Родинні чвари

[An_nA]

Слава Ісусу Христу.
В мене таке запитання. Молоді люди познайомилися в місті, в якому працювали. Покохали одне одного, біли дійсно близькими людьми і спорідненими душами. Розписалися, але чоловік не сказав про це матері в силу своїх особистих причин. Коли через 2 місяці він розповів про своє одруження батькам, мати почала цькувуати свого сина проти невістки. Їздила до її батьків принижувати її, ходила по сусідах, друзях молодого.
Чоловік злякався матері і почав сумніватися у власному виборі. Півроку провели у сварках. Нарешті зібрав речі і пішов від дружини. Після того ще приїжджали батьки чоловіка до батьків жінки зі скандалами і вимогою дати 5 000 доларів за те, що їх син жив із тою дівчиною.
Питання до вас, віряни. Чи мають право батьки встрявати в стосунки молодих? Як повинна вести себе жінка, коли проти неї люто воює свекруха (ходить по ворожках, священиках, жаліється, ЯКА погана ТА дівчина, перекручує усі факти)? Як повинен вести себе молодий чоловік? І чи варто зв"язувати свою долю церковним шлюбом із чоловіком, який називає себе маменькиним синком?

[Justyn]

З пасторального досвіду знаю, що треба дуже обережно оцінювати ситуацію в кожній родині зокрема. В мене досить часто бувало таке, що говорив з однією стороною - ніби нормальні люди, з іншою - ніби також. А от коли зводив на розмову їх разом, тоді все і виявлялося.

А відносно випадку, про який пишете, думаю ось що...

Ваше питання має дві частини. Перша - оцінка поступку хлопця. Перша і пряма відповідь (якщо є все так, як розповідаєте) - він незріла особистіть, і то не тільки до подружніх, але до будь-якої форми відносин.
Друга - відносно сенсу шлюбу у таких випадках. Трудне і болюче питання, відповідно і відповідь не є легкою. Тут не можна підважувати сенс шлюбу. Але... тут має місце випадок, який можна найпростіше порівняти ось до чого. З пасторального досвіду знаю, що треба дуже обережно оцінювати ситуацію в кожній родині зокрема. В мене досить часто бувало таке, що говорив з однією стороною - ніби нормальні люди, з іншою - ніби також. А от коли зводив на розмову їх разом, тоді все і виявлялося.

Проте... Дійсно, проблема сімї є проблемою номер один в сучаному світі. Але, всі про це балакають, а зрушень ніяких. Маю надію, що в тому плану хоча б щось зробить передподружня катехизація. Однак, крім того, людина повинна бути глибоко віруючою і практикуючою. Коли обидвоє таких людей зустрінуться, питання розлучення відпадає як таке вже на самому початку.

Не маю на цілі Вам щось радити, тільки вирішив поділитися кількома думками.

[Justyn]

До речі, таких "маминих синочків" до монастиря також не приймають.

[An_nA]

Justyn,
дуже дякую Вам за відповідь. Хлопцеві 37 років, 36 з яких жив з батьками. Один син, все під контролем у мами. Я думаю, ви праві стосовно "незрілості", в першу чергу психологічної.
Щодо шлюбу. Людина не вірить в інститут церкви, вважає, що цервки і священики йому особисто не потрібні. Один час дівчина хотіла обвінчатися з ним, але його переконувати не було сил. Можливо, і добре, що ця людина пішла з її життя. Напевно, то була не ТА людина...

[An_nA]

До речі, таких "маминих синочків" до монастиря також не приймають.

Ви мали на увазі до монастиря УГКЦ? Як не дивно, чоловік подумує про монастир, але тібетський

[Justyn]

Я так розумію з Ваших слів, що вони вже жили кілька років і не вінчалися. Якщо правильно зрозумів, то хочу додати...

Це є одна з підставових помилок людей, що хочуть одружитися. Вони йдуть за логікою, яка каже: поживемо, побачимо. Можливо я не експертом в конкретних питаннях подружніх відносин, але дивним для мене є таке мислення. Як можна казати: поживемо, а потім я скажу тобі, чи люблю тебе. Любов або існує, або її немає. Іншою справою є, що вона дозріває з віком і досвідом.
А якщо жити, аби потім побачити, що з того вийде, то це не є правильна дорога до створення сімї, подружжя, але до того, що зветься "ТзОВ" тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю.

[Justyn]

Побоююсь, що йому не до монастиря потрібно, але до доброго духівника. До речі, якщо це одинак, то проблема ця зникне не швидко.
Співчуваю хлопцеві, бо, знову ж таки посилаючись на Ваші слова, вигладає він на особу, яка сама не знає добре, що хоче і чого шукає.

[ljubomyr_ps]

В такому віці, 37 років, тяжко перебудувати себе, щоб змогти себе віддати іншій особі (в подружю). Спільно "сожитєльствовать" рік, два ще можна, але коли приходить іспит (лиха свекруха, проблеми на роботі ,погане здоровя і т.п.), тоді всі почуття і привязаність сипеться як будинок побудований на піску. Що людей правдиво повязує, поєднює - безкорислива любов і довіра один до одного. Без них ні один звязок не є тривалим і правдивим.
Якби цей чоловік правдиво любив свою кохану то б ні мати ні будь-хто з людей не зміг завадити їхньому поєднанню... а якщо не так то це всьго лиш людська привязаність (яка скоро обривається під натиском зовнішніх вітрів) і плотське бажання - яке короткотривале і мінливе...

[Катеринка]

Користуючись нагодою хотіла б запитати, мені давно одна думка не дає спокою. Вінчання це звичайно дуже важливо, але останнім часом мені здається, що вінчатись одразу, немає сенсу. А якщо щось не вийде то шляхів назад вже небуде. Просто часто виявляється, що після шлюбу людина стає іншою і ти в будь-якому разі будеш змушений терпіти інколи просто ганебні вчинки. Чи не краще вінчатись тоді, коли ти вже у всьому впевнений, це мені здається чеснішим...

[ljubomyr_ps]

Просто часто виявляється, що після шлюбу людина стає іншою і ти в будь-якому разі будеш змушений терпіти інколи просто ганебні вчинки. Чи не краще вінчатись тоді, коли ти вже у всьому впевнений, це мені здається чеснішим...

Ніхто не заставляє зразу вінчатись. Молоді люди мають достатньо можливості і часу до одруження (вінчання) пізнати один одного (характер, звички, нахили іт.п.), але без інтимних звязків. Шосту Божу заповідь ще ніхто не відміняв. Треба лишити місце й щирій довірі один до одного а не все перевіряти, сумніватись, підозрювати. А похіть тіла і її задоволення навпаки засліплює, і не дає за пристрасним бажанням тіла побачити справжню людину - її душу, почуття...
Та й Господь завжди обдаровує потрібними ласками тих хто бере шлюб у чистоті і довірливій любові.

[An_nA]

Я так розумію з Ваших слів, що вони вже жили кілька років і не вінчалися. Якщо правильно зрозумів, то хочу додати...

Це є одна з підставових помилок людей, що хочуть одружитися. Вони йдуть за логікою, яка каже: поживемо, побачимо. Можливо я не експертом в конкретних питаннях подружніх відносин, але дивним для мене є таке мислення. Як можна казати: поживемо, а потім я скажу тобі, чи люблю тебе. Любов або існує, або її немає. Іншою справою є, що вона дозріває з віком і досвідом.
А якщо жити, аби потім побачити, що з того вийде, то це не є правильна дорога до створення сімї, подружжя, але до того, що зветься "ТзОВ" тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю.

Проблема була в тому, що як вже писала, чоловік абсолютно індеферентний у ставленні до церкви. До ЗАГСу ще дійшов, а от тема вінчання стала постійним каменем спотикання. Чи то боявся, чи не був впевнений у власному виборі, але прикривався тим, що йому не потрібні ті обряди. "Хіба що для батьків". Паралельно почали втручатися його батьки, кажучи, що молода "циганка, ворожка, крива, худа, слаба і нездала".
Уявіть, як було на дішу тій дівчині, коли вона пішла посповідатися, а священик заборонив їй брати причастя, бо живе не в шлюбі. Коли вона пробувала поянювати це чоловікові, він починав бунтувати: "Не переробляй мене! У мене є власні погляди на релігію". Мовляв, це все не його проблеми.

[An_nA]

Побоююсь, що йому не до монастиря потрібно, але до доброго духівника. До речі, якщо це одинак, то проблема ця зникне не швидко.
Співчуваю хлопцеві, бо, знову ж таки посилаючись на Ваші слова, вигладає він на особу, яка сама не знає добре, що хоче і чого шукає.

Хлопець начитався Ошо і Кастанеду і живе собі, як б сказала, щасливо, керуючись тими книжками. Більше нічого для нього не є цінним.

[An_nA]

В такому віці, 37 років, тяжко перебудувати себе, щоб змогти себе віддати іншій особі (в подружю). Спільно "сожитєльствовать" рік, два ще можна, але коли приходить іспит (лиха свекруха, проблеми на роботі ,погане здоровя і т.п.), тоді всі почуття і привязаність сипеться як будинок побудований на піску. Що людей правдиво повязує, поєднює - безкорислива любов і довіра один до одного. Без них ні один звязок не є тривалим і правдивим.
Якби цей чоловік правдиво любив свою кохану то б ні мати ні будь-хто з людей не зміг завадити їхньому поєднанню... а якщо не так то це всьго лиш людська привязаність (яка скоро обривається під натиском зовнішніх вітрів) і плотське бажання - яке короткотривале і мінливе...

Дякую, Любомире, за ваш коментар. Я з вами повністю згідна. Бо як пишеться у Святому Писанні, "Залишить чоловік матір свою і прилучиться до жінки своєї, і будуть двоє як плоть одна". В даному конкретному випадку чоловік вважав своєю сім"єю батьків, а дружина мала все робити, щоб її в ту родину прийняли.

[Olya]

Дуже багато залежить від виховання батьків. Деколи батьки (думаючи, що роблять правильно) вони просто нищать своїх дітей. Так як чоловік має 37 років і не має свого розуму, то це вина і його батьків. Можливо я помиляюся, але мені здається, що в його родині не було духовного виховання (я зробила висновок з поступків його матері). Його мама зробила так, що він залишиться вічною дитиною, але вона не думає що станеться, коли її не стане.
Можливо чоловік ще зміниться що я щиро бажаю йому. А дівчині я бажаю трохи зачекати і якщо вона любить свого чоловіка , то молитися до Бога про підтримку.

[An_nA]

Дуже багато залежить від виховання батьків. Деколи батьки (думаючи, що роблять правильно) вони просто нищать своїх дітей. Так як чоловік має 37 років і не має свого розуму, то це вина і його батьків. Можливо я помиляюся, але мені здається, що в його родині не було духовного виховання (я зробила висновок з поступків його матері). Його мама зробила так, що він залишиться вічною дитиною, але вона не думає що станеться, коли її не стане.
Можливо чоловік ще зміниться що я щиро бажаю йому. А дівчині я бажаю трохи зачекати і якщо вона любить свого чоловіка , то молитися до Бога про підтримку.

Олю, ви не повірите, але мати того хлопця майже щодня ходить до цервки св. Юра у Львові, прибирає там, молиться за сина. Тільки, як на мене, вона молиться якось дуже дивно, - я б сказала егоїстично. До прикладу: коли він одружився, мати купила в церкві книгу "Як врятувати вашу дитину. Матері моляться за своїх дітей" . Тобто для неї кодна жінка, з якою є чи буде її син, - вже завідома ворог і загроза, яка б вона золота не була.
Найгірше в цьому, що чоловік вважає, що мати робить все правильно, вона його рятує. І якщо так сталося, то значить, на те воля Божа, і батьків треба слухати. Як результат: через 2 тижні молодих мають розвести.

[Olya]

Дуже багато випадків, коли батьки втручаються в життя дітей. Інколи самі молоді винні, але коли йдеться про розпад сімї, то потрібно всім старатися її зберегти. На превеликий жаль такий розпад стається все частіше і частіше - молоді не хочуть поступатися один одному, батьки влізають в не свої справи і від цього сумно, бо хочеться, щоб в людей було б все добре і щоб всі були щасливі. Можливо молодий чоловік і не любив свою обраницю, бо чомусь він дуже легко проміняв її на маму.

[Xrystia]

Дуже багато випадків, коли батьки втручаються в життя дітей.

jak ne jak, ale bat'kivs'ka ljubov e EGOISTU4NA.Bagato raziv dosvid4ula, skil'ku molodi ljudu malu "problemu" z "bat'kivs'koju ljubov'ju" pered monasturem.Prote luwe z rokamu kolu matysi i tatysi ba4at' svoju dutuny wasluvuju po4unajut' rozymitu svov vperty , nadmirny " ljubov".Ale i bagato "sunkiv" vsew "lamajut'sja" i pokudajut' monastur abo w i podrywwja.A potim wkodyjut'.
Znau konkretnuu vupadok, kolu odna div4una xotila pitu do manasturja , pid vmovljanjam materi vidmovulas' iz 4asom stala na vesil'nuuu rywnuk.Ta z 4asom zrozymila pomulky...Ale prukrist' y tomy, wo ta sama matir po4ala govorutu, a naviwo tu mene slyxala???!!!!!
Tak wo inkolu treba bytu tverezo i tverdoslovum.i materi skazatu NI.

[zapuhlak]

Гадаю, тут справедливо розділити відповідальність між двома сторонами - хлопцем і дівчиною, адже дозріти до шлюбу мали б обидвоє, а в мене враження, що ніхто не дозрів

[o.Mykil]

Дуже багато випадків, коли батьки втручаються в життя дітей. .

Коли мав можливість бути у Львові на передподружній катехизації, спостерігати в процесі практики, то провідник говорив, що, за статистикою, у Львівській Архиєпархії десь приблизно 40 % розводів є саме через часте втручання батьків у житт їхніх дітей, їхню надмірну "любов" та нерозуміння, що це вже є окрема повноцінна родина.

[o.Mykil]

Гадаю, тут справедливо розділити відповідальність між двома сторонами - хлопцем і дівчиною, адже дозріти до шлюбу мали б обидвоє, а в мене враження, що ніхто не дозрів

Тому варто придивлятися, пізнавати один одного краще під час тривалого періоду заручин. Не спішити. Радитись із душпастирем про головну мету подружжя, його успіхи та невдачі.

[Igor]

Гадаю, тут справедливо розділити відповідальність між двома сторонами - хлопцем і дівчиною, адже дозріти до шлюбу мали б обидвоє, а в мене враження, що ніхто не дозрів

Тому варто придивлятися, пізнавати один одного краще під час тривалого періоду заручин. Не спішити. Радитись із душпастирем про головну мету подружжя, його успіхи та невдачі.

Є така східна народна мудрість.
Приходить юнак до старійшини і питає:
Юнак: О наймудріший, чи одружуватись мені?
Старійшина: Ні.
Юнак: Чому?
Старійшина: Тому що питаєш.

Тут звичайно є доля жарту, але решта то правда.
Основна проблема в тому, що на сьогодні люди стали більше незалежні, вони частіше приймають рішення самостійно, без батьків. Не можу сказати чи це погано, але одне я знаю точно: дитину треба виховувати так, щоб на момент прийняття такого рішення вона була до нього готова і знала що робить.
Стосовно втручання батьків....
Запитайте своїх бабусь як їх батьки заміж віддавали, а не раз і в 16 років. Зараз просто діти стали інакші, не вміщаються вони в наші шаблони.

[An_nA]

Гадаю, тут справедливо розділити відповідальність між двома сторонами - хлопцем і дівчиною, адже дозріти до шлюбу мали б обидвоє, а в мене враження, що ніхто не дозрів

Поясніть свою думку щодо готовності до шлюбу дівчини.

[An_nA]

Запитайте своїх бабусь як їх батьки заміж віддавали, а не раз і в 16 років. Зараз просто діти стали інакші, не вміщаються вони в наші шаблони.

В даному конкретному випадку мова не йде про 16 років і необдумані рішення. Людям було по 29 і 37 років відповідно. Хоча.... мабуть таки поспішили, 3 місяці - це не показник, щоб бігти до ЗАГСу. Хоча всяке буває. Є й таке, що і добре живуть після 3 місяців знайомства, а є такі, що прозустрічавшись 5 років (мої знайомі), розходяться після перших же подружніх проблем.

[Igor]

В даному конкретному випадку мова не йде про 16 років і необдумані рішення. Людям було по 29 і 37 років відповідно. Хоча.... мабуть таки поспішили, 3 місяці - це не показник, щоб бігти до ЗАГСу. Хоча всяке буває. Є й таке, що і добре живуть після 3 місяців знайомства, а є такі, що прозустрічавшись 5 років (мої знайомі), розходяться після перших же подружніх проблем.

І в 70 років можна залишатись дитиною, вік в даному випадку не показник.

[zapuhlak]

Гадаю, тут справедливо розділити відповідальність між двома сторонами - хлопцем і дівчиною, адже дозріти до шлюбу мали б обидвоє, а в мене враження, що ніхто не дозрів

Поясніть свою думку щодо готовності до шлюбу дівчини.

Звичайно, що судити про інших найлегше, але, якби я був близькою людиною цій дівчині, то порадив би не погоджуватися на співжиття без шлюбу, а якщо шлюб для неї не є вирішальною цінністю, то, принаймні, все ж таки настояти на знайомстві з мамою нареченого

[ShMariam]

Дам пораду - якщо ж ці люди все ж візьмуть шлюб, то нехай шукають собі окрему квартиру, хоч маленьку вбогу кімнатку, а то свекруха ніколи не заспокоїться... Залишить чоловік батька і матір і пристане до жінки...
Цей чоловік повинен шанувати свою матір, бо 4 заповіді ніхто не відміняв, але слухати - не повинен, бо він вже самостійна людина.

