Історії для душі

Євангеліє, розважання, проповіді, Житія, "історії для душі". Для читання, не для дискусій.

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 21 січня 2012, 09:18

КАЗКА ПРО ХЛІБ

У далекій країні одна вбога вдова заробляла на життя, працюючи у заможної таємничої пані, котра жила самотньо у понурій, схованій у лісі віллі. Вдова виконувала свою роботу чесно й добре, тому одного разу пані подарувала їй чарівний перстень.
«Обертаючи перстень двічі навколо пальця, - сказала пані, - зможеш перетворитися на будь-кого».
Вдова не звернула на це особливої уваги, але, коли був великий голод у країні, згадала про перстень.
Обернувши перстень двічі навколо пальця, перетворилася на чудового сокола з гострими крилами. Вирішила полетіти на пошуки місця на землі, де б можна було прогодувати сина й сусідів.
Летіла, скільки стало сил, а відтак повернулася додому сумна. Голод охопив ціле царство. Не обминув нікого.
Проте жінка не впала у відчай. Знову, обернувши перстень двічі, перетворилася на велику духмяну паляницю.
Коли її син повернувся додому і побачив величезну паляницю, почав її з апетитом їсти. Це був лише хліб, але чудово вгамовував голод. Раптом побачив сусіда. Почував до нього неприязнь, бо часто не могли порозумітися.
Спочатку вирішив не звертати на нього увагу, але за велінням серця запросив його і почастував куснем чудового хліба. Довідалося ціле село, і позбігалися люди: дорослі й малі, молоді й старі, убогі й заможні, хворі й здорові, зневірені й перелякані.
Цього хліба наче не меншало. Не лише вгамовував голод, а й наповнював душевним спокоєм, злагодою, добротою, а також здоров’ям. Вороги мирилися між собою, а байдужі щиро усміхалися.
Уночі остання крихта хліба перетворилась на шляхетну вдову. Наступного ранку жінка знову стала великою духмяною паляницею, яка живила тіло й душу мешканців села.
Так було аж до нового врожаю. Того дня влаштували велике святкування, і, звичайно ж, була там вдова. Всі, хто підходив до неї, відчували аромат свіжого хліба, щойно вийнятого з печі.

«І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав їм, кажучи: «Беріть, це Моє тіло»». (Мр. 14, 22).

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 22 січня 2012, 08:10

РОЗП’ЯТТЯ

У старій церкві дуже високо висіло величезне срібне розп’яття. Дві особливості вирізняли його. Перша - це терновий вінець на голові Ісуса: був із золота, викладений коштовними рубінами.
Друга особливість - права рука Ісуса: не була прибита до хреста, а дещо відхилена вперед.
Одна історія пояснює причину цього.
Якось уночі злодій, що не боявся висоти, замислив украсти чудовий золотий вінець з рубінами. Спустився на мотузку з вікна на даху і дістався до розп’яття.
Проте терновий вінець був міцно прикріплений. Злодій мав лише ніж, щоби відірвати його. Устромив лезо під вінець і щосили почав його підважувати. Повторював спроби раз у раз, пітніючи і важко дихаючи. Лезо зламалося, а мотузка через надмірний натяг обірвалася...
Злодій загинув би, упавши додолу, але рука на розп’ятті ворухнулась і втримала його від падіння.
Уранці служителі храму знайшли його там, угорі, цілого й неушкодженого. Тримав його розіп’ятий Ісус міцно і з любов’ю.

«Бувши з ними у світі (...) Я їх стеріг, і ніхто з них не пропав» (Йоан 17, 12)

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 23 січня 2012, 07:49

ОПОВІДАЧ

Жив собі колись чоловік. Був він бідний, однак не журився - радів навіть із дрібниць. А ще в нього була мрія. Навколишній світ здавався йому сірим, жорстоким, безжальним, хворим. Чоловік страждав від цього. Якось зранку, коли він минав майдан, залитий сонячним світлом, йому спало на думку: «А якщо я розповідатиму людям історії? Може, мені вдасться розбудити у них прагнення добра й любови? А це допоможе їм стати щасливими».
Чоловік сів на лавці і став голосно розповідати. Старі, жінки і діти затримувалися на хвильку, аби його послухати. А потім поверталися і йшли своєю дорогою. Оповідач знав, що змінити світ за один день не вдасться, а тому не розчаровувався. Наступного ранку він повернувся на те саме місце і знову ділився з вітром найзворушливішими почуттями свого серця. Люди знову затримувалися, але було їх менше, ніж у перший день. Хтось висміював його, ще хтось казав, що він несповна розуму. Оповідач і далі незворушно вів свою бесіду.
Чоловік уперто щодня приходив на майдан, аби промовляти до людей, аби дарувати їм свої історії про любов і дива. Але зацікавлених було все менше й менше. Тепер оповідач залишився сам. Він промовляв до хмар і до тіней перехожих - але не здавався.
Врешті чоловік зрозумів, що не може - і не хоче - займатися чимсь иншим, окрім як розповідати свої історії, навіть якщо вони нікого не цікавлять. Він говорив із закритими очима, цілком віддаючись своїй оповіді. Його зовсім не турбувало, що не має жодного слухача.
Минали роки. Одного зимового вечора, коли він у сутінках розповідав якусь дивовижну історію, хтось потягнув його за рукав. Чоловік відкрив очі і побачив хлопця. Хлопець із насміхом спитав: «Хіба не бачиш, що тебе ніхто не слухає і ніколи слухати не буде? Чого, до біди, ти марнуєш свій час?»
«Я люблю своїх ближніх, - відповів оповідач, - і хотів би, щоб вони стали щасливими».
Хлопець розреготався.
«І що, божевільцю, чи вони стали такими?»
«Ні», - відповів чоловік, хитаючи головою.
«То чого ти вперся?» - спитав хлопець, несподівано перейнявшись співчуттям до співбесідника.
«Оповідав і оповідатиму історії аж до смерти. Раніше я хотів змінити світ... - на цьому слові чоловік замовк, а далі його погляд прояснів і він закінчив думку: - А тепер розповідаю, щоб світ не змінив мене».

«Бог є в нашому серці. Він каже нам, що ми маємо бути добрими», - написала одна дівчинка у зошиті з катехизму.
Катехитка спитала: «А якщо ти Його не слухаєш?»
Дівчинка, широко відкривши очі, відповіла: «Але Він увесь час це повторює».
Наполегливо, всупереч усьому, Бог постійно повторює свою історію.


