Біблія - Святе Передання

переклади, пояснення, роздуми

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення vitalko » 01 листопада 2012, 16:08

Абрикос1 писав:
vitalko писав:Бачите, я просив вас привести бодай декілька цитат(навіть одну), де б папа вибачався і за що вибачався, а не перекази з переказів журналістів, бо останні подають зовсім інше, ніж те, що говорив Папа.

Луїджі Аккаттолі (Luigi Accattoli) "When а Pope Asks Forgiveness: The Mea Culpas of John Paul II" ("Коли Папа просить вибачення").
А хіба Церква засудила книгу, на яку посилалися автори статті? Не бачив жодних спростувань. Може Ви знайдете?


Як говорить о. Олег: "помилуйте мене грішного" пане Миколо :) А якщо завтра ви знайдете ще якусь книжку, то буду змушений також її перечитати, щоб вам відповісти? Так цілого життя не вистачить, бо подібних дискусійних питань - ціла купа. Якщо вже знаєте, на що посилаються журналісти і це вас турбує, то вже потрудіться, перечитайте ту книжку(бодай шматок), знайдіть відповідну цитату папи(якщо така взагалі є, бо дуже часто журналісти подають бажане за дійсне, особливо тоді коли це стосується Церкви Христової, і саме на цьому хотів заакцентувати вашу увагу, тому і прошу цитату з оригінальної розмови) і наведіть сюди, тоді будемо обговорювати. Так мені виглядає, що маєте подібну проблему, як і я декілька років тому, коли сприймав цілу купу стереотипів щодо Церкви як чисту монету. Але з пізнанням правди це все розвіялося. Власне, до цього вас і закликаю: шукайте правду і знайдете, ще й нам на форум додасте корисної інформації. Звісно треба потрудитися, але зрозумійте, що дописувачі форуму - також люди, а не енциклопедії ходячі, і, відповідно, всього, що написано/видано не знають і знати не можуть(та це і неможливо), та й, зрештою, слідування за Христом вимагає зусиль, часом навіть дуже великих.

Абрикос1 писав:
vitalko писав:В чому прірва, в чому підміна? Поясніть будь ласка свою позицію і тоді поглянемо чим прохання до живої людини за вас помолитися, відрізняється від такого ж прохання до святого, адже в Бога нема мертвих, в Бога всі живі, як говорив колись о. Мень.

"Правду також кажу вам, що коли двоє із вас погодяться [b]на землі[/b] просити про всіляку справу, то, чого б не попросили, буде їм від Батька Мого Небесного. " - Так ми безпосередньо розмовляємо з Богом (просимо того, що потрібно, дякуємо за Божу поміч, питаємо, що наболіло).
В молитві до Святих ми просимо, щоб вони випросили ту, чи іншу ласку для нас. Тобто ми вже не безпосередньо розмовляємо з Богом, а просимо, щоб Святий порозмовляв від нашого імені і випросив для нас все необхідне. Це я й називаю посередництвом. Прошу Вас, не для того, щоб мені надалі відповісти, а просто для себе. Перегляньте молитви до Святих. Скільки там гарних слів, скільки вихвалянь, скільки прослави Святих. І на хвилинку прошу Вас задуматися. Невже не краще з прославою, подякою і проханням звернутися прямо до Бога, від якого нам було обіцяне все необхідне. Тільки попросити. ..З вірою… Чи ж Він нас менше любить? Чи Він за нас менше дбає? Чи ж Він менш Милосердний аніж Його Святі?


Як мені видається, помилково сприймаєте святих, як невеличкі джерела благодаті, які діють окремо від благодаті Божої. Насправді святі тому і святі, що прожили своє життя досконало сповняючи волю Божу. А якщо сповняли на землі, то тим більше в Небі. І не потребують вони нашої прослави(бо обличчя Боже бачать повсякчасно), а це Бог сам зволив їх прославити за їхнє життя, за те що були його справжніми дітьми. Ми ж якщо хвалимо чиюсь дитину(бо чемна), чи не є ця похвала одночасно батькам(бо без їхнього виховання, турботи і любові, вона би такою не була)? Тому прослава святого - одночасно прослава самого Батька, який цього святого світові дав. І скажу вам більше, справжній батько більше тішиться, коли хвалять Його синів/дочок, ніж коли Його самого, бо ж діти - радість Батька, та й Батько не має ані тіні гордості. Тому так чи інакше прославляємо Бога, ось це - головне.

Абрикос1 писав:
vitalko писав:І знову зводите Передання Церкви до рівня якихось народних байок і переказів. Скажіть тоді таке, в якому вигляді настанови Спасителя були передані людям?

Вже коментував це вище. Перегляньте, будь ласка.


Наведіть, якщо не важко, цитату, бо пишете багато, тому такий пошук складає певні труднощі.


vitalko писав:…Це якщо іти за Вашою логікою моїх роздумів, доходимо до єресі. Я ж всього навів цитату із Святого Письма. Христос – мій Господь. І ніхто не приходить до Отця, якщо не через Сина – оце логіка моїх роздумів, яка цілком опирається на Євангеліє. Не бачу про що тут дискутувати.


Ну не знаю, приводжу вашу цитату. Так мені виглядає, що там все дуже однозначно написано(якщо не так зрозумів, то поясніть тоді, що мали на увазі):

Абрикос1 писав:Навіть Ісус Христос – наш Владика, наш Спаситель, наш Іскупитель, Який викупив гріхи світу Собою, не називає Себе Добрим. Отже хто Всемогутній, хто Добрий, хто Всюдисущий крім Бога Самого?
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 01 листопада 2012, 17:19

Ви вже декілька разів щось подібного говорили і декілька разів Вам відповідаю, що католик має обовязок знати, як вірує Христова Церква, і в даному випадку розуміти, що святість святого є плеканий ним звязок з Богом - не творінню належить, а Творцеві, і кожна такого роду молитва є проханням про молитву до Бога від людини, що на землі, до людини, що з Богом у Небі. Боюсь Вас зводять з пантелику слова, якими оперуємо в молитвах, бо не маєте коріння у вірі і безумно припускаєте, що Церква молиться/поклоняється іншим богам. Натомість Церква молиться у такий спосіб ще принаймі від 2 століття (перша задокументована згадка 115 рік - святий Ігнатій Антіохійський) і коли молиться до святого - йдеться про молитву до Бога. Розумію, що в такому форматі важко порозумітися, але спробую ще раз, бо, можливо, проблема в нашій мові, що виражає одним і тим самим словом предстояння молільника по відношенні до святих і предстояння молільника по відношенні до Бога. Богословія Христової Церкви чітко розрізняє почитання Бога і почитання Богородиці, святих чи мощів/ікон. В грецькій мові Богословія Богові належить завжди λατρεία, в латинській adoratio; святим/іконам δουλεία/veneratio відповідно. Напевно, найкраще передавати перше через термін "поклоніння" (належить лише Богові), а до святих/мощів - терміном "почитання". Однак церковнословянська мова Богословія цього термінологічно не розрізнила і такий стан речей плутає непідготовлену людину, що мислить українською. Проте віра Церкви не є забавкою в слова - просто треба знати свою віру: віруємо в Отця і Сина і Духа Святого і всі наші прохання до святих є в обовязковому порядку завжди молитвою до Бога і в жодному разі не ділять Христа, не роблять святого "спасителем" - шанують людину, що своїм життям/смертю була віддана Богові і сьогодні за нас молиться Богу.
Стосовно ж почитання Марії - воно з обрисованої мною схематично Богословської думки Церкви ніколи не випадало і не може випасти: Богородиця не є Богом, їй належить "почитання" і небезпеки "поклоніння" в Церкві Христовій немає. Догмати ж закріплюють віру Церкви, а не вигадують нову. Правда Вам про це ще думати не варто - Ви називаєте себе католиком, а віри своєї Церкви не знаєте :( Дуже прошу на першій же Святій Сповіді заявити сповідникові про своє невірство, якщо я грішний, вже вкотре пишучи різними словами одне і те саме, не допоміг Вам розрізнити за словами зміст віри Христової Церкви.
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 01 листопада 2012, 18:05

vitalko писав:...Як мені видається, помилково сприймаєте святих, як невеличкі джерела благодаті, які діють окремо від благодаті Божої. Насправді святі тому і святі, що прожили своє життя досконало сповняючи волю Божу. А якщо сповняли на землі, то тим більше в Небі. І не потребують вони нашої прослави(бо обличчя Боже бачать повсякчасно), а це Бог сам зволив їх прославити за їхнє життя, за те що були його справжніми дітьми. Ми ж якщо хвалимо чиюсь дитину(бо чемна), чи не є ця похвала одночасно батькам(бо без їхнього виховання, турботи і любові, вона би такою не була)? Тому прослава святого - одночасно прослава самого Батька, який цього святого світові дав. І скажу вам більше, справжній батько більше тішиться, коли хвалять Його синів/дочок, ніж коли Його самого, бо ж діти - радість Батька, та й Батько не має ані тіні гордості. Тому так чи інакше прославляємо Бога, ось це - головне...

більше того: все що доброго робимо живучи - робимо Божою Благодатію. "Без мене нічого діяти не можете" (приблизно Ів.15) каже Господь і навіть "Син нічого діяти не може від себе самого" (десь в 5 главі), тому все "наше" (кожної людини від мене грішного до святого, що з Богом в Небі) добро є не нашим в привласнюючому значенні - "це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився " (Послання Павла до Ефесян 2). Церква саме так мислить людину: "я" маю віддатись Богові і "стаю до Нього подібним", "обожествляюсь". “Відповів їм Ісус: Хіба не написано в вашім Законі: «Я сказав: ви боги?»…” (там же 10) - ідолопоклонство можна і в Біблії "відчитати" :( Але ні - це про обожествлення, про віднайдення Божої Подоби
З повагою. о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Абрикос1
початківець
початківець
Повідомлень: 40
З нами з: 23 жовтня 2012, 12:44

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення Абрикос1 » 01 листопада 2012, 22:17

Абрикос1 писав:
о.Олег писав:В контексті Матері Божої ще глибше: ...


Хочу разом з Вами поміркувати про наступне:
"Як мінімум 7 млн. католиків з 170 країн, включаючи сотні єпископів і кардиналів, підписали петицію із закликом до папи Римського проголосити Марію "духовною матір'ю людства, співвідкупителькою з Ісусом, посередницею всіх молитов до Ісуса Примирителя й захисницею людської раси перед Ісусом Христом".

Іншими словами, Діва Марія, хоча й постійно підкоряється Христу й залежить від Його волі, однак грає активну, унікальну й незамінну роль, допомагаючи своєму Синові звільнити людство від гріха й смерті.

Прихильники цього визнання говорять, що воно стане кульмінацією традиційного католицького вчення про матір Ісуса й принесе миру несказанну духовну й матеріальну користь.

Однак критики запропонованого догмата думають, що він перебільшить важливість Марії й зруйнує спроби об'єднання з іншими християнськими деномінаціями.
Ще будучи кардиналом Ратцінгером майбутній папа Венедикт XVІ був головним противником цього догмата, думаючи, що формула "співвідкупителька" занадто далеко відходить від мови Писання й отців Церкви й тому може стати причиною неправильного розуміння, загрожуючи "затемнити" статус Ісуса Христа як джерело всякого спасіння."

Так от.З кожним з наступних догматів Церкви, які чомусь, виникли саме в останні півтора століття, - і про "непомильність"1869 р і "непорочне зачаття"1854 Р і "внебовзяття"1950, були не згодні як з звичайних вірян, так і з числа вищого духовенства. Після прийняття цих понять як догми, гадаю, їхнє бачення не змінилось. Тобто і серед єпископів залишились люди, які не поділяли цих догм. Чому тоді їх не було відсторонено від Церкви? Тільки тому, що не висловлювали публічно своєї позиції? До чого я все-таки веду.
Терміном "співвідкупителька" сьогодні нікого не здивуєш. Він звучить все голосніше як серед вірян, так і з вуст священнослужителів.
Нескладно перевірити,навіть, зайшовши на сайти греко-католицьких Церков. З таким догматом (у разі прийняття Церквою) я ніколи не погоджуся. Для мене це цілком неприйнятно. Отче Олеже, хотілося б знати Вашу думку стосовно:
1.Як Ви ставитесь до вживання такого терміну Церквою?
2. Якщо не Папа Бенедикт (з думкою якого в цьому питанні я цілком погоджуюся),а скажімо його наступник прийме цей догмат, Ви погодитеся?
3. Як Церква в такому разі буде ставитися до вірян, що відкинуть цей догмат? Це відлучення?
Я прошу не відповідати питаннями типу - коли приймуть, тоді й поговоримо. А все-таки дати чітку відповідь на питання. Якщо так станеться, то як поведете себе Ви і як би мала ставитися до цього Церква.


Прошу, отче Олеже, і на другу частину питання відповісти
З повагою
Микола

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 01 листопада 2012, 22:23

:( та я відповів. Але, якщо питаєтеся, уточню: Ви сконцентруйтесь на тому, в що віруємо, на своїх проблемах віри, і не оправдовуйте своє невірство чужими збоченнями у вірі - те, що хтось грішить Вас не оправдовує (перечитайте, якщо можна, про вигнання Адама і Єви з Раю)
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Абрикос1
початківець
початківець
Повідомлень: 40
З нами з: 23 жовтня 2012, 12:44

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення Абрикос1 » 01 листопада 2012, 22:28

:no: Отче Олеже, просто відверту відповідь на пряме запитання, яке безпосередньо стосується нашої теми і від якої Ви двічі ухилились, можна почути? :Search:
З повагою
Микола

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 01 листопада 2012, 22:42

Абрикос1 писав::no: Отче Олеже, просто відверту відповідь на пряме запитання, яке безпосередньо стосується нашої теми і від якої Ви двічі ухилились, можна почути? :Search:

відповів. Відповідав одразу на два запитання. А вже коли запитали вдруге, побачив, власне, твердження (не запитання) людини, яка грішить незнанням елементарного, а береться за чужий гріх.
З повагою. о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

luksander
старець
старець
Повідомлень: 1023
З нами з: 11 грудня 2009, 17:23

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення luksander » 02 листопада 2012, 19:33

:sorry: це звичайний офтоп
Абрикос1 написав:
Перегляньте, будь ласка на сайті УГКЦ Св. Миколая Чудотворця вибачення Івана Павла ІІ

непогано було би переглянути
Прощаем и просим прощения
ПРОПОВЕДЬ, ПРОИЗНЕСЕННАЯ ПАПОЙ ИОАННОМ ПАВЛОМ II В БАЗИЛИКЕ СВЯТОГО ПЕТРА 12 МАРТА 2000 ГОДА
http://www.svitlo-zhyttja.kiev.ua/node/101
і документ міжнародної богословської комісії «Память и примирение: Церковь и прегрешения прошлого», зустрічав тільки на англійській, та, при бажанні, можна попросити дядька Гуголя і познайомитись. Все краще, ніж користуватися сумнівними джерелами :pardon:
П.С. прохання до модераторів видаляти мої офтопи, бо з моїм інтернетом це проблематично... :pardon:

Абрикос1
початківець
початківець
Повідомлень: 40
З нами з: 23 жовтня 2012, 12:44

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення Абрикос1 » 07 листопада 2012, 00:11

vitalko писав:Як говорить о. Олег: "помилуйте мене грішного" пане Миколо :) А якщо завтра ви знайдете ще якусь книжку, то буду змушений також її перечитати, щоб вам відповісти? Так цілого життя не вистачить, бо подібних дискусійних питань - ціла купа. Якщо вже знаєте, на що посилаються журналісти і це вас турбує, то вже потрудіться, перечитайте ту книжку(бодай шматок), знайдіть відповідну цитату папи(якщо така взагалі є, бо дуже часто журналісти подають бажане за дійсне, особливо тоді коли це стосується Церкви Христової, і саме на цьому хотів заакцентувати вашу увагу, тому і прошу цитату з оригінальної розмови) і наведіть сюди, тоді будемо обговорювати.


