Ще я читав по форумах що Ватикан подав в Нео виправлений катехизм для неокатехуменальної дороги зовсім недавно. Ну і багато речей рзних я уже дізнався. Але дізнаватись потрібно їх шукаючи в тих хто має ддосвід або мав досвід уже кількох років у спільноті. Ні літератури їх не можна відкрито серйозної купити (простенькі книжечки накшталт життя Кіко в бараках, це можна, але інше в них все скрите).
Одне що статут їх відкритий. Ну але статут це знову ж таки загальні речі. Це як конституція держави, а "законродавство" детальне метаофрично кажучи. ну не можна найти....
Тут устав НК
http://agnuz.info/app/webroot/library/6/516/Само цыкаво, що не можу найти детально поисаний процес проходження Літургії НК, а жаль. Але тут якщо зможете розібратись трохи в невідформатованому тексті, є деякі деталі.
http://st-alexander.at.ua/forum/34-70-1Ну наприклад одна з них добре підмчена. Лише іспанські мотиви пісень. Спочатку то цікаво, а потім розумієш що традиця Церкви, на яку ти так не звертав уваги, набагато різноманітніша. От добре що мені це допоміг зрозуміти неокатехуменат. Адже протягом року на Літургії традиційній скільки раз змінюються деякі гласи і мотиви. І це треба завуважити і поважати.
Ну і на сьогоднішнє завершення теми: шкода що у НК нема випробувального якогось періоду. Ну щоб людина змогла походити і випробуватись чи хоче сказати "так" чи не хоче. Ну як людина може казати так, якщо не пожила тим життям і нічого крім їх катехиз не бачила? Думаю це велика проблема. Бо коли ти хочеш зупинитись і повернутись до парохіяльного життя то не дуже хочуть відпускати (хоча мусять бо в людини є свобідна воля). А особливо коли пресвітер не хоче відпускати, таким невеличкми тиском словесним тисне. Слабкі не витримають такого і зостануться, треба мати силу волі (або принаймні добре морально підготуватись) щоб сказати стоп.
Я дуже розумію тих, хто прийшов в церкву в дорослому віці. Вони не пройшли в дитинстві катехизацію і все таке, от тому вони дуже в неокатехуменаті себе відчувають добре. ТАм нове і глибоке пізнання, там самоприниження, адже тобі дорікають за всілякі помилки. І це навіть добре. Я б не проти відкритості такої на парохії і щоб всі так це сприймали як члени спільноти ти хо і з покірністю.
Але якщо ти з дитинства вглиблюєшся в традциію і розумієш її і можеш знайтив у вченні Церкви офіційному те що тобі треба і підтримку можеш в парафіяльній спільноті знайти, а якщо неокатехуменальан спільнота то в принципі частина твоїх парафіяльних вірників, які з тобою на Літургії і в неділю перебувають, ну то в такому разі ти не відчуваєш великої потреби бути в спільноті, бо ти духовно споріднений з парохією, а інколи трохи і з кількома додатковими, в яких счасто буваєш в гостях. У кого ще такі відчуття, можете поділитись?