Czernecj писав:Я б радо поговорив про те де і як василіяни перегинають палицю
Дорогий Брате/Отче (?),
У мене близькі зв'язки з деякими членами Василіянського Чину св.
Йосафата (НЕ "ЧСВВ"!) і я б ніколи не хотів, щоб мене не вважали
приятелем цього достойного Чину, який, на жаль, зараз переживає сильну кризу під зовнішніми ознаками розвитку.
Але, якщо бажаєте кілька прикладів, будь-ласка:
1) Розпорядок богослужінь у монастирській церкві в Перемишлі,
2002 рік. Читаю: ранок Служба Божа, ввечері Літургія Напередосвячених.
2) Окреслення обов'язків диякона в їхніх Конституціях взяте живцем
з Конст. "Світло Народів", починається якось так: "завданням диякона є торжественно христити..." і так далі.
3) Самовільні зміни в текстах Молитвослова 1990 року.
4) Колись у варшавському монастирі обмеження літургійного співу до
1 Літургії в неділю і може урочистіших богослужінь добового кругу.
Перевага "шептух" при наявності достатнього числа молодих, здорових людей до співу (ченців і черниць). Тепер з тим уже краще.
5) Демонстраційне сідання у лавки ніяк не "старих і немічних" ченців, прийняття златинізованої поведінки (клячіння-сідання-стояння),
обмеження знаку хреста - і нетерпимість до нормальної поведінки. Один з відомих в Україні Василіян робов мені "-надцять" років тому
зауваги після Служби, бо я поводився як у себе в церкві: не сідав
(поза Апостолом і проповіддю), не клякав, хрестився на кожну згадку про Пресв. Тройцю. Тепер вже ситауція багато в чому покращала, але
напр. сідати-клякати не відовчили ані себе, ані парафіян (Варшава).
На цей раз може вистачить.