Офіційний форум Української Греко-Католицької Церкви

Переношу з чату:

ShMariam писав:Чудова стаття! http://dyvensvit.org/articles/102160.html

євдоким писав:Дуже цікава й корисна стаття. Можу підтвердити зі свого власного життєвого прикладу, щопостійно переслідує страх вкотре зробити яку-небудь помилку. Гадаю, що ця стаття повинна обговорюватись на Форумі.

Just_me писав:Щодо статті, то вона мене не здивувала, оскільки подібне ставлення до помилок - в корені нашої культури: "Краще вчитись на чужих помилках", "Не треба наступати на одні й ті ж граблі", "мудрий ніколи не зробить помилок, з яких розумний зробить висновки, тоді як дурний їх навіть не визнає" - ці фрази для нас звичні, ми самі їх часно вживаємо і в них віримо. Страх зробити помилку для людини природний, він виникає з інстинку самозбереження. Може в когось і є позитивні приклади виховання дітей/особистої поведінки без звертання уваги на помилки, але в мене такого прикладу ПОЗИТИВНОГО немає - всі подібні випадки закінчувалися поразкою.

євдоким писав:Якщо вказується на провину, то слід і з батьківською любов'ю допомогти її виправити й уникати нагадувань про неї, а не докоряти постійно. Чи не так?!

Від страху помилитися люди часто бояться робити багато добрих і корисних речей. А це часто (якщо не завжди) є ПОМИЛКОЮ. Ось так


Помітила, що сповідаюся найбільше з того, що зробила поганого, а не з того, що не зробила доброго. Так і живем з дитинства: бачимо перед собою завдання, які мусимо зробити без помилок, але для того бажано, щоб вони були якнайпростішими... І щоб їх було якнайменше. Звідси й осуд людей, що наважилися взяти на себе складніші обов'язки - а вони ж часто можуть зробити набагато більше від інших...

Чудова стаття ! Не вказуй на помилки , а вказуй на досягнення . Так просто! Тут і не осуджуй, тут і люби ближнього , як самого себе. Чудово! Дякую за статтю.
З повагою Ігор

А вам... не здається, що наші і чужі помилки повинні нас чомусь вчити? Ви собі уявляєте, якщо б ми постійно ставали на ті самі граблі? Що таке в даному контексті життєвий досвід? Я питаю тому, що можу признатися собі, що боюся помилок. Рідко їх роблю, переважно спостерігаю на чужому прикладі - то для мене засторога на майбутнє, при чому дуже чітка. Не скажу, що можна уникнути всіх помилок, ну але більшості - точно. І по собі помітила, що помилки зносяться легше, коли є вибір, а коли людина поставлена в умови безвиході, то помилка перестає нести в собі навчальну мету і стає виключно причиною терпіння. Тому стараюся до кожного рішення придумати план Б, щоб провал плану А не став несподіванкою. Якось так.

Йдеться, мабуть, не стільки про ігнорування помилок, скільки про те, щоб на них не зациклюватися. Може в когось були вчителі або викладачі, які були зациклені на помилках? В таких випадках ми просто ігнорували ту людину, не приймали її слів близько до серця - в результаті страждала вона сама. Але якщо хтось критикує рідко (а частіше бачить успіхи), то я намагаюся ставати кращою чи хоча б не гіршою.

Помилки роблю часто, бо люблю ексериментувати у всьому, для різноманітності (так, знаю, це погано), та й просто набридло бути занудою (відмінницею - надолужую втрачені роки).

Якщо серйозно, то помилки бувають дуже різні, і щоб їх уникати, слід правильно побудувати ієрархію цінностей, але не обмежувати себе надто сильно в не дуже важливих речах.
Я також свідома того, що багатьох помилок я (і суспільство) не помічаю.

Бувають ситуації , коли потрібно робити вибір, але напевно про результат невідомо. Прикладів інших людей - немає. В такому випадку завжди є ризик помилитися . Важливо не боятися робити вибір з Богом. Зрештою помилка - це в будь - якому випадку наука. Як на мене , то дуже важливо , щоб за помилки тебе не осуджувала близька тобі людина . Так тоді набагато легше виправити помилку.
З повагою Ігор

igormaks писав:Зрештою помилка - це в будь - якому випадку наука. Як на мене , то дуже важливо , щоб за помилки тебе не осуджувала близька тобі людина . Так тоді набагато легше виправити помилку.
З повагою Ігор

Правильніше сказати - людина, чию думку я поважаю.

Звісно, треба (деколи просто необхідно!) щоб людині хтось вказав на помилку, якої вона може не помічати (не надавати належної уваги) і тут найбільше підійде хтось з близьких. Але коли я починала цю тему, то найперше думала про очевидні помилки, наслідки яких добре видно тому, хто помилився. І тут важливо не сипати сіль на рану ("я тобі казав!") тоді, коли вже нічого не можна зробити (це прояв гордості і, часом, жорстоко), але допомогти виправити або хоча б поспівчувати.

Стосовно дітей, то
- вказуючи на помилки, завжди вказуйте на правильні дії;
- забароняючи, завжди пропонуйте дозволене.
п.с. якщо ви зможете зробити це не тільки словами, то...

Всім привіт! Тепер захопився читанням Роберта Кіосакі...

І скажу цікаву річ, що виявляється, що переможці від програвших відрізняються головно одною річчю: сприйняттям поразки і невдач.
Для лузерів поразка чи невдача - це власне поразка чи невдача, а для переможців - це все є частина шляху до перемоги.
Переможці тому і переможці, що невдачі і програші їх не зупиняють, а не тому, що вони ніколи не помиляються і ніколи не програють.

"Дія завжди перемагає бездіяльність". Програє той, хто здався, а хто не здався рано чи пізно приуспіє.