Історія церкви - шліфування віри.

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення о.Олег » 21 вересня 2015, 21:27

ShMariam писав:
Костянти́н I, Костянти́н Вели́кий, ... Католиками не визнається святим.


Так??? :shock:

Хоч перевіряйте, що цитуєте (у Вікіпедії вже хтось виправив цю дурницю).

тут все складніше, якщо добре пам`ятаю. В Католицькій Церкві на загал Костянтин Великий дійсно не канонізований. Але за рішенням Флорентійської Унії всі святі, що почиталися до Унії, залишалися для почитання. Тобто фактично, якщо перекладати на сучасну мову Христової Церкви, Костянтин Великий є блаженним (святим, якого почитають у якісь місцевості/помісній Церкві - трошки про розрізнення між канонізованими і беатифікованими писав viewtopic.php?f=19&t=953&hilit=%D0%BF%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96&start=150#p27294 ). Якщо помиляюся - аргументуйте
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Wolodymyr
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 295
З нами з: 20 серпня 2015, 20:30

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Wolodymyr » 21 вересня 2015, 22:59

http://www.catholic.org/saints/saint.php?saint_id=2731 - тут ніби є в списку, але то ще не гарантія.

http://catholicsaints.info/saints-c/ - тут нема.
http://www.newadvent.org/cathen/04295c.htm і тут не пишуть що канонізований.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення о.Олег » 21 вересня 2015, 23:23

Wolodymyr писав: http://www.catholic.org/saints/saint.php?saint_id=2731 - тут ніби є в списку, але то ще не гарантія.
...

так там і говориться, що еспешелі істерн чьоч і трохи далі - вшановується як святий східними православними християнами, католиками візантійського обряду і англіканами :) Чи я щось не там читаю?
ОООО
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення andrivovk » 24 вересня 2015, 17:05

Wolodymyr писав:Напевно перейду до вселенських соборів.


Декілька абзаців про Вселенські Собори. З книги о. Петро Б. Т. Біланюк. Божа істина, краса і любов. Проповіді, доповіді і розвідки. Дрогобич. Відродження. 1995г. 378с

Якраз тут ми відкриваємо найбільшу трудність, бо черга і перелік 21 Вселенських Соборів, що нею ми без застанови послуговуємось, є неофіційною, незобов’язуючою, відносно дуже молодою і наскрізь сумнівною.

Неофіційною тому, що немає жадного офіційного рішення церковного учительського уряду про число і чергу Вселенських Соборів, що усувало б усякі сумніви. З цього природно випливає свобода і незобов’язаність у їх переліку.

Молодою тому, що походить вона з початку 17-го століття, а творцем її був св. Кардинал Роберт Беллярмін, що з наказу Папи Павла V (1605—1621) видав римський підручник про Вселенські Собори і їх акти, який називався «Концілія генералія» і появився між 1608 і 1612 роками. Про Собор у Базелі (1431—1437), що був першою фазою Ферраро-Фльорентійського Собору, або 17-го Вселенського, Беллярмін зробив замітку, що він є сумнівним. Цієї завваги не видруковано, і так його вичислення прийнялось з огляду на його великий авторитет, хоч перед ним і по нім були і є різні думки і перелік Ватиканських Соборів. Наприклад, найбільший знавець історії та наук Вселенських Соборів Hubert Jedin, що під сучасну пору є професором св. Богословія у Бонні, Німеччина, називає Вселенськими лише перших вісім Соборів, а всі інші окреслює як «папські загальні собори». У Римі його не тільки не осуджують, але, навпаки, всі богословські журнали і Ватіканське Радіо дуже хвалять його праці. Тому через якийсь час рішення зі сторони учительського уряду Церкви на користь науки проф. Jedin-a, хоча не правдоподібне, але не виключене.

Наступну трудність створює нам св. Письмо, бо чому, наприклад, Собор Апостолів, описаний у 15 главі «Діяній Апостолів», що відбувся в Єрусалимі у 49—50 році і був найбільш вселенським з огляду на неповторність Апостольської Колегії та став прототипом усіх Вселенських Соборів, не є врахований у прийнятій черзі;

Чому 1-ий Вселенський Собор у Нікеї, що був скликаний цісарем Константином, є Вселенським, хоч він був тільки імперіяльним з’їздом і залишився таким довгий час? З другої сторони, такі собори, як у Сердіці (343) і Селевкії та Ріміні (359—60) були заплановані і проведені як Вселенські, але не є сьогодні у списку Вселенських Соборів. Трохи пізніше Царгородський Собор з 381 р„ що був запланований і проведений як Собор самої східної Церкви, був визнаний ІІ-им Вселенським Собором.

Це не означає в ніякому разі, що брак офіційного рішення про вселенськість Соборів уповноважнював би нас до відхилення їх наук або заперечення їх непомильности. Навпаки, всі перелічені Собори в нашому сьогоднішному списку є зобов’язуючі. Більше того, є також помісні, або провінційні, Синоди, як, наприклад, II Оранзький Собор 523 року (по латині II. Concilium Arausicanum), затверджений Папою Боніфатієм II (530—532). що мають вселенське значення, бо зобов’язують своїм непомильним вченням цілу Церкву! Чому, одначе, їх не зачислено між Вселенські Собори, якщо їх значення дійсно вселенське?
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Wolodymyr
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 295
З нами з: 20 серпня 2015, 20:30

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Wolodymyr » 25 вересня 2015, 15:53

Якщо у вас є документи по раніших соборах, то викладайте.

Я напевно продовжу з Нікейським собором.

І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця народився перше всіх віків:
Світло від Світла, Бога Істинного від Бога Істинного, рожденого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.


Аріанство
Щоб відновити ранню історію полеміки повинні бути суміщені з приблизно 35 документів, знайдених в різних джерелах. Історик Сократ Константинополський повідомляє, що Арій вперше став еретиком за єпископа Афанасія Олександрійського, коли Арій зробив наступний висновок: він сказав, "Якщо Батько народив Сина, то він був зачатий і був початок його існування, і від цього очевидно, що був час, коли Сина не було. Тому з цього обов'язково випливає, що був час коли Сина не було".
Єпископ Олександр Олександрійський був підданий критиці за його повільну реакцію проти Арія. Як і його попередник Діонісій, він був звинувачений в нерішучості. Питання, яке підняв Арій було невирішеним ще два покоління раніше. Тому Олександр дозволив суперечки продовжувати, поки не відчув, що він став небезпечний для миру в Церкві. Потім він скликав раду єпископів і спитав їхні поради. Після того, як вони вирішили проти Арія, Олександр вже не зволікав. Він вигнав Арія зі його посади, і відлучив його від церкви, як і його прихильників.
https://en.wikipedia.org/wiki/Arian_controversy

Є таке цікаве слово https://en.wikipedia.org/wiki/Homoousian нажаль українська вікі про нього не знає. Хіба що полська, якщо хтось муви по полськи
https://pl.wikipedia.org/wiki/Wsp%C3%B3 ... 5%9B%C4%87
(/ˌhɒmoʊˈuːsiən/ HOM-oh-OO-see-ən; Ancient Greek: ὁμοούσιος, from the Ancient Greek: ὁμός, homós, "same" and Ancient Greek: οὐσία, ousía, "being")
is a technical theological term used in discussion of the Christian understanding of God as Trinity. The Nicene Creed describes Jesus as being homooúsios with God the Father — that is, they are equally God. This term, adopted by the First Council of Nicaea, was intended to add clarity to the relationship between Christ and God the Father within the Godhead. The term is rendered "consubstantialis" in Latin and in related terms in other Latin-derived languages which lack a present participle of the verb *to be*. It is one of the cornerstones of theology in Christian churches which adhere to the Nicene Creed.

В катехизмі католицької церкви про це пишуть отут http://www.catechismus.org.ua/index.php ... &Itemid=38
Якщо коротко, то кілька цитат
Сам Ісус називає Себе «Сином Божим Єдинородним» (Iв. 3,16) і цим титулом стверджує Своє відвічне існування (Пор, Iв. 10, 36.). Він вимагає увірувати «в ім'я Єдинородного Сина Божого» (Iв. 3,18).

Ім’я Син Божий означає унікальний і вічний зв'язок Ісуса Христа з Богом, Його Отцем: Він є Єдинородним Сином Отця (Пор. Ів. і, 14. 18;3, 16. 18.) і самим Богом (Пор. Ів. 1, 1.). Вірити, що Ісус Христос є Син Божий, необхідно, щоб бути християнином (Пор. Ді. 8, 37; 1 Ів. 2, 23.).
455 Ім’я Господь означає Божественну «ладу. Визнавати чи закликати Ісуса Господом ~ це вірити в Його божество. «І ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого» (1 Кор. 12,3).


А якщо своїми словами. Син Божий не є сином в сучасному розумінні цього слова. Син у Євреїв був скоріше в значенні право наступника. Так увесь Ізраїлський народ був синами Якова-Ізраіля.
В отім твердженні Homoousian, тобто гомо - одно, оузіан - сама. Тобто один і той сами. Церква стврджує. що Син Божий є тим самим. що Господь, має ту саму природу. А говорячи про народження. говорить, що він постійно народжується-утворюєть-виділяється з Отця. Він не є творінням Отця, як всесвіт чи людина, а є його породженням, самою його плоттю і існував ще до створення світу.

На відміну від тверджень. які після перших соборів вважаються ерисями. що:
Homoiousian - що Син Божий має подібну природу до Бога Оця, але не ту саму.
Homoeanism - тут те саме стверджується про подібність, але без привязки до природи і походження.
Heteroousianism - що Отець і Син маю різну, не подібну природу і/чи сутність

Wolodymyr
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 295
З нами з: 20 серпня 2015, 20:30

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Wolodymyr » 25 вересня 2015, 15:58

І напевно зачеплю перший Константинополський.

Пе́рший Константино́польський собо́р — вселенський собор християнської церкви, скликаний у 381 році імператором Феодосієм І. Собор був представлений 150 єпископами східних церков і проходив у Константинополі. Собор видав Послання, яке згодом розділено на сім канонів:

Про єресі. Собор засудив низку єресей:
Евноміан, що вчили, що «Святий Дух не є Богом. Він створений з волі Батька через Сина».
Аномеїв, що заперечували єдиносутність осіб Святої Трійці, стверджуючи, що друга й третя особа ні в чому не подібні до першої особи.
Аріан (повторно), які вчили, що Син Божий не породжений від Отця, а створений і тільки подібний до Отця.
Полуаріан або духоборців (пневматомахів) — послідовників Македонія, єпископа Константинопольського (355–359 р.), що вчив, що Дух Святий нижчий від Отця й Сина, що він створений і подібний до ангелів.
Савеліан — що вчили, що немає іпостасної різниці між Отцем і Сином і Святим Духом, що вони становлять одну Особу.
Маркеліан — послідовників єпископа Анкірського Маркелла (половина IV століття), що заперечував вічну іпостась Сина й учив, що з настанням кінця миру буде й кінець царства Христова й навіть самого його буття.
Фотініан — послідовників Фотіна, єпископа Сремського, учня Маркелла, що вважали Ісус Христа простою людиною, в якій з особливою повнотою жило Божество, але він не вічний.
Аполлінаріан — послідовників Аполлінарія, єпископа Лаодикійського, що приписував Ісусові Христу людське тіло й людську душу, але не людський дух, замість якого він визнавав у ньому «Логос». Він зливав у ньому божественне й людське, проте заперечував людську волю і, таким чином, по суті, заперечував у Христі Боголюдину.

І прийняв низку управлінський рішень, щодо структури церкви чи порядок у ній:
Про автокефальне керування помісними Церквами. Собор увів заборону єпископам одних помісних церков втручатися в справи інших церков.
Про статус єпископа Константинопольського. Собор проголосив Константинопольського патріарха другим за честю після Римського. Цей канон був визнаний Римом лише у XIII столітті.
Про Максима Кинікійського. Було визнано недійсним посвячення на Константинопольського єпископа Максима. Натомість єпископом обрано Григорія Богослова
Про Нікео-Цареградський Символ віри. Було доповнено Нікейський символ віри.
Про скарги приватного й церковного характеру. Обмежував можливість для звинувачень єпископів у неправомірних справах.
Про форму церковного суду й прийняття єретиків у церковне спілкування. Собор ухвалив форму церковного суду й прийняття єретиків у церковне спілкування після каяття, одних через хрещення, інших через миропомазання, залежно від ваги омани

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення andrivovk » 25 вересня 2015, 17:32

Wolodymyr писав:Він не є творінням Отця, як всесвіт чи людина, а є його породженням, самою його плоттю і існував ще до створення світу.

Хіба? Чи ви в переносному значенні?
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Wolodymyr
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 295
З нами з: 20 серпня 2015, 20:30

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Wolodymyr » 25 вересня 2015, 18:34

в значенні "світло від світла", так як син є "плоть від плоті" батька.

Wolodymyr
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 295
З нами з: 20 серпня 2015, 20:30

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Wolodymyr » 09 жовтня 2015, 16:53

Попробуємо далі?
Ефе́ський собо́р — Вселенський собор християнської церкви, що відбувся у місті Ефес (Мала Азія) у 431 році. Скликаний за ініціативою імператора Феодосія II, щоб покласти край дискусіям[1]. На Соборі були присутні 200 єпископів[2]. Собор, засудивши вчення Несторія (несторіанство) як єресь, ухвалив визнавати в Ісусі Христі з часу його втілення (Різдва) єдність двох природ: божественної і людської, а отже, сповідувати Ісуса Христа як істинного Бога та істинну Людину. Собор проголосив визнання Пресвятої Діви Марії Богородицею. Було також остаточно затверджено текст Нікео-Константинопольського Символу віри і категорично заборонено вносити до нього будь-які зміни і доповнення. Патріарха Несторія відправили в заслання.
Передумови Собору

Приводом для скликання Собору був конфлікт між Константинопольським Патріархом Несторієм, який проповідував роздільне існування божественного та людського у Христі і називав Марію «Христородицею», та Александрійським архієпископом Кирилом, який проповідував з'єднання цих двох початків в Ісусі Христі і називав Марію «Богородицею»[3]. Несторія підтримував Антіохійські патріархи, тоді як Кирила — представники Папи Римського.

Навіть перебуваючи під вартою, Кирил Александрійський виявився більш вправним дипломатом. І на поміч собі він закликав старця Далматія — святого і шанованого всіма ігумена, що 48 років не виходив зі своєї обителі. Далматій на чолі розлюченої юрби прийшов до палацу імператора і став просити, щоб відпустили Кирила і Мемнона, а Несторія залишили в ув'язненні. Такі прояви громадського непорядку занепокоїли Феодосія і він змушений був затвердити рішення ІІІ Вселенського собору, який провів Кирил, і визнав переконання Несторія єретичними[4]. Кирила було повернуто на Александрійську кафедру, а Несторія вигнано у віддалену єгипетську оазу, де незабаром помер, його твори спалено, його послідовників піддано анафемі та гонінням після наступного, Халкедонського собору 451 року.

Кирило Александрійський був канонізований. Окрім засудження несторіанства, якому було присвячено 6 правил, Собор також заборонив сповідувати інші символи віри окрім Нікейського (7-е правило) та затвердив авто­кефалію Кіпрської церкви, що оспорювалась Антіохійською церквою. 7-е правило пізніше використовувалося православними полемістами проти латинської вставки «filioque», хоча у правилі йшлося про самовільну зміну окремими кліриками символу віри, а не про внесення змін наступними Вселенськими соборами.

Хоч насправді це не поклало край самим христологічним суперечкам. Послідовники Несторія у VI-VIII століттях створили кілька осередків християнської культури у Персії і Середньому Сході. Несторіанське вчення про Ісуса-Людину у великій мірі ріднило несторіанців із мусульманами, які вшановують Ісуса, як одного з найбільших пророків. У ХІІІ столітті за часів Арабського халіфату несторіанська церква налічувала 25 митрополій і близько 150 єпископій. Одне з монгольських племен цілком прийняло несторіанство. Зрештою, й самі послідовники Несторія досі існують. Численні несторіанські громади є сьогодні в Каліфорнії, у США, Ірані та Туреччині.

З іншого боку, у борні ортодоксів із несторіанством виникла інша єресь — євтихіанство чи монофізитство, від давньогрецької μόνος — «один, єдиний» та φύσις — «природа, єство», яке відстоювало лише Божественне походження Ісуса Христа. Основоположником монофізитства вважається радикальний прибічник Кирила Александрійського архімандрит Євтихій — ігумен одного з константинопольських монастирів. У 451 році на ІV Вселенському Соборі у містечку Халкідон під Константинополем (тепер район Стамбула) монофізитство визнане єрессю. Втім, ієрархи кількох церков не пристали до такого рішення IV Собору. І донині існує непорозуміння поміж помісними Церквами. Приміром, Коптську, Ефіопську, Вірменську Церкви деякі православні патріархії і католики й досі вважають монофізитськими.

Wolodymyr
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 295
З нами з: 20 серпня 2015, 20:30

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Wolodymyr » 09 жовтня 2015, 16:54

Халкідо́нський собо́р — четвертий Вселенський собор, скликаний за проханням римського імператора Маркіана та за згоди папи Лева I в Халкідоні (сучасний Кадикой, район Стамбула) у 451 році, з приводу єресі Євтихія — монофізитства. Євтихій навчав, що у Христі лише одна природа — божественна, а не подвійна (божественна та людська) і таким чином на хресті страждав не богочоловік, а сам Бог.

Засідання Халкідонского собору відбувалися в храмі великомучениці Євфимії, яка постраждала близько 304 року. На ньому було присутні 630 отців церкви. Собор було відкрито 8 жовтня 451 року і закрито 1 листопада; проведено 17 пленарних засідань. Стосовно вчення Євтихія собор прийняв компромісне рішення : «Христос — Бог, але він і людина, перебуває в двох єствах, незмінно і нероздільно». Монофізити не визнали цього рішення. За ними пішли коптська (єгипетська), ефіопська та вірменська григоріанська церкви.

Важливим рішенням Собору був 28 канон, який визнав Константинопольський престол другим після Римського; далі «за честю» йшли Олександрійський, Антіохійський та Єрусалимський. Аж після «великого церковного розколу» 1054 року Константинополь утверджується як перший престол православного світу.

а соборі було прийнято догму про Пресвяту Трійцю та визначено як догмат, що в Ісусі Христі з'єднані дві природи — божественна і людська:

Отже, слідуючи святим Отцям, всі ми вчимо одноголосно: Господь наш Ісус Христос є один і той Самий Син, один і той же досконалий за Божеством і досконалий у людськості, істинний Бог і справжня Людина, один і той же, що складається з словесної (розумної) душі і тіла, єдиносущий Отцю за Божеством і той же єдиносущий нам по людству, подібний нам в усьому, крім гріха; народжений від Отця перед віками за Божеством, але Він же народжений в останні дні заради нас і нашого спасіння від Марії Діви і Богородиці по людству; один і той же Христос, Син, Господь, Єдинородний, у двох природах незмішаний, незмінний, нероздільний, нерозлучний; відмінність Його природ ніколи не зникає від їх з'єднання, але властивості кожної з двох природ з'єднуються в одній особі і одній іпостасі так, що не розтинаються і не поділяються на дві особи, але Він один і той Самий Син Єдинородний, Бог, Слово, Господь, Ісус Христос; такий само, як говорили спочатку про Нього пророки і як Він Сам Ісус Христос навчив нас, і як передав нам Символ Отців.


Таким визначенням віри засуджувалось вчення як монофізитів так і несторіанців.

Wolodymyr
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 295
З нами з: 20 серпня 2015, 20:30

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Wolodymyr » 09 жовтня 2015, 16:57

Дру́гий Константино́польський собо́р — вселенський собор християнської церкви, що відбувся в 553 році у місті Константинополі з ініціативи імператора Юстиніана I. На соборі взяли участь 165 єпископів, з них 18 з Заходу.

Головним предметом собору стали суперечки між монофізитами і несторіанами навколо творів учителів сирійської церкви — Феодора Мопсуетського, Феодорита Кирського і Іви Едеського. У цих творах виражалися несторіанські ідеї, вони втішалися популярністю, проте на Халкідонському Соборі про нічого не було сказано. Несторіани посилалися на ці твори в суперечці з монофізитами, а останні знаходили в цьому привід закидати Церкві, що вона сама ухилилася в несторіанство.

Собор засудив всі три твори, також самого Феодора Мопсуетського, що не розкаявся, а щодо двох інших осуд обмежився тільки їх творами, самі ж вони були помилувані, тому що відмовилися від своїх думок. Собор повторно засудив несторіанство як єресь. Крім того на Соборі було скинуто Папу Вігілія, який відмовився засуджувати твори сирійців.

Тре́тій Константино́польський собо́р або Шостий Вселенський собор — вселенський собор християнської церкви, скликаний імператором Костянтином IV у 680–681 роки у Константинополі. На соборі були присутні 100, а пізніше 174 єпископи.

Головним предметом собору стали суперечки навколо вчення монофелітів, які вважали, що Ісус Христос, маючи божественну і людську природу, мав, однак, лише божественну волю і дію. Вчення монофелітів було офіційно закріпленим імператором Іраклієм і схвалив таке рішення патріарх Константинопольський Сергій і тривалий час підтримувався його наступниками попри засудження цього вчення Папою Мартином І на Латеранському соборі 649 року. Сергій відповідав Іраклію, що вчення про одну волю і одніу дію у Христі більш узгоджене з Переданням Церкви, ніж вчення про дві волі і дві дії.

Вчення Максима сповідника було прийнято Папою Мартином І і Римською Церквою на Латеранському соборі, що увійшло в протиріччя з офіційним віросповіданням імперії, за що Максим і Мартин були піддані репресіям, але згодом це вчення було прийнято і грецьким Сходом на Третьому Константинопольському соборі.

Третій Константинопольський собор засудив і відкинув вчення монофелітів як єресь, і ухвалив визнавати в Ісусові Христі два єства: Божественне й людське — і за цими двома єствами — дві волі; проте так, що людська воля в Христі не противна, а покірна Його божественній волі.

Wolodymyr
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 295
З нами з: 20 серпня 2015, 20:30

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Wolodymyr » 09 жовтня 2015, 16:59

Дав всі ці собори докупи. Оскільки вони по факту обговорюває одну і ту саму тему, а саме природу Ісуса Христа.

Так от хто не знав які відмінності з Вірменською церквою чи з Коптами, то можна почитати.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення о.Олег » 10 жовтня 2015, 11:56

Wolodymyr писав:...Так от хто не знав які відмінності з Вірменською церквою чи з Коптами, то можна почитати.

відмінності зараз дещо тонші - монофізити стали міафізитами. Писав про це трішки в контексті молитви за єдність viewtopic.php?f=18&t=1870&p=42475&hilit=%D0%BC%D1%96%D0%B0%D1%84%D1%96%D0%B7%D0%B8%D1%82%D0%B8#p42475 Хоча зараз бачу, що насправді все складніше і зміна Моно на Міа не дуже щось розв`язує - треба розбирати термінологію...
якщо буде потреба - згодом спробую щось написати з цього приводу, якщо ніхто не захоче мене випередити :)
Хорошого дня, ОООО
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Wolodymyr
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 295
З нами з: 20 серпня 2015, 20:30

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Wolodymyr » 13 жовтня 2015, 18:02

Було би цікаво, і навіть дуже якраз в цю тему.

luksander
старець
старець
Повідомлень: 1023
З нами з: 11 грудня 2009, 17:23

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення luksander » 15 жовтня 2015, 06:45

Імператора Костянтина важко назвати християнином на троні, адже охрещений він був вже непередодні смерти... певно, людина добре розуміла, що бути добрим імператором і добрим християнином одночасно неможливо...

Більшість єресей легітимізувалися як «православні» завдяки втручанню політики, адже сусіди Імперії не хотіли мати серед своїх громадян в якості п’ятої колони сповідників державної релігії іншої (часто – ворожої) держави.

Омельян
дописувач
дописувач
Повідомлень: 86
З нами з: 24 березня 2015, 15:25

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Омельян » 15 жовтня 2015, 08:47

luksander писав:Імператора Костянтина важко назвати християнином на троні, адже охрещений він був вже непередодні смерти... певно, людина добре розуміла, що бути добрим імператором і добрим християнином одночасно неможливо...

цікаво, чи існує більш-менш вичерпне вивчення питання, наскільки Імператора Костянтина можна вважати християнином після хрещення?
Слава Ісусу Христу.
"Молитва є зустріччю з Богом. Милостиня - зустріччю з ближнім. Піст - це зустріч з самим собою".

Блаженнійший Любомир Гузар

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення о.Олег » 15 жовтня 2015, 08:53

Омельян писав:
luksander писав:Імператора Костянтина важко назвати християнином на троні, адже охрещений він був вже непередодні смерти... певно, людина добре розуміла, що бути добрим імператором і добрим християнином одночасно неможливо...

цікаво, чи існує більш-менш вичерпне вивчення питання, наскільки Імператора Костянтина можна вважати християнином після хрещення?
Слава Ісусу Христу.

трішки, окрім цієї теми, про хрещення Св. Костянтина аріанином заторкнули з Олександром viewtopic.php?f=3&t=1702&start=30#p45526
ОООО
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Омельян
дописувач
дописувач
Повідомлень: 86
З нами з: 24 березня 2015, 15:25

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Омельян » 15 жовтня 2015, 12:30

о.Олег писав:
Wolodymyr писав:...Так от хто не знав які відмінності з Вірменською церквою чи з Коптами, то можна почитати.

відмінності зараз дещо тонші - монофізити стали міафізитами.

політкоректно :D напевно і варта сьогодні вживати самоназву "міафізити" (вона виводиться від вислову св.Кирила Олександрійського μία ϕύσις τοῦ θεοῦ λόγου σεσαρκωμένη - "едина природа Бога Слова воплочена"), однак ця самоназва в протиставлені до називання "монофізитами" існує принаймі з 7-го століття - міафізити називають монофізитами лише євтихіан (від імені Євтихія (злам 4-5 стст.), ігумена одного з Царгородських монастирів, що вчив про одну (лише Божу, без людської) природу в Ісусі Христі, засуджений через це вчення і тими, хто визнає Халкедонське формулювання про перебування Божої і людської природи в Ісусі Христі "незлитно, нероздільно, нерозлучно, незмінно", і дохалкедонськими церквами - міафізитами), а дифізити/халкедоніти (ми з вами) через всю історію проблеми називають міафізитство різновидом монофізитства (помірковане монофізитство)
Слава Ісусу Христу.
"Молитва є зустріччю з Богом. Милостиня - зустріччю з ближнім. Піст - це зустріч з самим собою".

Блаженнійший Любомир Гузар

luksander
старець
старець
Повідомлень: 1023
З нами з: 11 грудня 2009, 17:23

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення luksander » 16 жовтня 2015, 14:14

Омельян писав:
luksander писав:Імператора Костянтина важко назвати християнином на троні, адже охрещений він був вже непередодні смерти... певно, людина добре розуміла, що бути добрим імператором і добрим християнином одночасно неможливо...

цікаво, чи існує більш-менш вичерпне вивчення питання, наскільки Імператора Костянтина можна вважати християнином після хрещення?
Слава Ісусу Христу.

Мій сумнів в правильності назви «християнин на троні» викликаний тим, що «християнами», напевно, називали людей вже після акту хрещення?
І своєю реплікою я хотів поділитися підозрою, що в ті часи до прийняття звання «християнина» люди ставилися дуже відповідально.
:pardon:

Wolodymyr
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 295
З нами з: 20 серпня 2015, 20:30

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Wolodymyr » 16 жовтня 2015, 15:42

А що в момент хрещення він вже не був на троні?

luksander
старець
старець
Повідомлень: 1023
З нами з: 11 грудня 2009, 17:23

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення luksander » 16 жовтня 2015, 21:28

Wolodymyr писав:А що в момент хрещення він вже не був на троні?

От Непобедимого солнца к Иисусу Христу

По поводу обращения Константина высказывались разные точки зрения. Вскоре после событий, описанных в этой главе, появились христианские авторы - с одним из которых мы встретимся в следующей главе, - пытавшиеся доказать, что обращение императора было целью, к которой шла история церкви и империи. Другие же утверждали, что Константин был просто ловким политиком, использовавшим "обращение" для своей собственной политической выгоды.

Обе эти точки зрения - явное преувеличение. Достаточно прочитать документы тех лет, чтобы убедиться, что обращение Константина весьма отличалось от обращения других христиан. В то время обращенные проходили через долгое обучение и наставничество, чтобы понять смысл новой веры и жить по ней, и только затем крестились. Их наставником и пастырем был епископ, помогавший им понять роль веры в их повседневной жизни.

В случае с Константином дело обстояло иначе. Даже после битвы у Мильвиева моста и в течение всей последующей жизни он никогда не подчинялся духовному руководству учителя или епископа. Христиане, например Лактанций, наставник его сына Криспа, входили в его окружение. Одно время при нем состоял Осий, епископ Кордовы, выполнявший роль посредника между Константином и другими церковными деятелями. Но Константин сохранял за собой право самому определять свою религиозную политику и даже вмешиваться в дела церкви, так как считал себя "епископом епископов". И после обращения он неоднократно принимал участие в языческих обрядах, в которых христианин участвовать не мог, и епископы не высказывали по этому поводу никакого осуждения.

Объяснялось это не только его властными полномочиями и вспыльчивым характером, но и тем, что, несмотря на проводившуюся им политику поддержки христианства и на его неоднократные исповедания силы Христа, формально он не был христианином, так как крещения не принял. Крестился он только на смертном одре. Поэтому политика в целом и эдикты в поддержку христианства воспринимались церковью как дела человека, дружески настроенного к ней или даже склонного стать христианином, но еще не сделавшего решающего шага. В том же свете рассматривались все религиозные и нравственные "проступки" Константина, то есть как прискорбные дела человека, расположенного стать христианином, но не входящего в число верующих. Такому человеку церковь может давать советы или даже оказывать поддержку, но она не может направлять его. Такое двусмысленное положение дел сохранялось до последнего часа жизни Константина.

С другой стороны, по ряду причин Константина нельзя рассматривать как обычного сторонника политических компромиссов, заявившего о своем благосклонном отношении к христианству, чтобы добиться поддержки христиан. Во-первых, в такой точке зрения заложен анахронизм, ибо Константин оказывается неким предтечей современных политиканов. Но с таким тонким расчетом к религиозным вопросам не подходили и самые неверующие люди. Во-вторых, если Константин был таким беспринципным соглашателем, он начал искать поддержки христиан в неподходящее время. Монограмму "хиро" на свой labarum он поместил в момент, когда готовился к битве за город Рим, центр языческих традиций, где его основными сторонниками были представители старой аристократии, считавшие, что их притесняет Максенций. Более сильными позиции христиан были не на Западе, за который он тогда боролся, а на Востоке, претензии на который Константин предъявит позднее. Наконец, следует отметить, что поддержка христиан имела для Константина сомнительную ценность. Учитывая неприятие церковью военной службы, количество христиан в войсках, особенно на Западе, было относительно небольшим. В гражданском же населении большинство христиан принадлежало к низшим классам, и их экономические возможности были весьма скромными. Кроме того, после почти трех веков напряженной обстановки в империи невозможно было предсказать, как христиане отнесутся к такому необычному явлению, как христианский император.

Быть может, истина заключается в том, что Константин просто искренне верил в силу Христа. Но это не значит, что он понимал эту силу так же, как христиане, умиравшие за нее. Христианский Бог казался ему могущественным существом, которое будет благоволить ему, пока он поддерживает верующих. Поэтому, издавая законы в пользу христианства и строя церкви, Константин добивался расположения не христиан, а их Бога. Именно этот Бог дал ему победу в битве у Мильвиева моста и во многих других сражениях. В определенном смысле Константин понимал христианство так же, как Лициний, испугавшийся сверхъестественной силы, заключенной в labarum его противника. Различие просто в том, что Константин использовал эту силу, встав на сторону христиан. Такое истолкование веры Константина подкрепляется его собственными заявлениями, показывающими его искренним человеком, который весьма смутно понимал смысл христианского послания.

Но это не мешало императору служить и другим богам. Его отец был верным поклонником Непобедимого солнца. Поклонение Непобедимому солнцу, не подразумевая отвержения других богов, было поклонением Высшему Существу, символом которого было солнце. Проводившаяся Константином политика показывает, что в его глазах Непобедимое солнце и христианский Бог не были так уж несовместимы. Возможно, ему казалось, что их можно считать выражениями одного Высшего Божества и что другие боги, хотя и занимающие подчиненное положение, тоже вполне реальны и обладают определенной силой. Поэтому при случае он обращался за советом к оракулу Аполлона, принял титул первосвященника, который традиционно был прерогативой императоров, и участвовал в разного рода языческих обрядах, не отдавая себе отчета, что тем самым он изменяет Богу, Который дал ему победу и власть.

Кроме того, Константин был проницательным политиком. Он обладал такой властью, что мог благоволить христианам, строить церкви и даже перевозить в Константинополь статуи языческих богов для украшения города своей мечты. Но если бы он попытался запретить поклонение языческим богам, то очень скоро столкнулся бы с непреодолимым сопротивлением. Языческие боги отнюдь не были забыты. Христианство еще только начинало укореняться среди старой аристократии и сельского населения. В армии многие поклонялись Митре и другим богам. В афинской Академии и в александрийском Музее, двух крупнейших учебных центрах того времени, учили языческой мудрости. Императорский указ не мог отменить всего этого, во всяком случае - пока не мог Да и у самого императора, не видевшего, чем так уж несовместимы Непобедимое солнце и Воплощенный Сын, не было желания такой указ издавать.

В таких условиях религиозная политика Константина представляла собой медленный, но необратимый процесс. Вполне вероятно, что этот процесс отражал как требования политической реальности, так и внутреннюю эволюцию самого Константина, постепенно отходившего от старой религии и все полнее постигавшего новую. Сначала он просто положил конец гонениям и приказал вернуть конфискованную у христиан собственность. Затем начал проявлять новые признаки благоволения христианам, такие, например, как передача в дар церкви Латеранского дворца в Риме, принадлежавшего его жене, или предоставление службы почтовой связи империи в распоряжение епископов, отправлявшихся в 314 году на Арльский синод. В то же время он стремился оставаться в ладу и с последователями старых религий, особенно - в римском сенате. Официальная религия империи была языческой, и, будучи главой этой империи, Константин принял титул первосвященника и исполнял функции, соответствующие этому титулу. На монетах, чеканившихся вплоть до 320 года, изображались имена и символы языческих богов наряду с монограммой Христа, которую Константин впервые использовал в битве у Мильвиева моста.
Хусто Л. Гонсалес
История христианства

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення о.Олег » 17 жовтня 2015, 08:37

Омельян писав:
luksander писав:Імператора Костянтина важко назвати християнином на троні, адже охрещений він був вже непередодні смерти... певно, людина добре розуміла, що бути добрим імператором і добрим християнином одночасно неможливо...

цікаво, чи існує більш-менш вичерпне вивчення питання, наскільки Імператора Костянтина можна вважати християнином після хрещення?
Слава Ісусу Христу.

в чуже серце заглянути важко, а ще важче щось там розібрати :) Житій і історичних описів того, що відбулось з Костянтином Великим стільки, скільки авторів. І одної думки про те, що собою становило навернення Костянтина, у них немає: говорять і про "хрещеня вірою" відколи мав явління (хоч хрестився аж перед смертю), і про те, що прийняте від аріанина (навіть - при збереженій формулі, адже хрестив єпископ-аріанин, а значить "обов`язково" вкладав у слова своє розуміння Бога) хрещеня не дійсне через те, що для аріан Ісус Христос - сотворене в часі (досконале творіння, від якого і ісходить Святий Дух).
Розумію, що всеохопно описати проблематику, в якій так багато всього говорено-переговорено, для мене неможливо, тому лише напишу моє особисте ставлення до цієї проблеми.
Найперше: виходжу з визнання східною Церквою Костянтина - святим рівноапостольним. Тобто, і хрещений, і хреститель
А вже тоді розбираюся і в історії хрещень аріанами (наприклад, аріанин +Ульфілла хрестив готів, вандалів, лангобардів, бургундів), до яких Церква ставилася не загально (заперечуючи дійсність всіх хрещень), а особисто, розбираючись у нюансах віри залежних від аріанства людей, і в самому хрещені Костянтина (там був не один єпископ), яке він прийняв саме як василевс (описане в Хроніках Єроніма Стридонтського)
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Wolodymyr
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 295
З нами з: 20 серпня 2015, 20:30

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Wolodymyr » 26 жовтня 2015, 17:00

З міафізитами закінчили? будем пробувати до православя братись?

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення о.Олег » 03 листопада 2015, 10:26

Wolodymyr писав:З міафізитами закінчили? будем пробувати до православя братись?

ще трошки ні - з міафізитами. Але перед православієм чи не варта б про несторіан??
ОООО
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Wolodymyr
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 295
З нами з: 20 серпня 2015, 20:30

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Wolodymyr » 03 листопада 2015, 16:09

Я щось думав, що ми їх перед міафізитами зачепили.
Вікі в принципі про них непогану довідку дає. Певно процитую
Несторіанство — християнська конфесія та одноіменне христологічне вчення, засуджене як єресь на Ефеському соборі у 431 році. Традиційно приписується Несторію, архієпископу Константинополя (428–431). Несторій наголошував на зв'язку людської особистості Ісуса з Божественною природою: Божество не народилося від Марії, воно пройшло через Ісуса. Тому Марія визнавалася Несторієм не Богородицею (грец. Θεοτόκος), а Христородицею (грец. Χριστοτόκος} або людинородицею (грец. ανθρωποτόκος).

Анафему несторіанам було проголошена на Халкідонському соборі у 451 році. Несторіанство в домонгольську епоху поширилось серед східних (азійських) християн — кереїтів, найманів, уйгурів, а в VII ст. поширилося в Китаї.
Сирійські мови та несторіанство на Близькому сході та в Азії в 800 - 1200 рр.

В наш час несторіанство поширене перважно серед ассирійців, що проживають переважно в Ірані, Іраку, Сирії — Ассирійська Церква Сходу.

Так що сучасні свідки Егови не перші були в цьому питанні.

Wolodymyr
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 295
З нами з: 20 серпня 2015, 20:30

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Wolodymyr » 03 листопада 2015, 16:14

Доречі в цієї церкви існує відповідник нашої греко-католицької церкви - Халдейська Католицька Церква, яка перебуває в Юнії з Римом. Впринципі останні десятиріччя йде діалог про юнію з Римом всіх східних християнських церков.

І ще одне, ці дві церкви єдині, які ведуть богослуження арамейською мовою, тобто по факту тією мовою якою проповідував Христос.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення о.Олег » 03 листопада 2015, 16:31

Wolodymyr писав:Так що сучасні свідки Егови не перші були в цьому питанні.

??
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4653
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення ShMariam » 03 листопада 2015, 18:32

о.Олег писав:
Wolodymyr писав:Так що сучасні свідки Егови не перші були в цьому питанні.

??

То швидше про єресь Арія.
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281

Wolodymyr
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 295
З нами з: 20 серпня 2015, 20:30

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення Wolodymyr » 03 листопада 2015, 21:19

Ну я більше спирався в тому коментарі на те як вони спримають Богородицю. а не на те як вони трактують природу Христа.

luksander
старець
старець
Повідомлень: 1023
З нами з: 11 грудня 2009, 17:23

Re: Історія церкви - шліфування віри.

Повідомлення luksander » 05 листопада 2015, 12:47

В контексті розмови про вираз Кирила Олександрійського, який став базою для міафізитства, то тільки авторитет автора, можливо, унеможливив зарахування його до єресєархів. Про богословську неоднозначність фрази свідчить не тільки виникнення на її основі відхилень в православній вірі (тут часто додавалися ще й неунормована христологічна мова, ускладнена перекладом на просто інші мови народів інших культур), а й необхідність протягом довгого часу в наданні православними богословами постійних пояснень, що ж мав на думці Кирил Олександрійський.
От папі Гонорію так не пощастило. Як призначили його в єресєархи, то вже з того постамента ніхто його не може зіпхнути. :)


Повернутись до “Інші Церкви та Спільноти”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 7 гостей