройшли трохи далі. «А в цій халупі живе сім'я.
Чоловік - алкоголік. Він часто приходить додому п'яний і б'є дружину і дітей.
Весь квартал чує, як він кричить. Ісусе, ці крики нестерпні, але я нічого не можу вдіяти». Вони пройшли далі, і Хуан сказав: «затисніть ніс, поки ми тут проходимо. Це місце всі використовують, як звалище для сміття і туалет ». Вони чули, як у смітті снують щури. Хуан зазначив ще на один будиночок. Він був більше за інших. Хуан пояснив: «А тут, Ісусе, живе «президент»Лас Палас. Йому подобається влада. Він збирає гроші і каже людям, що вони підуть на спорудження водопроводу і проводку електрики, але всі знають, що він спускає їх на випивку і жінок». Потім Хуан завернув за ріг, спустився з пагорба і в обхід попрямував назад до того місця, звідки вони прийшли. Він вказав на маленьку халупу біля підніжжя пагорба. «Ісусе, - промовив він, - це одна з речей, засмучують мене в Лас Палас найбільше. Жінку, яка живе тут, кинув батько її трьох маленьких дітей. Коли йде дощ, чорна вода затоплює її халупу. Всі вони сплять на підлозі, і їй доводиться підтримувати дітей, щоб вони не потонули! »

Хуан почув, як хтось тихенько плаче. Він озирнувся і по здригаються плечах зрозумів, що це Господь. Хуан побачив: те, що так засмучує його серце, так само чіпає й Ісуса! Ісус, обернувшись, тремтячим голосом сказав: «Хуан, я хочу показати тобі Свою волю для Лас Палас».

Хуан не зрозумів, як це сталося, але раптом вони з Ісусом побачили Лас Палас зверху. Хуан міг розгледіти весь квартал. Ісус заговорив про нормальне житло. Раптом все халупи перетворилися на маленькі акуратні будиночки. Вони були не надто витонченими, але цілком пристойними на вигляд.

Ісус заговорив про роботу, і Хуан побачив, як жителі Лас Палас йдуть на роботу. Було зрозуміло, що вона не сама високооплачувана, але все ж достатня для забезпечення сімей в кварталі. Ісус заговорив про воду. Раптом з'явилися насоси, рівномірно розподілені по всьому кварталу, і тепер у всіх була чиста вода. Ісус заговорив про здоров'я. На очах у Хуана з'явилися школа і лікарня. Ісус заговорив про красу. Хуан побачив, як зник смітник. На його місці з'явилася майданчик з деревами і квітами, де гралися діти! Ще Ісус говорив про здорові сім’ї, де чоловіки, жінки і діти поважали і любили одне одного. Потім Він заговорив про духовне зцілення. Хуан побачив, що в його маленькій церкві з'явилося багато сімей, у тому числі і чоловіків. Він був у захваті! Він подумав: «Я б хотів, щоб життя в моєму кварталі була таким!»

Звичайно ж, Ісус прочитав його думки і сказав: «Хуане, це Моя воля для Лас Палас. Я хочу, щоб ти розповів людям про Мої плани і повів до їх виконання».

- Але, Ісус, - заперечив Хуан. - Я не зможу цього зробити! Що може моя маленька церква, що складається з жінок і дітей? Ми просто боремося за виживання!

- Хуан, послухай Мене. Я хочу, щоб ти поділився Моїми планами з людьми тут, а потім навчив свою церкву служити оточуючим їх людям. Відвідуйте хворих. Зайдіть до матерів-одиначок.

Поділіться чим можете зі своїми сусідами. Люди можуть принести чашку рису, шматок мила, трохи цукру і солі, трохи овочів або що-небудь з свого одягу до церкви в неділю.

Зберіть це в кошики і віднесіть людям, які потребують цього більше вас. Робіть так щотижня. Потім піди і налагодь відносини з міськими чиновниками. Дізнайся, що потрібно для проведення води і світла в Лас Палас.

- Ісус, - відповів Хуан. - Треба мислити реально. Ці дрібниці ніколи нічого не змінять. Я. ..

- Хуане, хто створив світ?

- Ти, Господь, але ...

- Хуане, хто розділив Червоне море, щоб народ Ізраїльський міг перейти його?

- Ти, Господь, але ...

- Хуане, хто нагодував п'ять тисяч п'ятьма хлібами і двома рибками?

- Ти, Господь, але ...

- Хуане, Я Той же вчора, сьогодні і навіки. Зроби те, що залежить від тебе, а Я зроблю інше. Деякі речі не здійсняться до самого Мого повернення, але Я хочу, щоб ви почали цей процес. Ти і твоя маленька церква - Мої посланці і представники. Якщо ви будете Мені слухняні, Я почну зцілювати Лас Палас.

Хуан задумався над тим, що сказав Ісус. Раптом він почув кукурікання півня. Він почув, як заметушилася його дружина за фіранкою, і озирнувся навколо. Він сидів за столом. Гніт згас. На вулиці світало.

Хуан озирнувся в пошуках Ісуса, але нікого не побачив. «Що це було? - Подумав він. - Видіння чи сон?» Хуан не знав. Він знав одне: Ісус зустрівся з ним, і у нього з'явилося нове бачення для церкви і жителів Лас Палас.


