Muzerati писав:
Я запитав себе як ви мені радите, і зявилася думка, що я себе ненавиджу, що я недостойний спасіння, що я взагалі нічого не достойний, що я себе зневажаю. Виходить я сам себе якось хотів покарати такою думкою, тому що я сам себе ненавидів, я взагалі дуже на критику будь яку важко реагую, а в мене останнім часом було багато критики з боку самого себе.
, а як же підпис Ісуса.(з вище поданного пов.).. Потрібно це дозволити зробити саме Йому, а не собі. Бо ми поганенькі судді, якщо навіть і вдасться реально поглянути на себе зі сторони, тобто подивитись на себе як є, то всерівно, те що побачим, ну якщо коротко, то може нас здивувати і навіть більше.(тому я завжди акцентую, бо це чув від інших поважних в цій галузі людей, а головне від отців, які не радять самому, без духовного проводу коперсатись так глибоко в собі. І нагайну потребу прохання у Господа помочі у цьому, молитовній практиці, якщо навіть знаєм відповідь:"Для чого то нам, і як це сприяє нашому спасінню в Господі нашому")
І ще, десь чув, що це можна робити коли якось знайшов себе у своєму житті, тобто я про більш земне життя, про роботу, сімю, монаше чи священницьке покликання, чи будь яку реалізацію себе для Господа, на Його Славу. І ніяк не "копирсатись в собі" від нічого робити, таким чином займаючи чи заміняючи свою нереалізованість.
Це потрібно робити без якогось осуду чи хвалення, це потрібно віддати Йому, а з Його допомогою можна просто поглянути на себе, і це ради чого???
Це потрібно насамперед усвідомити,для чого нам то взагалі???(якщо нема цієї відповіді, то не варто і починати, або зупинитись і відмовитись від того.)
А на загал, особисто я не розумію потреби в таких "коперсаннях", і якщо таке простеньке питання, яке я задав собі у свій час(що не рахую чимось глибоким і "копирсанням", Вас так травмувало, то я вже жалкую, що взагалі написав про це, і на майбутнє прикладу зусиль, щоб не допускатись до такого.
Доречі, мушу сказати, що я такого не практикую, бо мені це не потрібно, для спасіння моєї душі все передбачено Господом в Його Церкві.
Вам мушу подякувати, Ви мені дали добрий урок, і на майбутнє я це врахую.
Я вирішив себе хвалити за будь які думки, і за будь які вчинки, як Бог би поступив зі мною, він мене не осуджує, він мене прощає, тому і я буду хвалити себе, я думаю цього хоче Бог, щоб я отримав відчуття власного достоїнства, тому я буду себе хвалити за будь які вчинки, і дякувати Богові Ісусові Христові за це.
Та якщо так, то напевне такий Ваш шлях до пізнання себе і Божої присутності у Вас, і можливо чогось ще, чого я не знаю, но знаю, що Бог точно знає.
Я ж не знаю Вас, і навіть би не наважився щось конкретне радити.(хвалити чи не хвалити)
Все вище і раніше написане спонукає помолитись За Вас, і просив би у Вас молитви за мене.
Дякую.
............
Зрозумійте, я цим запитанням собі визнав перед собою, перед Господом(без самозасуду, чи самохваління), що самотність яка була в душі, була причиною багатьох думок, прагненнь і вчинків(і тими якими я не пишаюсь, з яких покаявся.). Це нормально для людини, а від так для мене, який далеко не самий кращий чи гірший серед них(людей).
Так я визнав перед Ним потребу у Ньому, і це мене спонукало створювати Йому комфорт в моїй душі, бо якось незручно перед Господом коли в душі насмічено гріхом моїм, а особливо коли визнав, що сам не можу все прибрати.
І що є дивним, що є незбагненним, це те, що Він Господь, але не гордує помогти мені у цьому приберанні, а навіть радіє коли прибігаю за поміччю до Нього.
І я не думаю як воно далі буде, хоч і в одночас розумію, що без Нього ніц не буде, але щось маю робити і я, Він тільки помагає.
От зара прошу сміливості у Нього(хоч все життя себе відчував "капец сміливим
"), і розумію, що крок повинен зробити я, а Він не полишить мене.(що не значить, що Він все зробить, бо коли так, то можу тільки уповати на спасіння Душі, а хочиться ще пожити на Його Славу у цьому світі.)
Ну на все Його Воля, Йому видніше.
Таке то.
).
)
тільки прошу не доведіть до абсурду , бо і це можливо. 
)