Монахи і монахині одружуються – зрадники Христові??????

[Ira]

Дивуюся, бо коли руйнували храми з каменю, то було все зрозуміло... щоб люди не ходили до Храму, не молилися, не славили Бога і Матір Божу...
І ніхто не думав і не гадав, що настане так скоро час руйнування Храмів сердець самих священників, монахів і монахинь...
Храми їх сердець знищені.
Монахиня зі Львова, яка була в монастирі 16 років – виходить заміж.
Обручниця Самого Бога Нашого Господа Ісуса Христа, яка склала довічні обіти чистоти, убогості і послуху – зрадниця Христова!
А хто її штовхнув?
Масонські комісії, які є біля Папи Римського – вони розірвали довічні обіти.
Хто їм дав право?
Хто вони є на землі, що розірвали довічні обіти дані Богові?
Як допустив священник – сповідник і духівник монахині, щоб вона стала зрадницею Христа?

[orest]

не судіть да не судимі будете...
кожен перед Богом дасть отвіт за себе.

[demetris]

Масонські комісії, які є біля Папи Римського – вони розірвали довічні обіти.
Хто їм дав право?

Що зв"яжете на землі буде зв"язане на небі, а що розв"яжете...

нічого не нагадує?

[Arxangel]

Nedavno mav mogluvist' prochutatu knugy odnogo italijskogo svjaschennuka pro "Massonsky Logy". Dosut' zikavi faktu vukladaje. Osobluvo mene vrazula informazija scho v Ucrajini mu teg majemo tak zvanux "chleniv" massons'koji logi. Takuj sobi pan Kyz'myk (byvshuj ministr oboronu)- pojavulasja kolus' jogo fotografija z perstnem na ryzi jakuj xiba mogyt' datu "vusokomy" chlenovi logi. I takog za byvshogo prezudenta Ucrajinu Kravchyka - jogo imja je v spuskax "massonskoji logi". Jaksho vu dobre pamjatajete, vin pershum sered tux jaki zaklukalu v 1990-ux rokax ne zaburatu z raxynkiv Oschadkass groshi(rubli radjanski).Potim prujshlo znezinennja rubliv,jaki zvisno bylu vidvezeni,tajemno(y vugljadi zolota) abo v Rossijy abo v Shvejzarijy. I v zerkvi je takog ti "chlenu" xiba dobre zamaskovani. Verbyjyt' do "massoniv" postypovo,pochunajyt' z seminarustiv, prosyvajyt' jix z ekzamenamu, dajyt' xoroshy stupendijy. Tobto zja ljyduna staje zalegnojy vid dejakux faktoriv:materialnux chu prostux ljydskux(napruklad seminarusta zastykalu z divchunojy, chu duvutsja pornosajtu). Tyt vukorustovyjetsja texnika verbyvannja spezslygb.

[Альтанка]

Слава Ісусу Христу!!!
Милі друзі, я цілком розумію ваше обурення, для людини воно є властивим. Однак Церква - структура Боголюдська, як це нам всім відомо, і не треба надто дивуватись, спостерігаючи різі негативні явища в сфері священичій, монашій, не кажучи вже про мирянську. Це те, що стусується масонських лож. Припускаю, що в Церкві ще не таке може творитися, вона є відкритою до всіх і це не перешкодить самим сатаністам займатися своїм чоринм ділом. Це нас не лякати повинно, а стимулювати до праці і молитви, щоб викорінити будь-яке зло і не тільки з лав Церкви...
А щодо сестри, яка вийшла заміж, то тут я теж заперечу всім людям, які засуджують її. Тим більше, якшо ці люди не монахині і не монахи. Я колись цікавилась цим явищем, бо була знайома з аналогічним випадком(а може і тим самим) і компетентні особи мені пояснили, що дійсно монахиня без будь-яких перешкод після складення вічних обіт за ДОЗВОЛОМ від престола Папи Римського може стати мирянкою. А дозвіл не так вже й важко дістати, місцевий єпископ передає заяву Ватикану, там розглядається це питання і видається стверджувальна або заперечна відповідь(переважно, стверджувальна).
І чому ніхто не припускає, що цей поклик - вийти з монастиря, вона почула...від Христа. Не такий вже це нонсенс. Ісус завжди дивував людей. Його логіка, не наша логіка.

[Arxangel]

Ja z Vamu povnistjy zgidnuj v plani scho logika Boga - ze ne nasha logika. Pruklad zjomy je chyda jaki z tochku zory nayku ne zrozymili.Xiba ljyduna gluboko viryjycha bachut' v zjomy "perst Boguj". Na raxynok vukorinennja zla z zerkvu - tjagko ze robutu jakscho ze "zlo" je y vugljadi tux ge Epuskopiv abo chu navit' Kardunaliv(vge ne govorjy pro svjaschennukiv). Bo keryjyt' g zerkvojy vonu.

[Альтанка]

Та ні, я думаю, Церквою таки керує Христос через Папу, а потім різні єпископи, священики - це вертикальний або ієрархічний аспект церкви. Я не думаю, що поодинокі випадки здатні зруйнувати цю систему, що понад 2000 років існує, живе, розвивається з Божого благословення. Основне, не дати нам ошукатися. На мою думку, найкращий спосіб - наслідувати не священиків, аскетів, єпископів, а самого Ісуса, приймати Його у святих тайнах якнайчастіше, тоді Той, Хто є Істиною, не дасть нам схибити. Ну і важливим є горизонтальний аспект Церкви - ми всі спільнота на подобі Св. Трійці. Священики, єпископи такі ж самі грішні люди, як і ми, але всі ми однаково возлюблені Богом, з гріхом варто боротися разом, в спільноті, якою є Церква!!!

Принагідно запрошую всіх львів'ян на зустрічі нашої молодіжної спільнотки "Тавор", що діє при храмі Преображення(біля вернісажу). Здибаємося о 19:00 під церквою;)

[Олюнька]

Це дуже страшно, коли бачиш людину, яка зневірилась у своєму покликанні. Була колись знайома з дівчиною, яка після 4 років у монастирі вийшла з нього, її постійно мучили докори сумління щодо правильності вибору, хотіла повернутись. Вона пішла в монастир у 17 років, її старший брат був монахом. Дуже часто люди приймають поспішні рішення, потім через це страждають.
Подумайте тільки, як важко таким людям жити в суцільних докорах - власне сумління, всі знайомі розпитують, а багато хто різко засуджує...
Треба молитися за них, а не критикувати.

До Альтанки: у які дні збирається ваша спільнота?

[Альтанка]

о, точно!!! Рекламодавця з мене не буде... Збираємося ми, Олюнько, і всі, кого це зацікавить по четвергах ввечері і затримуємося до 21:00:)))

[o.Mykil]

У такий категоричний спосіб може формувати тему замітки про монаші справи людина, далека від монашества, яка тільки знає балакати чи кричати...

Монаше життя містить немало нюансів і має певну таємницю, незбагненну для всіх.

[o.Mykil]

Масонські комісії, які є біля Папи Римського – вони розірвали довічні обіти.
Хто їм дав право?

Відповідаєте за свої слова? Доказ у студію. Церковне канонічне право позволяє відповідним церковним ієрархам звільнити людину (ченця чи черницю) з довічного прилюдного обіту чистоти, за власним бажанням і з відповідних причин.

Не раз людина планує, а Бог керує...

[Ira]

Церковне канонічне право позволяє відповідним церковним ієрархам звільнити людину (ченця чи черницю) з довічного прилюдного обіту чистоти

ой не смішіть.... яка людина навіть у чині має право розірвати те, що було скріплене Богом? А тим паче - Шлюб із Самим Господом Богом?!!

[Ira]

Не раз людина планує, а Бог керує

Тобто ви маєте на увазі, що Бог Сам зрікається від Своїх Обручників?

[Igor]

Пані Ira а чого Ви у монастир не підете на монашку?
Чи Ви уже є монашкою?

Ви би тоді могли на ділі відстоювати правдиву віру в першій ліній оборони на фронті боротьби за Віру?

Я не в образу звичайно, але кожен сам за себе перед Богом відповість, і ті монахи і монашки також.

[Ira]

а до чого тут я, ви ж за моє життя нічого не знаєте... так, я живу в світі мирянкою, але не можу змиритися з тим як ображають Бога монахи, монахині, як нищать Святу Католицьку Віру, не можу закривати на все очі і бути байдужою.

[Ira]

Якщо вони вибрали монастир, склали обіти, то нехай живуть там святим життям, нехай не зневажають Бога, та ще й себе та сотні-тисяч душ ведуть на вічну погибель... Вони дають приклад для всіх людей, дають згіршення... бо якщо таке творять богопосвячені особи, то чому ж і іншим не можна!

[Ira]

Якщо ми свідомі миряни, християни, то ми повинні показувати це прикладом, своїм життям, ми повинні рятувати душі, де би ми не були – вдома, на роботі, на вулиці, повинні доносити Божу Правду, голосити про Бога, коли бачимо гріх, ми не можемо пройти стороною і промовчати.

[Ira]

Ті, хто в монастирі своїм монашим життям, дотриманням уставу, молитвами, постами повинні рятувати світ. А ті, хто живуть у світі так само повинні жити скромно, в умертвеленнях, самовідреченнях, пожертвах для Бога, в дотриманні посту, та все робити від них можливе, щоб рятувати, приводити до Бога душі, адже світ цей гине... кругом один гріх, про Бога і Віру ніхто навіть не хоче чути, всі сміються...

[Ira]

ну, то якщо і ми, католики, будемо тихенько собі жити своїми проблемами, ні до чого і ні до кого діла не мати, то який корисний плід покладемо у свою скарбничу на Небі, що ми зробимо для Бога?

[o.Mykil]

Церковне канонічне право позволяє відповідним церковним ієрархам звільнити людину (ченця чи черницю) з довічного прилюдного обіту чистоти

ой не смішіть.... яка людина навіть у чині має право розірвати те, що було скріплене Богом? А тим паче - Шлюб із Самим Господом Богом?!!

Уявіть собі картину, наприклад: ви пішли в монастир, "зреклися" світу, склали обіти і потім вас через свої неспільнотні погляди вигнали? Як тоді?

І священиків за певні проступки лишають сану. Дивіться більше на своє мирянство краще. І якщо проживете в монастирі хоча б із 10 літ, тоді можете щось балакати. З досвіду, а не зі слухів.

[o.Mykil]

Якщо вони вибрали монастир, склали обіти, то нехай живуть там святим життям, нехай не зневажають Бога, та ще й себе та сотні-тисяч душ ведуть на вічну погибель... Вони дають приклад для всіх людей, дають згіршення... бо якщо таке творять богопосвячені особи, то чому ж і іншим не можна!

Раз підгорецькі висловилися, щ в УГКЦ із монахів (цилібатів) залишилися тільки вони... Тож беріть із них приклад.

[Anatolij]

В цій ситуації про монахиню, яка зреклася обітів, не можна судити ні саму монахиню, ні Церкву, яка дозволила розірвати обіти і дати шлюб. З одного боку Ви, пані Ірино, праві, адже топтання обітів є дуже важким гріхом Юди Іскаріотського, який будучи покликаним Господом до особливого служіння Йому, маючи такі обдарування-харизми (силу і владу Господа), коли Він посилав апостолів у міста проповідувати Добру Новину, - зрікся Господа, більше того - видав Його на таку страшну смерть! Тобто людина, будучи колись вірною господу, коли зрікається Його, тим самим "перебігає" у табір Його ворога - дявола, і як це часто буває (хоча б на прикладі Сталіна) на порядок більше зневажає, завдає болю, шкодить і перешкоджає Господу пропорційно до того, як би він міг прославити, вірно прислужити та допомогти Господу у справах спасіння і виконання Його волі, якби залишився Йому вірним. Ця людина достойна більшого жалю, аніж інший грішник, адже наскільки б він, будучи покликаним до монашого життя, мав бути піднесеним у Небесному Царстві, настільки він буде понижений в аду.

Але тут ми маємо зовсім іншу ситуацію - тобто проблема у розрізненні понять "топтати" обіти і "розірвати" їх. Сам факт, що все відбувається за участю Церкви повинен вказувати на те, що ця монахиня гріха не робить, адже все "законно" відповідає Церковним повноваженням "що розвяжете... і що звяжете на землі..." як уже хтось вище зазначив.

Більше того, можливо це Воля Господа - спасти цю душу іншим, прихованим для нас шляхом Божого Провидіння.
Подумайте тільки - дівчина-фанатка, повна молодого інтузіазму і бажання бути най, най у всьому, чим можна прислужитися Богу, начиталася різних книжечок про монаші подвиги, про монашок-візіонерок та ін., наділеними особливими ласками Господа (святі Тереза, Фаустина, Йосифа та ін.) і сама забажала бути надсвятою, повною усього харизматичного "спорядження"...

Пройшло 5 років, 10, врешті 16 - і що???? Ніяких візій, обявлень, спілкування з Господом, святими... Монашка розчарувалася.... Чому? Тому, що це не було її покликанням від Господа, а покликанням гордості. Хотіла бути святою, оточеною юрбами шанувальників, робити чуда, щоби всі її обожнювали. Вона не служила Господу щиро, бо інакше цього б не сталося.

Отож, розчарувавшись у покликанні, вона мала впасти у гріх - чи то тілесний, чи духовний, одним словом, ногою була в пеклі, - дявол її довго готував до зустрічі з собою.

Але Господь її нарозумив, вона не грішила з своїм майбутнім чоловіком, не топтала обіти, не приховувала свого душевного стану, а повірила все духівнику, і все як бачимо, вийшло на користь її душі. Зрозуміла своє справжнє покликання, прийняла його за дозволом Церкви і мабуть тепер є щасливою матірю.

Можливо ту святість, яку вона не отримала в монастирі, вона здобула поза ним тим подвигом, що не боялася осуджень, ганьби, яка її очікувала після того, коли вона зробила цей нелегкий, але корисний для її душі і спасіння вибір і яка на неї тут на форумі виливається від однієї панни.

[o.Mykil]

Не раз людина планує, а Бог керує

Тобто ви маєте на увазі, що Бог Сам зрікається від Своїх Обручників?

Спитайтеся в Нього самі, на молитві, а не в час осуду.

[o.Mykil]

Я знаю особисто немало колишніх монахів чи монахинь, які після різного шляху випробування в монастирі відійшли, зрозуміли більше, ніж до монастиря. Хтось одружився. Має діточок і виховує їх по-християнськи, тримається й надалі Церкви. Дехто знову вернувся в монастир, навіть кілька разів виходив чи повертався... Шукав! Дехто живе сам...

До слова, маю один гарний фільм -"Історія монахині". Може хтось бачив. Чув, що є книга англійською. Раджу подивитись чи почитати. Дуже життєва, а не захмарна картина.
В ідеалі все гарненько виглядає. І на землі нема нічого ідеального (після гріхопадіння). І життя, не раз гірке, вносить часто свої корективи...

Є теж така приказка: тому, хто поза монастирем, не раз здається, що рай у монастирі. А тому, хто є у монастирі, що -- поза ним. Звичайно, це не абсолютна істина.

[Ira]

про що ви говорите!!!! в мене просто більше нема слів.. про яке щасливе життя кажете? які діточки??? ... то і є хіба той плід, який вони колись покажуть на Суді Своєму Обручнику, Якого вони зрадили і проміняли на........

[Ira]

так, всі ми грішні, диявол дає великі спокуси, але ж треба з тим боротися, треба мати Страх Божий, треба вставати з наших упадків...

[o.Mykil]

. Зрозуміла своє справжнє покликання, прийняла його за дозволом Церкви і мабуть тепер є щасливою матірю.
(

Ви досить добре це підмітили. Треба вміти відрізнити на цій площині певні поняття, не вдаючись у крайнощі. І як знаємо: Божі дороги - не людські шляхи. Служба Всевишньому може бути милою як у монастирі, так і поза ним. Так сам є немилою...

Кожен випадок особистий. Тож не варто рівняти всіх під одну гребінку. Тим більше без власного досвіду проблеми.

[Anatolij]

Ті, хто в монастирі своїм монашим життям, дотриманням уставу, молитвами, постами повинні рятувати світ. А ті, хто живуть у світі так само повинні жити скромно, в умертвеленнях, самовідреченнях, пожертвах для Бога, в дотриманні посту, та все робити від них можливе, щоб рятувати, приводити до Бога душі, адже світ цей гине... кругом один гріх, про Бога і Віру ніхто навіть не хоче чути, всі сміються...

Світ повинні рятувати всі, тим більше ми, миряни, адже (за словами одного старця), ми, що живемо у світі маємо набагато більшу благодать, ніж монахи і ті, що відреклися світу і живуть з Господом подалі від гріха.

Написано - "де збільшився гріх - там примножилася благодать".
Отож ми, маючи доступ до такої величезної благодаті (в рез-ті такої великої безбожності, яка є зараз у світі) повинні самі розуміти своє покликання - бути християнином (не мирянином, не монахом, не священником, а саме християнином) - і, живучи в такій страшній атмосфері темряви гріха, просвічувати цю темряву світлом Божої любові, св. віри, а особливо бути такими собі "маленькими священиками" - молитвами і ревним служінням Богу, освячувати наше оточення - рідних, близький, знайомих... Ми, що живемо в суспільстві, завжди в середовищі людей, повинні відчувати більшу відповідальність над справою спасіння людей, аніж монахи та затворники, які своїми жертвами заступаються за світ, а ми ласками і благодаттю, як відповіддями Господніми на ці жертви, повинні їх розносити між ближніми.

Ми, люди, перебуваючи у Господі, є одним цілим, тобто Господь у нас і ми в Господі. Якщо Господь у нас, то всюди де ми є, куди ходимо і що робимо - всюди присутній Господь. І коли ми говоримо з ближнім про Господа - там Господь серед нас, як написано. Тож коли ми з ближнім говоримо про Господа, ближній освячується ласками і благодаттю Господніми, які за природою Господньою (Логос - Слово) проникає до сердець ближніх через наші слова, які (коли ми перебуваємо у благодатті) походять від Духа Святого і освячують нас і тих, до кого ми говоримо. Це не обовязково має бути пояснення вибраності як дискримінаційний поділ людей на грішних і святих, чи "сектантське" вербування в лоно Церкви, вчепившись у людину і бомбардуючи різними аргументами-цитатами Святого Письма доти, поки людина не витримає і не пошле, або просто не захоче більше з нами бачитись. Це мають бути звичайні побутові розмови, поради, пояснення як відповідь на запит, будь-яка форма рідного, робочого чи приятельського спілкування - головне кожне слово має походити з серця, в якому повинна бути любов і Святий Дух.

[o.Mykil]

про що ви говорите!!!! в мене просто більше нема слів.. про яке щасливе життя кажете? які діточки??? ... то і є хіба той плід, який вони колись покажуть на Суді Своєму Обручнику, Якого вони зрадили і проміняли на........

Так, віднайшли своє часточку радості попри фарисейські вердикти... Взагалі-то монаші обіти є поглибленням обітниць Тайни Хрещення. Для прикладу, св. Василій Великий називає ченця - "досконалим християнином". Коли хтось покидає монастир (а причини ой різні бувають), то він Христа може любити й надалі, навіть часами краще, ніж раніше.

Від подібного в монастирі ніхто не застрахований. У подружжі теж обіцяють одне одному привселюдно на Біблії "вірність до кінця життя". І що натомість маємо? Кожен другий шлюб в Україні валиться... Будьмо реалістами.

[o.Mykil]

І отець Пилипів Петро, колишній ієромонах редемпторист, по-моєму, добрий знайомий п. Іри, покинув монастир... Є й тут зрада?