Історії для душі

Євангеліє, розважання, проповіді, Житія, "історії для душі". Для читання, не для дискусій.

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9705
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення о.Олег » 19 листопада 2011, 18:48

вже декілька разів трапилася на очі така от історія:
Якось одного разу злодій заліз в курятник і вкрав курку. Втікаючи, він перевернув лампу і курятник загорівся. Курка дивилася, як палає вдалині курятник і розуміла: цей чоловік спас мені життя. Коли злодій відкормлював курку пшоном і хлібом, вона розуміла: про мене піклуються. Коли, скитаючись по містах і селах, злодій ховав курку за пазухою, курка розуміла: він мене любить. Коли ж побачила, що злодій замахнувся ножем, то зрозуміла: він хоче себе вбити. Вона стрибнула на ніж і прикрила злодія своїм тілом. І вмерла щасливою. І злодій теж був щасливий...

сьогодні прочитав цю історію в Фейсбуці без кінцевої фрази про "злодій був щасливий" -
з малюночком Зображення та із запитанням: "що заважало курці робити правильні висновки?... Чому ми так любимо займатись самообманом?!?!?!"

а самому із мого нутра серце відповіло: "немов овеча на заколення ведено його і як агнець непорочний..."
знати правду таки важливо...
але ніщо не перевершить самопожертву...
навіть за злодія і вбивцю...
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 20 листопада 2011, 12:39

ДВОЄ ЛИЦАРІВ

Двоє сміливих лицарів брали участь у турнірах, ризикованих пригодах, наражаючись на небезпеку. Служили багатьом володарям.
Котрогось вечора один із них, споглядаючи захід сонця, мовив: «Мені залишається остання пригода».
- Яка?
- Хочу зійти на гору, на якій живе Бог!
- Навіщо?
- Щоби довідатись, чому нас так обтяжує і примушує працювати ціле життя та й далі вимагає щораз більше, замість того, щоб допомагати нам хоча б иноді, - відповів з гіркотою перший лицар.
- Піду з тобою! Однак вважаю, що Бог знає, що чинить, - ствердив другий.
Подорож була тривалою і нелегкою. Добулися гори Бога. Сходили мовчки, йдучи поруч з кіньми, бо стежка була стрімка й труднопрохідна. Вже було видно вершину в імлі, та зненацька з гори почули голос: «Візьміть із собою всі камені, що лежать на стежині».
- Ось бачиш? - запротестував перший лицар. - завжди те саме. Після всіх цих зусиль Бог хоче нас додатково обтяжити. На це не погоджуся!
І повернув назад.
Другий лицар виконав те, що наказав голос Бога.
Потратив на це багато часу і зусиль. Та із першими сонячними променями каміння у торбинах на коні й те, що було у зранених руках побожного лицаря, чудово засяяло.
Перемінилося на коштовні діяманти небаченої краси.

Господи, ставлю набагато більше запитань, аніж Ти.
У числовому співвідношенні це виглядає як десять до одного.

Запитую:
- Чому допускаєш страждання?
- Як довго маю страждати?
- Яка мета цього?
- Чи Ти забув про Своє милосердя?
- Втомився?
- А може, образився?
- Покинув мене?
- Коли я втратив Твій провід?
- Чому я розгублений?
- Чи не бачиш мого великого розпачу?

Ти мене лише запитуєш, чи я вірю Тобі?


Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 21 листопада 2011, 09:42

ПРОМИНУЛО З ВІТРОМ

Пригріло весняне сонце, і на газоні міського парку серед зелені трави з'явилися м'ясисті зубчасті листочки кульбаби. Одна рослинка вже навіть вигнала стебло, на якому зацвіла чудова жовта квітка, невинна і погідна, як захід сонця у травні. Згодом у її лоні дозріли сотні насінинок, а сама вона перетворилися в ніжну кульку з мережаним візерунком на поверхні.
У кожній насінинці жило якесь бажання. Коли цвіркуни заводили свої серенади, в леготі вечірнього вітру колихалися тисячі мрій.
"Де їх розсіватимемо?"
"Хто знає?"
"Це знає тільки вітер".
Одного ранку від сильних рвучких поривів вітру маленькі насінинки зірвало в повітря і вони на своїх парашутиках полетіли в далечінь.
"До побачення... До побачення", - прощалися маленькі насінинки.
Осідали вони переважно на родючій землі садів і лук, а найменша з них спромоглася лише на коротку мандрівку, що закінчилася в щілині між плитами хідника. Вона впала, змішавшись із курявою, яку підняв вітер. Порівняно з доброю врожайною землею лук це був дуже бідний ґрунт.
"Отут мені жити", - сказала про себе насінинка і без зайвих роздумів, зібравши всі свої сили, почала запускати коріння.
Обабіч хідника стояла крива розхитана лавка. Час від часу на ній любив посидіти юнак, начитаний і вразливий. Його серце гнітила якась журба, а руки завжди були затиснуті в кулаки. Одного разу хлопець помітив, що поміж плитами проросли два ніжні листочки. Він злісно посміхнувся: "Нічого не вийде! Ви такі ж слабкі, як я!" - і затоптав їх.
Однак наступного дня він побачив, що листочки знову піднялися, цього разу вже чотири.
Від цього моменту він почав пильно спостерігати за маленькою, але незламною та мужньою рослинкою. Через кілька днів вона вже цвіла веселим жовтим квітом, що нагадував вигук радости.
Уперше впродовж тривалого часу пригнічений юнак відчув, що його смуток і нехіть до життя починає розвіюватися. Він підняв голову і вдихнув повітря на повні груди. Стукнув по лавці кулаком і вигукнув: "Звісно! І в мене мусить вийти!"
Радість аж розпирала його, водночас йому хотілося сміятися і плакати... Він ніжно торкнувся пальцями жовтої голівки квітки.
Квіти відчувають делікатність і доброту людей. А для маленької відважної кульбаби ніжність юнака була особливим дивом.

Не випитуй у Вітру, чому ти опинився тут а не деинде. Навіть потрапивши у вузьку щілину поміж камінням, роби все, щоб запустити коріння і жити. ...Бо в тебе є призначення.
Наші короткі оповідання - розсіяне Вітром насіння. Куди воно долетить і що з нього виросте - це знає тільки Вітер.


Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 22 листопада 2011, 07:43

СОБАКА У ДЗЕРКАЛІ

Тиняючись туди-сюди, великий собака опинився у залі з величезними дзеркалами.
Йому здалося, що його оточує ціла псяча зграя.
Собака нетямився від люті, він оскалив зуби і загарчав.
Усі собаки на дзеркальних стінах, зрозуміло, зробили те саме й показали свої грізні ікла.
Собака шалено крутився довкола себе, щоб оборонитися від напасників, і люто кинувся на одного з них.
Врешті упав на підлогу, скалічений і закривавлений після сильного удару із дзеркалом.
Якби то він бодай раз приязно помахав хвостом, усі собаки із дзеркал відповіли б йому навзаєм. І та зустріч принесла б радість.