Б.Ферреро. Збірка "Часом досить промінчика"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 23 січня 2012, 22:50

Дивно

Дивно, що 100-гривнева купюра нам здається такою великою, коли ми її залишаємо в церкві, і такою малою, коли ми залишаємо її на ринку.
Дивно, що час, проведений у читанні молитов, нам видається таким довгим, а час, проведений за переглядом телевізора, таким коротким.
Дивно, що, промовляючи молитву, ми ледве збираємось із думками, тоді як у розмові з приятелем таких труднощів зовсім не виникає.
Дивно, що ми так радіємо, коли у футбольному матчі додають додатковий час, і сумуємо, коли проповідь затягується довше, ніж потрібно.
Дивно, що нам так важко заставити себе прочитати хоча б одну главу із Біблії, і так легко ми читаємо сто сторінок улюбленого роману.
Дивно, що в концертному залі люди прагнуть в перші ряди, а в церкві - в останні.
Дивно, що нам так важко вивчити одну молитву, і ми так легко запам’ятовуємо і переказуємо різні слухи.
Дивно, що ми так легко віримо в написане в газетах, і нам так важко повністю повірити в написане в Слово Боже.
Дивно, що кожний із нас бажає ввійти в Рай і не хоче утруднювати себе стараннями для його досягнення.
Дивно, що майже кожен із нас одночасно є і суддею, і адвокатом: коли мова про чужі гріхи - ти суддя, а коли про власні - ти адвокат.
Дивно, що, прочитавши ці рядки, майже кожен із нас порахує їх актуальними щодо інших, і такими, що не стосуються мене самого.
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 24 січня 2012, 16:09

Володимир85 писав:Дивно

Дивно, що 100-гривнева купюра нам здається такою великою, коли ми її залишаємо в церкві, і такою малою, коли ми залишаємо її на ринку.
Дивно, що час, проведений у читанні молитов, нам видається таким довгим, а час, проведений за переглядом телевізора, таким коротким.
Дивно, що, промовляючи молитву, ми ледве збираємось із думками, тоді як у розмові з приятелем таких труднощів зовсім не виникає.
Дивно, що ми так радіємо, коли у футбольному матчі додають додатковий час, і сумуємо, коли проповідь затягується довше, ніж потрібно.
Дивно, що нам так важко заставити себе прочитати хоча б одну главу із Біблії, і так легко ми читаємо сто сторінок улюбленого роману.
Дивно, що в концертному залі люди прагнуть в перші ряди, а в церкві - в останні.
Дивно, що нам так важко вивчити одну молитву, і ми так легко запам’ятовуємо і переказуємо різні слухи.
Дивно, що ми так легко віримо в написане в газетах, і нам так важко повністю повірити в написане в Слово Боже.
Дивно, що кожний із нас бажає ввійти в Рай і не хоче утруднювати себе стараннями для його досягнення.
Дивно, що майже кожен із нас одночасно є і суддею, і адвокатом: коли мова про чужі гріхи - ти суддя, а коли про власні - ти адвокат.
Дивно, що, прочитавши ці рядки, майже кожен із нас порахує їх актуальними щодо інших, і такими, що не стосуються мене самого.


Ще раніше Вова написав подібну історію viewtopic.php?p=22681#p22681 :Rose:
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення andrey s. » 24 січня 2012, 16:42

andrivovk писав:Ще раніше Вова написав подібну історію viewtopic.php?p=22681#p22681 :Rose:

Справді, Дивно, як незбагненно це все.
Бог вибрав Володь, щоб промовити до мене. (зокрема п.Володимира, бо допис п.Вови не читав)
Два Володі, які не зовсім одинаково відчувають Бога, але мають спільний погляд на Дивні речі в люцкій, грішній натурі, які власне і заважають відчувати Бога.
Таке то, Дивина і годі....у Володь і нас той самий Господь Бог, який посилає дощ на грішників і праведників.
:) :oops: :Rose:
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 24 січня 2012, 21:25

Не знаю, чи писали подібнуісторію тут, але ризикну написати.
Один простий чоловік запитав мудреця/старця, чому бідні люди частіше бувають щирі і дбають про своїх ближніх, а багаті часто забувають про інших людей і живуть лише для себе.

Мудрець сказав:
- подивись у вікно, що ти там бачиш?
- Сонце, небо, сад, річку, пташок, діток, які граються, дорослих які працюють, одні сумують, інші веслеяться ... - відповів чоловік.

- а тепер подивись у дзеркало, що там бачиш?
- Своє відображення...
- Так от вікно і дзеркало зроблені з одного і того ж скла, але трохи срібла і яка різниця!

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 25 січня 2012, 07:29

ДЕ СХОДЯТЬСЯ НЕБО З ЗЕМЛЕЮ

У старовинній книзі з бібліотеки монастиря два монахи прочитали, що на краю світу є таке місце, де сходяться небо з землею. І ось вони вирішили відшукати його, пообіцявши, що не повернуться доти, доки не знайдуть.
Мандруючи по світу, вони наражалися на безліч небезпек, витримували спеку і холод, терпіли страшні злигодні, які часто супроводжують паломництво. Долали тисячі перешкод, які спроможні були відвернути людину від її мети. Та все-таки монахи витримали.
Вони знали, що в тому місці, яке вони шукають, мають бути двері, в які достатньо лиш постукати, щоб побачити Бога лице в лице.
Знайшли двері. І, не роздумуючи й миті, зі щемом у серці постукали.
Двері повільно відчинилися. Стривожені, монахи увійшли і... опинилися у власній келії свого монастиря.

Одного разу до рабина Менделя з Коцк прийшли вчені гості. Вони довго веселилися, аж раптом господар запитав:
– Де живе Бог?
Ті засміялися і відповіли:
– Що за дивне питання? Чи ж всесвіт не є повний Його слави?
Але рабина не задовільнила така відповідь. Він похитав головою і сказав:
– Бог живе там, куди ми дозволимо Йому увійти.
І це є найважливіше у нашому житті – дозволити Богові увійти. Але дозволити Йому увійти можемо тільки туди, де самі перебуваємо, де живемо правдивим життям, – тобто у серце.
“Стою при дверях і стукаю”, – каже Господь у Біблії.
Чи відчиниш ти Йому сьогодні двері свого серця?


