Біографія
Народилась у родині вчителів.
У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу.
Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.
Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих «шестидесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.
Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.
Ліна Костенко 2006 року
На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л.Костенко «Дорогою вітрів».
8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А.Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М.Вінграновського, І.Драча, Л.Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.
1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.
У ці роки вірші Л.Костенко публікували журнали в Чехословаччині, ґазети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».
1965 — Л.Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтеліґенції. Була присутня на суді над М.Осадчим і М.Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І.Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б.Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.
Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л.Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І.Світличного, О.Заливаху, М.Косіва і Б.Гориня.
1968 — написала листи на захист В.Чорновола у відповідь на наклеп на нього в ґазеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л.Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».
1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В.Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).
Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» 2010 року, мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала.
2010 року вийшов перший роман Л.Костенко — «Записки українського самашедшого».
На початку 2011 року у видавництві «Либідь» планують вихід поетичної збірки Л.Костенко «Ріка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. Того ж року у тому ж видавництві запланована до видання монографія про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Очікують, що книжка вийде ближче до ювілею автора — (26 липня 2011 року І.Дзюбі виповниться 80)
Библиография
Романи
• «Записки українського самашедшого» (Київ, А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)
Поеми
• Маруся Чурай
• Берестечко
• Дума про братів Неазовських
• Скіфська одіссея
• Сніг у Флоренції
Поезії
• "Вже почалось, мабуть, майбутнє..."
• Віяло мадам Полетики
• "Життя іде, і все без коректур..."
• "На конвертики хат літо клеїть віконця,як марки..."
• "Моя любове! Я перед тобою..."
• "Мій перший вірш написаний в окопі..."
• "Очима ти сказав мені: люблю..."
• Пастораль ХХ сторіччя
• Пелюстки старовинного романсу
• Пісенька з варіаціями
• "Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить..."
• "Розкажу тобі думку таємну..."
• Світлий сонет
• "Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!..."
• "Тут обелісків ціла рота..."
• Українське Альфреско
• "Умирають майстри..."
• "Хай буде легко. Дотиком пера..."
• "Чекаю дня, коли тобі скажу..."
Кіносценарії
• «Перевірте свої годинники» (1963, спільно з А.Добровольським) — про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм знятий 1964 року, але на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою «Хто повернеться — долюбить», що Л.Костенко відмовилася від авторства.
Титулы, награды и премии
* Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
* Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002).
* Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»)
* Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О.Теліги (2000).
* Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).
* Відмовилась від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»
Ссылки
http://www.umoloda.kiev.ua/number/320/164/11594/ http://www.viche.info/journal/1881/?feed http://www.dt.ua/newspaper/articles/42848 http://www.day.kiev.ua/290619?idsource= ... inlang=ukr http://kostenko.electron.com.ua/