Людина завше знаходить те, чого прагне.
Жив колись собі чоловік. Він сидів на краю оази, на вході до одного близькосхідного міста. Один юнак наблизився до нього і спитав: «Я ніколи не бував у цих краях. Які люди тут мешкають?»
Старець відповів питанням: «А які були мешканці міста, з якого ти прибув?»
«Себелюбні й недобрі. Тому я з легким серцем звідтам виїхав».
«Такі самі й тутешні люди», - відповів старець.
Невдовзі до нього з'явився инший юнак і поставив те саме питання.
«Я тільки-но прибув сюди. Які то мешканці цього міста?»
Старець знову поставив те саме питання: «А які люди у місті, з якого ти приїхав?»
«Добрі, шляхетні, гостинні і привітні. Маю серед них багато друзів - було непросто їх зоставити».
«У цьому місті люди такі самі», - відказав йому старець.
Купець, що саме поїв своїх верблюдів, чув ці розмови і коли другий хлопець віддалився, докорив старому: «Як ти можеш давати дві протилежні відповіді на те саме питання, що його поставили тобі двоє людей?»
«Сину мій, - відповів старець, - кожен носить свій світ у своєму серці. Той, хто не знайшов нічого доброго у минулому, не знайде його і тут. Натомість той, хто мав друзів в иншому місті, у цьому також знайде вірних і добрих приятелів. Люди-бо такі, якими ми їх бачимо.


Б.Ферреро. Збірка "Часом досить промінчика"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 23 листопада 2011, 07:50

СИГНАЛ

Після страшної бурі на морі вцілілий бідолаха, учепившись за рештки свого човна, добрався до маленького безлюдного острівка. Острівець той майже суцільно вкривали непривітні гострі скелі. Бідака став гаряче благати Бога, аби його порятував. Кожного дня він вдивлявся, чи десь-там, з-за горизонту, не з'явиться допомога, проте ніхто з нею не поспішав.
Коли минуло так кілька днів, він почав потроху облаштовуватися. Доклавши чимало зусиль, виготовив знаряддя для обробітку землі, а також для полювання. У поті чола він розклав вогнище, збудував курінь і сховок на випадок бурі.
Так спливло кілька місяців. Бідолаха невпинно молився, проте жодне судно не з'являлося на видноколі.
Одного дня вітер несподівано подув на вогнище і полум'я лизнуло циновку. В одну мить усе спалахнуло. У небо піднялися хмари густого диму. Багатомісячна праця обернулася у невеличку купку попелу. Бідолаха намагався бодай щось урятувати, та врешті впав на землю і залився слізьми. "Господи Боже, чому? Чому це сталося?"
Через кілька годин до острова наблизився великий корабель. Рятівники на шлюпці припливли, аби забрати бідолаху.
"Як ви довідалися, що я є тут?" – ще не ймучи віри, спитав він.
"Ми побачили димовий сигнал", – відповіли йому.

Твої нинішні труднощі – наче сигнали, що заповідають майбутнє щастя. Бог прибуде, щоб тебе спасти.
"Яка найкоротша дорога, щоб зустрітися з Богом?"
"Життя в інвалідному візку", – відповів чоловік без ніг.


Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 24 листопада 2011, 07:56

КОЛИ БОГ ТВОРИВ МАМУ

Одного разу добрий Бог вирішив створити... маму. Шість днів та ночей Він роздумував і експериментував. Та ось з’явився ангел і каже:
— Ти стільки часу тратиш на неї!
— Так... Але чи ти читав вимоги замовлення? Вона повинна складатися зі 180 рухомих частин, які можна було б при потребі замінити, її поцілунок має лікувати все — від зламаної ноги до розчарування в коханні, також вона мусить мати шість пар рук.
Ангел похитав головою і недовірливо спитав:
— Шість пар рук?
— Не в руках проблема, — відповів Бог, — а в трьох парах очей, що вона повинна мати.
— Аж стільки! — скрикнув ангел. Бог ствердно кивнув. Потім додав:
— Одну пару, щоб бачити через зачинені двері, коли питає: “Що ви там робите, діти?”, навіть якщо вона вже знає, що вони роблять. Іншу пару — на потилиці, щоб бачити те, що не мала би бачити, але що має знати. Ще іншу пару, щоб таємно сказати синові, який попав у халепу: “Розумію, сину, і люблю тебе”.
— Господи, — сказав ангел, — вже пізно, йди відпочивати.
— Не можу, — відповів Господь. — Вже майже закінчую.
Ангел поволі обійшов навколо моделі матері.
— Надто ніжна, — сказав, зітхаючи.
— Але витривала! — відповів Господь із запалом. — Ти не можеш уявити собі того, що може зробити чи перетерпіти мати.
— Вміє думати? — спитав ангел.
— Не тільки думати, а вміє також дуже добре користуватися своїм розумом і пристосовуватися до обставин.
Тоді ангел схилився над моделлю і доторкнувся пальцем до її обличчя.
— Тут щось стікає, — сказав здивовано.
— Так, це — сльоза, — відповів зі смутком Бог.
— А для чого вона? — спитав ангел.
— Щоб висловити радість, смуток, розчарування, біль.
— Господи, Ти — справді геній! — вигукнув захоплено ангел.
Тихим меланхолійним голосом Бог прошепотів:
— Правду кажучи, це не Я створив... ту сльозу...
(Ерма Бомбек)

Бог не створив сліз. То чому їх творимо ми?

Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 25 листопада 2011, 07:32

ДВОЄ ДРУЗІВ

Старший називався Франк і мав 20 років. Молодшого звали Тед і йому було 18. Разом вони проводили багато часу. І’х дружба сягала ще молодших класів школи. Разом вони прийняли рішення піти до війська. Перед виїздом з дому склали присягу перед собою і перед родинами, що берегтимуть одне одного.
Їм пощастило і вони опинилися в одному батальйоні. А далі їх послали воювати. Це була страшна війна, що точилася посеред розпечених пісків пустелі. Якийсь час Франк і Тед перебували в обозі. Та ось одного вечора надійшов наказ здійснити рейд на ворожу територію. Вояки, під пекельним вогнем супротивника, ішли вперед цілу ніч. Зранку добралися до якогось села. Проте Теда не було. Франк кинувся його шукати, аж напіткав прізвище друга у списку пропалих безвісти. Франк підійшов до командира із проханням дозволити йому рушити на пошуки.
— Це надзвичайно небезпечно, — сказав командир. — Я уже й так втратив твого друга, а ти хочеш, аби позбувся й тебе? Там іде страшна стрілянина.
Проте Франк, попри все, подався шукати Теда. Минуло кілька годин, заки він знайшов його. Тед був смертельно поранений. Франк обережно узяв його на плечі. Але тут зненацька пролунав постріл. 3 останніх сил Франкові таки вдалося донести друга до табору.
— Чи ж варто було вмирати, аби рятувати вбитого? — спитав командир.
— Так, — прошепотів Франк. — Перед смертю Тед вимовив: “Я знав, що ти прийдеш”.

Саме це й скажемо Богові у таку годину: “Я знав, Господи, що Ти прийдеш!”

Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 26 листопада 2011, 17:46

НІХТО НЕ ПРИЙШОВ

Плачучи ридма, хлопчик прибіг додому. Дідусь обняв його ніжно, тулить і тулить до своїх грудей. Та хлопчик не перестає ридати і схлипувати. Дідусь голубить його, намагаючись заспокоїти.
- Тебе хтось ударив? - питає. Хлопчик заперечливо хитає головою.
- Забрали в тебе щось?
- Ні, - відповідає хлоп'я, заходячись плачем.
- То що ж тоді сталося? - стурбовано питає дідусь.
Онук шморгає носом і починає розповідати:
- Бавились ми у хованки, я сховався за шафою. Стояв і чекав, але ніхто не приходив... Кінець кінцем я вийшов зі схованки ... і побачив, що забаву вже скінчено й усі пішли додому. Ніхто не прийшов мене шукати!
Ридання аж струшували його тільце.
- Розумієш? Ніхто не прийшов шукати мене і знайти!

