Історії для душі

Євангеліє, розважання, проповіді, Житія, "історії для душі". Для читання, не для дискусій.

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 11 лютого 2012, 08:47

КАНАТОХОДЕЦЬ

Жив колись на світі славний канатоходець. Усі люди захоплювалися його надзвичайною спритністю. Ніхто ніколи не бачив, щоб він упав чи бодай втратив рівновагу.
Настав час, коли в цирку, де він працював, почалися серйозні фінансові проблеми.
Щоб привабити публіку, директор запропонував артистові підняти канат вище і додати небезпечних трюків.
Працівники цирку покладали на канатоходця великі надії і вірили, що йому, як завжди, усе вдасться.
Він запитав колег: "Ви впевнені, що мій номер вийде?"
Ті відповіли: "Ми тобі довіряємо і впевнені, що і цього разу все буде якнайкраще".
Ризиковий виступ канатоходця справді мав величезний успіх. Кожного дня люди купували в цирковій касі квитки, щоб стати учасниками незвичайного дійства.
Минув рік, директор задумав досягти ще більшого успіху і висловив побажання, щоб канатоходець продемонстрував іще вищу майстерність і знову привабив численну публіку. Він запропонував протягнути металевий канат над великим водоспадом - від одного берега ріки до другого - запросити телебачення і всіх довколишніх мешканців на небачене видовище.
Працівники цирку знову покладали великі надії на канатоходця. Він не відмовився виконати і це завдання.
За хвилину до початку небезпечної переправи канатоходець ще раз запитав своїх друзів, чи справді вони в нього вірять і надіються на нього.
"Так!" - загукали всі без винятку.
Акробат виконав цей складний номер і черговий раз викликав у публіки величезне захоплення.
По закінченні номера циркач підняв руку, даючи публіці зрозуміти, що він хоче щось сказати.
"Довір'я, яке ви мені виявили, не має меж", - сказав він.
"Це очевидно", - від імени глядачів відповів якийсь чоловік.
"Тому я хочу запропонувати вам щось ще незвичайніше, ніж те, що ви досі бачили!"
"Прекрасно. Скажи, що це має бути. Наше довір'я до тебе безмежне: ми погоджуємося на все, що ти запропонуєш!"
"Я перейду по цьому канату туди й назад, штовхаючи перед собою візок. А оскільки ви маєте до мене безмежне довір'я, то я хочу посадити в неї когось із вас. Зробимо переправу вдвох".
Проте, ніхто не зголосився.

"Як він увійшов до човна, слідом за ним увійшли його учні. Аж ось зірвалася на морі така велика буря, що хвилі заливали човен. Він же спав. Ті кинулись до нього, збудили й кажуть: «Рятуй, Господи, ми гинемо!» А він до них каже: «Чого ви лякливі, маловіри?» (Мт. 8, 23-26)

Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення о.Олег » 11 лютого 2012, 13:06

це вже Olya подавала в Цитати але захотілось і сюди...
Здатність промовляти великий дар

Щоб людина не говорила надто багато дурних слів Богові

Він дав їй десять пальців щоби пам’ятати його мудрі ради.





Щоб перше слово було добре.

Щоб друге слово було правдиве.

Щоб третє слово було справедливе.

Щоб четверте слово було щире.

Щоб п’яте слово було відважне.

Щоб шосте слово було делікатне.

Щоб сьоме слово несло втіху.

Щоб восьме слово було ласкавим.

Щоб дев’яте слово було сповнено поваги.

Щоб десяте слово було мудре.

Далі мовчати



Б. Ферреро
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
Georgij
старець
старець
Повідомлень: 768
З нами з: 27 червня 2011, 07:54

Re: Історії для душі

Повідомлення Georgij » 11 лютого 2012, 19:05

Ісус Відвідує тебе

Я хочу розповісти тобі історію
І прошу, щоб Святий Дух помазав мене, щоб вона принесла плоди навернення до Ісуса.

