Щодо Причастя

[Michail]

Добре ,краще не буду, бо й справді в нього лобуда виходить.

[Олюнька]

"... часто причащатися повинні і люди, які мало зайняті справами, бо вони мають для цього можливість. І ті, хто дуже зайнятий справами, оскільки вони мають у цьому необхідність"
Коли можна причащатися?

[Michail]

"... часто причащатися повинні і люди, які мало зайняті справами, бо вони мають для цього можливість. І ті, хто дуже зайнятий справами, оскільки вони мають у цьому необхідність"
Коли можна причащатися?

Повинні...

Цікаво. А як розкаяння не риходить? Бувають жде кризи в житті християн. А ще під час криз і великої зайнятості до сповіді не потрапляють... Та навіть як потраплять, яким чином розкаятись. Ну проговорить свої гріхи, а жалю ж нема? Постанови жосткої не грішити нема? Чим добра така сповідь і післянеї Причастя? А поки не розкаялись, як до причастя прийти? А от як криза пройде і розкаяння появитяся, яка ж то велика благодать ці Таїнства прийняти!

До речі криза може бути не тільки стрес... а просто ззастій в духовному житті. Як сказано в Біблії "літеплість", що є гіршим. Але мусай її побороти.

[Олюнька]

Бувають жде кризи в житті християн.

бувають, на жаль...
але, думаю, не варто плутати негативні емоції з грішністю... криза не дорівнює гріх.
Навпаки, напевно, в такі часи звертатися до Бога... бо Він сам сказав: "прийдіть до мене всі струджені і обтяжені".
Не говорю то навмання... теж колись думала, що до Сповіді має наступити душевна рівновага, треба заспокоїти нерви (всяке буває), але одного разу (вірю, що не випадково), навіть не пам'ятаю від кого почула, що емоції не є перешкодою і якраз в сповіді можна віднайти оту рівновагу.
А розкаяння? Хіба Бог не довершить це у моєму серці, якщо Його про це попросити? Людина слабка і немічна, мого розкаяння ніколи не буде досить...

а ще, варто прочитати весь текст, це переклад повчання Св. Франциска Салеського

ти недосконалий, слабкий і хворий, а тут джерело досконалості, здоров'я і сили

[Michail]

Я і не проти. Але не все зразу після прохання приходить покаяння. І, звичайно, крпиза не доврівнює гріху. Кажу ж що криза може бути і при цілкоом видимо спокійному стані. А в той час є гріх і ніяк щодо нього не приходить той жаль... В принципі якийсь маленький є, але недостатній надприродний... В цей час ти і з Богом спілкуєшся... але щоб прийти до сповіді мусиш мати умови жалю і постанови більше такого не робити. Це не так вже й просто щоб виникло. ТОму я лиш писав, що питання чатості приходу до Причастя - субєктивне. Для одного часто і раз в тиждень чи місяць, а для іншого - кожен день, та й то мало (вже е говорячи про тих, хто жив на Євхаристійному Пості).

[andrey s.]

Я і не проти. Але не все зразу після прохання приходить покаяння. І, звичайно, крпиза не доврівнює гріху. Кажу ж що криза може бути і при цілкоом видимо спокійному стані. А в той час є гріх і ніяк щодо нього не приходить той жаль... В принципі якийсь маленький є, але недостатній надприродний... В цей час ти і з Богом спілкуєшся... але щоб прийти до сповіді мусиш мати умови жалю і постанови більше такого не робити. Це не так вже й просто щоб виникло. ТОму я лиш писав, що питання чатості приходу до Причастя - субєктивне. Для одного часто і раз в тиждень чи місяць, а для іншого - кожен день, та й то мало (вже е говорячи про тих, хто жив на Євхаристійному Пості).

Так п.Михайле, погоджуюсь. Це робота, а точніше наше особисте будування в Господі.
Але, скажу з свого досвіду, що потрібна довіра до Господа. Інакше завжди буде відчуття своєї негідності чи зайві мудрування з цього приводу.(я був перемудрував, і це було не добре.)
Ми ніхто не гідні Цього, але попри це можимо цим користати на Славу Божу.
Напевне це і є та Досконала Любов. Ми не гідні, но нам це з любовю і турботою далось.
Часто сумно(був час коли їздив по різних сільских Церквах часто), коли під час Літургії ніхто з вірних не приступив до Таїнства. І бувало таке, що я розумів в той момент, що я в їх числі.
Цей сум спонукає до поправи.

