Володимир85 писав:kristik писав:Я як комусь скажу, що день народження, наприклад, відмічу наперед, то просто криклива відповідь: та то ж не можна! Або як гуляю з дітьми, то радять: прийдеш додому обов*язково "сплюнь" з дітей, може хто не так подивився.... і такого ще дуже багато
. Як починаю доказувати, що то все нісенітниці, то дивляться на мене як на людину, що з розумом не дружить. Та, довіритись Богу важко, а у всяку таку мару, це будь-ласка! І чому воно так?
Це тому, що, по-перше, людина мало живе з Богом і для Бога, мало внутрішнього життя, відповідно як наслідок перебуває в страхах різного роду, а по-друге тому, що людина вірить, що хтось може зробити їй погано, вона думає, що її життя залежить від дій інших людей, не вірить в справедливість. Але світ справедливий, діє по Божих законах (матеріальних, духовних) унікально точних і гармонійних, від атома і до руху планетарних систем. І ми не виняток, відповідно ніщо з люиною не може статись якщо вона цього не заслуговує. Коли людина це розуміє, то перестає преживати, оскільки раз щось сталося, значить вважає, що нею заслужено. Вона перестає думати, що хтось в чомусь винний, навпаки шукає вирішення проблем у собі і старається жити з Богом, присвятивши Йому своє життя і долю. І життя стає набагато кращим
Слава Ісусу Христу!
Так Володимире, це правда. Єдине що хотілось би додати.., це відчуття того, що Бог не відплачує мені згідно переступів моїх, згідно мого маловірства. Справді..., особисто я черпаю з таких моментів , усвідомлення Господньої Любоі.
Тут думаю вся справа в Його Благодаті, якщо я ЇЇ плекаю, "полю бурян і підливаю ЇЇ" , щоб вона множилась і цвітнула, то такі моменти як п. Христина згадала стають дуууже маленькими , або й просто ідуть в небуття..., звідки й прийшли і туди їм дорога. Так, в моменти коли думав про подібне (тобто таки були
і часом їх помічаю.., такі думки які схожі по своїй суті з тим що п. Христина написала ), то чітко усвідомлюється що я не маю права на цю слабкість. Якщо я Живу завдяки Таєнствам, черпаю і вживаю, на Славу Божу...., то страхи цього роду є такими ...., за які жалую перед Всевишнім.
Але.....
Розумієте, скажу за себе : Я можу скільки завгодно переконувати себе у чомусь, казати собі протилежне від почутого, від того що мені в якись спосіб навязується ..., але при цьому я ніяким чином не перемагаю це. Ні, скоріш просто намагаюсь це зробити.
От для прикладу : Хтось каже про чорного кота чи пятницю 13, тобто я стаю очевидцем цієї слабкості когось. Що відбувається; Якщо я навіть не реагую словесно (заперечуючи це.., чи кажучи що це забобон ) то подумки кажу собі, що це забобон, що люблю цей день 13 числа (а не боюсь наприклад ) . Це дуже добре, але я всерівно в якись спосіб приділяю цьому увагу в нутрі своєму, виділяю це з решти. Якщо навіть не піддаюсь цьому, то воно нікуди не щезає, тобто я звертаю свою увагу на це у собі. В кращому випадку , образно, це скосити траву..., яка потім виросте ще рясніше.., бо корінь то я не виривав
.
Потім , після цього, після призирства свого невірства, згадую ап. Тому ( по Воскресенію Господньому ) . І багато чого стає на своє місце. Тобто справді, визнати цю слабкість перед Господом, зі зверненням : "Вірю Господи, поможи мому невірству ".., насправді от це і є момент перемоги над цією "забобонною бякою". Тоді ми дозволяєм Господу втрутитись і перемогти це, бо у мене щось не виходило це зробити, зробити так щоб з коренем то "виполоти" (звичайно ..я балакаю за Бачення себе, без самодурства , споглядаючи свої думки в ті моменти, типа іспит совісті ).
Покласти все (чи зокрема це ) на Господа є справді важко. Але хто це сказав..., що воно надважко ? А може це брехня, і насправді це легко при певній умові.
І якщо навіть ми це будемо помічати (ці забобони ), то тільки з турботи за ближніх. В ті моменти кажучи, адресуючи це собі і ближньому : Що покладаю це на Господа, Він потурбується цим (або коли я почув і відчуваю якусь хиткість у цьому, то скажу собі в душі : Господи покладаюсь на Тебе. І все, Амінь, решта є зайве ... )
В моменти коли усвідомлюю, що маю понад те на що заслуговою і це Господня Ласка..., то хочиться пригорнутись до Господа. Так, і якби я навіть знав (а я не знаю
...мені не це важливо
) що хтось таки може завдати мені якоїсь шкоди, типа лукавий змусить когось криво на мене подивитись...
, то що з того ? Питання про Велич і Силу Господа навіть не обговорюється, може обговоритись , а точніше Виявитись Йому в каятті й жалю , в Таєнстві, моє невірство Віруючого.
А решта...., потім, зі Страху Божого думка про "кривий погляд когось там " просто щезне, бо це СТРАХ, і страх не перед Ним.
І можливо Він же навчить, що не гоже думати так про того.., кого покликаний Любити, про ближнього ( а лікарі кажуть що це параноя
). І коли навіть тобі хтось би воочі виявив свою недоброзичливість зі вживанням всякої забобонної бяки (типа прокльонів чи "добрих " побажаннь ), ну то що з того
, Господь Навчить і з цим, що робити, а точніше Навчить покладати це на Нього, і жалю до людини навчить, і звичайно насамперед жалю до себе слабкого, виявить Свою Любов в нутрах наших.
Ну десь так це бачу , в двох словах
.
Дякую
.