Одного дня чоловік стукає у двері сім`ї. Він чарівний, молодий, високий, сильний, і його обличчя світиться, як сонце.
Зараз п’ята година після обіду. Світлана відчиняє двері:
Чи можу Вам чимось допомогти?
- Я Ісус. Я радий, що можу бути сьогодні у твоєму домі.
Господь Ісус?!.. Будь-ласка, заходь!-
Вигукує вона із замилуванням.
Ісус заходить, і вона веде його до вітальні.
-Будь-ласка, сідай і почекай хвилинку; я йду швиденько на кухню, приготую каву і відразу повернуся, -говорить вона ніяково, не приховуючи свого шоку.
Роби те, що потрібно…Чи можу тим часом я почитати газету?
Так, звичайно, вона ось біля тебе.
Ісус протягає руку, але замість газети Він бачить журнал, і, коли бере його, Світлана говорить:
-Будь-ласка, тільки не цей журнал! Ради Бога! Тільки не цей!- говорить вона знервовано.
-Але чому ні?
-Цей журнал тільки для чоловіків! Ти.. Ти не можеш чи… читати його!!!- затинається вона.
-Але… я чоловік!-вигукує Ісус.
-Будь-ласка, не дивись на той журнал, Господи, -говорить вона рішуче.
-Ну добре, якщо ти не хочеш, -відповідає Він.
-Чи можу Я взяти інший?
- Звичайно.
Він бере ще один.
Ради Бога, Ісусе, цей також не бери!
- Чому ні?
Ні, Господи… цей тільки для жінок!
Ну і що?1 Чому Я не можу подивитись на нього?
Ні, Тобі не можна. Мені справді шкода, але Ти не можеш читати і цей журнал…
Але що з ним не так?
О Ісусе, я не можу навіть сказати.. Тобі не можна читати жодного з цих журналів.
Що ж тоді Мені робити в той час, коли ти готуватимеш каву?
Вона думає про це і говрить:
Найкраще Тобі піти зі мною на кухню.
Світлана веде Ісуса на кухню і запрошує Його сісти.
Будь як удома, Господи… Може, хочеш склянку води?- запитує вона, почуваючись абсолютно ніяково.
Ні, дякую.
Який шок я пережила!
Через журнали?
Так!
Але що в тих журналах?
О Господи, Тобі не можна читати журнали для чоловіків та жінок!
Якщо така справа, то чому вони знаходяться у твоєму домі? Твої діти мають доступ до них, хіба ні?
Ну, ми забороняємо їм переглядати їх!
І вони слухаються?
Та… ні. Знаєш… Коли ми йдемо з дому і повертаємось, багато разів застаємо їх за переглядом журналів і завжди говоримо їм: «Покладіть журнали, вони не для вас!..»
Отож, у своєму домі ти тримаєш речі, які твоїм дітям не слід читати?
Так, Господи, на жаль, це правда, - говорить вона, збентежена.
Ісус намагається її заспокоїти і запитує:
Світлано, а як справи з твоїм життям?
Ну моє життя, Господи, є нормальним життям. Я добре ладнаю зі своїм чоловіком та своїми дітьми, - говорить вона і водночас помішує каву та ставить чашки й печиво на піднос.
У тебе немає ніяких проблем з чоловіком?
Ні, Господи, ми вже одружені двадцять років, але у нас не було серйозних проблем… до минулого місяця…
Що трапилося, Світлано?
Господи, справа така. Андрій прийшов додому, а на сорочці були сліди від губної помади. Він говорив, що працював допізна, але коли я почула запах духів від нього, то запитала6 «Де ти був?!» «Працював», - сказав Андрій. «Це брехня! Ти не працював узагалі…» У нас була жахлива сутичка, я навіть не розмовляла з ним кілька днів, тому, що не повірила в те, що він сказав.
А твої діти?
У мене вісімнадцятирічна дочка Софія та шістнадцятирічний син Сашко. Але Софія поводилася зі мною останнім часом грубо… вона відворкує. Не слухається… Усе, що я говорю, не в моді. «Це застаріле, мамо, тільки старики так говорять. Сьогодні все по-іншому»,- вона завжди має зухвалу відповідь на все, що я кажу.
А твій син?
Хлопчик?... Я справді хвилююся за нього. Він почав товаришувати з групою в школі, і я знаю, що двоє з них палять марихуану.
Отож, твоє життя не таке мирне, як ти говориш…
Ні, чесно кажучи, ми маємо декілька дрібних проблем у нашому шлюбі й у вихованні дітей…
А як твоє щоденне життя, Світлано?
Моє щоденне життя?... У мене є дівчина, яка допомагає мені вдома, але все одно піклуюся всім: їжею, одягом, приділяю увагу родичам, у яких завжди проблеми, купую продукти, оплачую рахунки, ходжу в банк… Мої рідні дуже зайняті. Близько 5:30 після обіду я трохи відпочиваю, дивлячись телевізор. У той час, коли я відпочиваю, приходять додому Софія та Сашко, а мій чоловік приходить трохи пізніше. Ми всі йдемо на кухню готувати вечерю і повертаємося до вітальні дивитися серіал о сьомій.
А що ще ти робиш?
Ну… чесно кажучи… наскільки я розумію, Ти хочеш знати про моє духовне життя, так? Я молюся трохи. Ти знаєш… перед сном я молюся Богородице Діво і Отче Наш, а вранці, коли встаю, я роблю знак хреста.
А що ще ти робиш?
Ну, нічого більше такого не роблю! Знаєш… у мене немає часу, тому що, як бачиш, такий зайнятий день, увечері мені потрібно трохи розслабитися, подивитися телевізор із сім`єю. Ну… послухай, Ісусе, я думаю… Оскільки Ти тут, - говорить вона, змінюючи тему, - чи не міг би Ти спасти мій шлюб і потурбуватися про моїх дітей?
О так! Я можу… Я прийшов, щоб спасти тебе, Я прийшов, щоб спасти твоє подружжя і твоїх дітей. Але, Світлано, моя дитино, все це залежить токож від тебе. Ти відіграєш важливу роль у своєму спасінні та у спасінні свого подружжя і дітей.
- О Господи Ісусе, я знаю, що я відіграю важливу роль. Я опікуюся домом, я намагаюся бути дуже старанною матір`ю у вихованні своїх дітей, я намагаюся робити все необхідне для нашої сім`ї.
- Але ти дуже мало молишся, правда, Світлано?
- Так, дуже мало. Знаєш, що відбувається? Я скажу тобі правду. Місяць тому мене запросила подруга приходити на молитовгу групу щочетверга увечорі. Я ходила три тижні підряд, і мені дуже сподобалося. Але потім я дійшла висновку, Господи Ісусе, що мушу більше турбуватися собою і своїм тілом, тому, що, дивись, мені вже 43 роки, а Андрієві 48, і я відчуваю, що Андрій байдужий до мене. Він більше не звертає на мене уваги, і я вважаю, що це тому, що я старію. Отож подруга мені сказала: «Тобі потрібно займатися аеробікою, більше ходити у салон краси і вишуканіше одягатися. Світлано, тобі потрібно бути привабливішою і доглядати за собою, тому що конкуренція велика. Там, де працює твій чоловік, жінки молодші і вони завжди гарно одягаються…» Отож, Господи Ісусе, я почала ходити на уроки аеробіки у четвер увечорі. Я думала, що ходити на аеробіку більш нагально, і через це припинила ходити на молитовну групу у четвер.
- Як твоє серце, Світлано?
- З моїм серцем усе чудово. Рік тому я ходила до лікаря, і він сказав мені, що у мене чудове серце. З моїм серцем немає нічого поганого, дякувати Богові.
- я не питаю про фізичну сторону. Я питаю про духовну та емоційну сторони.
- Я вважаю, що все добре, Господи Ісусе. Я не бачу ніякої проблеми…
- О Світлано, уста говорять те, чим серце наповнене. Світлано, причина того, що проблеми існують у твоїй сім`ї , є те, що твоє серце не наповнене Словом Божим, любов`ю, пробаченням, молитвою і більшим спілкуванням зі Мною.
- Господи Ісусе, коли Ти так розмовляєш, у мене складається враження, що я роблю щось не так!
- Світлано, ти справді не робиш те, що тобі слід робити не тільки для себе, але й для своєї сім`ї. А… як твої відносини зі свекрухою і сусідами? – питає Ісус.
- Ох! Ми добре ладимо зі своєю свекрухою, а також із сусідами. Фактично я з усіма добре ладжу.
- І не маєш жодних проблем зі своєю свекрухою?
- Жодних.
- Але… хіба не було непорозуміння між вами двома кілька днів тому?
- Так, господи, минулого тижня вона була тут… Я не можу терпіти, коли вона починає втручатися у моє життя, моє подружжя і виховання моїх дітей. Отож, вона прийшла і постійно давала мені поради… «Тому що мій син такий, тому що моїх онуків потрібно виховувати по- іншому… Тобі потрібно годувати їх краще… Андрій втомлений, тобі треба бути більш чуйною..» Тоді я сказала: «Нехай це буде відомо, що я сама даю тут накази, і ви не можете так чинити!» Коли вона пішла, я сердилася на неї. Насправді, я і зараз усе ще зла.
- А як щодо твоїх сусідів?..
- Я з ними дуже добре ладнаю. Справді, мої сусіди дуже хороші.
- І ти не мала з ними останнім часом ніяких проблем?
- Я скажу правду. Ти повинен зрозуміти щодо Ольги, моєї сусідки, яка живе справа від нас: днями Сашко грався на вулиці і поцілив м`ячем у вікно, але не розбив його. Вона прийшла поговорити із Сашком, але, оскільки я не дозволяю нікому жалітися на моїх дітей, я стала на захист Сашка і сказала: «Знай своє місце у моєму домі». Відтоді наші відносини похитнулися, але я ладнаю з нею, це вже в минулому.
- А інші?
- Ну , Господи, Ти повинен розуміти, що завжди є образа тут… образа там… але це частина життя, хіба ні?
- О! Світлано, твоє серце потребує перебувати в мирі…Розкажи мені трохи більше про свої заняття. Що ти робиш після домашньої праці?
- Як явже казала, настає час для серіалів. Ти повинен зрозуміти, що після того, як цілий день працюєш, ми повинні мати хвилину дозвілля. Я йду дивитися серіал о шостій годині. Потім приходить Софія, біжить переодягатися до своєї кімнати, проходить через кухню, бере собі їжу і їсть, дивлячись серіал.
- І ви всі дивитеся серіали?
- Андрій насправді не любить дивитися серіали, але ми троє дуже любимо.
- Ось. Настав час для серіалів. Подивимось, що ви дивитесь по телебаченні.
Як тільки розпочинається серіал о 6 годині, Ісус починає засмучуватися. Світлана питає:
Ісусе, чому ти такий сумний?
Світлано, поглянь! Поглянь, як вони зображують сім`ю… Поглянь, як поводяться діти, який брак вихованості й поваги, які вони агресивні щодо своїх батьків! Між іншим, Світлано, та жінка навіть не є матір`ю молодої дівчини, а той чоловік є третім чоловіком мами хлопця. Це все таке заплутане. Діти не знають, хто їхні батьки. А поглянь, як поводиться ця молода дівчина поза домом.
Ну, Ти знаєш, що сьогодні всі сім`ї роблять це і ми слідуємо за правилом, ми сім`я, і, як кожна інша сім`я, ми сидимо перед телевізором.
Дочка в серіалі погано вихована, правда?
Навіть дуже погано, Господи Ісусе!
Твоя дочка Софія також не слухає тебе, це правда? Ти знаєш, де вона вчиться так поводитися?
Слухай, Господи, я не маю жодного уявлення, де вона цього вчиться… Ми їй даємо добру освіту, вона вчиться у дуже хорошій середній школі і навіть вивчає інші мови. Я вважаю, що цей бунт пов'язаний з її віком.
Ні, він тут, на телебаченні, Світлано. Подивись, що вона дивиться і дізнається щодня.. Пізніше вона буде так жити!
Після цього надходить час серіалу о сьомій годині, і в цьому серіалі є сцени перелюбу, брехні, обману, шахрайства, розпусти, пограбування, всі ці жахливі сцени для Ісуса, який помер саме для того, щоб заплатити ціну за всі ці гріхи, які так підступно входять у серця людей. Тільки темрява виходить через телебачення, і ця темрява входить у дім Світлани…і у твій дім!
Чому Ти такий засмучений і сумний, Господи?- питає Світлана.
Світлано, це все, що ти і твої діти дивляться…
Раптом приходить Софія. Вона заходить, говірка і голосна.
Привіт, як ти, мамо? Я сьогодні пізно. А хто це з тобою?
Це Ісус.
Привіт, Ісусе! Як справи?
Ти пам’ятаєш Ісуса, Софіє?
Ісус… Ким саме є Ісус?
Ісус з катехизму. Пам`ятаєш, коли тобі було сім років, ти вивчала про Ісуса у церкві?
О так, Ісус. Я пам’ятаю! Привіт, Ісусе! Як у тебе справи? – говорить вона, простягаючи руку.
Добре.
Будь як у дома… Я зараз повернуся.
Софія раптово йде до своєї кімнати.
Несподівано заходить Сашко, також із запізненням, і зачиняє з шумом двері.
Привіт, мам!
Він дивиться на Ісуса і не може стриматись:
Привіт, мужик. Якого скромного друга ти маєш, мам! Гей, браток, ти ловиш кайф від музики? Я покажу тобі CD з важким роком, який я маю. Думаю, що ти слухаєш дещо інше; ми скоро будемо репу вати..
І, якраз, коли він збирається виходити, його кличе мама:
- Сину, це Ісус.
- Ісус?.. Який Ісус?1
- Ісус, з катехизму, пам’ятаєш?
- Тепер пригадую.. Ти той хлопець із хреста, який висить у нашій вітальні?!
- Я є Той, хто на хресті.
- Уав… Ти став набагато краще виглядати, нє? Яка різниця між Господом на хресті і зараз, гм, людиною!?
- Це правда. Я живу, бо Я тебе люблю.
Не знаючи, що сказати, Сашко вибачається і йде до своєї кімнати.
Ось маєш. Такий він, Сашко. Він любить тільки музику, і чим голосніше, тим краще. Він вмикає важкий рок увесь час, коли вдома.
Хлопчина вбігає, включає стерео якомога голосніше, і дім наповнюється шумом. Незабаром заходить Андрій і дивиться на Ісуса. Ісус дивиться на нього, і Андрій питає:
Ви новий сусід?
Ні, я Ісус.
Світлана представляє Ісуса Андрієві, який шокований і ще добре не розуміє, що відбувається, він говорить:
Почувайся, як удома, я за хвилину повернуся.
Час вечеряти. Ісус наполягає, щоб Світлана поводилася саме так , як вона це робить у звичайний день. Вона йде на кухню і приносить тарілку з їжею для Ісуса та ще одну для себе. Незабаром заходить Андрій і діти, кожен із тарілкою, сідають на диван і навіть у присутності Ісуса дивляться… телевізор. Вони мало розмовляють, оскільки не мають часу. У серіалі дуже захоплююча сцена.
Після серіалу показують новини; чоловік залишається у вітальні, розмовляючи з Ісусом; дружина йде мити посуд; а діти йдуть до своїх кімнат щось робити. Коли сім`я повертається на перегляд наступного серіалу, Світлана бачить, що Андрій схвильований діалогом, який у нього відбувся з Ісусом. Андрій просить вибачення і ненадовго виходить. Коли розпочинається серіал о 8.30, Світлана починає нервуватися.
Ісусе, Ти не можеш дивитись цей серіал.
Але чому я не можу дивитись цей серіал?
У цьому серіалі є сцени, на які Тобі не можна дивитись… Послухай, давай підемо і будемо робити щось інше. Давай виключимо телевізор.
Ні Світлано. Я хочу щоб ти показала Мені, як виглядає твоє життя, Бо Я хочу допомогти тобі. Я прийшов, щоб спасти тебе, щоб принести тобі мир і нове життя; тому Я хочу побачити у деталях все, що ти робиш.
Розпочинається серіал о 8,30 і виставляє напоказ усі види грішних ситуацій: перелюб, зраду, оглених людей, агресію, брехню, пограбування… Ці сцени входять у розум і серце цієї сім`ї…і твоєї сім`ї. І Ісус стає надзвичайно сумним…
Вибач, я йду покликати Андрія.
Покликати Андрія, щоб дивитись серіали?- питає здивований Ісус.
Ти мусиш зрозуміти, що мені не подобається залишатись тут без нього. Я покличу свого чоловіка, бо це один із небагатьох моментів, коли ми можемо бути разом протягом дня. Я завжди говорю йому: «Андрію, залишайся тут зі мною. Я цілий день сама і хочу, щоб ти побув біля мене принаймі ввечері.»
І ти приводиш Андрія за руку, щоб дивитись ці ситуації з перелюбом і нечистотою?
Перелюбом?! Ну, я тільки кличу його подивитись зі мною серіал! Для подружжя дуже важливо проводити разом час, принаймі щоб мати щось, про що можна поговорити. А Ти так не вважаєш?
Але він буде дивитись на сцени зради, перелюбу і те, як чоловіки у свої сорок поводяться. Він у такому віці, правда?
Так, але я хочу, щоб він був поряд.
Ти збираєшся привести свого чоловіка, щоб він міг навчитися обманювати, брехати і бути зрадником… Ти ніколи про це не думала раніше?
Ніколи, Ісусе, ніколи не думала про це таким чином.
Саме це відбувається зараз у його житті. На тобі також лежить велика частина вини за те, що відбувається у твоєму подружжі.
Незабаром після цього настає час для серіалу о 9 годині. Тоді кожен розслабляється і клімат замішання розчиняється в повітрі.
Ісусе, будь-ласка, поверни Свою голову в інший бік, Ти не можеш дивитися цей серіал… У ньому все небезпечне. Ти не можеш його дивитися!
Але як ви можете дивитися цей серіал, а Я ні?
Ну, ми дивимося, а Тобі не можна ні в якому разі! Господи Ісусе, ради Бога, відверни свою голову або ми виключимо телевізор, бо ми не можемо дивитись цей серіал разом з Тобою.
Ви всі не будете дивитись цей серіал, коли Я буду біля вас? Чому?
Саме так. Ми не можемо його дивитися, бо якщо Ти залишишся, то ми йдемо.
Але Я хочу побачити, що ви робите цілий день. Будь-ласка, не приховуйте нічого від Мене.
Я все це знаю, але Ти не можеш дивитись цей серіал, Господи. У цьому серіалі оголені жінки, жахливі речі, які тобі не можна бачити… надто багато гріха, Ісусе!
А ви з дітьми його дивитесь?
Ну, це правда, мої діти його також дивляться.
О, Світлано, Світлано, невже ти не бачиш зла, яке спровоковане всім цим у твоїй сім`ї?
Світлана врешті веде Ісуса на кухню знову і змінює тему.
Світлано, що ти дізналась про віру?
О, Ісусе, я знаю, що мені слд більше молитись.
Так, Світлано, ти потребуєш шукати Моє Слово, Мою мудрість і Мою любов. Ти потребуєш більше читати свою Біблію.Якщо твої діти і твій чоловік мають таке ставлення, ти, Світлано, великою мірою відповідальна за всю ситуацію. Чому ти не вимикаєш серіали? Ти кажеш, що не маєш часу молитися, що ти цілий день зайнята, що ти потребуєш трохи часу на відпочинок… Чи ти коли-небудь думала про те, щоб забути про серіали і зібрати свою сім`ю? Чи ти коли-небудь думала про те, щоб заповнити цей час діалогом, молитвою і читанням Слова Божого? Тобі необхідно негайно починати, Світлано. Твої діти, якщо вони продовжуватимуть так, як зараз, ставатимуть все біль і більш проблемними. Ти втратиш своє подружжя, якщо воно вже не втрачене. Якщо, як ти кажеш, троє чоловікових друзів вже розлучилися зі своїми дружинами, а ще двоє мають серйозні кризи, твій чоловік може бути шостим, який закінчить тим, що залишить сім`ю, Світлано. Усе ще є час врятувати себе, своїх дітей і свій шлюб.
Що тоді я маю робити, Ісусе? – запитує вона стривожено.
Шукай шляхи, щоб наситити свій дух, Світлано. Пошукай нові навчання і силу для свого життя. Іди у молитовні групи, щоб пізнати і досвідчити Мою любов до тебе. Молися вранці. Шукай мудрості у Біблії. Наповнюй своє серце Моїм словом і твої уста будуть переповнені тим, чим переповнене твоє серце. Ходи на Службу Божу. Молися вервицю зі своє сім`єю. Намагайся зміцнювати свою віру, посилюючи своє духовне життя.
Ісус продовжує розмовляти і повчати, в той час як діти і чоловік із захопленням оглядають усі картини темряви і гріха, що пропонуються у серіалі і які, без їхнього усвідомлення цього, впускаються у їх розум і серце.
Світлана глибоко зворушена і запевняє себе, що Ісус правий; щось мусить бути негайно змінене у її житті і в житті її сім`ї.
Незабаром після цього Ісус прощається і йде, залишаючи Свою присутність миру й любові у цьому домі.
Наступного дня Світлана справді наполегливо старається. Це вівторок, і вона прокидається з тим, що піде у четвер на молитовну групу. Вона розпочинає день читанням Біблії, але незабаром телефонує подруга, і вона відкладає Слово Боже набік. Післяобідні заняття, які їй потрібно відвідувати, щоб вона могла підтримувати у формі своє гарне тіло… одяг і т.д., є добрими і важливими. Але вона знає, що ці заняття не повинні заважати її молитовному життю. На третій день усе повертається до такого самого способу життя, який був раніше. Так, ніби Ісус не приходив взагалі. Через тиждень вона чує голос, який кличе її на ім.`я : «Світлано…»
Якраз 9:30 вечора. Сім`я перед телевізором, і вона здивовано говорить:
Андрію, Ісус знову стукає у двері!
Не може бути. Знову Він?! Я вважаю, що Ісус гостює в інших оселях, Він зарано прийшов. Може наступного року або через два три роки.
Світлано…
Ні, Ан… Андрію, це І.. Ісус…, - затинається вона. – Я чую Його голс. Він мене кличе. Біжи! Біжи, ховай журнали! Переключай канал! Ні, ні! Виключи телевізор! Хапай Біблію! Давай поговоримо про Слово Боже! Давай порозважаємо! Ні, ні! Ми не можемо обманювати Ісуса. Ісус дав нам ще один шанс, щоб ми змінили своє життя, щоб ми могли спастись, щоб я могла врятувати своїх дітей і свій шлюб. Нам потрібно показати Ісусові, що ми користаємося нагодою, яку Він нам дав. Я мушу сказати, що у четвер я не могла піти на молитовну групу… Я погано почувалася. Ні, так не було… Яке я можу знайти виправдання!?
Вона знову чує своє ім.`я; вона біжить до воріт, але Ісуса там немає. Вона вбігає у будинок.
Світлано…
Ісусе, де ти? Де ти, Ісусе…- питає вона, будучи надзвичайно стривоженою.
Світлано, Я тут, у твоєму серці… Хіба ти не знаєш, Світлано, що ти є храмом Бога і що Святий Дух живе у тобі? Хіба ти не знаєш, Світлано, що Я є з тобою щодня і щохвилини? Хіба ти не знаєш, Світлано, що Я живу у тобі і відвертаю Свою голову щоразу, коли ти дивишся всі серіали? Хіба ти не знаєш, Світлано, що Я дуже сумую, коли бачу твоє подружжя і виховання дітей зіпсованим? Хіба ти не знаєш, Світлано, що Я бачу зло і темряву, які виключають те маленьке світло, яке ще жевріє у серці твого чоловіка і в серцях твоїх дітей, а навіть і твоєму серці? Хіба ти не знаєш, Світлано, що Я є з тобою, коли ти береш той «жіночий» журнал, який радить тобі мати інші сексуальні досвідчення, щоб бути здатною на пригоду відносин нового кохання і ще одного присмаку у твоєму житті? Хіба ти не знаєш, Світлано, що Я є у твоєму серці, коли ти проклинаєш свою свекруху і свою сусідку? Я знову питаю тебе: Хіба ти не знаєш, Світлано, що Я є у тобі постійно, що твоє серце є храмом Божим і що святий Дух живе у тобі?Хіба ти не знаєш, Світлано, що через те ,що Я живу у твоєму серці, мені не треба стукати у двері твого дому, щоб показати тобі помилки, які ти вчинила і показати, що, йдучи в такому напрямку, ти занапастиш своє життя, свій шлюб і своїх дітей? Хіба ти не знаєш, Світлано, що така відмовка «кожен так робить» не має значення, бо ти є дочкою Бога. Я є з тобою щодня, Світлано. Я живу і беру участь у кожному моменті твого життя. Оскільки Я люблю тебе, Я прийшов спасти тебе і всіх тих, кого ти любищ. Я у цю хвилину зцілюю серця твоїх дітей і твого чоловіка. Твій чоловік, силою Моєї Крові, звільняється від пристрасті, яка керувала ним, і твої діти повертаються до того, ким вони мають бути. Світлано, Я даю тобі ще одну нагоду. Ця нагода може вже ніколи не настати. Сьогодні день нагоди! Сьогодні день спасіння!..

Світлано, Маріє, Ірино, Оксано… Без Ісуса ти є і будеш сумною, злою, пригніченою, напруженою, повною ран, без мудрості і любові. Без Ісуса ти почуваєшся і будеш завжди почуватися порожньою, нещасливою і твоє життя не матиме сенсу.
Ісус дає тобі, твоєму подружжю і твоїм дітям ще один шанс спастися. Чи ще коли-небудь буде така нагода?
Дорога спасіння, на яку вказує Ісус, є дорогою віри і перебування у Ньому. Ця віра живиться читанням, розважанням і переживанням Слова Божого через особисту і сімейну молтву, участь у Тайнах Церкви і відвідувати молитовні групи.
Якщо Господь Ісус дозволив, щоб ця книжка потрапила у твої руки, і, якщо ти читаєш її зараз, без сумніву, це тому, що Він любить тебе і хоче торкнутись твого серця.
Завтра у тебе може не бути іншої нагоди спастись для тебе і твоєї сім`ї, якщо у тебе недобре життя, не намагайся говорити, що у цьому винен світ, не кажи, що у цьому винні обставини життя чи друзі твоїх дітей, або винні колеги у тому, що звели твого чоловіка на неправильну стежку.
Вина є і завжди буде частково і твоєю.
Ісус хоче спасти тебе зараз! Він кличе тебе до нового життя миру, любові і радості; до життя, якого ти так прагнеш і яке тільки Він може дати. Така нагода може більше ніколи не настати.
Сьогодні ласкою Божою і в ім.`я Ісуса ми молимо Бога Отця і просимо, щоб Святий Дух пролився у твоє серце. Ми просимо, щоб з вірою і довірою, щоб Слово Боже було викарбуване у твоєму серці і щоб ти завжди була впевнена, що у будь-якому і у кожному місці, де б ти не була, Бог є там, тому що «Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває?»(1Кор. №:16)
Ісус хоче навчити тебе, якою дорогою тобі йти, не тільки сьогодні, але кожного дня твого життя. І цією дорогою є Ісус, життя; Ісус у молитовній групі, у Євхаристії, у вервиці, в особистій молитві і у Слові Божому.
Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім.(Ді.16:31)

Це те, що обіцяє Бог. Чи буде інша нагода для твого спасіння? Регіс Кастро та Майза Кастро.
Видавництво «Апостол»
Гнітять мене гріхи, але вони не здолають Божого милосердя до мене.

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 12 лютого 2012, 11:54

ДЮНА І ХМАРИНКА

Молодесенька хмаринка – а відомо, що життя хмарин коротке і неспокійне, – вперше пропливала небом з іншими хмарами, чорними, великими, чудернацьких форм.
Коли вони досягли великої пустелі Сахари, інші, вже досвідчені хмари, напучували її:
– Лети, лети! Якщо затримаєшся тут, то загинеш!
Але молода хмаринка, як і всі у її віці, була дуже цікавою і відпливла в кінець хмариного табунця, подібного на розпорошену отару овець.
– Що ти робиш? Рухайся з нами! – завив вітер.
Але мала хмаринка побачила дюни з золотого піску, і це її причарувало. Вона повільно опустилася. Одна дюна посміхнулася їй.
– Привіт! – сказала чемно.
Була то дуже гарна маленька дюна, щойно створена вітром, він гладив її блискуче волосся.
– Привіт! Я – Оля, – відрекомендувалася хмаринка.
– Я – Галя, – відповіла дюна.
– Як поживаєш там, на землі?
– Та так... сонце й вітер. Трохи жарко, але даємо собі раду. А ти?
– Сонце і вітер... довгі перегони по небу.
– Моє життя дуже коротке. Коли налетить сильний вітер, напевне зникну, – сказала сумно дюна.
– Прикро, правда? – спитала хмаринка.
– Трохи. Мені здається, що я ні до чого непридатна.
– Я також невдовзі випаду дощем на землю. Така моя доля.
Дюна замовкла на мить, а потім сказала:
– А знаєш, ми дощ називаємо раєм!
– Справді? Я й не знала, що я така важлива! – засміялася хмаринка.
– Я чула від старших дюн, що дощ дуже гарний. Ми тоді вкриваємось чудовими рослинами, які звуться травами, квітами...
– Так, правда. Я їх бачила, – відповіла хмаринка.
– Але я, напевно, їх ніколи не побачу, – сумно зітхнула дюна.
Хмаринка задумалась на хвилину, а потім сказала:
– Я могла б упасти на тебе дощем...
– Але тоді ти помреш.
– А ти зацвітеш, – зашуміла хмаринка блискучим прозорим дощем.
Наступного дня маленька дюна була вкрита квітами.

В одній гарній молитві, яку я знаю, є такі слова: “Господи, зроби з мене лампу... Спалю себе самого, але дам світло іншим”.

Б.Ферреро. Збірка "Троянда також важлива"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 14 лютого 2012, 09:52

ВІЧНІСТЬ

Був собі монах. Жив він мирно і безтурботно. Але була одна річ, яка позбавляла його спокою: він боявся вічности. У раю вибрані співають хвалу Богу, так, як це роблять монахи. Але одна річ чинити це упродовж якогось часу, а инша – цілу вічність. Яка ж нудьга охопить через кілька мільйонів років щасливців, що перебувають поруч із Богом!
Якось навесні монах вийшов, аби прогулятися в лісі, що зусібіч оточував монастир. Повітря було свіже й легке, напоєне запахущими травами і квітами.
Монах зітхнув, згадавши про свій клопіт. Над його головою заспівав соловейко. Пісня його була навдивовижу чиста й мелодійна. Монах так заслухався, що й забув про свої тривоги. Ніколи-бо в житті не чув він такого дивовижного співу. Ще яку хвилину захоплено слухав, а потім подумав, що уже час повертатися до спільноти на вечірню молитву, відтак поспішив до монастиря.
Відчинив йому брат, якого він не знав. Підійшов ще один монах, потім ще один і ще один, але жодного з них він ніколи не бачив. "Чого потребуєш, брате?" – спитав його брат-воротар.
Монах, уже добре розсердившись, відповів, що хоче увійти, аби не спізнитися. Проте брат, виглядало, його не розумів.
Тоді монах попросив зустрічі з отцем ігуменом. Та виявилося, що ігумена він теж не знає. Бідолашний монах перелякався. Затинаючись, він пояснив, що вийшов із монастиря трохи прогулятися і затримався на хвильку, аби послухати спів соловейка. А тоді відразу поспішив назад, щоб устигнути на вечірню молитву. Ігумен мовчки вислухав його. "Сто років тому, – мовив ігумен, – один із монахів цього абатства вийшов із монастиря якраз о цій порі року і в цій годині. Він не повернувся і ніхто його більше не бачив".
Тоді монах зрозумів, що Бог його вислухав. Якщо сто років йому пролетіли як одна хвилина, коли він був захоплений піснею соловейка, то вічність буде не чим иншим як миттю найвищої екстази у Бозі.

Один пророк безнастанно докучав Богові: "Чому не зробиш це? Чому не вирішив цієї справи? Чи Тебе влаштовує такий стан речей? Берися сміливо до діла. Не барися! Що станеться зі світом, якщо все залишиться так, як є?"
Нарешті Бог промовив до нього: "Чому тебе все так дратує? – спитав Він. – Ось мине тридцять п'ять тисяч років, а там побачимо..."
Час Бога не такий, як наш, людський.

Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 15 лютого 2012, 23:04

РИБОЛОВНА СІТЬ

Фйорд, здавалося, розчинився у глибокій тиші арктичної ночі. Вода легенько хлюпотіла об берег. Рибалка Ганс у своєму теплому домі, що пахнув деревом, лагодив сіті, готуючись до наступного риболовецького сезону. Він сидів сам під коминком. Його кохана дружина Інгрід спочивала на маленькому цвинтарищі побіля церкви...
Раптом до хати увірвався радісний сміх. Відчинилися двері і на порозі з’явилася його люба донечка Ґуендаліна. Вона тримала за руку молодшого братика Еріка.
— Гуендаліно, у тебе зараз канікули. Може, сядеш отут на моє місце і візьмешся за сіть, бо незабаром новий сезон, а я тим часом піду направлю човен.
— Добре, татку!
Минали години. Ґуендаліна наполегливо працювала, очко за очком, вузлик за вузликом. Так спливали дні за днями. Шнур був вузлуватий, шорсткий. Руки боліли. Подружки гукали у двері:
— Ґуендаліно, ходи бавитися з нами! Очка ставали щораз більші, вузли щораз вільніші, а плетиво щораз слабше.
Настала весна. На фйорд упали перші сонячні промені. Розпочалася риболовля. Пишаючись працею своєї любої доні, рибак Ганс спакував нову сіть на старий вірний човен.
— Ходи зі мною, Еріку, на нашу першу рибалку.
Хлопчик зрадів і швидко стрибнув у човен. Човен зловив хвилю і поплив на глибочінь. Сіть опустилася у зеленаво-блакитні води. Ерік плескав у долоні, коли бачив, як сріблясті рибини запливали у сіть.
— Гарний улов! Допоможи-но витягнути сіть, синку!
Ерік тягнув, тягнув з усіх сил. Але тягар переважив й Ерік упав у воду якраз у саму сіть.
“Нічого, — думав Ганс-рибак, швидко втягуючи сіть до човна. — Моя сіть міцна! Це моя люба Ґуендаліна сплела її своїми руками. Зараз витягну Еріка разом із рибою”
Сіть вийшла з води напрочуд легка. Посередині була велика діра. Погано позатягувані вузли порозв’язувалися, очка порозпускалися. А малий Ерік спочивав на дні фйорду.
— Ох! Якби ж я кожне очко плела з любов’ю! — плакала Ґуендаліна.

“Кожен день людина плете сіть вічності. Кожен день становить один вузлик. Ти можеш про це не думати, але настане день рибалки і залежатиме він також від того, що сплетеш сьогодні”.

Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 16 лютого 2012, 09:33

МАЛИМИ КРОКАМИ

Молодий студент, який прагнув працювати для добра людства, одного дня пішов до св. Франциска Салезія і спитав його:
– Що маю робити для забезпечення миру у світі?
Святий Франциск, посміхаючись, відповів йому:
– Не гримай так сильно дверима.

Малі суперечки завжди викликають великі свари і незгоди. Багато розлучень починається від панчіх, забутих під ліжком. Але й велика любов виростає з малого.

Б.Ферреро. Збірка "Троянда також важлива"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 17 лютого 2012, 08:29

ЛІС

Під час своєї відпустки один чоловік пішов прогулятися лісом, який лежав неподалік од міста, де чоловік жив. Ходив по лісу годину, другу, аж нарешті збагнув, що заблукав. Ще і ще силкувався віднайти дорогу назад, випробував чи не всі стежки, але жодна не вивела його з лісу.
І враз наткнувся на иншого чоловіка, який, подібно до нього, блукав лісом.
- Дякувати Богові, - вигукнув він, - тут є ще одна жива душа. Чи міг би вказати мені дорогу назад, до міста?
- Ні, - відповів той, - я ж бо теж заблукав. Але можемо собі зарадити: вказати одне одному стежки, якими вже намагались вибратися з лісу. Це допоможе нам відшукати ту, що виведе нас ізвідси.

Котрогось дня у лісі, до якого вчащало багато людей, охочих відпочити, зайнялася пожежа. Всі люди, що знаходилися під ту хвилину в лісі, охоплені панікою, пустилися навтьоки. Не побігли геть лише сліпий та кульгавий. Настрашений сліпець рушив просто в бік полум'я, що насувалося.
~ Не туди! - загукав до нього кульгавий. - Таж ідеш просто на полум'я!
- Кудою ж мені йти? - запитав сліпець у розпачі.
- Я можу показати дорогу, - сказав кульгавий, - але не годен бігти. Як візьмеш мене на плечі, то вже обидва зможемо втекти від пожежі й врятуватися.
Незрячий послухався кульгавого. І так вони вціліли обидва.
Якби ми вміли ділитися брат із братом усім нашим досвідом, усіма нашими прагненнями і розчаруваннями, стражданнями і здобутками, то могли б рятуватися від небезпек навіть легшими, куди легшими способами.


Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 18 лютого 2012, 09:06

СВІТЛОФОР

Бабуся за руку з онуком увійшла до церкви.
Старенька відшукала поглядом червону лампадку перед іконою, опустилась навколішки і стала молитися.
Дитина водила очима від бабусі до лампадки і навспак. За якусь хвилину, втрачаючи терпіння, хлопчик вимовив: «Бабусю, коли з'явиться зелене, ми підемо, добре?»

Ця лампадка ніколи не стане зелена. Вона невпинно повторює: «Затримайся!»
Це - скеля. Єдина справжня скеля, на яку люди можуть опертися. Єдине пристановище, у якому люди знаходять справжній спочинок. «Прийдіть до мене всі струджені й обтяжені - Я вас укріплю». Єдина проповідь Ісуса: «Наверніться! Бо царство Боже є посеред вас».
Воно посеред нас. Але скільки людей це помічає?


Б.Ферреро. Збірка "Часом досить промінчика"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 19 лютого 2012, 08:21

ПОТРІСКАНА АМФОРА

Селянин щоденно привозив до села воду із джерела в двох пузатих амфорах, прикріплених на спині осла, що крокував поруч з ним.
Одна амфора була стара й уся в тріщинах, під час мандрівки з неї постійно витікала вода. Друга – нова, без ушкоджень, утримувала воду до краплини.
Стара потріскана амфора почувалась бідною й непотрібною. Нова ж ніколи не оминала нагоди, щоб підкреслити свою досконалість: "Я не втрачаю й краплини води".
Одного ранку стара амфора звірилась власникові:
– Я знаю про свої недоліки. Через мене йде намарне твій час, праця й гроші. Коли доходимо до села, я вже наполовину порожня. Вибач мені мою недосконалість і мої рани.
Наступного дня в час мандрівки власник звернувся до потрісканої амфори, мовлячи:
– Поглянь на узбіччя. Яка краса, яке розмаїття квітів! Вони розквітли завдяки тобі.
Я купив насіння і засіяв його вздовж шляху. Ти ж, не здогадуючись про це, поливаєш його кожного дня.

Кожен із нас має свої рани і свої вади. Але якщо довіримося Богові, Він через нашу недосконалість може вчинити чудо.

Часто мав я сни солодкі,
В них свої голубив мрії,
Що згасали, наче зорі,
При яскравім світлі дня.
Тільки кілька снів здійснились,
Тих, що Бог собі вподобав,
І тому я хочу мріять,
Як дитина, все життя.

Я молився довго й щиро,
Я благав Творця щоденно,
Але Бог мовчав, неначе
Він не чув гарячих слів.
Тільки зрідка відгукнувся,
Та із вдячности й любови
З мого серця ще палкі ший
Молитовний лине спів.

Ті, кого вважав близькими,
Ті, кого любив найбільше,
З легкістю мене забули
І покинули в біді.
Тільки дехто залишився
Й втер від сліз моє обличчя.
Друзі ті поодинокі
Віри додали мені.

Сіяв я багато й щедро,
Та зерно розвіяв вітер,
І знайшли птахи поживу
Десь на битому шляху.
Тільки сніп отой єдиний,
Що несу в своїх обіймах,
Додає мені надії,
Тож засію поле знов.


Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення о.Олег » 20 лютого 2012, 09:13

Жил-был молочник.
Каждое утро жена приносила ему ведра со свеженадоенным молоком.
Он разбавлял молоко водой и разносил по домам соседей.
Не он первый, не он последний. Так делал его прадед, дед, отец…
Из поколения в поколение пили горожане разбавленное молоко.
Но однажды молочник раскаялся. «Больше никогда не буду разбавлять молоко, и наживаться на своих соседях!» - решил он.
Но на следующий день его дом окружила толпа разъяренных покупателей. Они жаловались друг другу на непривычный вкус, и грозились расправиться с молочником за то, что тот продает им испорченное молоко.
Пошел молочник к мудрецу.
- Таков наш мир, - успокоил его мудрец, - люди веками привыкали ко вкусу лжи. Они забыли вкус правды и с отвращением выплевывают ее, как твои покупатели - настоящее молоко.

"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 20 лютого 2012, 13:00

МАВПИ І СВІТЛЯЧОК

У джунглях, недалеко від села, жила сім’я мавп. Єдина річ, яка їх цікавила, був вогонь. Вони приглядались до полум’я, що витанцьовувало червоними язиками в хатах, а ще більше на подвір’ях, де навколо нього з вдоволеними лицями сиділи селяни.
Одного досить холодного вечора мавпи побачили світлячка, що блимав між листям на кущі. Вони подумали, що то була іскорка тієї дивної речі, яка огрівала людей, і дбайливо взяли його. Прикривши його сухою травою і гілками, мавпи простягали руки до нього та скрекотіли від задоволення, думаючи, що гріються. Одна навіть почала дути на світлячка, бо багато разів бачила, що так роблять люди.
За цим усім з дерева спостерігала пташка з золотими крильцями. Їй стало шкода тих бідних мавп, вона злетіла до них і сказала:
– Приятелі, ви обманюєтесь – це не вогонь... Це – тільки світлячок!
Але мавпи, невдоволені, прогнали її геть, і стали ще сильніше дути на нього.
– Ви обманюєтесь! – повторювала пташка, літаючи над мавпами, що юрмилися довкола купки сухої трави і гілок. – Заховайтесь де інде від холоду!
Одна з мавп дуже розгнівалась, схопила пташку з золотими крилами й убила її. І знову всі почали дути на світлячка.
Через ніч усі повмирали від холоду.

“Хоч як багато чудес Він учинив перед ними, вони не вірували в Нього, щоб збулося слово пророка Ісаї, який сказав: “Він засліпив їм очі й заціпенив їм серце, щоб очима не бачили, щоб серцем не розуміли і не навернулися, щоб Я їх вигоїв” (див.: Йо.12, 37-40).
Тому багато людей вмирає від холоду.


