Модератори: Just_me, Artur, ihor
igormaks писав: Але мова не про думки , а про те що все ж таки хоче сказати нам Бог через мусульман біля Гробу Господнього , через мусульманство як таке ?
пілігрим писав:igormaks писав: Але мова не про думки , а про те що все ж таки хоче сказати нам Бог через мусульман біля Гробу Господнього , через мусульманство як таке ?
А ви впевнеі , що Він конче хоче щось сказати нам? Історія в очах Бога може мати й інші цілі , а не тільки символізм.
о.Олег писав:vitalko писав:А маєте десь лінк на Коран в російськомовному вигляді?
а українською не підійде?
тут прошу лінки не подавати.
Надіслав в ПП
але в Піст пропоную не читати
Неравный брак по-азиатски
В отсталых странах Азии и сегодня 40-70% девушек выходят замуж до 18 лет, до 12 лет – 5-20% (максимум – в Йемене и Афганистане). Обычно брак с ними представляет торговую сделку: девочка покупается мужем, старше её в 3-5 раз, и она не имеет права на расторжение «контракта». За ослушание – ужасные увечья и даже смерть девочки.
Блог Толкователя продолжает рассказывать о различных видах «азиатской духовности», которая в последнее время противопоставляется «загнивающему Западу». Детские свадьбы в Индии, выдача девочек в возрасте 5-12 лет замуж за 40-70-летних мужчин, страшные наказания ослушавшимся своего мужа детей – всё это те духовные скрепы, которыми пронизаны отсталые общества в Азии. Есть и новации: «традиция», «деды так делали» и т.д. подкрепляются и евгеническими «исследованиями» – «южные девочки рано созревают», «рожать в 14 лет полезно для организма» и т.п.
Правда, адепты первобытного нью-эйджа ничего не говорят о субъектности ребёнка. Будь это американец, русский, немец, араб или пуштун, он до определённого возраста (как правило, 14-18 лет) считается полностью или частично недееспособным. Нарушение половой неприкосновенности несовершеннолетнего называется педофилией, и на «бездуховном Западе» строго наказывается. Это одно из главных правил для человечества, называемого цивилизованным. А лица, претендующие на половое обладание ребёнком, признаются по 10-му пересмотру международной классификации болезней психически больными.
В защиту своей правоты традиционалисты призывают религию и приводят хадис (высказывание пророка Мухаммеда), который гласит: счастлив тот отец, который выдал свою дочь замуж до того, как у неё появилась первая менструация. Они настаивают, что мужья, взявшие в жены маленьких девочек, должны заботиться о них, как о собственных детях, до достижения половой зрелости. Якобы это единственная возможность бедным семьям спасти своих девочек от нищеты или распространенной здесь практики похищения невест (похищенную девочку уже не продашь).
По законам большинства западных стран десятки миллионов мужчин в Африке и Азии за педофилию сели бы надолго в тюрьму. Но у себя на родине им даётся полное право на эту перверсию.
Запад предпочитает не обращать внимание на то, что в странах Юга, в первую очередь его союзниках (Саудовская Аравия или Пакистан) миллионы их граждан зверски нарушают права человека. Сообщения о браках с детьми обычно идут фоном к какой-нибудь «забавной новости».
Вот в Саудовской Аравии 90-летний муж подал иск в суд на родителей своей 15-летней жены, которая не пустила его в спальню в первую брачную ночь, а затем просто сбежала. Новобрачный указал в иске, что заплатил родителям девочки калым 17,5 тыс. долларов. В своём заявлении он потребовал вернуть ему деньги или жену.
Или ещё новость, позабавившая западный мир и описанная журналом Time. Девочка из Йемена по имени Нужуд, которой всего 10 лет, успела побывать замужем и развестись, удивлялась корреспондентка журнала Time. Она стала самой молодой разведённой женой в мире. Историей Нужуд заинтересовалась мировая пресса. Нью-йоркский журнал Glamour удостоил её титула «Женщина года», а затем она приехала в Париж для презентации своей автобиографии, написанной с ее слов журналистской Дельфиной Мину.
Вслед за 10-летней Нуджуд, вдохновленная её примером, на развод подала её соотечественница — 9-летняя Арва Абду. Вскоре в соседней Саудовской Аравии развода добилась ещё одна девочка — 8-летняя супруга взрослого мужчины. Вслед за ними в суд стали подавать 11-, 12-летние жены.
