Повідомлення o.Mykil » 18 вересня 2009, 15:43
Гріховні забобони чи не на кожному кроці. "Народознавець" Гарафіна називає місяць (а хто ж Його премудрий Сотворитель?) князем пітьми (чогось подібного не знаходимо в Біблії - там якраз дідько розуміється під ним!). І за його участю нібито робляться різні небезпечні речі, він, за нею, супроводить всяке зло. Є «оком нечистої сили» і «диявольським слугою», «фотографує» в людині зло, котре та вчинила, приносячи її на розплату... Місяць приносить зло, спиває силу... Яке макабричне очевидне марновірство! І в такому ж дусі чи не вся ця сумнівна книга.
Все знаходиться на могутніх Божих долонях. Не можна надавати сотвореним речам надприродної сили, котрої вони аж ніяк не мають, бо це є гріхом забобонства... Пані Гарафіна Маковій має натомість своє розуміння гріха, відмінне від церковного, на жаль... Варто краще ознайомитися з першою Господньою заповіддю, з усіма прогрішеннями, що з неї випливають, аби не ширити таких дурниць на свій же осуд. Це сказано не в образу, але на користь як її особисту, так і інших, що тим у некритичний спосіб переймаються.
«Не розкидайте будь-куди сміття, бо будуть лишаї, гнилі зуби і ясна, бородавки і всяка інша нечисть, що ліпиться до вашої шкіри... » (ст. 234). Звичайно, сміття треба викидати у визначене для цього місце - смітник, проте не треба вдаватися знову до забобонства, а краще поправити своє недбальство, коли щось таке трапилося, і дбати більше про особисту гігієну тіла, здоров'я, щоб не чіплялися якісь захворювання. Чи не так?
«Ялинка на Різдво - це примноження сили. Ялинка у новорічну ніч - це програмація зла... Ялина дерево сумне (я б так не сказав...), складне, яке не любить компанії і є потенційний вампір по відношенню до людей із упадком Божественної сили...».
Забавно! Бідне деревце у трактуванні вчительки. Та ми вже якось звикли до того, що ялина прикрашує наші оселі на Новий Рік включно з Різдвом Спасителя, бо є гарним символом Його народження, хоч інколи шкода, що цих зеленопишних молодих лісових красунь так швидко зрубують...
«Купляючи іноземне (ст. 237), ви затягуєте карму чужої країни на свою дітородну основу, позбавляєтесь захистку дітородної утроби від рідної землі, поки у вас є гріх, а на землі - межі і кордони...». Ще такого досі, направду, не чув! Чомусь важко повірити, що Гарафіна користується в житті суто всім українським при нинішній ситуації: продуктами, одягом, побутовими речами, якщо імпорт-експорт доволі розвинуте явище в різних цивілізованих країнах. Слід додати, що поняття «карми» є окультним, тобто богопротивним, присутнє у східних нехристиянських релігіях і не має нічого спільного із суттю Спасителевого Слова, а, отже, й християнством.
«Не одягайте одяг (ст. 253) своїх батьків, якщо не хочете повторювати їхньої долі. Флюїди негативу, що вже запрограмовані там, тягнутимуть біди на вашу судьбу, як би ви той одяг не чистили та не прали, якщо душа ваша буде хоч у якомусь гріху...». Дивина та й годі! Слава Богові, що ці абсурдні нісенітниці люди зі здоровим глуздом, справжньою вірою, притьмом відкидають, бо знають що доля людини залежить від всемогутнього Творця, а не від якихось матеріальних речей, що знищуються... І долі різні-прерізні. Людина отримала від Всевишнього свободу, тож є вільною і ніщо не може її детермінувати, тому що то суперечило б первісному задумові Бога. Так навчає сам Вседержитель.
«Народ у народних святах». Тобто звичаї, традиції, обереги, винесені народом протягом віків і які народознавець збирала протягом десятиліть та відсортувала на основі її бачення чи яснобачення швидше... Краще читати життя святих о. Андрія Труха, ЧСВВ, і книги про нашу християнську традицію, що написані, наприклад, церковними письменниками, ніж те все... Магічні, напівмагічні звернення до Божих угодників. Виглядає якось наївно й облудно. Роз'яснення важливих християнських свят, празників теж у тому ж дусі. Треба позбавлятися ворожінь, як уже було згадано раніше, не світити свічку дідькові та Богові. І не ворожити в ніч на Андрія чи ще в якийсь час, бо так робили колись предки, а краще ставати більше свідомим та практикуючим християнином, що вміє відрізнити з Божою поміччю біле від чорного. Свята Христова Церква не закликає поєднувати християнські святкування із забобонами та магічністю, а, навпаки, бореться з цим, тому що є завжди у боротьбі зі злом, згідно з волею Господа...
«Відповідаємо на запитання» (1999 р.). Інше новаторське твориво. У книзі наявні відповіді на численні запитання людей відповідно до різноманітних аспектів життя, котрі було поставлено читачами загальноукраїнської газети «Економічно-благочестивий вісник». Там наче йдуть швидкоплинно роз'яснення з уст самого Небесного Отця завдяки «молитві» до Нього. Гарафіна Маковій про все докладно у Всевишнього, як виокремлено, допитувалась, тож є єдиним автором сам Він...
Хм, питань як відповідей багацько. Їх непросто перелічити, хоча можна, якщо постаратися. Коли я давав на усну рецензію цю книгу одному досвідченому ієромонахові, то він теж висловив щодо цих антибіблійних тверджень свою думку у дусі Христового Пастиря, адже там ідеться, крім іншого, і про духовенство, одначе це все вже вкотре потопає в озері забобонства та магізму.
Часто акцентується увагу на родовій лінії (родовому дереві), що може так само стати причиною всіляких бід, хворіб, кармі... Чогось подібного не знаходимо в автентичних церковних книгах, насамперед сучасних, зокрема Катехизмі. Відомо, що не завжди причиною певної хвороби може бути лишень гріх. Чинників захворювань немало. Не все це схоже на покарання. Відомо, що якусь хворобу як випробування може також посилати й Господь Бог задля нашого освячення, бо, мабуть, якби їх не було, то ми могли б цілком зануритись у землю і не тільки. Можна тут згадати і праведного Йова, що страждав з Божого допусту. Страждання буває, як свідчать випадки, й корисним, та це вже друга тема. І, між іншим, кожен найперше сам за себе відповідає перед Богом за свої вчинки, адже особистої відповідальності як такої ще ніхто не відмінив. Ми не можемо відповідати за всі гріхи-провини інших, їхній відхід від Божої благодаті, - батьків, прабатьків, бо Божий Суд буде згодом, першою чергою, особистим... Як наголошує у згаданій книзі Михайло Маріїн, Таїнство Сповіді і належна покута знімають відповідальність нащадків за гріхи їхніх батьків. Хоча наслідки від нерозкаяних родових гріхів можуть зачепити з Божої волі. Та карма і родовий гріх протилежні поняття. І під терміном «карма», розуміється переселення душі. Закони карми невіддільні від законів астрології (!!). А це наскрізь диявольське... Порушує по-святотатськи святі обітниці таїнства Хрищення.
Взагалі-то гріх у Гарафіниному розумінні - причина всякого фізіологічного лиха, хворіб. Вона, до речі, пише, що оперування людини теж із області гріха, тобто не можна оперувати... Щось мені це нагадує заборону переливання крові у свідків Єгови. Ба, та вона також проти цього, як і вони... Добре покладатися в усьому всеціло на допомогу Бога, Лікаря з небес, але земні лікарі також мають свою місію, покликані оздоровлювати людське тіло різними допустимими засобами, творити добро. Сам раз «пішов під ніж» до одного доброго львівського хірурга - у протилежному випадку, швидше всього, міг би не вижити, адже хвороба не була з простих... Зараз не жалкую, бо з Божою поміччю все скінчилося щасливо. Відмовлятися не завше коректно, особливо коли загроза очевидна та хвороба прогресує... Є невідкладні ситуації. Що, може відразу бігти до котроїсь ворожки, «цілителів», як дехто робить? І допуститися гріха через це... Навіть у Старому Завіті не заборонялося звертатися по допомогу до медицини. Особливу похвалу медичній професії знаходимо у текстах Сираха (пор. Сир. 38, 1-8, 12 наст.). Заборонялось, натомість, використання магії, що було пов'язано з ідолопоклонськими культами (пор. 2 Цар. 1, 1-4), на що дуже страждала тогочасна медицина...
Питання: «Чому після Причастя не можна цілувати ікони, а тільки хрест?»
Відповідь: «Хрест - це пряме випромінювання енергії Божого Сина. Ікона - це вже потойбічне світіння, енергія не пряма, у ній є елементи рукотворної сили: тобто і енергія іконописця, те що він своїм єством туди долучив».
Але ж хрест, Розп'яття теж є по різних Божих святинях рукотворними... А сила Божа одна як і Бог у Пресвятій Тройці єдиний. Навіть не хочеться того коментувати, знайомих гарафіниних забобонів. Ця вся «енергія», прояви окультизму, до якого не раз звертається, стоїть у горлі. Над цим усім витає лише Господь... Матеріальне безсиле саме по собі.
Ще один запит: «У нашому місті у багатьох людей на руках і ногах червоні плями. Кажуть, рожа. За що ж люди наказані такою свинячою болячкою?»
І відповідь: «За своє свиняче перед Богом життя...».
Знову кара, знову одне й те саме. Спробуй доказати це фаховому медикові, що непогано в цій справі обізнаний... Якщо вже на те пішло, то нема нікого без гріха. Тому потрібне якраз усім, мов повітря, постійне покаяння перед Богом.
Або «Зараз дуже модним пішло робити весілля одної неділі у молодого, другої - у молодої. Молода двічі одягає весільний убір. Чи не є це порушенням Божого Закону?»
Забобонне нецерковне пояснення: «Весільний убір одягається тільки раз, так як раз приходить до людини смерть. Двічі одягання убору веде до розладу сім'ї: хтось із подружжя швидко котиться до могили, йдуть серйозні хвороби, що можуть перекочуватися (якщо служать захистком благочестиві предки) на дітей...».
Цьому не треба просто вірити. Де таке пише: у св. Письмі чи бачимо щось подібне у святих отців? Хіба так навчає Христос, проповідують священики у храмах? Звичайно, ні. У Біблії написано: «Нехай станеться згідно з вашою вірою...». Коли хтось вірить у схожу неправду, провиняється проти найпершої заповіді Бога, може і статись... Невірність в одному (навіть малому) призводить часами до невірності в усьому (Божому Законі). Це ж є браком істинної віри у Господа Бога. Забобони витісняють справжню віру за межі серця... Їхня шкідливість для християнина очевидна.
Об'ємний твір «Очі згори», збірка народознавчих новел, взагалі пропонується кожному мов «Буквар», підручник на уроках з народознавства. «Мій рукопис, - мовить Гарафіна Маковій, - складає собою місток, що єднає моє бачення із способом життя предків. Щоб, хто хоче, вочевидячки переконавшись: їхні традиції, ритуали, обряди, звичаї - це відпресована мудрою спостережливістю істина, яка діє...». Так, діє... Але як, ми вже побачили неодноразово. І там, до речі, вирує забобонство, магічні ритуали, як наприклад, зі сіллю. «... Сіль, розпечена на вогні, відганяє від хати зло. І тут таки - повір'я: розсипати сіль - буде ворожнеча, сварка. Не позичай недобрій людині солі, бо зробить тобі на ній усіляке лихо...». А якщо сам недобрий, то як тоді? Наші предки не завжди поводилися правильно, як і ми всі тепер. Помилялися. Теж не були вільними від марновірства, різних ворожінь, часто поєднаних із відомими християнськими святами. Тому не варто їх чи їхніх дій обожнювати. Давайте будемо об'єктивними, говорити правду. Псевдохристиянські, з язичним забарвленням традиції варто викорінювати, а не знову відроджувати і робити християнство розмитим, згіршенням для невіруючих, скандалом. Лиш добре, що не шкодить душі, має право на існування, що не суперечить цілості відвічного Божого Закону. Вистачає бо богозневаг... Необхідно тут пам'ятати і про так звану інкультурацію, про яку мовиться в церковних документах.
І остання книга Олександра Нового «Прошу прийняти... Бесіди з Гарафіною Маковій». Як стверджено, документальні матеріали... Відразу натрапляємо на частину позитивних, безперечно, відгуків про Гарафіну Маковій, її діяльність, подібно як це знаходимо в різних газетах, наприклад, у львівському «Високому Замку» поруч реклами цілителів-ворожбитів, що часто прикриваються Богом, свічками з іконами. Вималювані подяки-оди вдячних людей з різних місць України і не тільки. Милих слів не бракує... Люди отримали не раз явну допомогу... Не усвідомлюючи цілковито від кого...
Від однієї галичанки: «...Приїхала зі Львова по допомогу моїй внучці. Від почутого зробилося моторошно. Виявляється, всі біди справляє чоловіка брат, самогубець»... Загалом п. Гарафіна говорить, що самогубцям закритий вхід до неба через страшний гріх, бо самовільно заскочили в торбу нечистого. Хто вкоротив собі віку (свідомо або несвідомо, за реформаторкою!) вже назавжди самовизначився. Нічого спільного із Спасителем нібито не мають теж ті, що були піддані кремації, спаленню (та Церква має відміну позицію!). Надзвичайно багато забобонів, пов'язаних із цим явищем та й покійниками, їх відходу в інший світ. Таке навіть у страшному сні не завжди присниться. До речі, вчення Католицької Церкви не зовсім гармонізує з Гарафіниним. Безумовно, самогубство є вбивством проти себе самого. І раніше Христова Церква навіть відмовляла в релігійному похованні такому. Проте зараз дивиться на це по-іншому: буває, людину до цього доводять, є різні важкі психічні хвороби, депресії. Тому часто бракує правдивої інформації про важкість акту та розумовий розклад, який перешкоджає розв'язанню, тобто провини може й не бути перед Богом або вона буде незначною. Це з погляду моральної теології. Тож не варто сьогодні, як це робить п. Гарафіна, робити такі радикальні висновки, бо ще не знаємо, що зустрінемо в житті, такому часом заплутаному... Під тягарем життєвого хреста (обставин) падають також, і не завжди подаємо таким вчасну руку помочі. Справедливий суд треба залишити для милосердного Бога. Самогубець теж потребує щирої молитви і може стрінути Божу любов посмертно...
З написаного видно, що Гарафіна, як це є в окультизмі, бачить на відстані події, людських осіб, чужі будинки, описує інтер'єр небачених до того часу кімнат, відає, якого кольору диван, де лежить криниця, віщує, розголошує таємне тощо. Зі свідчень очевидців, розповідає вона про минуле і майбутнє, за фотографією каже про життя і характер людини і все співпадає. Так чинять лишень ворожки, екстрасенси, що мають бісівські дари!.. Є, однак, люди, що її пораду вважають святою... Кажуть, що про цю чудесну унікальну жінку треба писати книжки... До неї ходять і цілими родинами. Одна особа з Чернівецької області написала у книзі відгуків, що «кожне слово Гарафіни Петрівни не видумане, а з Євангелія, вона вчить нас Божого Закону... Інша з м. Южноукраїнська пише: «Я закохалася в Вас і Вашу розповідь. Ви - Ангел Спаситель!». Бачиться й виключення її з контексту грішності (хоч всі провиняються, у більшій чи меншій мірі, тож покликані до Сповіді). Не раз, бувало, найбільші святі вважали себе чи не найбільшими грішниками! З покори... Просто бракує слів. Бо навчає протилежне, ніж Господь у своєму Об'явленні, ніж представники Церкви, Святого Містичного Христового Тіла, яке й так вже досить пошматоване викривленою волею людини... Лиш Господь дарує спасіння, як людина того хоче.
Олександр Новий (Василь Березовський) в інтерв'ю з Гарафіною запитує її теж і про ім'я дитини - чи має воно якусь вагу? А вона відповідає ось так (ст. 108-109): «Має, якщо називають її не так як хрестили. Часом це відіграю фатальну роль. За іменем при охрещенні людина отримує ангела-охоронця. Називають по-іншому - відчіплюють від неї наставництво Божественної сили...». «Приїхали», називається. Ясна річ, що кожен отримує завдяки святій тайні Хрещення, як навчає Церква, ангела охоронця. І дуже рекомендується надавати дітям імена саме християнських святих, щоб дитина (людина) мала свого, так би мовити, патрона в небі. Але якщо через певні обставини відбувається легально зміна імені чи щось у тому роді, то це аж ніяк не означає, що Господь від неї відчужується. Він знає, як є насправді. Цього нема в канонічній церковній літературі. Сам соратник псевдоцілительки по цій темній "місії" Олександр Новий раніш був, як бачимо, Василем... Одна моя знайома зі східної України поміняла собі недавно через певні обставини життя не тільки ймення, але й прізвище. І якось нічого. Звикає помалу. Ходить до церкви, молиться, не страхається...
Отож, як бачимо, не все так просто як може здаватися. Чарівництво проникає до Церкви, вплітається несправедливо у християнство, що певним чином випливає із творів Гарафіни Маковій. Ми не можемо бути дітьми за розумом, адже розум не суперечить вірі. Тож можемо відрізнити добро від зла, істину від фальші...
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!