Повідомлення andrivovk » 31 серпня 2010, 13:04
Фотографія Христа.
Перша фотографія в історії людства появилася в 30-их роках після Різдва Христового.І створив її Творець. На фотографії – спокійне і величне знайоме обличчя: Ісус у мить
воскресіння. Тепер в автентичності Плащаниці не сумнівається і наука, але до цього пройдено довгий шлях, на якому було все... Наше нещастя, що ми живемо в пересиченому інформацією світі, де правда і неправда, як справжні й фальшиві гроші, одночасно перебувають в обігу, лише з грішми таки легше, бо вони ніби більше
зачіпають інтереси людей, і тому ті швидше вилучають фальшивки. Інакше в сфері знань. Це вже залежить від нас, наших можливостей чи радше бажання визначити, де істина, а де лжа. Ось тільки один приклад з особистого досвіду.Шістнадцять років я довіряв, здавалося б, незаперечним результатам радіовуглецевого аналізу Савану (Плащаниці), який зробили у трьох лабораторіях світу. Тоді, 1988 року, радянська преса подавала повідомлення про аналізи з великим ентузіазмом, адже церковників “схопили за руку на фальсифікації”. І до того мусувалася думка, що Плащаниця – це майстерна підробка ХІІІ ст., а тут наука підтверджує, додавши
до часу походження Савану більше тисячі років. До честі науки, тоді багато дослідників вважали метод радіовуглецевого аналізу непридатним для датування предмета з численними пошкодженнями, яким є Плащаниця, з чим пізніше погодився першовідкривач самого методу, американський хімік В. Ф. Ліббі. Згодом російський учений Д. Кузнєцов експериментально довів, що пожежа 1532 року, під час якої обгоріла Плащаниця, збільшила місткість ізотопу С 14, за піврозпадом якого датують предмети
органічного походження. Правда знову восторжествувала, але ж я про це не знав стільки років.
Лише для інтриги, що в моїй професії – річ допустима і неосудна, відразу не написав, що Плащаниця – не фотографія, а фотонегатив. Сама фотографія не така вже й давня. У Турині 1898 року була виставка сакрального мистецтва, і там демонстрували Плащаницю, як стародавню ікону. Однак знаємо: вже перемогла думка, що Саван – рукотворний.
Тоді виникла ідея сфотографувати зображення. Це й зробив адвокат і фотограф Секондо Пії. “Зачинений в темряві й захоплений роботою, я був надзвичайно схвильований, коли, проявляючи негатив, уперше побачив на пластині Пресвятий Образ так ясно і чітко, що мене наче грім ударив”, – згадував Пії. Потім це фотовідкриття назвали другим Воскресінням. Християнство наново здобуло дивовижний речовий доказ.У християнській релігії нема жодного слова, жодного свідчення, яке не несло б навантаження, як кажуть, “не працювало б”, але Плащаниця має особливе значення. Адже вона – свідок Воскресіння, предмет, до якого в усі часи можна було доторкнутися своїми руками. І
переконатися, як той Тома невірний, що Христос направду воскрес. “Пустий гріб Христа був колискою Церкви”– цей давній афоризм глибоко відображає шлях християнства, єдиної релігії, яка так яскраво втілена насамперед у життя Богочоловіка, а Йому за всю історію людства не було рівних; це визнають навіть атеїсти. (“Коли ж бо Христос не
воскрес, то проповідь марна наша, марна й віра наша”, – сказав Апостол Павло). Плащаниця засвідчила точність усього, що написано у Святому Письмі, з якого не викинеш “ані титли, ніже тії коми”. А ще – це вражаючий фотодокумент, на якому бачимо Христа, бачимо, який Він був насправді. Немало дослідників за всю історію християнства вивчали Саван, щоб “викрити церковників” (реліквію навіть виварювали в олії, аби переконатись, що зображення не намальоване), але, зіткнувшись з силою неспростовних фактів, схиляли голови перед Творцем і ставали на коліна в молитві. Серед них – відомий професор-атеїст із Сорбони Овелаг. Ознайомившись з матеріалами досліджень Плащаниці, він натхненно прошепотів: “Друже мій, Він дійсно воскрес!” Ісус вийшов з Плащаниці так само, як після Воскресіння крізь зачинені двері пройшов до
Апостолів. Христос воскрес, тому на полотні нема слідів від кров’яних згустків, затвердінь сукровиці, на що звернули увагу криміналісти і медики. Саме цей феномен зламав багатьох атеїстів і навернув до Церкви. Плащаниця зберегла багато деталей, про які ми знаємо зі Святого Письма. Тіло Ісуса посічене ударами нагайок, на ньому нема живого місця. Глибокий слід від тяжкого бруса Хреста, який ніс Ісус на Голготу, зафіксовано на правому плечі. Знесилений Христос падав і розбив коліна, і сліди цього падіння теж є. На руках і ногах – рани від цвяхів, причому один слід точно відповідає формі й розміру того цвяха, який зберігається у храмі Святого Хреста у Римі та за переказом є одним з тих, яким був прибитий до дерева Христос. Навіть перелік наук, які займалися дослідженням Плащаниці, займає немало місця: анатомія, антропологія, археологія, біологія, ботаніка, хімія, фізика, геологія, іконографія, інформатика, мікробіологія, патологія, радіологія, історія, технологія волокон, травматологія, теологія тощо. А скільки книг написано, правда, більше викривальних, і саме їх щедро тиражували. Проте кожна наука зробила свій вклад, і цей вклад на користь ідентичності Плащаниці як свідка Воскресіння. Біологи провели аналіз пилку квітів на Савані, підтвердивши його перебування у Палестині, а згодом у Візантії та Європі (39 із 49 видів квітів зустрічаються в Єрусалимі або в його околицях). У “дамаску”, який виготовляли у Сирії до І-го ст. Р.Х., є бавовна середньо-азіатського походження, вона засвідчила давнє близькосхідне
походження Плащаниці. На Савані є сліди вапна, але не звичайного кальциту, а його рідкісної форми – арагоніту; і цей мінерал знайшли в єрусалимському гробі Ісуса. У 70-их роках минулого століття двоє американських фізиків відкрили, що зображення на Плащаниці тривимірне, і завдяки цьому було зауважено монети на повіках, карбовані у часи Понтія Пилата. На одній з них вказано дату карбування: LIS, тобто “рік шістнадцятий імператора Тиберія” або 29-30 роки після Різдва Христа. У тих же 70-их роках професор Туринського університету, математик Бруно Барберіс, маючи перед собою Біблію і дані, зафіксовані на Плащаниці, відкинув можливість того, що поховальні полотна могли огортати інше тіло, прийшов до висновку, що ступінь правдоподібності тут дорівнює один до двісті мільярдів, тобто це було тіло Христа, а не когось іншого. Для Вищих Сил нема нічого випадкового: Плащаниця завдяки фотовідкриттю “появилася” в добу колосального розвитку наук. Як сказав Папа Іван Павло ІІ: “Це – документ, який немов очікував нашого часу”. Але саме це відкриття було викликом лженауці, яка не має потреби послуговуватися фактами, її завдання – підтасовувати, “не шукати правду, а шукати брехню”, будувати різноманітні версії, видаючи їх за істину. Багатьох звели публукації, що Христос не воскрес, нібито на Хресті Він лише пережив стан колапсу і що Його виходили Йосип з Ариматеї та Никодим; потім, до кінця своїх днів, Ісус, пишуть, жив у Кашмірі. І все це подають як пояснення Євангелії: “Лиш один з вояків проколов
Йому списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода” (Ів. 19,34). Мовляв, із покійника не може политися кров. Але ж з живого не може политися вода! На Плащаниці є сліди крові й води (плазми), отже, кров уже була розкладена. Медики не сумніваються, що у поховальні полотна було загорнене мертве тіло; в Ісуса у Гетсиманському саду розірвалося серце, це був інфаркт, що спричинив до нагромадження крові у серцевій сумці.
А все ж священна реліквія залишається таємницею і буде, очевидно, нею завжди, бо, хоч теперішня наука відкрила Бога, Його “лабораторія” для людини закрита для блага її ж.
Роман Дідула
Джерело : Діти Непорочної, №2 (2005рік)