Но не всем так везёт, как йеменской Нужуд. В отсталом мире замужних девочек проигрывают, зверски избивают и убивают за малейшую провинность. Часто они сами, не выдержав истязаний, решаются покончить жизнь самоубийством, обычно выбирая для этого такой способ, как самосожжение. Западные СМИ в последние годы обошли множество фото девушек из Афганистана, решившихся сжечь себя, но чудом выживших. Эти снимки появились благодаря американским оккупантам, наводящим хоть какой-то порядок в этой стране, в т.ч. пресекая совсем уж вопиющие случаи нарушения прав человека.
andrivovk писав:Неравный брак по-азиатски
Эти снимки появились благодаря американским оккупантам, наводящим хоть какой-то порядок в этой стране, в т.ч. пресекая совсем уж вопиющие случаи нарушения прав человека.
Далі тут http://bigpicture.ru/?p=381248
( це сарказм .)
пілігрим писав:о.Олег писав:думаю - дискутанти вживають поняття "дуалізму" в різних значеннях
перепрошую за ремарку
передчуваю - цікаво буде читати дискусію, якщо така матиме місце
З повагою. о.олег
я , звисайно ж , в теологічному
, є такий твір в паутині: Ирвин Р. Ислам и крестовые походы 1096-1699
http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Hi ... /index.php
Ісламський клірик видав фетву, що дозволяє сирійським бойовикам ґвалтувати жінок
http://dt.ua/WORLD/islamskiy-klirik-vid ... 9876_.html
Іслам. Чи в того самого Бога ми віруємо?
Питання про те, в якого Бога хто вірує, виривається щоразу на звістку про ісламських терористів, які вбивають із вигуком «Бог великий». Слова про те, що християн, юдеїв і мусульман єднає віра в одного Бога, радше заплутують справу, ніж пояснюють.
Замах на «Шарлі» підніс на вістря тему стосунків поміж мусульманами й Заходом. Політкоректність забороняє ставити питання про релігійну мотивацію ісламських терористів. Лунають поспішні запевнення, що іслам це релігія миру, а джихадисти це злочинці, які не мають нічого спільного з релігією Магомета. Тому злість проти насмішок паризького брудного листка «звичайні» мусульмани скерували проти християн, яких це видання висміює так само часто, якщо не частіше.
Достатньо розгорнути Коран, щоби знайти відповідь, а принаймні значну частину відповідей. Несприйняття (найм’якше кажучи) щодо юдеїв і християн становить частину послання святої книги мусульман. Іслам у своїй релігійній суті — це протест проти Христа, протест проти образу Бога, принесеного Євангелієм. Бог, якого проголошує християнство, і Бог, якого проголошує іслам, — це два різні бачення. Я не стверджую, що відмінність обов’язково має провадити до взаємної ворожості. Але казати, що насильство з боку мусульман щодо християн не має нічого спільного з їхньою вірою, — це фальсифікувати дійсність. Чесний релігійний діалог, якщо має провадити до миру, повинен бути зведений на правді. Інакше він стає карикатурою діалогу, і замість полегшувати конфлікти може їх розпалювати. Вихідне положення, що всі релігії однакого шляхетні, мудрі, справедливі й однаковою мірою допомагають людині розвиватися, це абсурд. Ні, різні релігійні шляхи не можуть провадити до однієї мети. Так буває; але набагато частіше різні дороги провадять до різних цілей, інколи діаметрально протилежних. Ідеї мають свої наслідки. Релігійні переконання — також. Додаймо — атеїстичні так само (згадаймо фашизм і комунізм).
Походження ісламу
На тему ісламу, і зокрема його ставлення до християн, поширено чимало неналежних думок. Говориться, що юдаїзм, християнство й іслам це три монотеїстичні релігії, які виростають з одного об’явлення. Інколи їх називають релігіями книги, ставлячи на одному рівні книги Старого й Нового Завітів і Коран. Інша поширена версія — це наголошування, що всі три релігії вбачають в Авраамі образ віри в Бога, і звідси визначення «авраамічні релігії». Часто підкреслюється, що в Корані є згадки про Ісуса і Марію, що мало би свідчити про повагу мусульман до людей, таких важливих для християн. Усі ці ствердження — напівправда. Це спрощення, які радше заплутують образ взаємних стосунків, аніж будь-що проясняють.
Іслам бере початок від Магомета. Народжений близько 570 року в Мецці, він був пастухом і провадив каравани. Пізніше став воїном. Магомет виховався серед арабських племен, які сповідували багатобожжя, але під час торгових подорожей зустрівся з юдеями і християнами. То вони надихнули його зацікавитися монотеїзмом, тобто вірою в одного Бога. Від 610 року починаючи, протягом 20 років Магомет мав якісь видіння, що їх переказував ангел, який назвався Гавриїлом (Джібріл). Це все було записане в Коран. Магомет називав себе посланцем Бога, Його пророком і наступником біблійних пророків. Переслідуваний, утік із Мекки до Медіни 622 року. Ця подія (хіджра) визнається початком мусульманської ери.