_______________________________________________
Послух Богу (покірність) = благословення (з план-конспекту євангелизації, яку проводить Євангелизаційна школа для лідерів (ЄШЛ) в Україні)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 20 грудня 2011, 07:39

ЧАРІВНИЙ ПЕРСТЕНЬ

Одного разу король викликав до палацу всіх чародіїв країни й повів їм таке:
- Я хочу завше бути за приклад для моїх підданців. Прагну бути сильним та рішучим, спокійним і навіть незворушним перед лицем будь-яких присудів долі. Та иноді я сумний і пригнічений через якийсь прикрий випадок чи несприятливі обставини. А то знову з несподіваної радости або великого успіху западаю у стан неймовірного збудження. Це все мені не до вподоби. Почуваюсь такою собі беззахисною галузкою, що її шарпає рвучкий вітер. А зробіть-но мені оберіг, що звільнив би мене від занадто гарних і занадто похмурих душевних станів, від постійних змін настрою.
Та чародії один за одним почали відмовлятися. Вміли виготовляти обереги різного ґатунку для простих людей, але догодити королеві - нелегка справа. Крім того, король потребував оберегу вельми складного у своїм застосуванні.
Чи треба казати, що король сильно розгнівався на безпорадність своїх чарівників? Аж тут вийшов наперед один старий літами мудрець.
- Ваша високосте, - звернувся він, - завтра я принесу тобі чарівного персня. Щоразу, тільки поглянеш на нього, як будеш сумний - розвеселишся, як будеш схвильований - заспокоїшся. Досить лише прочитати вголос вирізьблене на нім заклинання.
Другого дня старий мудрець прийшов до палацу і в цілковитій тиші, спричиненій незвичайною зацікавленістю всіх присутніх, надів королеві на палець магічну каблучку.
Король придивився до неї з напруженою увагою і прочитав карбовані на золоті слова: "Навіть це промине".

"Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом:
час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати.
Час убивати й час лікувати, час руйнувати і час будувати.
Час плакати і час сміятись,час сумувати і час танцювати.
Час розкидати каміння і час його збирати,
час обіймати і час обіймів уникати.
Час шукати і час губити, час зберігати і час розкидати.
Час роздирати і час ізшивати, і час мовчати і час говорити.
Час любити і час ненавидіти, час на війну і час на мир.
Що за користь тому, хто працює, з того, над чим він трудиться?
Я бачив те заняття, що Бог дав людям, щоб вони ним клопотались.
Усе він створив гарним у свій час, та й вічність він вклав їм у серце,
одначе, так, що чоловік не може збагнути діл, що їх творить Бог, від початку до кінця.
Я зрозумів, що нема для чоловіка нічого ліпшого, як веселитись і заживати добра
поки віку його.
А й те: чи їсть, чи п'є, чи заживає добра у кожній своїй праці, і це - дар Божий.
Я знаю, що все, що робить Бог, воно буде повіки;
нічого до нього не можна причинити, нічого від нього відняти;
Бог робить так, щоб його боялись. Те, що є, - давно вже було, а те, що має бути, - вже є;
Бог же викликає минуле"
(Проповідник, З, 1-15).

Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 21 грудня 2011, 09:23

БЛИСКАВИЦЯ

Під час недільної Служби Божої несподівано налетіла буря. Блискавка вдарила у дзвіницю. Стіни церкви, у якій зібралося повно люду, задрижали.
Священик, не на жарт переляканий, звернувся до вірних: «На хвильку зробімо перерву у літургії і помолімося...»

Буденність усе покриває пилом, шкаралущею, вона може притьмарити навіть найгарніше і найвеличніше. Як наслідок - все навколо діється «ніби».

Б.Ферреро. Збірка "Часом досить промінчика"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 22 грудня 2011, 07:41

ЯКБИ Я НАРОДИЛАСЯ ВДРУГЕ

Хтось запитав мене кілька днів тому: якби я могла народитися вдруге, чи захотіла б прожити життя наново? Довго не роздумуючи, я відповіла “ні”. Та згодом трішки замислилась і...
Маючи змогу наново прожити своє життя, я менше говорила б, натомість більше б слухала. Не боялася б запросити до себе на вечерю друзів тільки через те, що на килимі є кілька плям, а оббивка дивану трохи вицвіла.
Я б смакувала крихкі булочки в елегантному салоні і вже зовсім не турбувалася б через сажу, коли горить коминок.
Обов’язково знайшла б час, аби послухати спогади дідуся, який розповідає про роки своєї молодості. Влітку не вимагала би, щоб позачиняли всі вікна в машині, бо я щойно зробила собі завивку.
Я не допустила б, аби свічка у формі ружі так і розплавилась, забута у комірчині, а часто б її запалювала, доки вона б не догоріла до кінця.
Я б лягла собі на луку і перекочувалася б разом з дітьми, зовсім не хвилюючись, що забрудню сукенку.
Набагато менше плакала б і сміялася, дивлячись телевізор, а частіше — спостерігаючи життя.
Більшою мірою ділила б відповідальність зі своїм чоловіком.
Почуваючись погано, лягла б у ліжко, замість бігти з гарячкою на роботу, наче без мене там світ завалиться.
Замість дев’ять місяців поспіль нетерпляче чекати, коли ж нарешті закінчиться моя вагітність, полюбила б кожну її мить, усвідомлюючи, що ця дивовижна дія, яка відбувається у мені, є єдиною можливістю співпрацювати з Богом у здійсненні чуда.
Синові, який прибіг поцілувати мене, не сказала б: “Досить, досить, іди митися, бо вечеря вже готова”.
Частіше казала б “Я люблю тебе”, натомість рідше “Мені прикро”... Та передусім, якби я могла розпочати все спочатку, то цінувала б кожну хвилину... споглядала б її так довго, доки не побачила б, якою вона є насправді... жила б нею... і ніколи б її не віддаляла. (Ерма Бомбек)

