о.Олег писав:це надто часто вже і не питання "стилю" - проблема збочення віри.
Я тепер вже й не знаю, що робити... Так виходить, що я, сама того не хотячи, звела наклеп на отця, який мені дуже дорогий. Коротше, язик мій - ворог мій. Фсьо, я мовчу
Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor
о.Олег писав:це надто часто вже і не питання "стилю" - проблема збочення віри.
Just_me писав:о.Олег писав:це надто часто вже і не питання "стилю" - проблема збочення віри.
Я тепер вже й не знаю, що робити... Так виходить, що я, сама того не хотячи, звела наклеп на отця, який мені дуже дорогий. Коротше, язик мій - ворог мій. Фсьо, я мовчу
Just_me писав:Бачите, останнім часом закрадається в мене думка, що за цими всіма "Страхами, жалями, слізьми" ми втрачаємо час і ресурси, котрі могли б витратити на щось більш значуще і насправді корисне. Щось, що приносить реальний результат. Замість внутрішньої боротьби можна співати в хорі чи малювати картини, замість аскетизму спілкуватися із тими, хто цього потребує, а замість жалю спробувати ще раз те, що минулого разу закінчилося невдачею. Тобто можна конструктивно спрямовувати енергію. Питання як це зробити, щоб уникнути страху, жалю і сліз?
Іноді думаю, що скрушне хитання головою і усвідомлення своєї немочі, роздумування над пороками, боротьба із собою не варті ненаписаних полотен, незбудованих будинків, невихованих дітей, непосаджених дерев, нереалізованих планів, розмов, що не відбулися, радості, якою не поділилися і ще сотень тисяч інших недо.. речей, котрі не сталися, бо цей час ми витратили в обдумуванні сенсу життя, правильності вчинків, боротьбі із собою, коротше кажучи.
Just_me писав:Іноді думаю, що скрушне хитання головою і усвідомлення своєї немочі, роздумування над пороками, боротьба із собою не варті ненаписаних полотен, незбудованих будинків, невихованих дітей, непосаджених дерев, нереалізованих планів, розмов, що не відбулися, радості, якою не поділилися і ще сотень тисяч інших недо.. речей, котрі не сталися, бо цей час ми витратили в обдумуванні сенсу життя, правильності вчинків, боротьбі із собою, коротше кажучи.
Відчуваю, що той, що є посередині: треба вміти і адекватно оцінювати свої вчинки, і в радості висловлювати свою любов до Бога.Just_me писав: Не розумію, який підхід себе більше виправдовує.
З досвіду знаю, щоб здобути блаженство і легкість, особливо у важких ситуаціях, треба багато покори.«Якщо ти чимось засмучений — значить ти живеш у минулому. Якщо ти чимось стурбований — значить ти живеш у майбутньому. Якщо ж відчуваєш блаженство і легкість — ти живеш у сьогоденні. Де ти точно тепер?»
vitalko писав:Звідусіль чути: "слідуйте за Христом, і все у вас буде гаразд. Буде вам легко(просто) жити, будете щасливі." Але мало хто каже, що ця дорга терниста, що треба цілу купу синців набити аби добратися до мети(а мета - сам Бог). А чому?
vitalko писав:що дивно, хтось ціле життя Його не знає зовнішньо, але йде за Ним внутрішньо, бо має щире і відкрите серце. Така людина стає богоносцем у житті, перебуваючи, наприклад атеїстом. А дехто може бути надзвичайним проповідником, постником, богословом, всю науку Церкви знати, всі приписи виконувати, а в середині бути безводною пустелею до кінця життя, і Бога так і не засмакувати.
О ні - ці слова приклад того, що самокритики забагато.Just_me писав:Давно думала, що треба мені перестати думати, може і проблеми зникнуть самі по собі. А то все "горе от ума"
Just_me писав:Не зовсім, отче. Я тут можу попарно ще з десяток прикладів навести у стилі схід-захід, Але я ті навела не для того, щоб ми саме до них прив"язалися, а для того, щоб просто проілюструвати, що я маю на увазі, бо останнім часом маю трудність із загальним окресленням якоїсь ситуації, мушу тільки застосовувати конкретні приклади. І все. Можна це сприймати як казуїстику, а можна - як якесь узагальнене явище, згрубша. Я б воліла другий варіант.
о.Олег писав:проти того, щоб таврувати негативним (або возвеличувати позитивним) прикладом Схід/навпаки.
Бо боялася, що саме так це і буде сприйнято, на жаль. Я не думаю, що якийсь із підходів вдаліший. Я радше хотіла б це дізнатися. Я не завжди буду молодою і колись може наступити час, що мені буде 80 і тоді я зрозумію, що треба було все серйозніше сприймати і докопуватися до суті всіх речей. Отаке... Я думаю про це.Just_me писав:Це ані краще, ані гірше, просто інакше.
Just_me писав: Бо боялася, що саме так це і буде сприйнято, на жаль. Я не думаю, що якийсь із підходів вдаліший. Я радше хотіла б це дізнатися.
Давно хотіла запитати, та все руки не доходили. Часом потрапляю в таку ситуацію, коли відчуваю, що можу зробити добрий вчинок. Тоді відчуваю, що коли не зроблю цього, то буде значно гірше, ніж коли вчиню якийсь повсякденний гріх, з яких звичайно сповідаюся. То значить занедбання добрих справ (коли є можливість зробити, звісно і коли нема прямого обов'язку) дійсно є не меншим гріхом, а часто більшим від гріха безпосередньо через вчинок?ShMariam писав:Just_me писав:Іноді думаю, що скрушне хитання головою і усвідомлення своєї немочі, роздумування над пороками, боротьба із собою не варті ненаписаних полотен, незбудованих будинків, невихованих дітей, непосаджених дерев, нереалізованих планів, розмов, що не відбулися, радості, якою не поділилися і ще сотень тисяч інших недо.. речей, котрі не сталися, бо цей час ми витратили в обдумуванні сенсу життя, правильності вчинків, боротьбі із собою, коротше кажучи.
Не так давно почала розуміти, що гріх є не лише в тому, коли щось там роблю неправильно, а й коли НЕ роблю багатьох добрих речей...
ShMariam писав:Давно хотіла запитати, та все руки не доходили. Часом потрапляю в таку ситуацію, коли відчуваю, що можу зробити добрий вчинок. Тоді відчуваю, що коли не зроблю цього, то буде значно гірше, ніж коли вчиню якийсь повсякденний гріх, з яких звичайно сповідаюся. То значить занедбання добрих справ (коли є можливість зробити, звісно і коли нема прямого обов'язку) дійсно є не меншим гріхом, а часто більшим від гріха безпосередньо через вчинок?ShMariam писав:Just_me писав:Іноді думаю, що скрушне хитання головою і усвідомлення своєї немочі, роздумування над пороками, боротьба із собою не варті ненаписаних полотен, незбудованих будинків, невихованих дітей, непосаджених дерев, нереалізованих планів, розмов, що не відбулися, радості, якою не поділилися і ще сотень тисяч інших недо.. речей, котрі не сталися, бо цей час ми витратили в обдумуванні сенсу життя, правильності вчинків, боротьбі із собою, коротше кажучи.
Не так давно почала розуміти, що гріх є не лише в тому, коли щось там роблю неправильно, а й коли НЕ роблю багатьох добрих речей...
ShMariam писав:Давно хотіла запитати, та все руки не доходили. Часом потрапляю в таку ситуацію, коли відчуваю, що можу зробити добрий вчинок. Тоді відчуваю, що коли не зроблю цього, то буде значно гірше, ніж коли вчиню якийсь повсякденний гріх, з яких звичайно сповідаюся. То значить занедбання добрих справ (коли є можливість зробити, звісно і коли нема прямого обов'язку) дійсно є не меншим гріхом, а часто більшим від гріха безпосередньо через вчинок?