Б.Ферреро. Збірка "Троянда також важлива"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 26 січня 2012, 09:35

УСМІШКА

Жила колись усмішка, яка мандрувала світом. Це була щира, радісна, приязна усмішка. Була щаслива так, як може бути щаслива усмішка, і час від часу наспівувала.
Одного дня прийшла у містечко, в якому рух був особливо напружений, мешканці також не знали спокою. Усмішка чемно стояла біля переходу, чекаючи на зелене світло, коли раптом дві машини зіткнулися. Різко загальмували біля краю хідника. Дверцята відчинилися, і з першої машини вибіг чоловік з грізним виглядом. Раптом усмішка з’явилась на його обличчі, і воно проясніло. Розгнівана жінка, яка вийшла з другої машини, зціпивши зуби, здивовано зупинилась. Потім також усміхнулась.
- Вибачте, то моя вина, - сказала.
- Нічого, буває, - відповів чоловік. - Вип’ємо разом каву?
Усмішка продовжила свою мандрівку.
Викликала солодку усмішку у працівниці на пошті, а люди в черзі почали розмовляти приязно.
Промайнула по обличчю вчителя, і учні почали уважно його слухати.
Затрималась на обличчі професора в клініці, і хворі стали почувати себе краще.
Потім дійшла до керівника закладу, до касирки у супермаркеті, до чоловіка, котрий повертався додому, до двох хлопчаків, які ворогували між собою.
Увечері усмішка поїхала з містечка. Почувалася трохи втомленою, але містечко було щасливе.

Усмішка є світлом, яке проходить крізь вікно твого обличчя і каже людям, що твоє серце вдома.
Отож, усміхнися! Ще раз!
Показний і гарний плід, коли перестав усміхатися, перетворився на сушену сливку!


Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 26 січня 2012, 12:19

В одному бідному селі народився на світ хлопчик. Він тратив свої дні безглуздо, механічно й монотонно, так само, як й інші мешканці цього згасаючого села. І однієї прекрасної ночі йому наснилося море. Жоден із жителів села ні разу не бачив моря, тому ніхто не зміг підтвердити, що десь у світі є такий безкрай води.

А коли юнак оголосив, що збирається йти на пошуки моря, всі крутили пальцем біля скроні і казали, що він несповна розуму. Та він, незважаючи на це, вирушив у дорогу і довго мандрував, поки не опинився на роздоріжжі. Тут він вибрав той шлях, що вів прямо, і за кілька днів дістався до селища, жителі якого жили спокійно і забезпечено. Коли юнак розповів, що мандрує, в надії знайти море, вони почали переконувати його, що він даремно витрачає час, що краще йому буде залишитися в їхньому селі й жити так само щасливо, як і всі.

Кілька років молодий чоловік жив у достатку. Та якось вночі йому знову наснилося море — і він згадав про свою нездійснену мрію. Юнак вирішив покинути селище і вирушити в дорогу. Попрощавшись з усіма, він повернувся на роздоріжжя і цього разу пішов у іншому напрямку. Йшов він довго, поки не дійшов до великого міста. Захопився його гомоном та строкатістю — і залишився там. Навчався, працював, веселився — і зовсім забув про мету своєї подорожі.

Однак через кілька років він знову побачив уві сні море і подумав, що, якщо не досягне мрії своєї юності, то даремно розтратить життя. Тому він знову повернувся на роздоріжжя і обрав третій шлях, що привів його до лісу. На невеликій галявині чоловік побачив хатинку, а біля неї уже не молоду, але прекрасну жінку, яка розвішувала випрану білизну. Вона запропонувала йому залишитися з нею, бо її коханий загинув на війні. Чоловік погодився.

Багато років вони прожили щасливо, виростили дітей, але одного разу нашому герою, який уже постарів, знову приснився сон про море. І він залишив усе, з чим був пов'язаний багато років, повернувся на роздоріжжя і вирушив у іншому напрямку, досі невідомою йому стежкою, яка була дуже крута і кам’яниста. Він ледве йшов і став побоюватися, що незабаром зовсім виб’ється із сил.

Опинившись біля підніжжя високої гори, старий вирішив піднятися на неї в надії хоча б здалеку побачити море зі своїх снів. Через кілька годин вкрай знесилений він дістався до вершини гори. Перед ним розкинулися неозорі простори: старий побачив розвилку доріг і село, в якому жителі вели благополучне життя, і велике місто, і хатинку жінки, з якою провів багато щасливих років. А за ними вдалині, на обрії, побачив блакитне, безкрає море.

І перш, ніж зупинилося його змучене серце, розчулений старий крізь сльози жалю помітив, що всі шляхи, якими він ішов, вели до моря, та тільки жодного з них він не пройшов до кінця.

"Благовісник", 4,2011 http://www.blag.org.ua/2pritchi/2011_4_35.html

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 27 січня 2012, 09:42

ТРОЯНДА

Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю.
На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих – завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима.
Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.
Якось француженка спитала поета:
– Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній?
– Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, – відповів той.
Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її... І пішла, притискаючи троянду до грудей.
Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці – мовчазна, нерухома, як і раніше.
– Чим вона жила всі ці дні? – спитала молода француженка.
– Трояндою, – відповів поет.

“На світі є тільки одна єдина проблема – як знову дати людству якусь духовну поживу, викликати неспокій духа. Треба, щоб людство було зрошене з висоти. Слухайте: неможливо далі жити, думаючи про холодильники, політику, баланси і кросворди. Так неможливо йти далі”, – писав Антуан де Сент-Екзюпері.
“Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого”. (Мт. 13, 34)


Б.Ферреро. Збірка "Троянда також важлива"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 27 січня 2012, 13:11

* Поводьтеся з нужденними як з людьми, звертайтесь як до братів, особливо, якщо вони про Бога говорять (благословляють Вас), усміхайтесь щиро, коли допомагаєте їм матеріально... Це більше жертва ніж 50 копійок (чи пару гривень, та навіть більша, ніж 100 у.е.). От попробуйте. До сліпих заговоріть "Слава Ісусу Христу!". Тим, які знаєте.ю що мають своїх "сутинерів", дайте їжу чи одяг (щоб їм було на користь)... (З власного досвіду історії для душі)

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення andrey s. » 27 січня 2012, 17:42

Michail писав:* Поводьтеся з нужденними як з людьми, звертайтесь як до братів, особливо, якщо вони про Бога говорять (благословляють Вас), усміхайтесь щиро, коли допомагаєте їм матеріально... Це більше жертва ніж 50 копійок (чи пару гривень, та навіть більша, ніж 100 у.е.). От попробуйте. До сліпих заговоріть "Слава Ісусу Христу!". Тим, які знаєте.ю що мають своїх "сутинерів", дайте їжу чи одяг (щоб їм було на користь)... (З власного досвіду історії для душі)