Кожна мить, що нею обдаровує тебе Бог, є величезним скарбом. Не викидай його. Не бігай невпинно у пошуках непевного завтра. “Живи найліпше як можеш, мисли найліпше як умієш, дій найліпше як потрафиш нині. Нинішній день скоро стане завтрашнім, а завтра скоро стане вічністю”. (А. П. Ґоуті)

Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 23 грудня 2011, 00:58

Один пастор в «закритій» країні роздавав трактати у мечетей. Щоб обмежити цю діяльність, уряд позбавив його офіційного статусу служителя. Його методи благовістя не віталися. Побувавши на конференції і дізнавшись про прояв любові Бога за допомогою дій, він придумав новий план. Він негайно взяв чотирьох волонтерів, купив хліб і попросив у директора місцевої лікарні дозволу відвідати хворих, роздати хліб і помолитися за них. Дозвіл було отримано, хоча група була допущена лише у найважчу палату - в закрите відділення для невиліковних шизофреніків. Одним з хворих був чоловік, який не розмовляв багато років. Він не ходив, а повзав. Його розпухле обличчя було спотворене. Одне вухо було сильно збільшене. Від нього жахливо пахло. Він був брудний. Ті, що прийшли поклали на нього руки, помолились і не хотіли ні до чого торкатися, поки не умиються. На наступному тижні пастор та волонтери повернулися. Їх зустрів високий худий чоловік за гратами психіатричного відділення. Вони попросили його відвести їх до основної групи хворих. Чоловік заявив, що він - той самий, за якого вони молилися минулого тижня, і що молитва настільки змінила його, що він просив би їх помолитися знову. Група не впізнала його. Вони сказали, що у них мало часу і ще раз попросили проводити їх до інших хворих. Він так і зробив, а санітари підтвердили, що він і є той потворний чоловік, за якого вони молилися минулого тижня. Група служителів була вражена!
Людина зцілена. Чоловік той ходив і говорив. Він навіть міг писати. Його діагноз змінився з невиліковного на виліковний. Час минав, а група служителів продовжувала приходити, приносити хліб і одяг, а також молитися за хворих. З іншими хворими стали відбуватися схожі випадки. Потім групу запросили послужити всім 800 хворим і персоналу лікарні. Бог примножив ресурси, коли інші почули про цю роботу.
За три роки, з дозволу місцевих чиновників, ця збільшена група стала тижнями служити 2600 людям в п'яти лікарнях, п'яти дитбудинках, двох в'язницях і одному реабілітаційному центрі для наркоманів і алкоголіків. Вони також стали служити вуличним дітям і бездомним.

З книги Боба Моффітт «Ісус - мер вашого міста»

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 23 грудня 2011, 12:42

СПОСІБ ВИСЛОВЛЮВАТИСЯ

Одного ранку, як це часто траплялося, Каліф Гарун аль-Рашід викликав відомого ворожбита і розповів йому свій сон:
- Снилося мені, що в мене, один по одному, повипадали всі зуби - не залишилося жодного.
- О, мій пане, це дуже поганий знак. Це означає, що всі члени сім'ї мого пана помруть і мій пан залишиться сам! - сказав ворожбит.
Каліф так розлютився, що наказав вигнати цього ворожбита і більше ніколи не впускати в палац. Цей же сон він розповів иншому ворожбитові. Той розтлумачив його так:
- О, мій пане, це дуже добрий сон. Він говорить про те, що ти матимеш дуже довге життя, переживеш усю свою сім'ю і будеш набагато здоровішим від них!
Каліф зрадів:
- Який чудовий сон!
За таке гарне пророцтво він дав ворожбитові в нагороду сто динаріїв. А тоді покликав свого візиря, наказав йому знайти першого ворожбита і вибачитися за те, що його було вигнано з палацу. Бо насправді перший сказав те саме, що другий, тільки по-иншому.

Навіть найжорстокішу правду можна сказати делікатно. Ґречність є доказом культури серця.

Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 24 грудня 2011, 07:49

ХТО ПІДТРИМУЄ НЕБО

Один горобчик лежав на спині, простягаючи свої ніжки просто до неба. Прилетів другий горобчик і здивовано спитав:
– Що ти робиш? Чому лежиш на спині? Що з тобою?
Не рухаючись, перший відповів:
– Своїми ніжками підтримую небо. Якщо поворухнусь і заберу свої ніжки, – небо впаде на землю.
У цю хвилину біля них впав листочок, що відірвався від гілки дуба. Горобчик, що підпирав небо, злякався: в одну мить підскочив і швидко полетів.
Небо, звичайно, не впало.