П. vitalko, давав Вам цитати з вікіпедії, потім з сайту Г-К Церкви, потім давав посилання - на книгу про папу. Там розписано в якому місті, в якому році і за що вибачався папа Іван Павло ІІ. Я назвав три різних джерела, з яких взята ця інформація. Можете хоч щось заперечити з наведеного вище - з цікавістю вислухаю. Якщо ж не маєте жодної інформації щодо цього питання - навіщо дискутуєте? Ми ж тут не бавимося в вірю-не вірю. Коли про щось пишу - на щось опираюся. Ви ж також від чогось повинні відштовхуватись,коли переконуєте, що папа не казав того, що мною подано вище? Отже я пояснив звідки отримав дану інформацію. Тепер хочу зрозуміти - на що опираєтесь Ви, кажучи, що подана інформація не відповідає дійсності.


vitalko писав:Так мені виглядає, що маєте подібну проблему, як і я декілька років тому, коли сприймав цілу купу стереотипів щодо Церкви як чисту монету. Але з пізнанням правди це все розвіялося. Власне, до цього вас і закликаю: шукайте правду і знайдете, ще й нам на форум додасте корисної інформації.

Не маю "цілої купи стереотипів" щодо Церкви. Натомість маю декілька запитань.Про одне з них -найбільш болюче і розмовляємо у цій та попередній, на жаль, закритій, темі.
А що для Вас, п.vitalko, є "пізнання правди". І що для Вас - правда, про яку Ви згадуєте?

vitalko писав:Наведіть, якщо не важко, цитату, бо пишете багато, тому такий пошук складає певні труднощі.


Це якраз підтверджує потребу перечитати всю тему, щоб з початку переглянути усі аргументи, які наводилися сторонами і щоб не довелося знову повертатися до питань, відповіді на які вже дані вище.

vitalko писав:Ну не знаю, приводжу вашу цитату. Так мені виглядає, що там все дуже однозначно написано(якщо не так зрозумів, то поясніть тоді, що мали на увазі):

Абрикос1 писав:Навіть Ісус Христос – наш Владика, наш Спаситель, наш Іскупитель, Який викупив гріхи світу Собою, не називає Себе Добрим. Отже хто Всемогутній, хто Добрий, хто Всюдисущий крім Бога Самого?


І що саме тут незрозуміло? Мені, як і Вам, здається, що тут все"дуже однозначно написано".


о.Олег писав:відповів. Відповідав одразу на два запитання. А вже коли запитали вдруге, побачив, власне, твердження (не запитання) людини, яка грішить незнанням елементарного, а береться за чужий гріх.
З повагою. о.Олег


Я справді не зрозумів відповіді.
Збоченням у вірі Ви називаєте величання Богородиці "співвідкупительницею"?
З повагою
Микола

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 07 листопада 2012, 08:50

Абрикос1 писав:П. vitalko, давав Вам цитати з вікіпедії, потім з сайту Г-К Церкви, потім давав посилання - на книгу про папу. Там розписано в якому місті, в якому році і за що вибачався папа Іван Павло ІІ. Я назвав три різних джерела, з яких взята ця інформація. Можете хоч щось заперечити з наведеного вище - з цікавістю вислухаю. Якщо ж не маєте жодної інформації щодо цього питання - навіщо дискутуєте? Ми ж тут не бавимося в вірю-не вірю. Коли про щось пишу - на щось опираюся. Ви ж також від чогось повинні відштовхуватись,коли переконуєте, що папа не казав того, що мною подано вище? Отже я пояснив звідки отримав дану інформацію. Тепер хочу зрозуміти - на що опираєтесь Ви, кажучи, що подана інформація не відповідає дійсності.

на виступи/промови Папи (перелік давав в темі "Інквізиція"), які нібито цитуючи, журналісти трактують в якості вибачень, а там зовсім не про це
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 07 листопада 2012, 09:11

Абрикос1 писав:Я справді не зрозумів відповіді.
Збоченням у вірі Ви називаєте величання Богородиці "співвідкупительницею"?

та не тільки це - там все набагато складніше, аніж ми з Вами без того, щоб Ви розрізняли почитання і поклоніння змогли розібрати: де збочення у вірі, а де ні. Мене більше непокоїте Ви, що так мало знаєте про свою віру (Ви ж твердите, що католик), а понятягували у цю тему так багато всілякого - це свідчить про те, що Ви цікавитеся всім, що підвернеться і довіряєте статтям журналістів/сайтів, що некритично (це, нажаль, і про церковні сайти) перекопійовують одне в одного те, що заманеться, а от вивченням основ віри цікавитеся так мало, не довіряєте своїй (Ви твердите) Церкві :( Перепрошую, що знову говорю про Вас особисто - просто нмсд все інше буде надто поверховою розмовою, без заторкнення суті проблем/непорозумінь, що у Вас виникають і які Ви видаєте нагора. В данному випадку Ви в своєму дописі виявили повне нерозуміння того, що таке Догма. В кожному разі не думаю, що без підставового навчання Ви зможете не заблукати
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Абрикос1
початківець
початківець
Повідомлень: 40
З нами з: 23 жовтня 2012, 12:44

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення Абрикос1 » 14 листопада 2012, 01:21

о.Олег писав:Ви вже декілька разів щось подібного говорили і декілька разів Вам відповідаю, що католик має обовязок знати, як вірує Христова Церква…


Отче Олеже, і я в свою чергу змушений повторити сказане вище.
«…Христова Церква …» -Це не тільки Ви, не тільки усі священики, не тільки храм чи церковні традиції та передання і навіть не папа римський Бенедикт. Христова Церква, на моє тверде переконання, - це всі хто слухає і виконує Слово Боже. Тому Католицька Церква, для мене, не дорівнює Церква Христова. Це різні площини. Христова Церква - це протестанти і православні, чи люди, які не ідентифікують себе як представника якоїсь конфесії чи віровчення. Тобто це уся християнська спільнота, яка дотримується Божих настанов переданих нам Ісусом Христом – нашим Спасителем. Оце, на мою думку, і є Свята Соборна Апостольська Церква, яку не «зруйнують пекельні ворота» і яка побудована на Петрі-Скелі. Само по собі знання чи незнання католицького катехизму не дає спасіння – воно дає глибше розуміння церковних обрядів, традицій ….
І є ж багато вірних Христової Церкви (а це і католики, і православні, і протестанти і ті вірні, що просто називають себе християнами) в арабських, африканських, азійських країнах, які й не чули ніколи що таке єктенія, антифон, тропар….Більшість із них не чули, що таке проскомидія, літургія оглашених чи літургія вірних. Більшість із них не знає і малої частини тих святих, яких знає католицький чи православний світ. Але ж в них є щось більше, аніж церковне вчення. В них є міцна віра,напевно сильніша за ту, яку маємо ми. А як по-іншому ? Їх переслідують, катують, вбивають, виганяють, а вони все це терплять за свою віру. Чи вони менш праведні, аніж ми, які знаємо багато молитов до різних святих, знаємо з чого складається свята літургія, пройшли повну катехизацію католицької Церкви? Я вважаю, що звання вірного Христової Церкви потрібно заслужити своїм праведним життям. Згадаймо книжників та фарисеїв, які досконало знали букву закону, і все ж це знання їх не врятувало, більше того, багатьох юдеїв звело на неправильний шлях. Я не кажу, що знання католицького віровчення – це погано. Звичайно потрібно знати що сповідує Церква, до якої ми ходимо. Натомість хочу, щоб Ви розуміли мою позицію – спасіння не в знанні, а у вірі.
о.Олег писав:… католик має обовязок знати, як вірує Христова Церква і в даному випадку розуміти, що святість святого є плеканий ним звязок з Богом - не творінню належить, а Творцеві

Католик, як і будь-хто, хто називає себе християнином, на мою думку, повинен розуміти, що не має більше ні в кому спасіння крім Ісуса Христа. Бо Він – Дорога, Правда і Життя. А священик, на мою думку, повинен постійно доносити до вірних своєї Церкви, що єдина правдива дорога – виконання Слова Божого.
о.Олег писав: і кожна такого роду молитва є проханням про молитву до Бога від людини, що на землі, до людини, що з Богом у Небі.

Вкотре запитую і вкотре не отримую відповіді. Отче Олеже НАВІЩО? Навіщо молитися до Бога «від людини, що на землі, до людини, що з Богом». Звідки це? Я Вам навів стільки цитат з Біблії як потрібно молитися і кому потрібно молитися з повчань Ісуса Христа та апостолів. Наведіть бодай одну цитату з Святого Письма (бо звідки ще можемо почути правдиву пряму мову Христа та Його апостолів?) де вказується на таку можливість молитви? Чітко ж написано – не підтримка святих чи Богородиці, а молитва з вірою до БОГА має велику силу. І ВСЕ, чого тільки попросимо з вірою, ВСЕ нам буде дано. Бо Бог є Всюдисущий (і чує кожного), Бог є Всемогутній (і немає для Нього нічого неможливого) і Бог є Добрий (За всіх Милосердніший і Добріший). Тож для чого молитися через когось, якщо всього можемо випросити безпосередньо у нашого Люблячого Батька?
Хочу Вас запевнити, що я неодноразово особисто переконувався у силі моєї молитви до Бога. Бог чує мене. Кожне з виконаних прохань – маленьке чудо. Вірте Богові! Покладайте на Нього свою надію і, я впевнений, Ви отримаєте навіть більше, аніж просите…Це так просто…Просто вірте!

о.Олег писав: Боюсь Вас зводять з пантелику слова, якими оперуємо в молитвах, бо не маєте коріння у вірі …

Не мені Вам розповідати, отче, що за свої слова будемо засуджені і за свої слова будемо виправдані. Кожне слово несе певне змістове навантаження. І якщо ми молимось не до Бога, а до когось іншого словами «спаси», «врятуй», «допоможи», «зглянься», то, переконаний, зазіхаємо на першу Божу заповідь. Ці слова потім можна «загорнути» в гарну «обгортку», пояснити, що все одно ця молитва до Бога, просто через когось іншого, пояснити, що є католицький катехизм, який заохочує до такої молитви, яка в такий спосіб стає «сильнішою» і т.д. Моє ж переконання – не святі чи Богородиця роблять молитву сильнішою, а правдива Християнська віра.
о.Олег писав: Розумію, що в такому форматі важко порозумітися, але спробую ще раз, бо, можливо, проблема в нашій мові, що виражає одним і тим самим словом предстояння молільника по відношенні до святих і предстояння молільника по відношенні до Бога. Богословія Христової Церкви чітко розрізняє почитання Бога і почитання Богородиці, святих чи мощів/ікон. В грецькій мові Богословія Богові належить завжди λατρεία, в латинській adoratio; святим/іконам δουλεία/veneratio відповідно. Напевно, найкраще передавати перше через термін "поклоніння" (належить лише Богові), а до святих/мощів - терміном "почитання". Однак церковнословянська мова Богословія цього термінологічно не розрізнила і такий стан речей плутає непідготовлену людину, що мислить українською.

Власне грань між поклонінням і почитанням вже зовсім непомітна і не переклад тому виною, а те , за що й пробую до Вас достукатись – вчення католицької Церкви.
о.Олег писав: Стосовно ж почитання Марії - воно з обрисованої мною схематично Богословської думки Церкви ніколи не випадало і не може випасти: Богородиця не є Богом, їй належить "почитання" і небезпеки "поклоніння" в Церкві Христовій немає.

Знаєте, отче, в Святому Письмі є цікавий приклад. Учні прийшли до Івана Христителя, і кажуть, що багато людей тепер ходять хреститися від Христа. Іван же відповів: Він має рости, я ж - маліти.
Тобто ніщо не повинно затьмарювати головного. Ісус Христос – Основа, Наріжний Камінь, на якому й повинна будуватися Христова Церква.
Що ж маємо сьогодні? Безсумнівно зростаючий культ Богородиці. Догми про непорочне зачаття та внебовзяття, які виникли відносно недавно. Переважна більшість наших храмів носять назву не Ісуса Христа, а саме Богородиці. Святі літургії в Церквах: травень – присвячений Богородиці, червень – Ісусові Христові. На іконостасах (чи не всіх, що я бачив) – з правого боку - Христос, з лівого – Богородиця – нижче -апостоли. В церквах – аналогічно, як правило, з лівого боку ікони діви Марії, з правого Ісуса Христа.
о.Олег писав: "… і небезпеки "поклоніння" в Церкві Христовій немає.
:
Одна з численних молитов до Богородиці:
«Пречиста Діво Маріє! Зі світанком цього дня вдаюся під Твій Покров і як добра дитина, благаю Тебе: Матінко моя Небесна, заопікуйся мною! У Твої руки віддаю душу мою і тіло, - все моє життя. А Ти, добра Небесна Мати, будь найкращою Ненькою та Заступницею! Охороняй мене завжди сильним Твоїм Покровом у всіх небезпеках для душі і тіла. Заступайся за мене у Твого Сина та Своїми молитвами зменшуй Його Святий Гнів з приводу моїх гріхів! Бо я добре знаю, що Ти, Царице Неба, завжди успішно допомагаєш усім тим, хто з довірою віддається під Твоє заступництво. І твердо вірю, що під Твоєю Святою Опікою легше зможу уникати всіх небезпек для душі і тіла, та виконувати Божу Волю, а після смерти осягнути вічне щастя на Небі. Амінь.»
Кажете немає небезпеки? Навіть коментувати не хочу.
Як можна поставити на один рівень Творця і творіння? Все сталося через Ісуса Христа і для Ісуса Христа, бо так написано. В тому числі і діва Марія, якою б великою серед людей вона не була – це творіння Христа.
Зовсім не дивною виглядає реакція кількох мільйонів католиків, які після такого курсу католицької Церкви, вимагають закріпити догмою «співвідкупительство» Марії. Це не взялося нізвідки – це не що інше, як наслідок вчення нашої Церкви . Далі, переконаний, буде…
о.Олег писав: Догмати ж закріплюють віру Церкви, а не вигадують нову.

Спробую з іншого боку. Не хотів – змусили…
Як можна вважати «непомильним» папу, який цілує коран? Це книга чужого бога. Як можна вважати «непомильним» папу, який зробив чи не найбільший крок до створення нової релігії «нью-ейдж», створивши для цього найсприятливішу картинку, де представники усіх релігій моляться разом, тільки кожен з поганів – до своїх божків. Як можна було надавати храми для осквернення буддистам (св.. Петра, де на кивот поставили ідола будди) , індуїстам (св.. Марія), мусульманам (св.. Антонія), американським індіанцям(св.. Григорія, готуючи свої люльки миру на вівтарі), синтеїсти ( Бенедиктинський монастир), які проводили там свої служіння ідолам?
Як казав у посланні до коринтян ап. Павло: «до чужого ярма не впрягайтесь з невірними, бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою? Яка згода Христа з белійяаром? Або яка частка вірного з невірним?Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами?»
Може ви відповісьте на ці питання, отче Олеже?
о.Олег писав: Правда Вам про це ще думати не варто - Ви називаєте себе католиком, а віри своєї Церкви не знаєте :(

Є необхідність перечитати катехизм вдруге?

о.Олег писав: Дуже прошу на першій же Святій Сповіді заявити сповідникові про своє невірство, якщо я грішний, вже вкотре пишучи різними словами одне і те саме, не допоміг Вам розрізнити за словами зміст віри Христової Церкви.

Прошу сформулювати, отче Олеже, що саме маю сказати на сповіді. Про яке невірство йдеться?
З повагою
Микола

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 14 листопада 2012, 12:15

Абрикос1 писав: Христова Церква, на моє тверде переконання, - це всі хто слухає і виконує Слово Боже. Тому Католицька Церква, для мене, не дорівнює Церква Христова. Це різні площини. Христова Церква - це протестанти і православні, чи люди, які не ідентифікують себе як представника якоїсь конфесії чи віровчення. Тобто це уся християнська спільнота, яка дотримується Божих настанов переданих нам Ісусом Христом – нашим Спасителем. Оце, на мою думку, і є Свята Соборна Апостольська Церква, яку не «зруйнують пекельні ворота» і яка побудована на Петрі-Скелі...

перепрошую - Ви не розумієте: не сперечаюся з Вашою думкою про Христову Церкву (це було зрозумілим і від першого Вашого допису). Пишу Вам про те, що, називаючи себе католиком, пишучи "наша церква", "моя церква" (і з контексту слідує - Католицька), Ви сповідуєте зовсім іншу віру. Адже не про "зовнішню" принележність, не про навіть фізичну присутність Вас (чи будь-кого, включно з Папою :) ) на Літургії саме в Католицькому храмі, не про "християнство за довідкою про Хрещення" йдеться, а про віру і життя відповідне до віри. Ви... ну - не довіряєте мені грішному - послухайте Христову Церкву, Догмі якої (Біблії) довіряєте і до якої себе причислюєте, що говорить про те, як Бог Свою Церкву Сотворив і як ми віруємо
Кардинал Йозеф Ратцингер,
Конгрегация Вероучения

Декларация "Dominus Iesus"

о единственности и спасительной вселенскости
Иисуса Христа и Церкви

Вступление

1. Господь Иисус перед Вознесением на небеса заповедал Своим апостолам проповедовать Благую Весть всему миру и крестить народы: "Идите по всему миру и проповедуйте Евангелие всей твари. Кто будет веровать и креститься, спасен будет; а кто не будет веровать, осужден будет" (Мк 16,15-16); "Дана Мне всякая власть на небе и на земле. Итак, идите, научите все народы, крестя их во имя Отца и Сына и Святого Духа, уча их соблюдать все, что Я повелел вам; и се, Я с вами во все дни до скончания века" (Мф 28,18-20; ср.: Лк 24,46-48; Ин 17,20,21; Деян 1,8).

Вселенская миссия Церкви родилась из этого повеления Иисуса Христа и в течение столетий воплощалась в проповеди тайны Бога Отца, Сына и Святого Духа и тайны воплощения Сына Божия ради спасения всего человечества. Основополагающее содержание христианского исповедания веры заключено в следующих словах: "Верую во единого Бога Отца Всемогущего, Творца неба и земли, видимого всего и невидимого. И во единого Господа Иисуса Христа, Сына Божия Единородного, от Отца рожденного прежде всех веков, Бога от Бога, Света от Света, Бога истинного от Бога истинного, рожденного, несотворенного, единосущного Отцу, через Которого все сотворено. Ради нас, людей, и ради нашего спасения сошедшего с небес, и воплотившегося от Духа Святого и Марии Девы, и ставшего Человеком; распятого за нас при Понтии Пилате, страдавшего и погребенного, воскресшего в третий день по Писаниям, восшедшего на небеса и сидящего одесную Отца. Вновь грядущего со славою судить живых и мертвых, и Царству Его не будет конца. И в Духа Святого, Господа Животворящего, от Отца исходящего; Которому вместе с Отцом и Сыном подобает поклонение и слава; Который вещал через пророков. И во единую Святую, Вселенскую и Апостольскую Церковь. Исповедую единое крещение во отпущение грехов. Ожидаю воскресения мертвых, и жизни будущего века" (I Константинопольский Собор. Symbolorum Constantinopolitanum: DS, n. 150).

2. В течение столетий Церковь, верная Евангелию Иисуса, проповедовала и свидетельствовала. Тем не менее, на исходе второго тысячелетия эта миссия еще далека от завершения (cр. Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 1: AAS 83 (1991) 249-340).

Поэтому слова святого Павла о миссионерской обязанности каждого крещеного в наши дни как нельзя более актуальны: "Ибо если я благовествую, то нечем мне хвалиться; потому что это необходимая обязанность моя, и горе мне, если не благовествую!" (1Кор 9,16). Этим объясняется пристальное внимание, которое Учительство Церкви уделяет обоснованию и поддержке евангелизационной миссии, особенно по отношению к различным религиозным традициям мира (cр. II Ватиканский Собор. Декрет "Ad gentes" и Декларация "Nostra aetate"; Павел VI. Апостольское обращение "Evangelii nuntiandi": AAS 68 (1976) 5-76; Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio").

По поводу ценностей, о которых свидетельствуют все религии и которые они предлагают человечеству, в Декларации II Ватиканского Собора об отношении Церкви к нехристианским религиям сказано: "Католическая Церковь не отвергает ничего из того, что истинно и свято в этих религиях. Она с искренним уважением рассматривает те образы делания и жизни, те правила и учения, которые, хотя и отличаются во многом от того, чего она придерживается и чему учит, приносят все же нередко луч истины, просвещающей всех людей" (II Ватиканский Собор. Декларация "Nostra aetate", n. 2). Проповедь Церковью Иисуса Христа - пути, истины и жизни (ср. Ин 14,6) - в наши дни осуществляется благодаря диалогу между религиями. Такой диалог, безусловно, не заменяет, но, скорее, дополняет "missio ad gentes", направленную к "тайне единства", из которой следует, что "все спасенные разделяют, хотя и по-разному, одну и ту же тайну спасения в Иисусе Христе посредством Его Духа" (Папский Совет по диалогу между религиями и Конгрегация евангелизации народов. Инструкция "Dialogo e annuncio", n. 29: AAS 84 (1992) 414-446; ср. II Ватиканский Собор. Пастырская конституция "Gaudium et spes", n. 22). Межрелигиозный диалог, являющийся частью евангелизационной миссии Церкви (ср. Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 55) требует понимания, взаимного изучения и обоюдного обогащения в послушании истине и в уважении свободы друг друга (см. Папский Совет по диалогу между религиями и Конгрегация евангелизации народов. Инструкция "Dialogo e annuncio", n. 9).

3. Как в практике диалога христианства с другими религиозными традициями, так и в стремлении более глубоко постичь его теоретические основы, возникают новые вопросы, над которыми необходимо задуматься, следуя непроторенными путями исследований, выдвигая новые предложения и требуя более детального рассмотрения. В связи с этим настоящая Декларация ставит своей целью напомнить епископам, богословам и всем верующим Католической Церкви некоторые важные пункты христианского вероучения, которые могут помочь богословской мысли в поиске решений вопросов, связанных с основами веры и отвечающими на нужды современной культуры.

Язык настоящей Декларации соответствует ее предназначению, которое заключается не в том, чтобы систематизированно представить проблемы, относящиеся к единственности и вселенскому характеру спасительной тайны Иисуса Христа и Церкви; Декларация также не призвана разрешить свободно обсуждаемые богословские вопросы. Цель настоящего документа - напомнить католическое вероучение по этим проблемам и, в то же время, указать на углубляющиеся в последнее время фундаментальные трудности и решительно обличить ошибочные точки зрения и заблуждения. Поэтому настоящая Декларация является продолжением предыдущих документов, относящихся к Учительству Церкви, с ее помощью мы постараемся явить истину, составляющую часть вероучительного наследия Церкви.

4. Миссионерское благовестие Церкви, присущее ей изначально, сегодня сталкивается с противодействием со стороны релятивистских теорий, оправдывающих религиозный плюрализм не только "de facto", но и "de iure" (или в принципе). Как следствие, подобные теории стремятся опровергнуть Истину: окончательный и полный характер Откровения Иисуса Христа, природу христианского вероучения в сравнении с верованиями, присущими иным религиям, богодухновенность книг Священного Писания, единственность и вселенский характер спасительной тайны Иисуса Христа, спасительное вселенское посредничество Церкви, нераздельность и, в то же время, различимость между Царствием Бога, Царствием Христовым и Церковью, оспорить пребывание в Католической Церкви единой Церкви Христовой.

Корни подобных точек зрения следует искать в определенных философских и богословских предпосылках, препятствующих познанию и принятию открытой нам Истины. Тем не менее, следует указать некоторые из них: убежденность в том, что Божественная Истина непознаваема и не может быть явлена даже христианским Откровением; релятивистское отношение к Истине, выражающееся во взгляде, что то, что истинно для одних людей, не является таковым для других; радикальное противопоставление западного логического менталитета и восточного символического мышления; субъективизм тех, кто, считая разум единственным источником познания, "постепенно лишается способности восходить к высшей реальности и уже не дерзает искать истинный смысл существования" (Иоанн Павел II. Энциклика "Fides et ratio", n. 5); трудности понимания и принятия окончательного характера эсхатологических событий в истории человечества; метафизическое опустошение историчности воплощения Предвечного Логоса, сводимое, в лучшем случае, просто к трактовке вмешательства Бога в историю; эклектизм мышления тех, кто в своих богословских исканиях принимает различные точки зрения, не обращая внимания на философский и религиозный контекст и не считаясь ни с тем, насколько возможно их согласовать и систематизировать, ни с тем, насколько они совместимы с христианской истиной; наконец, тенденция читать и толковать Священное Писание, не считаясь ни с Преданием, ни с Учительством Церкви.

На почве перечисленных предпосылок, предстающих то как безапелляционные утверждения, то как гипотезы, произрастают различные псевдобогословские учения, в которых христианское Откровение, а также тайна Иисуса Христа и Церкви утрачивают характер абсолютной спасительной вселенской истины, либо на них бросается тень сомнений и неверия.

I. Полнота и окончательный характер Откровения Иисуса Христа

5. Дабы исцелить релятивистский образ мышления, получающий все большее распространение, необходимо, прежде всего, еще раз отметить окончательный и полный характер Откровения Иисуса Христа. Действительно, необходимо твердо верить в то, что в тайне Иисуса Христа, Воплотившегося Сына Божия, нашем "пути, истине и жизни" (Ин 14,6) явлена полнота Божественной Истины: "Никто не знает Сына, кроме Отца; и Отца не знает никто, кроме Сына, и кому Сын хочет открыть" (Мф 11,27); "Бога не видел никто никогда; Единородный Сын, сущий в недре Отчем, Он явил" (Ин 1,18); "Ибо в Нем обитает вся полнота Божества телесно, и вы имеете полноту в Нем" (Кол 2,9-10).

Верный Слову Божию, II Ватиканский Собор учит: "Но внутренняя истина как о Боге, так и о спасении человека, сияет нам через Откровение во Христе, Который одновременно и Посредник, и Полнота всего Откровения" (II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Dei Verbum", n. 2). И далее подчеркивает: "Итак, Иисус Христос, Воплощенное Слово, посланный как "Человек человекам", "говорит слова Божии" (ср. Ин 3,34) и совершает дело спасения, которое Отец дал Ему сотворить (ср. Ин 5,36; 17,4). Поэтому Он, видя Которого всякий видит Отца (ср. Ин 14,9) всем Своим присутствием, всем, чем Он являет Себя, словами и делами, знамениями и чудесами, особенно же смертью Своею и славным Своим воскресением из мертвых; наконец, ниспосланием Духа Истины, завершает во всей полноте Откровение и подтверждает его Божественным свидетельством [...]. Итак, христианское домостроительство, поскольку оно - новый и окончательный завет, никогда не прейдет, и уже нельзя ожидать нового всеобщего откровения до явления в славе Господа нашего Иисуса Христа (ср. 1 Тим 6,14; Тит 2,13)" (II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Dei Verbum", n. 4).

Энциклика "Redemptoris missio" снова адресует Церкви призыв проповедовать Евангелие как полноту Истины: "В окончательном Слове Своего Откровения Бог наиболее полно дал нам познать Себя: Он открыл человечеству истину о Себе, и это Откровение Бога - основная причина, по которой Церковь по своей природе является миссионерской. Она не может не проповедовать Евангелие - полноту Истины, в которой Бог даровал нам узнать о Себе Самом"(Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 5). Поэтому только Откровение Иисуса Христа "вносит в нашу историю некую универсальную и совершенную истину, которая побуждает человеческий разум никогда не останавливаться" (Иоанн Павел II. Энциклика "Fides et ratio", n. 14).

6. Вероучению Церкви противоречат теории об ограниченном, неполном и несовершенном характере Откровения Иисуса Христа, которое якобы является лишь дополнением к другим религиям. Считается, что причиной возникновения подобных выводов служит утверждение, что Истина о Боге не может быть явлена во всей присущей ей полноте ни одной из известных истории религий, в том числе, христианством, и даже Самим Иисусом Христом.

Такая позиция решительно противоречит вышеперечисленным постулатам веры, открывающим, что Иисус Христос дарует полное Откровение о спасительной тайне Бога. Более того, субъектом слов, деяний, а также историчности Иисуса, несмотря на то, что они, может быть, были в чем-то ограничены Его человеческой природой, является Божественная Ипостась Воплощенного Слова Божия, "истинного Бога и истинного Человека" (Халкидонский Собор. Symbolorum Chalcedonense: DS, n. 301. Ср. Афанасий Александрийский. De Incarnatione, 54, 3: SC 199, 458), и поэтому несут в себе окончательный и полный характер Откровения Божия о путях спасения, даже если глубина Божественной тайны сама по себе остается трансцендентной и неисчерпаемой. Истина о Боге, выраженная человеческим языком, не теряет своей сути и не подвергается никакому ущербу. Напротив, она остается единой, полной и совершенной, т. к. ее открыл Воплощенный Сын Божий. Поэтому вера требует исповедания того, что Воплощенное Слово, во всей Своей Тайне от Своего воплощения до прославления есть источник приобщаемый, но реальный, а также исполнение всякого спасительного Откровения Божия к людям (ср. II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Dei Verbum", n. 4), и что Святой Дух, Который есть Дух Христов, научил апостолов, а через них - всю Церковь во все времена "всякой истине" (Ин 16,13).

7. Достойным ответом на Божественное Откровение является "послушанием веры" (Рим 16,26; ср. Рим 1,5; 2 Кор 10, 5-6), которым человек свободно предает себя всецело Богу, принося "полное подчинение разума и воли Богу, Открывающему Себя" и добровольно принимая данное Им Откровение" (там же, n. 5). Вера - дар благодати: "Чтобы проявить такую веру, необходима предваряющая и воздействующая благодать Божия при внутренней помощи от Святого Духа, Который побуждает сердце и обращает его к Богу, открывает очи ума и подает "усладу всем принимающим истину и верующим в нее"" (там же).

Послушание веры помогает принять истину Откровения Христова, гарантируемую Богом, который Сам есть Истина (ср. Катехизис Католической Церкви, п. 144): "Вера означает, прежде всего, что человек лично соединяется с Богом; она есть, в то же время, и неотделимо - свободное согласие со всей Богооткровенной Истиной" (там же, п. 150). Поэтому вера, "дар Божий" и "внушенная Им сверхъестественная добродетель" (там же, п. 153) влечет за собой двойное "соединение": с Богом, Который открывает Истину, и с открываемой Им Истиной, исходя из доверия, которым наделен тот, кто утверждает Истину. Поэтому "мы не должны веровать ни в кого иного, кроме Бога Отца, Сына и Святого Духа" (там же, п. 178).

