Єврейські корені християнства

[Тарас_]

Щановний п. Тарасе, я так і не зрозумів: ви доводите приналежність Христа до єврейської нації, чи спростовуєте?
І яким, пробачте, боком, ваші останні дописи стосуються відомої статті УКУ?

Прочитати треба було заголовну тему. Намагаюсь довести що Ісус не єврей, не належить до єврейської нації, що він такий же єврей, як і англієць, німець, українець і китаєць - жоден з них по національності, але Перша Досконала Людина з Чийого образу й "ліпили Адама".

УКУ аргументувала необхідністю викинути вертепного жида назвавши гріхом ображати єврея Ісуса цим образом у Вертепі. Досить ясно про це написав попередньо. Не знаю що можна було не зрозуміти.

[Тарас_]

Трішки офтоп

Про соціальність вертепних вистав: на Різдво бачив у Львові хороший вертеп. У ньому, коли по Ірода прийшла смерть, він казав у такому дусі: при його царюванні був хліб, горілка і ковбаса, всім жилося легко і всі славили мудрого правителя.
Думаю, натяк зрозумілий.

На Кім Че Мира чи Кімер Сена натякаєте?

[Bohdan_]

Як серед народу може зявитись Той хто до нього не належить? Так як і без фізичного батька - без генів виділяючих цей народ від інших, а лиш загальнолюдськими першими.

Перепрошую Пане Тарасе а ви Бог щоб все зрозуміти? мені здається нам християнам хватає повністю вірити в Біблію і нешукати проблем де їх насправді немає. прийде час зрозуміємо те що тут незнаємо.

[Тарас_]

Перепрошую Пане Тарасе а ви Бог щоб все зрозуміти? мені здається нам християнам хватає повністю вірити в Біблію і нешукати проблем де їх насправді немає. прийде час зрозуміємо те що тут незнаємо.

Час прийшов ще вчора, коли Інквізиція закликала до того що й ви - вірити в Біблію і не шукати проблем де їх немає. Як немає видно зі статті УКУ. Шукати істину - на те й даний розум. На все зрозуміти не претендував - тільки на окреме питання, яке й обговорюємо в цій темі.

[Максим Борець]

Моє бачення цього питання: ніхто з християн не стане заперечувати, що до пришестя Христа саме євреї були народом, який єдиний знав правдивого Бога, відчував його постійну батьківську протекцію, а Соломонів храм був єдиним Божим помешканням на Землі.

До цього слід додати, що географічний ареал розселення семітів в ті далекі часи був в практично, "центрі світу" - Близький Схід був точкою перетину тодішніх цивілізацій.

Тому поява Месії в іншого народу по-перше, була б просто незнаною для більшості світу;
по-друге, це б суперечило писанням Пророків;
по-третє, здоровому глузду
бо поява Божого Сина серед народу, відмінного від Богом вибраного, була б-гм-дещо дивною

[vitalko]

Десятий раз пишу одне й теж.

Так ото ж! Пояснюйте свою точку зору аргументами а не запитаннями типу: для чого Богові гени єврея?, з відповіддю типу: Абсурд! тоді і дискусія буде продуктивніша.

Як серед народу може зявитись Той хто до нього не належить? Так як і без фізичного батька - без генів виділяючих цей народ від інших, а лиш загальнолюдськими першими.

Але мати ж фізична. Де її гени поділися? І знову ж таки питання до вас чи вірите ви, що Христос і Бог і людина?

Це ніяк не суперечить Місіанству Ісуса, а навпаки надає Йому вселенською вселюдської ролі рівновіддаленою від усіх націй. Так євреї були обраними для проповідування слова, але з Розпяттям очевидно все змінилось. Та навіть будучи обраними до нашої ери претензії називатись божою нацією - нацією Бога якось віддають корисливістю і "приватизацією".

Але так Бог зволив, що вибрав собі народ якому проповідував своє Слово, і якому зволив прийняти Свого Єдинородного Сина, який народився від дочки цього народу. Врешті частина того народу Його не прийняла, ті ж з народу(і з усіх решта народів також), які прийняли, отримали право синами Божими стати. Не йдеться про якусь приватизацію, бо не за їх заслуги Бог їх вибрав, а по волі своїй. Дар це Божий був для євреїв ота вибраність, і як кожен Божий дар був незаслуженим. Що вони про себе думають, то мене не дуже цікавить, бо звучало: Ідіть і проповідуйте Євангелію всім народам. Але це останнє не скасовує Божого вибору.

PS. На сьогодні дискусію завершую.

[Максим Борець]

Трішки офтоп

Про соціальність вертепних вистав: на Різдво бачив у Львові хороший вертеп. У ньому, коли по Ірода прийшла смерть, він казав у такому дусі: при його царюванні був хліб, горілка і ковбаса, всім жилося легко і всі славили мудрого правителя.
Думаю, натяк зрозумілий.

На Кім Че Мира чи Кімер Сена натякаєте?

Вибачте, тут недавно, не знаю, що означає
А об’єкт іронії значно ближчий

[Bohdan_]

Перепрошую Пане Тарасе а ви Бог щоб все зрозуміти? мені здається нам християнам хватає повністю вірити в Біблію і нешукати проблем де їх насправді немає. прийде час зрозуміємо те що тут незнаємо.

Час прийшов ще вчора, коли Інквізиція закликала до того що й ви - вірити в Біблію і не шукати проблем де їх немає. Як немає видно зі статті УКУ. Шукати істину - на те й даний розум. На все зрозуміти не претендував - тільки на окреме питання, яке й обговорюємо в цій темі.

ну що треба було і доказати. ви просто сам робите щоб люди вам невідповіли на питання а про Інквізицію давайте небудем багато чого приписано чого немає.

[Тарас_]

Трішки офтоп

Про соціальність вертепних вистав: на Різдво бачив у Львові хороший вертеп. У ньому, коли по Ірода прийшла смерть, він казав у такому дусі: при його царюванні був хліб, горілка і ковбаса, всім жилося легко і всі славили мудрого правителя.
Думаю, натяк зрозумілий.

На Кім Че Мира чи Кімер Сена натякаєте?

Вибачте, тут недавно, не знаю, що означає
А об’єкт іронії значно ближчий

Просте підморгування. Не по темі, так хоч з настроєм.

[andrey s.]

:
А об’єкт іронії значно ближчий

Даєш обєкт!!!!! Обєкт в студію!!!
А всетаки, хто був при кінці віку свого і виправдовувався своєю корисністю для народу????
Вже самому цікаво, про кого там йшлось!!!!

[Тарас_]

Десятий раз пишу одне й теж.

Так ото ж! Пояснюйте свою точку зору аргументами а не запитаннями типу: для чого Богові гени єврея?, з відповіддю типу: Абсурд! тоді і дискусія буде продуктивніша.

Як серед народу може зявитись Той хто до нього не належить? Так як і без фізичного батька - без генів виділяючих цей народ від інших, а лиш загальнолюдськими першими.

Але мати ж фізична. Де її гени поділися? І знову ж таки питання до вас чи вірите ви, що Христос і Бог і людина?

Це ніяк не суперечить Місіанству Ісуса, а навпаки надає Йому вселенською вселюдської ролі рівновіддаленою від усіх націй. Так євреї були обраними для проповідування слова, але з Розпяттям очевидно все змінилось. Та навіть будучи обраними до нашої ери претензії називатись божою нацією - нацією Бога якось віддають корисливістю і "приватизацією".

Але так Бог зволив, що вибрав собі народ якому проповідував своє Слово, і якому зволив прийняти Свого Єдинородного Сина, який народився від дочки цього народу. Врешті частина того народу Його не прийняла, ті ж з народу(і з усіх решта народів також), які прийняли, отримали право синами Божими стати. Не йдеться про якусь приватизацію, бо не за їх заслуги Бог їх вибрав, а по волі своїй. Дар це Божий був для євреїв ота вибраність, і як кожен Божий дар був незаслуженим. Що вони про себе думають, то мене не дуже цікавить, бо звучало: Ідіть і проповідуйте Євангелію всім народам. Але це останнє не скасовує Божого вибору.

PS. На сьогодні дискусію завершую.

Не вдавайте що не почули моїх аргументів щодо генів. Не зрозуміти що написано не можливо. Хіба не хочете( ще раз повторюсь). Абсурд- означає відсутність логіки, протирічивість, неіснування в природі. Як Син Божий може бути після єврейського нації? Хіба не Він був Перший? Ви у цьому не бачите протирічивості, абсурду - це для вас неаргумент? А якби без знань про гени, то ця протирічивість сіяла ще який сумнів у християнській вірі. Немаєте чим заперечити так і кажіть, або вважаєте що заперечили цитатами - теж кажіть і все стане на своє місце. А то шукаєте в мені проблем а не в аргументах.

Гени Матері - це загальнолюдські і еволюційовані( частина що відповідає за відмінність євреїв від інших: в залежності від кліматичних і соціальних умов проживання) пишу про це не перший раз. Перша частина нікуди не поділась, а друга протирічить першородності Бога і Його Сина - тому її не було, що й бачимо на відбитку обличчя Туринської плащениці.

[Тарас_]

Моє бачення цього питання: ніхто з християн не стане заперечувати, що до пришестя Христа саме євреї були народом, який єдиний знав правдивого Бога, відчував його постійну батьківську протекцію, а Соломонів храм був єдиним Божим помешканням на Землі.

До цього слід додати, що географічний ареал розселення семітів в ті далекі часи був в практично, "центрі світу" - Близький Схід був точкою перетину тодішніх цивілізацій.

Тому поява Месії в іншого народу по-перше, була б просто незнаною для більшості світу;
по-друге, це б суперечило писанням Пророків;
по-третє, здоровому глузду
бо поява Божого Сина серед народу, відмінного від Богом вибраного, була б-гм-дещо дивною

З цим ніхто й не дискутує. Я думаю так само.

[luksander]

Незважаючи на не малий, здавалося б, розмір статті, не полишає враження від її якоїсь «тезовості»… багато думок і не повністю розкриті через сам формат повідомлення. Певно тому кожен і додумує «в мєру своєй іспорченості»…
Можливо представники УКУ десь таки опонували на критику?.. інакше – дивно якось…

[Тарас_]

Перепрошую Пане Тарасе а ви Бог щоб все зрозуміти? мені здається нам християнам хватає повністю вірити в Біблію і нешукати проблем де їх насправді немає. прийде час зрозуміємо те що тут незнаємо.

Час прийшов ще вчора, коли Інквізиція закликала до того що й ви - вірити в Біблію і не шукати проблем де їх немає. Як немає видно зі статті УКУ. Шукати істину - на те й даний розум. На все зрозуміти не претендував - тільки на окреме питання, яке й обговорюємо в цій темі.

ну що треба було і доказати. ви просто сам робите щоб люди вам невідповіли на питання а про Інквізицію давайте небудем багато чого приписано чого немає.

Чим саме я роблю все щоб люди не відповідали на питання? Чи я когось образив?

Я не прокурор нікого не змушую. Тут форум- каже хто має що сказати чи хоче.
Подивіться на знаряддя інквізиції і приписувати більше не треба. Це історія.

[о.Олег]

... конкретні речі які вказують і маються на увазі при вживанні слова єврей. Що з цього підходить Ісусу? Євреї передали Йому свої погляди, культуру? ...

так, безперечно. Все за їхніми поглядами/звичаями. І сперечається саме з ними. І каже навіть "Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити. " (Мт.5,17)

... Євреї передали Йому свої гени пристосування до середовища сформовані через тисячі років через Марію? ...

якщо це іншими словами про походження з роду Давида - безперечно (не хочу повторюватись з цитатами)

... З наведених текстів Писання прямо не виходить що Ісус єврей...

безсумнівно виходить: Бог свідчить, що вийде з роду Давида і виходить з роду Давида (повторювати цитати втомлює...)

...Так само й Марія мати, але не обовязково традиційна, яка паредає у спадок гени свого народу разом з загальнолюдськими...

чому? Зачала, виносила, народила. Нетрадиційне зачаття (безсіменне).
З повагою, о.Олег

...Подивіться на знаряддя інквізиції і приписувати більше не треба. Це історія....

прошу перестати повторювати вигадки про Святу Інквізицію. Для обговорення цієї проблематики існує окрема тема. Вам усне попередження, перепрошую

[о.Олег]

...Що значить ця фраза? Як може бути Давид батьком по плоті?...