"Але почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди, і сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду.
Тоді Господь Бог покликав чоловіка і спитав його: «Де ти?»
Той відповів: «Я чув твою луну у саді й злякався, бо я нагий, тож і сховався»" (Буття, 3, 8-10).
Цей випадок промовляє до всіх людей протягом віків і віків. Передовсім до людей нашого століття...
Де ти є?
Може, й ти сховався. Зі страху, з легкодухости... З лінощів.
Але Бог не припиняє тебе шукати.
Одна дитина, прослухавши на уроці релігії притчу про захований скарб, вигукнула:
- Боже, я твій скарб!
І хоч сіль притчі була в иншому, однаково дитина мала рацію.


Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 27 листопада 2011, 12:29

СРІБЛЯСТІ КУРІПКИ

Величенька зграйка сріблястих Куріпок поселилась на узліссі. Один мисливець помітив їх і поставив сіть. Потрапивши у неї, Куріпки вже не могли вибратись.
Одна стара мудра Куріпка зібрала приятельок, яким пощастило уникнути сіті, і взялася повчати їх, як уберегтися від погибелі.
«Мої сестри, - сказала, - вважайте! Ви бачили, як падає мисливська сіть на галявину. Якщо, на нещастя, опинитеся в ній, маєте просунути голівку у вічко сіті і щосили махати крильми. Так зможете підняти сіть у повітря і скинути її на найближче дерево».
Наступного дня багато Куріпок потрапило у сіть мисливця. Згадали пораду старенької приятельки, просунули голівки у вічка сіті й почали щодуху махати крильцями. Сіть здійнялась разом із ними над кроною бука.
Там її скинули. Мисливець незабаром знайшов свою сіть.
Через кілька днів Куріпки порпались на галявині у пошуках хробаків і м’яких бруньок. Зненацька накрила їх мисливська сіть.
- Послухайте, сестри, - мовила одна з них, - знаємо, що треба зробити, аби звільнитися. Просуньмо голівки у вічка сіті, а потім за моїм сигналом почнімо махати крилами всі разом. Готові? Раз, два, три...
- Не розумію, чому ти маєш нам наказувати! - Різко обірвала її инша Куріпка. - Я сильніша. Я маю наказувати!
- Що?! - заверещала третя. - Я найстарша!
- Хто ви такі? - буркнула четверта. - Не маю найменшого бажання вас слухати!
- Я досвідченіша, - ствердила перша. - Це я буду наказувати! Увага! За моїм сигналом: раз, два, три!..
- Це я маю подавати сигнали!
- Ні, я! Инакше відчуєте, якого маю гострого дзьоба!
- Спробуй, якщо стане духу, товстухо!
- Прошу, послухайте мене! - благала перша. - Мисливець от-от надійде. На «три» починайте махати крилами: раз, два, три!
Однак Куріпки нічого більше не чули. Аж пір’я летіло - так билися дзьобами, ніжками, голівками, здійнявши галас. Це привернуло увагу мисливця - він радо повкидав Куріпок у мішок, у якому вони й далі билися та ображали одна одну.

Лише згода врятує світ!

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 27 листопада 2011, 17:45

Про недобросовісного лікаря

Одного разу хлопчик їздив на велосипеді і раптом виїхав на автомобільну дорогу, де попав під колеса вантажівки. Шофер вантажівки був чоловік праведний, взяв хлопця в машину і чимшвидше повіз у найближчу лікарню. Приїхавши в лікарню, знайшов лікаря, щоб той чимшвидше врятував хлопчика. Лікар сказав, що поки шофер не заплатить відповідної суми грошей, він не буде оперувати. Шофер пообіцяв, що заплатить, але пізніше, бо зараз немає з собою такої суми. Лікар сказав: “Та, в мене було вже багато таких, що обіцяли, а потім більше не поверталися; тому – каже – або давай вже, або я не берусь оперувати”. Тут зайшла медсестра і каже: “Не турбуйте лікаря, хлопчик вже помер”. Лікар тоді, все ж таки, пішов, щоб констатувати (зафіксувати) факт смерті хлопчика, і глянувши – завмер … Він впізнав у хлопчику свого сина.


(проповідь 6.02.2002 р.Б. брата Василя Єсипа):
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 27 листопада 2011, 17:48

Святе місце там, де є святий чоловік
Один монах-диякон, Св. Аліпій, ніяк не мав спокою через те, що йому завжди щось заважало перебувати з Богом у постійній молитві, він ніяк не міг знайти якогось такого святого місця, де би його ніхто не тривожив і ніхто не перешкоджав йому молитися, бо то треба було до дітей в школу бігти, щоб їм науки давати, через що діти його надзвичайно любили; то до перестарілих та потребуючих бігти, щоб ними опікуватись, через що ці люди надзвичайно раділи його присутністю; то виконувати якісь важливі доручення єпископа, які краще від нього ніхто не міг виконати і так весь час він був у справах. І ось він одного разу зібрався і вирішив піти, щоб знайти те святе місце, де би йому добре було з Богом. Так і зробив вибрався він у гори неподалік свого міста, знайшов собі печеру і почав молитися. День і ніч він не переставав молитися, ніхто його не перебивав, ніхто не заважав, так йому там добре було, так любо, вже здавалося йому, що ніхто його не розділить з Богом.
А тим часом всі запримітили відсутність Аліпія. Діти в школі не отримували наук, бо не прийшов св. Аліпій, а так як вони його сильно любили, то почали плакати. Перестарілі та потребуючі також засумували, бо не було кому ними опікуватися. Єпископ також почав сумувати бо ніхто так ревно не міг виконати його доручень як Аліпій. Тоді єпископ сказав: „Давайте підемо і знайдемо Аліпія і повернемо назад”. Так і зробили. Зібралися всі на чолі із самим єпископом і вирушили на пошуки. А знайшовши, єпископ сказав: „Аліпіє всі сумують без тебе, ти нам потрібен”.
Повернувшись, Аліпій знову почав виконувати свої обов’язки, і знову почали радіти діти і всі потребуючі і єпископ розвеселів, а Аліпій знову засумував, бо там у горах йому було так добре. Але тут Господь посилає йому Ангела, який промовив до нього: „Аліпіє, не шукай більше святого місця, бо святе місце там, де є святий чоловік”.
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 28 листопада 2011, 20:48

ОСОБЛИВА MAMA

Чи ви коли-небудь запитували себе, як Господь Бог вибирає матерів для дітей із вродженими вадами?
Спробуйте уявити собі картину: ось Бог - вершитель доль. Поряд асистують ангели, записуючи Божі вказівки у свою гігантську книгу.
"Матуськів Марія - син. Святий покровитель - Матей".
"Курочка Варвара - дочка. Свята покровителька - Гликерія".
"Пелешко Іванна - близнята. Святий покровитель... нехай буде Доротей".
Нарешті Бог усміхається і називає ангелові якесь ім'я:
"Цій дам неповносправну дитину".
Ангел поцікавився:
"А чому саме їй, Господи? Вона така щаслива".
"Саме тому, - усміхається Бог. - Чи міг би Я довірити хвору дитину жінці, котра не знає, що таке радість? Це було б жахливо".
"Але чи вистачить у неї терпеливости?" - питає ангел.
"А Я не хочу, щоб у неї було забагато терпеливости, бо тоді вона потонула б у морі сліз, розпачаючи над собою і своїм болем. А так, оговтавшись і примирившись, вона дасть собі раду".
"Господи, мені здається, що ця жінка навіть не вірить у Тебе".
Бог усміхнувся.
"Це не так важливо. Я можу діяти всупереч її невірству. Все ж це - ідеальна жінка. У ній є достатня доля егоїзму".
Ангел не йняв віри своїм вухам.
"Егоїзму? Відколи егоїзм став чеснотою?"
Бог пояснив:
"Якщо вона не зуміє час од часу розлучатися зі своїм сином, то ніколи не дасть собі ради. Еге ж, саме такою має бути жінка, яку я обдарую дитиною, далекою від досконалости. Ця жінка тепер ще не усвідомлює, що колись їй будуть заздрити.
Вона ніколи не буде самовпевнена. Ніколи не довірятиме жодному своєму крокові. Але коли її дитина вперше скаже «мамо», вона усвідомить, яке чудо сталося на її очах. Дивлячись на дерево, на захід сонця чи на незрячу дитину, вона більше, ніж будь-хто инший, буде здатна побачити мою силу.
Я дозволю їй звідати речі так ясно, як сам їх відаю, і допоможу їй піднятися понад цим. Вона ніколи не буде самотньою. Я буду з нею в кожній миті й у кожному дневі її життя - вона ж бо виконуватиме свою працю так пильно, неначе б увесь час була при Мені".
"А святий покровитель?" - запитав ангел, приготувавшись писати.
Бог усміхнувся:
"Їй вистачить дзеркала".
(Ерма Бомбек)

Б.Ферреро. Збірка "Кола на воді"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 29 листопада 2011, 07:39

ЕКСПЕРТ

Одного дня чоловік постановив: "Хочу все пізнати, навіть якщо для цього доведеться об'їхати увесь світ". Як задумав, так і вчинив. Подався в подорож навколо світу. Слухав лекції з історії, географії й инших наук у найкращих професорів. Відкрив для себе світ техніки, зачарувала його математика, захопився інформатикою.
Записав на відео, на дискети, компакт-диски все, чого навчився й що відкрив. Повернувся в домівку щасливий і задоволений.
Сказав: "Тепер знаю все". Декілька днів по тому відвідав відому особу, що прославилася в усьому світі своєю надзвичайною мудрістю. Хотів порівняти свої знання з її знаннями.
Тягли жереб – хто першим ставитиме питання. Доля обрала мудреця, він і звернувся до чоловіка з запитанням: "Що знаєш ти про любов?"
Чоловік, не промовивши й слова, знову вирушив у дорогу.
Ще й досі мандрує світом.

Любов є найбільшим викликом для всіх живих істот. Найпотужнішим джерелом радости. Скажи тому, кого любиш: "Прагну, щоб ти знав, наскільки важливий для мене, лише ти, коли б захотів, міг би розкрити в мені ту особу, яка живе не проявлена в моему єстві. Лише тобі під силу зруйнувати стіну, за якою ховаюсь сповнена страху. Ти один можеш упізнати мене під моєю маскою. Лише ти можеш визволити мене з темряви страху, непевности й самотности. Тому прошу, не оминай мене. Знаю, що не буде це легко для тебе. Комплекс неповноцінности зводить мури, яких, здається, не здолати. Коли наближатимешся, моя реакція може бути непередбачуваною. Можливо, доведеться тобі стати свідком, як воюватиму з тим, чого найбільше прагну.
Казали мені, що любов долає всі бар'єри. Сподіваюся на це. Зруйнуй стіну моєї вдаваної неприступности сильними, але такими ніжними руками, тому що незрілий пагін мого єства ще надто тендітний і не може зростати в ув'язненні. Не ховайся. Потребую тебе".


Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 30 листопада 2011, 07:30

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Один юнак спитав учителя: "Що мені робити, аби врятувати світ?"
Мудрець відповів: "Усе, що необхідно, – це аби завтра вранці зійшло сонце".
"То для чого тоді мої молитви, добрі вчинки, моя участь в апостольській і волонтерській праці?" – вражено спитав хлопець.
Мудрець спокійно поглянув на нього і промовив: "Усе це тобі придасться, щоб бути тверезим, коли завтра встане сонце".

Сонце тут – Христос, що воскрес із мертвих, а ми воліємо спати.

"Чи справді немає жодного способу, який допоміг би досягти повного просвітлення?"
"Що ж, добре, – весело відповів учитель. – Можеш брати приклад з бабусі, яка намагається пхати стінку у вагоні, аби потяг їхав".


Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 01 грудня 2011, 09:16

ПРИСЯГА

Один китайський імператор урочисто присягнув:
"Я позбудуся всіх своїх ворогів - жодного не буде у моїй державі!"
Через якийсь час піддані побачили, як він прогулюється в імператорському парку зі своїми ворогами, беручи їх за руки, сміючись і жартуючи.
"Хіба ти не обіцяв, що позбудешся ворогів?" - запитав один із придворних.
"А чи ж я їх не позбувся? - відповів імператор. - Я зробив з них друзів!"

Один чоловік вирішив упорядкувати землю перед своїм домом. Він захотів посіяти газон. Чоловік посвячував цій роботі весь свій вільний час. Та коли його мрія була вже близька до здійснення, раптом, однієї весни, він побачив, що з-під трави пробилися жовті квіти кульбаби. Чоловік кинувся їх виполювати. Але наступного дня виткнулися ще дві квітки.
"Треба купити якийсь сильний засіб від бур'янів, інакше нічого з цими кульбабами не вдієш". З того часу його життя перетворилося в запеклу боротьбу з нестерпними жовтими квітками, але з кожною весною їх ставало все більше і більше.
"Що мені робити?" - у відчаї запитає він свою дружину.
"Чому б тобі не спробувати їх полюбити?" спокійно відповіла та.
Він постарався, і невдовзі уже бачив у цих чудових квітках дотик руки великого Митця на смарагдовій зелені трави.
Відтоді чоловік уже був щасливий.

Як багато людей нас дратує! Чому б не спробувати їх полюбити?


Б.Ферреро. Збірка "Кола на воді"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 02 грудня 2011, 11:43

СПОВІДЬ ВОВКА

Одного разу, відчуваючи докори сумління, Вовк зайшов до церковці у горах і сказав священикові:
- Хочу висповідатись!
- Ти впевнений у цьому? - спитав добрий священик.
- Так, запевняю вас, що хочу сповідатись.
- Вклякни біля сповідальниці.
- Не можете собі уявити, - почав Вовк, - скільки я овечок задушив! Бідні звірята, спали так спокійно, а я... я їх з’їв...
Вовк заплакав.
- Я напав також на пастуха. Це жахливо! Я нікчемний грішник, підлий убивця...
Священик слухав його поблажливо, але помітив, що Вовк був неспокійний, крутився, наче хотів утекти.
Священик стривожено сказав вовкові:
- Принаймні під час сповіді поводься спокійно!
- Не лякайтеся, мій отче, але добре було б, щоби ви трохи поквапилися...
- Чому?
- Бо... чую дзвіночки на шиї овечок.

І не введи нас у спокусу!

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 03 грудня 2011, 08:24

МОВЧАННЯ

«Досить! Маю їх направду досить!»
Усі в Небі затамували подих. Ніхто досі не бачив Ісуса таким розгніваним. Це Він громоподібним голосом виявив Свій Божий гнів.
«Упродовж 33 років Я був серед людей, казав їм не раз, що діла у тисячі разів важливіші за слова. Тому мене розіп’яли. Усіляко пояснював, що не за словами і не за обрядами можна пізнати моїх учнів, а за проявами любови. Однак майже ніхто цього не зрозумів! Виголошують палкі проповіді, співають величальні гимни, беруть участь у зворушливих богослужіннях, але чинять так мало!»
«Що зробиш, Ісусе?» - запитав несміливо один з ангелів.
«Відберу їм мову... Так, як було із Захарією, батьком Йоана Хрестителя!» Так вирішив Ісус і забрав усім християнам дар мови. І раптом у цілому світі серед християн запанувало велике мовчання.
Спочатку люди дивувалися. Багато побігло до аптек, щоб купити сиропи й таблетки від захворювань горла. Попит на трави й мед також був великим. Потім вони почали непокоїтися, і врешті-решт людей охопила тривога.
Як молитися без слів? Як могли люди сказати Ісусові й ближнім, що люблять їх? Великі богослови не могли вимовити навіть слово «Причастя», а оратори без слів почувалися безробітними. Прості люди не могли навіть сваритися, але, що ще гірше, не знали, як висловити солідарність, потіху, співчуття, спільність поглядів.
Поміркувавши, дійшли висновку: «Те, що не можемо сказати словами, можемо переказати за допомогою дій». Багато так вважало. Великі майстри слова стали безпосередніми й щирими, навчилися «говорити» поглядом, усмішкою, чуйністю, допомогою. У богословських університетах повідкривали їдальні й притулки для вбогих і безпритульних. Катехиза стала радісною, наче цікаве захоплення.
Багатьом було соромно згадувати, як легко брехати словами.
У деяких газетах з’явилися статті із заголовком: «Дивіться, як вони люблять одне одного!»
Щораз більше зростало зацікавлення цією вірою. Людей приваблював дух приязности, злагоди, справжньої гостинности, який був притаманний учням Ісуса.
Коли Ісус повернув їм дар мови, їх це майже засмутило.
Під час великого мовчання збагнули, як багато любови у християнській вірі.

«Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише - ділом і правдою» (1ЙоЗ, 18).
Нині тим паче...


Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 04 грудня 2011, 08:51

ПРИЯТЕЛІ I ВЕДМІДЬ

Двоє приятелів ішли якось дорогою, що вела через темний небезпечний ліс. Раптом із хащів, із грізним риком, перед ними вискочив величезний ведмідь. Один із хлопців, перелякавшись, одразу видряпався на дерево і сховався поміж гілками. Другому не вдалося накивати п’ятами. Побачивши, що утекти від дикого звіра неможливо, він упав на землю і вдав зі себе мертвого. Хлопець — бо знав, що ведмеді не їдять мертвеччини.
Ведмідь наблизився до нього, понюхав, відтак заревів і спробував писком перекинути. Бідолаха з усіх сил затримував подих. Ведмідь і справді вирішив, що той мертвий, та й відійшов.
Другий приятель, побачивши, що ведмідь зник у хащах, зліз із дерева і спитав друга:
— I що тобі шепотів ведмідь на вухо?
— Він сказав мені, аби я більше не рушав у дорогу з приятелями, які, замість допомогти у небезпеці, дають драла.

Любов вимагає забути про себе, вимагає довіри, що сяє, але не осліплює, вимагає цілковитої самовіддачі. Доведеться заплатити за всі невимовлені слова, за знехтувані почуття, за безсонні ночі.
Треба буде врешті здати собі справу з наших страхів і нашої скупості, що роблять неможливим справжнє почуття, із засліплення г пихи, що не дають нам злетіти.
Треба буде усвідомити собі усі наші нездійснені жести, наші сльози, які ми мовчки ковтали, любов, якою ми нікого не зігріли, наші невиконані обіцянки і наш утрачений час.


Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 05 грудня 2011, 15:07

ПРО ЗАХІД СОНЦЯ

Дуже давно один місіонер разом зі своїм провідником-індіянином пробирався через Скелясті Гори.
Щовечора, коли чубок сонця ховався за видноколом, молодий індіянин відходив від місіонера, повертався у той бік і починав ритмічно переступати з ноги на ногу. При цьому він упівголоса наспівував якусь тужливу пісню.
Ці співи і танці при заході сонця викликали у місіонера подив і зацікавлення. Врешті-решт він спитав свого провідника:
– Що означає цей дивний ритуал, який ти здійснюєш щовечора?
– Та нічого особливого, – відповів молодий чоловік. – Цю пісеньку ми склали разом із моєю дружиною. І коли не можемо бути разом, кожен із нас, хай де у той момент перебуває, повертається до сонця, коли воно заходить, і розпочинає танок і спів. Так ми, навіть далеко одне від одного, співаємо і танцюємо разом.

А з ким ти танцюєш, коли заходить сонце?

Одна жінка-містик, що жила у IX столітті, залишила таку молитву:
"Мій Господи!
Сяють зорі,
Заплющують очі закохані.
Кожен закоханий
Зі своєю коханою,
А я сама лишень із Тобою!"


Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 06 грудня 2011, 08:25

УСТРИЦЯ

Морський Коник, одного дня проходжаючись дном моря, побачив молоду Устрицю. Вочевидь, з’явилась тут недавно, бо Морський Коник, любитель прогулянок, досі її не зустрічав.
«Доброго дня!» - приязно привітався Морський Коник, тихо постукавши у мушлю Устриці. Вже намірився відійти, щоб милуватись чудовим морем і його створіннями, та раптом тихий приємний голос йому відповів: «Для мене це буде справді добрий день, бо ти мене зауважив!»
- Ти не тутешня, правда? - спитав Морський Коник, якого зацікавило це сіре і шорстке створіння.
- Ні, але иноді морська течія заносить мене аж сюди...
- Тоді, мабуть, знаєш моїх друзів: міцного і балакучого Краба та пречудову, але трохи пекучу Медузу?
- Властиво, не знаю їх... Не маю друзів.
- Справді? Не може бути!
- Розумієш, я дуже несмілива, негарна, багато чого не вмію...
- Що ти кажеш! Кожен може приятелювати! Морський Коник був щасливий від спілкування з Устрицею, а Устриця почала вільно дихати, завдяки чому трішки відкрилася. Досі не знала, що так легко можна приносити комусь радість і самій її отримувати.
Настала ніч, і місяць відбивався у морському дні. Лише тоді Морський Коник і Устриця відчули втому. Змовкли на мить, а потім Устриця прошепотіла: «Я була дуже щаслива нині. Хочу тобі подарувати щось, що принесе радість, сподіваюся».
І, відкрившись перед здивованим Морським Коником, Устриця подала йому пречудову перлину з рожевими смужками, яка виблискувала у місячному сяйві.
- Це мій подарунок. Візьми її, - прошепотіла Устриця.
Морський Коник обережно взяв перлину. Вона була блискуча й тепла. Морський Коник відчув ніжні хвилі любови Устриці.

Можете ощасливлювати всіх, хто живе поруч. Тоді відкриєте небачені скарби, котрі инакше не були б відкриті.
Можете чинити це за допомогою дрібничок.
То чому цього не чините?


Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Talya
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 186
З нами з: 06 грудня 2010, 00:24
Звідки: м.Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення Talya » 06 грудня 2011, 17:19

«МОЛИТВА МАТЕРІ»

Бандити спалили село і забрали у матері дітей. Сама мати дивом врятувалася, але почорніла від горя. Цілими днями сиділа вона біля згорілого будинку й шепотіла:
- Господи, захисти і поверни мого синочка і мою донечку.
Люди намагалися відвести матір, нагодувати і заспокоїти.
- Ні, - вперто відповіла жінка, - я не змогла вберегти дітей від ворогів, так нехай моя молитва допоможе їм.
Довго сиділа мати біля обгорілого будинку й шепотіла слова молитви. Раптом з лісу вибігли її діти. Коли радісні обійми і сльози вгамувалися, хлопчик гордо сказав:
- Мамо, я знайшов гострий камінь, перетер мотузку, і ми втекли.
- На нас в лісі величезний ведмідь напав! - Повідомила дівчинка з круглими від пережитого страху очима. - Він відкрив пащу, а потім раптом пішов.
- А в грозу блискавка нас не вбила. Ми під дубом ховалися, а блискавка як ударить! Дуб почорнів і впав, а ми цілими залишилися, - розповів хлопчик.
- Ми навіть в річці не потонули, - згадала дівчинка. - Брат думав, там мілко, а там глибоко було. Добре, що корч плив. Я за нього вчепилася.
Довго розповідали діти. Всі ахали, слухаючи їх, а один старий сказав:
- Молитва матері завжди слідує за її дітьми і береже їх.
Немає Божої вини в тому, що люди роблять один одному.

Розпач домінує над надією.

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 07 грудня 2011, 09:39

ПОБАЖАННЯ

Карло був дуже несміливим хлопчиком, вразливим і тихим. Якось, прийшовши зі школи, він сказав мамі, що з нагоди свята Валентина дуже хоче приготувати побажання для всіх дівчаток і хлопчиків зі свого класу.
– Але ж це безглуздо! – невдоволено вигукнула мама.
Вона-бо щодня спостерігала, як діти повертаються зі школи. Карло завжди йшов останній. Инші діти весело сміялися, галасували у гурті, а Карло тримався побіч.
Проте невдовзі мама таки вирішила допомогти синові у здійсненні його задуму. Вона купила кольорові олівці, аркуші картону і все, що було для цього необхідне. Три тижні поспіль, день у день, Карло проводив вечори, акуратно розмальовуючи аркуші, аж доки не підготував тридцять п'ять побажань-валентинок.
Надійшло свято Валентина. Карло із хвилюванням поскладав картки, запхав їх до ранця і побіг до школи. Мама вирішила, що приготує його улюблені тістечка і горнятко гарячого шоколаду. Вона хотіла, аби сина по поверненні зі школи чекала несподіванка. Знала-бо, що хоч він приготував побажання для кожного, сам напевно не отримає жодної картки. Мама побоювалася, що Карло повернеться зі школи розчарований, і хотіла хоч якось полегшити його біль.
Пополудні все було вже готове. Коли почула надворі галас, виглянула через вікно. Побачила гурт дітей. Карло, як звичайно, йшов останній. І сам.
Хлопчина вбіг до хати і кинув ранець на крісло. В руках у нього не було нічого, отож мама очікувала, що син зараз вибухне плачем. Тамуючи клубок у горлі, вона прошепотіла: "Я приготувала тобі тістечка і шоколад". Але Карло, здавалося, не чув маминих слів. Він підійшов до столика і з розпроміненим обличчям вигукнув: "Я не оминув нікого! Нікого!"
Мама занепокоєно глянула на сина.
Він повторив: "Я не забув нікого. Нікого не оминув".

"Оце ж воля Того, Хто мене послав: щоб з усього, що Він дав мені, я нічого не погубив, лише – воскресив його останнього дня". (Йо. 6,39)

Нікого!


Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 08 грудня 2011, 09:37

ДВА ДЗЕРКАЛА

Одного дня сатана знайшов собі дуже потішну забавку. Це було диявольське дзеркало, що мало магічну властивість: воно спотворювало все добре і гарне, а огидне й погане видавалося в ньому гарним.
Сатана мандрував з тим дзеркалом по цілому світі. Й усі, хто дивився в нього, здригалися від огиди: замість себе вони бачили жахливу, страхітливу істоту.
Лукавий дуже тішився своїм дзеркалом: чим огиднішими були речі, тим більше вони йому подобалися. Одного разу відображення в дзеркалі так припало йому до вподоби, що він зайшовся сміхом, – аж раптом дзеркало вилетіло йому з рук і розбилося на мільйони скалок. Сильний і злий ураган розніс їх по цілому світу.
Деякі скалки були менші від макового зернятка й запорошили очі багатьох людей. Ці люди почали бачити тільки те, що було зле і погане.
Більші стали лінзами до окулярів. Люди, що носили такі окуляри, вже не могли бачити те, що було добре, і втратили можливість справедливо оцінювати свої вчинки і те, що відбувалося довкола.
Деякі скалки того дзеркала були такі великі, що дехто використав їх для шиб своїх вікон. Ті бідолахи, що дивилися через такі вікна, бачили своїх сусідів несимпатичними, злими людьми.
Коли добрий Бог це побачив, то дуже засмутився і вирішив допомогти людям, що стали жертвами сатани. Він сказав: “Пошлю в світ Свого Сина, який є Моїм образом, Моїм дзеркалом. Він віддзеркалюватиме Мою доброту, Мою справедливість, Мою любов. Мій Син уособлюватиме людину, яку Я вимріяв”.
Ісус прийшов як дзеркало для людей.
Хто приглядався до Нього, – відкривав добро і любов, вчився відрізняти їх від самолюбства і фальші, від несправедливості і презирства.
Хворі віднаходили в Ньому відвагу до життя, страждаючі черпали силу переносити біль, розчаровані знаходили в ньому надію.
Він потішав засмучених і допомагав перемагати страх смерті.
Багато людей полюбило Боже дзеркало і пішло за Ісусом, наслідуючи Його.
Однак деякі, бачивши це, сповнилися люттю. Вони вирішили розбити Боже дзеркало, і убили Ісуса. Але раптом з’явився новий, сильний ураган – Святий Дух. Він підніс мільйони скалок Божого дзеркала і розсів по цілому світові.
Якщо у чиєсь око потрапить навіть найменша скалочка з того дзеркала, то людина починає дивитися на світ іншими очима, очима Бога. Вона бачить насамперед красу і добро, справедливість і щедрість, любов і милосердя. А все несправедливе й лихе легко перемагається тими ж чеснотами.

Б.Ферреро. Збірка "Троянда також важлива"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 08 грудня 2011, 21:44

"Скоріше на цій сухій палиці зацвітуть троянди, ніж добрий Господь Бог відмовить у своїй благодаті розкаяному грішнику, а дасть її гордому".
Це оповідання про пустельника, відомого своєю ревністю, який, однак, впав у гордість.

Одного разу він вибрався на богослужіння до Церкви. Дорогою, недалеко від свого житла, він запримітив над рікою якогось бідолаху, котрий, як йому здавалося, гірко плакав.

Підійшовши ближче, пустельник пізнав у ньому затятого розбійника, що наводив жах на цілу околицю. Він вже хотів піти далі, як розбійник зупинив його, впав до його ніг і визнав всі свої гріхи, благально питаючи, чи може мати надію на їх прощення.

Пустельник, дуже здивований і збентежений визнанням стількох важких гріхів, почав порівнювати їх зі своїми невеликими, як йому здавалося, гріхами. Прийшовши до висновку, що його життя безгрішне і невинне, він викрикнув з обуренням:

- Ах ти нікчемний грішнику, надієшся на пробачення? Скоріше на моїй палиці зацвітуть троянди, ніж Господь Бог простить тобі твої гріхи!

Сказавши це, пустельник пішов далі, залишаючи розбійника в розпуці. Не встиг він відійти далеко, як раптом палиця в його руках почала пускати в землю коріння. Незабаром на ній появилися пуп’янки, листочки, і нарешті зацвіли троянди. Водночас пустельник почув тихий голос:

- Скоріше на цій сухій палиці зацвітуть троянди, ніж добрий Господь Бог відмовить у своїй благодаті розкаяному грішнику, а дасть її гордому.

Почувши ці слова, пустельник побіг назад до грішника, щоби попросити у нього пробачення.





http://theotokos.org.ua/index.php?optio ... 8-09-46-25
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 09 грудня 2011, 09:44

У СЕЛІ НА РОЗДОРІЖЖІ

За давніх давен жив собі на світі чоловік, що багато літ намагався розкрити таїну життя. Котрогось дня мудрий самітник показав йому криницю, яка нібито ховала в собі жадану для чоловіка відповідь.
- У чім таємниця життя? - запитав шукач, підскочивши до криниці.
З глибини колодязя долинула відповідь:
- Піди на роздоріжжя села, там ти знайдеш те, чого шукаєш.
Окрилений надією чоловік подався на роздоріжжя і побачив там три невеликі ятки: в одній продавали якісь дроти, в другій - деревину, а в третій - металеві деталі. Йому аж ніяк не здалося, що тут, на перехресті, є щось таке, що вияснить йому таємницю життя.
Геть розчарований, він повернувся до криниці, аби вислухати пояснення. Криниця відповіла:
- Свого часу ти все зрозумієш.
Чоловік було запротестував, але на відповідь не почув нічого, крім відлуння своїх гучних заперечень.
Поклавши собі, що його пошили в дурні, він вернувся додому й відновив свої пошуки.
З плином часу чоловік забув про оказію з колодязем, але одного разу, прогулюючись поночі в місячному сяйві, зачув він звук сітари (це - східний музичний інструмент), що зразу ж привернув його увагу.
То була чарівна музика, і грали її з неабиякою майстерністю і великим почуттям.
Захоплений мелодією чоловік рушив на звук сітари й невдовзі угледів пальці музики, що вправно перебирали струни, побачив і саму сітару. Тоді зненацька осягнув усе і навіть скрикнув від радости. Сітару було змайстровано з металевих дротів і деталей, на дерев'яній основі, - все достеменно таке, як продавалося в ятках на роздоріжжі села. Однак тоді він не збагнув призначення цього краму...

Життя - це мандрівка. Ідеш у своїм житті крок за кроком. І якщо кожен твій крок є добрим, кожен - цікавим, то таким буде і все твоє життя. Тоді у жодному разі не уподібнишся до людини, що дійшла до порогу смерті, а життя як такого не звідала.
Не дозволяй собі ухилятися від життя. Не споглядай життя з-за плечей инших людей. Завше дивись йому просто в вічі. Не говори від імені своїх дітей. А ліпше обніми дитячу голівку своїми долонями, і вже тоді починай розмову.
Не пригортай саме лиш тіло, пригортай людину! Роби це просто зараз. Не марнуй почуттів, інтуїції, прагнень, розчулень, думок, зустрічей - не марнуй нічого. Котрогось дня ти усвідомиш, яким великим і непроминальним було все, геть усе в твоєму житті.
Кожного дня відкривай щось нове у собі та инших.
Кожного дня виявляй красу, якої по вінця сповнений наш світ. Не дозволяй переконати себе, що все якраз навпаки.
Приглядайся до квітів. Спостерігай за птахами. Прислухайся до вітру. Куштуй страви й належно їх оцінюй. Усім ділися з ближнім.
Найбільша пошана, яку можна виявити людині, це запропонувати їй:
- Подивись-но, як сонце заходить!


Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Just_me
Модератор
Модератор
Повідомлень: 1374
З нами з: 25 лютого 2010, 10:20

Re: Історії для душі

Повідомлення Just_me » 09 грудня 2011, 13:27

"Однажды два моряка отправились в странствие по свету, чтобы найти свою судьбу. Приплыли они на остров, где у вождя одного из племён было две
дочери. Старшая красавица, а младшая не очень.

Один из моряков сказал своему другу:
- Всё, я нашёл своё счастье, остаюсь здесь и женюсь на дочери вождя.
- Да, ты прав, старшая дочь вождя красавица, умница. Ты сделал правильный выбор - женись.
- Ты меня не понял, друг! Я женюсь на младшей дочери вождя.
- Ты что с ума сошёл? Она же не очень.
- Это моё решение, и я это сделаю.

Друг поплыл дальше в поисках своего счастья, а жених пошёл свататься. Надо сказать, что в племени было принято давать за невесту выкуп коровами. Хорошая невеста стоила десять коров. Пригнал он десять коров и подошёл к вождю.

- Вождь, я хочу взять замуж твою дочь и даю за неё десять коров!
- Это хороший выбор. Моя старшая дочь красавица, умница, и она стоит десяти коров. Я согласен.
- Нет, вождь, ты не понял. Я хочу жениться на твоей младшей дочери.
- Ты что, шутишь? Не видишь, она же такая... не очень.
- Я хочу жениться именно на ней.
- Хорошо, но как честный человек я не могу взять десять коров, она того не стоит. Я возьму за неё три коровы, не больше.
- Нет, я хочу заплатить именно десять коров.
Они поженились. Прошло несколько лет, и странствующий друг, уже на своём корабле, решил навестить оставшегося товарища и узнать, как у него жизнь. Приплыл, идёт по берегу, а навстречу женщина неземной красоты. Он её спросил, как найти его друга. Она показала. Приходит и видит: сидит его друг, вокруг детишки бегают.
- Как живёшь?
- Я счастлив.
Тут входит та самая красивая женщина.
- Вот, познакомься. Это моя жена.
- Как? Ты что женился ещё раз?
- Нет, это всё та же женщина.
- Но как это произошло, что она так изменилась?
- А ты спроси у неё сам.
Подошёл друг к женщине и спрашивает:
- Извини за бестактность, но я помню, какая ты была... Что произошло, что ты стала такой прекрасной?
- Просто, однажды я поняла, что стою 10 коров"
Відповідей на всі питання у вас ніколи не буде. Це – нормально. Не мучте себе. Але ніколи не обманюйте хворих, даючи їм фальшиві надії. Джиліан Берн.

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 10 грудня 2011, 09:23

У ЛІСІ

– Навіщо щодня йдеш до лісу?
– Щоб молитися.
– Але хіба Бог не всюди?
– Звичайно, Бог усюди!
– І Бог той самий у кожному місці?
– Так. Бог у кожному місці той самий.
– То чому ж на молитву свою ти вирушаєш до лісу?
– Бо в лісі я не той самий.

Жанна д'Арк чула голоси, що походили від Всевишнього. Королівський син був невдоволений.
– Ох, ті твої голоси, ті твої голоси, – нарікав. – Чому до мене вони не долинають? Я ж бо король, а не ти.
– Голоси доходять також і до тебе, королівський сину, – відповіла Жанна, – але ти їх не слухаєш. Не сідаєш увечері в полі, щоб їх почути. Коли чуєш передзвін храмових дзвонів, хрестишся й для тебе все на цьому закінчується, але якщо б ти просив з глибини серця і якщо б слухав відлуння дзвону в повітрі й тоді, коли він уже перестав лунати, ти також чув би голоси, як і я їх чую.


Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 11 грудня 2011, 08:41

ДУРНА ЧЕРЕПАХА

Якось в одній далекій долині почалася повінь. Дощ падав так сильно і безперервно, що невдовзі часі всі поля і ниви були залиті водою. З кожним днем вода підносилася все вище і вище.
Раптом почувся чийсь плач. Плакала найповільніша і найдурніша черепаха.
— Чому ти плачеш? — заґеґала гуска, що пролітала над нею.
— Утоплюся! — заридала черепаха. — Тобі легко, ти маєш крила, можеш літати... А мої ноги такі короткі, що потрібно аж два місяці, щоб дійти до гір...
— Ну, ну... — заспокоювала гуска. — Ось покличу свою сестру, і ми занесемо тебе на гору.
Коли прилетіли гуси, вода вже доходила черепасі до шиї. Вони опустилися, тримаючи в дзьобах вербову галузку. Черепаха схопилась за неї ротом і гуси піднесли її догори.
Вони полетіли понад водою до гір, де вже зібралися всі інші черепахи, які були трохи мудріші і вирушили в дорогу, коли виявили, що вода починає прибувати. Черепахи були дуже щасливі, коли побачили, як гуси рятують їх немудру товаришку, і почали голосно вигукувати, щоб прославити двох гусок й віддячитися їм:
— Слава! Слава! Нумо заспіваймо спасителькам “Слава”!
Але, коли гуски ще були над водою, найповільніша і немудра черепаха з радості також закричала:
— Слава-а-а!
I ... плюх у воду.

Дуже важливо вміти контролювати свій язик. Нерозумна черепаха заплатила за це власним життям...
“А те, що з уст виходить, те походить із серця і воно, власне, осквернює людину…” (Мт. 15, 18).


Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 12 грудня 2011, 07:58

МАНГЕТЕН

Зала концерну Maximus Inc. була величезна, немов катедра. Вона сяяла і блищала. Концерн володів майже половиною світу, і це відразу впадало в око.
Пан Лідл, президент концерну, сьогодні з’явився на роботі на п’ять хвилин раніше, ніж звичайно. Попереду був великий день: концерн мав узяти під свій контроль пів дюжини банків, сім великих міжнародних промислових галузей, а крім того, ще й заволодіти майже усіма земельними ресурсами однієї африканської країни, що ніяк не могла розквитатися зі своїми боргами.
Пан Лідл просто променився від радощів: усе-бо це результат низки його вправних ходів. Погляд його сталевих очей, що позбавляв спокою та впевнености стількох підлеглих, пересувався по залі і — раптом зупинився на пуцувальнику мештів. Старий мурин, що сидів на ослінчику, мав доволі убогий вигляд. Він послуговувався пошарпаними шматками і геть зужитими щітками. Руки його були перемащені пастою до взуття. Пан Лідл ніколи раніше не бачив тут цього чоловіка. Та оскільки він мав іще п’ять хвилин часу, то підійшов і попросив почистити свої чудові мешти, які коштували аж 650 доларів.
Старий мурин працював дуже вправно. За три хвилини мешти блищали — мило було глянути. Пан Лідл механічно тицьнув йому долара. Але при цьому вони зустрілися поглядом. Очі у старого були глибокі, надзвичайно добрі, але водночас наче з веселими блискітками. А далі сталося неймовірне. Тільки-но пан Лідл підвівся з ослінчика, як відчув: з ним діється щось дивовижне. Мешти “вистрелили”, немов ракети, виносячи пана Лідла із зали. Двоє портьє вражено спостерігали, як їхній шеф кулею вилетів на вулицю, а далі рвонув з місця, немов якийсь маратонець із Нового Йорку.
Маратон пана Лідла і справді виглядав дуже дивно. Мешти занесли його до бідного хлопчини, у якого не було ніг. Хлопчина просив милостиню на розі 59 вулиці. Мешти не рушили з місця, аж доки пан президент концерну не виклав перед ним усе, що мав у своєму портмоне. Далі мешти понесли пана Лідла до кварталів бідноти. (Досі пан Лідл навіть не здавав собі справи, що такі існують.) Там йому відкрились очі на сльози, самотність, хвороби і фізичні страждання бідаків, на убогість та занепад...
Минуло ще кілька годин — і пан Лідл уже почувався вкрай виснаженим і зворушеним. Він наче відчував себе кимсь іншим. Наче видобувся з камінної шкаралущі, що полонила була його цілого. Зараз він дивився на людей зовсім іншими очима. Коли день уже хилився до вечора, мешти вчинили із ним ще одну дивовижну штуку: занесли свого господаря до церкви. Останній раз він заходив туди ще дитиною. Церква стояла порожня і темна, світила лише одна червона лампадка. Пан Лідл нараз пригадав собі той глибокий погляд і ясне світло. Він відчув у собі велике щастя, як ніколи до того, і — раптом усе збагнув.
Далі його мешти знову стали звичайними. Пан Лідл увійшов до голу свого концерну, коли вже геть вечоріло і тут же спитав:
— Чи бачив хтось, куди подівся отой чорношкірий пуцувальник мештів?
— Але ж тут не було ніякого чорного пуцувальника, — відповіли йому.
Зрештою, він і сам про це здогадувався. Ніколи більше не говорив про той трафунок. Та й хто би повірив у те, що Бог був негром і чистив черевики на Мангетені?

Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 13 грудня 2011, 09:15

УСПІХ

Місіонер, який прожив в Японії багато років, і відомий співак, що пробув там тільки два тижні, поверталися до Америки одним літаком. У Нью-Йорку місіонер побачив великий натовп прихильників співака, які вітали його радісним криком...
– Господи, я нічого не розумію, – прошепотів місіонер. – Я пожертвував 42 роки для Японії, а він пробув тільки два тижні, і тисячі людей вітають його з повернення додому – мене ж ніхто не зустрічає.
Господь відповів:
– Сину, та ж ти ще не повернувся до свого дому.

Якось турист відвідав одного відомого рабина.
Його дуже вразило те, що в кімнаті, наповненій книжками, єдиними меблями були стіл і дерев’яна лавка.
– Де ж решта ваших меблів? – спитав турист.
– А ваші де?
– Мої? Я ж тут тимчасово, – здивовано відповів турист.
– І я також, – сказав рабин.


Б.Ферреро. Збірка "Троянда також важлива"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)


Повернутись до “Добре Слово”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 4 гостей