[vitalko]

Я і не проти. Але не все зразу після прохання приходить покаяння. І, звичайно, крпиза не доврівнює гріху. Кажу ж що криза може бути і при цілкоом видимо спокійному стані. А в той час є гріх і ніяк щодо нього не приходить той жаль... В принципі якийсь маленький є, але недостатній надприродний... В цей час ти і з Богом спілкуєшся... але щоб прийти до сповіді мусиш мати умови жалю і постанови більше такого не робити. Це не так вже й просто щоб виникло. ТОму я лиш писав, що питання чатості приходу до Причастя - субєктивне. Для одного часто і раз в тиждень чи місяць, а для іншого - кожен день, та й то мало (вже е говорячи про тих, хто жив на Євхаристійному Пості).

Тоді йдеш до Господа з тим, що маєш вже тепер, і весь твій стан, твій недосконалий жаль, всю сухість, нерозуміння, закаменілість і т.д. виявляєш перед Ним. Адже Сповідь - це таїнство оздоровлення душі. Коли хтось іде до лікаря і не знає своєї хвороби, то виявляє її симптоми, а вже лікар ставить діагноз і лікує саму хворобу. Так само і з сповіддю - йду і стараюся відкрити перед Богом своє серце і явити все, що маю на душі, а Він вже знає причини цього і оздоровляє саму хворобу. Головне тут - відкритість, щирість серця. Бог ніколи такому щирому серцю не відмовить в допомозі.

Такі ось мої думки....

[Michail]

Радий що приходимо до спільних знаменників. Чесно кажучи замучили мен трохи всі роздуми. Хотів бит троохи від цього відпочити. Думаю, дещо Вам привніс, а дещо сам дізнався...

Так що тут поки що доситьб. Попробую і в інших темах потроху закінчувати. Маю пару кращих задумів.

[Michail]

Думка православних про піст перед Причастям

Необходим ли трехдневный пост перед причастием, если человек причащается еженедельно? Митрополит Иларион ответил: "Правило трехдневного поста перед причастием ни в каких канонах и уставах Церкви просто не существует. Есть традиция, которая сложилась в Синодальную эпоху, когда люди причащались очень редко.

З Дайджесту Седьмица (останній номер)

[ShMariam]

Був у нас вчора празник, народу море, до Причастя - також дуже багато і тільки б радіти, але...Тримала першу фану, стояла за 1,5 - 2 м від священиків. Якраз біля мене сформувалася черга людей ПІСЛЯ Причастя. І якщо б хтось один, а то якби змовилися: "Дайте пройти..." (просто на початку буквально продиралися назад штурмом)... не проковтнувши св. Причастя. (В нас Частички немаленькі, не так скоро ковтаються). Невже люди не розуміють, що так може бути зневага? З того переляку я старалася вже очей з них не зводити і ніби все добре. А ще завжди знайдеться якась жіночка (виключно з черги назад), яка захоче потримати мені фану. Якщо я захочу причащатися, то знайду спосіб і без незнайомих людей, замість того, щоб потім переживати за св. Тайни. Отаке на кожне велике свято. Чи я даремно хвилююся?

[andrey s.]

Був у нас вчора празник, народу море, до Причастя - також дуже багато і тільки б радіти, але...Тримала першу фану, стояла за 1,5 - 2 м від священиків. Якраз біля мене сформувалася черга людей ПІСЛЯ Причастя. І якщо б хтось один, а то якби змовилися: "Дайте пройти..." (просто на початку буквально продиралися назад штурмом)... не проковтнувши св. Причастя. (В нас Частички немаленькі, не так скоро ковтаються). Невже люди не розуміють, що так може бути зневага? З того переляку я старалася вже очей з них не зводити і ніби все добре. А ще завжди знайдеться якась жіночка (виключно з черги назад), яка захоче потримати мені фану. Якщо я захочу причащатися, то знайду спосіб і без незнайомих людей, замість того, щоб потім переживати за св. Тайни. Отаке на кожне велике свято. Чи я даремно хвилююся?

За що саме, переживаєте щоб фан не сперли , чи за те, що хтось там можливо щось..
Напевне то Вас відволікає від чогось. А чи потрібно, то Ви вирішуйте.
Я тим не журюсь, а фан мені ніхто не пропунував потримати. От така справедливість, рівноправна.

