Поки що знайшов таку інформацію в інтернеті
Літургійний культ Пресвятої Богородиці починається від Ефеського Собору 431 року, який окреслив догму про її Богоматеринство. У творах святих Отців до четвертого століття немає нічого про Успіння Богоматері. Лише після IV сторіччя на основі передання церковні письменники починають писати про останні хвилини життя Пресвятої Богородиці. На Заході пише про це святий Григорій Турський, на Сході — єрусалимський патріарх Модест, святий Андрій Критський та святий Іван Дамаскин. Наприкінці VII і з початку VIII сторіч церковні письменники починають звертати увагу не тільки на Її чудесне Успіння, але й на Її вознесіння на небо з тілом та душею.
В VI сторіччі цей празник отримує назву Успіння Пресвятої Богородиці. На Заході під впливом Сходу празник з'явився дещо пізніше. Його прийняли у Римі за часів Папи Сергія І (687-701), а з Риму він перейшов до інших країн.
Від Першого Ватиканського Собору (1869-1870) у римо-католицькій Церкві дедалі більше вислоавлювались побажання, щоб проголосити догмою загальну віру Церкви в чудесне Успіння і Внебовзяття Пречистої Богородиці. Це завдання, узагальнивши думки всіх єпископів Католицької Церкви, взяв на себе Папа Пій XII.
1 листопада 1950 Папа Пій XII урочисто проголосив догмою віри, що «Непорочна Божа Мати, Приснодіва Марія, сповнивши біг Свого земного життя, була взята з тілом і душею до небесної слави».
Східне християнство називає цей празник Успінням Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Вседіви Марії, а західне християнство – Внебовзяттям Пресвятої Діви Марії. У двадцятці країн світу, серед яких і в Італії, цей празник відзначається також і на державному рівні. У Марійських санктуаріях всього збираються тисячі прочан.
http://catholicnews.org.ua/urochistist-vnebovzyattya-presvyatoyi-divi-mariyi-v-tradiciyah-riznih-narodiv-ievropiІ там же
Існує передання, що за три дні перед Успінням Архангел Гавриїл сповістив Пречистій Діві Марії про Її перехід у вічність. Того дня в Єрусалимі зібралися всі апостоли, що проповідували в різних частинах світу. Запізнився лише святий апостол Тома. Богородиця висловила бажання бути похованою в Гетсиманії, поблизу Своїх батьків і Обручника Йосифа. За душею Своєю Матері з’явився Ісус Христос у супроводі ангелів і святих, а апостоли під спів гімнів віднесли Її тіло до гробу і три дні не відходили від нього. На третій день з’явився апостол Тома і бажав попрощатися з Божою Матір’ю. Коли ж гробниця була відкрита, то замість тіла Пресвятої Богородиці апостоли знайшли квіти та похоронні пелени. Тоді вони здогадалися, що не тільки душа, але й тіло Пресвятої Богородиці було взято на небо.
Цікаво тільки, де можна прочитати це передання? і де його знайти?
А також тут є деяка інформація.
https://www.religion.in.ua/main/bogoslovya/16100-dogmatichni-riznici-mizh-pravoslavyam-i-katolicizmom-stattya-pyata-marijski-dogmati-neporochne-zachattya-i-prechista-vnebovzyattya-bogorodici.htmlДогмат про Внебовзяття Богородиці з душею і тілом був проголошений папою Пієм ХІІ порівняно недавно — в 1950 р., чому передувало опитування католицького єпископату. Він гласить, що «Непорочна Богородиця і Повсякчасдіва Марія після завершення бігу земного життя була з тілом і душею взята до небесної слави (Immaculatam Deiparam semper Virginem Mariam, expleto terrestris vitae cursu, fuisse corpore et anima ad caelestem gloriam assumptam)»[15]. Богословська логіка цього догмату є наступною: оскільки Христос є новим Адамом, через якого перемагається влада гріха, то Богородиця є новою Євою, а тому Марія мала неначе наслідувати долю Христа. Але тоді як Христос вознісся на небеса власною божественною силою, Богородиця була взята туди Божою силою. Син Божий отримав своє людське тіло від неї, а тому і її тіло мало бути нетлінним.
Відповідне передання існувало не тільки на Заході, а й на Сході, що зокрема відображається в святі Успіня Богородиці. У цілому святому Переданні немає жодної згадки про мощі Пречистої, а тільки розповідь про її гріб у Єрусалимі. За іншою традицією, Марія померла в Ефесі, де жила під опікою апостола Івана — те, що св. євангелист Іван, якому Христос на хресті довірив Свою Матір, довго жив у Ефесі, достовірно засвідчене переданням Церкви. У всякому разі, щонайпізніше від середини V століття (Халкидонський собор) існувало передання, що Богородиця померла в присутності апостолів у Єрусалимі, але коли її гріб пізніше відкрили, то він виявився порожнім — отже, тіло Марії було забране разом із її душею до неба. У світлі західного догмату про Непорочне Зачаття можна також сказати: оскільки Богоматір була збережена від первородного гріха, то вона була збережена і від такого його наслідку як тлінності тіла. Питання, чи Успіня Богородиці означає її смерть, у католицькому богослов’ї остаточно не вирішене[16], але більшість середньовічних західних богословів вважали, що Пречиста дійсно померла[17].
Православна Церква святкує свято «Успіня Пресвятої Владичиці Нашої Богородиці і Приснодіви Марії» 15(28) серпня. Догмат про Внебовзяття Богородиці не суперечить православній вірі, оскільки він опирається на спільне передання нерозділеної Церкви. Також православні отці Церкви навчають, що душа і тіло Богородиці були піднесені Христом на небеса[18]. Радше навпаки, зміст догмату є доказом того, що вчення про Богоматір не роз’єднує, є об’єднує обидві Церкви, бо воно має спільні джерела — Св. Письмо і Передання Церкви. Протестанти відкидають його тому, що для них св. Передання не є джерелом віри, а лише Святе Письмо.
Все ж таки виникає питання: навіщо оголошувати догматом те, щодо чого в Церкві ніколи не було великого спору? Конституція папи „Munificentissimus Deus“, яка проголосила цей догмат, стверджує, що це відбулося з благородною метою — «на примноження слави його (Христової) величної Матері та на радість і ликування цілої Церкви»[19]. На жаль, ніхто тоді не подумав про те, що таке одностороннє проголошення нового догмату Католицькою Церквою не матиме позитивних наслідків для екуменізму, а радше навпаки: зазвичай цей догмат зараховують до тих, що стоять на перепоні відновленню єдності, хоча це зовсім не так — його вчення цілком відповідає православній вірі. Скоріш за все, проголошення цього догмату мало за мету випробувати, як функціонує інший католицький догмат — про непомильність папи, адже Внебовзяття Богородиці є фактично єдиним догматом Католицької Церкви, який римський єпископ проголосив „ex cathedra“ після того, як непомильність папи стала офіційним догматом Католицької Церкви.
Відкидати цей догмат тільки тому, що він був проголошений папою, було б у корені неправильно, бо Православ’я — це не Антикатолицизм. За цією логікою можна легко впасти і в єресі, бо католицьке віровчення в основних догматах першого тисячоліття співпадає з православним — вони є спільним надбанням з часів єдності між Сходом і Заходом. Маріологія єднає обидві Церкви, водночас чітко відділяючи їх від протестантизму. Адже із п’яти «марійських догматів» Католицької Церкви — що Марія є Богородицею, Повсякчасдівою, Всесвятою, Непорочно Зачатою, Внебовзятою[20] — Православна Церква поділяє щонайменше чотири, бо всі вони належать до спільного передання нерозділеної Церкви першого тисячоліття.
Я так і не зрозумів з прочитаного, на яке конкретно спільне передання посилається догмат про в-небо-взяття Богородиці
