Що може бути важливішим у житті, ніж саме життя?
Додано: 23 березня 2006, 17:31
14. червня 2004. року на прес-конференції, яка відбулась у Києві в агенстві УНІАН, Глава УГКЦ Верх. Архиеп. Л. Гузар оприлюднив результати загально-національного соціологічного дослідження „Релігія та Церква в сучасній Україні”, яке провела 5-21 листопада 2003 р. фірма «Ukrainian sociology cervice» на замовлення УГКЦ. За даними цього дослідження в Україні 70% віруючих. Наступна стаття спонукує замислитись над питанням: якщо в Україні стільки віруючих, то чому такий великий зріст самогубств?
На жаль, сучасна наука, не кажучи вже про медицину, виявилася неготовою запропонувати ефективні заходи з подолання демографічної кризи. Основний упор роблять на досягнення економічного добробуту. Але навіть при нинішньому зростанні виробництва ми досягнемо сьогоднішнього рівня розвинених держав не раніше, ніж через 50 років. А геополітична ситуація на той час зміниться вже так, що мільйони темношкірих людей розорюватимуть жирний український чорнозем і дивуватимуться: чому при такому багатстві вимерли аборигени?
Є великі сумніви в тому, що економічний добробут вирішить аналізовану проблему. Наприклад, на одного москвича випало за роки реформ у 22 рази більше фінансових надходжень, ніж на середнього росіянина. Проте інтенсивність вимирання жителів столиці Росії вдвічі вища за загальноросійський показник. (Для доведення сформульованих нами положень ми нерідко використовуватимемо дані російської статистика: вона виявилася доступнішою за нашу.)
Як бути: скористатись ортодоксальними технологіями виходу з кризи чи все-таки з’ясувати справжню причину насування загибелі країни і, виходячи з цього, розробити ефективний шлях для виходу із ситуації, що склалася? Нижче робиться спроба відповісти на це запитання.
Смертність у пострадянських слов’янських державах виявилася настільки значною, що її визначили як найважливішу подію, яка сталася у світовій охороні здоров’я ХХ століття (Cockerman W., 2000). А термін «надсмертність слов’янських чоловіків» пішов гуляти сторінками наукових закордонних видань. Жодне з пояснень цієї «надсмертності» (старіння населення, загальна «алкоголізація», еміграція тощо) не витримує ніякої критика, якщо грунтуватися на даних статистики. У будь-якому разі, цілком очевидно, що зростання показників смертності характерне насамперед для осіб молодого та середнього віку. А загальна смертність, як і дитяча, набагато перевищила показники розвинених країн світу.
Слід відзначити й збільшення трагічного розриву між тривалістю життя чоловіків та жінок, через який українки виявилися приреченими на 10—15 років удівства. Україна — країна вдів.
До речі, ситуація, що склалася на пострадянському просторі, не є винятковою. Наприклад, у США за період Великої економічної депресії промислове виробництво скоротилося до 1932 року на 47%, порівняно з 1929 роком. Інвестиції впали вчетверо. Важка промисловість була завантажена на 15—20% від наявних потужностей. Чисельність безробітних сягнула третини населення. Розорилися мільйони власників акцій, країну накрила хвиля банкрутств. Тобто ситуація дуже скидалася на нашу. Подібність у масштабах кризи дозволяла очікувати і схожого погіршення демографічних показників. Нічого подібного! Більшість показників здоров’я населення, включно зі смертністю, зберегли сприятливу динаміку. Рівень самогубств в Америці 30-х зріс усього на 5—8%, порівняно з динамікою попередніх років. В Україні кількість самогубств із 1988 по 1999 рік зросла на 58%, а в Росії з 1990-го по 1994-й — на 60%. У 30-ті роки виражений економічний спад і погіршення рівня життя населення відбувалися і на території Європи. Проте демографічна ситуація не зазнала істотних змін: в Англії смертність зросла на 5%, у Німеччині — на 2%, у Швеції — на 1%, в інших державах показники здоров’я залишалися стабільними.
Проблемою духовності наука ніколи не займалася. Зате багато займалася цим теологія. У теологічній психології виділяються три групи чинників духовного неблагополуччя. Перша група містить «гріхи» порочних цілей, що змушують людину вибирати в житті хибний шлях (грошолюбство, блуд, обжерливість, «створення кумирів»). Друга група — це «гріхи» руйнівних соціальних стосунків. Одні з них призводять до деструкції суспільства (через індивідуалізм, егоїзм, заздрість, неповагу до старших), інші — до пригнічення свободи особистості (через диктатуру масової культури чи гординю авторитарної влади). Третя група включає «гріхи» пагубних емоцій, що формують у свідомості людини домінантні осередки саморуйнування (гнів, туга, втрата сенсу життя, безвихідь). Теологія називає все це не просто «гріхами», а «смертними гріхами», тобто такими, які ведуть до смерті людини.
Все, що відбувається нині на пострадянському просторі, — це «насильство над духом», спроба «ампутувати» стару душу й пересадити нову. Але не в усіх країнах зруйнованого СРСР так катастрофічно «перемелюється» духовність населення. Там, де за років радянської влади іслам був загнаний у підпілля, він вийшов на духовну і політичну авансцену, зцементував суспільство, примусивши його жити за законами предків (хоча багато хто з них не може бути прийнятий європейським розумом). Саме цим пояснюється, на наш погляд, позитивна динаміка рівня смертності в ісламських республіках, попри відставання в економічних показниках. Це означає, що неприйняття нової ідеології визначається не так попереднім радянським вихованням, як далекою історичною пам’яттю народу, його етнічним архетипом (колективним несвідомим, за К.Юнгом).
В Україні робляться спроби повернутися до релігійних традицій предків.
За 10 років незалежності в релігійній сфері України сталися зміни, як у жодній іншій сфері життя суспільства. Порівняно з 1991 роком, релігійна мережа зросла майже вдвічі — з 13,2 тис. до 26,8 тис. релігійних організацій, конфесій, течій. Сьогодні церковну службу в Україні відправляють 32 тис. священнослужителів, у країні діють 250 духовних центрів і управлінь, митрополій та єпархій. Уп’ятеро зросла кількість монастирів, і на сьогодні їх налічується 306. У сферах добродійності та милосердя діють 245 місій, що в 11 разів більше, ніж 1991 року. «Духовне навчання» проводиться в 138 навчальних закладах, що увосьмеро більше, ніж до проголошення незалежності України. Більш ніж у 18 разів зросла чисельність церковних періодичних видань. За даними соціологічних досліджень, Церкві населення довіряє найбільше, порівняно з іншими суспільними інститутами. Та чи привело це до «миру під оливами»? Розбіжності в конфесіях християнства тільки посилили духовну кризу суспільства.
Можна припустити, що духовне неблагополуччя не лише сприяє розвитку захворювань (через психосоматичні механізми, добре відомі лікарям), а й саме є ушкоджувальним чинником. Довести такий вплив на фізичне здоров’я можливо лише в тривалих дослідженнях. Якщо погіршення духовного благополуччя супроводжуватиметься зростанням захворюваності та смертності, це означатиме, що «гріховність» у медичному розумінні постане чинником ризику розвитку захворювань і смерті. Проведення таких досліджень потребує «вимірювання» духовності. Приладами це зробити неможливо, оскільки об’єктом виміру виступають нематеріальні явища. В таких ситуаціях теологія рекомендує оцінювати моральність людини опосередковано — «за ділами її». Чим більше суспільство схильне до скоєння поганих учинків, тим частіше вони трапляються. Отже, за кількістю порушень загальнолюдських заповідей (не вбий, не вкради, не перелюбствуй, не створи собі кумира, шануй батьків, не впадай у розпач) можна ретроспективно судити про рівень духовної ущербності суспільства. Одиницями вимірювання можуть бути дані офіційної статистики про дії, що вважаються порушенням перелічених заповідей: убивства, грабежі, розлучення, алкоголізм, залишені батьки й діти, самогубства тощо. Там, де соціальні аномалії трапляються частіше, рівень прояву ущербної духовності населення вищий.
Сумарну величину духовного неблагополуччя характеризує загальна злочинність. З 1986-го по 1995 р. кількість убивств у Росії зросла вчетверо, грабежів і розбоїв — ушестеро, сумарна злочинність збільшилася у 2,2 разу. Для вивчення зв’язку перелічених параметрів було проведено дослідження на матеріалі російської статистики (І.Гундаров). Виявлено збіг між динамікою морального і фізичного неблагополуччя. Рівень кореляції цих траєкторій сягав 0,85. Будь-яке підвищення чи зниження злочинності супроводжувалося підвищенням чи зниженням смертності. Схожий за характером зв’язок виявлений і між динамікою самогубств та смертності.
Все це є достатньою підставою для висунення гіпотези про значення духовного неблагополуччя як чинника ризику передчасної смерті. Можна зробити і ширше припущення — про існування закону духовно-демографічної детермінації.
Духовне неблагополуччя суспільства здатне впливати й на показники народжуваності. Заведено вважати, що в основі спаду народжуваності — зубожіння населення та непомірні фінансові витрати на догляд за новонародженими й вихованням дітей. Відповідний аналіз переконує, що це не єдина причина. Приміром, за 90-ті роки кількість абортів не збільшилася, а зменшилася (через зменшення кількості вагітних). Одночасно — з цієї самої причини — знизилася кількість смертей у зв’язку з легальними і кримінальними перериваннями вагітності. Відзначено також збільшення репродуктивних дисфункцій у жінок і зменшення повноцінних сперматозоїдів у чоловіків. З 1991 року в Україні саме чоловіки — основна причина бездітності в сім’ях. Таким чином, якщо навіть усі молоді сім’ї захочуть мати дітей, далеко не в усіх це вийде. Всі ці несприятливі для демографічної ситуації явища, що призводять до зниження народжуваності, знову ж, добре корелюють зі зростанням злочинності й асоціальної поведінки.
З усього викладеного випливає, що, при всіх інших рівних умовах, поліпшення (погіршення) морально-емоційного стану суспільства супроводжується відповідною зміною демографічної ситуації. Навіть якщо зробити українців удесятеро багатшими, зберігши при цьому нинішню соціальну атмосферу (егоїзм, різке розшарування на багатих і бідних, невпевненість у завтрашньому дні тощо), то важко очікувати збільшення народжуваності.
На жаль, сучасна наука, не кажучи вже про медицину, виявилася неготовою запропонувати ефективні заходи з подолання демографічної кризи. Основний упор роблять на досягнення економічного добробуту. Але навіть при нинішньому зростанні виробництва ми досягнемо сьогоднішнього рівня розвинених держав не раніше, ніж через 50 років. А геополітична ситуація на той час зміниться вже так, що мільйони темношкірих людей розорюватимуть жирний український чорнозем і дивуватимуться: чому при такому багатстві вимерли аборигени?
Є великі сумніви в тому, що економічний добробут вирішить аналізовану проблему. Наприклад, на одного москвича випало за роки реформ у 22 рази більше фінансових надходжень, ніж на середнього росіянина. Проте інтенсивність вимирання жителів столиці Росії вдвічі вища за загальноросійський показник. (Для доведення сформульованих нами положень ми нерідко використовуватимемо дані російської статистика: вона виявилася доступнішою за нашу.)
Як бути: скористатись ортодоксальними технологіями виходу з кризи чи все-таки з’ясувати справжню причину насування загибелі країни і, виходячи з цього, розробити ефективний шлях для виходу із ситуації, що склалася? Нижче робиться спроба відповісти на це запитання.
Смертність у пострадянських слов’янських державах виявилася настільки значною, що її визначили як найважливішу подію, яка сталася у світовій охороні здоров’я ХХ століття (Cockerman W., 2000). А термін «надсмертність слов’янських чоловіків» пішов гуляти сторінками наукових закордонних видань. Жодне з пояснень цієї «надсмертності» (старіння населення, загальна «алкоголізація», еміграція тощо) не витримує ніякої критика, якщо грунтуватися на даних статистики. У будь-якому разі, цілком очевидно, що зростання показників смертності характерне насамперед для осіб молодого та середнього віку. А загальна смертність, як і дитяча, набагато перевищила показники розвинених країн світу.
Слід відзначити й збільшення трагічного розриву між тривалістю життя чоловіків та жінок, через який українки виявилися приреченими на 10—15 років удівства. Україна — країна вдів.
До речі, ситуація, що склалася на пострадянському просторі, не є винятковою. Наприклад, у США за період Великої економічної депресії промислове виробництво скоротилося до 1932 року на 47%, порівняно з 1929 роком. Інвестиції впали вчетверо. Важка промисловість була завантажена на 15—20% від наявних потужностей. Чисельність безробітних сягнула третини населення. Розорилися мільйони власників акцій, країну накрила хвиля банкрутств. Тобто ситуація дуже скидалася на нашу. Подібність у масштабах кризи дозволяла очікувати і схожого погіршення демографічних показників. Нічого подібного! Більшість показників здоров’я населення, включно зі смертністю, зберегли сприятливу динаміку. Рівень самогубств в Америці 30-х зріс усього на 5—8%, порівняно з динамікою попередніх років. В Україні кількість самогубств із 1988 по 1999 рік зросла на 58%, а в Росії з 1990-го по 1994-й — на 60%. У 30-ті роки виражений економічний спад і погіршення рівня життя населення відбувалися і на території Європи. Проте демографічна ситуація не зазнала істотних змін: в Англії смертність зросла на 5%, у Німеччині — на 2%, у Швеції — на 1%, в інших державах показники здоров’я залишалися стабільними.
Проблемою духовності наука ніколи не займалася. Зате багато займалася цим теологія. У теологічній психології виділяються три групи чинників духовного неблагополуччя. Перша група містить «гріхи» порочних цілей, що змушують людину вибирати в житті хибний шлях (грошолюбство, блуд, обжерливість, «створення кумирів»). Друга група — це «гріхи» руйнівних соціальних стосунків. Одні з них призводять до деструкції суспільства (через індивідуалізм, егоїзм, заздрість, неповагу до старших), інші — до пригнічення свободи особистості (через диктатуру масової культури чи гординю авторитарної влади). Третя група включає «гріхи» пагубних емоцій, що формують у свідомості людини домінантні осередки саморуйнування (гнів, туга, втрата сенсу життя, безвихідь). Теологія називає все це не просто «гріхами», а «смертними гріхами», тобто такими, які ведуть до смерті людини.
Все, що відбувається нині на пострадянському просторі, — це «насильство над духом», спроба «ампутувати» стару душу й пересадити нову. Але не в усіх країнах зруйнованого СРСР так катастрофічно «перемелюється» духовність населення. Там, де за років радянської влади іслам був загнаний у підпілля, він вийшов на духовну і політичну авансцену, зцементував суспільство, примусивши його жити за законами предків (хоча багато хто з них не може бути прийнятий європейським розумом). Саме цим пояснюється, на наш погляд, позитивна динаміка рівня смертності в ісламських республіках, попри відставання в економічних показниках. Це означає, що неприйняття нової ідеології визначається не так попереднім радянським вихованням, як далекою історичною пам’яттю народу, його етнічним архетипом (колективним несвідомим, за К.Юнгом).
В Україні робляться спроби повернутися до релігійних традицій предків.
За 10 років незалежності в релігійній сфері України сталися зміни, як у жодній іншій сфері життя суспільства. Порівняно з 1991 роком, релігійна мережа зросла майже вдвічі — з 13,2 тис. до 26,8 тис. релігійних організацій, конфесій, течій. Сьогодні церковну службу в Україні відправляють 32 тис. священнослужителів, у країні діють 250 духовних центрів і управлінь, митрополій та єпархій. Уп’ятеро зросла кількість монастирів, і на сьогодні їх налічується 306. У сферах добродійності та милосердя діють 245 місій, що в 11 разів більше, ніж 1991 року. «Духовне навчання» проводиться в 138 навчальних закладах, що увосьмеро більше, ніж до проголошення незалежності України. Більш ніж у 18 разів зросла чисельність церковних періодичних видань. За даними соціологічних досліджень, Церкві населення довіряє найбільше, порівняно з іншими суспільними інститутами. Та чи привело це до «миру під оливами»? Розбіжності в конфесіях християнства тільки посилили духовну кризу суспільства.