Якось помер один відомий проповідник і пішов до неба. Там він побачив, що звичайний водій таксі має краще місце від нього.
Проповідник побіг жалітися до святого Петра:
– Не розумію, напевно, тут якась помилка. Я ж присвятив усе своє життя проповідуванню Божого Слова.
Святий Петро відповів:
– Ми нагороджуємо за результатами. Ви пам’ятаєте результати ваших проповідей?
Проповідник неохоче змушений був визнати, що дехто з його вірних часто засинав під час проповідей.
– От бачите! – сказав святий Петро. – Натомість, коли люди сідали в таксі того чоловіка, вони не тільки не спали, а ще й ревно молилися!


Б.Ферреро. Збірка "Троянда також важлива"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Georgij
старець
старець
Повідомлень: 768
З нами з: 27 червня 2011, 07:54

Re: Історії для душі

Повідомлення Georgij » 24 грудня 2011, 22:48

Володимир85 писав:КІМНАТА

Вкажіть будь-ласка автора :Rose: Чудова історія. Дякую
Гнітять мене гріхи, але вони не здолають Божого милосердя до мене.

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 25 грудня 2011, 00:21

Шкода, що рніше не було в нас Інтернету і форумів... Коли читаєш книгу і знаходиш в ній щось цікаве і важливе, хочеться поділитичь, обговорити... Але оточуючі рідко про ці теми люблять говорити.

А тут оп, і форум під рукою, хоч поділитись можна (а в приватках і обговорити).

Тому і ділюсь далі. Реальна історія:

Мусульманське населення Албанії та Сербії історично противилось Євангелію. Християнський Бог - це Бог ворога! Тим не менше, коли косовські біженці-мусульмани повернулися додому з Албанії до Сербії після конфлікту 1999 року, за словами мого друга-місіонера, сербські мусульмани приходили до Христа сотнями. Він розповідав: «Ніхто не знає, скільки людей звернулося до Христа, бо все сталося так швидко!» Мій друг і його колеги були вражені! Що ж викликало таку разючу відкритість для Євангелія? Незабаром вони дізналися, що албанська церква, тобто церква країни, що дає біженцям притулок, проявила любов Бога до мусульманських біженців. Представник ООН заявив, що в перші дні масового переселення до 85% з півмільйона косовських біженців отримували допомогу у вигляді їжі, одягу та житла від християнських громад в Албанії. Християни були крихітною меншістю, що складали близько 6 000 чоловік з більше трьох мільйонів жителів! Виявлена ​​ними любов Бога спонукала мусульман слухати і приймати Євангеліє. Християни не тільки проявили Божу любов, а й зробили це, об'єднавшись разом. Мій друг був вражений різношерстість людей, які працюють разом в Косово. Фундаменталісти і ліберали трудилися, як одне ціле. Відмінності в навчаннях не завадили їм служити. Помітивши проблему, вони вирішували її спільно. Якими були наслідки? Їх було багато. Біженці отримали допомогу. Бог був прославлений. Церква зміцнилася. А також, за словами мого друга: «Сотні й сотні історично найбільш закритих для Христа людей взяли Євангеліє».
Боб Моффіт


Цікавий був план Бога навернути Християн, змінюючи негативний план сатани - зробити сотні людей зневірившимися біженцями).

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 25 грудня 2011, 08:05

ПРОВАЛЛЯ

Один чоловік, невдоволений собою та иншими, шемрав: "Хто сказав, що кожен мусить нести свій хрест? Невже не існує жодного способу його позбутися? З мене досить моїх щоденних прикрощів і турбот!"
Добрий Бог відповів йому уві сні.
Чоловік побачив земне життя людей як безконечну процесію. Кожна людина йшла, несучи на собі великий хрест, крок за кроком, з великими зусиллями просуваючись уперед.
Герой нашої розповіді також рухався у цьому безконечному потоці людей і двигав на собі тягар свого хреста. Але скоро він побачив, що його хрест довший, ніж в инших людей. Може тому, майнула в його голові думка, він не може дати собі з ним ради.
"Якби трохи вкоротив свій хрест, я так тяжко не мучився б", - вголос промовив він сам до себе.
Чоловік сів на придорожний камінь й добряче вкоротив свій хрест. Коли знову рушив у дорогу, відчув, що йдеться швидше й легше. Так він дійшов до того місця, де була мета його земної мандрівки.
Тут зяяло глибоке провалля, а по той бік його починалася "земля вічної радости".
Ще здалеку було видно її дивовижну красу. Але як туди перейти? Ані мосту, ані кладки... Проте люди якось туди діставалися.
Вони, як виявилося, знімали з плечей свої хрести, один кінець перекидали на другий бік провалля і по ньому входили в цю чудову землю вічної радости.
Кожний хрест мав ідеальний розмір: саме такий, щоб з'єднати обидва краї провалля.
Перейшли всі. Залишився тільки один чоловік - той, що вкоротив свого хреста. Тепер він зрозумів, що його вкорочений хрест не дозволить йому перейти безодню смерти.
У відчаї він почав плакати: "Ах, якби я знав..."
Але було вже запізно...

Свята Тереза Авільська мучилася від страшних болей у ногах.
Вона жалілася Богові: "Господи, при всіх моїх проблемах мені ще тільки цього бракувало!"
Бог відповів: "Таким чином, Терезо, я трактую своїх друзів".
"Тепер я розумію, чому їх так мало в Тебе", - відказала Тереза.


Б.Ферреро. Збірка "Кола на воді"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 26 грудня 2011, 07:43

ДВІ ГОЛОВИ

Над берегом одного з озер на півночі Індії жив дивний птах, який мав дві голови. Одна була з правого боку тулуба, а инша – з лівого. Один тулуб з двома головами.
Якось птах кружляв у пошуках поживи. Очі правої голови зауважили соти з диким медом. Птах одразу кинувся згори до них.
Голова, котра з лівого боку, просила: "Дай і мені трохи".
Але права голова не послухала й поспіхом з'їла все сама. Ліва голова заприсяглася помститися. Літаючи понад лісом, птах опинився над місцем, де росли ягоди. Ліва голова помітила їх перша і хоча знала, що ті ягоди недобрі, бо від них болітиме шлунок, надзьобалася їх стільки, скільки могла.
Думала собі при цьому: "Потім нас обох болітиме живіт, але треба провчити того самолюбця, що праворуч, бо тільки так він навчиться діяти спільно".
За якийсь час птах геть знесилів від приступів гострого болю. Ягоди були отруйні і невдовзі спричинили смерть.
Однаково померли обидві голови, як та, що праворуч, так і та, що ліворуч, бо жодна з них не мала розуму.

Подібно вмирає багато сімей. Вони бояться любити.
"Я завжди боявся тривалих зв'язків, – розповідав один студент. – Мене лякало, що вони накладають обов'язки. Я боявся, що ніколи не зможу дати собі раду з вимогами, які ставить кохання. Проте мушу визнати, що коли врешті-решт я зважився на тривалий і глибокий зв'язок, то відчув себе сильнішим, аніж до того. Відтоді у мене склалося враження, що у мене тепер не один, а два мізки. Так само чотири руки, чотири плеча, чотири ноги і ще один світ. Моя здатність реалізувати себе подвоїлась, як також подвоїлися шляхи і можливості, що їх я маю у своєму розпорядженні. Тепер мені легше любити инших. Відчуваю себе набагато сильнішим і не боюся".

Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 27 грудня 2011, 07:51

НЕЩАСНИЙ СТАРИЙ

Жив собі колись один старий, що ніколи не був молодим. І тому не навчився жити. А не вміючи жити, не відав, як належить умерти.
Не знав ні надії, ані тривоги; не розумів, як то плакати і як сміятися.
Ні переймався, ні чудувався тим, що діялося на світі.
Збавляв дні, нудьгуючи, - сидів на порозі своєї домівки, втупивши очі у землю. І навіть жодним поглядом не вшанував неба - цього лазурового кристалу, який Господь Бог і для нього щодня начищав тонкою ватою оболоків.
Якийсь подорожній, бувало, запитував його про се чи про те. Адже ж було йому так багато літ, що люди гадали, мовби він дуже мудрий, і прагнули відщипнути дещицю від його знаття.
- Що ми повинні робити, щоб осягнути щастя? - питали його молоді.
- Щастя - то вигадка дурнів, - відповідав старий.
Приходили люди шляхетної душі, вони прагнули стати корисними для ближніх.
- Що маємо діяти, щоб допомогти братам нашим? - питали вони.
- Хто присвячує себе людям, той божевілець, - відказував старий з недоброю усмішкою.
- Як спрямувати дітей наших на путь добра? - питали батьки й матері.
- Діти - мов ті змії, - була відповідь. - Вони здатні лиш ранити батьків отруйним жалом.
Поети й художники також зверталися до старого, вважаючи його за справжнього мудреця:
- Навчи нас, як виражати почуття, що їх носимо в душі.
- Краще б мовчали, - бурмотів той під ніс.
Мало-помалу гіркота його і злоба стали поширюватися, світ навколо нього перемінився на похмурий закутень, у якому не росли квіти, не співало птаство, де лиш віяв крижаний вітер Песимізму (так і звався отой злобливий старий). Любов, доброта і великодушність, заморожені подувами смертоносного вітру, в'янули й висихали.
Те все не могло подобатися Господу Богу, тож Він постановив якимось чином зарадити лихові. Підкликав милостивий Бог дитинку і мовив:
- Піди поцілуй он того бідолашного старенького.
Дитя обвило шию старого своїми ніжними пухленькими рученятами й поклало вільготний, дзвінкий цілунок на його пооране зморшками обличчя.
Вперше у житті старий здивувався, ба більше - був приголомшений. Його недовірливі очі зненацька заблищали. Ніхто ж бо ніколи не цілував його.
Так розкрилися йому очі на Божий світ, а по тому, з блаженною усмішкою на вустах, - упокоївся.

Часом і справді достатньо одного-єдиного поцілунку. Одного "люблю тебе", хай навіть мовленого пошепки. Одного соромливого "дякую". Одного щирого відгуку. Адже так легко зробити когось щасливим. Чому ж не робимо?

Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 28 грудня 2011, 09:32

ЛИСТОК-ЛІДЕР

Росло одне деревце, з великими надіями.
Мало воно чотири листки. Чотири гарні листки, що виблискували росою на сонці...
Ті чотири листки були приятелями і часто балакали між собою.
Одного дня найбільший і найгарніший листок (а був він лідером у групі) заявив, що не хоче мати нічого спільного з водою.
Інші листки були такі слабодухі, що пристали на рішення свого товариша.
Вони створили щось на зразок парасолі: коли була гарна погода, парасоля закривалася, коли падав дощ — відкривалася.
На жаль, бідне деревце без води почало в’янути і засохло.
Листки пообпадали, і вітер поніс їх куди хотів.

Коли всі думають однаково, — ніхто не думає ні багато, ні глибоко. Є люди, що “вартують” багато, навіть якщо кажуть тільки дурниці. Є люди “великі” тільки тому, що люди “малі” не беруться суперечити їм або не є такі відважні, щоб твердо відстоювати свої думки.
Така забава дуже небезпечна!
Ісус каже: “Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед Моїм Отцем Небесним. А хто ж Мене зречеться перед людьми, того й Я зречусь перед Отцем Моїм Небесним” (Мт. 10, 32-33).


Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 29 грудня 2011, 09:24

ХТО БІЛЬШЕ ЗНАЧИТЬ

Був собі добрий і побожний брамин, який жив на пожертви вірних. Одного дня він подумав: "Переодягнуся в біснуватого і піду просити милостиню".
Опоясався ганчір'ям, як це роблять парії, найбідніші люди в Індії.
Того дня ніхто не вклонився йому на вулиці, ані не дав жодної милостині.
Спочатку він пішов на базар, потім до храму, але жодна душа не озвалася до нього й словом.
Наступного дня брамин одягнувся так, як звичайно вдягаються люди його касти: біла накидка, шовковий тюрбан і вишитий каптан. Тепер люди знову з ним віталися й давали гроші - і йому особисто, і на храм.
Вернувшись додому, брамин зняв свої шати, розклав на кріслі й глибоко їм вклонився. Потім промовив: "О, моя одежо, яка ти, мабуть, щаслива! О, яка щаслива! Одяг - ось що поважають на землі, а зовсім не людських істот, які всього лише його вдягають".

Цирк, розташований на околиці міста, раптом, серед вистави, загорівся. Клоун, уже готовий до свого виходу на манеж, вибіг на вулицю, щоб покликати на допомогу. Примчав на міську площу і почав гукати до всіх: "Біжімо зі мною! Цирк горить!"
Але люди тільки сміялися, думаючи, що це блазенський жарт, вигаданий з метою привабити людей на циркову виставу. Вони аплодували, заходячись від сміху.
"Якщо ми не загасимо вогонь, то він перекинеться на поля і ліс, а тоді й на місто!" - не вгавав клоун, переконуючи людей, що потрібна негайна допомога, однак жодного результату. Він запевняв їх, що не жартує і не виконує циркового номера, а його слова - чистісінька правда.
Він навіть заплакав, але це викликало нові вибухи сміху в натовпі. Йому кричали: "Браво! Молодець!"
Тим часом пожежа поширювалася, полум'я охопило не тільки цирк - зайнялися сусідні будинки, а далі й ціле місто.
Чому головну увагу ми звертаємо на одяг, а не на людей? Покладаємо надію на краватки та імідж. Молоді люди часто одружуються з одежею, а не з особою, яка її носить.


Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 29 грудня 2011, 11:27

ЩАСТЯ

Одного разу три брата побачили Щастя, яке сиділо в ямі.
Один із братів підійшов до ями і попросив грошей. Щастя подарило йому гроші і він пішов щасливий.
Другий брат попросив красиву жінку. Він тут же її отримав і побіг разом із нею щасливий.
Третій брат нахилився над ямою:
- Що тобі потрібно? – запитало Щастя.
- А тобі що треба? – запитав третій брат.
- Визволи мене із цієї ями, - попросило Щастя. Він протянув руку, витягнув із ями, повернувся і пішов геть. А щастя за ним побігло слідом…
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 29 грудня 2011, 19:11

Підвішена кава

"Ми входимо в одне з кафе поряд з вокзалом. За нами входять дві людини і кажуть: «П'ять порцій кави! - Дві ми вип'ємо зараз, а три підвішені в повітрі ». Йдуть платити і платять за п'ять порцій. Потім випивають свої дві і йдуть. Я питаю Де Сіку: "Що це за підвішена кава?" Він каже: «Почекай».
Потім входять інші люди: дівчата п'ють свою каву і платять нормально. Далі входять три адвокати, замовляють сім порцій: «Три ми вип'ємо, а чотири підвішених». Платять за сім, п'ють свої три і йдуть. І молода людина замовляє дві кави, тільки один каву п'є, але платить за дві і йде. Так ми з Де Сікою досиділи розмовляючи до півдня. Двері були відчинені, я дивився на цю залиту сонцем площу. І раптом бачу якусь темну тінь, що наближається до дверей. Коли вона вже біля самих дверей бару, я бачу, що це бідна людина. Бідняк заглядає в кафе і запитує: «Є підвішена кава?»