[ShMariam]

Та я серйозно, а Ви... Коли людина розмовляє, не проковтнувши св. Причастя, щось може виплюнутися (як от деколи видно, коли маленькі капельки слини вилітають з рота. Не можної хвилини, звичайно, але ж так буває).

[andrey s.]

Та я серйозно, а Ви... Коли людина розмовляє не проковтнувши св. Причастя, щось може виплюнутися (як от деколи видно, коли маленькі капельки слини вилітають з рота. Не можної хвилини, звичайно, але ж так буває).

Якщо журитись, дам дійсно добру пораду. Зараз я серйозно.
Тобто при відповідній нагоді побалакайте про це з священником, розкажіть йому. Він на проповіді, або навіть перед причастям зробить внушеніє , тобто якщо справді ситуація є загрозливою для зневаги Таєнства, то він обовязково вживе заходів.
Все просто.
п.Мар'яна, я не можу вас на 100% зрозуміти, бо не бачив того во очі свої. А у Храмі, у Вашому Храмі, якщо священник не бачить чогось такого, то Ви просто скажіть йому, і покладіться на Бога.
Амінь.
Я сподіваюсь Ви не перегибаєте палку, тобто я вірю в це. Бо по теорії ймовірності можливо багато чого.

[Georgij]

Та я серйозно, а Ви... Коли людина розмовляє, не проковтнувши св. Причастя, щось може виплюнутися (як от деколи видно, коли маленькі капельки слини вилітають з рота. Не можної хвилини, звичайно, але ж так буває).

Буває й таке, часто таке бачив . А на свята, в нашій церкві, після причастя, коли проспівали "нехай сповняться уста.." половиеа причасників разом з тими, хто не причащався, швидко підірвавшись з колін вишиковуються в чергу перед тетраподом до мирування...таке враження, що тільки причастилися і вже дбають про мирування, що ж важливіше? куди так спішити? А де "ми прийняли духа НЕБЕСНОГО"? Відразу віє духом "нездоровим "

[andrey s.]

Та я серйозно, а Ви... Коли людина розмовляє, не проковтнувши св. Причастя, щось може виплюнутися (як от деколи видно, коли маленькі капельки слини вилітають з рота. Не можної хвилини, звичайно, але ж так буває).

Буває й таке, часто таке бачив . А на свята, в нашій церкві, після причастя, коли проспівали "нехай сповняться уста.." половиеа причасників разом з тими, хто не причащався, швидко підірвавшись з колін вишиковуються в чергу перед тетраподом до мирування...таке враження, що тільки причастилися і вже дбають про мирування, що ж важливіше? куди так спішити? А де "ми прийняли духа НЕБЕСНОГО"? Відразу віє духом "нездоровим "

А у Вашому випадку священник обявляв, що в кінці Служби буде Мирування. Чи у Вас якось це під час Служби. Або як постійне явище, як звичка, що тоді і тоді, буде так і так. що люди вже ..На Старт...Увага...Мааарш... УУУУУУУУУУУ, а священник АААААААА і тікати.(ну то трохи моя уява .)
Просто цікаво, бо такого не спостерігав.

[Michail]

Що таке фана?

А на свята, в нашій церкві, після причастя, коли проспівали "нехай сповняться уста.." половиеа причасників разом з тими, хто не причащався, швидко підірвавшись з колін вишиковуються в чергу перед тетраподом до мирування...

В такому випадку краще там, де приймають Причастя стоячи. Нема підривів з колін. НУ в соборах, наприклад, коли до причастя йде сотня людей...

Причому важливо, що після прийняття, людина опускає трохи голову і заглиблюється в Післяєвхаристійну молитву і не розмовляють між собою певний час.

У сільських Церквах у нас на колінах, але так стають, що священик може всіх обійти, щоб не було штооханини.
Так що в моментах організованості винувата і громада і священик, якщо не старається все організувати якнайкраще. Скажіть йому і, надіюсь, прийме до уваги.

[ShMariam]

Що таке фана?

Хоругва (хоч деколи розрізняють: фана одної форми, хоругва - іншої) , незаміжні дівчата тримають.

НУ в соборах, наприклад, коли до причастя йде сотня людей...

Яка там сотня , під час найбільших свят тисячі, таке враження, кілька черг, а церква ж не гумова.

В такому випадку краще там, де приймають Причастя стоячи. Нема підривів з колін. НУ в соборах, наприклад, коли до причастя йде сотня людей...

Я б так не сказала (кажу про великі свята). Коли причащають настоячи всі намаються прорватися до переду, потім прорватися назад, який там порядок... А коли на колінах (як от в сусідній парафії), то треба спочатку прорватися до "шеренги", де причащають, і ще втиснутися в неї (не завжди вдається), але ту шеренгу можна продовжити надворі. Тому, нмд, краще на колінах - так після св. Причастя можна хоч спокійно помолитися.

Так що в моментах організованості винувата і громада і священик, якщо не старається все організувати якнайкраще. Скажіть йому і, надіюсь, прийме до уваги.

Наш парох в такі дні кожен раз перед Причастям закликає щоб ті, хто запричащався, скоро відходили якнайдальше, але все одно безпорядок...

[andrey s.]

Тільки но подумав, і воно так є.
Спостерігаючи як люди поводять себе в Церкві, можна майже напевне сформувати враження про людей. Тобто я не беру в індевідуальному плані, а навіть навпаки.
Якщо люди розуміють один одного, тобто не створюється всіляких можливих незручностей і напрягів, а якось організовано, а що важливо спокійно і зваженно, а ще важливіше, з думкою про інших братів і сестер, поводять себе в Храмі Божому, то напевне це є показником для парафії чи навіть нації.
То все є наша спільна Жертва, спільна, бо ми єднаємось в Ній.
Можливо хтось там скаже, що то не показник, і це ніяким чином не говорить про Побожність нації(людей). Але, показує.показує.
І ми ще дуже маленькі діти у цьому, в порівнянні з іншими конфесіями чи навіть закордоном.
І не буде порядку в державі, якщо нема елементарного порядку і страху в Церкві.
Кожен за себе, байдуже, хоть там стіни падають, але я мушу відмовити в душевному затишку, закривши очі, повністю намагаючись поєднатись з Ним у Післяєвхарестійній подяці(молитві), чи як у кого, не суть.
Розумієте, я зараз то не за когось, а скоріше за себе. Бо мав таку звичку, в дійсності, старався в Цей(Після СВятеє Святим) момент виявляти в душі особливу покору, і це до моменту "Прості, прийнявши..." І суть не у тому, що я собі там хотів в середині, а у тому, як це виглядає зі сторони, тобто чи не мішав я нікому.
Ну крім того, що мені не приємно коли хтось стає на ногу коли я клякнув, потрібно думати, чи можливо комусь не є приємним мені ставати на ногу.
Знаєте, та моя побожність, яка понад усе дбає за себе в ту хвилину.. одним словом незнаю...Ісус якось вчив дбати за ближнього, і казав, що не жертви прагне, а милосердя. Незнаю,, можливо варто всетаки мені встати з колін, коли я прийняв Його і є проблема з місцем у Храмі, щоб хтось інший не йшов як на війну, прориваючись між рядами побожних. Чи можливо, що Йому більш важливо те, що я в той момент подумаю за когось, і прийму Його стоячи, ясно во очі побачивши, що мій сосід в три погибелі зігнувся, а за ним ще одна жінка проривається з боями до Нього. незнаю...незнаю..
Я якось надто думав за себе в той момент. В якому плані за себе??Поясню: Дбав за те, щоб якомога краще і якісніше прийняти Його, і при цьому навмисно старався, заглибитись в себе, відчути Його в собі. Це вже як якись ретуал, вироблина звичка, яку я намагаюсь повторювати в точності, а навіть з впертістю.(щиро сподіваюсь що то не так, що я трішки перебільшив, що до себе)
Незнаю..незнаю..Треба подумати за це. Як я можу досконало(досконало, то образно, бо стремим до цього) Його прийняти, якщо сосід поруч Його приймає в три погибелі зігнутий стоячи на одній нозі. То не та досконалість, якої Він навчав. Думаю, Він не образиться на мене, якщо при потребі я зроблю це стоячи чи одразу після Цього встану і звільню місце(при потребі. Але щоб її побачити, потрібно відкрити очі) брату чи сестрі, доречі брату чи сестрі у Ньому.
Можливо так я щось зміню, можливо і балакати за це не потрібно, а тільки зробити і робити так. Бо помітив, що люди вчаться один у одного, наслідують поведінку, особливо ті, хто починає жити Церковним життям. І це нормально, тобто не є чимось таким незбагненно-примітивним.
Хоч якщо трішки з юмором, то всетаки є перевага такого хаусу перед впорядкованістю. Тобто якщо той хаус не нашкодить нашій душі, якщо ми не знехтуєм у ньому головним, то всетаки це буде поступ для душі. А коли та впорядкованість, то і якось менше спокус, і вже менше потрібно працювати над собою, щоб вони мене не змінили, коли я засудно в душі подумаю про когось. Потрібно шукати плюси
Дякую.

