Як залишатися віруючим серед невіруючих?

[Iruska]

Слава Ісусу Христу!
Стикнулась з такою проблемою: 2 роки тому в моїй сім'ї сталися глобальні зміни - вся наша сім'я навернулась до Бога!Я до 18-ти зовсім нічого не знала про Бога,мене бабуся десь там колись там тягнула до костелу,але там все було по-польськи ,то ж я просто сиділа і розглядала костел. А зараз коли мені вже 20-ть, я розумію, що ще дуже багато чого не знаю,тому і багато читаю релігійної літератури,а мій тато на мене кричить, що я тільки Церквою і цікавлюсь,постійно на Службу бігаю,молюся,що я ненормальна і треба жити нормальним життям, не заглиблюватись в релігію,що робити?

Невже моя рвучкість до пізнання Бога і те що я люблю молитись - це ненормально?!

[ShMariam]

Чому? Нормально! Просто світ зараз такий - любити Бога в ньому виглядає ненормально в прямому значенні цього слова - бо доводиться поводитися не завжди як всі.

Побожність - також ознака святості. І я думаю, що Ісус завжди дуже Тебе чекає в храмі.
Не бійся, з нами Бог!

[vitalko]

Тут вже в іншій вітці описувалося подібне, та й сам Христос говорить про ваш випадок:
Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, а меч. Я прийшов порізнити чоловіка з його батьком, дочку з її матір'ю і невістку з її свекрухою. І ворогами чоловіка будуть його домашні.

Просто коли стаєш ближчим до Бога, то тебе часто перестають розуміти навіть рідні. Життя з Богом не є легке(а часами навіть набагато важче ніж без нього), проте воно правдиве, і варте всіх труднощів, які треба перенести, імхо.

[o.Mykil]

Слава Ісусу Христу!
Стикнулась з такою проблемою:2 роки тому в моїй сім'ї сталися глобальні зміни - вся наша сім'я навернулась до Бога!

Слава навіки Богу!

І чим не парадокс? Начебто всі навернулися до Бога, але не всі стали до Нього ближчими (батько?), судячи зі ситуації, дещо мені знайомої...

Справжні християнини не можуть бути літеплими, мають весь час прямувати до святості. Звичайно, без якогось нездорового фанатизму, прислухаючись до представників Церкви!

Треба цікавитись Церквою та заодно всім, що боговгодне та корисне для нас.

Особисто не сприймаю такої дивовижної побожності людей, коли, наприклад, декотрі заміжні пані є не раз в один день у храмі мало не на всіх св. Літургіях (хоч вистачає бути ніби на одній), а вдома стоїть робота, чоловік нервується, не зварено їсти тощо, тобто занедбуються з ліні та непотрібного фанатизму родинні обов'язки). Деколи подібних людей непросто переконати у протилежному.

Коли здобуваєш освіту - треба ще цікавитися навчанням. Якщо пов'язав себе подружніми узами - відповідно зобов'язаннями, що випливають із подружжя як такого. Не впадаючи у крайності та не забуваючи при тому про Матір-Церкву, щоб Господь благословляв кожен наш крок, життя!

Ця ситуація виглядає описаною досить загально, як на мене. Тому важко робити якісь однозначні висновки ("кто прав, кто виноват"), не знаючи всіх "але".

[Iruska]

І я хотіла б розібратись ! Я зараз навчаюсь,закінчую 4 курс вуза в який не хотіла йти,але пішла бо батьки так хотіли,а я,до недавнього часу,взагалі все робила що мені батьки скажуть!але після навернення я просто нарешті знайшла ... себе!!я зрозуміла що шукала,знайшла те чого мені завжди бракувало...Я вперше знайшла мету життя до того 18!років я жила незнаючи навіщо,не думаючи що буде далі,я думала і знала,що що батьки скажуть те і буде!
А тепер,я відстоюю себе,своє життя,свою душу! коли я намагаюся слідувати за Богом,коли моє життя змінилось кардинально в іншу сторону,я побачила і зрозуміла все зовсім інакше і тепер стараюсь жити по тому як Бог велить,батько вже просто не знає як мене зачепити релігією,як тільки злиться то зразу звинувачує мене,церкву,мої нібито витрачені намарно часи молитви,що я так чоловіка собі не знайду бо не тим займаюсь що треба і це все продовжується постійно!!!!!Деколи я навіть дивуюсь як я то взагалі витримую!
Що тепер порадите,отче?

[Olya]

І я хотіла б розібратись ! Я зараз навчаюсь,закінчую 4 курс вуза в який не хотіла йти,але пішла бо батьки так хотіли,а я,до недавнього часу,взагалі все робила що мені батьки скажуть!але після навернення я просто нарешті знайшла ... себе!!я зрозуміла що шукала,знайшла те чого мені завжди бракувало...Я вперше знайшла мету життя до того 18!років я жила незнаючи навіщо,не думаючи що буде далі,я думала і знала,що що батьки скажуть те і буде!
А тепер,я відстоюю себе,своє життя,свою душу! коли я намагаюся слідувати за Богом,коли моє життя змінилось кардинально в іншу сторону,я побачила і зрозуміла все зовсім інакше і тепер стараюсь жити по тому як Бог велить,батько вже просто не знає як мене зачепити релігією,як тільки злиться то зразу звинувачує мене,церкву,мої нібито витрачені намарно часи молитви,що я так чоловіка собі не знайду бо не тим займаюсь що треба і це все продовжується постійно!!!!!Деколи я навіть дивуюсь як я то взагалі витримую!
Що тепер порадите,отче?

Знаєте, я також стикнулася була з такою ситуацією. Але потрібно дякувати Господу що Він вас прикликав до себе. Надійтеся на нього , моліться і все буде добре. Хто приходить до Бога, то майже завжди проходить якесь випробування чи спротив людей. Моя подруга також почала часто ходити до церкви, то її чоловік спочатку дуже нервував, сварився, а тепер привик і вже з нею ходить Вона читає духовну літературу і він також по трохи почав цікавитися релігією. Може через вас навернеться вся ваша родина.
Нехай Господь вас береже!

[Mocia]

Іруська, тебе все ще "тримає" думка батьків, якщо в тебе виникає дане питання. Чи ти сумніваєшся що чиниш правильно?

Що маєш робити? Терпеливо ставитися до нерозуміння інших і, звичайно, молитися за них. В мене було (і певною мірою є) так само, але з часом батько почав частіше відвідувати храм, молитися вдома, читати релігійну літературу. Але це потребувало більш ніж 10 років...

[Iruska]

я вже не залежу від думки батьків,але мушу поважати їх і їхню думку тому тут і написала щоб зрозуміти як "правильно" на все це реагувати!якщо придивитись то в мого тата теж є прогрес його можна в церкву,деколи, в неділю затягти!а от з молитвою дуже важко.не хоче молитись і все!
Як то кажуть,головний прикол в тому,що коли тато мав страшенну постійну біль в руці,вона його боліла не перестаючи рік! ми влітку поїхали на Коронацію Матері Божої Гошівської,досі дякую Богові що я змогла їх впросити щоб ми всією сімєю поїхали,тато після відвідин і молитви на вервиці до Гошівської Матері Божої і досі немає болі в руці ЗОВСІМ!!!!!ми з мамою просим щоб він хоч колись до Неї молився,але дарма нажаль...

[o.Mykil]

І
Що тепер порадите,отче?

По-моєму, це я тобі вже відповів раніше у зрозумілий спосіб на сайті http://vkontakte.ru

Так? Думаю, наразі вистачить! Варто, як на мене, не зациклюватися весь час на цій проблемі, але доручити найперше її Богові, а Він не залишить нас у безвиході, коли триматимемось міцно Віри, Надії та Любові! З Богом!:)

[Olesia]

Чимось схожа ситуація і у мене з батьками. Майже рік часу, при можливості, я почала ходити щодня до церкви на Літургію після роботи. Батьки цього спочатку не розуміли, кожного вечора запитували де я була, і чого щовечора ходжу до церкви. Ставили ті всі запитання, які і ставлять Вам Iruska. Кожного вечора в хаті були суперечки. Але згодом батьки заспокоїлись і вже сприймають все якось спокійніше. Особисто мені, в цій ситуації з батьками допомогли порозумітись безпосередні розмови з священиком.

[Олюнька]

Ще один "рецепт" для такої ситуації - стати членом молодіжної спільноти при церкві.
Для вас, це можливість спілкуватись з однодумцями, і для батьків заспокоєння, що ви не одна така "фанатичка"
Зрештою, це дуже цікаво. Отже, суцільна вигода.

[andrivovk]

В мене була подібна ситуація.Батьки вже змирилися.Вже нічого не кажуть.
Св.о.Піо каже:"Не втіха,а біль нам потрібен.Остиглість,нехіть,слабкість-ось ознаки справжньої любові.Біль є приємним,вигнання прекрасним,тому що,терплячи,ми можемо дати щось Богові.Дар нашого болю,наших терпінь є великою річчю,яку не зможемо жертвувати в Небі".І ще один вислів о.Піо:"Щоб притягнути нас до Себе,Бог обдаровує нас багатьма ласками,і тоді ми думаємо,що вже рукою торкаємося неба.Не знаємо,що для зросту потребуємо сухого хліба:хрестів,принижень,випробувань,труднощів"
Iruska оце і є ваш"сухий хліб".Це все закономірно,ви не перша і не остання.Просто постарайтесь занадто не огризатись до батьків.

[Palatinus]

" Дитино, якщо приходиш служити Господеві, приготови твою душу на випробування.(Сир.2:1)" і "...слова Господа Ісуса, який сам сказав: Блаженніше давати, ніж брати. (Деян.20:35)" Не треба нам очікувати любові від ближніх, але самим давати цю любов... Був в житті такий випадок, років десять тому. Увірував один молодик, почались в нього з батьками суперечки, і як росла любов в його серці до них - так ріс тиск з їхньої сторони. А вірив він гаряче, любив Бога, любив і говорити з Богом в молитві. Своїми словами, як другу, все розповідав чи воно добре, чи зле. І Господь його чув... Сталось, батьки цього чоловіка надумали вплинути на сина і не дати їсти. І от коли той йшов до дому зустрічається по дорозі не знайома старенька бабця і каже: "я так молилась до Бога...(далі розповіла свої біди)". Поговорили, розрадив молодик бабусю, а старенька дала великих яблук, штук пять... От воно як є. Бог приготував нам допомогу попереду наших турбот.
(може кострубато розповів, з уст виходить краще)
Допоможе чи ні, ця бувальщина, але ми будемо молитись за Вас!
Христос посеред нас!

[прочанка]

нічого нового під сонцем... Все повторюється, все вже колись було... Згадайте хоча б святу Варвару.
Нічого дивного, тяга молоді до Бога для покоління, вихованого комуністичною системою, навіть віруючого, видається фанатичною. Звичайно, там, де починається фанатизм, віра закінчується. Мені теж часом дорікали, чомубільше часу віддаєш Богові?
Ще в інституті перед іспитами бігла в Юра помолитися( 90-і і я - комсорг групи...). Нічого... Привчила, йшли зі мною потім...
В родині підсмішковувались - монашка... Нічого... Батьки взяли шлюб, родичі почали сприймати інакше, радитись( набагато старші за мене). Свекор намагався радити, що 1раз на рік достатньо для сповіді, я не сварилась, не переконувала. Але по тому випадку, він жодного разу мене вже не повчав по тому питання і змінив ставлення на краще. На роботі, коли до Львова приїхав Папа, не хотіли пускати на Службу. Я спокійно сказала, що якщо не пустять добровільно, то куплю лікарняний, але тої Служби не пропущу. І?! Моя шефова потім сама бігала, агітувала йти .
Деколи( є людина) намагаючись образити чи завдати болю, каже - ти ж віруюча( але не глуха, сліпа чи дурна, щоб оцінити ситуацію), просто не реагую, хоч спочатку дуже боліло.
Дорога до Бога важка... Так було, є і буде. Але якщо є справжня, нефанатична віра і любов до БОга, то вас не буде лякати осуд рідних і близьких, які з часом, під вашим прикладом зміняться самі

[Palatinus]

Любов виявляється в покорі (1 Кор. 13:1-8). Складно дати пораду коли обмежене бачення справи. Чогось наближено-загального нема. Наші земні батьки це образ Небесного Отця. Треба їм коритись (як це не дивно), бо то є воля Божа "Шануй батька твого й матір твою, як заповідав тобі Господь, Бог твій, щоб довго тобі жити й бути щасливим на землі...(Втор.5:16)". Адже батьки не вимагали зречення віри, чи проголошення богохульства. Коли ми коримось сам Бог заступається за нас. Важливо не те що і як сказати, а що і як зробити. Слово навчає, приклад спонукає! Отже покора може зробити набагато більше ніж впертість. Лагідним і тихим поводження руйнуємо твердині зла...
Мене колись вчили, що " ворогами чоловіка будуть його домашні.(Матф.10:36)" Так, нехай, але не я стаю за ворога домашнім, я не рахую їх ворогами, це ті хто при потребі знехтує своїм життям заради мого... Як важливо просто любити, просто обіймати, просто відчути тапло мами і тата...
Раджу: найперше піти до гідного духовного наставника.
Молимось за вас.

[donatanvova]

Кожній людині дається хрест по мірі її сил,
кожна людина спроможна його нести,
не кожній вистачає віри і терпіння його донести до кінця...
Ідіть своєю стежкою ,Господь крокує поряд...

[Amoxi]

Мене змушують обставини на роботі іти на компроміс з тим, чого вчить церква. Я знаю, що якщо вчиню вибір проти церкви, буду ціле життя каятися і піддам інших гріху. Тому у мене намає альтернативи, як міняти спеціальність (я вже 7 років працюю по спеціальності + 5 років навчання). Прошу вас про молитву, щоб Господь просвітив мене, куди далі іти і як жити. Дякую.

[о.Олег]

Мене змушують обставини на роботі іти на компроміс з тим, чого вчить церква. Я знаю, що якщо вчиню вибір проти церкви, буду ціле життя каятися і піддам інших гріху. Тому у мене намає альтернативи, як міняти спеціальність (я вже 7 років працюю по спеціальності + 5 років навчання). Прошу вас про молитву, щоб Господь просвітив мене, куди далі іти і як жити. Дякую.

молимося
а по якій спеціальності треба жити в гріху і неможливо покаятися/змінити, щоб не піддати інших гріху?
З повагою, о.Олег

[andrey s.]

Мене змушують обставини на роботі іти на компроміс з тим, чого вчить церква. Я знаю, що якщо вчиню вибір проти церкви, буду ціле життя каятися і піддам інших гріху. Тому у мене намає альтернативи, як міняти спеціальність (я вже 7 років працюю по спеціальності + 5 років навчання). Прошу вас про молитву, щоб Господь просвітив мене, куди далі іти і як жити. Дякую.

Навіть не знаю чим зарадити крім молитви.
Скільки невідомих у Вашому пов...(всетаки 7 років працювали, а тут на тобі...Ви лікар геніколог???)
А в решті, не відповідайте, це не важливо.(суть не у тому.)
Бог скерує і направить, дасть розуміння.
Вірте.

[Talya]

Мене змушують обставини на роботі іти на компроміс з тим, чого вчить церква. Я знаю, що якщо вчиню вибір проти церкви, буду ціле життя каятися і піддам інших гріху. Тому у мене намає альтернативи, як міняти спеціальність (я вже 7 років працюю по спеціальності + 5 років навчання). Прошу вас про молитву, щоб Господь просвітив мене, куди далі іти і як жити. Дякую.

Ви не бійтесь! Довіртесь Богу. Він добрий, Він покерує.
Знаю по собі, що часом так складаються обставини, що кардинально міняють життя, і місце праці в тому числі.
А в гріх впадати не слід, бо вилазити з нього важче.
«Тим, які люблять Бога, усе співдіє на добро»
Тримайтесь!

[andrivovk]

Мене змушують обставини на роботі іти на компроміс з тим, чого вчить церква. Я знаю, що якщо вчиню вибір проти церкви, буду ціле життя каятися і піддам інших гріху. Тому у мене намає альтернативи, як міняти спеціальність (я вже 7 років працюю по спеціальності + 5 років навчання). Прошу вас про молитву, щоб Господь просвітив мене, куди далі іти і як жити. Дякую.

Помолюсь. Та то не ви один такий."Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані. А люди лихі та дурисвіти матимуть успіх у злому, зводячи й зведені бувши. А ти в тім пробувай, чого тебе навчено" (2 Тм 3:12-14).Золото очищується у вогні, а людина - у терпінні.І нема на то ради.... Хтось сказав приблизно таке "світ буде веселитись, ти ж будеш сумувати, та зате потім твоїм радощам не буде кінця".Тримайтесь.