Відносини УПЦ (МП) та УГКЦ

УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Як РПЦ і КГБ нищили нашу Церкву

Повідомлення о.Олег » 16 березня 2013, 08:29

luksander писав:
о.Володимир K писав:Останнiй Патрiapx Московський Тихон,своiм указом вiд 28.08.1918року,-вiдлучив вiд церкви всix,cпiвпрацюючих з "безбожною большевистською владою".

Є посилання на текст в інтернеті?

думаю, о.Володимир К (або поправте) має на увазі Собор (28.01.1918), що утвердив
ПОСЛАНИЕ ПАТРИАРХА ТИХОНА
19 января 1918 г.




Смиренный Тихон, Божею милостию Патриарх Московский и всея России, возлюбленным о Господе пастырям, архипастырям и всем верным чадам Православной церкви Российской.


Да избавит нас Господь от настоящего века лукавого (Гал.,1, 4).


Тяжкое время переживает ныне Святая Православная церковь Христова в Русской земле: гонения воздвигли на истину Христову явные и тайные враги сей истины и стремятся к тому, чтобы погубить дело Христово и вместо любви христианской всюду сеять семена злобы, ненависти и братоубийственной брани. Забыты и попраны заповеди Христа о любви к ближним: ежедневно доходят до Нас известия об ужасных и зверских избиениях ни в чем не повинных и даже на одре болезни лежащих людей, виновных только разве в том, что честно исполняли свой долг перед родиной, что все силы свои полагали на служение благу народному, все это совершается не только под покровом ночной темноты, но и въявь, при дневном свете, с неслыханной доселе дерзостью и с беспощадной жестокостью, без всякого суда и с попранием всякого права и законности, совершается в наши дни во всех почти городах и весях нашей Отчизны, и в столицах, и на отдаленных окраинах (в Петрограде, Москве, Иркутске, Севастополе и др.). Все сие преисполняет сердце наше глубокой болезненной скорбью и вынуждает нас обратиться к таковым извергам рода человеческого с грозным словом обличения по завету Св. Апостола: "Согрешивших перед всеми обличай, да и прочие страх имут" (1-е Тим., 5, 20).


Опомнитесь, безумцы, прекратите ваши кровавые расправы. Ведь то, что творите вы, не только жестокое дело: это - поистине дело сатанинское, за которое подлежите вы огню геенны в жизни будущей - загробной и страшному проклятию потомства в жизни настоящей - земной. Властям, данной Нам от Бога, запрещаем вам приступать к Тайнам Христовым, анафемствуем вас, если только вы носите еще имена христианские и хотя по рождению своему принадлежите к церкви Православной. Заклинаем и всех вас, верных чад Православной церкви Христовой, не вступать с таковыми извергами рода человеческого в какое-либо общение.


Гонения воздвигнуты на святую церковь Христову: благодатные таинства, освещающие рождение на свет человека или благословляющие супружеский союз семьи христианской, открыто объявляются ненужными, излишними, святые храмы подвергаются или разрушению через расстрел орудий смертоносных (святые соборы Кремля Московского) или ограблению и кощунственному оскорблению (часовня Спасителя в Петрограде); чтимые верующими обители святые (как Алексавдро-Невская и Пачаевская лавры) захватываются безбожными властелинами тьмы века сего и объявляются каким-то якобы народным достоянием; школы, содержащиеся на средства церкви Православной и подготовлявшие пастырей церкви и учителей веры, признаются излишними и обращаются ими в училища безверия или даже прямо в рассадник безнравственности. Имущества монастырей и церквей Православных отбираются под предлогом, что это - народное достояние, но без всякого права и даже без желания считаться с законной волею самого народа.


И,наконец, власть, обещавшая водворить на Руси право и правду, обеспечить свободу и порядок, проявляет всюду только самое разнузданное своеволие и сплошное насилие над всеми и, в частности, над святой церковью Православной. Где же предел этим издевательствам над церковью Христовой? Как и чем можно остановить это наступление на нее врагов неистовых?


Зовем всех вас верующих и верных чад церкви: станьте на защиту оскорбляемой и угнетаемой ныне святой матери нашей.


Враги церкви захватывают власть над нею и ее достоянием силою смертоносного оружия, а вы противопоставьте им силою веры вашего всенародного вопля, который остановит безумцев и покажет им, что не имеют они права называть себя поборниками народного блага, строителями новой жизни по велению народного разума, ибо действуют даже прямо противно совести народной. А если нужно и пострадать за дело Христово, зовем вас, возлюбленные чада церкви, зовем вас на эти страдания вместе с собою словами Св.Апостола: "Кто не разлучит от любве Божия? Скорбь ли, или теснота, или гонения, или глад, или нагота, или беда, или меч? (Рим. 8, 35)".


А вы, братия архипастыри и пастыри, не медля ни одного часа в вашем духовном делании, с пламенной ревностью зовите чад ваших на защиту попранных ныне прав церкви Православной, немедленно устройте духовные союзы, зовите не нуждою, а доброй волей становиться в ряды духовных борцов .которые силе внешней противопоставят силу своего святого воодушевления, и мы твердо уповаем, что враги церкви будут посрамлены и расточатся силою креста Христова, ибо непреложно обетование самого Божественного крестоносца: "Созижду церковь мою, и врата адова не одолеют ея".



Патриарх Московский и всея России Тихон
Церковные ведомости. 1918. N 2. С. 11-12.

http://vishegorod.ru/index.php?option=c ... Itemid=175
Це послання і увійшло в історію як "Анафематствование большевиков"/ "анафема на Советскую власть"

або/і 28.02.1918

Постановление Святейшего Патриарха Тихона и Священного Синода. 28 февраля 1918 г.
Святейший Патриарх и Священный Синод имели суждение о преподании духовным пастырям и всем верным чадам Православной Христовой Церкви указаний в отношении к обстоятельствам нынешнего времени. [31]

Постановлено: новые условия церковной жизни требуют от церковных деятелей, особенно местных, чрезвычайного внимания и напряженных усилий для того, чтобы надлежаще и с добрым успехом совершать духовное делание, невзирая на встречаемые препятствия и даже гонения. Святейшим Собором и Святейшим Патриархом указано общее направление, в каком должна идти ныне деятельность духовных пастырей. Ныне призывая их к проявлению собственного доброго почина и необходимой самодеятельности в настоящих трудных обстоятельствах, преподать им, в предупреждение возможных с их стороны, по неведению, ошибочных действий и для руководства в недоуменных случаях, нижеследующие указания:

Призыв к пастырям
1. Пастыри призываются крепко стоять на страже Святой Церкви в тяжкую годину гонений, ободрять, укреплять и объединять верующих в защите попираемой свободы веры Православной и усилить молитвы о вразумлении заблудших.
2. Пастыри должны идти навстречу добрым начинаниям верующих, направленным к защите Церкви.

