Повідомлення o.Mykil » 25 липня 2009, 21:10
ЗАБОБОНИ, ЧОРНИЙ КІТ І ВРОКИ
Однієї суботи побачив я чималу метушню людей перед храмом, майже як базар. Запитав я сестру -монахиню: "Що воно таке?" - а вона мені у відповідь: "То багато весіль буде сьогодні, щось шістнадцять, і так кожної суботи в часі м'ясниць, цілий день". Я здивувався: "Чому аж цілий день?". І сестра відповіла: "Так мусить бути, бо кажуть, коли б стрінулись і побачились молоді невісти, було би потім велике-велике нещастя". Я тільки ахнув, от тобі і маєш...
Така хибна і дивовижна віра-думка такого лякливого і грізного звичаю. Це зветься забобоном і їх багато у світі, не тільки в нас, а теж в інших християнських народів різних-прерізних.
Забобони - то дивна, а часами і смішна вигадка, що творить всілякі труднощі і перешкоди для нерозумного страху, без ніякої основи і рації. Ось тобі перейшов дорогу кіт, ще й в додатку чорний, завертаєш, не йдеш далі, бо стріне тебе якесь нещастя. При чому тут кіт (може, й він кимось наполоханий!)? Колись носили воду у відрах і горе, коли комусь дорогу перетяла якась Настя із порожніми відрами, пропав ти, чоловіче, може, й калікою станеш... Або є інша якась Параня з поглядом і очима справжньої відьми, погляне па тебе і ось діагноз - вроки забезпечені, кишки виблюєш і два дні відлежиш, чоловіче, напівживий і білий як крейда...
Забобонам можна дати таке визначення: "Це хибний-помилковий і вигаданий культ-пошана з вірою до якогось предмету, особи чи явища, приписування йому фіктивної, невластивої і безпідставної сили, дії, чинності чи впливу на когось чи па щось". Або простіше: "Це звичайна собі вигадка для пояснення чогось невідомого чи незрозумілого, що може дати якесь добро або якесь лихо".
Ось чоловік вибрався в дорогу возом, кіньми. Виїздив зі села через дірявий міст і бистроокий кіль не помітив тим разом діри в мості і зламав собі ногу. То справді велика трагедія і нещастя. Дядько не дивиться на звичайну і просту причину того лиха (недбальство села!), а шукає в пам'яті незвичайної причини і нагадав собі, що, виїжджаючи зі свого подвір'я, дорогу перебіг йому перед самими кіньми наляканий чимсь кіт. Досвідчені коні не налякалися дуже, а тільки своє занепокоєння чи невдоволення виявили, рухаючи відповідно своїми вухами... Але забобонний дядько заявляє: "От і причина лиха, не треба було їхати, бо і сон якийсь дивний спився і таке вийшло...". Були й такі, що котів вбивали як "ворогів народу".
Забобонів є дуже багато, деякі з них - то залишки поганства, може їм бути багато сотень років. Християнство їх викорінювало, але народ беріг їх, шукав па свої лиха причин і способів берегти себе і лікувати такі лиха, з чого теж постало т. зв. "знахарство".
Знахарі, які лікували квітами, зелами, листям, корінням і медом та іншими ліками з природи, справді лікували і їхнім лікуванням цікавились успішно медики і фармакологи, але то не забобони. Забобонний знахар - це той, хто "замовляв" рани (пригадаймо твір Івана Франка "Захар Беркут"), "зашіптував", "заклинав", хоч ці дивовижні слова і рухи впливали не раз корисно на переляканого своєю недугою чоловіка, часами на сам вид беззубої баби-"шепетухи".
Те саме з різними гороскопами, ворожками і віщунами (в основному циганками), які, маючи сильну психічну інтуїцію, фантазію, знаючи читати почування людини з її обличчя, очей, рухів, способу мови, висказують свої ворожби, заклинання всілякими незрозумілими фразами і мовою, що їх можна для всіляких ситуацій життя застосувати. 1 чоловік потім каже: "А добре мені циганка говорила, а я їй не вірив"...
Віра в забобонні практики не має ніяких основ і є нісенітницею. Скільки недуг відкрили за останнє п'ятдесятиліття, а скільки нових ліків! А забобонний чоловік знав один діагноз - вроки і один лік - виливати віск!.. Чи вугілля гасити у воді...
Забобони ставали релігійними віруваннями у хибних релігіях. Вони не мають нічого спільного з релігією, а радше релігіям шкодять і їх компрометують. Тому й постало твердження Маркса, що "релігія - опіум для народу", неграмотних людей.
Забобони компрометують самі себе, особисту культуру особи, коли вона приймає забобон як щось дійсне і об'єктивне, а не як вигадку. Ідеш в гості до приятеля, якого не бачив п'ятдесят років, він відчиняє двері з сердечним: "А-а-а-а! Ну-у-у!". Простягаєте руку, а він одразу: "О ні, через поріг не можна! Заходь!". От і привітались! Чому якесь недомагання шлунка треба лікувати чорною куркою? Звідки м'ясник знає, котра з великої кількості зарізаних курок була чорна? А ще треба з тією зарізаною чорною куркою досвітком обійти хату три рази навколо! А як живеш в помешканні на двадцятому поверсі?
Уважні будьмо на нісенітниці, якими є забобони. Не плутати теж забобонів з народними побутовими обрядами, які є гарними символами (не страхами!), які мають мудрі, повчальні, виховні думки - от як плетення вінків (але не для ворожіння на Івана Купала!), різдвяний дідух, різні весільні звичаї. Багато з них є поганського походження. Церква їх не повикидала, а освятила своїм благословенням (т. зв. "інкультурація"), і вони означають подяку Богові за Його дари, молитву-прохання, щоб Він беріг плоди праці. Виїжджаючи орати, дядько робив перед кіньми знак хреста батогом - то чудова молитва для благословення його праці!
Коли приймаємо деякі звичаї зі зрозумінням їхньої символіки, зі знанням, а не пустою вірою в якісь "чари" чи таємничу страшну силу злих духів, тоді ці забобони перестають бути забобонами. Причиною забобонів є незнання і брак віри в Бога, Його поміч, Провидіння, милосердя і Його благословення. Чому боятися числа 13, наче воно було б небезпечне, диявольське, а диявол неначе мав би більшу силу як Творець всесвіту? Який доказ на те, що число 13 погане, небезпечне? Чому носити на шиї засушену жаб'ячу лапку чи якийсь штучний козячий ріжок? Бо вони приносять щастя? Який зв'язок жаб'ячої лапки зі щастям? Гарно віталися колись наші батьки: "Дай, Боже, щастя!".
Не змішуйте забобонів з релігією і не називайте релігію забобоном! У справжній релігії є Бог, що дійсно існує, Він створив людину, Він нас любить, Він нас спасає, Він у вічності на нас чекає! А забобони - то нісенітниці, які видумала і страхає ними себе людина!
о. Іван МУЗИЧКА
«Місіонар», № 3 (149), березень 2005 р.
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!
совєцькі вчоні доказали, шо коли мирно спящому прокричати на вухо 
"