Так, коли помічаєш людей...воно якось інакше, ніж буденна суєта в якій по неволі забуваєш..хто ти є...
Можу запропунувати ще один варіант(тобто в якості не намірення, а спостереження)...коли є можливість зблизитись з людиною і зробити щось, щось у чому відчуєм потребу.
А саме просто зробити, без словесного акцентування на своїй приналежності до Христа....(звісно, я не про Християнське привітання.)
Коли людина Вас часто бачить і вас не знає, а Ви в свою чергу робите щось, щось згідно свого внутрішнього стремління...просто і без зайвих слів.....
І повірте, коли та людина з часом взнає(звісно якщо на те Воля Божа :pardon: ), що ви Християнин, що є частиною Його Церкви, то це буде мати продовження вже у тій людині.........
Але то таке, це просто спостереження які не застосуєш наміренно , бо таке має бути якось само собою...без планування, без думок...

Знаєте, так може вийти гідна історія для душі,, історія для нашої душі, і в такому випадку, коли воно за внутрішнім покликом, ми отримуєм нааабагато більше, більше ніж даєм..Бо то за гроші не купиш, і ніяким плануванням то не отримаєш...
Я про То, що давало Сил і всього решта, до Життя в Господі, яким Жили Святі.
А якщо так воно було, у Святих, то уявіть як Вони дивились на потребуючу Людину, через яку можна відчути Бога, дати Йому Вооплочення.
Явно не алкаш, не жебрак, бомж, чи просто банальний нарік чи повія...(хоч розумію, що не завжди вживаєм то у якісному сенсі, а тільки у пояснювальному)
Дякую...
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 27 січня 2012, 23:09

Реальна історія! по такому сценарію:
"Коли людина Вас часто бачить і вас не знає, а Ви в свою чергу робите щось, щось згідно свого внутрішнього стремління...просто і без зайвих слів....."

Йшов собі чоловік по тротуару, щось там слухав в наушниках, коротше кажучи тим був зайнятий лише... А по другому боці шли двоє бідних людей: жінка і чоловік і сварились. Чоловік просив у жінки 20 гривень, а вона сказала що не має і не дасть. Той чоловік сварив її голосно, на всю вулицю і видно, що можливо він вживає алкоголь... хоча судити про те не буду. Тут була ситуація, що чоловік кричав на ту жінку (мабуть вони або родичі, або знайомі, або чоловік і дружина.. не скажу точно). Так дійшло, що почав її бити.

Чоловік з наушникама на іншому боці крикнув тому нападнику, що чоловіче, вам треба 20 гривень?
ТОй відповів, що так, і тоді чоловік з наушниками витяг двадцятку перейшов швидко дорогу і сказав: "Тримайте, але не бийте їїї".
(жінка почала казати, що мовляв не давайте йому)

Агресор взяв гроші і перестав її бити... Далі чоловік з наушниками повернувся на свій бік і пішов далі.

А ті двоє мирно собі пішли щось говорячи по паралельно йому по іншому боці...

Але через деякий час бувший агресор перейшов вулицю і з таким недовірям попробував повернути гроші, причому такий тихий став... А чоловік з наушнпиками не взяв і сказав, що якщо вже дав, то дав навсе. Ну бувший агресор радісний такий став. Подякував. А чоловік в наушниках лише сказав, що "дякуйте Богу" і пішов далі...
Чи сприйняв ті слова бувший агресор.... Як використав двадцятку... Чи подумав про Бога.... І інші ньюанси нажаль(чи на щастя) мені не відомі. Лише цей маленький приклад.
Востаннє редагувалось 28 січня 2012, 22:46 користувачем Michail, всього редагувалось 1 раз.

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 28 січня 2012, 18:11

ТРИ ЛЮЛЬКИ

Один старий мудрий індіанський вождь дав таку пораду надто гарячим молодим воїнам свого племені.
— Коли ти розгнівався на когось, хто, зрештою, завдав тобі смертельної образи, і присягаєшся його вбити, аби кров’ю змити ганьбу, то перш ніж це зробити, набий тютюном люльку і викури її.
Як скінчиш першу люльку, тобі напевно спаде на гадку, що смерть таки занадто суворе покарання за вчинене. Приймеш тоді рішенець, що досить буде й доброго кийка.
Та перш ніж ухопитися за палицю, набий другу люльку і викури її до кінця. Тоді напевно подумаєш, що міцна й соковита лайка цілком може замінити кийок.
Проте коли вже будеш готовий піти й вилаяти свого кривдника, сядь і набий третю люльку. Викури її. Коли ж так учиниш, то у тебе хіба з’явиться бажання помиритися з тією людиною.

Монахи в одному монастирі мали великі проблеми: ніяк-бо не вдавалося їм вести життя у згоді. Дуже часто вибухали суперечки, навіть через найменші дрібниці. Тоді монахи запросили до себе одного духівника, який стверджував, що знає чудовий спосіб, як запровадити мир і приязнь у будь-якій спільноті. Й ось цей учитель повідав їм таємницю:
— Хай скільки часу тобі доведеться провести із кимсь, хай що відчуватимеш до нього, ти повинен собі сказати: я вмираю і ця людина також умирає. Коли справді так подумаєш, будь-яка гіркота вивітриться.


Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 29 січня 2012, 10:31

ЛАЗУРОВИЙ ҐРОТ

Був собі чоловік, простий і бідний. Увечері, після цілоденної важкої праці, повертав додому змучений і з поганим настроєм. Він із заздрістю дивився на людей, що їхали в автомобілях, сиділи за столиками у кав’ярнях.
— Добре їм, — буркотів собі під ніс, стоячи у переповненому трамваї. — Не знають, що то є клопоти... Для них лишень троянди. Якби ж то їм довелося нести мій хрест!
Бог завжди дуже терпеливо вислуховував нарікання чоловіка. Та одного дня Господь примостився просто перед дверима його дому.
— А, то Ти, Боже, — вимовив чоловік, коли Його побачив. — Лишень не намагайся мене розчулити. Сам-бо добре знаєш, який важкий хрест поклав на мої плечі.
Сьогодні чоловік відчував іще більшу образу, ніж звичайно.
Бог усміхнувся до нього, і той усміх був сповнений доброти.
— Ходи зі Мною. Дам тобі змогу вибрати інший хрест, — промовив Він.
Цієї ж миті чоловік опинився у величезному лазуровому гроті. Там було повно хрестів: малих і великих, оздоблених коштовним камінням і геть убогих, рівних і перехняблених.
— Це людські хрести, — сказав Бог. — Вибери собі який хочеш.
Чоловік покинув свого хреста в куті і, потираючи руки, взявся вибирати.
Спершу він спробував було взяти хрест, що був дуже легенький, але той виявився занадто довгий і дуже незручний. Тоді повісив собі на шию хрест єпископський, але він був страшенно важкий через надмір відповідальності і посвяти. Інший, гладенький і гарний на вигляд, як тільки опинився на плечах чоловіка, став його колоти, наче у ньому було не знати скільки цвяхів. Далі чоловік ухопив якийсь блискучий хрест із чистого срібла, але в тій же хвилині відчув, як його охопили страшна самотність і спустошення. Негайно відклав того хреста. Так він пробував ще багато разів, але кожен хрест був йому чимось незручний.
Нарешті у темному кутку знайшовся невеликий хрест, трохи вже понищений від ужитку. Цей не був ані занадто тяжкий, ані занадто незручний. Здавалося, що зроблений якраз для нього. Чоловік із тріумфальним виглядом узяв його собі на рамена.
— Я беру оцей! — вигукнув і вийшов із гроту.
Бог глянув на нього зі зворушенням. I тільки тоді чоловік здав собі справу, що взяв свій старий хрест, який покинув при вході.

“Як ніч над ранок, так і життя стає щораз ясніше тією мірою, якою його проживаємо, і причина кожної речі прояснюється”. (Ріхтер)

Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 30 січня 2012, 08:21

ТИ Ж ЗНАВ!

В одному індіанському племені юнаків випробували на зрілість самотністю. Цим вони мали довести самі собі та спільноті, що готові бути справжніми воїнами.
В час випробування один з цих юнаків опинився посеред гарної квітучої долини. Оглядаючи гори, які оточували цю долину, юнак побачив одну стрімку вершину, вкриту сліпучо-білим снігом. “Поміряюся з тією вершиною”, – подумав він. Він одягнув сорочку зі шкіри зубра, на плече накинув плащ і почав спинатися на гору.
Вибравшись на вершину, юнак побачив під собою цілий світ: прекрасні краєвиди, безмежний простір. Його серце наповнилося гордістю.
Раптом він почув біля своїх ніг дивне шелестіння. Подивився і побачив змію. Хотів відскочити, але змія заговорила:
– Вмираю... Тут надто зимно для мене, і немає поживи... Візьми мене під свою сорочку і знеси в долину.
– Ні, – відповів юнак. – Знаю вашу породу. Ти – гримуча змія. Якщо візьму тебе, ти вкусиш мене – і я помру.
– Ні! Навіть не думай так! – відповіла змія. – З тобою не буду так поводитися. Якщо мені допоможеш, не вчиню тобі жодного зла.
Юнак і далі відмовлявся, але змія вміла добре переконувати. Врешті-решт він взяв її під сорочку і поніс зі собою. Коли вони вже спустилися в долину, юнак делікатно поклав її на землю. Несподівано змія скрутилася, кинулася на хлопця і вкусила його в ногу.
– Ти ж мені обіцяла! – закричав він.
– Ти ж знав, що ризикуєш, коли брав мене зі собою, – сказала змія й поповзла собі геть.

Ця історія присвячена всім, хто піддається таким спокусам, як наркотики, алкоголь тощо.
“Ти ж знав, що ризикуєш, коли брав мене зі собою”.
Одна приповідка каже: “Є каяття, та нема вороття”.
А друга: “Що посієш, те й пожнеш”.


Б.Ферреро. Збірка "Троянда також важлива"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 30 січня 2012, 21:20

Так, якщо взяв змію, то делікатно вже не покладеш. Треба кидати і то далеко.

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 31 січня 2012, 07:40

ПРОПОВІДЬ СВЯТОГО ФРАНЦИСКА

Одного дня святий Франциск, виходячи з обителі, зустрів брата Джінепро. То був вельми простий, добрий чоловік, і святий Франциск дуже любив його.
Тож, зустрівши, звернувся до нього з проханням:
- Брате Джінепро, ходи-но зі мною, будемо проповідувати.
- Отче мій, - відповідав брат, - ти ж бо знаєш: я не досить освічений. Чи ж можу я промовляти до людей?
Але святий Франциск стояв на своєму, і брат Джінепро кінець-кінцем погодився. Ходили вони по цілому місту, молячись у відлюдних місцинках за всіх, хто працював у майстернях і садах. Усміхалися до дітей, передусім до найбідніших. Перекидалися кількома словами з людьми похилого віку. Торкалися недужих. Одній жінці допомогли нести чималенький глек, наповнений водою.
І коли вже кілька разів сходили все місто, святий Франциск мовив:
- Брате Джінепро, час вертатися до обителі.
- А як же проповідь?
- Ми вже виголосили її... Так, виголосили, - з усмішкою відповів святий.

Якщо твій одяг пропах мохом, немає потреби сповіщати про це всіх присутніх. Запах свідчитиме сам від себе.
Твоя найкраща проповідь - ти сам, твоє життя.


Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 01 лютого 2012, 02:09

В Азії двоє християн (лікар і медсестра) побажали надати медичну допомогу хворим в тюремній лікарні. Вони зустрілися з адміністрацією, яка неохоче дала дозвіл, але наказала їм нічого не говорити про християнство. Вони приїхали, щоб лікувати ув'язнених. Запах був нестерпним. Туалети і камери були брудними. Лікар і медсестра пробули там лише годину, вражені умовами і засмучені тим, що не змогли проповідувати Євангеліє. Пізніше, вони відвідали нашу конференцію* і стали думати, що зробив би Ісус. У свій наступний прихід вони вирішили просто почистити туалети і камери. Вони попросили допомоги у церков. Перші дві церкви відмовилися, але третя, яка складається з колишніх наркоманів і алкоголіків, погодилася. Тюремна адміністрація знову дала дозвіл, але ще раз попередила, щоб вони не говорили про християнство. Чистячі засоби, рукавички, халати і маски були зібрані. Робота почалася. Все було вичищено, в тому числі і туалети. Євангеліє не проповідувалося словами. Адміністрація була сповнена вдячності! Тепер вони дозволяють волонтерам лікувати ув'язнених в будь-який час і дають повну свободу говорити про Христа. Сказане вище так вірно: смиренність зробила їх корисними!

