Історії для душі

[о.Олег]

... Можливо, о. Олег, прочитавши історію, нам розтлумачить суть і смисл...

[andrey s.]

Особисто мене заставило задуматись над тим, що ніколи не слід робити передчасних висновків, тим більше у стані гніву, образи, злоби...

Дякую..

Думаю, краще Вам спитати у когось більш духовно розвинутого на рахунок трактування чи пояснення Можливо, о. Олег, прочитавши історію, нам розтлумачить суть і смисл.

Це скромність ,чи щось інше??? .Не читали Ферреро,то нечитали,але історія викладина вичерпно,і можна самому думати.(про думку автора не говорим)
А якщо серйозно,то просто хотів поспілкуватись про це,бо історія далеко не однозначна,і природньо,що кожен може побачити щось своє.(це є нормально,і тут нема якогось контексту єдиноправильності,мовляв так і не інакше.Так що не варто боятись,чи встидатись.А якщо є інші причини,то я з повагою їх прийму,і навіть пояснювати їх не потрібно.)

Якщо Вам цікаво,то можу також коротко висловитись..(просто навязуватись чи обтяжувати не хочу)
Дякую..

[Володимир85]

Якщо Вам цікаво,то можу також коротко висловитись..(просто навязуватись чи обтяжувати не хочу)
Дякую..

п. Андрію, звичайно висловлюйтесь, особисто я тільки за. Цікаво дізнатись Вашу думку

[о.Олег]

КНИЖКА

Первісток однієї багатої сім'ї приїхав додому в переддень отримання диплому. У їхній родині й серед знайомих було заведено вручати випускникові вищого навчального закладу подарунок.
Батько разом із сином відвідали найвідоміші автомобільні салони міста, і врешті знайшли найкращий автомобіль.
Юнак був певен, що в день, коли отримає диплом, перед його будинком стоятиме новеньке блискуче авто з повним баком пального.
Яким же було його здивування, коли у той довгоочікуваний день назустріч синові вийшов усміхнений батько із... книжкою в руці. Це було Святе Письмо.
Хлопець із люттю відкинув книгу, і з того дня й слова не промовив до батька. За кілька місяців знайшов роботу у віддаленому місці.
Додому привела його лише вістка про батькову смерть.
Уночі, напередодні похорону, переглядаючи нотатки на письмовому столі батька, знайшов Святе Письмо – останній батьків дарунок.
Зворушений юнак розгорнув книгу, обережно здуваючи з неї пилюку. Між сторінками знайшов чек, датований днем отримання диплому. Зазначена сума точно відповідала вартості вибраного колись автомобіля.

Немає користи від непрочитаної книги, що лежить на полиці, припавши порохом, але серед її сторінок можна знайти те, чого давно прагнемо.

Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"

пишуть в ПП щоб прокоментував , і те, що мені приходить на гадку, це з Євангелія від Матея "Хто не зо мною, той проти мене; і хто не збирає зо мною, той розсипає..." - відкинув молодий чоловік Слово Боже, поставив на перше місце перед Богом, татом мамону/машину... Чек... тут лише, щоб показати, що батькові не шкода було дарувати сину річ, що дорого ціниться в сучасності - він просто подарував те, що залишиться цінним завжди
З повагою, о.Олег

[andrivovk]

КНИЖКА...

пишуть в ПП щоб прокоментував , і те, що мені приходить на гадку, це з Євангелія від Матея "Хто не зо мною, той проти мене; і хто не збирає зо мною, той розсипає..." - відкинув молодий чоловік Слово Боже, поставив на перше місце перед Богом, татом мамону/машину... Чек... тут лише, щоб показати, що батькові не шкода було дарувати сину річ, що дорого ціниться в сучасності - він просто подарував те, що залишиться цінним завжди
З повагою, о.Олег

Так.Ми навіть не здогадуємося, які скарби заховані у Святому Письмі.Тільки треба вміти їх знайти.

[andrey s.]

А я ,якщо коротко ,то;
Це все написане Вами(Володимиром і о.Олегом)вище,то так.
Але,сину від 25 до 30 років.Сімя далеко не бідна,тобто батько напевне багато і важко працював,щоб було так,щоб дати освіту сину,і все решта.(намір добрий,но тупий)
І напевне у свій час,не приділив час для виховання сина в Християнських цінностях...(якби так,то реакція сина була би іншою)
На передодні,пішов з сином в салон,щоб син пригледів кльову тачку ,а навіть не один салон,а;"Батько разом із сином відвідали найвідоміші автомобільні салони міста, і врешті знайшли найкращий автомобіль.Тобто на це пішло не мало часу,щоб соватись зі сином по тих салонах....(щоб у нього слинка текла)
Батька явно мучила совість,що він не подарував сину Святе Письмо, ще в дитинстві.(це символічно,тобто не привив Любов до Бога в дитинстві,як і має бути,обовязок Християнина).І розумів,що це якось треба зробити,і вибрав для цього самий тупий спосіб.(хоча,якщо чесно,то спосіб цей дав плоди,тобто син задумався,але правда для цього батьку потрібно було вмерти).
Ну як можна, сина накрутити(щоб у нього слинка вже текла на те омріяне круте авто.Син вже собі бачив,як дівчатка на нього задивляються,хотять, щоб він покатав їх .Одним словом юнацкі мрії.)
Но син,це син.Йому пару років(25-30),молодий і недосвідчиний,повний амбіцій і пристрастей.(доречі,те як він відреагував,свідчить,що не мав Християнського зерна,або воно ще не проросло).
Але Батько не юнак,напевне досвідчиний,можливо бізнесмен(ну гроші якось заробив,значить досвід в житті є.Про те,що бандит і злодюга,типу стереотип Української багатої людини,я не пишу,бо частіше це не є правда.Але події відбувалися десь в капіталістичній державі,це факт. )Ну це все не суть,я відхилився...
Як батькові могло прийти в голову,покласти гроші(чек) в СВЯТЕ ПИСЬМО,і це по вашому заохочення до пізнання Бога???
Але бачите,всетаки Бог добрий і незбагненний.Всетаки такий безглуздий вчинок батька Бог скерував на те,що вже після смерті,син задумався над вічним.(хоча,ще не факт про що він думав,ну ми оптимісти,так що думав про вічне,Бога)
Люди,не робіть помилки того батька.Не вийде свою совість заспокоїти поєднанням чека і С.П.Як бачимо,батько заплатив за те,що не виховував сина з раннього дитинства в Любові до Бога.Типу,робота,потрібно заробляти гроші,щоб утримувати сімю,щоб син вибився в люди(дати освіту,яка там не дешева),бо це головне,а решта прикладеться(решта,це Любов до Бога).І Заплатив тим,що син пішов від нього і навіть не розмовляв з ним.(час не вказано.Но думаю що довго).
Для люблячого батька,це самий сильний удар.І хто цьому винен??? Я не виключаю,що такий безглуздий вчинок батька(чек і С.П.),ще послужив тому,що сину внушилась відраза до С.П. на підсвідомому рівні.Скільки часу згаяли...а його не повернеш,і заново не проживеш...
Зрештою,батьку було би важко це(С.П.) привити в тому розкладі.Якби навіть дав спочатку чек,а потім вже з часом балакав про Бога.Бо сину були би дівки і машина в голові,а наука Батька до лампочки.І можливо справді,це був вихід.(но я сумніваюсь,що батько це знав)