ShMariam писав:Дякую. Йдеться, переважно, про важливі речі і про виключно ті випадки, коли дійсно маю змогу допомогти - результат буде (як не я - то ніхто; або коли варто, щоб багато людей допомогли, щоб був ефект). Не допомагаю, бо боюся щось втратити (егоїзм) - спокій, гроші, вільний (якщо він є) час.
о.Олег писав:ShMariam писав:Дякую. Йдеться, переважно, про важливі речі і про виключно ті випадки, коли дійсно маю змогу допомогти - результат буде (як не я - то ніхто; або коли варто, щоб багато людей допомогли, щоб був ефект). Не допомагаю, бо боюся щось втратити (егоїзм) - спокій, гроші, вільний (якщо він є) час.
ну то не бійтеся втратити спокій, гроші, вільний час
так - розумію, що легше сказати, аніж зробити, і кожен випадок є унікальний
до праці
ShMariam писав:о.Олег писав:ShMariam писав:Дякую. Йдеться, переважно, про важливі речі і про виключно ті випадки, коли дійсно маю змогу допомогти - результат буде (як не я - то ніхто; або коли варто, щоб багато людей допомогли, щоб був ефект). Не допомагаю, бо боюся щось втратити (егоїзм) - спокій, гроші, вільний (якщо він є) час.
ну то не бійтеся втратити спокій, гроші, вільний час
так - розумію, що легше сказати, аніж зробити, і кожен випадок є унікальний
до праці
Сама знаю. Питання в іншому - чи буду мати гріх, як не зроблю?
Таким образом, если вы поставили себе цель избегать боли и страданий, то я бы не советовал вам искать высших уровней сознания или духовного развития. Во-первых, вы не сможете достичь их без страдания. Во-вторых, если уж вы их достигнете, то будете призваны к служению, которое окажется более мучительным или, по крайней мере, потребует от вас больше, чем вы сейчас можете себе представить. Зачем тогда вообще стремление развиваться, можете спросить вы. Если вы задаете этот вопрос, значит, вы, скорее всего, плохо знаете, что такое радость.
Міра писав:Вже давно я роздумую на питанням -чи можливо розвиватись духовно, йти до Бога і бути щасливою (в людському сенсі)? Тобто -не мати страждань?...
І вчора я читаю класну книгу "НЕПРОТОРЁННАЯ ДОРОГА"(Морган Скотт Пек), і там таке:...
Що ви про це думаєте? Погоджуєтесь чи все-таки ні..
Если вы задаете этот вопрос, значит, вы, скорее всего, плохо знаете, что такое радость.
ShMariam писав: Аскетизм і добровільні жертви Богові - нмд, це трохи інше.
І от питання -на Землі Бог створив нас для щастя? Хоча, чому я запитую, я ж щаслива. Але.. є більше того. І от злий спокушає мене -посилає мені страх -ти прагнеш Господа? от ти можеш це все втратити.
Важко всі думки викласти в пару речень). Я знаю, що якщо хочеш щось залишити для себе -ти втратиш це. Віддаш Господу -отримаєш все і навіть більше. Намагаюсь так і робити.. ох і важко деколи.
ShMariam писав: Напр., коли жінка виходить заміж і збирається мати дітей, вона само собою приймає, що в окремі моменти їй буде дуже нелегко. Так само як будь-хто, досягаючи чогось в своєму житті: труднощі будуть, просто в кожному випадку інші .
Мається на увазі, в особливий спосіб принести своє життя в дар?Але щоб принести своє життя в дар Господу -треба спочатку стати особистістю.
ShMariam писав:Не страждай без сенсу
http://www.credo-ua.org/2016/06/160474
"Святий Йоан Павло ІІ пояснює, що хрест [...] «не стосується головно обов’язку терпеливо зносити малі чи великі турботи щоденності, ані, тим більше, не означає прославляння болю як способу сподобатися Богові. Християнин шукає не страждання заради страждань, а любові». Краще навряд чи це висловиш. Ототожнення хреста з кожним стражданням може бути небезпечне, бо пропагує позицію стражденництва, а вона чужа Євангелію. "
Повернутись до “Життя християнина”
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 0 гостей