Можна припустити, що духовне неблагополуччя не лише сприяє розвитку захворювань (через психосоматичні механізми, добре відомі лікарям), а й саме є ушкоджувальним чинником. Довести такий вплив на фізичне здоров’я можливо лише в тривалих дослідженнях. Якщо погіршення духовного благополуччя супроводжуватиметься зростанням захворюваності та смертності, це означатиме, що «гріховність» у медичному розумінні постане чинником ризику розвитку захворювань і смерті. Проведення таких досліджень потребує «вимірювання» духовності. Приладами це зробити неможливо, оскільки об’єктом виміру виступають нематеріальні явища. В таких ситуаціях теологія рекомендує оцінювати моральність людини опосередковано — «за ділами її». Чим більше суспільство схильне до скоєння поганих учинків, тим частіше вони трапляються. Отже, за кількістю порушень загальнолюдських заповідей (не вбий, не вкради, не перелюбствуй, не створи собі кумира, шануй батьків, не впадай у розпач) можна ретроспективно судити про рівень духовної ущербності суспільства. Одиницями вимірювання можуть бути дані офіційної статистики про дії, що вважаються порушенням перелічених заповідей: убивства, грабежі, розлучення, алкоголізм, залишені батьки й діти, самогубства тощо. Там, де соціальні аномалії трапляються частіше, рівень прояву ущербної духовності населення вищий.
Сумарну величину духовного неблагополуччя характеризує загальна злочинність. З 1986-го по 1995 р. кількість убивств у Росії зросла вчетверо, грабежів і розбоїв — ушестеро, сумарна злочинність збільшилася у 2,2 разу. Для вивчення зв’язку перелічених параметрів було проведено дослідження на матеріалі російської статистики (І.Гундаров). Виявлено збіг між динамікою морального і фізичного неблагополуччя. Рівень кореляції цих траєкторій сягав 0,85. Будь-яке підвищення чи зниження злочинності супроводжувалося підвищенням чи зниженням смертності. Схожий за характером зв’язок виявлений і між динамікою самогубств та смертності.
Все це є достатньою підставою для висунення гіпотези про значення духовного неблагополуччя як чинника ризику передчасної смерті. Можна зробити і ширше припущення — про існування закону духовно-демографічної детермінації.
Духовне неблагополуччя суспільства здатне впливати й на показники народжуваності. Заведено вважати, що в основі спаду народжуваності — зубожіння населення та непомірні фінансові витрати на догляд за новонародженими й вихованням дітей. Відповідний аналіз переконує, що це не єдина причина. Приміром, за 90-ті роки кількість абортів не збільшилася, а зменшилася (через зменшення кількості вагітних). Одночасно — з цієї самої причини — знизилася кількість смертей у зв’язку з легальними і кримінальними перериваннями вагітності. Відзначено також збільшення репродуктивних дисфункцій у жінок і зменшення повноцінних сперматозоїдів у чоловіків. З 1991 року в Україні саме чоловіки — основна причина бездітності в сім’ях. Таким чином, якщо навіть усі молоді сім’ї захочуть мати дітей, далеко не в усіх це вийде. Всі ці несприятливі для демографічної ситуації явища, що призводять до зниження народжуваності, знову ж, добре корелюють зі зростанням злочинності й асоціальної поведінки.
З усього викладеного випливає, що, при всіх інших рівних умовах, поліпшення (погіршення) морально-емоційного стану суспільства супроводжується відповідною зміною демографічної ситуації. Навіть якщо зробити українців удесятеро багатшими, зберігши при цьому нинішню соціальну атмосферу (егоїзм, різке розшарування на багатих і бідних, невпевненість у завтрашньому дні тощо), то важко очікувати збільшення народжуваності.