По смерті Магомета (632) його наступники, халіфи, ширили нову релігію шляхом воєнних завоювань і приєднання все нових земель до мусульманської імперії. Християни і юдеї, які відмовлялися перейти на іслам, ставали «людьми другої категорії», їх примушували сплачувати підвищений податок (харадж). Від початку іслам розвивався як релігія, з’єднана в одне ціле з державою, керованою відповідно до ісламського права (шаріату), яке охоплює цілісність індивідуального і суспільного життя. Мусульмани не визнають історико-критичного методу в дослідженнях своєї святої книги, попри те, що такі спроби з’являлися. Не є таємницею, що Осман, третій з черги халіф, вирішив привести до єдиного зразка різні версії Корану і визнав вибрану редакцію тексту остаточною, інші ж наказав спалити.
Світ ісламу видається монолітом, насправді ж мусульмани були і залишаються порізненими. Два головні угруповання — сунніти (близько 90% мусульман) і шиїти, які часто воюють між собою.
Бог це не отець
Повернімося до чільного питання. Це правда, що як іслам, так і християнство (і юдаїзм) закликають віддавати честь одному Богові. Питання лише в тому, якому саме Богові? Вочевидь існує тільки один Бог. Відмінності стосуються того, як Його представляють ці релігії.
Образ Бога значною мірою визначає характер релігії. А тут проступають принципові відмінності. У Старому Завіті Бог укладає союз із Ноєм, Авраамом, Мойсеєм. Ізраїльтяни відкривають Його як всемогутнього Творця, але разом із тим як Когось близького, до кого можна звертатися безпосередньо, хто визволяє з неволі, опікується, піклується про свій народ. Промовиста сцена — Авраам, який ледь не посварився з Богом за необхідну кількість праведників у Содомі й Гоморрі. Цей вид близькості й безпосередньості просто неможливий в ісламі. Коран показує Бога, який хоч і названий милосердним та милостивим, однак залишається кимось далеким, віддаленим, відділеним від людей. Такому богу людина повинна підкорятися не замислюючись. Слово «іслам» означає послух (Богові), а «муслім», тобто мусульманин, — того, хто слухняний. Ален Безансон, французький історик, зазначає, що «хоча мусульмани прославляють Бога, називаючи 99 імен, та бракує в цьому списку головного для юдейської, а тим більше для християнської концепції Бога: імені “Отець”, тобто імені Особи, здатної встановлювати стосунки взаємної любові з людьми. Бог Корану прагне підпорядкування. Назвати Його “батьком” було би блюзнірством».
Центр Євангелія — Ісус Христос, у якому ми визнаємо істинну людину й істинного Бога. Він, як ми віримо, показав істинне обличчя Єдиного Бога, але в Трьох Особах. Це Бог, який є любов’ю Отця, Сина і Святого Духа, і Бог, який любить людей. Саме з такого образу Бога випливає образ Церкви — спільноти, яка становить собою єдність попри відмінності. Бог, об’явлений у Христі, це Бог-з-нами (Еммануїл). Як влучно сказав Ганс Урс фон Бальтазар, оце «з» становить частину Його власного буття й життя. Тому Отець є з Сином і зі Святим Духом. В ісламі це «з» просто не вкладається в розуміння. Там підкреслюється абсолютна єдність Бога. Тому в ісламському суспільстві так важко з будь-яким плюралізмом, із визнанням відмінностей, які не порушують єдності.
Іслам як протест стосовно Ісуса
Йоан Павло ІІ захоплювався мусульманами за їхню відданість молитві, закликав до діалогу та взаємоповаги, але водночас вважав, що як іслам, так і юдаїзм, сформований після Христа, були формами протесту проти цієї близькості Бога, яку приніс Христос. «І ті, й другі не можуть прийняти настільки людяного Бога. Протестують: “Це не гідне Бога”. Він повинен залишатися абсолютно трансцендентним, повинен залишатися чистою Величчю — в принципі, Величчю, сповненою милосердя, але не аж настільки, щоби самому платити за своє творіння, за його гріх» («Переступити поріг надії»). У тій само книжці Йоан Павло ІІ зазначає: «Для кожного, хто знає Старий і Новий Завіт, а потім читає Коран, стає зрозуміло, що в ньому відбувся якийсь процес редукції Божого Об’явлення. Не можна не помітити відходу від того, що Бог сам про себе сказав, спершу в Старому Завіті через Пророків, а зрештою в Новому Завіті через свого Сина. Усе це багатство самооб’явлення Бога, яке становить спадщину Старого і Нового Завіту, якимось чином в ісламі виявилося відсунутим убік. Бог Корану обдарований найпрекраснішими іменами, які лиш знає людська мова, але в кінцевому підсумку це Бог поза-світовий, який залишається тільки Величчю й ніколи не стає Емманулом, Богом-з-нами. Іслам то не релігія відкуплення.
Немає в ньому місця для хреста і воскресіння; хоча Христос згаданий, але виключно як пророк, який готує до приходу останнього пророка — Магомета. Згадується Марія, Його дівоча Матір. Але тільки і всього. Немає драми Відкуплення. Тому не лише теологія, але й антропологія ісламу так сильно відрізняється від християнської антропології».
Це правда, що в Корані згадано постаті зі Старого і Нового Завіту. Але всі біблійні герої там представлені як пророки ісламу. Ніби приспів, повторюється докір на адресу юдеїв і християн, що вони спотворили Боже послання. Допіру Магомет здійснив «належну інтерпретацію», іслам заступає собою «фальшивки», якими є релігія юдейська і християнська. Авраам, званий у Корані Ібрагімом, це перший істинний сповідник Бога, тобто муслім. Ісус, або ж Іса, визнаний за пророка, здійснює чуда і передрікає прихід Магомета. Ісус Корану не є Ісусом Євангелія. Християни, стверджує Коран, сфальшували Його образ, навчаючи про Пресвяту Трійцю. Ісус не помер на хресті й не воскрес, Він не Син Божий, Він звичайна смертна людина. Загалом беручи, це пророк Аллаха. Людьми книги у Корані названі християни і юдеї. Йдеться про Тору і Євангеліє. Коран постійно повторює, що остаточне об’явлення, дане Магомету, виправляє помилки юдеїв і християн. Коран велить ставитися до них лагідніше, ніж до інших «невірних», але повторює, що їх спіткає кара за невірність. Сура 5, 51 каже прямо: «Нехай у вас не будуть друзями юдеї та християни».
Християнство не визначає себе як «релігію книги». Як нагадав Бенедикт XVI у повчанні «Verbum Domini», християнство — це релігія слова Божого, а не книги. Це не тільки мовний нюанс. Іслам вірить, що Коран це книга, переказана Магометові безпосередньо від Бога. Християни трактують Біблію як діло Боже, але визнають також авторство людей, які залишили в ній слід своїх особистостей. Ніхто не каже так, що Біблія просто впала з неба. Вона поставала протягом багатьох століть. Це процес, який охоплює три етапи: біблійні події (слово Боже, яке діє в історії), усний переказ і фазу писання.
Що єднає секуляризм з ісламом?
Гучна критика папи Бенедикта XVI після його лекції в Реґенсбурзі заглушила те, що він сказав. Він же звернув увагу, серед іншого, на факт, що ісламська концепція Бога в абсолютний спосіб підкреслює Його волю (волюнтаризм). Бог ісламу не зв’язаний категорією людської розумності. Він настільки поза світом і понад людиною, що про все вирішує власною волею, нічим не обмежений. Християнська віра вважає інакше, а саме — що Бог діє згідно з розумом. Людська розумність становить відображення розумності Бога (людина це «образ Бога»). Філософська думка давніх греків і біблійна думка зустрічаються в цій точці: Бог це Логос (слово, сенс, розумність), помітний у самій природі сотворених речей.
Іслам таке мислення відкидає принципово. Винятком були так звані мутазиліти, які від VIII по Х століття пробували раціонально інтерпретувати Коран, але були засуджені. Якщо Бог це чиста воля, то людина може їй тільки підкоритися. Немає місця на дискусії, аргументацію, суперечки зі Всевишнім. Можна тільки виконувати Його волю, навіть коли це видається нераціональним. І це не якісь неважливі богословські спекуляції. То саме тут лежать найглибші джерела готовності ісламу застосовувати насильство, це корені войовничого джихадизму. Вираженням Божої волі може бути визнане, наприклад, веління імамів убивати невірних в ім’я священної війни.
Набагато гостріша критика стосувалася західного секуляризму. Бенедикт XVI звернув увагу, що Захід позначений сьогодні крайнім волюнтаризмом, тобто він відкидає існування розумного порядку речей і визнає, що єдиним абсолютом є воля окремої людини. Войовничий іслам і войовничий секуляризм перетинаються у цій точці. Коли по одній стороні маємо цивілізацію, збудовану на волі Бога, з яким не можна дискутувати, а по другій стороні — цивілізацію, збудовану на (само)волі людини, їхні зіткнення виглядає неминучим. Без розумності (Логосу) діалог (діа-логос) стає неможливим.
Діалог — так, але з ким?
У соборній Декларації про ставлення до нехристиянських релігій підкреслено, що Церква «не відкидає того, що в інших релігіях істинне і святе». Водночас написано, що Церква «проголошує і зобов’язана безперервно проголошувати Христа, який є Дорога, Правда і Життя (Йн 14, 6), у якому люди знаходять повноту релігійного життя і в якому Бог усе з собою примирив». Діалог з іншими релігіями та з невіруючими для християн завжди становить форму свідчення про Христа.
Церква на ІІ Ватиканському Соборі виразно висловилася за релігійну свободу. Іслам не знає поняття релігійної свободи. Навернення мусульманина на християнство оцінюється як зрада і карається смертю. Це випливає з традиції, яка переказує слова Магомета про покарання смертю тих, хто покидає іслам.
Як розмовляти з таким партнером? Можливо, починаючи з нагадування, що в самому Корані такого наказу немає. Натомість є сура, яка каже: «Немає примусу в релігії» (2, 256). Це має бути відправною точкою до діалогу. Інакше нам залишається тільки молитва про мир.
о Томаш Яклевіч, Gość Niedzielny
Джерело: CREDO
бачила її.Wolodymyr писав:Отче, а вам не здається дивним той факт, що видатний християнський теолог сипле цитатами з корану, а з Біблії не дає жодної?
Wolodymyr писав:Мені це швидше нагадує статю для мусульман, чому християни вірять в неправильного Бога і чому їх можна нищити як інших ідолопоклонників.
Wolodymyr писав:Бо для мусульман - християни люди книги, які вірять в Аллаха, але просто ще не дозріли до вчення Мухамеда. Їх за Кораном вбивати не можна.
ShMariam писав:Wolodymyr писав:Бо для мусульман - християни люди книги, які вірять в Аллаха, але просто ще не дозріли до вчення Мухамеда. Їх за Кораном вбивати не можна.
Та ну?
В Корані ті цитати, які написані пізніше, є важливішими, якщо заперечують щось, що написано раніше (щось таке, як дещо з Нового Завіту заперечує дещо зі Старого), а не йдеться про взаємодоповнення цитат (як в нас часто в Біблії).
Так от, на початку говориться дійсно про повагу до людей Книги, а потім пропагується щораз то більша нетерпимість до іновірців, християн та іудеїв в т.ч., аж до джихаду...
Я про той справжній іслам, заснований Мухаммедом, а які і де вже потім в ньому єресі виникали - навіть не цікаво...Wolodymyr писав:Ви оце зараз про яку гілку ісламу говорите?
ShMariam писав:Я про той справжній іслам, заснований Мухаммедом, а які і де вже потім в ньому єресі виникали - навіть не цікаво...Wolodymyr писав:Ви оце зараз про яку гілку ісламу говорите?
Wolodymyr писав:ShMariam писав:Я про той справжній іслам, заснований Мухаммедом, а які і де вже потім в ньому єресі виникали - навіть не цікаво...Wolodymyr писав:Ви оце зараз про яку гілку ісламу говорите?
Ви Карузо в живу слухали чи вам сусід наспівав?
ShMariam писав:http://catholicnews.org.ua/chi-hristiyani-i-musulmani-poklonyayutsya-odnomu-i-tomu-zh-bogu
Гарний аналіз ситуації зі хрисламом
"Коли Емет нарешті зустрічає істинного Бога, Аслана, він соромиться колишнього служіння Таш. Ось його розповідь:
Але я сказав: на жаль, Господи, я не син Твій, але слуга Таш.
Він відповів: “Дитя, все, що ти зробив для Таш, я зарахую як службу мені” І не тому я прийняв твоє служіння, що ми з нею — одне, а тому, що ми — протилежні. Я й вона настільки різні, що якщо служіння мерзотне, воно не може бути мені, а якщо служіння не мерзотне — то воно не може бути їй. Отже, якщо хтось клянеться ім’ям Таш і тримає клятву заради правди, то він клянеться мною, не відаючи про те, і я винагороджу його. Якщо ж хтось робить зле в ім’я моє, нехай каже він: “Аслан”, але насправді він служить Таш. І Таш прийме його служіння. Чи зрозумів ти, дитя?"
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість
