Працівник Служби безпеки України зустрічався з ректором католицького університету у Львові Борисом Гудзяком для попередження порушення закону.

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor
Олюнька писав:Щодо УКУ, приголомшили мене сьогоднішні новини:
Працівник Служби безпеки України зустрічався з ректором католицького університету у Львові Борисом Гудзяком для попередження порушення закону.
o.Mykil писав:Сумнівна політика «нового світового порядку» (ООН) непогано, на мій погляд, виражена з християнської точки зору зокрема в таких виданнях нашої Церкви, з котрими була змога поки що ознайомитись:
1. О. М. М., Кінець світу. Чи, коли і як буде? «Добра книжка», Торонто, 1960.
2. Олексюк Ф., Таємниця щастя. Крик душі або голос у пустелі, «Стрім», Львів, 2000.
3. Маріїн М., На порозі апокаліпсису або християнство – абсолютна релігія розділення добра і зла, Львів, 2003.
З «Кінець світу…». Цитую з виправленням архаїчної мови:
…Статут ООН написали такі «світочі» як нехрист д-р Л. Пасвольски і Алджер Гис, останній – більшовицький шпіон. Чимало статей цього статуту просто відписані з радянської конституції. Ніде немає згадки про залежність людини від Бога. Ніде немає звернення до Бога і Його Сина. Ця недостача згадки про Бога не випадкова… (с. 138).
У «Таємниці щастя…» :
Стаття 41 (тобто статуту ООН!) є ледве прихованою загрозою міжнародного обману. Вона погрожує повним або частковим зірванням економічних, комунікаційних (залізниця, мореплавство, авіація, пошта, телеграф, радіо тощо) і дипломатичних зв'язків тим, хто не захоче повинуватися постановам Ради Безпеки. Немає сумніву, що п. Пірсон мав це на увазі, коли писав у статті «Канада й Об'єднані Нації»: «Дуже сумніваємось, чи існує можливість розв'язати світові проблеми, виключаючи ООН. Насамперед тому, що немає проблем поза ООН». Іншими словами, п. Пірсон признався, що він і подібні до нього зготовили нам жахливу засідку… (с. 346).
Читаючи «На порозі апокаліпсису…»:
«Немає жодного прикладу, де б ООН успішно полагодили непорозуміння. Навпаки, кожен конфлікт вони топлять у морі крові, а потім розв'язують його згідно з лінією партії. Адже ще Ленін говорив: «Велика революція у випадку, коли немає війни назовні, є виключена без домашньої війни, тобто без громадянської війни, більш нищівної від воєн назовні, яка коштує мільйони жертв, викликає стан крайньої непевності, недостачу рівноваги і хаос»…
У світлі того, що сталося від часу заснування ООН, хто може мати сумніви, що існує план і що його здійснюють? Гляньте на те недавнє минуле: Корея, Суез, Індонезія, Кашмір, Середній Схід, Конго. Скрізь там відбувся недавно цілий ряд політичних змов і насильств. У кожному випадку ООН тільки загострює ситуацію. Скрізь там на довгі роки пропала надія на мир… Всі ці неспокійні країни не є відокремленими випадками місцевих конфліктів, але центрально керованою плановою акцією. «Велика революція не може обійтися без громадянської війни», – сказав Ленін. ООН створена для продовження «великої революції», і має успіхи, що перевершили найсміливіші мрії Леніна.
Тепер соціалісти мають в ООН величезну і недоступну базу, з якої можуть безкарно здійснювати свій план, тобто відразу розпалити на всьому світі хаос, кризи і домашні війни – ПІЗНІШЕ, КОЛИ НАРОДИ ЗНЕСИЛЯТЬСЯ, ООН ЗАХОПИТЬ УСЮ ВЛАДУ, призначить своїх губернаторів і приневолить усіх підкорюватися поліції ООН. Тоді світ погрузне у новій добі темряви.
Провокуючи диверсії (адже заповідь мусульман – «око за око, зуб за зуб» – передбачає кровну помсту за загибель родин), а часто власноручно їх здійснюючи, ООН домагається в першу чергу хаосу в тій чи іншій країні. Під особливим прицілом ООН – США, найбагатша країна світу, адже в Конституції США передбачений пункт передачі влади ООН в разі надзвичайного стану. Залишилося лише штучно створити цей надзвичайний стан. Вересневі події 2001 року яскраво продемонстрували, як це можна зробити протягом дня… (сс. 106-107).
ТОЖ РОБІМО З ЦЬОГО ТЕПЕР ВИСНОВКИ САМОСТІЙНО, ПОВСЯКЧАС ПАМ'ЯТАЮЧИ: ХТО ЛЮБИТЬ НЕБЕЗПЕКУ, ТОГО ВОНА Й ПОГУБИТЬ!
440. Церква – супутниця людства на його шляху до справжньої міжнародної «спільноти», що отримав новий напрямок після створення Організації Об’єднаних Націй у 1945 році. Ця організація «зробила значний внесок в утвердження гідності людини, свободи народів і їхнього розвитку, заклавши культурні й інституційні підвалини для побудови миру»909 (909 Іван Павло II, Послання з нагоди Всесвітнього дня миру (2004 р.), 7: AAS 96 (2004), 118.)
Як примирити такі протилежні думки?
eknagli писав:...Той же УКУ, з приданими йому абсолютно ПРИВАТНИМИ структурами, які працюють під його нібито-релігійним "дахом", зі страшною силою продукує саме тих СВІДОМИХ Віруючих, які покликані зробити з НАШОЮ ЦЕРКВОЮ саме те, що було вже зроблено у Європах.
Результат цілком виплатиться.
КОЄ-ХТО одержить Церковні Споруди (втч ті, які ще зараз тільки будуються) яко обєкти НЕРУХОМОСТІ за БЕЗЦІНЬ.
І відповідно гроші, вкладені в УКУ (якимось американським Протестантом-мільйонером) ПОВЕРНУТЬСЯ СТОРИЦЕЮ...
важливість інтелекту чи його браку - ще та тема.
Правда.., в описаному Вами надто мало фактичного матеріалу, щоб вважати написане хоч якимось дослідженням і думати про Ваші висновки чи дискутувати
якісь конкретні пропозиції, зауваження, звинувачення в чомусь? Просто в такому стані, як Ви дозволили собі написати, Ваша ремарка виглядає звинуваченням УКУ. Поясніть будь ласка.
[Nov. 3rd, 2009|04:04 pm]
а серед вас є нехрещені?
From: otar
2009-11-03 02:20 pm
я
From: comrade_molotov
2009-11-03 02:21 pm
а чо?
From: otar
2009-11-03 02:23 pm
не вірю в Ісуса Христа :)
From: comrade_molotov
2009-11-03 02:29 pm
нє. чьо пахани тебе не хрестили як всіх у місячному віці?
вірю не вірю то нікого не цікавить. хрестити треба шоп люди пальцем не показували
From: otar
2009-11-03 02:30 pm
ні, бо мої пахани теж не вірили :) а пальцем у Дніпропетровську тоді показували якраз на хрещених і віруючих
From: comrade_molotov
2009-11-03 02:31 pm
а баба з дідом? вот вони точно мали вірити.. га?
де вони тоді були?
From: otar
2009-11-03 02:31 pm
І вони не вірили :)
From: comrade_molotov
2009-11-03 02:34 pm
нквд_істи?
From: otar
2009-11-03 02:35 pm
звичайні невіруючі)
From: comrade_molotov
2009-11-03 02:38 pm
а ти знаєш шо будеш горіти в вогні пекельному з садамом хусейном і майклом джексоном?
From: otar
2009-11-03 02:39 pm
Завжди є опція в 99 років перед смертю прийняти православіє і покаятись :)
From: comrade_molotov
2009-11-03 02:40 pm
буває так шо не встигнеш...
я тоже в 99 хочу перестати матюкатись... але то фігня.. я ж хрещений ггг
http://comrade-molotov.livejournal.com/ ... 5#t6253115
Я знаю? город будєт?
я знаю? саду цвєсть?
Когда ТАКІЄ ЛЮДІ в странє савєцкай єсть?
Джефри Хейворт, позже лорд Хейворт, восемнадцать лет возглавлявший английский сектор "Юнилевер", к подбору людей относился иначе: "Вы можете изыскать десяь миллионов фунтов в два дня, но, чтобы подготовить десять управляющих, нужно десять лет".
[Британия глазами русского. Владимир Осипов. Издательство АПН, Москва-1977, ст128.]
21.01.2014 16:13
Чистая прибыль англо-голландского концерна Unilever по итогам 2013 г. выросла на 18,3% и составила 5,3 млрд евро против 4,48 млрд евро, полученных за 2012 г.
Оборот корпорации за 2013 г. достиг 49,8 млрд евро, что на 2,9% меньше аналогичного показателя годовой давности на уровне 51,324 млрд евро.
Компания Unilever образована в 1930 г. после слияния голландской Margarine Uni и британской Lever Brothers.
http://pishcheprom.rbc.ua/rus/chistaya- ... 2014161300
Щоб демократія утвердилася, треба, щоб сталися зміни у суспільних цінностях. Мають постати вартості самовираження та відкритого суспільства. Вони є ніби машинним маслом, що полегшує зв’язок між шестернями економічного росту і демократизації.
Якщо їх немає, машина зношується і ламається. Закритість чи відкритість суспільства Інґлегарт вимірює, ставлячи прості питання: "Чи варто довіряти людям?"; "Що для вас є важливішим — безпека чи якість життя?"; "Як ви ставитеся до гомосексуалізму?", "Наскільки щасливим ви себе відчуваєте?"; "Як часто ви підписуєте петиції?".
Дані опитування засвідчили, що незважаючи на культурну близькість України і Росії, у двотисячних роках ці дві країни розійшлися в різні боки, немов два кораблі, яких рознесло течією: більшість росіян вибрало цінності виживання, а більшість українців — цінності самовираження.
є ніби машинним маслом, що полегшує зв’язок між шестернями економічного росту і демократизації
...Історики — нікудишні пророки. Вони не здатні не те що передбачити майбутнє. Вони не можуть навіть зрозуміти сучасне, поки воно не стало минулим. Минуле — це все, що вони знають....
1. викладачі – різношерстний народ, вихідці як з теологічних так і світських вищих шкіл, іноземці (в більшості чоловіки, які приїхали одружитись на Україну, або тимчасові заїжджі), деякі випускники академії. Як правило багато люблять говорити про милосердя, але коли йдеться до діла, то тяжко когось розкрутити.
2. студенти – так само різношерстий народ, але куди більше, оскільки дуже мало хто з них навчається там за покликанням, що наводить на думку: а що ж вони там роблять. Хоча напевно, якщо провести паралель з іншими закладами, то процентне відношення тих, хто не на своєму місці однакове. Є такі, що ставляться до навчання як до звичайної освіти, інші ставляться до нього як до гарного виходу в житті або яка різниця де не вчитися?, але є дійсно покликані до такої справи, на яких напевно це і тримається. В народі академію називають „пансіон благородних дівиць”, як правило через цілеспрямовану поведінку більшості дівчат на одруження. Їх пов’язують з „хлопцями з лісу”, тобто з семінаристами, в яких цілеспрямована поведінка того ж напрямку.
У цьому таборі серед перших двох груп панує страшна паніка з приводу майбутнього працевлаштування, а отже це має вплив на атмосферу, оскільки на тих, що вже переступили бар’єр, а саме працюють в академії, дивляться як людей, як досягли, якщо не всього, то майже всього. Підлабузництво просто процвітає. Тут є й позитивний момент, оскільки стирається принципова різниця між соціальним статусом студентів і викладачів, оскільки вони часто перебувають у близьких дружніх або просто „близьких” відносинах, але ця різниця стерта тільки на зовнішній погляд, оскільки табір студентства завжди дивиться на викладачів, як на людей, що досягли багато і намагаються з того витягти щось корисне.
Політика керівництва академії тільки сприяє такому стану справ, оскільки вони не можуть забезпечити роботою всіх своїх випускників, і тому, щоб зробити хоч щось, вони можуть пропонувати деяким студентам роботу „вахтера” на дверях, що дискредитує цінність диплому.
Якщо охарактеризувати в цілому ту атмосферу, то можна сказати, що там панує дух суперництво (хто поїде на навчання за кордон, а хто ні, хто буде працевлаштований, а хто ні), дух підлабузництва (оскільки якщо студент попав в немилість до керівництва, йому дуже складно довчитися), дух заздрості (як правило між дівчатами з приводу особистого життя, більш благополучно влаштовані не подобаються не влаштованим, а керівництво надає відверту перевагу тим, хто одружений), і найпотворнішим, що є в ній, то дух звичайного радянського „стукачєства”.
Хоча попри ці всі недоліки, атмосфера, як не дивно, не задушлива для тих, хто має покликання, і академія має тих студентів, які є богословами від душі, що не може не тішити і що, в-принципі, оправдовує її існування.
Відразу після цього я би хотіла попросити, щоб всі мої слова, не тільки у стосунку академії, але всі мої листи, залишилися відомими тільки Вам, і не піддавалися ніякому поширенню, а тим більше з посиланням на джерело. Я не боюсь за них відповідати, оскільки пишу правду, і не порушую закон, але одна вирвана фраза з мого листа може повністю спотворити зміст.
Пастирське послання Блаженнішого Святослава про ідентичність та місію УКУ з нагоди Року митрополита Андрея
Я – путь, істина і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене (Ів. 14, 6).
Наша Церква і все наше суспільство переживають Рік митрополита Андрея Шептицького, присвячений 150-річчю з дня народження та 70-м роковинам відходу у вічність цього Мойсея українського народу. Осмислюючи багатогранність постаті Великого митрополита, ми не можемо оминути своєю увагою того, що він був батьком і взірцем християнського інтелектуального життя нашого народу, зокрема у ХХ столітті. Його серце, переповнене Божественною мудрістю, та глибокий інтелект, просвічений Святим Духом, зродили мрію про Український католицький університет, який мав стати осердям збереження та розвитку української християнської цивілізації. Грандіозність цього задуму - що його пізніше ревно втілював у життя ісповідник віри патріарх Йосиф Сліпий - можна вповні оцінити лише тоді, коли взяти до уваги загрози фізичної заглади й виклики різних безбожницьких ідеологій, які хвилями накочувалися в минулому столітті на повірене митрополиту Андрею інтелектуальне та виховне середовище нашої Церкви.
Споглядаючи на цей задум засновника сучасної вищої богословської науки в нашій Церкві та відчуваючи всю відповідальність за здійснення його мрії в наш час, уже віддавна виношую у своєму серці і думках бажання окремо звернутися до спільноти Українського католицького університету, нашого духовенства, монашества і мирян, щоб наголосити на важливій ролі УКУ для Церкви та суспільства, вказати на відповідальність усієї Української Греко-Католицької Церкви за це осердя її інтелектуального буття. Важливість і складність місії нашого Університету для збереження і творчого розвитку сучасної нам української християнської культури стає ще більш очевидною з огляду на багатство глобальної культури і людського досвіду в ХХІ столітті та можливості, котрі вони породжують, а також зважаючи на новітні атеїстичні та секуляризаторські ідеології (як зі Сходу, так і зі Заходу), котрі можуть легко спокусити неутверджених у вірі й традиції власної Церкви та народу.
Багато очей та умів - в Україні і поза нею - спрямовані на академічну спільноту УКУ в очікуванні високих духовних, моральних та інтелектуальних стандартів, які повинні стати чіткими орієнтирами на шляху формування нового покоління для нової Україні. Це вкрай необхідне, зокрема, нашій молодій Церкві, яка - стаючи щоразу більше глобальною з викликами в різних країнах і на різних континентах - покликана до творчого, сучасного осмислення та динамічного втілення Євангелія. Таке покликання вважаємо нашим цивілізаційним завданням (для блага України, Європи та східних сусідів) i внеском у життя Вселенської Церкви.
Водночас, знаходячись перед численними і подекуди складними викликами сучасності, Український католицький університет – у постійному діалозі із слугами Божими Андреєм і Йосифом – сам повинен знову і знову переосмислювати свою ідентичність та місію у світлі Божого Слова та святого Передання, щоб натхненно і плідно працювати в науковому, педагогічному і соціальному напрямках та не збитися з дороги правди, осяяної Божественним Об’явленням.
Починаючи вже з першого речення своєї Апостольської конституції 1990 року «Ex corde ecclesiae», св. Іван Павло II наголошував, що кожен «народжений із серця Церкви» католицький університет є не новітнім феноменом, а радше частиною неперервного «потоку традиції, яка може бути простежена до самого походження університету як інституції» (ЕСЕ 1). Перші засновані Католицькою Церквою спільноти викладачів і студентів (Universitas magistrorum et scholarium) народжувалися в контексті середньовічної християнської культури з метою пошуку істини шляхом органічного поєднання віри і розуму. На теренах давньої Київської митрополії навчальні заклади адаптували західну освітню модель до духовних та інтелектуальних потреб східного християнства, а з проголошенням Берестейської унії 1596 року наш єпископат створив власну мережу богословських навчальних закладів, які зробили поважний внесок у розвиток тогочасної християнської культури слов’янських народів.
У ХХ столітті Українська Греко-Католицька Церква, ведена митрополитом Андреєм Шептицьким, сформулювала ідею Українського католицької університету, що на початку була реалізована через заснування у Львові 1928 року Богословської академії, єдиного в міжвоєнний період українського вищого навчального закладу. З огляду на воєнні лихоліття, офіційну заборону УГКЦ у Радянському Союзі та жорстокі переслідування її духовенства і вірних, задум митрополита Андрея здійснив лише його наступник – патріарх Йосиф Сліпий, перший ректор Богословської академії. Невдовзі після визволення із сибірської неволі цей ісповідник віри наприкінці 1963 року заснував у Римі Український католицький університет імені святого Климентія Папи, який був покликаний «продовжувати, забезпечувати й закріплювати дальший розвиток і зріст дослідів і досягнень людського духа та правдивої науки у світлі Христової Благовісті… виховувати молоде покоління, перейняти його католицькими засадами і вчинити готовим із запалом посвятитися науці та примінювати своє знання в житті» (Твори Патріярха і Кардинала Йосифа. - Т. 10-11. - Рим, 1979. - С. 182-184). У своєму слові з нагоди 10-річчя УКУ в Римі патріарх Йосиф наголошував: «Плекайте побожність, бережіть чисту Христову віру і науку, студіюйте минуле Вашої Помісної Церкви, пізнавайте недолю свого народу, жийте духом єдности і бажання для цієї єдности працювати, а як треба – то й вмерти за неї, пізнавайте всі здобутки здорового людського знання, щоб тим служити Христові і своєму великому Народові» (Благовісник Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси. - Рік 13-15. - Кн. 1-4. - Рим, 1977-1979. - С. 215-216).
Невдовзі після здобуття Україною Незалежності, 1994 року, у Львові було відновлено Львівську богословську академію, а 2002 року на її основі відкрито Український католицький університет, що «вінчає собою столітнє зусилля і прагнення Української Греко-Католицької Церкви та українських науковців створити вищий навчальний заклад, який виростав би на ґрунті християнської духовності, культури та світогляду і став би освітнім та науковим центром загального значення, а також місцем екуменічного діалогу й порозуміння в Україні» (Інавгураційний виступ ректора УКУ о. Бориса Ґудзяка під час урочистого відкриття УКУ в 2002 році // Ідентичність і місія Українського католицького університету: Доповіді, промови і дискусії інавгураційних урочистостей 25-29 червня 2002 року. - Львів, 2003. - С. 28).
Від початку своєї діяльності в Україні УКУ став одним із найактивніших середовищ формування церковної і громадянської свідомості та впровадження позитивних змін у Церкві й суспільстві. Якісна освіта нового покоління священиків і богословів, здобуття випускниками УКУ наукових ступенів у кращих університетах світу, державне визнання богослов’я, державна і міжнародна акредитація богословських програм, участь в екуменічних ініціативах та міжнародних наукових партнерствах, відкриття нових програм і напрямків діяльності, адміністративна і фінансова прозорість, активна громадянська позиція ректорату, студентів і випускників, плідна праця над Катехизмом нашої Церкви і євангелізацією та катехизацією в Україні й закордоном – усе це не може не викликати почуття вдячності за виконану працю. Особливо слід відзначити участь спільноти УКУ в Революції гідності та її активні намагання бути генератором змін у суспільній свідомості.
Ситуація, в якій ми нині живемо, зазнає постійних і швидких змін. Змінюється світ, змінюється наше суспільство, змінюються відносини між суспільством і Церквою - це дає нам нові можливості та ставить перед нами щоразу нові завдання й вимоги. Українська Греко-Католицька Церква і ширша християнська спільнота в Україні та у вселенському масштабі покликана виробити відповіді на нові, досі не знані проблеми і питання, наприклад у галузі біоетики чи суспільної, політичної та економічної моралі.
Сьогодні ми бачимо, як непросто справді шанувати Богом дану гідність кожної особи. Сучасні антропоцентричні акценти, з одного боку, розкрили великий потенціал кожної людини, а з іншого - породили радикальний індивідуалізм, самотність і відчуження. Завдяки науковим винаходам людство досягло великих технічних можливостей, без яких годі собі уявити наше життя, але водночас драматично і трагічно досвідчило, що розум без любові «набирає небезпечних обертів», спричиняючи війни, ідеологічні тиранії та геноциди. Розум без любові у таких сферах, як державне управління, міжнародні відносини, ведення бізнесу тощо, допроваджує до фінансових і моральних криз, від яких потерпають цілі народи. Прикметно, що в усіх цих сферах керівництво складається з осіб, які мають університетські дипломи. Чомусь безпрецедентна кількість освічених політиків і економістів сама по собі не рятує нас від корупції, яка точить кров нашого суспільного організму…
Після Майдану ми глибоко відчули, наскільки нашому суспільству потрібне духовне навернення, духовне прозріння і духовне порозуміння. Тому, щоб відповісти на вищевказані запитання і виклики, потрібні глибока віра, молитва та євангельський погляд на людину в усіх її вимірах, зокрема щодо християнського розуміння антропології, статевості, подружжя, сім’ї та соціуму. Пошук відповідей вимагає поєднання морально-етичного виховання з високим рівнем експертних знань у різних сферах, співпраці широкої мережі фахівців і копітких наукових досліджень. Саме така цілісна фахова допомога ширшій спільноті Церкви в її служінні Істині і є завданням кожного католицького університету, а УКУ зокрема чи навіть – особливо, оскільки він є єдиним осередком такого рівня християнської академічної науки в Україні.
За останні роки ми стали свідками стрімкого розвитку УКУ, зокрема масштабного будівництва нових приміщень, впровадження нових програм і спеціальностей, створення динамічного середовища зустрічі й діалогу людей із найрізноманітніших сфер: Церкви, науки, бізнесу, медіа, політики та державного управління. Такий успішний розвій відкриває великі перспективи, але і зобов’язує до постійного чування та роздумів над серцевиною християнської ідентичності, місії і покликання цього закладу, спонукає нас краще пізнати і чіткіше визначити ті основи, на яких, згідно із вченням Церкви, має будуватися католицький університет. Євангеліє ставить перед нами запитання: «Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт. 16, 26) і ще: «Ви сіль землі. Коли сіль звітріє, то чим насолити її?» (Мт. 5, 13). Тому далі я хотів би стисло представити те бачення католицького університету, яке подає Вселенська Церква у своєму вченні та яке віддзеркалене в задумах і прагненнях великих натхненників і засновників УКУ – світлої пам’яті митрополита Андрея і патріарха Йосифа.
Основи навчання Католицької Церкви про християнську освіту і виховання викладені в Декреті II Ватиканського Собору «Gravissimum еducationis» та папських енцикліках «Veritatis splendor» і «Fides et ratio». Однак нормативними в цьому контексті слід вважати апостольські конституції св. Івана Павла II «Ex corde ecclesiae» та «Sapientia сhristiana» (у випадку церковних закладів, як-то семінарій чи акредитованого Римським Апостольським Престолом богословського факультету).
Визначальними для збереження автентичної ідентичності та місії католицьких університетів у цих документах, зокрема в «Ex corde ecclesiae» (ЕСЕ), є такі твердження:
1. Кожен католицький університет «володіє автономією, необхідною для розвитку своєї ідентичності та дотримування власної місії» і втішається «свободою в дослідженні та викладанні» за умови, що «права поодиноких осіб та спільнот зберігаються в межах істини й загального блага» (ст. 2, #5).
2. Католицький університет повинен «наповнювати свої дослідження, викладання та іншу діяльність католицькими ідеалами, принципами та підходами» (ст. 2, #2), щоб «католицьке вчення та спосіб життя впливали на всю університетську діяльність» (ст. 2, #4). Водночас кожен католицький університет зобов’язаний «зробити відомою власну католицьку ідентичність через проголошення своєї місії» і «через свою структуру та свої правила повинен забезпечувати засоби, які б гарантували вияв та збереження цієї ідентичності» (ст. 2, #3), щоб вона впливала і зумовлювала «будь-яку офіційну дію чи зобов’язання університету» (ст. 2, #4). Щоб досягнути цієї мети, слід чітко інформувати весь університетський персонал, особливо викладачів та адміністраторів, під час прийому на роботу «про католицьку ідентичність закладу та її значення, а також про обов’язок сприяти чи щонайменше поважати цю ідентичність» (ст. 4, #2).
3. Зв'язок кожного католицького університету з церковними структурами і місцевою ієрархією має пріоритетне значення (ст. 5, #1). Тому єпископи повинні всіляко – морально і матеріально – підтримувати католицькі університети та «сприяти їх добробуту», а в разі «виникнення проблем щодо їх католицького характеру – проявити ініціативу, необхідну для вирішення справи, співпрацюючи з компетентною університетською владою», оскільки ієрархія має «право і обов’язок стежити за збереженням та зміцненням їхнього католицького характеру» (ст. 5, #2). У свою чергу університет повинен розглядати свою діяльність у контексті служіння Церкві, особливо в ділянці євангелізації (ст. 5, #1).
Беручи приклад із деяких інших Синодів та Єпископських конференцій, Синод нашої Церкви розроблятиме власні нормативні положення стосовно греко-католицьких навчальних закладів в Україні. Цей документ має стати дороговказом для життя і діяльності всіх освітніх установ УГКЦ, включно з Українським католицьким університетом, який і надалі відіграватиме важливу роль в освітньому полі нашої Церкви та країни. Тим часом ми повинні керуватися «Загальними нормами» Апостольської конституції «Ex corde ecclesiae», «чинними для всіх католицьких університетів та інших католицьких вищих навчальних закладів у всьому світі» (ст. 1, #1). Тож закликаю провід УКУ неухильно їх дотримуватися та узгоджувати з ними свої статути, а також за згодою церковної влади розробити власні чіткі правила та норми, які б спиралися на відповідні документи Церкви, Кодекс канонів для Східних Церков та партикулярне право нашої помісної Церкви і були обов’язковими до виконання для всіх викладачів, працівників і студентів (пор. ст. 1, #3). Прошу спільноту Університету щоразу глибше вивчати, чіткіше висловлювати і роз’яснювати широкому загалу місію УКУ, ґрунтуючись на католицькій, східнохристиянській та українській ідентичності цього навчального закладу.
Підсумовуючи сказане, відчуваю обов’язок наголосити на таких суттєвих прикметах ідентичності та місії нашого Університету:
1. Діяльність Українського католицького університету повинна бути пронизана служінням Істині, яке закорінене у вірі та випливає з особистої зустрічі з Христом, котрий сам є Дорога, Істина і Життя (пор. Ів. 14, 6). Це служіння має виявлятися в пошуку Істини через дослідження, у переданні Істини через навчання і християнське виховання студентів, викладачів і працівників та у свідченні Істини в сучасному світі. Викладачі повинні розвивати в собі та в інших відданість Істині, що перемагає моральний і культурний релятивізм, подавати приклад автентичного християнського життя, без якого неможливо вповні виконати наше покликання - бути світлом для світу та сіллю землі (пор. Мт. 5, 13-14), преобразити наше суспільство євангельською закваскою християнських цінностей і Божого Закону (пор. Лк. 13, 21; 1 Кор. 5, 6-7). Нехай у цьому нас надихає світлий приклад новомучеників української землі та ісповідників віри.
2. Згідно з багатовіковою традицією університетів Вселенської Церкви в серці нашого Католицького університету завжди були і мають бути церковні дисципліни. Підтримуючи динамічний розвиток УКУ в ділянці впровадження нових різноманітних програм, які покликані відповідати на потреби сучасного суспільства, водночас слід зберігати академічне місійне ядро Університету, закладене його засновниками: богослов’я, історію Церкви, канонічне право та інші дисципліни, що допомагають Церкві виконувати її служіння.
3. За сприяння Синоду Єпископів УГКЦ та проводу УКУ належить звертати особливу увагу на налагодження довготривалої системної співпраці між Університетом і ширшою спільнотою Церкви та її інституцій. Така співпраця накладає обопільну відповідальність, але водночас відкриває великі перспективи для реалізації євангелізаційної місії Церкви в українському суспільстві та в міжнародному контексті, що особливо важливо в рамках реалізації Стратегії УГКЦ’2020. УКУ покликаний докладати зусиль до утвердження богословської самобутності УГКЦ, а також працювати в дослідницькій, освітній, просвітницькій, книговидавничій та інших сферах, брати участь в екуменічному діалозі та у формулюванні Церквою відповідей на суспільні виклики сучасного світу. У цих завданнях ієрархія, клір, монашество і миряни повинні конкретно допомагати нашому Університетові - морально й матеріально, скеровуючи до УКУ на навчання і роботу талановитих, відданих християн і необхідні фінансові ресурси.
Вірю, що згадані вище принципи і необхідні заходи допоможуть Українському католицькому університету ще краще й ефективніше виконувати поставлене засновниками завдання – бути живим свідченням християнської віри в сучасному світі. Моліться, насичуйтеся благодаттю з джерела Божого Слова і Святих Таїнств та невпинно шукайте Дорогу, Істину й Життя, якими є наш Христос-Спаситель. Нехай молитовне предстояння перед великим Богом, таїнством світу, який Він створив, і самого нашого життя буде джерелом вашого натхнення.
Словами слуги Божого митрополита Андрея разом з усією повнотою нашої Церкви обіймімо молитвою і підтримкою наш Університет, просячи в Господа для всіх його працівників і студентів, доброчинців і друзів Божої Мудрості: «Предвічний Боже, зішли на нас з високого неба Твою Святу Мудрість, просвіти нею наші уми. Нехай Божа Мудрість поведе нас дорогами правди, нехай стереже нас від ложі і обману».
Благословення Господнє на вас!
† СВЯТОСЛАВ,
Глава УГКЦ і Великий канцлер УКУ
Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у Неділю мироносиць, 26 квітня 2015 року Божого
У просторому кафе "Ратуша", що знаходиться на першому поверсі львівської мерії, світло, тихо й порожньо. Лише за одним зі столиків біля вікна сидять два чоловіки. Це друзі Садового – український психотерапевт Олександр Фільц і колишній заступник мера Львова Василь Косів.
http://www.pravda.com.ua/articles/2017/02/9/7134901/
05-08-2012
Олександр Фільц: Конфронтація між Сходом та Заходом – битва фантомів
-- За психоаналізом, сильний страх чи опір часто приховує під собою масивне бажання. Якщо цей погляд екстраполювати на галицьке суспільство, то про що говорить характерний для Галичини сильний опір щодо всього російського?
- А по суті, я б тут повернувся до фантомної ідентичності і галицького нарцисизму: в силу історичної потреби галичани мусіли зберігати свою систему самовартості, не до кінця розуміючи, що вона – фантомна.
Якщо говорити спрощено, то я сказав би, що страх перед російським, як і колишній страх перед польським, пов’язаний з тим, що десь у глибині душі галичани, які задаються питаннями власного буття, розуміють, що галицька ідентичність є фантомною і не має істинних опор. Захист цієї фантомної ідентичності викликає страх у стосунку з іншими культурами, які мають міцну ідентичність. Це – звичайний страх поглинання. Ми справді боїмося цього поглинання, знищення, ми це переживаємо. Наскільки «вони» (і в принципі, байдуже, ким ці «вони» є насправді) нас дійсно хочуть «ликнути» – зовсім інше питання.
.....
-- Багато сказано про роль жінки у галицькому суспільстві, як контролюючого агресора. Чи справді так є?
- Моя жінка – не галичанка, тому мені з власного досвіду сказати важко. З професійного досвіду я би, швидше, з цим твердженням не погодився. Загалом картина ролі жінок в нашому суспільстві не дуже відрізняється від інших суспільств. Так, вони є носіями галицького культурального консерватизму – бережуть консерви.
Можливо, спосіб делегування чоловікам соціальних функцій – «Будь активнішим! Моя коліжанка вже збудувала дві хати, а ти чого хату не будуєш?» - є більш стимулюючим, ніж деінде. Але це питання насправді не має однозначної відповіді.
-- Тобто це все-таки стимулювання, а не, умовно кажучи, кастрація?
- Ні. Я ніколи в житті не назвав би галицьких жінок агресивними. Вони можуть мати відтінок іронічного ставлення, іноді – знецінюючого. Звичайно, іронія містить частку агресії, але це – непряма, так би мовити, натякова агресія. Причому така знецінююча іронія є більше в міському середовищі, ніж у селах.
Але це, підкреслюю, моє бачення. Мені так здається.
http://zaxid.net/news/showNews.do?oleks ... Id=1261758
Львівська Газета. 06 липня, 2005 року, № 116 (682)
Отже – це один бік психіатрії: контроль над правильним думанням. А другий, відповідно до того контролю, – нав’язування певних обмежувальних мір стосовно хворих. Тому
психіатрія
виконує певну
інквізиційну
функцію. Наприклад, вирішили люди, що хтось неправильно думає – до лікарні. Далі неправильно думає – знову до лікарні. Звісно, я спрощую. І проблема не лише в тому, що радянська психіатрія по чорному гнобила дисидентів, аргументуючи, що вони неправильно думають.
Розмовляв Богдан Юрочко
Газета "Поступ" 8 липня 2003 р.
Кор: Професоре Фільц, Ви говорили про брак клінічної практики у вітчизняній психотерапії. Не завжди особа, яка формувалась на пострадянському просторі і має стереотипне уявлення про психотерапію як таку, наважиться звернутися до психотерапевта.
Фільц: Мій колега, який нещодавно повернувся із Заходу, розповідав, що там (і про це вже говорять вголос)
психотерапія замінює сповідь і перебирає на себе одну з функцій церкви....
розмовляла Парасковія Дворянин
http://postup.brama.com/usual.php?what=11627
Такі особливості спільноти міста Львова говорять самі за себе, але, з іншого боку, вимагають і своєї систематичної кваліфікації. Для цього пропонується наступна систематична типологія спільнот:
1) Відкриті – прогресивно-асимілятивні, демократичні
2) Закриті – стагнаційно-асимілятивні, псевдодемократичні.
3) Резервації – регресивно-стагнаційні, ксенофобічні, консервативні
4) Секти – агресивно-асимілятивні, тоталітарні.
За такою систематикою львівська спільнота, якщо ми маємо право про й окремішність,
коливається між
закритими та
резерваційними спільнотами
з помітною тенденцією до останніх.
При цьому очевидна
ідеологізація
стратегії досягнення добробуту львівської спільноти приводить до її
протистояння з усіма іншими спільнотами в Україні,
причому такого, де мовні та національні ідеологеми
щораз більше набувають сенсу
“сувеніру на продаж”.
Підводячи риску, можемо ще раз сказати: львівська спільнота стає резервацією, що
консервує мову та
національну ідею
задля їх продажу.
Професор Львівського медичного університету отримав поважний титул у Відні
2 березня 2017
Звання Почесного професора Віденського університету ім. Зігмунда Фройда вручили Олександру Фільцу.
Днями, за внесок у спільні активності між Австрією та Україною у сфері психотерапії та психіатрії, престижну європейську нагороду отримав професор Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Олександр Фільц. Про це повідомляє “Справжня Варта” із посиланням на прес-службу ЛОДА.
Окрім іншого, Олександр Фільц уже впродовж трьох років входить до наукового комітету Міжнародного товариства Зігмунда Фройда.
Загалом науково-методологічна співпраця між віденськими та львівськими психотерапевтами триває вже більше 25 років.
http://varta.com.ua/news/lviv/1130791
Захист миру замість винагороди експансії
Андреас Умланд 30 січня 2015
http://gazeta.dt.ua/international/zahis ... yah-_.html
Анна Шор-Чудовська, Приватний університет ім. Зиґмунда Фрейда, Відень
https://www.sfu.ac.at
Заснований з 2003 року проф. Прітц, Др. Ютта Фєґл, Геінз Лаубреутер унд Др. Елісабетг Викоукал.
Цей університет тепер є і в Берліні:
http://sfu-berlin.de
А також Парижі, Любляна, Мілан і Боденсее(Німеччина).
Це доволі дороге задоволення вчитися в університеті, знайшла:
Бакалавр коштує 6300 Євро за СЕМЕСТР! Це в місяць 1071 євро.
Магістр коштує 6800 за семестр :-)
https://ptw.sfu.ac.at/studienangebot-pt ... anzierung/
Гугл по університету показує понад
мільйон
знайдених даних на ресурсах німецькою мовою.
25 Лютого 2017
Українців цілеспрямовано ламають стресом
Дмитро Бачевський, прозаїк, політтехнолог, тренер з комунікації
http://www.ji-magazine.lviv.ua/2017/Bac ... tresom.htm
Газета "Поступ" 8 липня 2003 р.
Фільц: психотерапія замінює сповідь і перебирає на себе одну з функцій церкви....
розмовляла Парасковія Дворянин // на даний час депутат Львів-обл-ради.
http://postup.brama.com/usual.php?what=11627
Повернутись до “Церква і Суспільство”
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 39 гостей