(прим* перекладача відомості про конференцію, про яку вказано, подано в книзі Боба Моффіта "Ісус мер Вашоо міста")

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 01 лютого 2012, 09:29

БОЖЕВІЛЬНЕ МІСТО

В одному маленькому містечку, яке нічим не вирізнялося серед инших, траплялися дуже дивні речі.
Діти забували виконувати уроки, дорослі, йдучи спати, не пам'ятали, що треба зняти взуття, на вулиці ніхто ні з ким не вітався.
Двері церкви були наглухо забиті. Мовчали дзвони, ніхто не вмів молитися.
Якось у понеділок зранку учитель запитав учнів:
"Чому ви вчора не прийшли до школи?"
"Але ж учора була неділя! - відповіли учні. - А в неділю нема уроків".
"Чому?" - здивувався учитель.
Учні, однак, не змогли відповісти на це питання.
Надходило Різдво.
"Чому люди співають такі чудові пісні? Чи тому, що на ялинці горять свічки?"
І на це питання ніхто не знав відповіді.
Двоє друзів посварилися, вони так сильно лаялися, що аж охрипли.
"Тепер у мене вже немає жодного приятеля", - гірко констатував наступного дня один із них. Він не знав, як йому жити далі.
Містечко ставало щораз сірішим і сумнішим, а люди - егоїстичнішими і сварливішими.
"Здається, ми про щось забули!" - твердили всі в один голос.
Одного дня поміж дахами будинків кружляв дуже сильний вітер - такий сильний, що аж розгойдав церковні дзвони. А найменший дзвін навіть легенько вдарив, і почувся його мелодійний благовіст.
Раптом усі люди зупинилися і глянули вгору. Тоді один чоловік вигукнув:
"Я знаю: ми забули про Бога!"

Якщо на світі є хоч трохи надії, то тільки тому, що в ньому ще звучить Боже ім'я. Мільйони і мільйони людей звіряють цьому імені радощі й смуток свого життя. Це єдине ім'я, що взяло на себе тягар людськости і здатне надати всьому сенс.
Тому ми не можемо дозволити собі жити не вимовляючи - з пошаною і довірою - це Ім'я.


Б.Ферреро. Збірка "Кола на воді"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 02 лютого 2012, 07:14

СКИБКА ХЛІБА

Якось один чоловік, що вже двадцять років не ходив до церкви, приступив до священика. По хвилині вагання, майже з плачем, почав розповідати: “Мої руки забруднені кров’ю. Сталося це тоді, коли ми відступали на російському фронті... Щодня хтось із нас помирав від ран або голоду. Нам дали наказ не входити до хат без рушниці і бути готовими стріляти при найменших рухах місцевих жителів...
У хаті, куди я увійшов, був тільки один старий і дівчина-підліток. “Хліба, дайте хліба!” — жадібно попросив я. Дівчина нахилилася... Я думав, що вона хотіла взяти якусь зброю, бомбу... Я вистрелив... Вона впала...
Коли я підійшов, то побачив, що вона тримала в руці скибку хліба. Я убив чотирнадцятилітню дівчину, яка хотіла дати мені хліба...
Повернувшись додому, я почав пити, щоб забути все це... Але не можу... Чи простить мені Бог?”

Хто ходить із зарядженим крісом, той вистрелить. Якщо єдиним знаряддям, яке ти маєш, є молоток, і ти носиш його зі собою, то інші люди будуть для тебе цвяхами: цілий день будеш бити по них.

Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 03 лютого 2012, 08:21

НЕБЕСНА ТРОЯНДА

Китайський імператор, передчуваючи наближення смерти, вирішив видати заміж свою єдину дочку. Вона була не лише найелегантнішою, але й перевершила вродою і розумом усіх дівчат імперії. Та був у неї один ґандж: ні за які гроші не хотіла виходити заміж.
Проте, розуміючи, що це так важливо для батька, вона пообіцяла, що вийде заміж, однак лишень за того юнака, який подарує їй небесну троянду. Всі претенденти, щойно дізналися про це бажання імператорської дочки, одразу ж почали наввипередки шукати небесну троянду. Старання більшости з них були марними. Тільки троє прийшли з трояндами.
Першим був заможний купець, багатший від самого імператора. Він звернувся до найславетнішого алхіміка світу, і той за допомогою таємничих фільтрів і кольорових розчинів перемінив білий колір квітки на блакитний. Не гаючись, купець приніс її до палацу імператора. Побачивши квітку, дочка імператора зблідла, однак, пильніше приглянувшись, сказала: "Якби на цю квітку сів метелик, він зразу ж отруївся б", - і з огидою відкинула її.
Другим кандидатом був генерал імператорського війська. Він попросив найславетнішого у світі золотаря виготовити для нього небесну троянду з сапфіру. Коли дочка імператора звернула погляд своїх чорних, як ніч, очей на оксамитово-блискучу троянду, то промовила: "Тату, хіба ти не бачиш, що це зовсім не троянда, а звичайний крокус у формі троянди?"
Третім кандидатом був син Першого міністра, красивий, ґречний і симпатичний юнак. Він наказав найкращим митцям держави, щоб за три місяці зробили для нього небесну троянду з найтоншої порцеляни.
"Я візьму її, бо вона гарна, - сказала дочка імператора, - але й це всього лиш цяцька".
Отак відкинула вона і третього кандидата.
Одного літнього вечора, зачаровано споглядаючи з вікна захід сонця, дочка імператора почула чарівний голос. Він належав молодому поетові, який проходжався перед її вікнами. Раптом їх погляди пересіклися. Вони довго безмовно дивилися одне на одного. Згодом чоловік тихо промовив: "Я хочу одружитися з тобою".
"Ох, - вирвалося в дівчини, - але я дочка імператора і оголосила, що вийду заміж за того, хто принесе мені небесну троянду. Дотепер це нікому не вдалося".
"Байдуже, я принесу", - сказав поет.
Наступного ранку юнак зірвав у саду білу троянду і приніс імператорові. Той, сміючись, передав її дочці. Але вона взяла троянду і спокійно промовила: "Нарешті небесна троянда!"
Імператор на мить онімів від здивування. Міністри і придворні почали перешіптуватися: "Та ж це зовсім не небесна троянда".
Імператорова дочка запитала їх: "Невже ваші очі справді не бачать? Це небесна троянда, запевняю вас. Придивіться уважніше, і ви побачите її чудовий небесний відблиск".
Усі замовкли. Дочка імператора вийшла заміж за поета, і вони прожили щасливе життя.