Мораль:Потрібно батькам з малку прививати своїм дітям Любов до Бога......Не потрібно стимулювати пізнання Бога матеріальними цінностями..(це огидно,і якщо дасть добрі плоди,то не так вже і просто).
і головне,За всі недоопрацювання прийдеться заплатити,і плата може бути ду-у-у-же болюча і важка.
Дякую...
.....................
Ага...
Немає користи від непрочитаної книги, що лежить на полиці, припавши порохом, але серед її сторінок можна знайти те, чого давно прагнемо.
Слова гарні,але не в привязці до цієї історії.Те що прагнув син,ще не значить,що було йому на користь.Прагнення КЛЬОВА ТАЧКА.
І хто зна,можливо Бог так проявив свою турботу,що кльова тачка обломалась..Можливо би рішив повикаблучуватись перед дівчиною яка в машині,вбився би сам і дівчину покалічив.(це в кращому випадку,а в гіршому навпаки,бо пришлось би з цим жити).
Прагнути потрібно Бога,і Він присутній в тих сторінках...,між яких,доречі,батько запхав гроші,які частіше всього є завадою до пізнання Його.
Якесь Капіталістичне бачення Бога,в цій історії...(як на мене)
..................
Це просто моє враження,яке я нікому ні-ні...і головне,як обіцяв,,коротко ...

[Володимир85]

ДЕМОРАЛІЗАЦІЯ
Один майстер із мулярів багато літ працював у великій будівельній компанії. Аж ось отримав замовлення побудувати розкішну віллу - за власним проектом, на свій смак. Дістав змогу вибрати для будівництва найкраще місце і не думати про кошти.
До праці взявся негайно. Та спершу, надуживаючи виявленою до нього безмежною довірою, поклав собі використати старі будівельні матеріяли, а крім того залучити до справи менш кваліфікованих робітників, аби в такий нечесний спосіб заощадити для себе якнайбільше грошей.
І коли дім було вже зведено, під час урочистої церемонії, влаштованої з цієї нагоди, майстер-будівельник вручив керівникові компанії ключі від будинку.
Одначе директор відразу ж і повернув йому ключі.
- Цей дім, - сказав він, усміхаючись, - є нашою подякою тобі за сумлінну працю. Це вираз нашої поваги і шани.

Твої дні - то цеглини, з яких ти будуєш дім свого майбуття...

Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"

[Володимир85]

КАЛЮЖА

Була колись невеличка калюжа. Калюжа жила собі щасливо і тішилася, коли в неї в'їжджало якесь авто і вона могла обхляпати перехожих.
"Сонце – це смерть для калюжі", – часом думала вона, і від тієї думки її аж страх збирав.
Один поет, замислившись, вступив у калюжу. Проте він не образився на неї, а навпаки, – вони заприятелювали.
"Доброго дня!" – сказав він до неї.
Калюжа відповіла: "Доброго дня!"
"Як ти прийшла на землю?" – спитав поет. Калюжа, замість відповіді, зібралася і показала йому відображення хмари.
Вони довго розмовляли про дощ, про Великого Батька і про страх, який мала калюжа, – страх перед сонцем.
Поет хотів, аби калюжа позбулася своїх побоювань. Він розповідав їй про неймовірну морську просторінь, про риб, що плюскочуть у ній, про радісні хвилі. Він говорив, що море було батьком і матір'ю усіх калюж і що життя на землі залежить від сонця й води. Життя калюжі також.
Уже настав вечір, а поет і калюжа були поглинуті своїм німим діялогом.
Через кілька днів поет повернувся до своєї мокрої приятельки.
Він побачив її, коли вона танцювала у повітрі під теплими променями сонця.
Калюжа подякувала: "Я зрозуміла це завдяки тобі. Коли сонце так лагідно мене обігріло, я перестала боятися і дозволила, щоб воно забрало мене до себе. А тепер дикі гуси показують мені дорогу до моря. Бувай! Не забувай про мене!"

Вуглина відчувала себе брудною й осоружною, геть непотрібною. Вона вирішила стати білою і чистою. Перепробувала різні способи, і хімічні, і хірургічні, але все намарно.
"Стань вогнем", – почула вона.
Вуглина стрибнула у вогнище і перетворилась на нову істоту, ясну, чудову, блискітливу, гарячу і пломінку.
"Згориш", – сказали їй.
"Але я даю світло і тепло", – відповіла вуглина, яка нарешті була щаслива.

Дозволь, аби світло і пломінь Духа обняли тебе. Яснітимеш як зоря у просторі на дорогах Того, Хто не має кінця ні краю.

Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"

[Володимир85]

ЗНАК

Гарний юнак з ніжними рисами обличчя самотньо сидів в автобусі, не відриваючи свого погляду від вікна. На вигляд було йому трішки більше двадцяти років.
Якась жінка сіла біля нього. Перекинувшись кількома словами про теплу весняну погоду, що стояла надворі, молодий чоловік несподівано мовив: "Я був два роки в ув'язненні. Цього ранку вийшов і ось повертаюсь додому".
З його уст бурхливою рікою лилась розповідь про те, як зростав у бідній, але порядній родині, і як його злочинна діяльність завдала родині болю і сорому.
Впродовж цих років не мав від них жодної вістки. Знав, що батьки його надто бідні, щоб дозволити собі подорож до місця ув'язнення, і надто прості, щоб писати листи. Він і сам перестав до них писати, не отримавши відповіді на жоден свій лист. За три тижні перед звільненням зробив останній відчайдушний крок, який міг би дозволити йому повернутись в сім'ю. Ще раз написав батькам, просив вибачення за прикрощі й розчарування, яких їм завдав.
Вийшовши на волю, сів в автобус, який мам завести його до рідного міста. Траса пролягала поблизу саду й будинку, де пройшло його дитинство, і де мешкали його батьки.
У листі написав, що розуміє їх. Для того, щоб полегшити справу, попросив, щоб подали йому знак, який міг би побачити з вікна автобуса. Якщо йому вибачили і згідні, щоб він повернувся, нехай пов'яжуть білу стрічку на яблуньку у їхньому садку. Коли ж знаку не буде, хлопець, не виходячи з автобуса, залишить місто і більше ніколи не потурбує своєї родини.
Автобус наближався до пункту призначення, юнак нервував усе більше. Страх, що не побачить стрічки, став таким сильним, що боявся сам дивитись у вікно.
Вислухавши його розповідь, жінка запропонувала:
– Поміняємось місцями. Я буду дивитись у вікно.
Автобус продовжував їхати. Минули іще декілька будинків. Враз жінка побачила дерево. Легенько торкнула хлопця за плече й, стримуючи сльози, промовила: "Поглянь! Поглянь! Дерево усе обвішане білими стрічками!"

Ми дуже схожі на звіра, коли вбиваємо.
Дуже схожі на людей, коли осуджуємо,
дуже схожі на Бога, коли вибачаємо.

Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"

[andrey s.]

Ми дуже схожі на звіра, коли вбиваємо.
Дуже схожі на людей, коли осуджуємо,
дуже схожі на Бога, коли вибачаємо.

Дуже гарно...

[Georgij]

До одного монаха, з великою чооорною- пречорною бородою підходить один турист і каже:- знаєте, судячи з вашої чорної бороди, у вас напевне була дуже дуже темна совість..
А монах йому:- а судячи з того ,що у вас бороди нема, то у вас совість взагалі відсутня ?

[Володимир85]

2 МОНАХА

Мандрували по світі два монахи.
Одного разу зустріли вони на своєму шляху дуже гарну жінку.
Вона стояла на березі річки і намагалась її перейти. Але течія була настільки сильною, що їй це не вдавалось.
Тут один із монахів без роздумів підійшов до жінки, взяв її на руки, посадив на плечі і переніс на інший берег річки. Потім повернувся до свого товариша і вони рушили далі.
Так йшли вони певний час. Раптом другий монах не витримав і спитав:
– Ми ж взяли обітницю не торкатися жінок. Як ти міг взяти її собі на плечі???
Перший монах подивився серйозно на нього і відповів:
–Я поставив цю жінку на іншому березі годину тому, а ти, судячи з усього, все ще несеш її із собою.

[Володимир85]

ЯК УПІЙМАТИ МАВПУ

Мисливці на мавп вигадали геніальний і безвідмовний спосіб як їх упіймати. Знайшовши місце, де найчастіше збираються ці тварини, вони закопують у землю горщики з вузькою і довгою шийкою, але так, щоб видно було лише цей вузький отвір. А потім до начиння всипають жменю рису і ягід, якими полюбляють ласувати мавпи.
Мисливці ховаються, і мавпи підходять ближче. Цікаві від природи, вони з усіх боків розглядають горщики; коли ж помічають у них ще й залишені смаколики, то негайно запихають досередини руку і жадібно горнуть їжу у жменю. Проте шийка начиння дуже вузька. Вільна долоня може прослизнути, а кулак, повний ласощів, видістати годі. I мавпа щосили смикає руку, намагаючись витягнути її з горщика.
Цього моменту якраз і чекають мисливці, що зачаїлися десь поблизу. Вони кидаються на мавп і ті стають легкою здобиччю. Хоча мавпи й запекло бороняться, та їм навіть на гадку не спадає розкрити долоню і висипати їжу, аби звільнитися.

Як то люди марнують життя, боячись розтулити долоню, у якій стискають те, що вважають за необхідне, а воно насправді ні до чого не придатне.
Мисливці, вишукані й усміхнені, дуже діяльні та винахідливі. Вони ховають свої пастки у яскравих часописах, на телевізійних екранах і на вулицях. I так виховуються люди зі стиснутими долонями та з вгаслими серцями.
Не забувай, що сказав Ісус:
“Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство. Продайте ваше майно й дайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіються, невичерпаний скарб на небі, де злодій приступу не має, ні міль не точить. Бо де скарб ваш, там буде й ваше серце” (Євангеліє від Луки, 12, 32-34).

Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"

[Володимир85]

МОНАХ БІДНИЙ I МОНАХ БАГАТИЙ

В одному місті було два монастирі: один дуже багатий, а другий страшенно бідний. Якось бідний монах прийшов до багатого монастиря, аби відвідати свого приятеля.
— Мій друже, певний час ми не зможемо бачитись, — сказав бідний монах. — Я-бо постановив відбути тривалу прощу, аби відвідати сто великих святинь. Будь зі мною у молитві, бо мені належить здолати стільки гір і стрімких рік.
— Що ти візьмеш зі собою у таку довгу й небезпечну подорож? — поспитав багатий монах.
— Хіба горня на воду і мисочку для рису, — з усміхом відповів бідний монах.
Другий монах дуже здивувався і суворо глянув на нього:
— Ти такий недалекоглядний, мій друже! Не можна бути аж таким нерозважним. Я також вибираюся на прощу до ста святинь, але не рушу з місця, аж доки не упевнюся, що маю при собі все необхідне для подорожі.
Минув рік. Бідний монах повернувся додому і поспішив відвідати свого заможного приятеля, щоб поділитися з ним великим і багатим духовним досвідом, який здобув під час прощі. А багатий монах признався:
— На жаль, я ще так і не зібрався в дорогу.