Це свого роду благодійність, яка прийшла з Неаполя, там так залишали не тільки каву, але і їжу. Складно уявити це в нашій країні. А шкода, красивий звичай."
(Розповідь Тоніно Гуерра)

__________________________________________
Іноді в Церкві думають, що благодійність можна робити лише заради навернення людини (лише якщо людина при цьому навертати, навчати вірі ,або лише якщо людина - християнин), а без цього як би ні...

Насправді благодійність потрібно робитидля всіх задля Цілісного служіння Церкви з метою підйому, вдосокналення, підтримки всього створіння. Христос зцілив 10 прокажених, навіть якщо повернувся дякувати лише один...

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 29 грудня 2011, 23:06

Місіонер-європеєць йшов один по гористому краю в Мексиці, прямуючи в місцевість, відому вирощуванням марихуани, беззаконням і кровною ворожнечею. Він говорив людям про Ісуса, і один чоловік прийшов до Господа. Місіонер повернувся через тиждень, маючи намір хрестити його. Новонаверненого вбили! Він вирішив не носити більше пістолет, хоч і належав до однієї з ворогуючих сімей. Замість хрещення, місіонер провів його похорон. Проте до того, як його вбили, він привів до Господа ще одну людину, яка згодом став пастором цього селища.
Місіонер приходив регулярно, щоб навчати його, а незабаром і ще кількох людей. Вони запитали місіонера, як почати церква. Він порадив їм піти в гори на кілька днів, постити, молитися й вивчати Новий Завіт. Вони також хотіли знати, яке значення має їх віра для селища. Місіонер пообіцяв, що Бог вкаже ім.
І Він вказав! Вони прочитали слова Якова, як важливо дбати про вдів. Бог нагадав їм: «У вас в селищі сім вдів. Моє перше повеління - побудуйте будинок для кожної вдови ». Ці жінки стали вдовами через безкінечний цикл ворожнечі і помсти. (Спорудження будинків для них суперечила прийнятим в їх культурі звичаям. При домінуванні культури "мачо", чоловіки могли будувати будинки для себе - все-таки, вони ж лідери але вони не стали б будувати будинки для жінок!.). Селищу потрібно було багато іншого. Там не було ні водопроводу, ні клініки, ні церкви, ні туалетів, ні хороших доріг, ні електрики. Бог же сказав їм у першу чергу явити Його Царство, побудувавши будинки для вдів, і вони це зробили! Жителі селища були шоковані. Практично всі, крім однієї сім'ї, повірили в Христа. Бог використовував їх дії, щоб почати пробудження в навколишньому районі. Церква росла, чоловіки часто йшли в гори постити і молитися, і велике перетворення прийшло в селище і навколишню місцевість.

Боб Мофіт "Ісус - Мер Вашого міста"

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 29 грудня 2011, 23:12

Христианские притчи http://www.truechristianity.info/librar ... ontent.php
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення andrey s. » 30 грудня 2011, 05:34

Володимир85 писав:ЩАСТЯ

Одного разу три брата побачили Щастя, яке сиділо в ямі.
Один із братів підійшов до ями і попросив грошей. Щастя подарило йому гроші і він пішов щасливий.
Другий брат попросив красиву жінку. Він тут же її отримав і побіг разом із нею щасливий.
Третій брат нахилився над ямою:
- Що тобі потрібно? – запитало Щастя.
- А тобі що треба? – запитав третій брат.
- Визволи мене із цієї ями, - попросило Щастя. Він протянув руку, витягнув із ями, повернувся і пішов геть. А щастя за ним побігло слідом…

Круто... :)
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 30 грудня 2011, 09:47

СОЛОДКА СВЯТА

Серед багатьох обраних, що перебували у великому Божому домі, проживала Солодка Свята. Молода Свята була цікавою особою, вона раз у раз поглядала вниз, на пекельну твердь, де в жахливій тісняві знемагали засуджені на вічні муки. Дуже неспокійно було у неї на серці.
Серед тих, що терпіли, зауважила юнака з блакитними очима. Її серденько стиснулось іще сильніше: "Не може бути, щоб чоловік із такими прекрасними очима був приречений на довічні муки".
Солодка Свята наблизилась до Бога й почала просити: "Господи, внизу, у пеклі, я побачила юнака, який, я певна, потрапив туди випадково. Можливо, за час свого земного життя він учинив якесь добро... Бодай найменше..."
Прохання Солодкої Святої зворушило Бога, і він дозволив їй переглянути книгу життя людини із блакиттю в очах.
Свята розкрила велику книгу життя. Уже перші сторінки похитнули її певність, і надалі гортала вже не з таким переконанням. Вона змушена була визнати, що людина із блакитними очима виходила аж дуже далеко за межі дозволеного, допускалася найважчих гріхів. Не було жодного вчинку, який би міг відкупити її гріховне життя.
Однак дух надії не покидав Святу, вона і далі продовжувала гортати книгу. Раптом аж підскочила від радости: о, одного дня юнак із блакитними очима не розтоптав павука, а зберіг йому життя. Утішена Свята кинулась до Бога і сповістила Йому про своє відкриття. Бог, у повені своєї доброти, мовив до Солодкої Святої:
– Урятував павука, то нехай же тепер павук порятує його.
І ось павук почав ткати свою павутину, яка швидко опускалась до тих, що перебували у пеклі.
Чоловік з очима кольору ясного неба, помітивши нитку, одразу ж простягнув до неї руки. Схопився за неї, коли павук іще не докінчив своєї праці, і почав підійматись, поволі наближаючись до світла. Враз відчув, що його друзі по недолі так само ухопились за павутину й піймаються разом з ним.
– Обірвете нитку! – вигукнув. – Павутина Може не втримати такого вантажу! – і почав випихати товаришів ногами.
Однак ті у відчаї іще міцніше хапали рятівну нитку.
Через шарпанину й боротьбу, яку вчинив блакитноокий юнак, намагаючись зіштовхнути інших, рятівна нитка таки обірвалась, й Солодка Свята із сумом у душі довго слідкувала за людиною із блакитними очима, яка падаючи кружляла у темряві, що поглинала її назавжди.

Усі ми з надією хапаємось за рятівну нитку. Підйом кожного пов'язаний із труднощами. Однак не можна відштовхувати людей, що прагнуть урятуватися.

Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 31 грудня 2011, 10:37

ОСТАННІЙ У КЛАСІ

Коли Жан-Батіст Віянней, майбутній парох в Арсі, ще був юнаком, то стикався з неймовірними труднощами у школі. Не міг запам'ятати навіть найпростіших речей. Керівництво семінарії не раз відсилало його додому. Та хлопець, виявляючи неабияку наполегливість, раз у раз вертався назад. Минав йому двадцять перший рік, а ще перебував в одному класі з хлопцями, молодшими за нього на десять років.
Один із них старався допомогти йому в навчанні.
Жан-Батіст Віянней був дуже вдячний своєму одинадцятирічному вчителеві, але труднощі не відступали: нічого не міг утямити й запам'ятати, губився і, затинаючись, бурмотів щось невиразне.
Одного разу хлопець скаржився шкільним товаришам на нетямущість свого доходжалого учня. Жан-Батіст почув це. Підвівшись з лавки, наблизився до хлопця, опустився навколішки й промовив:
- Пробач мені - я такий дурний.

На пшеничному полі чи не все колосся хилилося до землі. Лиш окремі колоски стояли, виструнчивши стебла, й безжурно поглядали на небо, на перехожих і на своїх побратимів.
- Ми ж бо найкращі, - хвалилися. - Не гнемо шиї, мов ті невільники... Про нас сміливо можна сказати, що ми підносимось над пересічністю, пануємо над усіма!
Та вітер, який знає життя ліпше, ніж будь-хто инший, усміхнувся глузливою посмішкою і мовив ущипливо:
- А знаєте, чого ви такі стрункі та високі? Бо ви порожні!


Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 01 січня 2012, 09:19

ДІЄТА ДЛЯ КРАСИ

Жили собі колись в одній країні на Сході дві гожі сестри.
Першу видали заміж за правителя країни, а другу - за купця. Одначе з плином років дружина володаря ставала чимдалі худавішою, виснаженішою та сумнішою.
Її ж сестра, що мешкала з чоловіком-купцем поблизу палацу володаря, день у день гарнішала і гарнішала.
Султан викликав купця до палацу і запитав:
- Як ти цього досягаєш?
- Дуже просто. Я годую дружину язиком.
І султан велів, аби мерщій приготували силу-силенну язиків - баранячих, верблюдячих, а також канаркових - як основу чудо-дієти для своєї дружини. Але дієта не зарадила. Жінка все більше марніла й занепадала духом.
Тоді розлючений правитель наказав учинити заміну. Султаншу відіслали до купця, а сестра її стала новою дружиною володаря.
Але, ставши султаншею, купчиха швидко втратила при дворі свою вроду. Тоді як сестра її, замешкавши в оселі купця, незабаром відновила свою красу і привабність.
Секрет? Щоднини купець та його дружина розмовляли, оповідаючи різні історії, і разом співали.

Ми всі повинні добре усвідомити, що любов починається з родини.
День у день стає чимдалі очевиднішим, що за нашої доби найгостріші життєві драми започатковуються саме в родині.
Все більше бракує нам часу на те, щоб дивитися одне одному в вічі, здоровити одне одного, ділитися радістю, а ще більше, аби жертвувати нашим дітям те, чого вони найдужче від нас потребують, віддавати те, чого сподівається чоловік од дружини, а дружина від чоловіка.
І так день у день чимдалі менше ми належимо нашим родинам, а наше спілкування стає все обмеженішим.
А тепер - особиста згадка. Нещодавно сюди прибула з візитом численна група американських професорів.
Один із них запитав мене:
- Будь ласка, повідайте нам щось таке, що може придатися у житті.
Я й повідала:
- Посміхайтеся брат братові.
Мені здається, я мовила це з надмірною поважністю.
Інший професор запитав, чи я заміжня. Я відповіла:
- Так, посміхатися Icyсові часом дуже тяжко. Адже посмішку даруєш особі, що вимагає дуже багато.
Мені здається, любов починається саме тут, у родині.
(Мати Тереза з Калькути)


Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)


Повернутись до “Добре Слово”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 4 гостей