Правдиво бачити можна тільки серцем. Треба лишень йому більше довіряти.

Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 04 лютого 2012, 11:12

ЯК СІЛЬ

Жив собі король, що носив шляхетне ім'я Генрих Мудрий. Мав він три дочки: Альбу, Бетіну і Шарлоту. В глибині душі король найбільше любив Шарлоту. Настав час прийняти рішення про те, котра з них стане наступницею престолу. Король покликав усіх своїх дочок і запитав: "Любі мої донечки, чи ви мене дуже любите?"
Найстарша відповіла: "Тату, я люблю тебе, як світло дня, як сонце, яке дарує деревам своє тепло. Ти - моє світло!"
Король, щасливий, посадив Альбу по своїй правиці і покликав другу дочку. Бетіна сказала: "Тату, я люблю тебе, як найбільший скарб світу, твоя мудрість набагато цінніша від золота і коштовного каміння. Ти - моє багатство!"
Утішений і ощасливлений визнанням дочки, батько наказав їй сісти ліворуч себе. Тоді покликав Шарлоту. "А ти, моя маленька, як сильно мене любиш?" - запитав її ніжно. Дівчина подивилася йому просто в очі й відповіла без жодного вагання: "Тату, я люблю тебе, як кухонну сіль!"
Король онімів: "Що ти сказала? Як кухонну сіль?"
Він не міг стримати свого гніву і вигукнув зі злістю: "Невдячна! Як смієш так мене трактувати - ти, що була світлом моїх очей. Геть від мене! Відрікаюся від тебе і наказую залишити мій дім!"
Бідна Шарлота, ледве тамуючи сльози, мусила залишити палац і королівство свого батька. Вона почала працювати на кухні сусіднього володаря. А що була добра й гарна та ще вміла чудово куховарити, то за короткий час стала головною кухаркою цього короля.
Одного разу до свого сусіда прибув з візитом король Генрих. Про нього ходили чутки, що він дуже сумний і самотній, що мав трьох дочок, але одна втекла з якимсь каліфорнійським гітаристом, друга виїхала до Австралії годувати кенгуру, а наймолодшу вигнав сам король.
Шарлота одразу впізнала свого батька. Пішла на кухню і почала готувати щонайкращі страви. Але замість солі сипала до них цукру.
За обідом гості крутили носами і кривилися: кожен, скуштувавши страву, одразу ж в непристойний спосіб випльовував її в сервертку.
Розлючений король наказав покликати кухарку.
Шарлота прийшла і спокійно промовила: "Колись мій батько вигнав мене з дому за те, що я сказала йому, що люблю його, як кухонну сіль, що надає смаку кожній страві. Не бажаючи робити йому ще однієї прикрості, я додала до всіх страв цукор".
Король Генрих піднявся зі сльозами в очах: "У твоїх словах чути сіль мудрости, моя доню. Пробач мені і прийми корону".
Було влаштовано великий бенкет, і всі запрошені плакали від радости: королівські хроніки того часу засвідчують, що всі їх сльози були солоні.

"Ви - сіль землі" (Мт. 5, 13).

Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 05 лютого 2012, 09:49

ЗУСТРІЧ

Семирічний Максиміліян, сердитий, з руками в кишенях, вийшов з уроку релігії. Поводячи плечима, зневажливо пробурчав: "Тільки про одне говорять: Бог, Бог, Бог... Чому не розкажуть про щось цікаве? Про футбол чи рок-групи?"

"Почуй мене, Господи!
Мені розповідали, що Тебе нема, а я, дурень, повірив у це.
Але одного вечора,
Як би крізь дірку в старому решеті,
Я побачив небо.
І раптом зрозумів,
Що мені збрехали.
Коли б я завдав собі трохи труду,
Щоб придивитися до того, що Ти сотворив,
То зрозумів би одразу,
Що ті, які мене навчали, робили все,
Аби не сказати мені, що кіт - це кіт.
І ось - хіба не дивина? - я мусив
Опинитися у цьому пеклі,
Щоб знайти час подивитися в Твоє лице!
Я люблю Тебе безмежно...
І хочу, щоб Ти це знав.
Зараз почнеться страшна битва.
Хто знає, може, ввечері
Я вже буду в Тебе.
Ми не були аж такими великими друзями,
Тому й тривожно мені, мій Боже, -
Чекатимеш Ти мене біля дверей чи ні.
Подивись: я плачу!
Я зовсім розкис!
О, якби я пізнав Тебе раніше...
Вже йду! Мушу йти.
Чи не парадокс:
Тепер, коли зустрів Тебе,
Я не боюся смерти.
До побачення!
(Молитва, знайдена в наплечнику солдата, який загинув під Монте Касіно в 1944 році.)


Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 06 лютого 2012, 08:10

ЛОЖЕЧКА

Погідна старенька, лежачи у лікарняному ліжку, розмовляла зі священиком, який прийшов її навідати.
"Господь дарував мені дивовижне життя. Я готова до відходу".
"Знаю", – тихо промовив священик.
"Маю лише одне побажання. Я б хотіла, аби мене поховали з ложечкою у руці".
"Як це? – здивувався священик. – Чому Ви хочете, аби Вас ховали з ложечкою?"
"Мені дуже подобалось брати участь у святочних прийняттях, які організовувалися у нашій парафії. Коли я підходила до свого місця, то завжди дивилася, чи на столі побіч тарілки лежить ложечка. Знаєте чому, отче? Коли я бачила ложечку, то знала, що наприкінці забави подадуть торт або морозиво".
"І що?"
"Це означає, що найліпше з'являється в кінці! І це я хочу сказати усім на своєму похороні. Коли люди ітимуть попри мою труну і питатимуть, чому зі мною ця ложечка, я прошу Вас, отче, скажіть їм: ложечка у мене тому, що найліпше завжди подають у кінці".

Одного лікаря діймав пацієнт, який страшенно боявся смерти.
"Як воно буде, пане лікарю? Що станеться?"
Лікар уже було відчинив двері, аби вийти, коли несподівано до кімнати вбіг песик хворого. Гавкаючи і повискуючи з радощів, він вискочив на ліжко і кинувся лизати руки і щоки господаря. Лікар промовив: "Отак воно й буде. Хтось відчинить двері і..."


Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 07 лютого 2012, 07:15

РАХУНОК

Одного вечора, коли мати готувала вечерю, одинадцятилітній син прийшов до кухні з карткою в руці.
З офіційним виглядом дитина подала картку мамі. Мати витерла об запаску руки і прочитала:
«Очищення стежки від бур'янів - 1 гривня;
прибирання кімнати - 2 гривні;
купування молока - 50 копійок;
догляд за сестричкою (3 вечори) - 3 гривні;
отримання відмінних оцінок (із двох предметів) - 5 гривень;
викидання сміття щовечора - 2 гривні;
разом - 13 гривень 50 копійок».
Мати зворушено подивилась синові у вічі. Її пам'ять перебирала спомини. Мати взяла ручку і на зворотньому боці картки написала:
«За те, що носила тебе під серцем 9 місяців - 0 гривень;
за ночі, проведені коло твого ліжка, коли ти хворів - 0 гривень;
за хвилини, коли потішала тебе у смутку - 0 гривень;
за те, що витирала твої сльози, коли ти плакав - 0 гривень;
за те, що всього тебе навчала день за днем - 0 гривень;
за всі сніданки, обіди, вечері, полуденки і канапки до школи - 0 гривень;
за все, що даю тобі щоднини - 0 гривень;
разом - 0 гривень».
Мати скінчила писати й посміхаючись віддала картку синові. Той прочитав написане і на його очах виступили дві великі сльозини.
Хлопець обернув картку і написав на своєму рахунку: «Оплачено». Потому кинувся мамі на шию і розцілував.

Коли в особистих чи родинних взаєминах доходить до рахунків, усе закінчується. Любов - або безкорислива, або її немає.
«Якось одного спекотного дня я приготувала ріжки з морозивом і сказала своїм чотирьом дітям, що можуть купити їх за один цілунок. Діти одразу вишикувалися у чергу, щоб "придбати" морозиво. Троє менших швиденько цмокнули мене у щоку, вхопили по ріжку і вибігли надвір. Коли надійшла черга найстаршого сина, то він поцілував мене двічі.
"Решту залиш собі", - сказав він, посміхаючись».


Б.Ферреро. Збірка "Часом досить промінчика"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 08 лютого 2012, 07:04

БИБІР ХУДОЖНИКА

Великий Леонардо да Вінчі погодився виконати фреску у трапезній монастиря Санта Марія делле Ґраціє у Мілані. Це мала бути сцена Тайної вечері Ісуса з апостолами.
Майстер хотів, аби ця фреска стала його найкращим твором, отож працював довго і старанно. Братія монастиря уже втрачала терпіння, проте праця просувалася дуже повільно.
Щоб зобразити лик Христа, Леонардо місяцями шукав натурника, чиє обличчя виражало б силу і чар, духовність і міць. Нарешті знайшов: художник надав ликові Ісуса рис Агнелла, щирого і чистого хлопчини, якого випадково стрів на вулиці.
Минув рік, і Леонардо знову міряв міланські вулиці у районі, що тішився недоброю славою, заглядаючи до сумнівних і підозрілих кнайп. Тепер-бо майстер шукав натурника для образу Юди-зрадника. Йому потрібне було обличчя, позначене неспокоєм і розчаруванням, обличчя людини, що здатна була зрадити найближчого друга. Провівши багато ночей серед різношерстих волоцюг, Леонардо знайшов-таки чоловіка, що був досконалим взірцем для Юди.
Він привів його до монастиря і взявся до малювання. Та ось майстер зауважив в очах натурника сльози.
— Чого ти плачеш? — спитав Леонардо, вдивляючись у його похмуре обличчя.
— Я — АҐНЄЛЛО, — прошепотів чоловік. — Той самий, з якого Ви малювали Ісуса.

Нова революція у сфері косметики: гарна душа робить гарним і обличчя.

Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 09 лютого 2012, 07:33

НАЗОВНІ І ВСЕРЕДИНІ

Дідусь нахилився над п'ятилітнім онуком і поцілував його надобраніч. Хлопчик одразу витер щоку.
«Чому ти так робиш, синку? - спитала мама. - Коли хтось тебе цілує, не треба витирати поцілунок».
«Мамусю, - пояснив маленький, - я не витираю, щоб витерти. Я втираю його в себе».

Одній мамі під час подорожі весь час надокучало вертляве дитя.
«Та сядь уже нарешті!»
Але дитина, здавалося, не чула наказу і знову ставала на сидіння, аби дивитися у вікно.
Знервована мати взяла дитину і посадовила поруч зі собою.
Дитя глянуло на неї і гордо вимовило: «Назовні я сиджу, але всередині - стою».

Те, що у нас «всередині», набагато важливіше від того, що «назовні».

Б.Ферреро. Збірка "Часом досить промінчика"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 10 лютого 2012, 07:34

КАРАВАН В ПУСТЕЛІ

Їхав якось пустелею могутній володар, а вслід за ним тягнувся довгий караван верблюдів, обтяжених незчисленними скринями золота і самоцвітів, що належали володареві.
Дорогою один із верблюдів, засліплений блиском розжареного сонцем піску, зідхнувши гучно, звалився на коліна й підвестися вже не зміг.
Скрині, тріскаючи, сповзли з його боків додолу, а перлини й самоцвіти змішалися з піском.
Володар не зупинив походу, бо запасних скринь не було, а верблюди були і так переобтяжені. З помахом руки, в якому рівною мірою було і жалю, і великодушности, він дозволив своїм пажам і зброєносцям повизбирувати коштовне каміння, котре ті спроможуться відшукати.
І доки вони, ретельно перетрушуючи пісок, пожадливо шукали свою здобич, правитель далі верстав свою путь на чолі каравану.
Та від певного часу почав відчувати, мовби хтось безупину прямує за караваном услід. Озирнувся - аж то біжить один із його пажів, задиханий і спітнілий.
- А ти що, - запитав його державець, - не залишився збирати коштовності?
- Я йду за моїм володарем! - відказав юнак радісно й урочисто.

Від того часу численні з-поміж його учнів відступилися від нього і більше з ним не ходили. Тож мовив Icy с до дванадцятьох: "Невже й ви бажаєте відступитися?"
Але озвався до нього Симон Петро: "Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе - слова життя вічного! Ми й увірували й спізнали, що ти - Божий Святий" (Йоан, 6, 66-69).


Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)


Повернутись до “Добре Слово”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість