Незнаю,як я раніше не побачив цієї теми.
Почитав,і дуже радий, що така є.Дуже цікаві спостереження і особливо поради.
Справді якось раніше цим сильно переймався також,багато чого заважало,і тд.тп.
Але поділюсь тим,що мені порадили,а головне помогло.(бо зараз точно не так як колись).
Я якось у знайомого священника спитав:"А як Ви можете цілий день їздити в клопотах,часто навіть дуже емоційно і фізично виснаженному,навіть деколи нервовому,і в такому стані приступати до Служіння чи Співслужіння??","чи Ваш стан не впливає на Служіння??"(типу якість
).
Він мені порадив почати з початку.Тобто коли я іду в Церкву(коли маю такий намір),і по дорозі спитати себе;А чого я взагалі туди йду.Прийшовши в Церкву(тут наголосив,що запізнюватись не чемно,по відношенні до Бога),я повинен в покорі(прийшовши в Церкву я молюсь) спочатку подякувати Богу,що зараз я саме тут,а не де інде.Потім подумати за намір,тобто чи не мав я наміру пожертвувати цю Службу за когось в якомусь намірі,обовязково подумати чи гідно приступаю до Жертви(навіть тоді коли не маю наміру(змоги) прийняти Євхаристійного Ісуса у Таїнстві),тобто такий собі іспит совісти.Після всього собі тихенько,щоб нікому не заважати в молитві, сісти і чекати.(сказав:"А ти любиш коли під час молитви хтось голосно говорить,сміється,говорить по телефону,і т.д.".Я сказав що ні.Тоді він сказав, що знаєш чого робити не слід.
Але я перебив,бо маю таку звичку
,і кажу:"А всетаки,як же Ви".Він сказав:"Коли я вдягаюсь,то роблю майже все те саме(ну це так,щоб я тоді зрозумів.Насправді набагато більше).А коли виголошую;Благословенне Царство
Отця ,і Сина,і Святого Духа.......,то я "відключаюсь від мирских думок,і всього чим мене схвилював цей день."Ну і ще там щось,вже точно не памятаю.
Но суть в тому,що останню відповідь отця я собі взяв на "озброєння".
Тобто після молитви я собі сідаю(чекаю),і очікую початку.Спочатку я також любив якесь затишне місце,щоб як омога краще зусередитись.Зараз мені якось це не важливо.Сів чи став,думаю собі про своє(дуже різне
,чим журюсь).Але коли Священник відкриває "Царскі Ворота" і виголошує:"Благословенне Царство......",то я справді навчився відключатись.Тут мова йде не про якись абсолют.Я кажу про "зовнішні подразники",про думки які є "подразниками",одним словом від всього, що особисто мені заважало.А всі журби(переживання) я навчився виявляти в собі у відповідних місцях Літургії,повірте там все передбачено.Бувало як прийду з мішком гріхів
,то справді крім себе нічого не чув.Тому стараюсь з мішком не ходити
,я про гріхи з яких потрібно сповідатись,стараюсь щоб не накоплювались.Хоч якщо чесно,то можливо прийти з мішком поганих думок і емоцій,які накопились за день,чи неділю.Но таким чином вони мені перестали заважати,і справді кудись вони діваються,ну це частіше всього,а коли ні,то є сповідальниця. Справді, часто коли у відповідні моменти закриваєш очі,то якось відчувається глибше.Але роблю це від своєї потреби в цьому,це для мене не постійне явище.
Для мене є важливо,щоб я нікому не заважав,і допомогти комусь,коли є така явна потреба.Решта мало важлива.
Але,є але.І тут якраз ця назва теми.Коли священник виголошує:"Благословенне ....." і я маю гріх важкий,то мені уже так не вийде.Вийде,але вже по іншому,і це інша історія,і точно це не є приємним,це вже "мазахізмом попахує",і "садизмом" по відношенні до себе
.
Тобто Служба Божа є кращою,коли сумління не "гризе",і в такому разі після:"Благословенне Царство...",хай хто на руках ходить,чи "призиває Святого Духа",при цьому бючи мене руками
,чи зайде напівгола тьотя
,мені "фіолетово",я просто "відійду"(уявно,чи навіть буквально).Бо нічого не існує,тільки та Жертва.
Це те що мені допомагає,і я поділився цим з Вами.
Дякую.