Один чоловік сидів у купе потяга. На кожній станції він уставав і заклопотано виглядав у вікно, потім знову сідав і зітхав, повторюючи назву станції.
Коли потяг минув уже чотири чи п’ять станцій, супутник занепокоєно спитав його:
— Щось не так? Мені здається, що Ви чимсь дуже схвильовані.
Чоловік глянув на нього і сказав у відповідь:
— Я вже давно мав би пересісти, бо їду не в тому напрямі. Але ж тут так зручно й тепло!

Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"

[Володимир85]

ПУДЕЛКО

Маленька дівчинка готувала подарунок на Різдво. Вона запакувала пуделко у гарну барвисту обгортку, і саме робила великі банти, використовуючи багато кольорової стрічки.
"Що ти робиш? – зганив її батько. – Ти тільки даремно переводиш стрічку. Уявляєш, скільки вона коштує?"
Дівчинці на очі виступили сльози і вона сховалася у кутку, міцно притискаючи до грудей своє пуделко.
У Святвечір, намагаючись ступати легенько, мов пташка, дівчинка підійшла до тата, який іще сидів за столом, і поклала перед ним пакуночок, загорнутий у барвистий папір.
"Татусю, це для тебе", – прошепотіла вона.
Батько злагіднів, бо відчув, що поводився з донькою надто суворо, а вона після цього підносить йому подарунок.
Він поволі розв'язав стрічку, розгорнув золотисту обгортку і повагом відкрив пуделко – а там порожньо.
Несподіванка видалася йому прикрою. Він знову вибухнув гнівом.
"Ти змарнувала стільки паперу, стільки стрічки, аби загорнути порожню коробку?"
Великі дитячі оченята наповнилися слізьми: "Таточку, вона не порожня. У ній тисяча поцілунків для тебе".

Один чоловік тримав у своєму кабінеті коробку з-під взуття.
Усі говорили йому, що вона порожня.
"Ні. У ній – любов моєї доньки", – відповідав чоловік.

Один хлопчик завжди приходив до школи, тримаючи міцно затиснений лівий кулачок. Коли вчителька викликала його, він уставав і відповідав на питання, проте ліву долоньку усе ж не розтискав. Писав хлопчик правою рукою, проте й тоді його лівиця була стиснена.
Нарешті вчителька, аби задовольнити цікавість инших учнів, спитала, чому він так робить.
Хлопчик спершу не хотів відповідати, але згодом, зваживши на прохання вчительки та щоб пояснити усе друзям із класу, поділився своєю таємницею.
"Кожного ранку, коли я виходжу до школи, мама цілує мою ліву руку, а потім, закриваючи долоню, усміхається й каже: «Дитино, добре тримай тут мамин поцілунок!» Тому моя ліва рука завжди затиснена: я тримаю матусин цілунок".

Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"

[Володимир85]

МОЛОДЬ

Один молодий хлопчина, який брав участь у змаганнях з бігу, що проводилися у пустелі, загубився поміж незліченними дюнами і скелями. Він ніяк не міг відшукати потрібного керунку. Проте не впав у відчай, а відважно рушив далі. Після кількох годин блукання сонце і спека геть зморили його. Бігун втрачав сили.
Ослаблений, хлопець обіперся об скелю, яка виросла на перехресті трьох шляхів, що губилися в далечіні. "Води", – прошепотів він хрипко.
Переїжджав там лікар – світило медицини. Він зміряв хлопця поглядом і прорік: "Хлопче, пам'ятай, твій організм потребує щоденно щонайменше два літри води. Вода – ось що найважливіше, а не те, що ви п'єте".
Їхав науковець, який зупинився й охоче пояснив йому властивості Н2О, як також диво, завдяки якому атоми сполучаються між собою і творять речовини та надзвичайно корисні елементи.
Зупинився біля хлопця священик і виголосив коротку проповідь. Священик сказав, що відчуття спраги цілком зрозуміле, і далі запропонував хлопцеві, спираючись на цей досвід, подумати про спрагу щодо вищих матерій.
Проїжджав повз хлопця один пияк. Він показав йому пляшку горілки і з насміхом запевнив, що буває щось цінніше від води.
Усі проїхали і розчинилися у далечі, здіймаючи у повітря хмари куряви. Хлопець так і залишився там, на роздоріжжі. Він лежав на піску і щораз тихшим голосом просив: "Води!"

Монотонну одноманітність нескінченних доріг Південної Америки переривають гострі конуси каміння, які звуть "кеферінос". На кожній із тих кам'яних куп є плящина з водою.
Їх там залишають водії вантажівок, на згадку про одну історію.
Колись на одній із цих рівнин загубилася була мати з маленькою дитинкою. Дитина вмирала від спраги, і мати напоїла її власною кров'ю.
Їх знайшов водій вантажівки. Він урятував дитину, але мати загинула.

Чи є хтось, хто будує "кеферінос" на шляхах молоді у наших часах?

Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"

[Володимир85]

ПРАВДИВИЙ СЛІПЕЦЬ

Стародавня перська казка розповідає про чоловіка, що жив однією думкою, котра його ніколи не покидала, — мати золото, якнайбільше золота.
Це прагнення з’їдало йому мозок, з’їдало і серце. В нього не було жодної іншої думки, жодного іншого бажання. Тільки золото і золото.
Коли той чоловік ішов містом, він нічого не бачив, крім крамниць золотарів. Він був так засліплений золотом, що не бачив багатьох гарних речей... Навіть срібла. Не бачив людей, дітей, квітів, блакитного неба.
Одного дня терпець йому урвався, і він, вбігши до ювелірної крамниці, почав хапати все, що було зроблене з золота...
Звичайно, коли він виходив, на нього вже чекала поліція з наручниками.
Його спитали:
— Як ти міг думати, що втечеш? Та ж у крамниці було повно людей!
— Повно людей? — здивовано перепитав чоловік. — Я не бачив там нікого. Я бачив тільки золото.

“Мають очі й не бачать”, — каже Біблія про тих, які байдужі до Христової науки. Це можнасказати і про багатьох наших сучасників. Вони засліплені блиском речей, тих речей, які щоденно пропагують і рекламують.
Якось один професор поставив на досить великому білому аркуші малу чорну крапку і показав учням.
— Що ви бачите? — спитав він.
— Чорну крапку! — відповіли всі разом.
— Так, ви всі бачите маленьку чорну крапку, — сказав професор. — Але ніхто не зауважив великого білого аркуша.

У Талмуді, книзі, в якій зібрана мудрість єврейських учителів, є такі слова: “У світі, що має настати, кожний із нас буде змушений відповісти за всі ті гарні речі, які Бог створив для нас і які ми не хотіли бачити”.
Життя — це серія хвилин: правдивий успіх приходить лише тоді, коли ми живемо усіма тими хвилинами сповна.
Не ризикуй, ідучи за маленькою чорною крапкою, пройти повз великий білий аркуш.

Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"

[Володимир85]

ШТАНИ

Один бухгалтер повернувся додому в гарному настрої. В елегантній паперовій торбинці, червоній з жовтим бантом, приніс свою покупку: нові штани.
Побіг у кімнату, щоб одягнути їх і похвалитися перед родиною. Однак виявилося, що штани надто довгі.
- Нічого, - подумав чоловік, - удома є троє жінок, які вміють шити: дружина, дочка й теща. Попрошу котрусь із них, щоб укоротила штани.
Докладно виміряв, наскільки потрібно їх укоротити, та пішов у кухню до дружини.
- Люба, вкороти мені штани на 7 см... Дружина невдоволено подивилася на нього й сказала:
- Не маю часу. До того ж я не служниця! Чоловік не втрачав надію. У кімнаті перед телевізором сиділа теща.
- Чи ви могли б укоротити мені штани на 7 сантиметрів?
- Не тепер. Хочу подивитися свій улюблений серіал, а потім маю зустріч у клубі «Третє століття».
Бухгалтер знайшов доньку. Вдавала, що вчиться, а сама телефонувала нареченому. Попросив її допомогти.
- Це неможливо! - відповіла, - через три дні маю іспит!
Нещасний чоловік поклав штани на крісло. Наступного дня пішов на роботу в старих штанях.
Дружина згодом подумала: «Шкода його, зле я вчинила!» Взяла штани та й укоротила їх.
Через кілька годин, побачивши штани на кріслі, теща подумала: «Вкорочу їх. Добре, що можу допомогти». І вкоротила їх на 10 см.
Через деякий час донька, побачивши штани, подумала: «Бідний тато, всі про нього забувають. Вкорочу йому штани. На скільки сантиметрів просив їх вкоротити? На 7 чи 17? Вкорочу на 15 см». Відрізала і старанно обметала.
Коли задоволений чоловік поміряв штани, виявилося, що вони ледь сягають колін.

Неможливо виміряти цінність родинного дому метром ані виразити її в кілограмах, так само, як неможливо визначити межі весняного вітерця чи обчислити аромат троянди. Дім означає любов і турботу тих, хто в ньому мешкає.

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"

[Володимир85]

СИЛА ДУМКИ

Йшов собі полем подорожній – і раптом у траві побачив якийсь предмет дивної форми.
– Це змія, – подумав він.
Змія кинулась на нього і вкусила.
Пізніше тією ж дорогою йшов інший подорожній. Він також побачив предмет дивної форми.
– Це птах, – подумав він.
Затріпотіли крила, і птах полетів у небо.

Одному водієві несподівано вночі посеред поля пробилося колесо автомобіля. Він засмутився, бо не мав потрібного інструменту, щоб його замінити. Раптом вдалині він побачив маленький вогник – це був одинокий селянський будинок.
Водій швидко пішов у тому напрямку. Дорогою він думав: “А що, як ніхто не відкриє дверей?” “А що, як не буде потрібного інструменту?” “А що, як не схочуть його позичити?”
Від таких непевних думок його тривога зростала, і коли нарешті водій дійшов до того будинку, то був такий знервований, що, розмахуючи кулаком під носом у господаря, закричав: “Тримай собі свій домкрат!”
Подобається це нам, чи ні, але наші думки визначають маршрут нашої земної мандрівки, званої життям. Якщо будемо думати тільки про невдачі, то вони переслідуватимуть нас. Якщо ж думатимемо, що ми нелюб’язні, невиховані, то такою буде і наша поведінка. Якщо говорити дитині, що вона дурна, то такою вона і виросте.

Б.Ферреро. Збірка "Троянда також важлива"

[Володимир85]

ЩОДНЯ

Одного вченого і шанованого всіма рабина попросили прочитати лекцію про вихід Ізраїлю з Єгипту у найбільшому культурному осередку міста. Слухачі були освічені та підготовлені, уважно слухали лекцію.
Рабин так описав події, що стосувалися небесної манни: «Господь послав на землю Свій хліб, що був смачний, наче медівник, і котрого вистачало на один день. Його не можна було зберігати до наступного дня, за винятком п’ятниці. Коли сонце починало пригрівати, манна топилася...».
Один слухач перервав його: «Яка нераціональність! Чому лише на один день? Чи не краще було б послати запаси, яких стало б на рік? Це було б розумніше і потребувало б менше зусиль».
Рабин за своєю звичкою відповів притчею. «Один великий цар мав сина. Той був іще дитиною, але колись мав уступити на престол, і його освіта була справою державної ваги. За законом цар міг бачити сина лише один раз на рік. Він дуже любив його, а малий царевич - свого татуся. Прагнули бути разом трохи довше. Та закон був невблаганним. І так помалу стали чужими один одному». Рабин продовжив лекцію: «Тому Бог посилав Свій дар щодня».

Тому також молимося щодня.

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"

[Володимир85]

ПРИНЦЕСА

Був собі колись король і мав він дуже гарну і добру доньку. На жаль, принцеса слабувала на дивну хворобу: коли дівчина підростала, її руки й ноги втрачали силу, до того ж у неї падав зір і слух. Багато лікарів намагалося вилікувати принцесу, але все намарне. Якось до королівського двору прибув старець, про якого всі говорили, що йому відома таємниця життя. Усі придворні поспішили до нього і стали просити його ради, як допомогти хворій принцесі. Старець дав дівчині кошик із лози, прикритий зверху, і мовив: "Візьми, це твої ліки. Вони тебе зцілять".
Сповнена радости і надії, принцеса підняла з кошика накриття. Те, що вона уздріла, боляче її вразило. На дні кошика лежала дитина, виснажена хворобою. Дитя зазнавало ще більших страждань, ніж вона.
Серце принцеси заполонило співчуття. Не зважаючи на біль, вона взяла дитя на руки і стала ним опікуватися. Минали місяці. Принцеса, крім дитини, не бачила нічого. Вона годувала дитя, пестила його, усміхалася йому, лагідно розмовляла з ним по ночах, попри те, що сама відчувала велику втому і біль.
Минуло майже сім років – і сталося неймовірне. Одного ранку дитя усміхнулося і стало ходити. Принцеса взяла його на руки і, наспівуючи, пустилася з ним у танок. Дівчина давно не була така гарна і зграбна. Вона навіть не спостерегла, як одужала.

Господи,
коли я голодний, пришли мені когось, кого треба нагодувати;
коли я спраглий, пришли мені когось, хто потребує води;
коли мені холодно, пришли до мене когось, хто прагне тепла;
коли я страждаю, пришли мені когось, хто прагне розради;
коли мій хрест стає тяжкий, дозволь мені ще взяти хрест инших;
коли я не маю часу, пришли мені когось, хто потребує негайної помочі;
коли мені бракує відваги, пришли до мене когось, кого потрібно підбадьорити;
коли я хочу, щоб хтось мене зрозумів, дай мені когось, хто потребує розуміння;
коли прагну чийогось піклування, пришли мені когось, хто потребує опіки;
коли я думаю лише про себе, зверни мої думки до инших.

Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"

[Володимир85]

КІНЬ ОЛЕКСАНДРА ВЕЛИКОГО

Коли Олександрові Великому виповнилось 20 років, король подарував йому коня, якого ніхто не міг приборкати. Буцефал був красень, але дуже дикий. Олександр хотів підкорити його за всяку ціну.
– Стільки коней у моєму царстві! Вибери собі іншого, сину, – говорив йому король Филип.
Але Олександр хотів приручити саме Буцефала. Три місяці він намагався це зробити, пускаючи в хід пестощі, лагідні слова, але не зміг навіть на мить утриматися в нього на спині.
Ті, що вже пробували приборкати його, казали Олександрові:
– Слухай, Олександре, облиш, хай іде собі по лісах, поки не поламав тобі кості.
Олександр хоті-таки досягнути своєї мети. Якось, спостерігаючи за своїм диким приятелем, він побачив, що той низько схилив голову і тримав її майже між двома передніми ногами.
На безхмарному липневому небі яскраво світило сонце.
Олександр пригадав собі, що Буцефал робив так завжди, коли ясно світило сонце, і ніколи зранку, під вечір чи у похмурі дні. І в його голові майнула думка: “Мабуть, він боїться сонця”.
Олександр швидко підбіг до коня, схопив його голову обома руками і силоміць підняв її вгору. Очі тварини вперше подивилися на сонце. Олександр зауважив, що вони вже не виблискують дико, а стають спокійними, податливими. Здавалося, що майже усміхаються.
Коли Олександр відпустив його голову, кінь уже сам тримав її високо, спокійно і гордо. Олександр скрикнув від радості, обняв його і, скочивши на нього, пустився галопом по македонській рівнині.
Буцефал переміг свій страх – він уже не боявся сонця. Після цього йому і люди не страшні.

“А був у синагозі чоловік, що мав нечистого духа, і він закричав голосом сильним: “Лиши, що нам і Тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов Ти погубити нас?” (Лк. 4, 33-34)
Це крик релігії переможеної, релігії чортів, атеїстів. Бог – Світло – викликає у них страх.
Скільки людей боїться Бога! Є люди, які з неохотою приступають до Нього; які розмовляють з Ним поспіхом, не дивлячись Йому у вічі; які, при першій-ліпшій нагоді, радо віддаляються від Нього, бо з Ним їм невигідно.
Скільки є таких, що віддаляються від Бога, який є досконалою Любов’ю...

Б.Ферреро. Збірка "Троянда також важлива"

[Володимир85]

ЛЮБОВНА ПОЕЗІЯ
Одну з найгарніших поезій останніх часів написала одна американська дівчина. Заголовок вірша: “Але ти цього не зробив”.
Пам’ятаєш той день, коли я взяла твій новий автомобіль і побила його?
Я думала, що ти мене вб’єш, але ти цього не зробив.
Пам’ятаєш день, коли я потягнула тебе на пляж якраз перед зливою?
Я думала, що ти докорятимеш мені, але ти цього не зробив.
Пам’ятаєш день, коли я кокетувала з усіма, щоб викликати в тебе ревнощі, і так сталося?
Я думала, що ти покинеш мене, але ти не зробив цього.
Пам’ятаєш день, коли я обляпала салон твого автомобіля сметанним кремом?
Я думала, що ти наб’єш мене, але ти цього не зробив.
Пам’ятаєш день, коли я забула сказати тобі, що ми підемо на бенкет, і ти прийшов у джинсах?
Я думала, що ти покинеш мене, але ти цього не зробив.
Так, є дуже багато речей, яких ти не зробив!
Ти був терпеливий зі мною, ти любив мене й оберігав.
Було стільки речей, за котрі я просила б твого прощення, коли б ти повернувся з В’єтнаму.
Але ти не повернувся.

Золоте правило:
Всі ми живемо тільки один раз.
Отож, все добро, яке можемо вчинити, або чулість, з якою можемо ставитися до будь-якої особи, виявляймо зараз.
Не відкладаймо на пізніше, не занедбуймо, тому що живемо лише один раз.

Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"

[Володимир85]

НАЙУБОГІШИЙ

Колись давно існувало село, в якому всі мешканці були вбогі. Зима у тих краях дуже сувора, і всі непокоїлися за вбогого дідуся: не мав у що вбратися, ходив у лахмітті. Потребував теплого светра. Та ніхто у цьому селі не мав двох светрів і також ніхто не мав грошей, щоби допомогти старенькому.
Нарешті одна жінка запропонувала:
«Якщо кожен з мешканців села витягне зі свого светра одну вовняну нитку, зберемо достатньо вовни для того, щоби сплести з неї светр, який подаруємо старенькому. І ніхто не постраждає!»
Усі згодились. Кожен приніс по вовняній нитці. Усі нитки зв’язали і зробили з них клубки. Одна добра жінка трудилася багато днів і сплела гарний кольоровий светр.
На початку зими всі разом занесли його вбогому старому чоловікові.
Старенький зі сльозами на очах прийняв дарунок. Отож у цю морозну зиму ніхто з мешканців не мерз. Убогий дідусь, безперечно, був убраний найелегантніше.

Любов - єдиний скарб, який після поділу збільшується!

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"

[Володимир85]

ГОСТИНА У ЗАМКУ

Село, що розташувалося біля замку, розбудив голос каштелянового посланця, який зачитував на площі оголошення свого пана.
“Наш улюблений господар запрошує усіх своїх добрих і вірних підданих взяти участь у гостині, яку він влаштовує з нагоди своїх уродин. На кожного чекатиме приємна несподіванка. Однак господар просить про невеличку послугу: ті, котрі ітимуть на гостину, нехай принесуть зі собою трохи води, аби поповнити запаси замку, що вже ось-ось вичерпуються...”
Посланець кілька разів повторив це оголошення, відтак розвернувся й у супроводі сторожі рушив назад до замку.
У селі всіляко обговорювали запросини.
— О, той визискувач! Та ж має стількох слуг — хіба не можуть наповнити резервуар?.. Занесу склянку води — і доста!
— Та ні! Прецінь він завше був добрий і щедрий! Занесу йому барильце.
— А я... хіба наперсток!
— А я цілу бочку!
Зраненька, у день, коли мала відбутися гостина, можна було спостерігати дивну валку, що прямувала до замку. Дехто пхав перед собою величезні бочки, деякі, важко сапаючи від натуги, несли в руках великі відра, наповнені по вінця водою. Інші, беручи на кпини своїх супутників у дорозі, несли невеличкі карафки або й маленькі склянки на таці. Нарешті валка досягла подвір’я замку. Всі повиливали воду до величезного резервуару, відтак поставили кожен свою посудину збоку і рушили до бенкетної зали.
Смаковиті страви й напої, танці і співи безнастанно змінювали одне одне. Нарешті, надвечір, господар замку ґречно подякував усім за те, що прийняли його запросини, і віддалився у свої покої.
— А обіцяна несподіванка? — стали невдоволено і розчаровано ремствувати деякі із запрошених. Інші були сповнені радості:
— Наш господар влаштував для нас чудову гостину! — говорили між собою.
Відтак усі, перш ніж рушити додому, пішли за своїми посудинами. В одній хвилині звідтам залунали вигуки: то радості, то розпачу, то злости.
Кожна посудина була по вінця наповнена золотими монетами!
“Ох! Якби ж то я приніс більше води...”

Дайте, то й вам дасться: міру добру, натоптану, потрясену, переповнену дадуть вам. Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють. (Євангеліє від Луки, 6, 38)

Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"

[Володимир85]

ЧЕРВОНА ПАРАСОЛЯ
Він був працьовитий і серйозний, вона - вродлива і розсудлива. Вони закохалися ще перед тим, як він мав іти до війська. Хлопець хотів щось подарувати дівчині. Щось, що нагадувало б про його любов. Проте мусив ощаджувати гроші, бо й так багато коштів забирало навчання. Він ходив по крамницях, довго вагався, та врешті вибрав. Купив велику парасолю гарного червоного кольору.
Під цією парасолею закохані попрощалися, присягнувши одне одному вічну любов, і вирішили одружитися.
У новому домі парасоля знайшла собі місце у сховку.
Минали роки. Народилися діти. З'явилися клопоти, турботи, втома. Звідкись прийшла нудьга. Між чоловіком і жінкою надовго западала мовчанка.
Якось увечері вони сиділи на канапі перед телевізором і позіхали. Раптом жінка підвелася, побігла до комірки і за хвильку повернулася з червоною парасолею. Не довго думаючи, відкрила її - з парасольки посипався порох. Далі, тримаючи відкриту парасолю, жінка знову сіла на канапу. За якийсь час чоловік пригорнувся до дружини і ніжно її обняв.
До них повернулися всі мрії, що були присипані пилом буденщини.

Хлопець і дівчина, що довго зустрічалися, врешті побралися. У них було четверо дітей. Діти виросли і теж заклали родини.
Увечері, по шлюбі останньої доньки, вони зосталися вдома самі. Вони знову були парою.
Чоловік із дружиною сіли одне навпроти одного.
Він довго вдивлявся у неї. Потім вимовив: «Хто ж ти?»
Не забувайте про червону парасолю!

Б.Ферреро. Збірка "Часом досить промінчика"

[Володимир85]

БЛАКИТНЕ КАМІННЯ

Ювелір сидів за столом і крізь вітрину своєї елітної крамниці байдужим поглядом дивився на вулицю.
Якесь дівчатко підійшло до магазину і притиснуло носика до вітрини.
Її очі кольору неба зблиснули, коли побачила один із виставлених предметів.
Увійшла рішучим кроком і вказала пальцем на прекрасне намисто із блакитної бірюзи.
– Можете його гарно запакувати? Це подарунок для моєї сестри.
Власник крамниці зміряв недовірливим поглядом малу клієнтку й запитав:
– Скільки в тебе грошей?
Дівчинка зовсім не знітилась, зіп'явшись на пальчики, поклала на прилавок металеву коробочку, відкрила й перевернула її. Звідти висипались кілька монет, квиточок, декілька мушлів і ще якихось фігурок.
– Вистачить? – запитала гордовито. – Я хочу зробити подарунок своїй старшій сестрі. Відколи не стало нашої матінки, сестра замінила її мені. Не має для себе жодної вільної хвилини. У неї нині день народження, і я переконана, що мій подарунок зробить її щасливою. Це каміння має такий самий колір, як і її очі.
Ювелір пішов у підсобне приміщення магазину, виніс звідти прекрасний червоний із позолотою папір і старанно обгорнув ним шкатулку.
– Прошу, – простягнув її дівчинці. – Неси обережно.
Дівчинка рушила, гордо несучи в руці пакунок, неначе трофей.
Минула година, коли в магазин увійшла прекрасна дівчина із волоссям кольору меду й прекрасними блакитними очима. Вона рішуче поклала на прилавок шкатулку, яку ювелір так старанно запакував, і запитала:
– Це намисто куплене тут?
– Так, панночко.
– І яка його ціна?
Ціни у моїй крамниці конфіденційні, їх знаю лише я і мої клієнти.
– Але в моєї сестри було лише кілька дрібних монет. Вона ніколи не могла б заплатити за таке намисто!
Ювелір узяв шкатулку, зачинив разом з її вмістом, знову старанно запакував і віддав дівчині.
– Твоя сестра заплатила ціну вищу, ніж будь-хто инший: вона віддала все, що мала.

"Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним." (Йо. З, 16).

Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"

[Володимир85]

СПОКУСА

Спекотливої літньої днини робітникові, що працював на багатого господаря, було звелено скопати сад. Наймит неохоче взявся до роботи. При цьому він нарікав на Адама, що через нього люди отак використовують працю инших людей.
Ці ремствування і прокльони дійшли до вух господаря.
– Чого ти нарікаєш? Б'юсь об заклад, що на місці Адама ти вчинив би так само, – сказав він наймитові.
– Ні, напевно ні, – сухо відказав робітник. – Я нізащо не піддався б спокусі!
– Побачимо! – відповів господар і запросив його на обід.
У призначений час наймит з'явився до дому свого хазяїна. Той запровадив його до кімнати, а там уже чекав стіл, заставлений усякими наїдками.
– Можеш частуватися усім, чим тільки захочеш, лишень не торкайся вази, що стоїть отам на краю стола, аж доки я не повернуся, – мовив господар.
Наймит не гаяв часу, а відразу всівся за столом і взявся куштувати усі страви, що стояли перед ним. Врешті його погляд затримався на прикритій вазі, що стояла скраю.
Цікавість аж розпирала наймита. І він таки не витримав й обережно відхилив накривку. Та досить було лиш рушити її за край, як із вази на нього вискочила велика миша. Наймит хотів її піймати, але миша вислизнула йому з рук і втекла. Він кинувся за нею і в гонитві поперевертав геть усі крісла в кімнаті. На гармидер повернувся господар.
– Ну що, бачиш? – промовив зі сміхом хазяїн, киваючи пальцем. – Надалі, гадаю, більше не проклинатимеш свого праотця Адама і не дорікатимеш йому за його переступ.

"Тільки не я! Я не такий і ніколи б так не вчинив!"
"Але ж ти дурний! Треба було зробити ось як..."
У різний спосіб тикаємо на инших пальцем. Але той, хто вказує пальцем на когось, водночас три инших пальці спрямовує на себе.
Учень доволі легковажно говорив учителеві про заздрість і владність людей цього світу.
Учитель відповів йому: "Ти нагадуєш мені вовка, на якого раптом зійшов добродушний настрій. Але як тільки він побачив кота, що гнався за мишею, обернувся до иншого вовка і збуджено промовив: «Чи не здається тобі, що пора навести лад із цими розбишаками?»"

Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"

[Володимир85]

НЕСПОДІВАНКА У ПУСТЕЛІ

Якийсь чоловік заблукав у пустелі й вже два дні бродив, ледве ступаючи по розпеченому піску. Останні сили залишали його. Несподівано він побачив перед собою продавця краваток. Продавець нічого не мав, крім краваток, і хотів продати йому одну.
Але той чоловік, пересохлим від спраги язиком, ледве прошепотів, що продавець дурний: чи ж продається краватку тому, хто вмирає зі спраги і голоду? Продавець похитав головою і пішов собі далі.
Під вечір, коли спраглий і голодний подорожній із зусиллям підніс голову, то отетерів: він зайшов на подвір’я розкішного ресторану. Величава будівля посеред пустелі! Це додало йому сили дійти до дверей. Чоловік упав на землю і застогнав:
— Пити... будь ласка, пити...
— Перепрошую, пане, — відповів чемно швейцар, — сюди не можна входити без краватки.

На світі є люди, які переходять через пустелю цього світу з неймовірною спрагою всіляких вигод, втіх, насолод. Вони вважають дурними тих, що проповідують Євангеліє, науку, здавалося б, таку безглузду в їхній пустелі.
Але коли схочуть увійти до “Божого ресторану”, тоді почують: “Вибачте, пане, сюди неможливо увійти без переміненого серця”.

Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"

[Володимир85]

БЮРОКРАТІЯ

Суддя Верховного суду сидів собі якось на березі річки, коли до нього підійшов подорожний і запитав:
- Чи можна скористатися цим човном? Мені треба переплисти на другий берег ріки.
- Але це мій човен.
Подорожній подякував і почав витягувати човен на воду, потім стрибнув у нього і повеслував. Але човен був дірявий і подорожній потонув.
- Безсердечна людина! - промовив до судді обурений перехожий. - Чому ти не сказав йому, що твій човен дірявий?
- Він мене не спитав про стан човна, - відповів великий суддя
(А.Бірс)

"Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м'яти, кропу і кмину, а занедбуєте, що найважливіше в законі: справедливість, милосердя і віру" (Мт. 23, 23).
"Глядіть, бережіться закваски фарисейської" (Мт. 16, 5).

Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"