Организация мирян
3. При всех приходских и бесприходских церквах надлежит организовать из прихожан союзы (коллективы), которые и должны защищать святыни и церковное достояние от посягательства.
4. Союзы эти должны иметь просветительские и благотворительные задачи и именования, они могут быть под председательством мирянина или священника, но не должны называться церковными или религиозными, так как всякие церковные и религиозные общества лишены новым декретом прав юридического лица.

5. В крайних случаях союзы эти могут заявлять себя собственниками церковного имущества, чтобы спасти его от отобрания в руки неправославных или даже иноверцев. Пусть храм и церковное достояние останутся в руках людей Православных, верующих в Бога и преданных Церкви.

О монастырях
6. Настоятели, настоятельницы и братия монастырей, монастырских скитов и подворий организуют подобные союзы (коллективы) из окрестных жителей и постоянных богомольцев обители и всех преданных обители лиц. [32]

Об учебных заведениях
7. Начальствующие и учащие в духовно-учебных заведениях должны тесно сплотиться с родителями учащихся и служащими в союзы (коллективы) для защиты учебных заведений от захвата и для обеспечения дальнейшей их деятельности на пользу Церкви и Православного народа.
8. Эти союзы должны настойчиво требовать и всемерно добиваться того, чтобы строй учебных заведений оставался неизменным впредь до особых распоряжений церковной власти.

9. Законоучители светских учебных заведений должны всемерно воздействовать на педагогические и родительские советы, чтобы они твердо отстаивали преподавание Закона Божия в учебном заведении, и идти навстречу всякому доброму начинанию их в пользу религиозного воспитания и обучения.

О насилиях над духовенством
10. Насильственное удаление священников и членов причта с прихода или монашествующих из монастырей отнюдь не должно быть допускаемо. В случае насильственного удаления прихожжанами или посторонними лицами духовных лиц от занимаемого ими места епархиальная власть не замещает их мест и требует восстановления удаленных в их правах и на их местах. Всякое недовольство священником или членом причта должно быть заявлено духовному начальству, которое одно только и имеет право, по разборе дела, удалить пастыря и священнослужителей от приходской паствы.
11. Если будет обнаружено, что насильственное удаление состоялось по проискам кого-либо из членов клира, виновный в этом подвергается епископскому суду и строгому наказанию: священнослужитель - запрещается в священнослужении, а псаломщик - извергается из клира.

О захвате церковного имущества
12. Священные сосуды и прочие принадлежности богослужения должно всеми мерами оберегать от поругания и расхищения, и для сего - без нужды не вынимать их из церковных хранилищ, а последние устроить так, чтобы они не могли быть легко открыты грабителями.
13. В случае покушения на захват священных сосудов, принадлежностей богослужения, церковных метрик и прочего имущества церковного не следует добровольно отдавать их, так как:

а) священные сосуды и принадлежности богослужения освящены церковным употреблением, и мирянам не должно их даже касаться;

б) метрические книги необходимы для чисто церковных целей, [33] светская же власть должна сама озаботиться их изготовлением, если в них нуждается;
в) церковное имущество принадлежит Святой Церкви, а клир и весь Православный народ являются лишь его охранителями.

14. В случае нападения грабителей и захватчиков на церковное достояние следует призывать Православный народ на защиту Церкви, ударяя в набат, рассылая гонцов и т.п.

15. Если все-таки отобрание состоится, то непременно следует составлять о сем акт за подписью свидетелей, и подробную опись отобранного, с указанием поименно лиц, совершивших отобрание, и немедленно доносить о сем епархиальной власти.

О церковных наказаниях
16. Все восстающие на Святую Церковь, причиняющие поругание святой православной вере и захватывающие церковное достояние, подлежат, невзирая на лица, отлучению церковному.
17. Отлучение от Церкви налагается на виновных по суду высшей церковной власти или епископскому.

18. Отлучение налагается или на отдельных лиц, или на церлые общества и селения за их беззаконные деяния.

19. Если отлучению подвергнуты определенные лица, общества и селения, то о них объявляется священником в церкви в один из воскресных или праздничных дней.

20. Если же в акте отлучения не упомянуты поименно определенные лица, а указаны лишь враждебные Церкви действия, влекущие за собою отлучение на совершителей их, то на священнике лежит обязанность строго разбирать, на кого именно из его прихожан падает отлучение.

21. Ко всем лицам, совершившим деяния, влекущие отлучение от Церкви, а также ко всем лицам, поименно подвергнутым сему наказанию, должны быть применены все прещения, налагаемые Церковью на отлученных.

22. Отлученные от Церкви не могут быть допущены лично ни к святым Таинствам, ни к церковным молитвословиям и требам. Они не допускаются к Св. Причастию, для них не может быть совершаемо таинство брака, не может быть совершаема и домашняя молитва священника. Они лишаются всех вообще церковных прав, не должны быть допускаемы ни в церковь, ни на какие бы то ни было церковные и религиозные собрания. В случае нераскаянной смерти они лишаются и христианского погребения.

23. Верующие не должны входить в общение с отлученными от Церкви, за исключением случаев крайней необходимости и неведения.

24. В отношении лиц, отлученных от Церкви, священники ни в каком случае не должны ослаблять наложенных церковною властию [34] прещений, памятуя, что за послабление и нерадение сами подпадают церковному наказанию.
25. В случае раскаяния отлученного и обращения его к священнику последний не должен тотчас же снимать отлучения, но должен предварительно удостовериться в чистоте и искренности раскаяния и затем, сделавши донесение о сем своему епископу, ожидает от него решения.

26. Чтобы возвращение отлученного в лоно Св. Церкви было не лицемерным, а действительным, необходимо соблюдать крайнюю осмотрительность и не спешить разрешением.

27. Лишь в случае болезни, угрожающей жизни отлученного, священник по своей пастырской совести может удостоить его, по его личной усиленной в том просьбе, таинства покаяния и причащения Св. Тайн, но с непременным донесением о сем еепископу.

О браке и разводе
28. Церковный брак может предваряться или сопровождаться, по желанию брачующихся, записью в гражданских книгах (что ныне называется гражданским браком); эта запись не препятствует церковному браковенчанию, если нет к нему канонических препятствий.
29. Но если предшествующий, так называемый гражданский брак не расторгнут или если и расторгнут, но был уже третьим браком, то таковому лицу должно быть отказано в освящении его нового, как бы четвертого брака церковным таинством.

30. Для удостоверения к беспрепятственности к бракосочетанию священник обязан требовать подписку жениха и невесты, а также четырех свидетелей, удостоверяющую отсутствие канонических препятствий к браку; причем ими могут быть представляемы и письменные доказательства, которые в подлиннике или копии остаются при деле. Все вступаюшие в брак предварительно исповедываются, независимо от очередного говения.

31. При соблюдении означенных условий причт не несет ответственности за совершение незаконного брака; таковая ответственность падает всецело на брачующихся и свидетелей, подписавших акт.

Церковное делопроизводство
32. Впредь до особых распоряжений церковной власти надлежит неукоснительно вести записи в метрические книги актов рождения, бракосочетания и смерти, по принятому порядку.
33. Собирание причтами статистических сведений и сообщение справок гражданской власти для причтов необязательно. Но вместе с тем представители гражданской власти должны быть допускаемы [35] к обзору церковно-метрических книг для выписки необходимых им справок, под наблюдением кого-либо из членов клира.
Впервые опубликовано: Cвященный Собор Православной Российской церкви. Деяния. Кн VI, вып. 1 M. 1918, с. 72.

http://www.krotov.info/acts/20/1917_19/19180228.html

З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Відносини УПЦ (МП) та УГКЦ

Повідомлення о.Олег » 16 березня 2013, 09:00

luksander писав:
о.Володимир K писав:Перепрошую,я мав на увазi термiн "переважно православне населення",-ЭТО КАК? Нi,я можу зрозумiти бажання декого видати бажане за дiйсне,але...Немае в Украiнi таких терторiй...Зате е територii постсоветского язичества.

Якщо Ви допускаєте можливість існування православного населення в Україні, то "переважно православне" воно буває саме в порівнянні з греко-католицьким? :pardon:

нмсд тут всі розуміємо і той факт, що совєти залишили важку спадщину, і те, що заяву про "переважну православність" інакше як "лише ми маємо право на проповідь" не протрактуєш незалежно від кількісних/якісних показників
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

о.Володимир K
новик
новик
Повідомлень: 12
З нами з: 06 березня 2013, 10:27

Re: Відносини УПЦ (МП) та УГКЦ

Повідомлення о.Володимир K » 17 березня 2013, 22:49

luksander писав:
о.Володимир K писав:Перепрошую,я мав на увазi термiн "переважно православне населення",-ЭТО КАК? Нi,я можу зрозумiти бажання декого видати бажане за дiйсне,але...Немае в Украiнi таких терторiй...Зате е територii постсоветского язичества.

Якщо Ви допускаєте можливість існування православного населення в Україні, то "переважно православне" воно буває саме в порівнянні з греко-католицьким? :pardon:

Тут,брате справа е в ГК,а в населеннi.Заiдьте на любий православний приход в недiлю,чи свято.Зайдiть до церкви,що ви побачите???П'ять,максимум десТь чоловiк,дамськоi статi,похилих рокiв....l все...це в селах де по тисячi люду населення.А спитайте в тих селах "Отче наш"???Про решту чемно вмовчу...Немае територий "переважно православного населення".Бiльше того,- в Украiнi"православние" давно в меншостi..Судiть самi,- у нас в ГКЦ -парафiян рахують,згiдно причастя...Скiльки причастилось-стiльки й парафiян.А в ПЦ(чи МП,чиКП,чиА)-по факту народження.Ти можеш бути кришнаiтоом,буддистом,еговистом,але батюшки щитают тебе "прааваславним".Бо родився й живеш ТУТ

о.Володимир K
новик
новик
Повідомлень: 12
З нами з: 06 березня 2013, 10:27

Re: Як РПЦ і КГБ нищили нашу Церкву

Повідомлення о.Володимир K » 17 березня 2013, 23:06

Всiм хто зацiкавився...О.Олег привiв двi правильнiцитати з документiв, але вони обидвi були об'еднанi в "Соборное послание" вiд 28.091918.Знайду нетпосил викладу тут.

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Відносини УПЦ (МП) та УГКЦ

Повідомлення vitalko » 25 березня 2013, 09:53

Код: Виділити все

ДИВНІ РЕАКЦІЇ МОСКОВСЬКОГО І НЕ ЗОВСІМ МОСКОВСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я НА ОБРАННЯ НОВОГО ПАПИ

 Обрання кардинала Хорхе МаріоБергольйо єпископом Риму останніми тижнями активно коментували представники найрізноманітніших організацій, товариств, лобі, груп і конфесій. Коментарі представляли щонайширшу палітру поглядів, почуттів, очікувань і страхів: від безмежного захоплення до безмежного засудження, від чемних протокольних фраз до серйозних спроб аналізу ситуації.

 

У всьому цьому, звісно, було і все ще є багато інформаційного шуму, серед якого більше уваги приділяли папським мештам, аніж заявам та промовам самого Папи.

 

У цьому морі різних коментарів та оцінок на кілька коментарів вартувало б кинути свій погляд, бо вони так чи інакше стосуються не стільки самого Папи Франциска, як нас католиків України.

 

КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХ КРИТИКУЄ ПАПУ ЗА ПОКАЗУХУ

 

Одним з тих коментарів, який отримав широкий розголос у ЗМІ, і не тільки українських, став коментар Київського патріарха Філарета (Денисенка), який в ефірі 5 каналу фактично звинуватив новообраного Папу в лицемірстві.

 

Коментуючи вчинок Папи Франциска, який після свого обрання поїхав з Ватикану в мікроавтобусі з іншими кардиналами, а не в особистому лімузині, патріарх Філарет дослівно сказав наступне: «Я не схвалюю такі вчинки. Тому що це праця напоказ, а треба бути скромним у житті перед Богом, а не перед людьми». І хоча пізніше були спроби пояснити, що Глава Київського патріархату не мав на увазі вчинок Понтифіка, з самого контексту цього інтерв’ю, з його перегляду складно зробити висновок, що патріарх Філарет дійсно не мав на увазі Папу.

 

Звісно, для ЗМІ це був чудовий інформаційний привід, щоб познущатися не тільки з патріарха Філарета, порівнюючи його дорогу автівку та скромні звички кардинала Бергольйо. Хоча в усій цій історії виникає одне просте запитання: невже і ЗМІ, і деякі церковні єрархи настільки втратили почуття реальності, що уже не в змозі у поїздці Папи у мікроавтобусі з рештою кардиналів-виборців побачити простий людський жест – просте бажання Папи бути зі своїми кардиналами.

 

Папа Франциск – латиноамериканець, і для нікого не  секрет, що люди цієї культури полюбляють спілкування значно більше, аніж ми європейці чи північноамериканці. Дивно, що нікому не прийшло до голови, що вчинок новообраного Папи був скоріше продиктований його латиноамериканською культурою, аніж бажанням комусь щось демонструвати.

 

Та знову ж таки, як і майже завжди у таких ситуаціях з подібними коментарями, коментар патріарха Філарета, значно більше говорить про стан речей в українському православ’ї, аніж про самого Папу Франциска. І тому перш ніж накинутися на главу Київського патріархату з нищівною критикою, просто таки необхідно було взяти до уваги ознаки культури, до якої належить сам патріарх Філарет.

 

Патріарх Філарет сформований номенклатурною культурою пізнього СССР (священноначліє РПЦ у держмашині пізнього СССР, фактично було частиною державно-партійної номенклатури), яка поєднала у собі перекручення гламуру пізніх Романових (який усе ще живий в історичній пам’яті просторів бувшої Російської імперії) та статусну символіку східнодеспотичного зразка, створену партійною номенклатурою. І патріарх Філарет, усе ще є людиною тих часів, тієї культури, в якій одним з символів суспільного статусу є представницький засіб пересування. Статусні символи у такій культурі не сприймаються, як комфорт, а скоріше, як обтяжуючий обов’язок.

 

УПЦ КП, яку очолює патріарх Філарет, виникла розколом від РПЦ, успадковуючи практично усю її культуру, тобто не тільки віру, богослужіння, але й менталітет і символи. Прикладом такої тяглості символів може бути хоча б хрест з косою перекладиною, відомий як московський хрест, чи як його називає Єршов у своїй казці «Конёк-горбунок» – «православный русский крест». І хоча не слід абсолютизувати цей візуальний символ московського православ’я і занадто на ньому наголошувати, але тяглість візуальних символів не є неважливою. Як монументи Лєніну, що масово зосталися бовваніти на українських просторах східніше Збруча, самі собою уже вказують на культурну тяглість тамтешньої культури з культурою пізнього СССР, так і візуальні символи теперішнього українського православ’я більше вказують на збереження ним культурної тяглості з культурою епохи сталінського відновлення патріархату РПЦ, аніж на культурну спадкоємність з домосковським православ’ям України.

 

Ідеї, культура, ментальність київського православ’я часів Петра Могили – це скоріше історія, аніж жива реальність. Вони такими, вочевидь, є й для реальностей, в яких живе УПЦ КП. У цьому контексті культурної ідентичності УПЦ КП з московським, а не могилянським православ’ям слід й розглядати критику патріарха Філарета на адресу Папи Франциска.

 

Реакція патріарха Філарета, його коментар, зрештою, як і згадане інтерв’ю, вказує на теперішнього Київського патріарха, як на людину, яка зберегла тяглість культури, з якої вона походить і яка її сформувала. І це не може не викликати поваги. Це є реальність, яку потрібно сприймати без істерик і перенаголошень. Сприймати і враховувати її у діалозі з людьми цієї культури.

 

Тому, радше, слід критикувати радників Київського патріарха, які не підготували його до можливих каверзних порівнянь розкішних статусних символів українського постсовєтсько-олігархічного суспільства і скромності нового Папи, аніж самого патріарха, який просто став жертвою культурного непорозуміння.

 

Але ляп Глави Київського патріархату, схоже, так і залишиться пікантним інформаційним приводом, виявом ментальної культури теперішнього українського православ’я і не більше.

 

Значно цікавішою, змістовнішою, хоча і передбачуваною, була реакція представників власне московського православ’я.

 

СТАРА ПІСНЯ МИТРОПОЛИТА ІЛАРІОНА АЛФЄЄВА У НОВИХ ВАРІАЦІЯХ

 

Глава Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату митрополит Іларіон Алфєєв, перед своїм відльотом на Інаугурацію Папи Франциска зробив кілька знакових заяв, які, з великою ймовірністю, відображають можливі подальші напрямки поведінки московського православ’я у православно-католицьких відносинах загалом й в Україні зокрема.

 

Заява митрополита Алфєєва про фактичну відмову московського православ’я від подальшого богословського діалогу, очевидно, стала дуже холодним душем для фанатично налаштованих екуменістів. Митрополит Іларіон чітко назначив проблему цього діалогу – примат єпископа Риму. Отже, те, що призвело до трагічного Розколу 1054 року, так і залишилось непереборною перепоною до тієї ж таки Єдності, яка в Розколі була втрачана. З усього судячи, не допомогло те лікарство, яке пропагували деякі богослови, до того ж, з  обох сторін, як єдину панацею проти стану Розколу – повернення до стану І тисячоліття існування християнства. Навіть сама спроба ментально повернутися до цього виявила, зі слів митрополита Іларіона, факт, що у православному світі не існує єдності довкола цього фактично історично-ретроспективного питання.

 

В реальності митрополит Алфєєв від імені РПЦ оголосив про повне фіаско православно-католицького пошуку Єдності і то з причини відсутності єдності у поглядах у світовому православ’ї на питання чисто історично-ретроспективної природи: «як Церква І-го тисячоліття бачила і сприймала примат єпископа Риму?».

 

Така невтішна реальність може стати серйозним ударом для пошуків православно-католицької Єдності. Адже спільно православні не здатні продовжити необхідного для осягнення повного Євхаристійного Сопричастя богословського діалогу, а переговори між окремими православними церквами і Римом, радше, є річчю неможливою – постійне ривальство між Москвою та древніми Патріархатами Сходу, страх бути звинуваченими у зраді православ’я, вочевидь блокуватимуть такі спроби у середовищі православ’я. А підписана Баламандська декларація створюватиме постійний страх у Римської Курії перед звинуваченнями в уніатизмі та блокуватиме з католицького боку будь-які спроби окремих православних церков до такого діалогу. Так богословський діалог між католиками і православними опинився у глухому куті. І позиція ж РПЦ, судячи із заяв очільника своєрідного міністерства зовнішніх справ РПЦ, вказує на те, що не слід очікувати продовження богословського діалогу, принаймні, у найближчому часі.

 

Відсутність богословського діалогу РПЦ пропонує замінити практичною співпрацею з Католицькою Церквою на рівні простиставлення антигуманізуючим тенденціям нашої теперішньої цивілізації.

 

Така пропозиція з боку РПЦ не може не викликати помірного оптимізму. Але, як вже в таких ситуаціях годиться, митрополит Алфєєв зазначає про існування певної серйозної перепони до такої співпраці. Цією перепоною, на думку митрополита Іларіона, є українські греко-католики. Окрім уже традиційних для цього московського єрарха звинувачень на адресу українських греко-католиків у насильстві над православними, додано нові – у мімікрії під православних. Хоча, як це вже стало традиційним, для таких звинувачень – жодних конкретних фактів. Наразі сумнівно, що колись такі факти дійсно й були. Отже, знову перед нами чергова порція голослівних звинувачень на адресу українських греко-католиків і не більше. Традиційна відсутність конкретики у таких звинуваченнях наштовхує на думку, що або в керівних органах РПЦ сидять дуже наївні люди, які вірять голослівним неконкретизованим звинуваченням, які надходять з терену, або насправді за такими «фактами» стоїть тільки чиясь фантазія і не більше.

 

Такі заяви митрополита Алфєєва не є новиною. Кожного разу, як тільки митрополит Алфєєв прибуває до Риму, у його заявах завжди фігурують саме українські греко-католики. Це всього-на-всього його стара пісня, тільки у цьому випадку подана у нових варіаціях.

 

Слід зазначити й те, що на тлі визнання митрополитом Алфєєвим неспроможності православної сторони провадити подальший богословський діалог з католицькою стороною, чергове виставляння українських греко-католиків, як перепони, але тепер уже у сфері практичної співпраці, може вказувати або на відсутність реального бажання до такої співпраці (й українські греко-католики у такому випадку є лиши приводом, щоб запропоновану співпрацю так ніколи і не розпочати); або ж в московському православ’ї просто існує екзистенціальне несприйняття самого існування українських греко-католиків. Такий стан речей, звісно, оптимізму не додає.

 

Іншим моментом, який надає двозначності заявам митрополита Алфєєва, є небажання вдаватися в історичну матрицю релігійних протистоянь у Галичині кінця ХХ століття. Натомість митрополит Іларіон чітко і недвозначно назвав Унію обманом. Така заява є, очевидно, виразом браку доброї волі РПЦ стосовно врегулювання православно-католицьких стосунків. Адже сама РПЦ постійно ставить питання саме українських греко-католиків як основну перепону до діалогу з католицтвом, а з іншого – не виявляє потрібного мінімуму доброї волі до діалогу з самими українськими греко-католиками, чи навіть з Римом, формулюючи свої звинувачення у неконкретизованих обтічних узагальненнях, які не можливо предметно обговорювати у пошуках задовільного вирішення.

 

Прив’язка митрополитом Алфєєвим історичного контексту галицького релігійного протистояння кінця ХХ століття до негативного сприйманням РПЦ Унії як такої, інсинуації стосовно начебто її обманного характеру, вказують на нездатність очільників московського православ’я навіть спробувати сприймати українських греко-католиків, принаймні, нейтрально, як ту реальність, яка є інтегральною частиною Католицької Церкви, з якою начебто московське православ’я готове до співпраці.

 

Симптоматичною є ситуація, коли одна сторона постійно говорить про конфлікт і в той же ж час відмовляється звертатися до конкретики, вдаючись до неаргументованих, узагальнених, розмитих звинувачень, а також відкидає навіть саму ідею потреби розгляду коріння цього конфлікту. У таких випадках навіть конфліктолог-початківець легко може встановити причину такої поведінки – небажання вирішувати конфлікт, оскільки сторона, яка цього не бажає, або має психологічне задоволення зі стану конфлікту, або вирішення конфлікту не відповідає її інтересам. Додаючи до цього іншу сторону, яка не вважає себе в стані конфлікту з стороною, яка себе вважає у конфлікті, як рівно ж і реальне бажання сторони, яка себе не вважає в конфлікті, вирішити конфлікт, отримуємо просто таки класичну конфліктологічну ситуацію, яка не передбачає внормування стосунків між сторонами, аж поки сторона, яка декларує конфліктний стан не відмовиться від своєї позиції й не визнає або надуманість цього конфлікту, або не сяде за стіл переговорів.

 

Відмова від богословського діалогу, який, вочевидь, після Баламандської декларації так нічого нового й не приніс, гнівні звинувачення на адресу українських греко-католиків і в той же ж таки час пропозиція до практичної співпраці можуть створити враження, що, принаймні, для якоїсь частини православного світу Баламандською декларацією екуменізм завершив своє існування. Потрібно було отримати засудження унії як заперечення дійсності Таїственного життя інших Церков, щоб тоді за кожної нагоди згадувати начебто баламандське спільне засудження Унії і Унійних Церков як таких.

 

Відкидання і заперечення Унії з одного боку відсуває реальність католицько-православної Єдності у далеку і туманну перспективу. Адже єдиний історичний життєздатний досвід осягнення повного і реального Євхаристійного Сопричастя є власне Унійні Церкви, більшість яких виникла як результат Унії, а Унію, як шлях єдності, принаймні, у тлумаченні православних, засуджено. З іншого боку Баламандська декларація дає православній стороні можливість постійного тиску на Апостольську Столицю. І хоча цей тиск і безпредметний, заснований на викривленому тлумаченні Балмандської декларації та недостовірних твердженнях начебто з терену, у певних колах суспільств, на які подібна поведінка розрахована, він все таки викликає потрібні таким маніпуляторам ефекти.

 

Постійні звинувачення і традиційна неготовність надати конкретнішу інформацію та спробувати вирішити кожен випадок зокрема, якщо дійсно такі випадки мали місце, увесь поміркований оптимізм стосовно позиції РПЦ відносно можливості православно-католицького діалогу зводить нанівець.

 

Така позиція очільника Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату доволі дивно виглядає. Не зовсім зрозуміло, яким чином наміри до співпраці співіснують у його заявах з негативним ставлення до інтегральної частини Вселенської Спільноти Католицької Церкви.

 

Але, здається, дещо краще реальну позицію РПЦ висвітлює інтерв’ю митрополита Алфєєва одному з провідних російських телеканалів, у якому з уст митрополита Іларіона прозвучала пряма погроза на адресу Папи Римського: «Если папа будет поддерживать униатство, к добру это не приведет» (якщо Папа буде підтримувати уніатство, то це не приведе до добра – дослівний переклад, але в російській мові цей вираз має значення саме погрози). Слід одразу ж зазначити, що в лексиці комуністичної номенклатури та РПЦ слово-синтагма «униатство» завжди мало прив’язку до конкретного явища – «униатской церкви». Тому існує надзвичайно велика ймовірність того, що митрополит Іларіон, скоріше за все, власне мав на увазі саме таке значення цього слова. На це вказує і те, що це сказано в контексті відповіді на журналістське питання стосовно можливого впливу на діяльність Папи Франциска того факту, що одним з його вихователів був український салезіянин о. Степан Чміль. Тобто існує серйозний лінгвістичний аргумент, щоб вважати, що під синтагмою «уніатство» у цьому випадку розуміється властиво УГКЦ. Подальше покликання на Баламандську декларацію, радше, покликане підсилити значимість слів митрополита Алфєєва, аніж пом’якшити тон його тверджень.

 

Неприємний осад викликають також у цьому митрополичому інтерв’ю і звинувачення на адресу оо. Єзуїтів з чийого Чину походить Папа Франциск. Знову ж таки голослівні звинувачення у лицемірстві, чи, радше, брехні, лунають з уст митрополита Алфєєва на адресу інтегральної частини Католицької Церкви і то саме тієї частини, з якої походить новий Папа. І це перед самим відльотом на Інаугурацію Папи… А після того милі усмішки у розмові з Папою… Думаю коментувати не має жодної потреби.

 

Цікавішими були й коментарі відомого в Україні настоятеля Києво-Печерської Лаври, митрополита Чорнобильського і Вишгородського Павла Лєбєдя. Цей єрарх відкритим текстом звинуватив Папу у прагненні до католицької експансії на рахунок православних України. І знов, як це вже стало традиційним для представників московського православ’я, голослівні звинувачення без будь-якої аргументації. До того ж, паушальні звинувачення такого характеру в реальності неможливо ані довести, ані спростувати. Це звинувачення у експансіонізмі і не йде за тим, щоб бути доведеним чи запереченим, воно просто виконує у цьому випадку функцію світоглядного постулату, який свідчить про світогляд московсько-православного архієрея, який дав цей коментар.

 

На тлі теперішніх відносин Константинопольського Патріарха й Римських Пап така поведінка православних московської традиції виглядає дивакуватою і не зовсім зрозумілою. Адже сама логіка виживання православ’я в умовах сучасного світу підказує потребу зближення з Католицької Церквою, а не демонстрації власної упередженості.

 

Здається, що диякон Андрєй Кураєв дав чітке пояснення такої поведінки, коли фактично викрив небажання Москви до діалогу з Римом. У своєму блозі диякон Кураєв нагадав, що РПЦ основною перешкодою для зустрічі Папа і Московського патріарха бачить «недобре ставлення українських уніатів до своїх православних співгромадян двадцять років тому». Якщо така зустріч є в інтересах РПЦ, то РПЦ, на думку Кураєва, має змінити свою позицію у цьому питанні. Але митрополит Алфєєв не подав жодного знаку до зміни позиції РПЦ з цього питання. Та в принципі, це справа самої РПЦ і адекватної чи неадекватної оцінки нею реалій сьогодення.

 

МОЛИТВА І ДОВГОТЕРПЕЛИВІСТЬ – МОЖЛИВЙ ШЛЯХ ДО ЄДНОСТІ

 

З реакцій наших братів-православних напрошуються кілька висновків. Перший – це обґрунтований сумнів у їхній щирості в діалозі з Католицькою Церквою – занадто вже суперечливі заяви православної сторони. Інший висновок – перш ніж говорити про діалог з православними, слід задатися питанням: а чи вони нас адекватно розуміють і чи ми адекватно розуміємо їх? Різниця у культурах між православними та католиками є надто великою, щоб зовсім не перешкоджати адекватному взаєморозумінню сторін. Культурні генетичні коди католицтва і православ’я, хоча й несуть в своїй основі одну і ту ж саму ДНК християнства, на практиці показують велику відмінність у своєму світосприйнятті. І якщо з католицького боку можна спостерігати сякі-такі потуги, щоб адекватно зрозуміти православну сторону, то з боку РПЦ та церков, що відкололися від неї, поки що не спостерігаємо навіть мінімуму таких спроб. Щобільше, уже роками у безперервній і повній тяглості можемо спостерігати відверто ворожі висловлювання православних єрархів на адресу Католицької Церкви. Тому, радше, маємо право на висновок, що ані РПЦ, ані церкви, які відкололися від неї просто не доросли, не дозріли до повноцінного православно-католицького діалогу. Яким би прикрим не був цей висновок, існує велика ймовірність, що саме такий висновок і є адекватною оцінкою ситуації, яка склалася.

 

Православним московської традиції (а інших, здається в Україні й нема) не потрібен реальний, змістовний діалог з католицькою стороною. Тому, можливо, варто собі з тим дати на спокій.

 

Православні московської традиції часто собі беруть за право звинувачувати греко-католиків мало не у вселенському злі, відверто погрожувати, розпалювати конфлікти, а потім перекладати вину на греко-католиків, поливати католиків усяким можливим й неможливим брудом і страшенно ображатися, якщо хтось відважиться вказати на такі ексклюзивні права, що їх православні московської традиції собі привласнюють.

 

Спробуйте собі на кілька хвилин уявити реакцію православних, якби Глава УГКЦ, чи римо-католицький митрополит Львова назвали патріарха Філарета чи Кирила, чи митрополита Мефодія лицемірами? Спробували?

 

Тепер спробуйте уявити реакцію православних, якби на ХІІІ Загальній асамблеї Синоду єпископів Католицької Церкви Глава УГКЦ виступив з заявами про те, що на практиці УПЦ МП не визнає Таїнства Хрещення, уділеного в Католицькій Церкві, що великою проблемою для УГКЦ є існування структур РПЦ за кордоном, що присутність УПЦ МП в Галичині і намагання мати свої храми в Галичині є джерелом релігійних конфліктів? Спробували?

 

Тепер зробіть ще один такий експеримент. Спробуйте уявити, що католицькі єрархи інакше не називають православних як тільки схизматиками, що Державний Секретар Ватикану завиляє про те, що Католицька церква вважає насильницьку унію 1839 року, чи краще насильницьке переведення московським царським режимом українських і білоруських греко-католиків на московське православ’я, як спробу обманним шляхом привести католиків до послуху московській державі (тоді російський імператор був фактичним главою РПЦ), а православних України і Білорусії основною перепоною до врегулювання католицько-православних відносин? Спробували?

 

Цей експеримент, якщо він вам вдався, реверсно показує реалії ставлення православних в Україні та Москві до українських греко-католиків, але й до католиків в цілому. Ідентичні заяви, але з православного боку постійно лунають на адресу католиків і при цьому всьому, будь яка, навіть далеко не офіційна, реакція на такі звинувачення, одразу прирівнюється православними до мало не хрестового походу проти вселенського православ’я. А це виводить православно-католицькі відносини поза рамки діалогу й перетворює його на монологи, які навіть не переплітаються.

 

І що далі? Що робити?

 

Коли твій ближній вважає тебе ворогом тільки за те, що ти народився від інших батьків, аніж він і не виявляє правдивого бажання до добросусідських відносин, бо, бачте, в тебе хата не в той колір пофарбована, бо, бачте, в тебе рідний брат не таку шапку вбирає, бо його дратує саме твоє існування… Що робити? Звісно, як це підказує здоровий глузд, старатися обмежити контакти до мінімуму, який потрібний, і молитися за ближнього.

 

Можливо це і є схема московсько-православних – католицьких взаємовідносин, принаймні на якийсь час, допоки Божа благодать не змінить серця наших братів-православних.


http://catholicnews.org.ua/divni-reakts ... o-pravosla
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий

Аватар користувача
Злий Іван
старець
старець
Повідомлень: 579
З нами з: 18 лютого 2010, 14:39
Звідки: Львів

Re: Відносини УПЦ (МП) та УГКЦ

Повідомлення Злий Іван » 26 березня 2013, 11:59

Можливо це і є схема московсько-православних – католицьких взаємовідносин...


Ось, одним реченням все підкреслено. Нічого іншого від них не чекав. :(
Називайте речі своїми іменами ̶ люди краще вас розумітимуть.

Міра
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 340
З нами з: 25 лютого 2013, 09:52
Звідки: Львів

Re: Відносини УПЦ (МП) та УГКЦ

Повідомлення Міра » 27 березня 2013, 10:49

Відгук Митрополита Платона УПЦ(МП)
Митрополит Феодосійський і КерченськийУПЦ (МП) Платон (Удовенко), який свого часу душпастирював у Південній Амириці, особисто знайомий із новообраним Папою Римським Франциском з 1972 року. Про нового керманича Католицької Церкви митрополит високої думки.
"Як мені запам'яталося, кардинал Бергольйо є дуже скромний. Дуже щирий. Дуже стриманий. Користується громадським транспортом. Ніколи не претендує на особисті блага. Не чваниться своїм становищем. І разом з тим, ніколи не догоджає нікому. Має високе почуття власної гідності", - сказав він.За словами владики Платона, новобраний понтифік - це неординарна особистість. Походить з бідної родини, завжди опікувався бідними, знедоленими людьми та представляв їхні інтереси перед державою. Консервативних поглядів.

Цікаві й відгуки простих людей)
"Я є православною християнкою, але мені дуже подобається папа Франциск, а раніше подобався Іоан Павло ІІ, коли він помирав, я жила в Польщі, бачила,як люди переживають його відхід і сама плакала з ними...Сумніваюсь,що в нас в Україні православні так побивалися б за Кирилом чи Філаретом."
"Тому що нашим Філаретам і Кирилам далеко до Іона Павла II . І при тому,шо я також православна )))
Мені Папа Франциск подобається також . Відкритість є в ньому якась . Подивимся,що буде дальше. Я в передочікуванні великих подій,чесно кажучи. мені здається,то буде реформатор ще той."
:good:
Хто буде намагатися спасти своє життя, той його погубить; а хто його погубить, той збереже його живим.
Лк.17,33

luksander
старець
старець
Повідомлень: 1023
З нами з: 11 грудня 2009, 17:23

Re: Відносини УПЦ (МП) та УГКЦ

Повідомлення luksander » 15 листопада 2014, 17:08

Українську помісну церкву починають створювати з Рівненщини

Меморандум підписали у четвер у Рівному представники п’яти конфесій. Уперше за історію незалежної України представники різних релігійних конфесій на регіональному рівні офіційно погодилися створити робочу групу, яка намагатиметься напрацювати механізм об’єднання конфесій.
У Меморандумі йшлося про те, що всі православні Церкви Рівненської області визнають та моляться за цілісну і єдину державу Україну, що вони виступають за створення Української помісної православної церкви, засуджують дії Росії як агресора та інших держав щодо захоплення території України і посягання на цілісність і державний суверенітет України, засуджують розпалювання міжрелігійної ворожнечі і захоплення православних храмів однієї конфесії іншою. І п’ятим пунктом додали, що вони не заперечують релігійне волевиявлення жителів Рівненщини щодо конфесійної незалежності згідно із законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Меморандум підписали керуючий Сарненською єпархією УПЦ митрополит Сарненський та Поліський Анатолій, керуючий Рівненською єпархією УПЦ митрополит Рівненський та Острозький Варфоломій, керуючий Рівненською єпархією УПЦ-КП митрополит Рівненський та Острозький Іларіон, керуючий Рівненсько-Волинською та Таврійською єпархіями УАПЦ митрополит Львівський Макарій, правлячий єпископ Луцького екзархату УГКЦ Йосафат, голова Рівненської ОДА Сергій Рибачок та його заступник Олександр Савчук.
Меморандум про єдину Україну та єдину Українську помісну православну церкву мали підписати о 15-й, проте представники релігійних конфесій не підіймалися — на першому поверсі драмтеатру вони ще дискутували та узгоджували текст Меморандуму. Як виявилося, півтори години їм знадобилося, аби включити у текст п’ятий пункт та роздрукувати новий текст.
Отож, п’ять представників різних конфесій та двоє представників Рівненської обласної державної адміністрації таки підписали історичний документ. Бо вперше за історію незалежної України представники різних релігійних конфесій на регіональному рівні офіційно погодилися створити робочу групу, яка намагатиметься напрацювати механізм об’єднання конфесій.
У Меморандумі йшлося про те, що всі православні Церкви Рівненської області визнають та моляться за цілісну і єдину державу Україну, що вони виступають за створення Української помісної православної церкви, засуджують дії Росії як агресора та інших держав щодо захоплення території України і посягання на цілісність і державний суверенітет України, засуджують розпалювання міжрелігійної ворожнечі і захоплення православних храмів однієї конфесії іншою. І п’ятим пунктом додали, що вони не заперечують релігійне волевиявлення жителів Рівненщини щодо конфесійної незалежності згідно із законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Меморандум підписали керуючий Сарненською єпархією УПЦ митрополит Сарненський та Поліський Анатолій, керуючий Рівненською єпархією УПЦ митрополит Рівненський та Острозький Варфоломій, керуючий Рівненською єпархією УПЦ-КП митрополит Рівненський та Острозький Іларіон, керуючий Рівненсько-Волинською та Таврійською єпархіями УАПЦ митрополит Львівський Макарій, правлячий єпископ Луцького екзархату УГКЦ Йосафат, голова Рівненської ОДА Сергій Рибачок та його заступник Олександр Савчук.
Під час підписання меморандуму було помітно, що Варфоломій нервує. Опісля підписання він заявив, що сподівається, що церквам таки вдасться домовитися та утворити Помісну церкву. І на запитання, чи знають про Меморандум у Києві та Москві, зазначив, що ні, що це його власна ініціатива.
Варфоломій зазначив:
— Це велика історична подія, яка склалася не зовсім легко. Але, як в народі кажуть, гуртом і батька легше бити, тому ми зібралися, переговорили і прийшли до такого висновку, що цей Меморандум потрібно підписати. Україна вже 23 роки є незалежною державою, шлях до цього був дуже важкий. Ми тикалися, микалися у різних напрямках, були під владою різних держав, поки не було волі Божої. Ми не знаємо, чи буде з Меморандуму, який ми підписали, якийсь добрий результат, але у нас благі наміри — ми хочемо, аби в Україні була єдина православна церква. Відтепер ми прикладатимемо свої зусилля, аби ту Українську помісну церкву створили — це нелегке і важливе завдання. Але для цього потрібно, щоб зусилля прикладали не лише архієреї та ОДА, а й усі мешканці області.
Натомість Іларіон, схоже, не надто погоджувався на пункт про не захоплення храмів:
— Сьогодні дійсно історичний момент. Уперше з 1992 року представники усіх конфесій — не без спірних моментів — ми підписали цей Меморандум, як перший крок до обговорення і реальних дій для створення Української помісної православної церкви. Незважаючи на те, що у кожного представника релігійної конфесії є свої інтереси, свої позиції, з яких важко зійти, але заради цілісної України, заради світлого майбутнього наших дітей та внуків, заради того, щоб ми нарешті отримали не тільки фізичну, але й духовну перемогу, заради того, щоб наша Українська помісна церква нарешті зайняла достойне місце серед всіх християнських конфесій світу… Хочу наголосити, що процес об’єднання вже давно почався в наших душах, в наших серцях, в нашому розумі. Кожен крок до об’єднання відбувається по-різному. І нехай нині ніхто не переживає за те, що одна конфесія переходить до іншої, тому що коли буде єдина православна церква, тоді все стане на свої місця. Але для відновлення історичної справедливості всі процеси, які зараз відбуваються на Рівненщині, вони є добрі. В тому числі, і повернення громад в лоно церкви Київського патріархату. Хай в цьому нам допоможе Бог.
Загалом усі намісники церков дякували Сергію Рибачку та один одному. А голова РОДА висловив сподівання, що приклад Рівненщини наслідують інші регіони і що це зупинить війну.
Митрополит Анатолій наприкінці додав, що Меморандум обов’язково повинні побачити керівники парафій у Києві та Москві.
А Макарій зазначив, що лише єдина церква дасть змогу побороти північного ворога.
Йосафат, у свою чергу, радісно додав, що нині — 13-те число, а воно завжди було благодатним для українців, тож він сподівається, що Меморандум таки відіграє свою роль.

http://www.rivnepost.rv.ua/showarticle.php?art=041889
:oops:


Повернутись до “Українські традиційні Церкви”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 12 гостей