як і Ваш пра-пра-пра дідусь є Вашим батьком по плоті (і сучасна наука може, наприклад, визначити нашу з Вами ступінь спорідненості по плоті, зробивши аналіз ), як і Адам з Євою є нашими батьками по плоті. Євреї взагалі дуже багато уваги приділяли родинним зв'язкам і сумніватись в буквальності слів Ісуса не приходиться

[Володимир85]

Друзі, тема особисто для мене дивна.
Невже грає роль чи був Ісус євреєм? Який смисл в цьому копатися? Головне, що Він був, головне, що народився, головне, що любить нас, кожну людину із кожного етносу.
Якої б національності хто б не був, а тим паче сам Ісус Христос — це немає значення, має значення лише сама людина (тобто її духовний світ, вчинки і слова, бажання та їх реалізація), а тим більше Ісус Христос, вчення, яке дав людям, народам і Його жертва на хресті за нас.
Має значення наше відношення до людини будь-якої національності, а не сама національність чи приналежність до якогось народу.

[о.Олег]

... Нащо Ісусу Сину Божому еволюційна пристосованість до життя в тропічному кліматі?...

жив Він там

...Навіщо йому інші гени крім загальнолюдських?...

вповні людина. Не лише вповні Бог, а і вповні людина. Син своєї Матері.

...Ви розумієте що гени проявляються і на обличчі? Чи симітське обличчя у Христа?...

у Вас просто якісь стериотип. Різні євреї. Дуже різні за обличчам. Чув, наприклад від єврея (і юдея за вірою), що справжні чистокровні євреї - голубоокі блондини. Мало таких вже - змішалися... Правда - подібне чув і від грузинів - голубоокі, мовляв, справжні, і блондини...

...Він Богочоловік - бо в людському тілі, загальнолюдському першому очевидно, ...

Богочоловік, безперечно. З роду Авраама, Ісаака і Якова, з Давидового Роду, як і обіцяв. А як там з генами - це все вже фантазування. Можу запропонувати, наприклад, ще одне (від когось зі Св.ОО, якщо не помиляюся) фантазування/богословствування: Адам Сотворений на Образ родженого від Марії Ісуса (Бог же поза часом)

...а не тому що від єврейки чи неєврейки Марії народжений...

єврейки

...Чи відомо вам де однозначно сказано в Писанні що Ісус єврейської нації, єврей по крові чи що однозначно можна трактувати як кровний звязок Ісусу саме з євреями, а не рівновідалено до усіх націй по генотипу...

та так і Каже: народ вибираю Собі і з роду Давида Народжуся. Замучився я вже ходити по колу...

...Бо з вашого твердження про кровну приалежність Ісуса до єврейської нації через Марію, виходить що Син Божий якщо не повністю то значно ближче до єврейської нації ніж до інших, нехай ви й розділяєте собі відкидання євреями потім Христа. Гени від того не змінились, особливо до цього.

та так і є - "від юдеїв бо спасіння" Ну от Ви (не Дай Боже, звичайно) відцурались своєї батька/матері (чи зробили щось жахливе) - що там з генами у цьому випадку?

[luksander]

випадково тільки-но прочитав:

...не займалися байками та нескінченними родоводами, які більше викликають суперечки, ніж Боже утвердження у вірі.
1Тим.1,4

[Тарас_]

Шановні учасники дискусії.

Я втомився говорите одне й теж. Задав просте питання і навів прості аргументи. Натомість не почув жодного аргументованого заперечення. Цитати ваші я читав, як і всі написані вами повідомлення. Нажаль ви не слухаєте і не берете до уваги мої аргументи, а насміхаючись як Свідки Єгови наводити цитати. Що з тих цитат може однозначно заперечити мною сказане? Їх ж можна трактувати по різному - що не раз ставало причиною набагато більших за цю форумну дискусій. Та жоден з моїх опонентів по цій темі наводячи цитати не допускає іншого трактування ніж він навів. То як ми ми можемо порозумітись?

Повторювання одного й теж з мого боку і наведення тих самих цитат і посилань на них набридає і не веде до результату.

Жаль, що замісь пошуку істини тут відчув тільки презирливе ставлення.

Отче Олеже. За що мені попередження? Я не маю права на власну думку щодо Інквізиції? В чому наговір? За вживання слова Інквізиція і знаряддя треба закрити людині доступ до форуму, хоча про цю інквізицію сказано не до теми і одним реченням? Чи не захопились ви захистом іміджу Церкви: то неможна називати злочинцем Фірташа бо меценат і не засуджений судом( як і Понтій Пилат та солдати що розпинали Ісуса), то не можна казати що Інквізиція застосовувала методи катування - що за цим губиться пошук правди?

Для чого далі мені продовжувати пробувати говорити одними категоріями з тими кому зручніше так як є.

Не цього очікував...

[о.Олег]

... Нажаль ви не слухаєте і не берете до уваги мої аргументи...

Ви нмсд не маєте аргументів, Тарасе - Ви подаєте якусь своєрідну фантазію (якою майже без змін повторились вже декілька разів поспіль), малюючи Бога під свої уявлення про те, що б Він мав, а що б не мав робити, які гени б мав чи не мав прийняти. А це все зовсім мало кого торкає і мені грішному було б байдуже (зовсім байдуже, про це вже писав), якби не те, що Бог так Зволив: вибрав собі народ і з нього Родився. Вибачте, що не виправдав Ваших очікувань. Але і не мушу. Ніхто не мусить. Просто - перечитав і одного разу було б достатньо і цікаво, якби не повторення - навіть би запам'яталося як одна з ідей, з якими цікаво "переспатись"/продумати. Повторення, що мали (так це виглядало, перепрошую) на меті будь що спонукати (спонукати) прийняти Ваш спосіб мислення - це і сміх, і жаль, і якусь відразу викликало. Отаке... Перепрошую, що ніхто з Вами не погоджується, але для людини нормально це певний сигнал...
З повагою, о.Олег
на деякий час візьму на себе сміливість закрити тему. Про Бога богословствуємо, а щось надто небожественно. Втишмося трошки

[о.Олег]

Отче Олеже. За що мені попередження? Я не маю права на власну думку щодо Інквізиції? В чому наговір? За вживання слова Інквізиція і знаряддя треба закрити людині доступ до форуму, хоча про цю інквізицію сказано не до теми і одним реченням? Чи не захопились ви захистом іміджу Церкви: то неможна називати злочинцем Фірташа бо меценат і не засуджений судом( як і Понтій Пилат та солдати що розпинали Ісуса), то не можна казати що Інквізиція застосовувала методи катування - що за цим губиться пошук правди? ...

Вам не було жодної заборони у зв'язку з вживанням прикладу Інквізиції доступатись до Форуму. Не знаю, про що Ви, але це було усне попередження (перечитайте) з не те, що "забороною" - з запрошенням говорити про Інквізицію в відповідній темі.
надалі модераторіали прошу обговорювати лише в ПП. Попередження
З повагою, о.Олег

[Тарас_]

Комісії з міжрелігійного діалогу

ХРИСТОС І ІНШІ РЕЛІГІЇ

Майкл Фітцджеральд

У своєму Апостольському посланні з підготовки та відзначення ювілею 2000 року, Папа Іван Павло II заявив, що "дві тисячі років, що минули з моменту народження Христа ... представляють надзвичайно великий ювілейний не тільки для християн, але і побічно для всього людства, враховуючи важливу роль, яку відіграє християнство протягом цих двох тисячоліть "(TMA 15).

Святіший Отець, підкресливши, «екуменічного і універсальний характер Священного Ювілейний» (TMA 55), передбачає можливість зустрічі всіх християн, організований в дусі «вдячних відкритість тих релігій, представники якої, можливо, забажає визнати радість загальні для всіх учнів Христових (там же). З святкуванням ювілейного відбудеться одночасно в Святу Землю, в Римі і в помісних Церков у всьому світі »(там же), здавалося б, що ця відкритість до людей інших релігій також повинні бути показані на місцевому рівні .

Які обмеження можна очікувати від людей інших релігій? Чи будуть вони готові приєднатися до християн у святкуванні народження Ісуса? Що вони думають про Ісуса Христа? Мета цієї короткої статті приймати швидкі подивимося, як послідовники деяких релігійних традицій може відповісти на це останнє питання.

Єврейської традиції

У зв'язку з єврейською традицією, важливо не випустити з уваги єврейство Ісуса. Існує не тільки факт його народження, але і його любов до Святого Письма і для храму про що свідчить його проповідь і її служіння в цілому. Слід пам'ятати також, що перші християни насправді були іудео-християни, хоча і дуже скоро язичники увійшли до церкви.

У перших двох століть, здається, не набагато опозиції з боку євреїв в Ісуса як людину. З 3-го століття, як християнська віра в божественність Христа стали більш яскраво виражений, а відстань між іудаїзмом і християнством росла, євреї прагнули ігнорувати Ісуса. Після 1000 року, коли переслідування євреїв збільшилося, і Ісус був сприймається як джерело всіх своїх бід, євреї зайняли більш критичну позицію. Проте деякі єврейські мудреці, письмовій формі між 12 і 14 століть, міг говорити про Ісуса як про "святий", а той, хто "служив для підготовки всього світу для поклоніння Богу в спілкуванні сердець».

Просвітництва принесла змін. Ісус вважається релігійних та етичних майстер, реформатор, людина віри. Він розглядається деякими як "месіанські" людини, але очевидно, що євреїв не приймають його як Месію чекали з боку Ізраїлю. Новий клімат, зафіксовані в Декларації Nostra Aetate Другий Ватиканський Собор дозволив євреям і християнам-новому поглянути на Ісуса.

Іслам

Коран »містить кілька проходів на Ісуса і Марії. Незаймане народження, роль Ісуса як пророка, його місія, щоб підтвердити Тори, але скасувати деякі з його заборон, покликання "помічників" у своїй місії, - всі ці особливості коранических портрет Ісуса.

Є так подібність з християнським розумінням Ісуса, але Є істотні відмінності. Божественність Христа заперечується, а також реальність розп'яття. Наприкінці свого життя спробі вбити Ісуса, але він поставляється й підняли до небес. Є ряд посилань на Ісуса в хадисі, традицій пов'язано з Мухамедом. Вони показують, повага до Ісуса і визнають його важливість, але вони підкреслюють, що він оцінює після Мухаммеда.

Мусульманських містиків писати про Ісуса як духовний вчитель, той, хто підкреслив, страх і любов до Бога, терпіння під час суду, відмови на користь Бога, аскетизм і бідність, смиренність і любов. Для Ібн Арабі (пом. 1240) Ісус є "печаткою святості".

Там може бути спокуса захопити деякі вирази, які використовуються в Коран "щодо Ісуса (" Слово "," Дух від Бога "), і розглядати їх як покажчики на віру в божественність Христа. Весь контекст коранических, з її сильними заперечення того, що Ісус є Бог, не вплине на такі процедури. Коли ми говоримо про Ісуса, з мусульманами, здавалося б краще взяти за відправну точку його повідомлення і звідси, роботи назад в людину і таємницю Христа.

Індуїзм

Індуси, які чули про Ісуса Христа від християнських місіонерів, відреагували по-різному. Деякі з них приїжджають помилуватися Ісуса, але без будь-яких почуття прихильності до нього. Інші прийшли до знаємо і любимо Ісуса, і взяли на себе зобов'язання до нього, але в контексті індуїзму. Треті відреагували на особистість Христа, прагнучи хрещення і включення в Церкві.

Махатма Ганді є прикладом того, хто захоплюється вченням Ісуса, але які, як він сам говорив, не був зацікавлений в історичною особистістю педагога. Він був особливо вражений Нагірній проповіді. Для нього Ісус, через своє послання, став етичним символом.

Багато індуси не мають труднощі у прийнятті Ісуса як божественного. Що вони знаходять важким є християнське розуміння, що втілення Бога в Ісусі є унікальним. Ісус часто розглядається як приклад найвищої самореалізації, мета хінді дхарми. Він вважається символом людського прогресу. Для деяких він стає більш комфортними, ніж історичне обличчя. Згідно індуїстської традиції, історія завжди забезпечує недосконале знання реальності. У такому контексті, виявити таємниці Ісуса Христа з історичним фактом вважається зниження Бога недосконалості.

Буддизм

Оскільки Будда свідомо уникав говорити про існування або неіснування Бога, очевидно, що буддисти будуть зазнавати труднощів, коли стикаються з християнської віри в Ісуса як Сина Божого, істинного Бога і істинного Людини. Однак деякі буддисти звернули серйозну увагу на Ісусі Христі. Сучасного японського вченого, Масао Абе не відіб'ється на самостійній спорожнення Христа, про який йдеться Полом (Флп. 2: 5-8). Він порівнює цю кенозису з поняттям шуньята (порожнеча) в буддизмі. Христос тут приклад відмови в себе (его). Так що можна сказати, що «Кожен день, тут і зараз, ми вмираємо, як стара людина, і воскреснути як нова людина з Христом».

Інші буддистів бачити Ісуса як визволителя, тому що він вчить людей правильний погляд на життя, допомагаючи їх з темряви й сліпоти. Ісус не накладає звільнення, а й пропонує їй через віру в нього. Для Далай-лама це співчуття Ісуса, що найбільше вражає. Він бачить важливість Євангельське вчення про любов до ближнього, доброта, прощення.

Буддисти природно схильні інтерпретувати Ісуса відповідно до їх власної системи мислення. Вони можуть бути залучені його вчення і його приклад. Вони можуть бути готові визнати Ісуса bodhisatva, той, хто відрікається від себе із співчуття до інших. І все ж, як і раніше залишається принципова різниця, тому що вони прийняли Ісуса як мудрий учитель, але не як божественне Особа.

Африканські традиційні релігії

В африканських традиційних релігій предків грають важливу роль. Виконавши свої дні, і постеживши традицій, звичаїв та сімейних обов'язків, померлих приходять вважатися захисниками і посередниками між Богом і людини. Вони є проявами джерело, з якого життя тече. Це життя отримав від Бога і має свою основу в Його владі.

Віра в Предки можуть бути опорою для віри в Ісуса. Бог Ісус Христос є Бог і життя. Ісус, який розділяє в цьому житті в абсолютно особливим чином, представляє себе як людину, яка дає життя і надає їй в надлишку (пор. Ів 10,10). З цієї точки зору Ісуса можна розглядати як предків, адже досконалості предків пар.

Ще одна проблема африканців, будь то традиційний або сучасний, це хвороба і пошуки зцілення. Хвороба не тільки фізичне, це стосується і відносин. Здоров'я залежить від підтримці гармонії в природних соціальних і космічних замовлень, видимих ​​і невидимих. Коли ця гармонія порушується, засоби правового захисту повинні бути прагнув.

Ісус представлений в Євангеліях як той, хто ходив зцілення. Він є як визволитель і цілитель. Завдяки його загоюючою дією він показує себе в контакті з людськими стражданнями. У зцілення він закликає до прихильності. Він каже розслабленому: «Наказую: встати, забрати свої носилки, і йдуть додому» (Мк 2,11). Це запрошення для подолання фаталістичне ставлення до хвороби і страждання.

Висновок

Це дуже швидкий погляд на різні релігійні традиції буде показано, що Є багато різних підходів до Ісуса. Як християни, ми вкорінені у нашій вірі в Ісуса як Сина Божого, Господа і Спасителя, і в нашій любові до нього. Саме ця віра і любов, яка дозволяє перейти до інших. Ми можемо відчувати, що, хоча вони не повною мірою розділяє нашу віру в Христа і наше прагнення до Нього, вони здатні ходити частину шляху разом з нами. Це може спонукати нас запросити, щоб вони були пов'язані в деяких відносинах з нашими святкування 2000-річчя Різдва Христового.

переклад ол-лайн перекладачем Гугл сторінки: CHRIST AND THE OTHER RELIGIONS

[Тарас_]

Єврейських коренях християнства

1. Ісус був і завжди залишався євреєм, його служіння було навмисно обмеженим "до загиблих овець дому Ізраїлевого» (Мт 15:24). Ісус є повністю людиною свого часу і свого оточення У єврейського палестинського одним з першого століття, тривог і надій якої він поділився. Це не може не підкреслити і реальність втілення і сам сенс історії спасіння, як було виявлено в Біблії (пор. Рим 1:3-4; Гал 4:4-5).

2. Jesuss відносини з біблійним законом і його більш-менш традиційної інтерпретації, безсумнівно, є складними і він проявив велику свободу по відношенню до нього (див. "антитези" з Нагірної проповіді: Mt 5:21-48, маючи на увазі екзегетичних труднощі; його ставлення до суворого додержання суботи: Мк 3:1-6 та ін.)

Але немає сумнівів, що він хотів би уявити собі права (пор. Гал 4:4), що він був обрізаний і представлені в храм, як і будь-який єврей свого часу (пор. Лк 2:21. 22-24) , що він пройшов навчання в дотриманні закону. Він звеличував повагу до нього (пор. Мт 5:17-20), і запропонував послуху до нього (пор. Мт 8:4). Ритм його життя був відзначений дотриманням паломництво на великі свята, навіть з дитинства (пор. Лк 2:41-50; Ін 2:13; 7:10 і т.д.). Важливість цикл єврейських свят неодноразово підкреслюється в Євангелії від Іоанна (пор. 2:13; 5:01: 7:2.10.37; 10:22; 12:01; 18:28; 19:42 і т.д.).

3. Слід зазначити також, що Ісус часто навчав у синагогах (пор. Мт 4:23: 9:35; Лк 4:15-18; Ін 18:20 і т.д.) і в храмі (пор. Ів 18:20 і т.д.. .), яку він відвідував так само як і учні навіть після Воскресіння (див., наприклад, Дії 2:46; 3:01: 21:26 і т.д.). Він побажав, щоб пу олова контексті синагозі богослужіння проголошення його месіанство (пор. Лк 4:16-21). Але насамперед він хотів би досягти вищий акт дар себе в умовах внутрішнього літургії Пасхи або принаймні пасхального свята (пор. Мк 14:1.12 і паралелі; Ін 18:28). Це також дозволяє кращого розуміння «Меморіал» характер Євхаристії.

4. Таким чином, Син Божий втілився по людях і людської сім'ї (пор. Гал 4:4; Рим 9:5). Це забирає нічого, навпаки, з того, що він народився для всіх людей (єврейські пастухи і язичницькі мудреці знаходяться на своєму ліжечку: Лк 2:80-20; Mt 2:1-12), і помер за всіх чоловіків (біля підніжжя хреста Є євреї, серед них Мері і Джон: Ін 19:25-27, і язичники, як сотник: Мк 15:39 і паралелі). Таким чином, він зробив двох народів один в його плоть (пор. Еф 2:14-17). Це пояснює, чому з Ecclesia змінного gentibus у нас є, в Палестині та інших країнах колишнього Ecclesia circumcisione, з яких Євсевій наприклад, говорить (HE IV, 5).

5. Його відносини з Фарисеї були не завжди і не повністю полемічний. З цієї Є багато доказів:

- Це фарисеї, які попереджають Ісус з ризиків він працює (Лк 13:31);

- Деякі фарисеї хвалять ш наприклад, "книжник" Мк 12:34;

- Ісус їсть з фарисеїв (Лк 7:36; 14:1).

6. Ісус акцій, при цьому більшість палестинських євреїв того часу, деякі фарисейських навчань: воскресіння тіла, форми благочестя, як милостиня, молитва, піст (пор. Мт 6:1-18) та літургійній практиці звертаючись до Бога, як Отця, пріоритет заповідь любові до Бога і ближнього (пор. Мк 12:28-34). Це так само і з Павлом (пор. Ді 23:8), який завжди вважав своє членство з фарисеїв, як почесне звання (див. там же 23:06;. 26:6; Філ 3:5).

7. Павло також, як і Сам Ісус, використовувані методи читання і тлумачення Писання і навчання своїх учнів, які були спільними для фарисеїв свого часу. Це відноситься і до використання притчами у служінні Ісуса, а також метод Ісус і Павло підтримки укладення з цитатою з Священного Писання.

8. Варто відзначити також, що фарисеї не згаданих у рахунках Passion. Гамаліїла (Дії 5:34-39) захищає апостолів у засіданні синедріону. Виключно негативну картину фарисеї, ймовірно, буде неточним і несправедливим (див. Керівні принципи , примітка 1, ... см. AAS, цит соч стор 76). Якщо в Євангеліях і в інших місцях Нового Завіту Є всі роду несприятливих посилання на фарисеїв, то їх слід розглядати на тлі, тлі складної і диверсифікованої руху.

Критика різних типів фарисеїв до того ж не вистачає в раввинских джерелах (див. вавилонського Талмуда, трактат Сота 22б та ін.) "Фарисейство" в зневажливому сенсі може бути широко поширена в будь-якої релігії. Вона може також підкреслити, що, якщо Ісус показує себе по відношенню до важких фарисеїв, то це тому, що він ближче до них, ніж з іншими сучасними єврейських груп (див. вище п. 17).

9. Все це повинно допомогти встати, щоб краще зрозуміти те, що апостол Павло каже (Рим. 11:16 і далі) про "корінний" і "гілки". Церква і християнство, бо всі їх новинки, знайти свій початок в єврейському середовищі першого століття нашої ери, і ще глибше в "задум Божий» ( Nostra Aetate , 4), реалізована в патріархи, Мойсей і Пророки (там же), аж до її завершення в Христі Ісусі.


IV. Євреїв у Новому Заповіті

1. Керівництво вже говорять (примітка 1), що "формула" Євреї іноді, залежно від контексту, означає "лідери євреїв" або "adversaria Ісуса, терміни, які краще передати думку євангеліста і уникнути появи щоб звинувачувати єврейський народ як такий ".

Об'єктивного уявлення про роль єврейського народу в Новому Завіті, повинні брати до уваги ці різні факти:

А. Євангелія є результатом тривалої і складної редакційної роботи. Догматичної конституції Dei Verbum , дотримуючись інструкції Папської Біблійної Комісії Sancta Mater Ecclesia, виділяє три етапи: "священної пишуть автори чотирьох Євангелій, вибравши дещо з багатьох, які були передані з вуст в уста або в письмовій формі, скорочення деяких з них синтез, експлікації деякі речі у зв'язку з ситуацією в Церкві, і що зберігають форму проголошення, але завжди таким чином, що вони сказали нам, чесним правду про Ісуса »(№ 19).

Тому вона не може бути виключено, що деякі посилання ворожих-менш сприятливими для євреїв їх історичного контексту, в конфліктах між народжуваної церкви та єврейської громади.

Певні суперечки відображають християнсько-єврейських відносин довгий час після часів Ісуса Христа.

Щоб встановити це значення капіталу, якщо ми хочемо, щоб виявити сенс деяких текстів Євангелія для християн сьогодні.

Все це повинно бути враховано при підготовці катехізації та проповіді за останні тижні тиждень Великого поста і Святий (пор. вже Керівництво II, а тепер ще й у Sussidi l'ecumenismo Нелла diocesi-ді-Рома, 1982, 144 б).

B. Ясно, з іншого боку, що були конфлікти між Ісусом і на окремі категорії євреїв свого часу, серед них фарисеї, з самого початку свого служіння (пор. Мк 2:1-11.24, 3:06 і т.д.) .

C. Існує більше того сумного факту, що більшість єврейського народу і його влади не вірять в Ісуса - факт, не тільки історії, а богословських підшипник, якого апостол Павло намагається проникнути в сенс (Рим. глава 9. -11).

D. Цей факт, як підкреслюється християнської місії розвинена, особливо серед язичників, неминуче вело до розриву між іудаїзмом і молоді Церкви, тепер неприводимого відокремлюються і розходяться у вірі, і цей етап справи знаходить своє відображення в текстах Нового Заповіт і особливо в Євангелії. Існує ніяких сумнівів гри вниз або затушовувати цей розрив, який міг тільки шкоди особистості обох сторін.

Проте це, звичайно, не скасовує духовного "зв'язок", про який говорить Ради ( Nostra Aetate , 4) і які ми пропонуємо зупинитися на цьому.

Є. Розмірковуючи про це у світлі Святого Письма, зокрема, від голови цитується по посланні до римлян, християни ніколи не повинні забувати, що віра є дар Божий (пор. Рим 9:12), і що ми ніколи не повинні судити совісті інших. Умовляння апостола Павла "не хвалився» у вашому ставленні до "кореневої" (Рим. 11:18) має свій повний момент.

Ф. Існує не покласти євреїв, які знали Ісуса і не вірити в нього, або тих, хто виступає проти проповіді апостолів, в одній площині з євреями, які прийшли після, або тих, на сьогоднішній день. Якщо відповідальність колишніх залишається загадкою приховані з Богом (Рим. 11:25), останні знаходяться в абсолютно іншій ситуації. II Ватиканський Собор у декларації про релігійну свободу вчить, що «всі люди повинні бути вільні від примусу" в такий мудрий, що в питаннях релігійної ніхто не буде змушений діяти таким чином, всупереч його власним переконанням. Також "утрималися від діючої у відповідності зі своїми власними переконаннями" (п. 2). Це одна з баз - проголошений Рада - або які Judeao-християнського діалогу лежить.

2. Делікатне питання про відповідальність за смерть Христа повинна розглядатися з точки зору соборного декларації Nostra Aetate 4, а також керівні принципи і пропозиції (III): "Що сталося в пристрасть (Христа) не може бути звинувачений по всій Юдеї життя, без різниці, ні від євреїв сьогодні ", тим більше, що" влада євреїв і тих, хто пішов за їхнім прикладом наполягали на смерті Христа ". Знову ж, далі: "Христос у своїй безмежній любові вільно пройшли його пристрасть і смерть за гріхи всіх людей, так що все може досягти спасіння" ( Nostra Aetate , 4). Катехизму Ради Трент вчить, що християнські грішники більше винен у смерті Христа, ніж ті кілька євреїв, які призвели до того, - вони дійсно "не знав, що вони робили" (пор. Лк 23:24), і ми знаємо, що дуже добре (Pars I, V душу населення, Quaest, XI). Точно так само і з тієї ж причини ", євреї не повинні бути представлені у вигляді відкидає або прокляті Богом, як якщо б подібні погляди випливали з Священного Писання" ( Nostra Aetate , 4), навіть якщо це правда, що "церкви це новий народ Божий "(там же).


В. літургія

1. Євреї і християни знаходимо в Біблії саме істота їх літургії: для проголошення Божого слова, відповідь на нього, молитва хвали і клопотання за живих і мертвих, звернення до Божого Милосердя. Літургія слова в свою структуру бере свій початок в іудаїзмі. Молитва Часів та інші богослужбові тексти і рецептура мають свої паралелі в іудаїзм як це роблять дуже формул з наших найповажніших молитов, серед них Отче наш.

Євхаристійної молитви і черпати натхнення з моделей в єврейській традиції. Як Іоанн Павло II сказав (в режимі розмови 6 березня 1982): "віри і релігійного життя єврейського народу, оскільки вони сповідують і практикують дотепер, може дуже допомогти нам краще зрозуміти деякі аспекти життя Церкви такі. у разі літургії ".

2. Це очевидно в particulary великих свят літургійного року, як і Великдень. Християни і євреї святкують Пасху: євреїв, історичних Пасхи, заглядаючи вперед, християн, Пасха здійснюється у смерті і воскресіння Христа, хоча все ще в очікуванні остаточного завершення (див. вище п. 9). До цих пір "меморіал", яка приходить до нас з єврейської традиції, з конкретним змістом відрізняється в кожному конкретному випадку. По обидві сторони, однак, є, як динамізм: для християн воно надає сенс Євхаристії (пор. антифон: «Про крижів Конвівіум), великодній свято і як такий прийняття сьогодення в минуле, але досвідчені в очікуванні того, що має прийти.


VI. Іудаїзму і християнства в історії

1. Історія Ізраїлю не закінчилася в 70 р. н.е. (див. Керівництво , II). Вона як і раніше, особливо в численні діаспори, які дозволили Ізраїлю провести на весь світ свідок - часто героїчні - його вірність єдиному Богові і "підняти його в присутності всіх живих" (Товит 13:4), , зберігаючи пам'ять про землю своїх предків у серцях їх надії (пасхальний седер).

Християни запрошують, щоб зрозуміти цю релігійну прихильність якого сягає своїм корінням у біблійній традиції, однак не роблячи свої власні будь-якої релігійної інтерпретації цього відношення (див. Декларацію Конференції американських католицьких єпископів, 20 листопада, 1975).

Існування Держави Ізраїль і його політичні рішення мають бути передбачені не в перспективі, яка сама по собі релігійний, але в їх посилання на загальні принципи міжнародного права.

Сталість Ізраїль (у той час як багато древніх народів зникли без сліду) є історичний факт, і знак, щоб бути інтерпретовані в задум Божий. Ми повинні в будь-якому випадку позбутися від традиційної ідеї людей карали, збереглися як живий аргумент на користь християнської апологетической. Залишається обраний народ ", чисте оливкове, на якому були щеплені галузі дикої оливки, що язичники" (Іван Павло II, 6 березня 1982 року, маючи на увазі Рим 11:17-24). Ми повинні пам'ятати, скільки баланс відносин між євреями і християнами більше двох тисяч років був негативним. Ми повинні нагадати собі, як сталість Ізраїлі супроводжується безперервної духовної плодючості, в рабинський період, в середні століття й у Новий час, беручи свій початок від спадщини якої ми давно спільно, причому настільки, що "віра і релігійного життя єврейського народу, оскільки вони сповідують і практикують дотепер, може дуже допомогти нам краще зрозуміти деякі аспекти життя Церкви "(Іван Павло II, 6 березня, 1982). Катехизація повинна, з іншого боку допомогти в розумінні сенсу для євреїв під час винищення 1939-1945 роки, і його наслідки.

2. Освіти і катехізації має дбати про проблему расизму, все ще активно в різних формах антисемітизму. Рада представлений у такий спосіб: "Крім того, (церкви) пам'ятати про її загальним надбанням з євреями і мотивовані духовної любові Євангелія і не політичними міркуваннями, висловлює жаль з приводу ненависті, переслідувань і прояви антисемітизму спрямовані проти євреїв Будь-коли і з будь-якого джерела "( Nostra Aetate , 4). Керівництво Коментар: "духовні зв'язки і історичні зв'язки обов'язковим церкви до іудаїзму засудити (на відміну від самого духу християнства) усі форми антисемітизму і дискримінації, які в жодному разі гідність людської особистості було б достатньо, щоб засудити "( Керівництво , преамбула).

переклад Google Translate: уривок з COMMISSION FOR RELIGIOUS RELATIONS WITH THE JEWS

[Тарас_]

КОРЕНІ ANTI-іудаїзму в християнському середовищі

Ісус з Назарета очима єврейських письменників ХХ СТОЛІТТЯ *

Джозеф Сіверс

Було відзначено, досить давно, що іудаїзм і християнство мають великим небажанням спільного: повністю і відкрито визнає, що Ісус був євреєм. Ми, християни, часто створюють для себе образ Христа відірвані від своєї землі, від свого часу, і від свого народу. Замість цього для євреїв, протягом багатьох століть, Ісус був він від імені якої вони піддавалися переслідуванням і тому важко було вважати його одним з них.

Але це не означає, що не було літератури, природа яких іноді полеміці, іноді апологетичні, на Ісуса з точки зору євреїв. Він також повинен бути швидко підтвердив, що не всі єврейські автори, які зацікавлені самі в аргументі зробив це спеціально, як євреї, і що ні автор може говорити від імені "євреїв". Насправді, як правило, кожен автор висловлює лише свою особисту думку, засноване на власних досліджень і з особистої точки зору, які можуть бути розділені між кількістю людей, більш-менш, в різних номерів. На єврейських поглядів на Ісуса ми знаходимо дуже багато книг і статей. (1)

Ми відклали ці дослідження для більш детальної картини різних аспектів їхнього розвитку на Ісусі. Тут ми обмежимося пропозицією в деяких книгах, які вплинули в першій половині нашого століття і більш широкий вибір, якщо не на всі повні, в останні десятиліття. (2) Таким чином, ми не вважаємо всі роботи, які роблять в першу чергу не говорити на цю тему, хоча й у філософсько-релігійних працях Розенцвейга і Бубера, в різних картинах Шагала, а в багатьох єврейських літературних творах ми знаходимо багато цікавих висловів на Ісусі.

Клод Монтефіоре, показник ліберального іудаїзму в Англії, був одним з першим, щоб написати коментар до Євангелія від єврейської точки зору, але співчутливо до християнства. (3) Його робота не стільки даний оригінальні ідеї, як це робить синтез досліджень з Євангеліями, в той час, християнські вчені. Монтефіоре говорив з такою irenic тоном, що він іноді звинувачують в переїхавши занадто близько до християнства, навіть якщо він завжди залишався вірним іудаїзму.

Але більш відомий, ніж робота Монтефіоре в тому, що з Клаузнер, які, замість того щоб зосередитися на вивченні Нового Завіту християнських авторів, намагався зрозуміти і уявити Ісуса в його історичному контексті. (4) оригінальність своїй книзі не лежить В одному афірмації, але в поданні дослідження на Ісуса, щоб єврейська громадськість у єврейській мові.

Клаузнер підкреслює єврейського середовища, в якій Ісус жив і в якому його вчення мало місце. Він стверджує: «Ісус з Назарету ... була виключно продуктом Палестині, продукт чистого іудаїзму, без будь-яких зовнішніх добавок. Існували багатьох язичників в Галілеї, але Ісус не був під їх впливом ... Всі без винятку його вчення може бути пояснено винятково через біблійні і фарисейського іудаїзму свого часу »(5). Поки він бачить походження його вчення на Ісуса в іудаїзм, Клаузнер сильно суддів - за його словами - надмірним і небезпечним радикалізмом етики Ісуса. За Клаузнер це призвело до розриву між шкідливим релігійним ідеалом і повсякденній практиці (6). Навіть якщо ми не не слідувати Клаузнер в полеміці, які мають більше спільного з тисячолітньою історією антисемітизму з боку християн, ніж з фігурою Ісуса, може бути, він може бути корисний, щоб побачити Ісуса розміщені повністю, «до остання »подих в іудаїзм свого часу.

Більш покоління, робота Клаузнер залишився найвпливовішим у своєму роді, навіть якщо він був підданий критиці за його "шкідливих" підхід до раввинской і християнських джерел. У темний період історії цього століття, між 1943 і 1946, Жюль Ісаак написав свою книгу «Ісус та Ізраїль" (7). У ній він намагається підкреслити єврейство Ісуса і його перших учнів. Він акцент на неточність звинувачення в богоубійстве зроблені протягом багатьох століть євреї. Книги сформульована в ряд пропозицій щодо боротьби з антисемітизмом у своїх християнських коренів. Цей програмний книга величезного резонансу, не стільки в області з вивчення історичного Ісуса, а на переоцінку відносин між євреями і християнами.

У 60-х, ми бачимо появу цілої серії книг про Ісуса, написану євреями. Першим, хто зазначив цей «Ми, євреї, і Ісус" Самуель Sandmel (8). Аж до своєї смерті в 1979 році, рабин Sandmel був професор Священного Писання і елліністичної літератури в знаменитому єврейському союзі коледжу Цинциннаті в США. Його робота дуже витвережували, в першу чергу на євреїв, але, очевидно, це було дуже сприятливим отримали й інші. Автор простежує історичний розвиток в розумінні Ісуса з боку християн та іудеїв. Його мета полягає в інформуванні і, щоб допомогти поліпшити взаєморозуміння між євреями і християнами. Основний інтерес полягає не стільки в цілях історичного Ісуса, як це повинно становище євреїв і християн сьогодні.

Навіть Шалом Бен-Хорін має таку ж тривогу, щоб сприяти кращому порозумінню між іудеями та християнами. Народився і виріс у Німеччині, з 1935 р. живе в Єрусалимі. В даний час він написав більше двадцяти книг (німецькою мовою, деякі з них також переведені на інші мови), в якому відносини між євреями і християнами є основоположним аспектом. Перш за все, він хоче, щоб християни розуміють коріння в іудаїзмі. Тут ми особливо зацікавлені в одному зі своїх перших книг, про особистість Ісуса з Назарета (9). Автор починає з передумови, що Ісус був євреєм свого часу, щоб зрозуміти - і знову відкрити для себе - тільки в його контексті єврейської, навіть якщо він був винятковою людиною. Бен-Хорін займає від уже знамениті слова Мартіна Бубера:

«З юності я помітив постать Ісуса, як і мій великий брат. Це християнство слід враховувати, розглянув його і вважає його як Бога і Спасителя, завжди здавався мені факт дуже серйозно, що я повинен спробувати зрозуміти, за його любов і за любов мою ... Моя відкрито братські відносини з ним завжди зміцніли і отримали чистіше більш ніж коли-небудь. І для мене, це більше, ніж коли-небудь певне, що він буде мати важливе місце в історії віри в Ізраїлі і що це місце не може бути обмежена ні з одним із звичайних категорій мислення »(10).

У спробі місце Ісуса, точніше в його контексті, Бен-Хорін стверджує:

«У цьому сенсі, ми вважаємо, не помилитися у дозволити Ісусу бути серед фарисеїв, природно, в середині нижньої групи опозиції. Сам Ісус навчав, як фарисей рабин, так і з високим рівнем влади, їх надмірну увагу має бути без сумніву, вважається як kerigmatic традиції »(11).

Ці теорії, що Ісус був частиною групи фарисеїв, проводиться в даний час багато вчених, і не тільки євреїв (12). Ісус фарисеєм: можливо, це шокує ідея для багатьох читачів. Насправді, вона не може бути доведено будь-яким з наших джерел, з Нового Завіту або інших осіб. Але, це вказує на істину, що часто забувають: що багато з вчення Ісуса не далекі від тих багатьох фарисеїв та рабинів, і їх наступників. Насправді, навіть якщо Ісус хочете створити полеміку з фарисеями, жодним чином не буде його вчення саме по собі поставив його з області іудаїзму. Фундаментальної теорії Бен-Хорін це «під грецьким особою Євангелія ховається, так би мовити, оригінальною єврейської традиції, в тому, що Ісус та його учні були євреями, чисто і виключно єврейським» (13).

Наслідуючи приклад Клаузнер та інших, тепер це факт, який дуже прийнято серед exegists як католицької та протестантської, бути обережним єврейського походження Євангелій. Але, це не так просто, як Бен-Chourin давайте це буде знати, бути впевненим у суб'єкт впливу цього фону. Природно, що для християнина неможливо стверджувати, що Ісус був однозначно єврейським. Часто Бен-Хорін заходить занадто далеко в своєму твердженні на Ісуса, так само як, коли, наприклад, він робить висновок, що Ісус був одружений, взятих з того, що він ніколи не звинувачував, щоб не бути вона (14). Незважаючи на це, серед робіт популярного персонажа він є найбільш продаваною книгою на італійському ринку.

Автор, який мав великого успіху у публіки, особливо в німецькомовних країнах, а тепер і в інших місцях, є Пінхас Lapide. Є близько 20 книг його німецькою мовою, які знаходяться на ринку, з яких Є деякі, які були переведені на італійську мову. Багато з них були народжені від конференції чи радіопрограми або по телебаченню, іноді в спілкуванні з відомими богословами, як Ранер, Мольтман і цигун. Найбільш провокаційним книга називається «Воскресіння - досвід єврейської віри" (15). У ньому він підтримує, що ідея окремого воскресіння присутній в іудаїзм часів Ісуса Христа і, отже, могла бути реанімовано (щоб потім померти ще раз), так само як він реанімував Лазаря. На жаль, тут ми маємо справу з тенденційною інтерпретації єврейських джерел, що призводить до очевидної близькість до християнської позиції. Здається, що такі твердження не служить кращому розумінню історичного Ісуса, і не служити в поглиблення діалогу між євреями і християнами. Навіть якщо Lapide зробив і продовжує робити багато чого для інформування величезного християнської громадськості на істотні відносини між християнством та іудаїзмом, необхідно провести різницю між твердженнями на основі доброї совісті і джерел і домовленостей, які сприяють кращому розумінню їх і інші затвердження зроблені в основному для своїх публічних ефект. Серед його інших публікацій, Lapide присвячує дуже корисний об'єм облави на єврейських уявлень про Ісуса. Особливий інтерес представляє розділ, присвячений лікуванню Ісуса в ізраїльських схоластичних текстів (16).

Замість цього, робота Девіда Флассер набагато більш різними, він почесний професор в Єврейському університеті в Єрусалимі, і відомий своїми роботами з Рукописи Мертвого моря та інших єврейських текстів, а також на Новий Завіт. Його перша книга про Ісуса мала великий успіх редакційні, з перекладами на різних мовах (17). У ньому Флассер спробував зробити фігуру Ісуса краще зрозуміло, він бачить Ісуса як представник справжніх іудаїзму, поруч з фарисеями, але критикує його. Флассер затверджується на два фронти: з одного боку, він хоче звільнити християн від того, що вони вважають, скептицизм, який занадто багато пояснюється exegests, особливо викликаних впливом Бультмана, а з іншого боку, між рядків, у прийнятті певних критика на Ісуса і фарисеїв, він також хоче критикувати деяких сучасних єврейських течій. Тому він бачить Ісуса як важливий характер не тільки для свого часу, а й для нашого часу (18).

Флассер посилюється цією думкою, і в певних аспектах зміна їх в одному зі своїх останніх робіт по притчах Ісуса. В одному дослідженні, яке простягається на більш ніж 300 сторінок, він намагається аналізувати, що сутність притчі Ісуса і те, що є зв'язок з раввинской притч. Він стверджує, що: «ми розуміємо, притчі Ісуса в правильному напрямку тільки тоді, коли ми вважаємо їх належними до літературного стилю рабинського притчі». (Стор. 279).

Потім автор справедливо наполягає на тому, що багато exegists Нового Завіту, навіть якщо вони знають про раввинской паралелі до текстів Нового Завіту, часто вони не знають, досить літературного чи історичного контексту. Тому Флассер намагається з усіма своїми засобами, в тому числі дуже сильна полеміка, щоб підкреслити необхідність читання вчення Ісуса в його єврейський контекст.

Серед exegists Нового Завіту, було розробці серії критеріїв для створення більш поручительство яких висловлювання Євангелія може бути пов'язано з самого Ісуса. Існує немає одностайності про те, що цей критерій може бути, але той, який бачили практично в кожному списку є так звані «критерії відмінності», що означає: якщо говорять, «різнорідні» з інтересів як примітивні християнські громади і від іудаїзму того часу, він буде вважатися справді Ісуса.

Flausser йде прямо в протилежному напрямку: він вважає, автентичні тексти Ісуса тих, які в основному відображають думки відповідно до інтересів рабинів і фарисеїв того часу. При цьому, він прикладає палець проблема, яку багато exegists вже перевершили, але все ж видно, наприклад, у багатьох богословських текстів, навіть останні з них: часто акцент ставиться на те, що Ісус був відділений від усіх інших , а не на те, що Слово стало в людини, як єврей і жив, викладав і помер як син свого народу, свого часу і своєї землі.

Набагато більше відрізняється від підходу Flausser є Вермес. Навіть у нього є глибоке розуміння і Нового Завіту та єврейської літератури того періоду. Вермес написав книгу з простим, але провокаційна назва: Ісус єврей (19). У ній він намагається проаналізувати перші контексті життя і вченні Ісуса, а потім різні назви даного Ісуса. Його метою є не піддавати точку зору, яка спеціально єврейської. Насправді, підзаголовок оригінального видання була читання Євангелій з боку історика. Проте, вважає він, посилаючись на Мартіна Бубера, що «ми, євреї, знаю, що Ісус в імпульсному, а в емоцію своєї єврейської суті, таким чином, в яких недоступні для язичників які покірні йому» (20). Вермес намагається уникати, за стільки, скільки його можливо, ідеологічних і теологічних упереджень. Він стверджує, що «ми наблизитися до Євангелій основному з упередженими ідеями. Християни читають їх у світлі своєї віри, євреїв переїхали старі підозри, агностики готовий до шокована і вчених Нового Завіту з шорами їхнього служіння »(21). Ці узагальнення природно пояснити повне частина правди, але це може бути корисно те, щоб бути в курсі різних точок зору.

Серед найбільш цікавих пропозицій Вермес є те, що бачити Ісуса в особливо сильний зв'язок з навколишнім середовищем Галілеї і з типом харизматичного іудаїзм, і деякі з тих експонентів Галілеї, добре відомі нам (22). Навіть якщо Вермес не закінчується аргумент, він спонукає нас до серйозним питанням: у якій єврейської атмосфері Ісус воскресив в?

Друга частина книги Вермес "присвячений деяким христологических назви Ісуса (пророка, Господь, Месія, син людський, Син Божий). На відміну від багатьох exegists, хто приписує більшість з цих назв пост-Паскуаль християнських громад, він приймає все як історично правдоподібними, крім того, що Месії, про який Ісус ніколи б не використовувалися або визнати, що інші відносять його до нього. Вермес використовує метод, який сам по собі є дуже цінним, тобто від аналізу того, що ці терміни, призначені для єврея першого століття. Він стверджує, що пророк, Господи, Сину Божий були терміни, що застосовуються для різних людей, і він наводить приклади, особливо в раввинской літературі. Найбільший суперечка виникла навколо тлумачення терміна «Син людський» вигляд Вермес (у цій книзі і в інших своїх досліджень, проведених в 1965). Він вважає, що: «вираз, син людський, такі гармонійні використання, служить людина, яка говорить в завуальованій манері посилатися на себе через сором'язливості, скромний або смирення», іншими словами, в уста Ісуса, він було б просто тяганина для особистого займенника «я» (23). Це не місце для обговорення цього спірного твердження, але ми лише відзначимо, що, навіть якщо її використання пов'язано в ухильну речі, це не применшує його важливості, в тієї ж епохи, есхатологічна фігура «Син людський », бачив у книзі Даниїла (7, 13 і в другій частині книги Еноха (cc. 37-71).

Очевидно, що для повного розуміння проблемної навколишнього Вермес там потрібна база знань Нового Завіту і сучасного іудаїзму, але автор пише як для спеціаліста (з великою кількістю документації у виносках), а також для більш широку суспільну. Звичайно, його це не останнє слово з цього питання - навіть Вермес сам бачить свою книгу як початок серії з трьох томів. Але, можливо, до цих пір, його перша спроба, яка має більшість вдалося поставити Ісуса в іудаїзм свого часу (24).

В останні кілька років, особливо в Північній Америці, де все більше і більше євреїв меншість оточенні інших меншин, в якому Є також християни, діалог між євреями і християнами зробили кілька помітний прогрес, навіть якщо залишається ще довгий шлях попереду. Людей, які втягнуті в цей діалог на різних рівнях завжди меншість у меншості, як на єврейській частині, як на християнську частину. Плоди цього клімату також серія книг з нашої теми.

Один з них є те, що Харві Фалька, з плиткою "Ісус фарисея" (25). Автор ортодоксальний рабин, зі знанням дуже великий єврейські джерела, навіть якщо більш традиційний, ніж науковим. Фальк бере ініціативу з твердженням одного зі своїх знаменитих предків, рабин Яків Емден (1697-1776), що Ісус прийшов, щоб заснувати нову релігію для язичників, заснований на так звані сім заповідей Ноя (26) . Навіть якщо відносини Емден про Ісуса, Павло і християнство дуже позитивний в цілому, слід розглядати в контексті його дуже жорсткі полеміки з іншими єврейськими групами (особливо послідовники помилкового Месії, Sabbatai Цві), його праці з відносини між християнством та іудаїзмом залишаються дуже важливі документи, які в даний час більш доступним, завдяки роботі Фальк.

Ми вже відзначали, що спроба поставити Ісуса повністю в середині фарисеї приречена на провал, але незважаючи на це, роботи Фалька, який використовує джерела відповідно до вельми традиційними методами, а не в історико-критичного чином, дуже цікаво. Він намагається показати, як у багатьох випадках Ісус був в істотному згоду з цим фарисейської школи Гилеля, який на той час являли собою меншість, але пізніше став визначальною силою. Крім подробиць, це дійсно знак нового клімату, якщо така робота може бути написана православним рабин і опубліковано католицьких видавництва.

Якщо клімат діалогу, народжені поза невимовна трагедія нацизму, дав можливість євреям стати більш спокійно ближче до Ісуса, він також повинен сказати, що в багатьох єврейських авторів важливий елемент у відносинах з суб'єктом є одним про тривогу запобігання можливого християнського антисемітизму. Якщо насамперед у роботах Флассер і Вермес ми бачимо дискусії, яка час від часу нагрівається з позицій християнської exegists, Боровітц йде на крок далі. В клімату впливають кілька десятиліть плідного діалогу між єврейськими та християнськими вченими, він вирішив вивчати, як багато християнські богослови сьогодні бачити Ісуса. Він не стільки спробувати досягти історичного Ісуса, як він намагається зробити оцінку різних христологических досліджень. Він каже:

«Я відчував, що детальне вивчення богословських області християнства і іудаїзму, які мають радикально різні точки зору, було б запропонувати багато цікавих прикладів для логіки міжрелігійного обговорення ... Якщо діалог між євреями і християнами повинна мати сенс, ми повинні бути готові недвозначно властиві питання про християнському вченні про Христа »(27).

Допомогли у виборі текстів деяких католицьких і протестантських богословів, він намагається побачити, як ці Christologics дати адекватний образ єврейського контексту Ісуса і особливо те, що ставлення висловлюють по відношенню до євреїв і іудаїзму. Його висновки, що навіть у вибраних текстах немає жодних ознак антисемітизму, часто навіть, іудаїзм в цілому, або фарисеями, зокрема, служити негативний фон для новизну Євангелія та унікальність Ісуса. Деякі автори чутливі до того, що Ісус був євреєм свого часу, але і в своїх творах цей елемент здається, забув в деяких інших контекстах. Занадто часто навіть, гідного це заголовок недавній роботі добре знають католицької exegist Норберт Lohfink: "єврейський аспект у християнстві - просторово втратили" (28).

Ми говорили багато про різницю між історичним Ісусом Христом і християнської віри. Часто християнські автори бачать тільки "Христос", або тому, що вони дають менше значення історичного факту або тому що, як Бультман, вважають практично неможливим досягнення історичного Ісуса через подвійний фільтр з авторів Нового Завіту і християнської співтовариство першого століття. Замість цього, єврейських авторів легше визнати "історичну" Ісус і визнати в ньому деякі обриси, які добре знайомі в раввинской літературі і в інших творах єврейського походження.

У своєму прагненні знайти справжній Ісус, Нео-testamental exegists, занадто часто підкреслюють тільки те, що є унікальним у своєму вченні, і тому, як правило, відокремити його від обох іудаїзму того часу, як з первісної церкви. Навіть якщо ця операція є методологічно необхідно в певні моменти, це не дає нам справжнього Ісуса, але це дає нам або геній творчості або ексцентричний чоловік (залежно від точки зору), тому людина відділений від свого оточення.

З іншого боку, багато авторів, і не тільки єврейські, постарайтеся побачити Ісуса виключно в контексті своїх єврейських і атрибут майже кожного конфлікту з ним, щоб євангелісти чи розвиток первісної церкви. Виходячи тому в цьому баченні, ми бачимо Ісуса тільки як єврей, а потім принципово вірний і спостережливий, з, можливо, деякі виняткові ідеї (29).

З історичної точки зору це не здається, що є просте рішення цієї дилеми Ісус повністю відокремлені або повністю в середині свого оточення. Для цього також з абсолютно історичної точки зору, постійний діалог між цими двома тенденціями важливо. Це, тобто впливає не тільки для вивчення Ісуса, але і для вивчення юдаїзму. Насправді, може бути, навіть боязко, зростає думка, виражена, наприклад, Алан Сегал, який говорить, ні в християнстві, ні в іудаїзмі «вони можуть бути зрозумілі повністю у відриві один від одного. Свідок один необхідний продемонструвати істинність інших, і навпаки »(30).

Інтерес до історичної Ісус в ці останні кілька років, здається, постійно зростає, як серед католиків і протестантів, а також між людьми інших вір і переконань. У каталог Бібліотеки Конгресу 1975 року, Є 66 назв під заголовком Ісуса Христа-єврейської інтерпретації, які виявляються. Тому неможливо, щоб потім спробувати зображення навіть приблизно повний. Але, я хотів би завершити цей огляд з посиланням на не менше двох інших томів.

Джейкоб Нейснер, отримавши ідеї з різних текстів, запропонував відповідь на Ісуса, з повагою, висловлюючи свою незгоду (31). На його думку, діалог має починатися з чіткого визнання інакшості іншого. Він не боїться, щоб негайно покласти на стіл відмінності між вченням Ісуса і рабини, як він сприймає їх. Крім можливої ​​критики конкретних точках цього розголошенні книгу, він може бути освіжаючим для діалогу, щоб підкреслити не тільки те, що спільного між Ісусом та іншими євреями свого часу і нашого часу, але і те, що відрізняє його від інших.

Проект, який видався б неможливо розглянути навіть кілька років тому знайти вираз в невеликий, але значний обсяг, озаглавлений: ". Євреїв і християн Розмова про Ісуса (32) містить внесок вісім вчених, євреїв і християн, серія дискусій на цю тему, обговорення якої, залежно від передмові привернуло участь кілька тисяч осіб, кожен раз. Тому, принаймні в деяких середовищах, сьогодні можна говорити про Ісуса разом, без докорів совісті або напругу, і без удаваної irenicism.

Може бути, сьогодні ми можемо з упевненістю підтвердити, що Ісус з Назарету відноситься до євреїв і християн. Богословські оцінки про те, хто він є, залишається природним той факт, що нас розділяє. Але ми можемо разом визнати в ньому вчитель і жертвою гноблення. Існує довгий єврейської традиції, актуалізується в особливим чином під час Голокосту (нацистського переслідування), який визнав в Ісусі переслідував євреїв - іноді християнами themselvesn (33). Якщо якимось чином ми можемо зробити це поняття наші, ми не тільки привести Ісуса у своє єврейське контексті, але страждання, які в минулому занадто часто ділять євреїв і християн, можливо, може стати більш глибоке елемент солідарності і нова точка від'їзд (34).

переклад Google Translate: JESUS OF NAZARETH AS SEEN BY JEWISH WRITERS OF THE XX CENTURY

[Тарас_]

КОРЕНІ ANTI-іудаїзму в християнському середовищі

Ісус з Назарета очима єврейських письменників ХХ СТОЛІТТЯ *

Джозеф Сіверс

Було відзначено, досить давно, що іудаїзм і християнство мають великим небажанням спільного: повністю і відкрито визнає, що Ісус був євреєм. Ми, християни, часто створюють для себе образ Христа відірвані від своєї землі, від свого часу, і від свого народу. Замість цього для євреїв, протягом багатьох століть, Ісус був він від імені якої вони піддавалися переслідуванням і тому важко було вважати його одним з них.

Але це не означає, що не було літератури, природа яких іноді полеміці, іноді апологетичні, на Ісуса з точки зору євреїв. Він також повинен бути швидко підтвердив, що не всі єврейські автори, які зацікавлені самі в аргументі зробив це спеціально, як євреї, і що ні автор може говорити від імені "євреїв". Насправді, як правило, кожен автор висловлює лише свою особисту думку, засноване на власних досліджень і з особистої точки зору, які можуть бути розділені між кількістю людей, більш-менш, в різних номерів. На єврейських поглядів на Ісуса ми знаходимо дуже багато книг і статей. (1)

Ми відклали ці дослідження для більш детальної картини різних аспектів їхнього розвитку на Ісусі. Тут ми обмежимося пропозицією в деяких книгах, які вплинули в першій половині нашого століття і більш широкий вибір, якщо не на всі повні, в останні десятиліття. (2) Таким чином, ми не вважаємо всі роботи, які роблять в першу чергу не говорити на цю тему, хоча й у філософсько-релігійних працях Розенцвейга і Бубера, в різних картинах Шагала, а в багатьох єврейських літературних творах ми знаходимо багато цікавих висловів на Ісусі.

Клод Монтефіоре, показник ліберального іудаїзму в Англії, був одним з першим, щоб написати коментар до Євангелія від єврейської точки зору, але співчутливо до християнства. (3) Його робота не стільки даний оригінальні ідеї, як це робить синтез досліджень з Євангеліями, в той час, християнські вчені. Монтефіоре говорив з такою irenic тоном, що він іноді звинувачують в переїхавши занадто близько до християнства, навіть якщо він завжди залишався вірним іудаїзму.

Але більш відомий, ніж робота Монтефіоре в тому, що з Клаузнер, які, замість того щоб зосередитися на вивченні Нового Завіту християнських авторів, намагався зрозуміти і уявити Ісуса в його історичному контексті. (4) оригінальність своїй книзі не лежить В одному афірмації, але в поданні дослідження на Ісуса, щоб єврейська громадськість у єврейській мові.

Клаузнер підкреслює єврейського середовища, в якій Ісус жив і в якому його вчення мало місце. Він стверджує: «Ісус з Назарету ... була виключно продуктом Палестині, продукт чистого іудаїзму, без будь-яких зовнішніх добавок. Існували багатьох язичників в Галілеї, але Ісус не був під їх впливом ... Всі без винятку його вчення може бути пояснено винятково через біблійні і фарисейського іудаїзму свого часу »(5). Поки він бачить походження його вчення на Ісуса в іудаїзм, Клаузнер сильно суддів - за його словами - надмірним і небезпечним радикалізмом етики Ісуса. За Клаузнер це призвело до розриву між шкідливим релігійним ідеалом і повсякденній практиці (6). Навіть якщо ми не не слідувати Клаузнер в полеміці, які мають більше спільного з тисячолітньою історією антисемітизму з боку християн, ніж з фігурою Ісуса, може бути, він може бути корисний, щоб побачити Ісуса розміщені повністю, «до остання »подих в іудаїзм свого часу.

Більш покоління, робота Клаузнер залишився найвпливовішим у своєму роді, навіть якщо він був підданий критиці за його "шкідливих" підхід до раввинской і християнських джерел. У темний період історії цього століття, між 1943 і 1946, Жюль Ісаак написав свою книгу «Ісус та Ізраїль" (7). У ній він намагається підкреслити єврейство Ісуса і його перших учнів. Він акцент на неточність звинувачення в богоубійстве зроблені протягом багатьох століть євреї. Книги сформульована в ряд пропозицій щодо боротьби з антисемітизмом у своїх християнських коренів. Цей програмний книга величезного резонансу, не стільки в області з вивчення історичного Ісуса, а на переоцінку відносин між євреями і християнами.

У 60-х, ми бачимо появу цілої серії книг про Ісуса, написану євреями. Першим, хто зазначив цей «Ми, євреї, і Ісус" Самуель Sandmel (8). Аж до своєї смерті в 1979 році, рабин Sandmel був професор Священного Писання і елліністичної літератури в знаменитому єврейському союзі коледжу Цинциннаті в США. Його робота дуже витвережували, в першу чергу на євреїв, але, очевидно, це було дуже сприятливим отримали й інші. Автор простежує історичний розвиток в розумінні Ісуса з боку християн та іудеїв. Його мета полягає в інформуванні і, щоб допомогти поліпшити взаєморозуміння між євреями і християнами. Основний інтерес полягає не стільки в цілях історичного Ісуса, як це повинно становище євреїв і християн сьогодні.

Навіть Шалом Бен-Хорін має таку ж тривогу, щоб сприяти кращому порозумінню між іудеями та християнами. Народився і виріс у Німеччині, з 1935 р. живе в Єрусалимі. В даний час він написав більше двадцяти книг (німецькою мовою, деякі з них також переведені на інші мови), в якому відносини між євреями і християнами є основоположним аспектом. Перш за все, він хоче, щоб християни розуміють коріння в іудаїзмі. Тут ми особливо зацікавлені в одному зі своїх перших книг, про особистість Ісуса з Назарета (9). Автор починає з передумови, що Ісус був євреєм свого часу, щоб зрозуміти - і знову відкрити для себе - тільки в його контексті єврейської, навіть якщо він був винятковою людиною. Бен-Хорін займає від уже знамениті слова Мартіна Бубера:

«З юності я помітив постать Ісуса, як і мій великий брат. Це християнство слід враховувати, розглянув його і вважає його як Бога і Спасителя, завжди здавався мені факт дуже серйозно, що я повинен спробувати зрозуміти, за його любов і за любов мою ... Моя відкрито братські відносини з ним завжди зміцніли і отримали чистіше більш ніж коли-небудь. І для мене, це більше, ніж коли-небудь певне, що він буде мати важливе місце в історії віри в Ізраїлі і що це місце не може бути обмежена ні з одним із звичайних категорій мислення »(10).

У спробі місце Ісуса, точніше в його контексті, Бен-Хорін стверджує:

«У цьому сенсі, ми вважаємо, не помилитися у дозволити Ісусу бути серед фарисеїв, природно, в середині нижньої групи опозиції. Сам Ісус навчав, як фарисей рабин, так і з високим рівнем влади, їх надмірну увагу має бути без сумніву, вважається як kerigmatic традиції »(11).

Ці теорії, що Ісус був частиною групи фарисеїв, проводиться в даний час багато вчених, і не тільки євреїв (12). Ісус фарисеєм: можливо, це шокує ідея для багатьох читачів. Насправді, вона не може бути доведено будь-яким з наших джерел, з Нового Завіту або інших осіб. Але, це вказує на істину, що часто забувають: що багато з вчення Ісуса не далекі від тих багатьох фарисеїв та рабинів, і їх наступників. Насправді, навіть якщо Ісус хочете створити полеміку з фарисеями, жодним чином не буде його вчення саме по собі поставив його з області іудаїзму. Фундаментальної теорії Бен-Хорін це «під грецьким особою Євангелія ховається, так би мовити, оригінальною єврейської традиції, в тому, що Ісус та його учні були євреями, чисто і виключно єврейським» (13).

Наслідуючи приклад Клаузнер та інших, тепер це факт, який дуже прийнято серед exegists як католицької та протестантської, бути обережним єврейського походження Євангелій. Але, це не так просто, як Бен-Chourin давайте це буде знати, бути впевненим у суб'єкт впливу цього фону. Природно, що для християнина неможливо стверджувати, що Ісус був однозначно єврейським. Часто Бен-Хорін заходить занадто далеко в своєму твердженні на Ісуса, так само як, коли, наприклад, він робить висновок, що Ісус був одружений, взятих з того, що він ніколи не звинувачував, щоб не бути вона (14). Незважаючи на це, серед робіт популярного персонажа він є найбільш продаваною книгою на італійському ринку.

Автор, який мав великого успіху у публіки, особливо в німецькомовних країнах, а тепер і в інших місцях, є Пінхас Lapide. Є близько 20 книг його німецькою мовою, які знаходяться на ринку, з яких Є деякі, які були переведені на італійську мову. Багато з них були народжені від конференції чи радіопрограми або по телебаченню, іноді в спілкуванні з відомими богословами, як Ранер, Мольтман і цигун. Найбільш провокаційним книга називається «Воскресіння - досвід єврейської віри" (15). У ньому він підтримує, що ідея окремого воскресіння присутній в іудаїзм часів Ісуса Христа і, отже, могла бути реанімовано (щоб потім померти ще раз), так само як він реанімував Лазаря. На жаль, тут ми маємо справу з тенденційною інтерпретації єврейських джерел, що призводить до очевидної близькість до християнської позиції. Здається, що такі твердження не служить кращому розумінню історичного Ісуса, і не служити в поглиблення діалогу між євреями і християнами. Навіть якщо Lapide зробив і продовжує робити багато чого для інформування величезного християнської громадськості на істотні відносини між християнством та іудаїзмом, необхідно провести різницю між твердженнями на основі доброї совісті і джерел і домовленостей, які сприяють кращому розумінню їх і інші затвердження зроблені в основному для своїх публічних ефект. Серед його інших публікацій, Lapide присвячує дуже корисний об'єм облави на єврейських уявлень про Ісуса. Особливий інтерес представляє розділ, присвячений лікуванню Ісуса в ізраїльських схоластичних текстів (16).

Замість цього, робота Девіда Флассер набагато більш різними, він почесний професор в Єврейському університеті в Єрусалимі, і відомий своїми роботами з Рукописи Мертвого моря та інших єврейських текстів, а також на Новий Завіт. Його перша книга про Ісуса мала великий успіх редакційні, з перекладами на різних мовах (17). У ньому Флассер спробував зробити фігуру Ісуса краще зрозуміло, він бачить Ісуса як представник справжніх іудаїзму, поруч з фарисеями, але критикує його. Флассер затверджується на два фронти: з одного боку, він хоче звільнити християн від того, що вони вважають, скептицизм, який занадто багато пояснюється exegests, особливо викликаних впливом Бультмана, а з іншого боку, між рядків, у прийнятті певних критика на Ісуса і фарисеїв, він також хоче критикувати деяких сучасних єврейських течій. Тому він бачить Ісуса як важливий характер не тільки для свого часу, а й для нашого часу (18).

Флассер посилюється цією думкою, і в певних аспектах зміна їх в одному зі своїх останніх робіт по притчах Ісуса. В одному дослідженні, яке простягається на більш ніж 300 сторінок, він намагається аналізувати, що сутність притчі Ісуса і те, що є зв'язок з раввинской притч. Він стверджує, що: «ми розуміємо, притчі Ісуса в правильному напрямку тільки тоді, коли ми вважаємо їх належними до літературного стилю рабинського притчі». (Стор. 279).

Потім автор справедливо наполягає на тому, що багато exegists Нового Завіту, навіть якщо вони знають про раввинской паралелі до текстів Нового Завіту, часто вони не знають, досить літературного чи історичного контексту. Тому Флассер намагається з усіма своїми засобами, в тому числі дуже сильна полеміка, щоб підкреслити необхідність читання вчення Ісуса в його єврейський контекст.

Серед exegists Нового Завіту, було розробці серії критеріїв для створення більш поручительство яких висловлювання Євангелія може бути пов'язано з самого Ісуса. Існує немає одностайності про те, що цей критерій може бути, але той, який бачили практично в кожному списку є так звані «критерії відмінності», що означає: якщо говорять, «різнорідні» з інтересів як примітивні християнські громади і від іудаїзму того часу, він буде вважатися справді Ісуса.

Flausser йде прямо в протилежному напрямку: він вважає, автентичні тексти Ісуса тих, які в основному відображають думки відповідно до інтересів рабинів і фарисеїв того часу. При цьому, він прикладає палець проблема, яку багато exegists вже перевершили, але все ж видно, наприклад, у багатьох богословських текстів, навіть останні з них: часто акцент ставиться на те, що Ісус був відділений від усіх інших , а не на те, що Слово стало в людини, як єврей і жив, викладав і помер як син свого народу, свого часу і своєї землі.

Набагато більше відрізняється від підходу Flausser є Вермес. Навіть у нього є глибоке розуміння і Нового Завіту та єврейської літератури того періоду. Вермес написав книгу з простим, але провокаційна назва: Ісус єврей (19). У ній він намагається проаналізувати перші контексті життя і вченні Ісуса, а потім різні назви даного Ісуса. Його метою є не піддавати точку зору, яка спеціально єврейської. Насправді, підзаголовок оригінального видання була читання Євангелій з боку історика. Проте, вважає він, посилаючись на Мартіна Бубера, що «ми, євреї, знаю, що Ісус в імпульсному, а в емоцію своєї єврейської суті, таким чином, в яких недоступні для язичників які покірні йому» (20). Вермес намагається уникати, за стільки, скільки його можливо, ідеологічних і теологічних упереджень. Він стверджує, що «ми наблизитися до Євангелій основному з упередженими ідеями. Християни читають їх у світлі своєї віри, євреїв переїхали старі підозри, агностики готовий до шокована і вчених Нового Завіту з шорами їхнього служіння »(21). Ці узагальнення природно пояснити повне частина правди, але це може бути корисно те, щоб бути в курсі різних точок зору.

Серед найбільш цікавих пропозицій Вермес є те, що бачити Ісуса в особливо сильний зв'язок з навколишнім середовищем Галілеї і з типом харизматичного іудаїзм, і деякі з тих експонентів Галілеї, добре відомі нам (22). Навіть якщо Вермес не закінчується аргумент, він спонукає нас до серйозним питанням: у якій єврейської атмосфері Ісус воскресив в?

Друга частина книги Вермес "присвячений деяким христологических назви Ісуса (пророка, Господь, Месія, син людський, Син Божий). На відміну від багатьох exegists, хто приписує більшість з цих назв пост-Паскуаль християнських громад, він приймає все як історично правдоподібними, крім того, що Месії, про який Ісус ніколи б не використовувалися або визнати, що інші відносять його до нього. Вермес використовує метод, який сам по собі є дуже цінним, тобто від аналізу того, що ці терміни, призначені для єврея першого століття. Він стверджує, що пророк, Господи, Сину Божий були терміни, що застосовуються для різних людей, і він наводить приклади, особливо в раввинской літературі. Найбільший суперечка виникла навколо тлумачення терміна «Син людський» вигляд Вермес (у цій книзі і в інших своїх досліджень, проведених в 1965). Він вважає, що: «вираз, син людський, такі гармонійні використання, служить людина, яка говорить в завуальованій манері посилатися на себе через сором'язливості, скромний або смирення», іншими словами, в уста Ісуса, він було б просто тяганина для особистого займенника «я» (23). Це не місце для обговорення цього спірного твердження, але ми лише відзначимо, що, навіть якщо її використання пов'язано в ухильну речі, це не применшує його важливості, в тієї ж епохи, есхатологічна фігура «Син людський », бачив у книзі Даниїла (7, 13 і в другій частині книги Еноха (cc. 37-71).

Очевидно, що для повного розуміння проблемної навколишнього Вермес там потрібна база знань Нового Завіту і сучасного іудаїзму, але автор пише як для спеціаліста (з великою кількістю документації у виносках), а також для більш широку суспільну. Звичайно, його це не останнє слово з цього питання - навіть Вермес сам бачить свою книгу як початок серії з трьох томів. Але, можливо, до цих пір, його перша спроба, яка має більшість вдалося поставити Ісуса в іудаїзм свого часу (24).

В останні кілька років, особливо в Північній Америці, де все більше і більше євреїв меншість оточенні інших меншин, в якому Є також християни, діалог між євреями і християнами зробили кілька помітний прогрес, навіть якщо залишається ще довгий шлях попереду. Людей, які втягнуті в цей діалог на різних рівнях завжди меншість у меншості, як на єврейській частині, як на християнську частину. Плоди цього клімату також серія книг з нашої теми.

Один з них є те, що Харві Фалька, з плиткою "Ісус фарисея" (25). Автор ортодоксальний рабин, зі знанням дуже великий єврейські джерела, навіть якщо більш традиційний, ніж науковим. Фальк бере ініціативу з твердженням одного зі своїх знаменитих предків, рабин Яків Емден (1697-1776), що Ісус прийшов, щоб заснувати нову релігію для язичників, заснований на так звані сім заповідей Ноя (26) . Навіть якщо відносини Емден про Ісуса, Павло і християнство дуже позитивний в цілому, слід розглядати в контексті його дуже жорсткі полеміки з іншими єврейськими групами (особливо послідовники помилкового Месії, Sabbatai Цві), його праці з відносини між християнством та іудаїзмом залишаються дуже важливі документи, які в даний час більш доступним, завдяки роботі Фальк.

Ми вже відзначали, що спроба поставити Ісуса повністю в середині фарисеї приречена на провал, але незважаючи на це, роботи Фалька, який використовує джерела відповідно до вельми традиційними методами, а не в історико-критичного чином, дуже цікаво. Він намагається показати, як у багатьох випадках Ісус був в істотному згоду з цим фарисейської школи Гилеля, який на той час являли собою меншість, але пізніше став визначальною силою. Крім подробиць, це дійсно знак нового клімату, якщо така робота може бути написана православним рабин і опубліковано католицьких видавництва.

Якщо клімат діалогу, народжені поза невимовна трагедія нацизму, дав можливість євреям стати більш спокійно ближче до Ісуса, він також повинен сказати, що в багатьох єврейських авторів важливий елемент у відносинах з суб'єктом є одним про тривогу запобігання можливого християнського антисемітизму. Якщо насамперед у роботах Флассер і Вермес ми бачимо дискусії, яка час від часу нагрівається з позицій християнської exegists, Боровітц йде на крок далі. В клімату впливають кілька десятиліть плідного діалогу між єврейськими та християнськими вченими, він вирішив вивчати, як багато християнські богослови сьогодні бачити Ісуса. Він не стільки спробувати досягти історичного Ісуса, як він намагається зробити оцінку різних христологических досліджень. Він каже:

«Я відчував, що детальне вивчення богословських області християнства і іудаїзму, які мають радикально різні точки зору, було б запропонувати багато цікавих прикладів для логіки міжрелігійного обговорення ... Якщо діалог між євреями і християнами повинна мати сенс, ми повинні бути готові недвозначно властиві питання про християнському вченні про Христа »(27).

Допомогли у виборі текстів деяких католицьких і протестантських богословів, він намагається побачити, як ці Christologics дати адекватний образ єврейського контексту Ісуса і особливо те, що ставлення висловлюють по відношенню до євреїв і іудаїзму. Його висновки, що навіть у вибраних текстах немає жодних ознак антисемітизму, часто навіть, іудаїзм в цілому, або фарисеями, зокрема, служити негативний фон для новизну Євангелія та унікальність Ісуса. Деякі автори чутливі до того, що Ісус був євреєм свого часу, але і в своїх творах цей елемент здається, забув в деяких інших контекстах. Занадто часто навіть, гідного це заголовок недавній роботі добре знають католицької exegist Норберт Lohfink: "єврейський аспект у християнстві - просторово втратили" (28).

Ми говорили багато про різницю між історичним Ісусом Христом і християнської віри. Часто християнські автори бачать тільки "Христос", або тому, що вони дають менше значення історичного факту або тому що, як Бультман, вважають практично неможливим досягнення історичного Ісуса через подвійний фільтр з авторів Нового Завіту і християнської співтовариство першого століття. Замість цього, єврейських авторів легше визнати "історичну" Ісус і визнати в ньому деякі обриси, які добре знайомі в раввинской літературі і в інших творах єврейського походження.

У своєму прагненні знайти справжній Ісус, Нео-testamental exegists, занадто часто підкреслюють тільки те, що є унікальним у своєму вченні, і тому, як правило, відокремити його від обох іудаїзму того часу, як з первісної церкви. Навіть якщо ця операція є методологічно необхідно в певні моменти, це не дає нам справжнього Ісуса, але це дає нам або геній творчості або ексцентричний чоловік (залежно від точки зору), тому людина відділений від свого оточення.

З іншого боку, багато авторів, і не тільки єврейські, постарайтеся побачити Ісуса виключно в контексті своїх єврейських і атрибут майже кожного конфлікту з ним, щоб євангелісти чи розвиток первісної церкви. Виходячи тому в цьому баченні, ми бачимо Ісуса тільки як єврей, а потім принципово вірний і спостережливий, з, можливо, деякі виняткові ідеї (29).

З історичної точки зору це не здається, що є просте рішення цієї дилеми Ісус повністю відокремлені або повністю в середині свого оточення. Для цього також з абсолютно історичної точки зору, постійний діалог між цими двома тенденціями важливо. Це, тобто впливає не тільки для вивчення Ісуса, але і для вивчення юдаїзму. Насправді, може бути, навіть боязко, зростає думка, виражена, наприклад, Алан Сегал, який говорить, ні в християнстві, ні в іудаїзмі «вони можуть бути зрозумілі повністю у відриві один від одного. Свідок один необхідний продемонструвати істинність інших, і навпаки »(30).

Інтерес до історичної Ісус в ці останні кілька років, здається, постійно зростає, як серед католиків і протестантів, а також між людьми інших вір і переконань. У каталог Бібліотеки Конгресу 1975 року, Є 66 назв під заголовком Ісуса Христа-єврейської інтерпретації, які виявляються. Тому неможливо, щоб потім спробувати зображення навіть приблизно повний. Але, я хотів би завершити цей огляд з посиланням на не менше двох інших томів.

Джейкоб Нейснер, отримавши ідеї з різних текстів, запропонував відповідь на Ісуса, з повагою, висловлюючи свою незгоду (31). На його думку, діалог має починатися з чіткого визнання інакшості іншого. Він не боїться, щоб негайно покласти на стіл відмінності між вченням Ісуса і рабини, як він сприймає їх. Крім можливої ​​критики конкретних точках цього розголошенні книгу, він може бути освіжаючим для діалогу, щоб підкреслити не тільки те, що спільного між Ісусом та іншими євреями свого часу і нашого часу, але і те, що відрізняє його від інших.

Проект, який видався б неможливо розглянути навіть кілька років тому знайти вираз в невеликий, але значний обсяг, озаглавлений: ". Євреїв і християн Розмова про Ісуса (32) містить внесок вісім вчених, євреїв і християн, серія дискусій на цю тему, обговорення якої, залежно від передмові привернуло участь кілька тисяч осіб, кожен раз. Тому, принаймні в деяких середовищах, сьогодні можна говорити про Ісуса разом, без докорів совісті або напругу, і без удаваної irenicism.

Може бути, сьогодні ми можемо з упевненістю підтвердити, що Ісус з Назарету відноситься до євреїв і християн. Богословські оцінки про те, хто він є, залишається природним той факт, що нас розділяє. Але ми можемо разом визнати в ньому вчитель і жертвою гноблення. Існує довгий єврейської традиції, актуалізується в особливим чином під час Голокосту (нацистського переслідування), який визнав в Ісусі переслідував євреїв - іноді християнами themselvesn (33). Якщо якимось чином ми можемо зробити це поняття наші, ми не тільки привести Ісуса у своє єврейське контексті, але страждання, які в минулому занадто часто ділять євреїв і християн, можливо, може стати більш глибоке елемент солідарності і нова точка від'їзд (34).

переклад Google Translate: JESUS OF NAZARETH AS SEEN BY JEWISH WRITERS OF THE XX CENTURY

[Тарас_]

Чи варто піднімати суперечливі питання християнської релігії?



Проповідуючи в селах і місцях, де люди не задаються іншими крім повсякденних і розважальних питаннями можна й без знання відповідей чи проблемності на суперечливі з певного погляду питання християнського віросповідання. Читай Писання і Біблію або наведення цитати для них досить щоб зберегти віру і дати відповідь на більшість виникаючих в них запитань.

Ситуація міняться з тими хто бачить природний світ від ядра і електрона до руху сонячної галактики по краю матеріального всесвіту постійно розширюваного.

Людство на землі появилось значно пізніше чим сонце з гелію і водню чим земля з кремнію і вуглецю і пізніше за появу життя на основі води на планеті Земля. До нас тут жили динозаври і ці періоди мільйонони років, скелети яких знаходять і досі. Для таких людей непросто прийняти тезу про «Бог створив Світ для людини», як і «дні тижня з творення всього» не пропорційні тому що можна прийняти в природі за перераховуване. Саме слово день означає з точністю до десятих секунди 24 години – обертання землі навколо своєї орбіти, що замітно по сходженню і заходу сонця. Як можна рахувати день, коли сонця ще не було?

Звичайно виникають питання і переносний зміст Старого Завіту і Нового в трактуваннях потребують пояснень. Нащо? Не тільки з цікавості і мати можливість без суперечення природі Вірити в Бога.

Питання, одне з яких підняв у закритій темі «Чи був Ісус євреєм?», викликає супутні запитання без відповідей на які інші релігії можуть піддавати сумніву християнське вірування.

У відповідях на цю тему наведено цитати, які запропонували сприймати буквально. Але в що ми християни віримо? В Ісуса – Сина Божого чи в Біблію написану людьми з перекладами?

Уже сьогодні на основі признання Церквою приналежності Ісуса до єврейської національності іудеї виставляють християн неправильними Богопоклонниками. І не тільки Іудеї, а й мільярди Мусульман. Їх релігії признають Ісуса за Пророка, але не за Сина Божого і не за Месію. Кожен читає по свому Біблійні перекази.

Християнське трактування у вигляді Ватикану суперечливе у підході. Наприклад негативне значення «фарисеїв» у Біблії коректується історією життя Ісуса, де була співпраця з частиною фарисеїв. В цьому Церква очевидно бачить поєднання Старого Завіту і Нового. З іншого боку ніяких інших трактувань стосовно єврейської приналежності Ісуса не допускається і рядки про рід Давидів пропонується сприймати буквально. До твердження Син Людський Церква ставиться з пересторогою, а от до син єврейського народу ні…

З нерозв’язаними і неітерпритованими в узгодженості з науковим природнім підходом такі питання християнської віри рано и пізно поставлять перед необхідністю подумати найвідрізанішого від цивілізації християнина перед логічної проблемою.



Якщо Ісус, Син Божий єврейської національності, то й євреї, незалежно від того чи було розіпятя і за бажання толпи окремого єврейського містечка, являються ближчими до Бога, ніж всі інші. Вірячи в Бога і в божественність Ісуса з його приналежністю до євреїв доведеться буквально сприймати й інші тексти Біблії щодо відносин євреїв і інших народностей. Останнім та відведена не така вже й хороша роль. Тобто нам з вами. Маєм коритись євреям, які прийняли Ісуса?

Питання почали виникати давно. Раніше недопитували де Рай, вважаючи що він на Небесах. Але коли виявили що зірки і сонце – це стиснута матерія водню і гелію розігрітих до неймовірних температур, Рай посунувся десь далі. Так ми й не знаєм де він…

[romanm]

Ну і що що євреї і мусульмани виставляють християн якось там не так? Це, хіба мої, чи християнства проблеми? Аж ніяк. Христос прийшов до усіх, ну був і є євреем, і що?
А мова про те, що християнство є антисемітським, чи точніше антеєврейським, - недолуге висловлювання, недалекоглядних "знавців".

[Тарас_]

цікавий уривок в якому йдеться про відносини між євреями та іншими національностями:

Послання Апостола Павла до Римлян

11. Відкинення Ізраїля частинне й дочасу 1-10; наприкінці він навернеться 11-24; весь Ізраїль спасеться 25-36

Отож питаю: Хіба вони спотикнулися, щоб упасти? Ні, зовсім ні! Але їхнє падіння стало для поган спасінням, щоб викликати їхню заздрість.

12 А коли їхнє падіння це багатство для світу і коли їхній занепад це для поган багатство, то скільки більше повнота їх?

13 Я ж кажу вам, погани, - оскільки я апостол поган, то величатиму моє служіння, - 14 надіючись, що, може, мені якось пощастить розбудити заздрість своїх, споріднених тілом і декого з них спасти.

15 Бо коли їхнє відкинення - примирення для світу, то що буде їхнє прийняття, як не життя з мертвих?

16 І коли первісток святий, то й тіло; і коли святий корінь, то святе й галуззя.

17 Коли ж деякі з галузок відламалися, а ти, будучи дичкою оливною, защеплений був між них і став співучасником кореня та оливкового соку, 18 то не вихваляйся перед галуззям. А коли вихваляєшся, то знай, що не ти носиш корінь, а корінь тебе.

19 Ти скажеш: «Гілля відчахнуто, щоб мене нащепити.»

20 Добре. Вони відламалися за невіру, а ти стоїш завдяки вірі. Тож не несися високо, а бійся!

21 Бо коли Бог не пощадив природного галуззя, то може й тебе не пощадити.

22 Тож май на увазі доброту і суворість Божу: на відпалих суворість, а на тебе доброта Божа, коли перебудеш у доброті; а коли ні, то й ти будеш відтятий.

23 Та й вони, як не зостануться в невірі, будуть прищеплені, бо Бог має силу їх знову прищепити.

24 Бо коли ти, відтятий від дикої з природи оливки, проти природи був прищеплений до доброї оливки, то скільки більше ті, що за природою будуть защеплені на власній оливці?

25 Не хочу бо, брати, щоб ви не відали цієї тайни - щоб не були самі в собі велемудрі, - що засліплення спало частинно на Ізраїля, поки не ввійдуть погани повнотою.

Ще до знаходження цього уривку здалось що Бог не може мати велику образу на євреїв, котрі розіпяли і не прийняли Його Сина весь час. Адже такий варіант подій був ймовірніший ніж той коли б усім єврейським народом Ісуса прийняли за Сина Божого. Особливо з політичної точки зору - чекали на Месію визволителя тіл з римського правління. Чи стали б інші народи вірити в Бога і виконувати Його заповіді без розпяття Ісуса? Виникло б християнство? Неприйняття євреями Ісуса виявилось використано було для подальшого поширення Слова Господнього. Я так розумію(зараз отець Олег знову скаже що я придумав що Бог мав на увазі )

[Тарас_]

Ну і що що євреї і мусульмани виставляють християн якось там не так? Це, хіба мої, чи християнства проблеми? Аж ніяк. Христос прийшов до усіх, ну був і є євреем, і що?
А мова про те, що християнство є антисемітським, чи точніше антеєврейським, - недолуге висловлювання, недалекоглядних "знавців".

Вони не просто виставляють, а мають незаперечені явно і поширено аргументи. В цьому їх здатність переконати.

Щодо відносин християнства з єврейством відкрита інша тема: Ватикан:Єврейські корені християнства