Таким образом, необходимо четко проводить различие между богословской верой и верованиями, присущими другим религиям. Если вера - принятие открытой в благодати истины, и "позволяет нам проникнуть в смысл тайны и сделать ее доступной для интеллекта" (Иоанн Павел II. Энциклика "Fides et ratio", n. 13), верования иных религий, наряду с опытом познания и мышления, составляющих сокровищницу человеческой мудрости и духовности, созданы человеком и включены в его отношения с Божественным и Абсолютным (см. там же, nn. 31-32).

В современной богословской мысли это различие не всегда учитывается. С богословской верой, означающей принятие Истины, открытой Триединым Богом, нередко отождествляют верования иных религий, представляющих собой духовный опыт, обретаемый в поиске абсолютной истины, но лишенный согласия с Богом, Открывающим Себя Самого. Это одна из причин, по которым стремятся приуменьшать, а иногда и совершенно упразднять различия между христианством и другими религиями.

8. Необходимо также рассмотреть теории о богодухновенности священных текстов, почитаемых в других религиях. Безусловно, необходимо признать, что, благодаря некоторым заключенным в них элементам, они действительно могут быть орудием, посредством которого множество людей на протяжении веков питали и сохраняли духовное общение с Богом. Поэтому II Ватиканский Собор, говоря об обычаях, обрядах и учениях других религий, отмечает, что они, "хотя и отличаются во многом от того, чего она придерживается и чему учит, приносят, все же, нередко, луч Истины, просвещающий всех людей" (II Ватиканский Собор. Декларация "Nostra aetate", n. 2. См. также Декрет "Ad gentes", n. 9, где говорится о элементах блага, присутствующих "в обрядах и культурах разных народов"; Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 16, где указывается на то доброе и истинное, что присутствует среди нехристиан, и что может рассматриваться как приуготовление к принятию Евангелия).

Предание Церкви считает богодухновенными текстами канонические Книги Ветхого и Нового Завета, т. к. они вдохновлены Святым Духом (ср. Тридентский Собор. "Declaratio de libris sacris et de traditionibus recipiendis": DS, n. 1501; I Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Dei Filius", cap. 2: DS, n. 3006). Следуя Преданию, Догматическая конституция II Ватиканского Собора "О Божественном Откровении" утверждает: "Ибо все Книги как Ветхого, так и Нового Завета, со всеми их частями, Святая Матерь Церковь по вере апостолов считает священными и каноническими, поскольку, написанные под вдохновением от Святого Духа (ср. Ин 20,31; 2 Тим 3,16; 2 Петр 1,19-21; 3, 15-16), они имеют автором Самого Бога и как таковые были переданы Церкви" (II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Dei Verbum", n. 11). Эти Книги "твердо, верно и безошибочно учат истине, которую Бог ради нашего спасения пожелал запечатлеть Священными Письменами" (там же).

Однако Бог, желающий во Христе призвать к Себе все народы и открыть им полноту Своего Откровения и любви, "не перестает различным образом присутствовать не только в отдельных личностях, но в целых народах, посредством их духовного богатства, важнейшим и существенным выражением которого являются религии, несмотря на присущие им "пробелы, неточности и заблуждения"" (Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 55. Ср. также n. 56. Павел VI. Апостольское обращение "Evangelii nuntiandi", n. 53). Таким образом, сакральные книги других религий, действительно направляющие и питающие существование своих адептов, обретают в тайне Христа содержащиеся в них крупицы добра и благодати.

II. Воплощенный Логос и Святой Дух в деле спасения

9. В трудах современных богословов нередко проявляется стремление считать Иисуса Назарянина рядовым историческим персонажем, чье откровение о Божественном представляется не исключительным, а дополняемым другими проповедниками. Таким образом, представляется, что Бесконечное, Абсолют, Высшая Тайна Бога много раз явлены человечеству многочисленными историческими персонажами, и Иисус Назарянин - лишь один из многих. Говоря более конкретно, Иисус для них - лишь одно из реальных воплощений Логоса, на протяжении веков многократно являвшегося ради наставления человечества на путь спасения.

За тем, чтобы, с одной стороны, оправдать универсальность христианской вести о спасении, а с другой - утвердить проявления религиозного плюрализма, было предложено существование домостроительства Предвечного Слова, действующего также вне Церкви и не имеющего связи с ней, и домостроительства Воплощенного Слова. Первое должно иметь большую ценность универсализма в сравнении со вторым, ограниченным только христианами, пусть даже во втором домостроительстве присутствие Бога было бы более полным.

10. Эти утверждения в корне противоречат христианской вере. Следует твердо верить, что Иисус Назарянин, Сын Марии, - Единородный Сын Божий, Слово Отца. Слово, которое "было вначале у Бога" (Ин 1,2), оно же "стало плотию" (Ин 1,14). В Иисусе Христе, Сыне Бога Живого (ср. Мф 16,16) "обитает вся полнота Божества телесно (Кол 2,9). Он - "Единородный Сын, сущий в недре Отчем" (Ин 1,18), Возлюбленный Сын, "в Котором мы имеем искупление: В Нем обитала всякая полнота, чтобы посредством Его примирить с Собою все, умиротворив через Него, Кровию креста Его, и земное и небесное" (Кол 1,13-14; 19-20).

Верный Священному Писанию, I Никейский Собор для того, чтобы восторжествовать над ошибочными толкованиями и упрощениями, провозгласил веру в "Иисуса Христа, Сына Божия Единородного, от Отца рожденного прежде всех веков, Бога от Бога, Света от Света, Бога истинного от Бога истинного, рожденного, несотворенного, единосущного Отцу, через Которого все сотворено. Ради нас, людей, и ради нашего спасения, сошедшего с небес, и воплотившегося от Духа Святого и Марии Девы, и ставшего Человеком; [...] страдавшего и погребенного, воскресшего в третий день; восшедшего на небеса [...] Вновь грядущего со славою судить живых и мертвых" (I Никейский Собор. "Symbolorum Nicaenum": DS, n. 125). Следуя учению Отцов Церкви, Халкидонский Собор также провозгласил "Одного и Того же Сына, Господа нашего Иисуса Христа, Его же совершенного в Божественном и совершенного в Человеческом. Его же воистину Бога и воистину Человека, единосущного Отцу по Божеству, единосущного нам по человечеству, рожденного от Отца прежде всех веков по Божеству и в сии последние дни ради нас и нашего спасения, от Марии Девы, Матери Божией по человечеству" (Халкидонский собор. "Symbolorum Chalcedonense": DS, n. 301).

Поэтому и II Ватиканский Собор утверждает, что Христос "последний Адам", "образ Бога невидимого" (Кол 1,15), Он же - и совершенный человек, возвративший сынам Адама подобие Божие, искаженное первородным грехом. [...] Агнец непорочный, добровольно пролив Свою кровь, Он заслужил нам жизнь, и в Нем Бог примирил нас с Собою и друг с другом и избавил нас от рабства дьяволу и греху, так что каждый из нас может сказать вместе с Апостолом: Сын Божий возлюбил меня и предал Себя за меня (ср. Гал 2,20)" (II Ватиканский Собор. Пастырская конституция "Gaudium et spes", n. 22).

По этой причине Иоанн Павел II заявил: "Мнение, что есть какое-либо различие между Словом и Иисусом Христом, противоречит христианскому вероучению. Иисус - Воплощенное Слово - единая и неделимая личность: Христос - не кто иной как Иисус Назарянин; Он - Слово Божие, ставшее человеком ради спасения всех. Открывая для себя и ценя вклад каждого народа - главным образом, в сокровищницу духовности - которую Бог даровал каждому народу, мы не можем отделить эти дары от Иисуса Христа, Который стоит в центре Божия плана спасения" (Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 6).

Католическому вероучению противоречит и попытка ввести разделение между спасительным действием Логоса как такового и Воплощенного Слова. С момента воплощения все спасительные деяния Слова Божия всегда творимы в единстве с Его человеческой природой, которую Оно приняло во имя спасения человечества. Единственный, Кто действует в двух природах - человеческой и Божественной, - единая Ипостась Слова (ср. св. Лев Великий. "Tomus ad Flavianum": DS, n. 294).

Кроме того, несовместимы с католическим вероучением теории, которые считают, что после воплощения спасительное действие Логоса как такового, так же, как в Его Божественности, производится "в дополнение к..." или "помимо" человечности Христа (ср. св. Лев Великий. Litterae "Promisisse me memini" ad Leonem I imp.: DS, n. 318: "In tantam unitatem ab ipso conceptu Virginis deitate et humanitate consecra, ut nec sine homine divina, nec sine Deo agerentur humana". Ср. также там же: DS, n. 317).

11. Необходимо также твердо верить в вероучение о единстве спасительного домостроительства Бога, в Троице Единого. Источником и центром этого вероучения является Воплощенное Слово, посредник божественной благодати в сотворении мира и деле искупления (ср. Кол 1,15-20). Он - вместилище всего (ср. Еф. 1,10), Он "сделался для нас премудростью от Бога, праведностью и освещением и искуплением" (1Кор 1,30). Действительно, тайна Христа имеет особенное внутреннее единство, которое простирается от извечного выбора в Боге до парусии: "Он (Отец) избрал нас в Нем прежде создания мира, чтобы мы были святы и непорочны пред Ним в любви" (Еф 1,11); "Ибо, кого Он предузнал, тем и предопределил (быть) подобными образу Сына Своего, дабы Он был первородным между многими братиями; а кого Он предопределил, тех и призвал; а кого призвал, тех и оправдал; а кого оправдал, тех и прославил" (Рим 8,29-30).

Учительство Церкви, верное Божественному Откровению, подтверждает, что Иисус Христос - вселенский Посредник и Искупитель: "Слово Божие, через Которое все начало быть, Само стало плотью, чтобы Христос, как Совершенный Человек, всех спас и все возглавил Собою. Господь [...] - Тот, Кого Отец воскресил из мертвых, возвысил и посадил одесную Себя, поставив Его Судьей живых и мертвых" (II Ватиканский Собор. Пастырская конституция "Gaudium et spes", n. 45. Ср. также Тридентский Собор. Декрет "De peccato originali", n. 3: DS, n. 1513). Вера в спасительное посредничество требует веры в единичность искупительной жертвы Христа, Вечного Первосвященника (ср. Евр 6,20; 9,11; 10, 12-14).

12. Некоторые выдвигают гипотезу, что домостроительство Святого Духа носит более вселенский характер, нежели домостроительство Воплощенного Слова, распятого и воскресшего. Эта точка зрения противоречит католическому вероучению, согласно которому спасительное воплощение Слова является тринитарным событием. В Новом Завете показано, что тайна Иисуса, Воплощенного Слова, творит обитель Святому Духу и является основой излияния Духа на человечество, как во времена Мессии (ср. Деян 2,32-36; Ин 7,39; 20,22; 1Кор 15,45), так и до него (ср. 1Кор 10,4; 1Петр 1,10-12).

II Ватиканский Собор напомнил эту фундаментальную истину для углубления понимания вероучения Церкви. Разъясняя спасительный замысел Божий в отношении всего рода человеческого, Собор с самого начала тесно связывает тайну Христа с тайной Святого Духа (ср. II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", nn. 3-4). Все устроение Церкви ее Главой, Иисусом Христом, рассматривается как деяние, совершаемое им в общении Святого Духа (ср. там же, n. 7. Ср. у св. Иринея утверждение о том, что в Церкви "заложено общение со Христом, то есть Святой Дух" ("Adversus haereses" III, 24, 1: SC 211, 472)).

Более того, спасительное деяние Иисуса Христа, в единстве и посредством Святого Духа, простирается за видимые границы Церкви ко всему человечеству. Говоря о Пасхальной Тайне, в которой Христос и сегодня живым образом в Духе соединяет верующего с Собою, а также дарует ему надежду на воскресение, Собор утверждает: "Это остается в силе не только для верных Христу, но и для всех людей доброй воли, в сердцах которых незримо действует благодать. Поскольку Христос умер за всех, и так как высшее призвание человека в действительности одно, то есть Божие, мы должны твердо верить, что Святой Дух дает всем возможность приобщиться этой пасхальной тайны ведомым Богу образом" (II Ватиканский Собор. Пастырская конституция "Gaudium et spes", n. 22).

Поэтому очевидна связь спасительной тайны Воплощенного Слова с тайной Духа, Который осуществляет спасительное влияние Сына, ставшего Человеком, на жизнь всех народов, призванных Богом к единой цели, включая как тех, кто жил до воплощения Слова, так и тех, кто живет после Его вмешательства в историю: все они движимы Духом Отца, щедро даруемого Сыном Человеческим (ср. Ин 3,34).

В связи с этим современное Учительство Церкви твердо и непреложно напоминает нам об истине Единого Божественного домостроительства: "Присутствие и действие Духа влияет не только на отдельных людей, но и на общество, историю, народы, культуры и религии. [...] Воскресший Христос "и ныне трудится в сердцах человеческих силой Своего Духа". [...] Кроме того, именно Святой Дух сеет "семена Слова", которые можно найти в различных обрядах и культурах, взращивая их, чтобы они принесли плод во Христе" (Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 28. О "семенах Слова" ср. также св. Юстина Мученика 2 Apologia 8, 1-2; 10, 1-3; 13, 3-6: ed. E.J. Goodspeed, 84; 85; 88-89). Признавая воздействие Духа исторически-спасительным для Вселенной и всей истории человечества (ср. Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 28-29). Учительство Церкви провозглашает: "Один и Тот же Дух действовал в воплощении, человеческой жизни, смерти и воскресении Иисуса и теперь - в истории Церкви. Поэтому он - не "заместитель" Христа и нельзя считать, что Дух заполняет некую предполагаемую пустоту между Христом и Логосом. Что бы Святой Дух ни внушал человеческим сердцам, истории народов, культурам, религиям, - все это приуготовляет их к Евангелию и не может не иметь отношения ко Христу. Слово воплотилось благодаря действию Святого Духа, "дабы, обладая совершенной человечностью, Оно смогло спасти всех людей и все соединить под главою Христом"" (там же, n. 29).

В заключение необходимо сказать, что действие Святого Духа происходит не вне действия Христа и не параллельно ему. Существует единое спасительное домостроительство Бога, в Троице Единого, реализовавшееся в тайне воплощения, смерти и Воскресении Сына Божия, осуществленное при содействии Святого Духа. Его спасительная ценность распространяется на все человечество и вселенную: "Люди могут войти в общение с Богом только через Христа действием Святого Духа" (Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 5).

III. Единственность и вселенский характер спасительной тайны Иисуса Христа

13. Также выдвигается тезис, отрицающий единственность и спасительный вселенский характер тайны Иисуса Христа. Эта точка зрения не имеет никакой библейской основы. Необходимо твердо верить в то, что неотъемлемой частью Учения Церкви является истина об Иисусе Христе, Сыне Божием, Господе и Единственном Спасителе, Который через Свое воплощение, смерть и воскресение осуществил историю спасения, и в то, что полнота и центр ее заключены в Нем.

Это ясно подтверждается в Новом Завете: "Отец послал сына Спасителем миру" (1 Ин 4,14); "вот Агнец Божий, Который берет на Себя грех мира" (Ин 1,29). В речи перед синедрионом Петр, подтверждая, что исцеление хромого от рождения человека произошло во Имя Христово (ср. Деян 3,1-8), заявляет: "Ибо нет другого имени под небом, данного человекам, которым надлежало бы нам спастись" (Деян 4,12). Святой Павел добавляет к этому, что Иисус Христос - "Господь всех", "Судия живых и мертвых" и поэтому "всякий верующий в Него получит прощение грехов именем Его" (Деян 10,36; 42; 43).

Апостол Павел, обращаясь к коринфянам, пишет: "Ибо, хотя и есть так называемые боги, или на небе, или на земле, - так как есть много богов и господ много, - но у нас один Бог Отец, из Которого все, и мы для Него, и один Господь Иисус Христос, Которым все, и мы Им" (1Кор 8,5-6). Апостол Иоанн утверждает: "Ибо так возлюбил Бог мир, что отдал Сына Своего Единородного, дабы всякий, верующий в него, не погиб, но имел жизнь вечную. Ибо не послал Бог Сына своего в мир, чтобы судить мир, но чтобы мир спасен был через Него" (Ин 3,16-17). В Новом Завете вселенский спасительный замысел Бога тесно связывается только с посредничеством Христа: "Который хочет, чтобы все люди спаслись и достигли познания истины. Ибо един Бог, един и Посредник между Богом и человеками, Человек Иисус Христос, предавший Себя для искупления всех: таково было в свое время свидетельство" (1 Тим 2,4-6).

Будучи уверенными в том, что дар всеобщего спасения дан Отцом только через Иисуса Христа в Святом Духе (ср. Еф 1,3-14), первые христиане обращались к иудеям, доказывая им, что исполнение спасения - выше Закона. С той же уверенностью они противостояли миру язычников, надеявшихся на спасение в лице многочисленных "спасителей". Это наследие веры вспоминается в современном Учительстве Церкви: "Церковь же верует в то, что Христос, умерший и воскресший за всех, через Духа Своего подает человеку свет и силу, чтобы тот мог ответить своему высшему призванию, и что нет другого имени под небом, данного людям, которым надлежало бы им спастись. Подобным образом верует она в то, что ключ, средоточие и цель всей человеческой истории находятся в ее Господе и Учителе" (ср. II Ватиканский Собор. Пастырская конституция "Gaudium et spes", n. 10. Ср. у св. Августина утверждение о том, что вне Христа "всеобщего пути спасения, Который всегда пребывал с человечеством, никто никогда не был свободен, никто не становится свободным, никто никогда не будет свободен": "De civitate Dei" 10, 32, 2: CCL 47, 312).

14. Кроме того, необходимо твердо верить как в истину католического вероучения, что вселенский спасительный замысел Триединого Бога дарован раз и навсегда и исполнен в тайне воплощения, смерти и Воскресения Сына Божия.

Помня об этой основе веры, современное богословие, размышляя о существовании других религий и об их роли в спасительном замысле Бога, должно рассмотреть, каким образом исторические деятели и элементы положительного, заключенные в этих религиях, соответствуют Божиему замыслу во спасение рода человеческого. В связи с этим перед богословами открывается широкое поле деятельности, которая должна быть осуществлена согласно Учительству Церкви. Так, II Ватиканский Собор провозгласил, что "единственное посредничество Искупителя не исключает содействия тварных существ, но вызывает его, многообразное и восходящее к одному источнику" (II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 62). Необходимо более глубоко исследовать содержание содействия посредничеству Христа, но эти исследования обязательно должны соотноситься с Учением о Христе как единственном посреднике. Хотя не исключаются различные формы и степени участия в посредничестве, они приобретают значение и ценность только в посредничестве Самого Христа, поэтому их нельзя понимать как параллельные или дополнительные к нему" (Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 5). Таким образом, предположения о том, что существует спасительное действие Бога вне единственного посредничества Христа противоречит христианскому и католическому вероучению.

15. Нередко считается, что богословие должно избегать использования терминов "единственность", "вселенскость" и "абсолютность", создающих впечатление излишнего преувеличения значения и ценности спасения, совершенного Иисусом Христом при сравнении его с другими религиями. Тем не менее, в действительности этот терминологический ряд точно передает смысл Откровения, т. к. отражает развитие источников веры. С самого начала община верующих узнала в Иисусе спасительную силу, которую только Он, Сын Божий, ставший человеком, распятый и воскресший, получил в качестве миссии от Отца и силой Духа Святого явил Откровение (ср. Мф 11,27) и Божественную жизнь (ср. Ин 1,12; 5,25-26; 17,2) всему человечеству и каждому человеку.

В этом смысле можно и должно сказать, что Иисус Христос имеет для всего рода человеческого и его истории значение и ценность, которые совершенно уникальны и единственны, присущи только Ему одному, исключительны, универсальны и абсолютны. Иисус - Слово Божие, ставшее человеком ради спасения всех людей. Исповедуя веру в это, II Ватиканский Собор учит: "Слово Божие, через Которое все начало быть, Само стало плотью, чтобы Христос, как Совершенный Человек, всех спас и все возглавил Собою. Господь - это цель человеческой истории, конечная точка, к которой устремляются чаяния истории и цивилизации, средоточие рода человеческого, радость всех сердец и полнота их желаний. Он - Тот, Кого Отец воскресил из мертвых, возвысил и посадил одесную Себя, поставив его Судьей живых и мертвых" (II Ватиканский Собор. Пастырская конституция "Gaudium et spes", n. 45. Насущная и абсолютная единственность и вселенскость Христа в истории человечества прекрасно выражена св. Иринеем в созерцании предсуществования Иисуса как первородного Сына: "В небесах, как первенец Отчего замысла, совершенное Слово непосредственно правит и законодательствует над всем; на земле как первенец Девы, человек праведный и святой, чтущий Бога и угодный Ему, совершенный во всем; и, наконец, спасая из преисподней всех следующих за Ним, ибо Он есть первенец из мертвых и начальник Божественной жизни": "Demonstratio apostolica" 39: SC 406, 138). "Именно эта исключительность Христа дарует Ему совершенную и вселенскую значимость, благодаря которой, принадлежа к человеческой истории, Он является ее центром и смыслом: "Я есмь Альфа и Омега, начало и конец, первый и последний"" (Откр 22,13) (Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 6).

IV. Единственность и единство Церкви

16. Господь Иисус, единственный Спаситель, собрал не просто общину учеников, а установил Церковь как тайну спасения: Он Сам в Церкви и Церковь - в Нем (ср. Ин 15,1; Гал 3,28; Еф 4,15-16; Деян 9,5). Поэтому полнота Христовой тайны спасения также принадлежит к Церкви, неотделимой от ее Господа. В действительности, Иисус Христос присутствует в Церкви и продолжает в ней дело спасения, ее же, собственно, посредством (ср. Кол 1,24-27) (ср. II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 14), ибо она - Его Тело (ср. 1 Кор 12,12-13; 27; Кол 1,18 ) (см. там же, n. 7). Подобно тому, как голова и члены живого тела не похожи, но и неотделимы друг от друга, Христос и Церковь не могут быть смешаны или разделены, составляют во всей своей полноте единого Христа (ср. св. Августин. "Enarratio in Psalmos", Ps. 90, Sermo 2,1: CCL 39, 1266; св. Григорий Великий. Moralia in Iob, Praefatio, 6, 14: PL 75, 525; св. Фома Аквинский. "Summa Theologiae", III, q. 48, a. 2 ad 1). Эта нераздельность выражена в Новом Завете посредством отождествления Церкви с Невестой Христовой (ср. 2 Кор 11,2; Еф 5,25-29; Откр 21,2.9) (ср. II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 6).

В связи с единственностью и вселенским характером спасительного посредничества Иисуса Христа необходимо твердо верить в истину католического вероучения о единственности основанной Им Церкви. Поскольку есть один Христос, то существует одно Тело Христово и одна Невеста Господня: "Единая Вселенская и Апостольская Церковь" ("Symbolorum fidei": DS, n. 48. Ср. Бонифаций VIII. Булла "Unam Sanctam": DS, nn. 870-872; II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 8 ). Более того, обетование Господа не оставить Свою Церковь (ср. Мф 16,18; 28,20) и вести ее Духом Истины (ср. Ин 16,13) означает, в соответствии с католическим вероучением, что единственность и единство Церкви, подобно всему тому, что относится к ее целостности, никогда не исчезнут (ср. II Ватиканский Собор. Декрет "Unitatis redintegratio", n. 4. Иоанн Павел II. Энциклика "Ut unum sint", n. 11).

Католики призваны исповедовать, что существует историческая непрерывность - укорененная в апостольской преемственности (ср. II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 20. Ср. также св. Ириней. Adversus haereses, III, 3, 1-3: SC 211, 20-44; св. Киприан. Epist. 33, 1: CCL 3B, 164-165; св. Августин. "Contra adver. legis et prophet.", 1, 20, 39: CCL 49, 70) - Церкви, основанной Христом и Католической Церковью: "Это и есть единственная Церковь Христова [...], которую Спаситель наш по Воскресении Своем поручил пасти Петру (ср. Ин 21,17) и ему же, как и другим апостолам, вверил ее распространение и управление (ср. Мф 28,18 и след.) и навсегда воздвиг ее как "столп и утверждение истины" (1Тим 3,15). Эта Церковь, установленная и устроенная в мире сем как сообщество, пребывает ["subsistit in"] в Католической Церкви, управляемой Преемником Петра и епископами в общении с ним" (II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 8 ). Словосочетанием "subsistit in" ["пребывает в"] II Ватиканский Собор стремился уравновесить два вероучительных высказывания: с одной стороны, что Церковь Христова, несмотря на разделения, существующие между христианами, пребывает в полноте лишь в Католической Церкви; с другой стороны - то, что "вне ее ограды также можно встретить множество крупиц святости и истины" (там же; ср. Иоанн Павел II. Энциклика "Ut unum sint", n. 13. II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 15 и Декрет "Unitatis redintegratio", n. 3) (т. е. в Церквах и церковных общинах, не состоящих в совершенном общении с Католической Церковью) (Поэтому интерпретация тех, кто выводит из формулы "subsistit in" тезис о том, что единственная Церковь Христа может также пребывать в некатолических Церквах и церковных Общинах, противоречит подлинному смыслу соборного текста. "Собор, напротив, избрал слово "subsistit" именно для того, чтобы прояснить, что существует только одна "субстанция" истинной Церкви, в то время как вне ее видимой структуры находятся только elementa Ecclesiae, которые, - будучи элементами той же самой Церкви, - направлены и ведут к Католической Церкви" (Конгрегация вероучения. Уведомление о книге "Церковь: харизма и власть" свящ. Леонарда Боффа: AAS 77 (1985, 756-762). Однако, принимая это во внимание, необходимо утверждать, что "сила их исходит от той полноты благодати и истины, которая вверена Католической Церкви" (II Ватиканский Собор. Декрет "Unitatis redintegratio", n. 3).

17. Таким образом, существует единственная Церковь Христова, пребывающая в Католической Церкви, руководимой Преемником св. Петра и епископами, состоящими в общении с ним (ср. Конгрегация вероучения. Декларация "Mysterium ecclesiae": AAS 65 [1973] 396-408). Церкви, которые не пребывают в совершенном общении с Католической Церковью, оставаясь объединенными с ней крепкими связями - апостольской преемственностью и Таинством Евхаристии - являются подлинными поместными Церквами (cр. II Ватиканский Собор. Декрет "Unitatis redintegratio", n.n. 14 и 15. Конгрегация вероучения. Письмо "Communionis notio", n. 17: AAS 85 [1993] 838-850). Кроме того, Церковь Христова пребывает и действует также и в этих Церквах, даже если им не хватает полного общения с Католической Церковью и они не принимают учения о первоверховной власти, которой, по воле Божией, обладает Епископ Рима, осуществляющий ее во всей Церкви (ср. I Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Pastor aeternus": DS, n.n. 3053-3064; II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 22).

С другой стороны, церковные общины, не сохранившие подлинного Епископата, а также истинной и совершенной сущности таинства Евхаристии (ср. II Ватиканский Собор. Декрет "Unitatis redintegratio", n. 22), не являются Церквами в истинном значении этого слова; тем не менее, люди, крещенные в таких общинах, объединены со Христом посредством крещения и пребывают в определенном, хотя и несовершенном, общении с Церковью (ср. там же, n. 3). В действительности, крещение само по себе направлено к совершенному развитию жизни во Христе через целостное исповедание веры, Евхаристию и полное общение с Церковью (ср. там же, n. 22).

"Верующим поэтому нельзя представлять себе Церковь Христа в качестве просто собрания - расчлененного в себе, но в чем-то единого - Церквей и церковных Общин; также нельзя считать, что в наше время Церковь Христова более нигде не пребывает, напротив, следует верить, что она - цель, к которой должны стремиться все Церкви и церковные Общины" (Конгрегация вероучения. Декларация "Mysterium ecclesiae", n. 1). В действительности, "элементы этой уже устроенной Церкви существуют, объединены в полноте в Католической Церкви и, без этой полноты, в других общинах" (Иоанн Павел II. Энциклика "Ut unum sint", n. 14). "Следовательно, хотя мы и верим, что эти Церкви и отделенные от нас общины страдают некоторыми недостатками, тем не менее они облечены значением и весом в тайне спасения. Ибо Дух Христов не отказывается пользоваться ими как спасительными средствами, сила которых исходит от той полноты благодати и истины, которая вверена Католической Церкви" (II Ватиканский Собор. Декрет "Unitatis redintegratio", n. 3).

Недостаток единства христиан, безусловно, ранит Церковь; не в том смысле, что она оказывается лишенной единства, но "поскольку разделение является препятствием для полного осуществления ее универсальности в истории" (Конгрегация вероучения. Письмо "Communionis notio", n. 17; II Ватиканский Собор. Декрет "Unitatis redintegratio", n. 4).

V. Церковь, Царство Божие и Царство Христово

18. Миссия Церкви - "возвещать и устроять Царство Христово и Божие во всех народах, и она становится ростком и началом этого Царства на земле" (II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 5). С одной стороны, Церковь - "своего рода таинство - то есть знамение и орудие - глубокого единения с Богом и единства рода человеческого" (там же, n. 1), поэтому она является знамением и орудием Царства: она призвана проповедовать и "устроять" Царство. С другой стороны, Церковь - это "народ, объединенный из единства Отца, Сына и Святого Духа" (там же, n. 4. Ср. св. Киприан. "De Dominica oratione" 23: CCL 3/A, 105), она есть "Царство Христово, уже существующее как тайна" (II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 3) и образует его семя и начало. В действительности, Царство Божие имеет эсхатологическое измерение: это реальность, присутствующая во времени, но его полное воплощение наступит только с завершением и исполнением истории (ср. там же, n. 9. См. также молитву, обращенную к Богу и содержащуюся в Дидахе 9, 4: SC 248, 176: "... пусть соберется Церковь Твоя от концов земли в Царство Твое", и там же., 10, 5: SC 248, 180: "Помяни, Господи, Церковь Твою, ... собери ее, освященную от четырех ветров в Царство Твое, которое Ты уготовал ей").

Значение понятий "Царство Небесное", "Царство Божие" и "Царство Христа" и их связь с Церковью в Священном Писании и в трудах Отцов Церкви, а также в документах, освещающих Учительство Церкви, не всегда однозначно, поскольку Церковь - тайна, и не может быть полностью объята разумом человека. Могут существовать различные богословские толкования этих терминов. Тем не менее, ни одно из возможных объяснений не может отрицать или каким-либо образом упразднять внутреннюю связь между Христом, Царствием и Церковью. В действительности, "Царство Божие, о котором мы знаем из Откровения, "не может быть отделено от Христа или от Церкви. Если Царство отделено от Иисуса, то нет больше речи об открытом Им Царстве Божием. Результат этого - искажение значения слова "Царство", сопряженное с риском трансформировать его в чисто человеческую или идеологическую цель и искажение личности Христа - Господа, Которому однажды все будет подчинено (ср. 1 Кор 15,27). Соответственно, нельзя отделять Царство от Церкви. Конечно, Церковь не является самоцелью, будучи устремлена к Царствию Божию, Церковь - это семя, знамение и орудие Царствия. Тем не менее, отличаясь от Христа и Царствия, Церковь неразрывно связана с ними" (Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 18. Ср. Апостольское обращение "Ecclesia in Asia", n. 17, в: "L'Osservatore romano", 7.11.1999. Царство в такой степени неотделимо от Христа, что в определенном смысле оно отождествляется с Ним (ср. Ориген. In Mt. Hom., 14, 7: PG 13, 1197; Тертуллиан, "Adversus Marcionem", IV, 33, 8: CCL 1, 634)).

19. Утверждать, что существует неразрывная связь между Христом и Царством - не значит пренебречь тем, что Царство Божие - в том числе, если оно рассматривается в определенном историческом аспекте, - не отождествляется с видимой и социальной реальностью Церкви. В действительности, нельзя исключать "действие Христа и Святого Духа вне видимых границ Церкви" (Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 18). Поэтому необходимо помнить, что "Царство относится ко всему: отдельным личностям, обществу и миру. Трудиться ради Царства - значит постигать и развивать действия Бога, присутствующего в человеческой истории и преображающего ее; созидать Царство означает трудиться ради освобождения от всякого зла. В сущности, Царство Божие - это проявление и воплощение во всей полноте Божиего плана спасения" (Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 15).

Рассматривая связь между Царством Божиим, Царством Христа и Церковью, необходимо избегать односторонних суждений, таких, как в случае с теми концепциями, в которых намеренно ставится акцент на Царстве и которые именуют себя "сосредоточенными на Царстве", "царствоцентричными". Они подчеркивают образ Церкви, заботящейся не о себе, а сосредоточенной на свидетельстве о Царстве и на служении его благу. Это - "Церковь для других", подобно тому, как Христос - "Человек для других". Такие точки зрения, наряду с положительными аспектами, несут в себе отрицательные черты. Во-первых, в них не говорится о Христе: Царство, описываемое ими, основано на "теоцентризме", так как в соответствии с ним нехристиане не могут узнать Христа, хотя народы, культуры и религии находят нечто общее в единой Божественной реальности, как бы она не называлась. По этой же причине они уделяют большое внимание тайне сотворения мира, осмысляемой в различных религиях и культурных традициях, но ничего не говорят о тайне Искупления. Более того, "Царство" в их понимании, в конце концов, либо вытесняет Церковь, либо принижает ее значение в противовес широко распространенной в прошлом теории "экклезиоцентризма", так как они считают, что Церковь - всего лишь знамение, а это не лишено двойственности" (Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 17). Подобные утверждения противоречат католической вере, так как они отрицают единственность связи Христа и Церкви с Царством Божиим.

VI. Отношение Церкви и других религий к спасению

20. Некоторые пункты из того, что было сказано выше, требуют богословского осмысления; это необходимо и при рассмотрении отношения Церкви и других религий к спасению. Прежде всего, нужно твердо верить в то, что "странствующая Церковь необходима для спасения, ибо только Христос есть Посредник и путь ко спасению, и Он присутствует для нас в Своем Теле, то есть в Церкви. Прямо настаивая на необходимости веры и крещении (Ср. Мк 16,16; Ин 3,5), Он, вместе с тем, подтвердил и необходимость существования Церкви, в которую люди входят через крещение, словно через врата" (II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 14. Ср. Декрет "Ad gentes", n. 7, Декрет "Unitatis redintegratio", n. 3). Учение об этом не должно противопоставляться вселенскому спасительному замыслу Бога (ср. 1 Тим 2,4); "необходимо связывать две истины - действительную возможность спасения всего человечества во Христе и необходимость Церкви для осуществления спасения" (Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 9. Ср. Катехизис Католической Церкви, n. 846-847).

Церковь - "всеобщее таинство спасения" (II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 48), так как, будучи соединенной со Своим Главой - Спасителем - Иисусом Христом, и подчиняясь Ему, она в замысле Бога неразрывно связана со спасением каждого человека (ср. св. Киприан. "De catholicae ecclesiae unitate", 6: CCL 3, 253-254; св. Ириней. "Adversus haereses", III, 24, 1: SC 211, 472-474). Для тех, кто не входит в ограду Церкви, "спасение во Христе возможно благодаря благодати, которая, будучи мистически связанной с Церковью, формально не приобщает их к Церкви, но просвещает сообразно их внутреннему состоянию и окружающей их ситуации. Эта благодать проистекает от Христа, является результатом Его жертвы и сообщается Святым Духом" (Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 10); она связана с Церковью, которая "берет свое начало в миссии Сына и в миссии Святого Духа согласно замыслу Бога Отца" (II Ватиканский Собор. Декрет "Ad gentes", n. 2. В таком смысле следует толковать известную формулу "extra Ecclesiam nullus omnino salvatur" (ср. IV Латеранский Собор, Cap. 1. "De fide catholica": DS, n. 802). Ср. Письмо Священной Канцелярии Архиепископу Бостона: DS, nn. 3866-3872).

"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 14 листопада 2012, 12:17

закінчення
21. Касаясь способа, которым спасительная благодать Божия, всегда даруемая через Христа в Святом Духе и мистически связанная с Церковью, нисходит на отдельных нехристиан, II Ватиканский Собор ограничился утверждением, что Бог дарует ее "известными Ему путями" (II Ватиканский Собор. Декрет "Ad gentes", n. 7). Богословы стремятся более подробно расcмотреть этот вопрос. Их труд достоин поощрения, так как он, безусловно, требует лучшего понимания Божиего замысла о спасении рода человеческого и того, как оно воплощается. Тем не менее, исходя из сказанного о посредничестве Иисуса Христа и "исключительной и уникальной" (см. Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 18) связи Церкви с Царствием Божиим среди людей, - по сути, вселенским Царствием Христа-Спасителя, становится ясно, что противоречит католической вере представление о Церкви лишь как об одном из путей спасения среди тех, что указываются разными религиями, якобы дополняющими Церковь или равнозначными ей, даже если считается, что они схожи с Церковью по отношению к эсхатологии Царствия Божия.

Безусловно, разные религиозные традиции содержат и несут в себе крупицы духовности, которые дарует Бог (они являются семенами Божественного Слова ["semina Verbi"], которые Церковь с радостью признает и почитает (ср. II Ватиканский Собор. Декрет "Ad gentes", n. 11; Декларация "Nostra aetate", n. 2)), и являются частью того, что "Святой Дух привносит в человеческие сердца, в историю народов, в их культуры и религии" (Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 29). Разумеется, некоторые молитвы и обряды, известные другим религиям, могут играть роль подготовки к принятию Благой Вести, так как это возможность или педагогические пути для того, чтобы открыть людские сердца для действия Бога (ср. Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 29; Катехизис Католической Церкви, n. 843). Тем не менее, нельзя приписывать им Божественное происхождение, спасительную силу и действенность самим фактом своего совершения (ех ореre operato), которыми обладают таинства христианской Церкви (ср. Тридентский Собор. "Decretum de sacramentis", can. 8, de sacramentis in genere: DS, n. 1608). Более того, нельзя игнорировать другие обряды, которые, будучи продиктованы суевериями и заблуждениями (ср. 1 Кор 10,20-21), препятствуют спасению" (Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 55).

22. Богу было угодно, дабы с пришествием Иисуса Христа основанная Им Церковь была орудием спасения всего человечества (ср. Деян 17,30-31) (см. II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 17; Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 11). Эта истина веры не ослабляет искреннего уважения Церкви к другим религиям мира, но в то же время, абсолютно исключает безразличное отношение, "характеризующееся религиозным релятивизмом, основывающимся на мнении, что "все верования хороши"" (Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 36). Справедливо, что последователи иных религий могут стяжать Божественную благодать, но не менее справедливо и то, что они объективным образом пребывают в неизмеримо более ущербном положении в сравнении с теми, кто обладает полнотой средств спасения в Церкви (ср. Пий XII. Энциклика "Mystici corporis": DS, n. 3821). Тем не менее, "пусть все чада Церкви помнят о том, что они должны приписывать свое исключительное положение не своим собственным заслугам, а особой благодати Христовой. Если они не отвечают ей мыслями, словом и делом, они не только не спасутся, но примут тягчайшее осуждение" (II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 14). Поэтому следует осознавать, что исполняя завет Господа (ср. Мф 28,19-20) и движимая любовью ко всем людям, Церковь "возвещает и обязана непрестанно возвещать Христа, Который есть "путь и истина и жизнь" (Ин 14,6), в Котором люди находят полноту религиозной жизни и в Котором Бог примирил в Себе все" (II Ватиканский Собор. Декларация "Nostra aetate", n. 2).

Миссия "ad gentes" в межрелигиозном диалоге "ныне, как и всегда, полностью сохраняет свою важность и насущность" (II Ватиканский Собор. Декрет "Ad gentes", n. 7). Действительно, Бог "хочет, чтоб все люди спаслись и достигли познания истины" (ср. 1Тим 2,4). Бог желает спасения всех через познание истины. Спасение обретается в истине. Тот, кто послушен внушению Духа Истины, уже следует по пути спасения; но Церковь, которой была доверена Истина, должна идти навстречу их стремлениям, чтобы принести им Истину. Церковь должна быть миссионерской, именно потому, что она верит во вселенский замысел спасения" (Катехизис Католической Церкви, n. 851; ср. также nn. 849-856). Межрелигиозный диалог как часть ее евангелизаторской миссии - одно из действий Церкви в развитии миссии "ad gentes" (ср. Иоанн Павел II. Энциклика "Redemptoris missio", n. 55; Апостольское обращение "Ecclesia in Asia", n. 31). Паритет, являющийся условием диалога, относится к равной свободе сторон, ведущих диалог, а не к доктринальному контексту и, тем более, не к их отношению к Иисусу Христу - Богу, ставшему человеком - при сравнении Его с основателями других религий. Безусловно, Церковь, движимая милосердием, уважая свободу вероисповедания (ср. II Ватиканский Собор. Декларация "Dignitatis humanae", n. 1), должна прежде всего стремиться проповедовать всем Истину, окончательно явленную Господом, а также провозглашать необходимость обращения в Иисусе Христе и приобщения Церкви посредством крещения и других таинств, ради полного общения с Богом Отцом, Сыном и Святым Духом. Поэтому безусловность вселенского спасительного замысла Бога не упраздняет, но напротив, подчеркивает необходимость и насущность провозглашения спасения и обращения в Господе Иисусе Христе.

Заключение

23. Цель настоящей Декларации - напомнить и прояснить некоторые истины веры, следуя примеру апостола Павла, обратившегося к верующим Коринфа со словами: "Я первоначально преподал вам, что и сам принял" (1Кор 15,3). Сталкиваясь с определенными спорными и ошибочными точками зрения, богословская мысль призвана укрепить веру Церкви, а также убедительно и действенно обосновать свою надежду.

Рассматривая вопрос об истинной вере, Отцы II Ватиканского Собора учат: "Мы веруем, что эта единая истинная религия наличествует в Католической и Апостольской Церкви, которой Господь Иисус поручил задание распространять ее среди всех людей, говоря апостолам: "Итак, идите, научите все народы, крестя их во имя Отца, и Сына, и Святого Духа, уча их соблюдать все, что Я повелел вам" (Мф 28,19-20). А все люди обязаны искать истину, особенно в том, что касается Бога и его Церкви, и, познав ее, принять ее и хранить" (II Ватиканский Собор. Декларация "Dignitatis humanae", n. 1).

Откровение Христа - "подлинная путеводная звезда" (ср. Иоанн Павел II. Энциклика "Fides et ratio", n. 15) всей человеческой истории: "Истина, которой является Христос, требует принять ее как универсальный авторитет" (Иоанн Павел II. Энциклика "Fides et ratio", n. 92). В действительности, христианская тайна преодолевает любые барьеры времени и пространства и восполняет единство человеческой семьи: "Все люди из различных стран, имеющих свои традиции, призваны объединиться в единую семью детей Божиих. [...] Иисус разрушает барьеры разделения и создает неизвестное доселе и совершенное единство через приобщение к Его тайне. Это единство настолько глубоко, что Церковь может сказать вслед за св. апостолом Павлом: "Итак вы уже не чужие и не пришельцы, но сограждане святым и свои Богу" (Еф 2,19)" (Иоанн Павел II. Энциклика "Fides et ratio", n. 70).



Верховный Понтифик Иоанн Павел II на аудиенции, данной нижеподписавшемуся кардиналу-префекту Конгрегации Вероучения 16 июня 2000 года, с несомненной осведомленностью и полнотой своей апостольской власти одобрил, подтвердил и повелел обнародовать настоящую Декларацию, утвержденную на общем собрании Конгрегации Вероучения.



Кардинал Йозеф Ратцингер, Префект Конгрегации Вероучения;

архиепископ Тарчизио Бертоне, секретарь Конгрегации.

6 августа 2000 года, в праздник Преображения Господня

З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 14 листопада 2012, 14:08

Абрикос1 писав:Вкотре запитую і вкотре не отримую відповіді. Отче Олеже НАВІЩО? Навіщо молитися до Бога «від людини, що на землі, до людини, що з Богом». Звідки це? Я Вам навів стільки цитат з Біблії як потрібно молитися і кому потрібно молитися з повчань Ісуса Христа та апостолів. Наведіть бодай одну цитату з Святого Письма...


Ви і далі дивно твердите, що Господь замовк на Святому Письмі :( Насправді ж Бог Промовляє через Церкву, що Її Сотворив. І Церква, власне, Догматизує Святе Письмо (перепрошую, що нагадую). Церква ж Христова є одночасно Земною і Небесною. І як просимо помолитися за себе людину в Земній, так просимо і тих, хто перебуває в Місті Бога Живого - в молитвах долучаємося до Ангелів, Святих і Праведників Божих (перегляньте послання до Євр.12,22 наприклад. Надіюсь віруєте, що святі живі ("Господь - Бог не мертвих, а живих" Лк.20) і чують/бачать/відчувають нас? Пригадайте, як святі "радіють над одним розкаяним грішником" (Лк.15), як "душі убитих за свідчення" (Од.6) голосили перед Богом за Суд і Відплату; як Петро обіцяв і після свого відходу старатися для Христової Церкви 2Пет.1) І за досвідом Христової Церкви така Молитва є милою Богові (та Ви навіть на цьому Форумі свідчення людей перегляньте :Rose: ).
Ви можете і не просити нікого, щоб за Вас/з Вами молився - тут проблеми віри ще немає. Проблема, якщо Ви людину, що молиться на самоті чи публічно, прикликаючи собі в Спільноту ("де двоє або троє" Мт.18) зібраних в Його ім`я, памятає праведників ("Память праведного буде вічною" Пс.111 чи Притчі 10 "Память праведного благословенна"), призиває їх в якості наставників у молитві і поминає ("памятайте наставників ваших, що голосили Вам Слово Боже, наслідуючи їхню віру і подивляючи їхню кончину" - перепрошую, що цитую все з памяті, але перегляньте назване і це Євр.13 і те що ще зацитую приблизно - не думаю, що надто помилюся), "почитаючи память їхню" (Як.5) підозрюєте в ідолянстві, коли саму віру Христової Церкви заперечуєте. Можливо, Ви, слідом за нерозумінням того, що Бог не перестає Промовляти Святим Писанням - Сотворив Свою Церкву, Живе, Вчить через неї - можливо не усвідомлюєте, що молитва є спілкуванням, зустріччю з Богом і Його Святими: щоразу, коли молимося (з написаного Вами прослідковую можливу проблему, що не розумієте того, що прослава святого є прослава Бога - святість належить Богові - не людині). І святих Божих просили про молитву і прославляли ще за їх життя (перегляньте Дії, 5: "руками апостолів звершувались Чуда і народ прославляв їх"), бачили в них Христа (десь в посланні до Галатів, наприклад, Павло говорить про те, що його приймали як Ангела Божого, як Ісуса - пошукайте: Павло каже галатам, що за це вони блаженні): чому не просити їх, не прославляти їх після того, як прийняли мучеництво, як відійшли до Бога і з Ним перебувають? Вони є предками нашими по вірі і в Біблії неодноразово зустрінете прикликання святих ("згадай, о Господи, Авраама, Ісаака і Якова"... і після цієї молитви Бог відміняє те, що Обіцяв навести на народ Свій в Книзі Виходу 32, чи, наприклад, Соломона неодноразово Бог не карає "заради Давида, його батька") А первосвященика Онію згадайте і пророка Єремію, що моляться в Небі за Божий Народ (2Мак.15). Адже Апостолам і святим Божим передана Божа слава ("слава, яку Ти Мені Дав я дав їм" Ів, 17) і почитання їх є виявом поклоніння Богові, адже саме свята людина є "Божим Храмом" (1Кор.3), "Божою посудиною" (2Тим.2), почитаючи святого ми поклоняємося Богові, що Живе і Діє в ньому (2Кор.4). Це ж про них Господь говорить: "хто приймає Вас - Мене приймає, а хто приймає Мене - приймає Того, хто Мене послав" (Мт.10). І так Христова Церква молиться від свого виникнення, пане Миколо. Якщо цікавитесь - перегляньте написи в Римських Катакомбах біля могил святих подвижників (це найраніші письмові свідчення про життя Христової Церкви).
молімося
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 14 листопада 2012, 14:20

Абрикос1 писав:... Догми про непорочне зачаття та внебовзяття, які виникли відносно недавно...

Ви не розумієте що таке догма, звідси і проблеми: Догми не виникають - Догма є чітке потвердження віри Церкви, яку сповідуємо від Зшестя Святого Духа на Апостолів.
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 14 листопада 2012, 14:27

Абрикос1 писав:...Як можна вважати «непомильним» папу, який цілує коран? Це книга чужого бога...

Папа (в значенні титулу Римського Понтифіка) пишимо на Форумі з великої літери завжди
вже є у нас тема про це (може хтось дасть посилання - не маю часу, перепрошую), але Ви не розумієте Догму про непомильність Папи і з цього боку розмови не вийде. А з приводу Вашого твердження: Ви вірите, що існує бог мусульман?
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 14 листопада 2012, 14:36

Абрикос1 писав:Прошу сформулювати, отче Олеже, що саме маю сказати на сповіді. Про яке невірство йдеться?

Сповідь - Таїнство. Пишимо з великої літери
а невірство... - в Церкву, до Таїнств якої прибігаєте, відповідно - в те, що Свята Церква вірити навчає... Зрештою - хочу, щоб Ви були в Христовій Церкві і саме для цього, а не для заборон з Вами говорю так багато. Визнаючи себе католиком Ви не просто маєте читати чи знати Катехизм - Ви вірити маєте саме так. Інакше Ви нечесний і крадете Сповідь - і це на Суд :(
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення andrey s. » 14 листопада 2012, 17:14

Розумієте, як я собі це уявляю...., то ніяких протирічч у мене не виникає. Я про " посередників " які на Небі.
Нема ніяких посередників, Святі Спочивають у Господі. Це можна сказати Одне Ціле, Вони стали частинкою Божої Слави, а від так Частичкою Всього. Звертаючись до Святого...., ми не розглядаємо Його як щось окреме від Бога. У Святості є Шлях, Шлях цей є Христос ...,, але ми люди, люди які слабкі і яким з Любові багато чого дано в поміч (через Церкву надхненну Святим Духом ). Дано такого.., такого що може послужити і на згубу ( ікони, мощі, і багато чого ). Сам Христос багатьом на погибель..., хоч Він Є для Спасіння. Тут головне Віра і погляд на Господа, а не на людей...., а Він в свою чергу є у кожному Хрещеному..., розуміє він то.., чи ні..., суть не зміниться.
Розумієте.., так, Спасіння через Господа Ісуса Христа. Але.., але до Нього потрібно ще прийти. Маємо скільки Святих.., хіба це просто так ? Зовсім ні, ми різні, а від так наслідуєм приклади життя в Господі тих Святих які нам блищі до розуміння.
А з Богородецею, Пречистою Дівою....., то тут нічого складного що протестантський душок Її не приймає. Розумієте, Вона взірець Покори і Смиренності перед Богом, перед Богом якому Вона скорилась і сказала : Нехай Станеться по Слову твоєму, а перед тим : так ось я слугиня Господня. І ще купу всього різного.., що у суті своїй зводеться до Покори і Смиреня. Нажаль.., брати Протестанти не можуть похвалитись цією чеснотою..., і в сучасності винних у тому нема.., вони несуть непокору пращурів на собі. Те саме зі Святими.. .
Богородиця...., в самому слові багато закладено. Святі..., також дуже важливе місце в Спасінні займають. Але, кожному своє і в призначенний час відкривається, а головне між Богом і людиною.
Дякую :) .
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення romanm » 15 листопада 2012, 15:03

Абрикос1 писав:
о.Олег писав:Ви вже декілька разів щось подібного говорили і декілька разів Вам відповідаю, що католик має обовязок знати, як вірує Христова Церква…


Отче Олеже, і я в свою чергу змушений повторити сказане вище.
«…Христова Церква …» -Це не тільки Ви, не тільки усі священики, не тільки храм чи церковні традиції та передання і навіть не папа римський Бенедикт. Христова Церква, на моє тверде переконання, - це всі хто слухає і виконує Слово Боже. Тому Католицька Церква, для мене, не дорівнює Церква Христова. Це різні площини. Христова Церква - це протестанти і православні, чи люди, які не ідентифікують себе як представника якоїсь конфесії чи віровчення. Тобто це уся християнська спільнота, яка дотримується Божих настанов переданих нам Ісусом Христом – нашим Спасителем. Оце, на мою думку, і є Свята Соборна Апостольська Церква, яку не «зруйнують пекельні ворота» і яка побудована на Петрі-Скелі. Само по собі знання чи незнання католицького катехизму не дає спасіння – воно дає глибше розуміння церковних обрядів, традицій ….?

Брєд

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 15 листопада 2012, 15:59

romanm писав: Брєд

поряд з тим, що в чи не всьому сказаному можна виловити і зерна істини (і даний... опус не виняток) брєд нмсд, пане Романе, у тому, що саме п.Микола (Абрикос1) є критерієм того, що Ісус Христос навчав і, відповідно, визначником тих, хто до Христової Церкви приналежний.
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення romanm » 15 листопада 2012, 18:54

Звичайно, щоби бути католиком, НЕ вистарчить вірити тільки в Євангеліє.
Див ККЦ 83 - 93. 2030 - 2040. Але хто то буде читати?:)

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 15 листопада 2012, 21:26

romanm писав:Звичайно, щоби бути католиком, НЕ вистарчить вірити тільки в Євангеліє.
Див ККЦ 83 - 93. 2030 - 2040. Але хто то буде читати?:)

так тут не про читати навіть - тут, власне, вірити треба саме так, сповідувати (вчити, діяти, жити). Але перекину http://catechismus.org.ua/index.php?opt ... &Itemid=48 сюди те, що цитуєте (перше подам трошки ширше) - чому б не процитувати:
артикул 2 Передання Божого Об'явлення
74 Бог «хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2,4), тобто Ісуса Христа (Пор. Ів. 14, 6.). Отже, необхідно, щоб Христос був проповідуваний усім народам і всім людям і щоб таким чином Об'явлення дійшло до всіх кінців землі:
«Те, що Бог об'явив на спасіння всіх народів, те й найлюб'язніше так уклав, щоб воно назавжди зберегло цілісність і передавалося з покоління в покоління» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 1.).

І. Апостольська Традиція

75 «Христос Господь, у Якому завершується все Об'явлення Всевишнього Бога, доручив Апостолам, щоб Євангеліє, перед тим обіцяне пророками, яке Він сповнив та власними устами сповістив, вони проповідували усім як джерело всієї спасенної правди і всякого морального правила, передаючи їм Божі дари» (П Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 7.).

Апостольське проповідування».

76 Передання Євангелія, згідно з Господнім наказом, відбувається двома шляхами:
Усно: «за допомогою апостолів, які усним проповідуванням, прикладами й установами передали те, про що вони дізналися з уст Христа, живучи з Ним і бачачи Його дії, або те, чого вони навчилися від Святого Духа»;
Письмово: «тими апостолами і людьми з їх оточення, які, теж натхнені тим же Святим Духом, передали у письмовій формі Звістку Спасіння» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. Dei Verbum », 7.).

... продовжене через апостольське престолонаслідування

77 «Для того, щоб Євангеліє завжди зберігалось у Церкві цілісним і живим, апостоли залишили своїми наступниками єпископів, яким "вони передали свою власну місію вчительства"» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 7.). І справді, «апостольське проповідування, яке особливим чином виражене в богонатхненних книгах, повинне бути збережене в безперервній спадкоємності аж до кінця віку» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 8.).
78 Це живе передання, здійснене у Святому Дусі, називається Святою Традицією, на відміну від Святого Письма, хоч вона тісно з ним пов'язана. Через Традицію «Церква увіковічнює у своєму вченні, своєму житті й своєму богослужінні і передає кожному наступному поколінню все те, чим вона є сама і в що вона вірить» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 8.). «Учення Святих Отців засвідчує животворну присутність цієї Традиції, багатства якої входять у діяльність і в життя Церкви, яка вірить і молиться» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 8.).
79 Таким чином, передання Отцем Себе Самого через Своє Слово у Святому Дусі завжди присутнє і діє у Церкві: «Бог, Який промовляв колись, не перестає розмовляти з Нареченою Свого Улюбленого Сина, і Святий Дух, через Якого живий голос Євангелія лунає в Церкві, а через неї - у всьому світі, уводить віруючих у всю повноту правди і чинить так, що Слово Христове з усією щедрістю перебуває в них» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 8.).

II. Співвідношення Традиції і Святого Письма

Одне спільне джерело...

80 Отож «Свята Традиція і Святе Письмо тісно й взаємно між собою пов'язані і передані. Обидва випливаючи з одного й того ж Божого джерела, вони зростаються воєдино і спрямовані до спільної мети» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 9.). Традиція і Святе Письмо уприсутнюють у Церкві життєдайність таїнства Христа, Який обіцяв залишатися зі своїми «по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,20).

... два різні способи передання

81 «Святе Письмо є Словом Божим, оскільки під натхненням Святого Духа воно зафіксоване на письмі».
«А Свята Традиція - це Слово Боже, довірене Господом Ісусом Христом і Святим Духом апостолам, і передає його всеціло їх наступникам, щоб, осяяні Духом Правди, вони у своєму проповідуванні його ревно зберігали, викладали і поширювали» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 9).
82 Звідси випливає, що Церква, якій довірено передання і тлумачення Об'явлення, «черпає свою впевненість щодо всього об'явленого, не лише зі Святого Письма. Тому-то і Святе Письмо, і Традиція повинні прийматися і шануватися з однаковим почуттям любові та поваги» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Dei Verbum», 9.).

Апостольська Традиція і церковні традиції

83 Традиція, про яку тут говоримо, походить від апостолів і передає те, що вони отримали зі вчення та прикладу Ісуса, і те, чого вони навчились через Святого Духа. Бо ж перше покоління християн не мало ще написаного Нового Завіту, а сам Новий Завіт засвідчує процес живої Традиції.
Необхідно відрізняти її від «традицій» богословських, дисциплінарних, літургійних чи духовних, народжених упродовж віків у помісних Церквах. Вони є особливими формами, за допомогою яких велика Традиція виражається так, як це властиво прийнято для цього місця та цієї епохи. Саме під керівництвом Магістеріуму вони можуть зберігатися, змінюватися або ж скасовуватися.





ІІІ. Інтерпретація спадщини віри

Спадщина віри, доручена усій Церкві

84 «Свята спадщина» (Пор, 1 Тим. 6, 20; 2 Тим. 1, 12-14.) віри (depositum fidei), що міститься у Святій Традиції та у Святому Письмі, був доручений апостолами усій Церковній спільноті. «Дотримуючись її, увесь святий народ зі своїми пастирями стало перебуває в навчанні Апостолів і спільноті, у ламанні хліба і молитвах так, що у зберіганні, виконуванні та сповідуванні переданої віри виявляється особлива згода єпископів та вірних» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 10.).

Учительське Служіння Церкви

85 «Обов'язок автентичного тлумачення написаного чи усно переданого Божого Слова було доручено лише живому . Магістеріуму Церкви, влада якого виконується в ім'я Ісуса до Христа» (II Ватиканський Собор, Догм, конст, « Dei Verbum », 10.), тобто це завдання доручено єпископам у єдності з наступником Петра, Римським Єпископом.
86 «Цей Магістеріум не є понад Словом Божим, а служить йому, навчаючи лише того, що було передано, оскільки з Божого наказу і при сприянні Святого Духа воно побожно слухає Слово, свято його оберігає, правильно викладає і черпає з цієї єдиної спадщини віри все те, у що воно пропонує вірити як богооб’явлене» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 10.).
87 Вірні, пам'ятаючи Слова Христа, звернені до апостолів: «Хто слухає вас, Мене слухає» (Лк. 10,16; II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 20.), - охоче приймають повчання та настанови, які в різних формах дають їм пастирі.

Догми віри

88 Учительське Служіння Церкви повністю покладається на владу, отриману від Христа, коли формулює догми, тобто коли подає правди, які містяться в Божому Об'явленні або які беззаперечно з ним пов'язані, у формі, що зобов'язує християнський народ беззастережно приймати їх у вірі.
89 Існує органічний зв'язок між нашим духовним життям і догмами. Догми - це світло на шляху нашої віри, який вони освітлюють та роблять безпечним. І навпаки, - якщо ми живемо чесно, наш розум і наше серце будуть відкриті, щоби прийняти світло догм віри (Пор. Ів. 8, 31-32.).
90 Взаємозв'язок і внутрішня пов'язаність догм можна знайти їм, у сукупності Об'явлення містерії Христа (Пор. І Ватиканський Собор: DS 3016; ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. Lumen gentium », 25.). Слід пригадати, що «існує порядок, або Ієрархія, правд католицького віровчення, оскільки різним є їх зв'язок з основами християнської віри» (II Ватиканський Собор, Декр. « Unitatis redintegratio », 11.).

Надприродний сенс віри

91 Усі вірні причетні до розуміння та передання правди Об'явлення. Вони отримали помазання від Святого Духа, Який їх навчає (Пор. 1 Iв. 2, 20. 27.) і веде до повноти правди (Пор. Iв. 16, 13.).
92 «Загал вірних (...) не може помилятися у вірі і виявляє цю властивість через надприродне чуття віри, що є вірою усього народу, коли - «від єпископів і аж до останнього вірного мирянина» - він соборно виявляє згоду з правдами, які стосуються віри та моралі» (II Ват. Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 12).
93 «Завдяки цьому чуттю віри, пробудженому і підтримано Духом Правди, і під проводом священного Учительського Служіння (...) Божий Народ триває непохитно у вірі, переданій святим раз і назавжди, він вникає в неї ще глибше, даючи їй правильне пояснення, та досконаліше втілює її у своє життя» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 12.).

Зростання у розумінні віри

94 Завдяки допомозі Святого Духа розуміння як суті, так і слів спадщини віри може зростати в житті Церкви:
– через «контемпляцію і старання вірних, які зберігають їх у своєму серці» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 8.); йдеться, зокрема, «про богословські дослідження, що поглиблюють пізнання правди Об'явлення» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 62, § 7; Пор. II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 44, § 2; П Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 23; 24; II Ватиканський Собор, Декр. « Unitatis redintegratio », 4.);
– через «внутрішнє досвідне розуміння вірними духовних справ» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 8.); «слова Божі зростають разом з тим, хто їх читає» (Св. Григорій Великий, Проповідь на Єзекиїла, 1, 7, 8.);
– через «проповідування тих, хто враз із єпископською спадкоємністю отримав надійну харизму правди» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 8.).
95 «Отже, € очевидним, що Свята Традиція, Святе Письмо та Учительське Служіння Церкви за наймудрішим Божим задумом настільки взаємопов'язані, що одне не може існувати без іншого, а всі разом, кожне на свій лад, під натхненням одного Святого Духа, вони дієво сприяють спасінню душ» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 10.).

КОРОТКО

96 Те, що Христос доручив апостолам, вони, натхнеш Святим Духом, передали у своїх проповідях і на письмі усім поколінням - аж до пришестя Христа у славі.
97 «Свята Традиція і Святе Письмо становлять єдину священну спадщину Божого слова (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 10.), у якій, як у дзеркалі, Церква-прочанка споглядає Бога, Джерело всіх своїх багатств.
98 «Церква у своєму віровченні, житті та культі увічнює і передає усім поколінням усе, чим вона є, усе, у що вона вірує» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 8.).
99 Завдяки своєму надприродному сенсові віри увесь Божий Народ не перестає приймати дар Божого Об 'явлення, проникати в нього глибше і жити ним повніше.
100 Обов'язок автентичного тлумачення Слова Божого був довірений єдиному Учительському Служінню Церкви - Римському Архиєреєві та єпископам, які в спільності з ним

і
артикул 3 Церква - мати і вихователька
2030 Саме в Церкві у спілкуванні з усіма хрещеними християнин здійснює своє покликання. Від Церкви він приймає Слово Боже, яке містить науку «Закону Христа» (Гал. 6,2). Від Церкви він приймає благодать святих таїнств, яка підтримує його в «дорозі». Від Церкви він вчиться прикладу святості; він розпізнає її зразок і джерело у Пресвятій Діві Марії; він пізнає її у правдивих свідченнях тих, які живуть свято; він відкриває її в духовній традиції і довгій історії святих, які його випередили і яких літургія прославляє впродовж церковного року.
2031 Моральне життя є духовним культом. Ми «віддаємо наші тіла як жертву живу, святу, приємну Богові» (Пор. Рим. 12, 1.), у Тілі Христовім, яке ми творимо, і в причасті з Його Євхаристійною Жертвою. У богослужіннях і відправі святих таїнств молитва і повчання об'єднуються з Христовою благодаттю, щоб висвітлити й оживити християнське діяння. Як і все християнське життя, моральне життя знаходить своє джерело і має свою вершину в Євхаристійній Жертві.

І. Моральне життя й Учительське Служіння Церкви

2032 Церква, «стовп та підпора правди» (1 Тим. 3,15), «отримала від апостолів урочисту заповідь Христа проповідувати правду спасіння» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 17.). «Церкві належить проповідувати завжди і всюди принципи моралі, також те, що стосується суспільного порядку, й оцінювати всі людські вчинки, оскільки цього вимагають основні права людини і спасіння душ» (Кодекс канонічного права, кан. 747, §2.).
2033 Учительське Служіння пастирів Церкви в галузі моралі виконується звичайно через катехизу та проповідування за допомогою праць богословів і духовних авторів. Так від покоління до покоління під проводом і пильністю пастирів передається спадщина («депозит») християнської моралі, що складається з характерної сукупності засад, заповідей і чеснот, що виникають із віри у Христа й оживлені любов'ю. Ця катехиза традиційно приймає за основу разом із Символом віри і молитвою «Отче наш» Декалог, який передає засади морального життя, право-сильні для всіх людей.
2034 Римський Архиєрей та єпископи, як «правдиві вчителі й наділені владою Христа, проповідують довіреному їм народові віру, яку той повинен застосовувати в житті» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 25.). Звичайне та універсальне Учительське Служіння Римського Архиєрея та єпископів у сопричасті з ним навчає вірних правди, в яку вони мають вірити, любові, яку мають практикувати, та блаженства, в якому вони мають покладати надію.
2035 Найвищий ступінь участі у владі Христа забезпечений харизмою непомильності. Ця харизма є такою широкою, як і спадщина Божого Об'явлення (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 25.); вона поширюється ще на всі елементи віровчення, разом з мораллю, без яких спасенні правди віри не можуть бути збережені, викладені чи дотримувані (Конгр. Віри: Інструкція « Mysterium Ecclesiae », 3.).
2036 Влада Учительського Служіння поширюється також на особливі приписи природного закону, бо їх дотримання, якого вимагає Творець, необхідне для спасіння. Нагадуючи приписи природного закону, Учительське Служіння Церкви виконує головну частину своєї пророчої функції - проповідувати людям те, ким вони є насправді, і нагадувати, якими вони повинні бути перед Богом (Пор. II Ватиканський Собор, Декл. « Dignitatis humanae », 14.).
2037 Божий Закон, довірений Церкві, подається вірним як дорога життя і правди. Отже, вірні мають право (Кодекс канонічного права, кан. 213.) навчатися спасенних Божих приписів, які благодаттю очищують судження й оздоровлюють поранений людський розум. Вони мають обов'язок дотримуватися постанов і правил, виданих законною владою Церкви. Навіть якщо ці рішення є дисциплінарними, вони зобов'язують до послуху, продиктованого любов'ю.
2038 У ділі навчання та застосування християнської моралі Церква потребує відданості пастирів, ученості богословів, внеску всіх християн та людей доброї волі. Віра та здійснювання Євангелія забезпечують кожному досвід життя «у Христі», який його освітлює і робить здатним оцінювати Божу й людську дійсності відповідно до Божого Духа (Пор. 1 Кор. 2, 10-15.). Так Дух Святий може послужитися найпокірнішими, щоб освічувати вчених і високодостойних.
2039 Служіння повинні виконуватися в дусі братерської служби і відданості Церкві в ім'я Господа (Пор. Рим. 12, 8. 11.). Одночасно сумління кожного в його моральному судженні стосовно своїх особистих учинків повинно уникати замикання себе у власних поглядах. Воно повинно якнайкраще відкриватися до врахування добра всіх, того добра, яке виражене в моральному праві, - природному й об'явленому, - у церковному праві та в навчанні, схваленому Учительським Служінням Церкви в питаннях моралі. Не треба протиставляти особисте сумління і розум моральному законові чи Учительському Служінню Церкви.
2040 Так серед християн може розвиватися істинний синівський дух стосовно Церкви. Він є звичайним розквітом благодаті Хрещення, що породила нас у лоні Церкви та зробила членами Тіла Христового. У своїй материнській турботі Церква дає нам милосердя Боже, яке перевищує всі наші гріхи і діє особливо в таїнстві Примирення. Як турботлива мати, Церква теж у своїй літургії день за днем годує нас Словом і Євхаристією Господа.

"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення romanm » 16 листопада 2012, 08:19

Отче, вдячний Вам за цитування. Також думаю, що не вартує давати такі розлогі тексти. Ви губите час, сили а їх не читають.

Ось , повторю подане Вами щодо: Церква Христова = Церква Католицька: (виділено мною)

Католики призваны исповедовать, что существует историческая непрерывность - укорененная в апостольской преемственности (ср. II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 20. Ср. также св. Ириней. Adversus haereses, III, 3, 1-3: SC 211, 20-44; св. Киприан. Epist. 33, 1: CCL 3B, 164-165; св. Августин. "Contra adver. legis et prophet.", 1, 20, 39: CCL 49, 70) - Церкви, основанной Христом и Католической Церковью: "Это и есть единственная!!!!! Церковь Христова [...], которую Спаситель наш по Воскресении Своем поручил пасти Петру (ср. Ин 21,17) и ему же, как и другим апостолам, вверил ее распространение и управление (ср. Мф 28,18 и след.) и навсегда воздвиг ее как "столп и утверждение истины" (1Тим 3,15). Эта Церковь, установленная и устроенная в мире сем как сообщество, пребывает ["subsistit in"] в Католической Церкви, управляемой Преемником Петра и епископами в общении с ним" (II Ватиканский Собор. Догматическая конституция "Lumen gentium", n. 8 ).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 16 листопада 2012, 08:34

romanm писав:Отче, вдячний Вам за цитування. Також думаю, що не вартує давати такі розлогі тексти. Ви губите час, сили а їх не читають.

так я виходжу із того, що чоловік ідентифікує себе католиком, до Таїнств приступає... А те, що Ви коротко подали, я грішний подавав ще коротше, от лише не в довжині чи короткості текстів справа
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення romanm » 16 листопада 2012, 08:43

Я це бачив, отче. Ну але що ж.

Взагалі думаю, ще немає резону бігати , в дискусії, по кругу.
Тобто, Ви, виходите з бачення що людина слухає і відповідає на Ваші аргументи.

Я, на жаль, бачу це у більш цинічному світлі: людина (тут нікого не маю наувазі) шукає площадку де би "виписатися" = виговоритися щодо своїх ідей. А бачення іншого... по барабану.

Отож, пропоную не продовжувати дискусій, якщо людина робить вигляд що не помічає поданого аргументу. А то кілометри фраз і речень, а віз і нині....
Востаннє редагувалось 16 листопада 2012, 21:42 користувачем romanm, всього редагувалось 1 раз.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення о.Олег » 16 листопада 2012, 08:55

стараюсь вірити в людину
побачимо
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення andrey s. » 16 листопада 2012, 11:56

Привіт люди.., ну в сенсі Слава Ісусу Христу !
п. Романе, мені думається що розумію про що Ви балакаєте (тут без цитуваннь, контекст як я його зрозумів ). Я не збираюсь писати в повчальному дусі.., просто прошу поглянути на цю ситуацію, погляньте зі сторони на це.., з собою включно.
Ви програєте при такому погляді . Це не дискусія чи щось таке, це трішки більше. І байдуже як той умовний "хтось " це сприймає чи відноситься, а насправді ми цього і не знаємо. Думаю отець роблячи це..., ну думаю про вдячність чи якісь відносини люцкі отець не париться.., просто робить що мусить.
Доречі...., сенс є в любому разі, а особливо тоді коли ми думаєм що його нема. Я розумію що нам від цього мало приємно (частіше ) , тобто ми витрачаєм і не бачим очікуваного .., а коли навпаки протилежне.., то взагалі... .
Але ..., весь сенс у тому.., ну якщо коротше то все зводиться до Віри . Насправді не отець наводячи великі цитати навчає, ні.., йому це не під силу.
Одне Слово може змінити все, карденально і тотально. І не суть кому саме воно адресоване, чи наприклад п. Абрикосу (умовно як приклад. Бо це не його власні думки, тобто вони знайомі багатьом людям.., і багатьом є актуальні ) чи ще комусь. Кому то призначено той неодмінно прочитає.., і головне в самий потрібний для цього час.
На все Воля Божа, а те що хтось має інші погляди чи всяке таке в цьому дусі..., то все другорядне і ......., а навіть часто мусить бути щоб плід став Добрим. Плід мусить дозріти щоб бути добрим, а про насіння і грунт я взагалі мовчу...., і головне.., головне це те, що плід цей для Бога і дуже рідко нам відкривається у комусь іншому.
.....................
Ні отче.., ми не побачимо (тобто суть не у цьому ), суть в тому що Ви Вірите..., і от цьому я повчусь .
Робіть що завше робите.., решта це дрібниці ( і доречі.., з цитованого Вами дещо я читав вперше ) .

:Rose:
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення romanm » 16 листопада 2012, 21:50

Щодо Марії "Співвідкупительниця".
Хлопці- молодці. Броду не знають а чітко скачуть у воду. В мене завжди виникає питання: невже хтось думає, що з таким науковим апаратом( не говорю про асист св. Духа) який має К.Ц. може "пороти" різного роду дурниці? Рєбята, то ви нас взагалі не поважаєте? Я НЕ претендую на знання, але постараюся пояснити термін вказаний на початку мого повідомлення:
Востаннє редагувалось 16 листопада 2012, 22:20 користувачем romanm, всього редагувалось 1 раз.

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Біблія - Святе Передання

Повідомлення romanm » 16 листопада 2012, 22:18

Марія: посередниця усіх Ласк і Співвідкупительниця.
Що це значить?

Перш за все, цей термін, як може здаватися, входить в конфлікт з Св. Писанням.(дальше С.П.) яке говорить що Христос є ЄДИНИЙ посередник між Богом і Людиною (cfr. 1 Тимотея 2, 5-6)



Марія - фундаментальна частина Спасіння і Посередництва Христа. І це виявляється в її Добровільній співпраці як у воплочення Христа так і в Спасіння людства.
Через її згоду (cfr Лука 1, 38), вона не є просто Марія, а стає Theotokos ( Та, що носить Бога), нова Єва = матір нових живих ( у Христі).

Св. Іриней говорить про те, що через Єву люди стали прив язаними до смерті, то через Марію, вони спаслися, тобто таким макаром непослух однієї, компенсувався послухом іншої
(Adversus Haereses III, XXII, 19)


ОТОЖ:
-Єва зробила можливим падіння і Адам його довів до кінця.
- Марія робить можливим спасіння, і Христос це переводить в практичну площину.
В основному Бог хоче щоби наше спасіння йшло від нашої свобідної волі, тому, що від неї прийшло і наше падіння.

Було би Воплочення Христа без згоди Марії? Ні.

Це Не значить, що Марія є спасителькою усіх людей. Ним є один Христос. Марія є Співвідкупительницею, в значенні що приймає активну і внутрішню участь в спасінні людей через свій послух Богу.
Марія є посередницею Ласк двома способами
1.через Марію ми отримали Христа
2. Вона заступає за нас як наша духовна матір


Звичайно також і ми є посередниками Божих ласк (євангелізація, молитва, виконуємо Його волю). Тобто без апостолів не було би можливості нести світу Євангеліє = Спасіння.

В 1. Тимотея 2, ( див вище) грецьке слово “heis” не значить "єдиний" а ПЕРШИЙ. Тобто не виключає підпорядкованого посередництва .

Тобто Марія є посередниця НЕ тому, що заміняє собою Христа, чи Спасає десь там у паралельному чи незалежному від Христа вимірі. Ці терміни вказують на те, що вона є першою серед учнів Христа, і від Бога отримала спеціяльні Ласки які і йдуть усій Церкві ( сіль).

Тобто термін "Співвідкупительниця", якщо трактувати не правильно і не розуміти що він РЕАЛЬНОзначить, може привести до ріжного роду, таких собі, дискусій.


Повернутись до “Святе Письмо”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 7 гостей