[An_nA]

Дам пораду - якщо ж ці люди все ж візьмуть шлюб, то нехай шукають собі окрему квартиру, хоч маленьку вбогу кімнатку, а то свекруха ніколи не заспокоїться...

ShMariam,
ці люди через 2 тижні розлучаються. Вони навіть не спілкуються, чоловік просто зник з життя жінки. Я з вами згідна на рахунок "чоловік повинен шанувати свою матір, бо 4 заповіді ніхто не відміняв, але слухати - не повинен, бо він вже самостійна людина". Але в даному випадку все навпаки: чоловік матір не шанує (матюкає, коли злиться), зате слухає і робить все, як вона каже

[ShMariam]

Ми осуджуємо поведінку свекрухи, але їй треба віддати належне. Лише завдяки їй тепер ці чоловік і жінка не будуть порушувати 6-ту Заповідь, колишня невістка зможе нарешті посповідатися.
Але якщо матір дійсно має такий великий вплив на свого сина, то чому не наверне його? Виграла бій з невісткою, то чому б їй, як люблячій матері і добрій християнці, не поборотися з ворогом душі свого сина? Звичайно, це складно, але св. Олені вдалося.

[An_nA]

Ми осуджуємо поведінку свекрухи, але їй треба віддати належне. Лише завдяки їй тепер ці чоловік і жінка не будуть порушувати 6-ту Заповідь, колишня невістка зможе нарешті посповідатися.
Але якщо матір дійсно має такий великий вплив на свого сина, то чому не наверне його? Виграла бій з невісткою, то чому б їй, як люблячій матері і добрій християнці, не поборотися з ворогом душі свого сина? Звичайно, це складно, але св. Олені вдалося.

З першим абзацом вашого коментаря згідна. А щодо другого, то не зовсім вловила думку. Про св.Олену вперше чую. Розкажіть детальніше...

[ShMariam]

Дуже перепрошую, переплутала св. Олену, маму св. Константина зі св. Монікою, матір'ю св. Августина.
Св. Моніка народилася 332 р. на території сучасного Алжиру. Прийняла св. Тайну Хрищення і почала вести бездоганне життя. У 18 років вийшла заміж за поганина Патрикія, який вів життя далеке від християнської моралі: зраджував дружину, насміхався з її побожності, докоряв за її милостині вбогим, мав гнівливий характер. Біля свого чоловіка вона навчилася терпеливості, мовчазності та всепрощаючої любові. Моніку ненавиділа її свекруха, зневажали слуги, але вона відплачувала їм лише любов'ю, як пізніше зауважив Августин: "Вона говорила мало, ніколи не повчала, багато любила, безперестанно молилася". І згодом така поведінка дала плоди - чоловік, свекруха і слуги навернулися. Моніка народила 3 дітей, найстаршим був Августин.
Моніка виховувала Августина по-християнськи. Коли хлопець підріс, батько послав його до вищої школи в сусіднє місто. Але повернення сина додому стало ударом меча в материнське серце: юнак в чужому місті серед лихих товаришів втратив невинність свого серця і не бажав навертатися. Пізніше він увійшов у неморальні взаємини з однією жінкою і мав з нею сина. Потім він прилучився до секти єретиків-махінейців, які навчали, що людям не треба проводу Церкви і що людина не відповідає за свої гріхи. Навіть агітував Моніку у свою нову віру. А мати лише молилася. У своєму горі пішла за порадою до єпископа і він потішив її пророчими словами: "Іди своєю дорогою, і нехай Бог поблагословить тебе. Неможливо, щоб від таких сліз матері загинув син". З новою надією повернулася додому і подвоїла молитви за сина. Така молитва тривала 9 років.
Згодом Августин переїхав до Мілана, де одержав посаду професора красномовства. Прагнучи вплинути на сина, Моніка поїхала за ним. І там її чекала велика радість! Божа ласка, яку 9 років сердечно благала, і спасенний вплив св. Амброзія, Міланського архієпископа, навернули Августина до правдивої віри, і він прийняв св. Хрищення. Після того син посвятив себе Богу. Згодом він став одним з найбільших Святих. Св. Моніка померла 387 р., її мощі спочивають тепер у церкві св. Августина в Римі. Її день - 18 (5) травня.
Андрій Йосафат Григорій Трух
Життя Святих
2 книга, С. 157 - 167

Хтось сказав, щоб забезпечити собі спасіння, треба навернути хоча б одну душу.