[Michail]

Коротше кажучи, треба виховувати громаду. Бо коли громада зростає духовно - такі речі припиняються. Сам спостерігав з роками... Раніше в нас також такі випадки бували, але священики не соромились це людям пояснювати і тепер слава Богу! більш мнш нормально приходять до Причастя чи стоячи чи навколішки...


" Michail написав:Що таке фана?
Хоругва (хоч деколи розрізняють: фана одної форми, хоругва - іншої) , незаміжні дівчата тримають. "
На Закарпатті під час Причастя нема такого обряду, тому і не знав (принаймні в тих регіонах, де я бував у Церкві).

Несуть хоругви під час прощі в іншу Церкву, під час служіння на дворі і при обході церкви. Але терміну "фана" не чув до тепер.

[ShMariam]

Несуть хоругви під час прощі в іншу Церкву, під час служіння на дворі і при обході церкви. Але терміну "фана" не чув до тепер.

В нас тримають (принаймні, мають тримати) під час Служб Божих в неділю, зрідка під час інших Богослужінь, деколи навіть під час Шлюбу. Під час процесій - само собою. "Фана" - галицький діалектизм.

Вибачте за офтоп.

[о.Олег]

"Фана" - галицький діалектизм...

якщо не помиляюсь - з польської означає прапор. Перейняте у нас з польської літургійної практики
З повагою. о.Олег

[frater Vitalianus]

Що таке фана?

Хоругва (хоч деколи розрізняють: фана одної форми, хоругва - іншої) , незаміжні дівчата тримають.

НУ в соборах, наприклад, коли до причастя йде сотня людей...

Яка там сотня , під час найбільших свят тисячі, таке враження, кілька черг, а церква ж не гумова.

В такому випадку краще там, де приймають Причастя стоячи. Нема підривів з колін. НУ в соборах, наприклад, коли до причастя йде сотня людей...

Я б так не сказала (кажу про великі свята). Коли причащають настоячи всі намаються прорватися до переду, потім прорватися назад, який там порядок... А коли на колінах (як от в сусідній парафії), то треба спочатку прорватися до "шеренги", де причащають, і ще втиснутися в неї (не завжди вдається), але ту шеренгу можна продовжити надворі. Тому, нмд, краще на колінах - так після св. Причастя можна хоч спокійно помолитися.

Так що в моментах організованості винувата і громада і священик, якщо не старається все організувати якнайкраще. Скажіть йому і, надіюсь, прийме до уваги.

Наш парох в такі дні кожен раз перед Причастям закликає щоб ті, хто запричащався, скоро відходили якнайдальше, але все одно безпорядок...

За постановою Першого Вселенського Собору у Нікеї у неділю немає жодного коліноприклонення. А крім того, коли б наші люди хоч трохи слухали Літургію, то на Анафорі б чули слова "СТАНЬМО гідно, СТАНЬМО зі страхом...", а на причастя - "Зі страхом Божим і вірою ПРИСТУПІТЬ", а по причасті - "ПРОСТІ (тобто стоячи) прийнявши...". Багато говорять про приймання Євхаристії на колінах, але це тільки доводить, що вони не слухають Літургії та мають гордість, бо ставлять себе вище св. Отців 1 Собору.

[ShMariam]

За постановою Першого Вселенського Собору у Нікеї у неділю немає жодного коліноприклонення. А крім того, коли б наші люди хоч трохи слухали Літургію, то на Анафорі б чули слова "СТАНЬМО гідно, СТАНЬМО зі страхом...", а на причастя - "Зі страхом Божим і вірою ПРИСТУПІТЬ", а по причасті - "ПРОСТІ (тобто стоячи) прийнявши...". Багато говорять про приймання Євхаристії на колінах, але це тільки доводить, що вони не слухають Літургії та мають гордість, бо ставлять себе вище св. Отців 1 Собору.

На рахунок гордості, це вже занадто. Люди стають на коліна, бо виявляють в такий спосіб любов до Бога. Як можна звинувачувати когось в гордості, не знаючи, з яких мотивів людина це робить (до слова, більшість з тих людей не знають, що там на 1 Соборі св. Отці говорили)? Існують серйозні аргументи і для коліноприклоніння, і для стояння. А кожен хай робить так, як йому совість каже, але хай не судить тих, що мають іншу думку.

[о.Олег]

Вибачте, але зі звинуваченнями у гордості прозвучало дещо горделиво і з погордою . Перепрошую - можливо Ви не хотіли когось звинуватити, але Вам попередження. Нагадую, що написане червоним - завжди модераторіал. На модераторіали можна відповідати лише приватно (в ПП)

За постановою Першого Вселенського Собору у Нікеї у неділю немає жодного коліноприклонення. А крім того, коли б наші люди хоч трохи слухали Літургію, то на Анафорі б чули слова "СТАНЬМО гідно, СТАНЬМО зі страхом...", а на причастя - "Зі страхом Божим і вірою ПРИСТУПІТЬ", а по причасті - "ПРОСТІ (тобто стоячи) прийнявши...". Багато говорять про приймання Євхаристії на колінах, але це тільки доводить, що вони не слухають Літургії та мають гордість, бо ставлять себе вище св. Отців 1 Собору.

або йдуть за іншою вкоріненою на сьогодні Традицією (за походженням в нашому народі, безперечно, латинською), в якої преклоніння виявляє той самий жест покори, як для згаданих Вами Святих Отців предстояння і заклик "станьмо" вже набуває іншого забарвлення, як і "приступім", як і "прості" - від часів 1-го Вселенського Собору дуже багато всього змінилося і Іван Златоуст дуже б здивувався, бачачи, як Літургію, пов'язувану з його іменем, так різно правлять різні народи... Це з тим, що я грішний власне за повернення до предстояння і далі по Вашому тексту, але - без контексту, що щось від 1Вселенського Собору мусить бути незмінним: навпаки - Молитва Церкви формувалась і формується у взаємних впливах одна на одну її частин/народів і це природньо, що у формуванні Традиції нашої УГКЦ відбулися відчутні впливи Латинської культури Богопочитання
З повагою, о.Олег

[ShMariam]

[/i]Святі Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа відділяються від акциденцій після того, як вірні запричастилися (тобто в череві людини вже не Святі Дари) і, єднаються з тілом і душею вірного - в цей момент наша людськість стає єдністю з Христом (тіло причасника=Тіло Христове).

Тут я не розумію, бо вже писала про випадок, коли важкохворий чоловік скоро після прийняття св. Тайн виблював, жінка викинула все в піч, а над вогнем піднялася і зависла Облатка (книжка "Євхаристійні чуда").
Може все-таки треба, щоб види зникли?

Задаю питання не просто так з цікавості - якщо людина простуджена (ГРЗ), то в горло і далі в шлунок потрапляє слиз, який може заважати перетравленню (а слиз, принаймні, великі згустки , не перетравлюється - 100 % ), обволікаючи їжу, вона до нього легко приклеюється. Думаю, що через нього не зможуть просочитися всі соки і перетравити те, що всередині згустка. То чи нема в такому випадку зневаги св. Причастя?

[Just_me]

То чи нема в такому випадку зневаги св. Причастя?

Я після Вашого допису була здивована... НМД, ви занадто доточно ставитеся до всього і все прискіпливо перевіряєте на наявність гріха... Мені це видається "надмірною побожністю", якщо можна так сказати (у жодному разі не мала на меті Вас образити). Мар"янко, ви надто серйозна, вийдіть на вулицю, розворушіться, підіть на дискотеку, попийте кави з друзями! Живіть життям 24-річної дівчини, а не аналізуйте усі можливі ситуації (знаю, бо й сама цим "грішу" частенько ) Вибачте, якщо помиляюся, але мені здається, Ваше прагнення досконалості займає собою увесь Ваш час та простір. Читала в одній книзі, що простим мирянам навіть не рекомендують кожного дня сповідатися, бо тоді вони надто самозаглиблюються. Кажу Вам з досвіду - мене особисто деталізація, аналіз та прискіпливість не привела до доброго.
Вибачте за офф-топ, тепер по темі:
Ви, нмд, нічим не зневажаєте Св.Причастя, бо не маєте такого наміру. Вся справа у вашій свідомості, а не "слизові у шлунку, який утворюється під час грипування, обволікає їжу і не дає переваритися". Було б чудово, якби ми з вами старалися виробити узагальнений підхід до типових ситуацій, бо на "розбір" кожного життєвого трафунку, його обставин, обставин, що йому передували, обставин щодо осіб, які були до нього причетні, його наслідків - усе життя піде на аналіз дій, а на дії часу не вистачить. Це трохи тривіальний приклад, але все ж: похід у магазин можна розглядати як похід у магазин за продуктами, похід у магазин господарських товарів, похід у магазин цілодобовий, похід у магазин ввечері, похід у магазин з другом, похід у магазин з сім"єю... і так без кінця. Тобто можна просту ситуацію розкласти на тисячі ситуацій, а можна говорити просто про похід у магазин. Варто більше синтезувати - менше аналізувати! (Науковці зрозуміють )
Щодо більшості ситуацій, думаю, правилом є наша совість - якщо вона нам говорить і протестує - це недобре діяння, якщо вона спокійна - все гут!

Думку виклала. Вибачте, що заплутано, але вже є що є... Сподіваюся, усі зрозуміють, про що я.

[andrey s.]

За постановою Першого..........................

Ні, це нічого не доводить, як і власне не говорить для мене, що Ви якось цим хотіли принизити когось і зробити чиєсь сприйняття цього низьким, на фоні того, як правельно має бути...
Вірю, що Ви невдало висловились....і я це не сприйняв як Ваше дорікання...
Ні.ні і ні..
( по поводу вжитого Вами гордості...я розумію про що Ви, тобто підозрюю, що мова за впертість у дотримуванні якихось зовнішніх виявів віри( які доречі притаманні окремим традиціям, і мають свої особливості), що мовляв ми чиним так, бо ми мудріші, і все таке...( типа, отець сказав так і так(чи у Вашому прикладі Собор), а люди часто роблять по свому, бо думають, що так не правельно(як отець сказав), а єдиноправельно як вони чинять. Якщо так.. то згоден..корінь цього є гордість..ну це якщо глибоко копнути . Але то не у загальному сенсі, і доречніше то вживати індевідуально, тобто не на загал.
А краще і досконаліше,,, у самих-себе то шукати, тобто самому боротись з всім таким, коренем і першопричиною чого- Є Гордість наша.)

а по причасті - "ПРОСТІ (тобто стоячи) прийнявши...". Багато говорять про приймання Євхаристії на колінах, але це тільки доводить, що вони не слухають Літургії та мають гордість, бо ставлять себе вище св. Отців 1 Собору.

Доречі.."Прості, прийнявши......" ...на моє розуміння означає не так, як Ви це розумієте...(стоячи)
Саме "Прості" означає підведіться, доречі це не значить, що підведіться з колін.
Саме клякання, це вияв покори у особливий спосіб, з зовнішнім виявом нашої покори...(тут вже Традиція, і тільки.)
Тобто, коли "Прості, .....", то це отець вказує на час, на час коли ми можимо вийти з стану особливої покори. Тобто на самій Літургії ми стремим перебувати у покорі, і уважно долучитися до спільного Жертвоприношення, уважно слухати і все таке...
Але є місця на Літургії де ми особливим чином виявляєм покору, чи в душі покоряємось стоячи, чи в душі покоряємось клякнувши...
Якщо коротше , то "Прості..." це як позначка коли можна вийти з ОСОБЛИВОГО СТАНУ ПОКОРИ(тобто це не свідчить як саме. Бо чи стоячи, чи клякнувши, чи на голові, то традиція, а ми є частиною її, у ній зростаєм і вдосконалюємся у Ньому), і надалі продовдувати Літургійну частину, доречі уважно і зі Страхом Божим, бо находимся у Святині Його.
І коли у мене прийде засудна думка про когось, що мовляв от неук..клякнув і не хоче вставати, а ще челом бється об підлогу...от дикунство...
то я згадаю де находжусь, і про Страх Божий згадаю, і з Божою поміччю ізпепілю ті думки, бо вони не Любі Йому , а особливо під час Літургії...
Господь мені скаже..андрійку, а що тобі до того, подбай про своє каяття і покору, і зусередься на Мені, на Моїй Жертві, на Приношенні, яке доречі і за тебе засранця включно, якого Я Люблю незважаючи на то, і навчайся Милосердя і Любові, бо без того не пізнаєш як Я Люблю всіх вас.
.....
От таке , таке може мати місце, коли я буду так думати під час Літургії, або якщо просто принижую когось таким чином, мовляв неуки...(якщо Бог мені то виявить у мені)
Сам я ще той неук, і скільки ще не знаю..
Питання тільки чи хочу знати і головне вооплотити то у своє життя. І питання у тому, якщо я когось навчаю(тобто розяснюю окремі моменти, яких мене навчили), то як я це роблю....
Чи з Любовю і Милосердям?????? Чи всетаки я себе таким чином хочу завищити!!! ( часто себе про то запитую...і буду надалі то робити, щоб відшуковувати у собі ті похідні зміїноїгордості )
Дякую...

[Michail]

Навряд чи перші християни, живучи в Дусі Святому задавалисьтакимипитаннями про Євхаристію:
Чи гріх так її прийняти, чи інакше... А що станеться якщо то, а що буде, якщо це...

Приходили, молились псалмами, приймали Євхаристію... вечеряли Агапе.
Жили, коротше кажучи, а не аналізували... А якщо щось було серйозно недобре, апостол писав лист, або наглядач ("епі" "скоп"), або пресвітер чи диякон вказував на це, і вони виправляли. А тепер виходить, що навіть ті, хто мав би знати і людей виправляти, самі одні роблять так, інші - інакше і крім того ще чперечаються, "що в нас така традиція, а в нас інакша", " а ця була перша, а ні - та була перша"...


Головне приймати Гостії з щирою душею, якщо потрібно, то після доброї сповіді і радіти в цьому єжлнанні з Христом. Все інше пояснять на катехизації, або в проповіді, або запитати пароха і робити як він скаже.

Наприклад як я казав, у нашому соборі в Ужгороді (в греко-католицькому і в римо-католицькому також) не стають на коліна примаючи Причастя, бо так прийнято, але і народу луже багато то це фізично важко було б.... А в селах - на колінах приймають. І то добре, і інше.

[Michail]

Але люди, які звикли до традиції іноді згіршуються.

Один чоловік, який служив в церкві, допомаагаючи на Літургії, а далі перестав це робити (чому не знаю, але на Літургію приходить) згіршується (навряд чи грішить ,просто розчаровується) на таких речах:
- Чому покривала на чашу не білого кольору ,а червоного, хоч період звичайний, а не пісний і не святковий до якого мав би відноситись червоний чи інший колір. Бо в Словакії в греко-католиків все по традиції і покривала білі...

- Чому вино "кагор" йде для приготування до Таїнства, а не спеціальне... (Я ніколи не зауважував, треба буде подивитись яке тепер, бо він прислужував років чотири тому)...

Та й на інших питаннях щодо Літургії він розчаровується (бо за попереднього єпископа було так, а теепер інакше). Дещо я йому, що міг, пояснив. Наприклад, що за попереднього єпископа також не всюди було так як ві н уявляє чи бачив десь. Або інші речі. То він трохи заспокоївся, але не думаю що це єдині були для нього приводи для розчарування. Слава Богу, що зостається в парохії... Бо багато бачив, як полишали гарні початки. Один раз наш священик просто читав уривок з Макавеїв (якраз десь в період цього свята), де сини і мати були страчені за свою віру.

І священик так просто наводив запитання для роздумів, чи пішли б на таку жертву сучасні християни...

Один чоловік просто вийшов і втік, кажучи що то жорстока мова. І це в мирний період, коли є свобода віри і нічого не вказує що може бути якесь гоніння...

Мало того, є такі що згіршуються на вислові "православних християн"... Ну що, не хочуть бути правильно прославляючими Бога?

[Just_me]

Наприклад як я казав, у нашому соборі в Ужгороді (в греко-католицькому і в римо-католицькому також) не стають на коліна примаючи Причастя, бо так прийнято, але і народу луже багато то це фізично важко було б.... А в селах - на колінах приймають. І то добре, і інше.

Вибачте за оффтоп. Не стрималася. У вас в Ужгороді такий чудовий собор, така прекрасна в ньому атмосфера, такі талановиті отці, що я просто коли іду до Сповіді й Причастя - щоразу згадую той один раз, коли мені пощастило у вас побувати. То було півтори роки тому, перша п"ятниця липня, я була у науковому відрядженні. Ніколи не забуду! Це, здається, був один-єдиний раз, коли вдалося так тонко відчути присутність Бога. Ви маєте величезне благословення, що на території вашого міста знаходиться той собор. По-доброму вам заздрю!