Б.Ферреро. Збірка "Троянда також важлива"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 21 лютого 2012, 07:31

ГОРИ

Колись давно жило на землі мирне плем'я, що отаборилось біля підніжжя Анд. Одного дня грізна банда розбійників, що переховувались в печері, розташованій високо в горах, напала на їхнє поселення.
Серед здобичі нападників було дитинча однієї з родин низинного племені. Розбійники забрали дитя в гори.
Люди, що все життя жили в низині, не відали, як підкорити гірські вершини. Не знали шляхів, якими користувалися люди гір, тож не змогли знайти нападників, ані навіть відшукати їхніх слідів на гірських дорогах.
Усе ж найкращі воїни пішли в гори, аби повернути маля додому. Люди з поселення намагались зробити це різними способами, затрачали неймовірні зусилля, та зуміли здолати лише кількасот метрів.
Відчуваючи свою цілковиту безпорадність, втративши сили, урешті визнали себе переможеними і вирішили повертатись.
Коли вже були на зворотній дорозі, побачили маму розшукуваної дитини, що сходила з гір, куди вони так і не змогли дістатись. Згодом побачили й дитя, у неї на плечах.
– Як їй це вдалось? – дивувались.
Один з учасників походу, захоплений її вчинком, привітавши переможницю, запитав:
– Як же ти, жінка, могла вчинити те, що було не під силу найвправнішим чоловікам поселення?
Жінка, здвигнувши плечима, мовила:
– Це не була ваша дитина.

Бог сказав до кожного з нас: "Ти син мій улюблений". І ніщо й ніхто не завадить Йому привести нас додому.

Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 21 лютого 2012, 14:34

Чесно кажучи, не знав у яку тему дати.Реальна історія.
Клиническая смерть священника

Продолжаю читать книгу об Ангелах Пьера Йовановича (французы произносят «Жовановик»). А он продолжает приводить поразительные свидетельства лиц, переживших клиническую смерть. При этом основноевнимание он уделяет, естественно, таким, где упоминаются Ангелы, но приводит и другие, а я тут пересказываю те, что показались мне самыми знаменательными, как вот это, например:

Заметив, что среди многочисленных свидетельств людей, переживших клиническую смерть, нет ни одного, происходящего от священника, автор пускается на поиски, запрашивает сотни католических церквей в Соединённых Штатах, но безуспешно. И тут, как всегда, случайно, он сталкивается с таким священником, собираясь взять у него интервью по совершенно другому поводу. О. Стивен Шнейр (Stephen Schneir), гигант двух метров росту, говоря о своём опыте, не может удержаться от слёз, и это производит на автора особенное впечатление. Итак:


В октябре 1985 г. о. Стивен Шнейр ехал в своей машине по дороге в штате Канзас. Было 4 часа дня. Он ехал за другой машиной, и через какое-то время решил её обогнать. Что было дальше, он не помнит. Судя по всему, он начал обгон, не заметив встречной машины, и последовало лобовое столкновение. От его машины осталась только куча металлолома. Другая машина, пикап с тремя пассажирами, особо не пострадала. Карета скорой помощи доставила священника в состоянии комы в ближайший госпиталь. Но там не оказалось необходимого оборудования, чтобы вправить двойной перелом шеи, включая шейный позвонок, и врачи вызвали вертолёт, чтобы как можно скорее перевезти пострадавшего в госпиталь Вестли в Уичито, ибо его жизнь буквально висела на волоске. Его шея представляла собой классический «перелом повешенного», что с неизбежностью вызывает паралич. Остаток жизни ему предстояло провести лежа на спине, подключённым к системе искусственного дыхания. По сути, учитывая силу столкновения, удивительно, что он не был убит на месте.


«Я находился в госпитале с 18 октября 1985 по 3 декабря 1986 года. Я не помню толком, как я туда попал, и ещё меньше помню обстоятельства аварии, как если бы её вовсе не было. Но, необъяснимым образом, я поправился в рекордное время, мне даже не потребовалась спинальная хирургия. Наконец, после более чем года госпитализации врачи позволили мне вернуться домой. Мне было приятно снова оказаться в своём приходе. Машинально я взял Библию, открыл её в случайном месте, и взор мой упал на притчу о бесплодной смоковнице:

«Некто имел в винограднике своем посаженную смоковницу, и пришел искать плода на ней, и не нашел; и сказал виноградарю: вот, я третий год прихожу искать плода на этой смоковнице и не нахожу; сруби ее: на что она и землю занимает? Но он сказал ему в ответ: господин! оставь ее и на этот год, пока я окопаю ее и обложу навозом, — не принесет ли плода; если же нет, то в следующий год срубишь ее» (Лк 13,6-9).

В это мгновение я пережил буквально вспышку. Слова как будто стали живыми, как если бы они вышли со страницы. И тогда всё, всё пришло мне на память! Я был парализован страхом. Я покрылся потом. Мой пульс, должно быть, участился до двухсот ударов. Я вспомнил всё. И это было вовсе не приятно, это пугало, это было ужасающе, мои чувства захлёстывали меня. Я дрожал. Я увидел себя сразу после аварии. Не знаю, как я сюда попал, но я стоял перед престолом Христа, и Он судил меня. Он судил меня, как священника. Я не видел ни туннеля, ни света, ни всей своей жизни в трёх измерениях. Я просто знал, что нахожусь в это мгновение перед Ним и что у меня нет НИ МАЛЕЙШИХ АРГУМЕНТОВ ИЛИ ВОЗРАЖЕНИЙ. Я был нагой. Он сказал: «Этот человек 12 лет является священником для себя, а не для Меня. Он пойдёт туда, куда заслуживает». Следом я услыхал голос Его Матери. Не могу сказать, что я Их видел, как видят при помощи глаз, но Их голоса ясно звучали в моей голове. Она сказала: «Сын Мой, сохрани ему жизнь». Христос Её выслушал, прежде чем возразить: «Мать Моя, вот уже 12 лет он является священником Стива Шнейра вместо того, чтобы быть Моим священником. Дай Мне осуществить Моё божественное правосудие». Но Мария настаивала: «Сын Мой, окажем ему ещё немного милостей и посмотрим, не принесёт ли он плода в будущем и не обратится ли к Тебе. Если же нет, да совершится Твоя воля». Последовала короткая пауза, а затем Иисус отвечал: «Мать Моя, отдаю его Тебе». И я знаю, что Она спасла меня от того, что меня ожидало. Я не знал, что именно меня ожидало, но вместе с тем я знал до самой глубины своего существа, что это было самое последнее место, куда бы я захотел пойти. Всё это не было какой-то фантазией, поскольку вы не переживаете заново своих фантазий таким образом. То, что я заново пережил, было реальным, таким же реальным, как и то, что я нахожусь перед вами.

Врачи говорят, что я — ходячее чудо, поскольку часть правого полушария моего мозга была целиком повреждена во время аварии, и не было ни малейшей возможности восстановления, поскольку она была попросту физически повреждена. Это, несомненно, одна из тех «милостей», о которых говорила Пресвятая Дева Мария. И у меня не осталось ни малейших последствий аварии, типа головной боли или боли в спине. С медицинской точки зрения, это необъяснимо. Я и не говорю о параличе, совершенно типичном для такого рода аварий. Тому скоро семь лет, и у меня превосходное состояние здоровья, ни малейших осложнений. Знаете, я живое доказательство того, что ад существует, ибо я его ощутил; и теперь я знаю, что священники гораздо больше рискуют там оказаться, чем обычные смертные, поскольку они призваны нести Его слово. Я знаю, что теперь моя миссия состоит в том, чтобы нести свидетельство как можно большему числу людей и убеждать их, что существует иная жизнь после этой и что она зависит от того, что мы делаем сейчас. Люди больше не верят в ад, в дьявола и т. д., в том числе некоторые священники, ибо они говорят: «Бог есть Любовь, Бог есть Мир». А я говорю: «Да, Он есть Любовь и Мир, но Он также Божественное Правосудие». И ныне я плод Его правосудия и, после вмешательства Его Матери, Его милосердия. Я также живое доказательство великого могуще­ства заступничества Матери Божией, ибо там я приобрёл глубокое убеждение в том, что Он не может сказать Ей «Нет».

Это не фантазия, Боже, нет! Я там был. Всё, что произошло, полностью меня обратило. Я обратился, как священник, ибо теперь Я ЗНАЮ. Моё священническое служение полностью изменилось с тех пор, и сегодня я жалею только об одном, обо всех годах, которые я растратил, занимаясь вещами, не относящимися к Богу или к Его верным. У меня такое чувство, что я совершил свой путь в Дамаск, и что Он сломал мне шею только для того, чтобы привлечь моё внимание (его голос прерывается, а глаза наполняются слезами, которые он старается сдержать, совершая глотательные движения. — П. Й.). До этой аварии моё служение было профессиональным, точка. Без особого рвения, без особой молитвы, без подлинного благочестия. Служение в духе Стива Шнейра. Но теперь… В этой аварии я поистине научился, как я должен Его любить и Ему служить».


http://salvemus.com/?p=3491
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 22 лютого 2012, 07:52

СВІТЛО

- Чи ви бачили у церкві якесь світло? - запитала у дітей катехитка.
- Люстри.
- Свічки.
- Лампади.
- Сонце у вікні.
Діти затихли, задумалися.
- Може, ще щось? - перепитала катехитка. Одна дитина підняла руку і відповіла:
- Очі.

Чому ми так часто забуваємо про світло всередині нас? Чому дозволяємо йому згаснути?
"Коли я був маленький, тато завжди залишав на ніч у моїй спальні увімкнений нічник".
"Мій тато був світлом".


Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 23 лютого 2012, 09:48

ДРІБНИЦЯ

Один парох велику увагу приділяв підготовці до свят і парафіяльних урочистостей. Особливо дбав він про процесію на свято Божого Тіла. Парох хотів, аби цей празник став найважливішою подією в околиці.
Ще за три місяці він зібрав організаційний комітет і дав завдання кожній із парафіяльних груп. У святі було задіяне ціле містечко.
Рівно о 10.30 ранку вирушив заздалегідь сформований кортеж, розпочинаючи врочистість.
Попереду йшли церковні служки, за ними діти зі садочка у народних строях. Дівчатка у білих сукеночках розкидали квіти. Далі йшла молодь із парафіяльного спортового гуртка. Хор співав ораторію. У процесії один за одним крокували братства. Чоловіки несли фани. За братствами йшла оркестра і, нарешті, усі парафіяни. Одне слово, чудова процесія.
Коли оркестра заграла евхаристійну пісню, із церкви врочисто вийшло чотири юнаки, які несли балдахін.
Під балдахіном ішов парох, вдягнений у найкращу сутану. У руках він піднімав догори важку золочену, оздоблену коштовним камінням монстранцію.
Та раптом побіля пароха опинився отець вікарій, який відповідав за церковних служок. Він стривожено прошепотів: "Отче каноніку, у монстранції немає Гостії!"
Парох сухо відказав: "Чи ж не бачиш, скільки всього на моїй голові? Прецінь не можу встежити за всіма дрібницями!"

Чи Господь Icyс – це дрібниця? Може, для деяких, для багатьох так воно і є.

Одного дня святій Терезі об'явилося Дитятко Ісус. Коли у монастирі задзвонив дзвоник, скликаючи на молитву, свята не вагалася ані хвильки. Вона пішла на молитву. Цей повчальний приклад розповіли святій Бернадеті, коли вона ще була в новіціяті, і спитали її, що вона про це думає. Свята візіонерка з Люрду спокійно відповіла: "Я вчинила би так само ".
А за хвильку додала: "Ясна річ, я пішла би на молитву, але забрала б зі собою маленького Ісуса. Він же неважкий".


Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Talya
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 186
З нами з: 06 грудня 2010, 00:24
Звідки: м.Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення Talya » 24 лютого 2012, 13:41

Ослик

Який важливий під час ходи у Вербну Неділю в Єрусалимі був ослик, на якого ніхто не звертав уваги. Він один у натовпі служив Христові. Христос або на ньому їхав, або вів його. Казали, що Христос прямував до міста своєї смерті. Ослик теж наражався на небезпеку. Якби хоч опирався, бунтував, а він - ні. Поводився терпляче, так, як Христос хотів. Власне, його теж треба святити.
Коли у Страстний Тиждень нам казатимуть про великі справи, памятаймо, щоб не соромитися бути таким осликом, який служив Богові, і ішов так, як Христос казав йому йти.
Часом боїмося, що Христос веде нас через усе більші труднощі, але він завжди веде нас на день воскресіння.
Кожен із нас є таким осликом, який потрібний Богові для Його великих справ.

Ян Твардовський
Немає Божої вини в тому, що люди роблять один одному.

Розпач домінує над надією.

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 24 лютого 2012, 15:09

ЯКІ СЛОВА?

Один чоловік, стурбований критичним станом свого подружжя, звернувся за порадою до відомого психолога.
Психолог вислухав його і сказав:
— Тобі треба навчитися вислуховувати свою дружину.
Чоловікові та порада запала у серце. Він повернувся через місяць і повідомив, що вислухав кожне слово, яке говорила дружина.
Тоді психолог мовив, усміхаючись:
— А тепер повернися додому і вислухай те, чого вона не вимовила.

Які слова треба вповісти, аби викликати радість?
Які слова треба вповісти, аби подарувати щастя?
Чи треба вповісти дружбу і згоду?
Чи треба вповісти свободу?
А може, взяти тебе за руку?
Які слова вповісти, аби дарувати Любов?
Які слова вповісти, аби виявити співчуття?
Чи треба казати: “Кохаю тебе”?
Чи треба завжди говорити?
Чи треба казати так само: “Діти”?
А може, взяти тебе за руку?
Які слова треба вповісти? Які слова?
Коли ж нічого не кажу, коли ж мовчу?
Коли ж бо просто дивлюся на тебе,
Коли ж бо просто сміюся до тебе,
Тоді моя рука сама бере твою.
I ти почуєш ці слова в моїм мовчанні.
Блондайн (19 років, померла від раку кістки)


Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 25 лютого 2012, 10:01

ОПУДАЛО

Один маленький щиглик мав прострелене крило. Деякий час він перебивався тим, що розгрібав у землі. Але скоро настала люта зима.
Одного морозного ранку, вишукуючи у землі щось їстивного, щиглик побачив на полі опудало. Це був доволі вишуканий пан, який у цілій околиці славився своєю великою любов'ю до сорок, ворон та инших птахів.
Його солом'яне тіло було вбране в старий парадний костюм, великий оранжевий гарбуз правив за голову, кукурудзяні зерна - за зуби, ніс був морквяний, а очі - горіхові.
"Що з тобою, щиглику?" - як завжди, люб'язно запитало опудало.
"Нічого доброго, - зітхнув щиглик. - Я страшенно мерзну і не маю де сховатися, а про харч уже й не кажу. Весни, певно, мені не дочекати".
"Не журися. Заховайся під мій піджак. Там суха і тепла солома".
Так завдяки солом'яному серцю опудала щиглик знову мав дім. Залишилася проблема з кормом. Щигликові все важче було знаходити якесь насіння чи ягоди. Одного дня, коли все було покрите білим вельоном инею, а морозне повітря аж тремтіло, опудало обізвалося до щиглика ніжним голосом:
"Щиглику, подзьобав би ти моїх зубів, - це пресмачні кукурудзяні зерна".
"Але ж тоді ти станеш щербатим".
"Пусте, принаймні всі будуть думати, що я дуже мудрий".
Так опудало залишилося без зубів. Але воно було дуже щасливе, що зберегло життя свого маленького приятеля. Опудало усміхалося йому своїми горіховими очима.
За кілька днів прийшла черга на морквяний ніс.
"З'їж його. Ти навіть не уявляєш, скільки у моркві вітамінів", - промовило до щиглика опудало.
А ще трохи згодом така ж доля спіткала і горіхові очі:
"Не переживай за мене, мій щиглику, твої розповіді замінять мені очі", - сказало воно.
Врешті-решт опудало віддало щигликові свою гарбузову голову.
Коли настала весна, з опудала вже нічого не залишилося, але був живий щиглик, і в нього було достатньо сили, щоб злетіти в небесну блакить.

"Як же вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть, їжте, це моє тіло»".
(Матей 26, 26)


Б.Ферреро. Збірка "Кола на воді"
Востаннє редагувалось 26 лютого 2012, 09:58 користувачем Володимир85, всього редагувалось 1 раз.
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 26 лютого 2012, 09:58

ЗАМЕРЗЛИЙ СТАВОК

Одного разу двоє друзів-хлоп’ят каталися на ковзанах на малому замерзлому ставку. Був похмурий холодний вечір. Діти їздили обережно, але раптом лід проламався і один із хлопчиків упав у воду.
Ставок був неглибокий, але вода в ополонці почала замерзати, закриваючи отвір.
Другий хлопчик повернувся на берег, узяв найбільший камінь, якого вдалося знайти, і побіг туди, де провалився його малий друг. Почав щосили вдаряти каменем об лід, аж врешті-решт розбив його. Схопивши друга за руку, допоміг йому вибратися з води...
Коли прийшли рятівники і побачили, що сталося, здивувалися: «Як це йому вдалося? Як хлопчик зміг розбити такий грубий і щільний шар льоду?»
Дідусь, який проходив поблизу, сказав:
- Знаю, як він це зробив!
- Як? - спитали вони. Дідусь відповів:
- Не було поруч нікого, хто б застеріг: «Це тобі не вдасться...».

Маємо дивовижні сили, але так легко забуваємо про них!

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 27 лютого 2012, 08:04

ОКО ЛІСОРУБА

Один лісоруб ніяк не міг знайти свою найкращу сокиру. Перекинувши все у своєму господарстві, він уже почав думати, що хтось її вкрав.
З такою думкою став біля вікна і почав дивитися на вулицю. Раптом він побачив, що якийсь чоловік переходить дорогу. Приглянувся і впізнав сина свого сусіда.
“Йде, як злодій сокир... — подумав лісоруб. — I очі в нього, як у злодія сокир... Навіть волосся, як у злодія...”
Через кілька днів лісоруб знайшов свою сокиру і пригадав, що колись сам поклав її на це місце.
Ставши біля вікна, весело дивився на дорогу. Якраз тоді знову проходив той самий сусідський хлопець.
“Він іде зовсім не як злодій сокир, — подумав лісоруб. — I очі в нього ясні, як у чесної людини... I волосся...”

Є дуже багато різних ярликів, з якими ми живемо. Вони пришиті, приклеєні, намальовані на штанах, сорочках, шапках, черевиках, і навіть на чолі.
Ми сприймаємо світ як театральне дійство і кожному відводимо якусь роль: той має бути гарний, та — дурна, той — лихий, той — зрадник...
А що є вирішальним при визначенні, — хто має бути катом, хто жертвою? Переважно колір його краватки.
Ісус сказав: “Не судіте, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відмірять. Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці ти не добачаєш?” (Мт. 7, 1-3).


Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 28 лютого 2012, 07:56

ОСЕЛ І СОПІЛКА

У траві на луці лежала загублена кимось Сопілка. Вже давно ніхто на ній не грав. Аж одного дня поблизу проходив Осел, він узяв та й подув у Сопілку щосили. Ніколи у своєму житті Осел не чув такого чарівного звуку. І не лише він, у своєму ослячому житті, але й Сопілка - у своєму.
Ні Осел, ні Сопілка не могли зрозуміти, що сталося (обоє не були розумними, але вірили в розумність), вони відсахнулися одне від одного, засоромившись найпрекраснішої події в їхньому житті.

Скільки-то в нашому житті покинутих сопілок, покинутих ослів? Багато з нас ще не пізнали себе, багато приховують, ким є, очікуючи милости від инших, незнайомих нам людей, які так само ховаються від себе. Але иноді якесь відкриття, якась несподіванка, якась іскорка можуть... І знову все обривається. Тому що нам бракує відваги полюбити.
Її треба мати стільки, щоб прийняти любов инших.


Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

luksander
старець
старець
Повідомлень: 1023
З нами з: 11 грудня 2009, 17:23

Re: Історії для душі

Повідомлення luksander » 28 лютого 2012, 10:41

ЧЕТВЕРТЫЙ ЦАРЬ

Говорят, что был и четвертый царь, который видел звезду, предвещавшую появление Иисуса, и пожелал поклониться новорожденному Царю Иудейскому. Он знал, что это будет Царь любви. И когда думал, что принести ему в дар, то вспомнил о своем самом дорогом сокровище, которое очень берег. Это был огромный рубин, полученный им от отца в день рождения.

Царь знал, что в иудейскую землю дорога очень далека и трудна. Поэтому он взял самых лучших слуг, лучших верблюдов и ослов, приказал погрузить на них запасы воды, пищи и одежды, взял с собой большую сумму денег, а рубин спрятал в мешочек, повесил его на шею и отправился в путь. Звезда указывала ему путь. Пока он ехал по своему царству, все было спокойно. Люди хорошо знали его мудрость и доброе сердце. Все тепло и с любовью приветствовали царя.

Но когда он оказался в чужих странах, все изменилось. Это был чужой мир, чужие люди, чужой язык. И было в этом мире много неожиданного.

Он увидел сожженные поля, леса, засохшие деревья, испепеленную землю. В деревнях встретил истощенных людей, молящих о пище, умирающих с голода. Царь начал раздавать все, что имел с собой: пищу, воду. В какой-то момент он подумал: «Если все раздам, смогу ли доехать до Иисуса?» Но уже через мгновение словно почувствовал жар рубина на груди: «Если Тот, к которому еду, Царь Любви, значит, я не могу поступить иначе». Он раздал все, кроме рубина, но даже этого было мало. Он вернулся в свою страну, плодородную и богатую, и прислал оттуда помощь. Его караван стал перевозить продовольствие и воду в страны, страдающие от засухи. И только тогда, когда эта помощь спасла людей от смерти, когда закончились деньги, он решился идти дальше. Звезда все так же светила ему.

Казалось, все препятствия позади, и, хотя и с опозданием, он все же успеет поклониться новорожденному Царю Иудейскому. Но этого не случилось. Недолог был спокойный путь. Вскоре повстречалось село, где высоко на шесте висел клок черной тряпки - знак того, что там царствует «Черная смерть» – холера. Она, как тень, следовала из селения в селение. И снова пришлось выбирать: заехать ли в это село или обойти его стороной и как можно скорее добраться до земли Иудейской. Чувства боролись в нем. Он устал, у него уже не было ни денег, ни пищи. С ним остались только самые верные слуги и немного лошадей; все были истощены до предела. И снова пришло решение: «Если это Царь Любви, я не могу равнодушно пройти мимо людской нужды». И вместе со своим караваном он въехал в село.

То, что увидел царь, было ужасно. На дороге и рядом с ней лежали почерневшие человеческие трупы. Смрад разлагающихся тел висел в воздухе. Слуги, потрясенные этим страшным зрелищем, содрогнулись. Село выглядело вымершим, казалось, что никого не осталось в живых. Царь подумал: «Может, кто-то в этих домах еще все-таки жив». Подняв руку вверх, приказал:

- Остановитесь!

Караван встал. Он сказал громко:

- Тихо!

Все прислушались. Вдруг из первого, стоящего возле дороги, дома, донесся слабый стон, отчетливо слышный в тишине. И тогда он решился. Начал спускаться с верблюда. Слуги смотрели, затаив дыхание, как он ногой коснулся зараженной земли. И услышали:

- Кто хочет, пусть уйдет. Вы свободны. Кто хочет, пусть сопровождает меня. Я останусь здесь, чтобы помочь тем людям, которые еще живы.

Царь вошел в первую хижину и остался, чтобы помочь тяжело больным. Несколько слуг пошли за ним. С утра до вечера он ходил из дома в дом, приносил пищу, подавал воду, выносил грязные простыни. Заботился о больных, лечил, как только мог. Копал могилы и хоронил мертвых. Так проходили день за днем, неделя за неделей. Однажды царь почувствовал, что слабеет. Его охватил жар, перед глазами поплыли красные пятна. Он понял, что тоже заразился. Но ходил и помогал людям до тех пор, пока сам не упал, потеряв сознание.

Он не знал, чьи сострадательные руки положили его на постель, не знал, кто подавал ему воду и пищу, кто заботился о нем, когда он лежал в лихорадке. Неизвестно, сколько длилась болезнь, но когда он очнулся, понял одно: жив, выдержал, не умер… В первые дни был еще очень слаб и не мог вставать. Потом начал ходить по комнате и, наконец, по двору. Никого из слуг при нем не было. Может быть, они уехали, может быть, умерли. Он смотрел на пробуждающееся к жизни село.

Люди не узнавали в нем царя и не знали, что он—их спаситель. Ведь они лежали без сознания, когда он со своими слугами спасал их. Теперь все видели в нем чужеземца, нищего, которому нужно помогать. Но для него это было не важно. Даже то, что они относились к нему, как к бродяге. Он на самом деле не напоминал ни царя, ни человека богатого: одежда была потрепанная, сам измученный, истощенный.

Он задумался: что же делать? Возвращаться в свои края или идти, чтобы встретить Иисуса, Царя Иудейского? Есть ли смысл дальше идти за звездой? Уже прошло столько лет с тех пор, как он увидел ее в первый раз. Его черная борода стала серебристой, а тело—дряхлым, кожа покрылась морщинами. Но звезда все еще светила. И он решился. Ведь ему удалось сохранить самое дорогое сокровище – прекраснейший рубин, который хотелось пожертвовать Иисусу. И он пошел. Денег не было, поэтому царь нанимался на работу, чтобы заработать на пищу и ночлег. Шел от села к селу, от города к городу. Медленно, так как был слаб, медленно, потому что приходилось работать.

Вот однажды вошел он в большой город – чужой язык, чужие обычаи – и хотел пройти его как можно скорее, потому что не любил шума и сутолоки. Он с интересом смотрел на все, что происходило вокруг. Добрался до большой рыночной площади. Там шла торговля: продавали скот – коз, овец, коней, верблюдов. Он пошел дальше и дошел до места, где продавали людей. Это поразило царя: в его государстве такого не было. Внезапно среди невольников он увидел группу людей, похожих на его подданных. Подошел ближе. Да, он не ошибся. Расслышал родную речь. Это были его соотечественники. Сейчас они стояли на возвышении, опутанные ремнями, как звери. Пригляделся к ним: мужчины, женщины, дети, старики. Догадался: видимо, враги напали на его край, захватили людей, а теперь, как скот, продают их. Боль сжала его сердце. Он хотел им помочь, но не мог. Ведь у него не было денег, чтобы выкупить их.

И тогда он вспомнил о своем сокровище, которое носил на шее. О рубине, символе любви, который хотел принести Иисусу. Он стал раздумывать: «Ведь это не мое, это уже Его. Я его уже подарил…». Но тут же появился ответ: а что бы сделал Он, если бы увидел этих бедных людей? Без колебаний царь подошел к торговцу и сказал:

- Я хочу купить у тебя этих людей.

Торговец с пренебрежением посмотрел на него:

- Столько денег, сколько я хочу получить за них, ты никогда в жизни не видел.

Тогда царь вынул свое сокровище и показал торговцу. Торговец, должно быть, знал толк в драгоценных камнях: его глаза заблестели от жадности:

- Сколько хочешь за этот камень?

Он ответил:

- Хочу этих людей.

- Возьми себе всех, – услышал в ответ.

Он отдал рубин Иисуса, подошел к своим людям и сказал им на родном языке:

- Вы свободны, возвращайтесь домой.

В первый момент они не поверили, посмотрели на торговца, тот кивнул головой. Пока они, плача и смеясь, бросались друг другу на шею, царь незаметно ушел. Они не знали, что это их царь. Да и кто бы мог узнать в этом нищем своего владыку.

Выйдя из города, понемногу успокаиваясь после всего пережитого, он спросил себя: «Что теперь? Что теперь делать? Зачем идти в Иерусалим? Зачем идти в Иудейское Царство? Мне нечего принести тому новому Царю Иудейскому. Он уже стал взрослым. Столько лет прошло, как отправился я в этот далекий путь. Зачем идти? Что я ему скажу? Что пожертвую? Но и домой возвращаться бессмысленно. В государстве, конечно, ца рствует другой». Вечером он отыскал свою звезду. Она светила по-прежнему, и он решил идти дальше, сказав себе: «Посмотрю, как он правит, этот Царь Любви. Действительно ли, в Его государстве царствует любовь? Как Он воплощает её ежедневно? В обычаях, законах, которые установил…» И пошел, чтобы увидеть Царство Любви.

И снова шел как прежде: от города к городу, от деревни к деревне, зарабатывая на пищу и ночлег работой. И, наконец, дошел до Иерусалима. Сначала он издалека увидел прекрасный, стоящий на горе храм, потом стены Иерусалима, которыми была опоясана столица. Он не видел города прекрасней, чем этот. Ему были интересны жизнь и обычаи этого города. А может, этот Царь Любви, как порой бывает, стал обычным человеком? Может, забыл о любви? Или занимается обогащением? Может, управляет силой?

И тут он заметил, что его звезда стала гаснуть. Он забеспокоился. Не знал, что это значит. Зашел в шумный город, бурный, стихийный. Усталый, он сел на пороге какого-то дома. Был счастлив, что наконец-то дошел до цели своего путешествия.

С интересом разглядывал дома, лавки, пока не услышал издалека какой-то шум. По дороге шел кортеж, блестели шлемы и доспехи. Кортеж приближался. Царь еще не знал, что это за процессия или триумфальное шествие, пока вдруг не заметил над толпой три торчащих балки. В первое мгновение он не мог поверить своим глазам: «И здесь существует кара смерти, причем самая жестокая - распятие на кресте? В краю, где правит Царь Любви?» Шествие проходило мимо. Среди толпы солдат, ротозеев шли двое осужденных. На некотором расстоянии шагал солдат с доской в руках. На ней было написано имя и вина, за которую будет казнен третий осужденный. Медленно, по слогам путник прочитал текст: «Иисус из Назарета Царь Иудейский». И когда читал эти строки, написанные на нескольких языках, внезапно до него дошел весь этот ужас: человек, о котором говорит надпись, Тот, к которому он стремился столько лет, это Он теперь идет, осужденный на смерть. Пораженный, он никак не мог понять смысла того, что прочитал. И вот появился Иисус из Назарета. Истощенный, согнувшийся под тяжестью креста, шел, шатаясь, Царь Иудейский, с терновым венцом на голове.

Четвертый царь, все еще ошеломленный, вглядывался в эту согбенную фигуру, но вдруг внезапно спохватился, заметив, что Иисус подходит к нему. И тогда царь хорошо разглядел это лицо, залитое потом и кровью. Разглядел капли крови, дрожащие на иглах венца, потому что они напомнили тот рубин, который так долго он нес Иисусу. И вдруг заметил, что Иисус смотрит прямо на него. Царь встретился с его взглядом. Таких глаз он еще никогда не видел. Это было первое сильное впечатление. Но следующее оказалось еще неожиданнее: в глазах Иисуса не было ненависти. Вот что поразило. Ведь только минуту назад промелькнули страшные лица первых двух осужденных. Он сделал другое открытие и был потрясен: Иисус ему сочувствует. Творилось что-то непонятное: этот человек, осужденный на смерть, страшно израненный, держится так, будто его личные страдания неважны, а единственно важен он – старый царь. С величайшим волнением Четвертый царь увидел в глазах Иисуса, что Тот знает все: о долгом пути к нему, о бедствиях, страданиях, обо всем пережитом за долгие годы странствий. И что Он принимает это как самый большой дар. Дар более важный, чем тысячи прекраснейших рубинов мира. Все это продолжалось только мгновение. Четвертого Царя переполнила такая радость от встречи с Иисусом, что его сердце разорвалось от счастья.
Малинский М. Сказки не только для детей
http://lib.zagloba.me/node/28
:pardon:

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 29 лютого 2012, 08:13

ПАМ’ЯТАТИ ПРОПОВІДЬ

У неділю, прийшовши з церкви, жінка готувала обід. її чоловік вирішив покпити з неї і спитав:
— Чи ти могла б переповісти те, що сказав нині отець на проповіді?
— Я вже не пам’ятаю, — зізналася жінка.
— Чому ж тоді ходиш до церкви слухати проповіді, котрих не пам’ятаєш?
— Дивись, дорогенький, вода миє картоплю, але не лишається в мисці, а таки моя картопля є добре вимита.

Не обов’язково запам’ятовувати всі проповіді. Важливо дозволити, щоб Боже Слово “вимило” нас.

Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 01 березня 2012, 08:40

ТАЄМНИЦЯ

Щасливе подружжя в колі дітей та онуків святкувало своє золоте весілля. Хтось із гостей попросив чоловіка поділитися рецептом такого довгого й щасливого подружнього життя... Старший пан примружив на хвилинку повіки, потім, наче виловлюючи з пам'яті далекі спогади, почав розповідати:
– Люція, – моя дружина, була єдиною дівчиною, з якою мав побачення. Я зростав у сирітському будинку і з дитинства мусив тяжко працювати, щоб здобути найнеобхідніше. Ніколи не мав часу на зустрічі з дівчатами. Люція полонила мене одразу. Поки збагнув, що власне відбувається, уже попросив її стати моєю дружиною.
Ми обоє були такими молодими... У день весілля, після того, як ми повінчались у церкві, батько Люції відвів мене вбік і вклав у руки пакуночок. Сказав: "Завдяки цьому подаруночкові твоє подружнє життя буде щасливе, й нічого більше для того не будеш потребувати".
Зацікавлений і збентежений, я ледве впорався з папером і стрічкою. У коробочці лежав великий золотий годинник. Обережно витягнув його. Коли уважно почав оглядати, зауважив текст, вигравіруваний на золотому диску. Була це дуже розумна порада. З того часу бачив її щоразу, як відкривав годинника, щоб дізнатись, котра година.
Старший пан посміхнувся, і показав свого старого годинника. На дискові виднілися дещо стерті від часу слова, у яких була захована таємниця щасливого подружжя. Ось ці слова: "Скажи щось приємне Люції".

Скажи щось приємне людині, котру кохаєш. Зроби це саме зараз.

Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4653
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення ShMariam » 01 березня 2012, 21:18

Слова життя і слова смерті

Цей лист був написаний одним юнаком. Коли він зробив поганий вчинок, багато тих, хто переживав за наслідки від поганого вчинку вирішили допомогти йому і зробили зауваження. Чомусь це не спрацювало, не вийшло на добре. Ця ніби духовна допомога стала ще більшою шкодою для молодої людини. Після тривалого часу замкнутості і глибокої духовної кризи юнак пише цього листа.
Може ми також, як і він, були у подібних ситуаціях. Не залежно від того ким ми були, але були. Може цей лист написаний також до нас, а може і нами?
Привіт, дорогий мій друже!
Минуло багато часу… Ось, наважився написати тобі листа. Скажу відверто, мені дуже важко почати з тобою розмову, але після довгих роздумів і пережиттів, я все ж зважився тобі простити і написати цього листа. Сподіваючись, що він допоможе у тому, щоб не трапилось з іншими те, що сталось зі мною.
Не знаю чи ти усвідомлюєш, що саме вчинив, але вважаю за необхідне відкрити тобі те, що саме мене зранило, завдало мені великого душевного болю.
Це сталось у часі нашої останньої щирої зустрічі, тому тобі це буде не важко пригадати. Так, це було тоді, коли ти виконав свій обов’язок і цим заспокоїв свою совість. А я тоді навпаки, був знищений вщент.


Тепер, коли усе минуло, хотів би розказати тобі про мої відчуття, які я тоді переживав.

Ти був правий, я вчинив гріх, я зробив зло.
Ти був правий, що я зробив це свідомо і добровільно.
Ти був правий, що цим приніс шкоду усім, котрі були довкола мене.
Я переконаний: це було не добре з моєї сторони. Так, я це усвідомлюю і беру на себе всю відповідальність. Так, беру всю відповідальність, хоч спочатку навіть обманював, що я цього не зробив.
Повір, що після того, як це сталось, у якусь мить я усвідомив цю велику шкоду і цей вчинений мною злий вчинок. Я шкодував за це, мені було дійсно прикро. Я усвідомив наслідки цього, але найважливіше – відчув у собі глибоку душевну рану від цього гріха. Це був для мене великий шок!

Мені було тоді дуже важко. Докоряло сумління. Мучили думки про те, що буде, якщо про це дізнаються інші? Я страждав від докорів, які мав отримати від всіх і від себе також. Ох,… ці погляди, ці принижуючі слова… Їх відчував ще тоді.

Повір, вже тоді я був дуже зранений. Був у полоні страху, переживав невимовний біль душі… я потребував допомоги; її очікував, але…

… Сталось те, що передбачав і те, що найбільше боявся. Зрозумій, я був у такому стані, що був готовий на будь-що, навіть, зробити щось гірше, аби цього всього уникнути.

Так і сталось, того дня я почув все: докори, осуд, нарікання, звинувачення, розчарування, … Мені сказали все те, що я вже давно знав, але ще можливо не був у цьому так глибоко переконаний. Тепер ця рана стала ще більшою,… чого я і боявся,… А я так потребував допомоги…

За кілька хвилин я був повністю знищений. Продовжувати далі жити вже не було сенсу. Глибока відкрита рана ставала чим раз тим більш смертельною. Я нікому не був більше непотрібен… Нікому …

Сам я не хочу так далі жити: з постійними докорами, згадуваннями минулого, підозрою, зневагою, недовір’ям … Ні, такого майбутнього я не хотів…

Дивує і по-сьогодні лише одне: всі, крім мене, почувались дуже добре.
Можу зрозуміти їх, їм стало набагато легше, коли вони вилили свої емоції, висловили своє розчарування, визнали своє незадоволення і в кінці, назвали це НАПІМНЕННЯМ, зауваженням, яке має навіть біблійне підтверження. Пригадалось, що “Хтось” сказав: так учив Ісус.

Так, повіривши цим словам, я зненавидів Ісуса, який ніби учив нищити людей, які потребують допомоги, добивати тих, що ще ледь дихають. Зненавидів усіх: людей, церкву, Бога….

Не знаю як би далі розвивались події, а може знаю… Ні, не хочу знову пригадувати той розпач і думки про самознищення. Тепер знаю одне, що я помилявся, мабуть, так як всі.

Тепер знаю також, що я був небайдужий Богові … і Він мене знайшов… Він мене воскресив… він показав мені справжню науку: ПРОЩЕННЯ, МИЛОСЕРДЯ, ЛЮБОВІ, ДОВІРИ, НАДІЇ. Тому і вирішив написати тобі цього листа, хоч пройшло вже досить багато часу. Хочу найперше сказати тобі: Я Тобі прощаю, дарую ПРОЩЕННЯ, яке отримав кілька днів тому від Бога. Мені дуже радісно і ця радість не може приховатися лише в моєму серці. Ця радість загоїла мої душевні рани. Тепер спішу до інших, хто мені завдав болю і можливо він також є від цього відчуває душевний біль. Я тобі прощаю! Хай Бог зцілить тебе також радістю від Прощення.

Тепер, на закінчення, хочу тебе просити про те, щоб ти не докоряв собі за цей біль принесений мені. Ти також потребував вилити це зло, я тебе розумію. Ти також, як і я, від когось постраждав і навчився завдавати біль іншим.
Лиш пам’ятай про те, що допомога має бути допомогою, а не знищенням, зауваження повинно бути вказівкою до вирішення проблеми, але не виявом негативних емоцій. Пам’ятай: той, котрий згрішив є зраненим і потребує допомоги…
Молюсь за тебе і за таких, як я, зранених і … Прости собі! Знай, Бог і я тобі простили…
http://kyrios.org.ua/literature/pritchi ... merti.html
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 02 березня 2012, 08:30

ПРОФЕСОР І ПЕРЕВІЗНИК

Один відомий професор університету, якого мали представити до Нобелівської премії, вибрався на озеро.
Він попросив перевізника, аби той повозив його по озеру на своєму човні. Добродій погодився. Коли відплили вже доволі далеко від берега, професор узявся допитуватись.
— Чи ти знаєш історію?
— Ні!
— Що ж, вважай, чверть твого життя пропала намарне. А знаєш астрономію?
— Ні.
— Ну то дві чверті твого життя втрачено. А може, знаєш філософію?
— Та ні.
— Тоді ти змарнував три чверті свого життя.
Зненацька здійнялася шалена буря. Човник посеред озера гойдало, немов горіхову шкаралупку. Перевізник, намагаючись перекричати завивання вітру, запитав професора:
— Пане професоре, а Ви вмієте плавати?
— Ні, — відповів професор.
— То, вважайте, ціле ваше життя втрачене...

Є дуже багато різних шляхів, часто надзвичайно гарних і привабливих, які провадять до смерти. Дорога життя — одна-єдина. Це Божа дорога. Ніколи не губи того, що справді найважливіше.

Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 03 березня 2012, 08:47

У моєму під'їзді на 5 поверсі живе старенька жінка.
Чоловік її помер п'ять років тому, а років зо два тому її дочка разом зі своїм чоловіком і двома маленькими дітьми потрапили в аварію і загинули.

Коли я поверталася з університету, на дверях під'їзду було оголошення, написане від руки:
"Загубила 100 рублів, хто знайде - поверніть, будь ласка, в квартиру 76, пенсія маленька, хліб нема на що купити".

У 76 квартирі жила та бабуся. Я дістала з гаманця 100 рублів і піднялася на 5 поверх.

Коли я віддала бабусі гроші, вона заплакала:
- Ти вже дванадцята людина, яка принесла мені гроші. Дякую.
Я посміхнулася і вже підійшла до ліфта, коли бабуся сказала мені:
- Доню, зірви оголошення з дверей, його не я писала.
Старенька стояла і плакала.

Доброта і співчуття людей дає мені надію.

Автор невідомий.
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 04 березня 2012, 09:06

ВАРТІСТЬ

– Прошу, не стійте тут і не витрачайте на мене свого дорогоцінного часу. Нічого доброго в мені немає. Я огидна для всіх і для себе самої!
Зустрівши священика, який запрошував її на зустріч групи молоді, дівчина давала волю своєму роздратуванню. Зі злістю й гіркотою вона викидала із себе все те, що їй самій у собі не подобалось: "Я дуже приземлена, зверхня й нецікава, у мене нестерпний характер, зі всіма конфліктую. І ніхто насправді не бажає зі мною зближуватися, заздрю своїм подругам, у сім'ї теж усіх дратую. І що мені робити на білому світі!"
Священик поглянув на неї, і після хвилинної мовчанки сказав: "Чи знаєш, люба, що у тебе прекрасні зелені очі?"
Дівчина оторопіла від несподіванки й замовкла.
Це був перший крок.

Одна жінка мала дуже негарне, як сама вважала, покривало на ліжко. Купила його в магазині вживаних речей, всього за 20 гривень, бо була на той час у важкій фінансовій скруті. Кожного дня, застеляючи ліжко, з великим невдоволенням розправляла покривало.
Так тривало до часу, поки одного дня, випадково гортаючи каталог продажу товарів поштою, побачила таке саме покривало, його пропонував відомий стиліст, майстер інтер'єрів. Коштувало воно 1200 гривень. Відколи дізналась справжню ціну покривала, змінила своє ставлення до цієї речі.

Якої б поганої думки не був ти про себе, у Божих очах маєш найбільшу цінність.
Є люди, які не знають, наскільки важливо те, що вони існують.
Є люди, які не знають, як багато для инших важить сама їхня поява у чийомусь житті.
Є люди, які не знають, скільки радости дарує иншим їхня привітна усмішка.
Є люди, які не знають, яким добром для инших є їхня близькість.
Є люди, які не знають, наскільки б біднішими инші почувались без них.
Є люди, які не знають, що вони – дарунок небес.
Але могли б знати, якби ми їм про це розповіли.


Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 05 березня 2012, 09:26

НЕРУКОТВОРНА ТВЕРДИНЯ

Жив колись могутній володар. Він знав, що час, який йому відпущено, невблаганно спливає. Що буде з його країною, коли він відійде? Її-бо зусібіч оточували вороги. Як у цій ситуації дасть собі раду молодий принц, його син? Він іще такий юний і недосвідчений, бо народився, коли володар був уже чоловіком у літах. Чи зможе вберегти себе? Хто його захищатиме?
Ці думки не давали спокою старому королю. Й ось настав день, коли він звірився синові: «Сину мій, мені недовго залишилось володарювати. Не знаю, що станеться по моїй смерті. Так багато ворогів у нашого трону... Непокоїть мене доля королівства, але так само боюся за тебе. Я помер би спокійно, якби знав, що ти матимеш надійне пристановище у часі небезпеки. Тому раджу тобі: об'їдь наші володіння і по всіх закутках, на всіх кордонах збудуй міцні твердині».
Юнак послухав батька і негайно вирушив у дорогу. Об'їхав усю країну, гори й долини, і де тільки знаходив відповідне місце, наказував зводити там велетенські непорушні твердині.
Такі твердині виросли у густих лісах, у потаємних долинах, на вершинах пагорків, у пустелі, на річкових берегах і на гірських схилах, їх зведення забирало багацько грошей, проте принц не звертав уваги на видатки. Ішлося-бо про його життя і про отчий трон. По якомусь часі він повернувся до королівського палацу. Украй змучений, але задоволений, що виконав завдання, юнак підійшов до батька.
«Ну, сину, як тобі велося? Чи зробив те, що я тобі радив?» - спитав король.
«Так, батьку, - відповів принц. - Тепер у країні повсюдно височать неприступні оборонні твердині. Ними всіяно всі пустелі, гори й ліси».
Старий король, наймогутніший із володарів, яких тільки знала історія, замість привітати сина та похвалити його за старання і зусилля, похитав головою, неначеб його хто прикро засмутив.
«Не те я мав на увазі, сину мій. Мусиш повернутися і почати спочатку, - промовив король. - Бо твердині, які ти збудував, не вбережуть перед небезпекою. Коли опинишся сам, то не здолаєш врятуватись від усіх ворожих засідок та пасток або й не встигнеш утекти, щоб сховатись за камінними мурами. Тобі потрібно збудувати собі прихисток у серцях шляхетних і добрих людей. Ти мусиш знайти їх і заслужити їхню дружбу. Лише тоді будеш певен, що знайдеш пристановище у скрутну годину. Де маєш щирого приятеля, там завше знайдеш дах над головою».
Принц знову подався у мандри. Та зараз він простував не в пустелю, не в гірські ущелини чи в непролазні хащі, а до людей, щоб серед них збудувати собі пристановище, про яке мріяв його старий мудрий батько. Однак це вимагало набагато більше зусиль і труду. Але згодом принц ніколи про це не жалкував.
І коли невдовзі старий король залишив цей світ, молодому володареві не страшний був жоден ворог.

Якось молода жінка отримала 12 руж із карткою, на якій написано: «Від людини, яка Тебе любить».
Але на картці не було підпису.
Позаяк жінка та не була одружена, її думки оберталися навколо чоловіків із її життя -навколо давніх симпатій і нових знайомих. А може, це батьки? Або якась колега з роботи? Жінка один за одним перебирала всі можливі варіяити. Нарешті зателефонувала до своєї подруги, щоб вона допомогла розв'язати загадку.
Одна фраза приятельки раптом підштовхнула її до здогадки.
«Скажи, це ти прислала мені квіти?»
«Так».
«Чому?»
«Бо коли останній раз тебе бачила, ти чомусь була не в гуморі. Мені хотілося, щоб ти бодай один день прожила, думаючи про всіх людей, які тебе люблять».
А ти? Скільки твердинь збудував сьогодні?


Б.Ферреро. Збірка "Часом досить промінчика"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)


Повернутись до “Добре Слово”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей