Контрацепція, абортативна і неабортативна

[boroda]

Прочитавши тему,хочу і я щось добавити та запитати.
В мене потреба в близкості є природньо більша ніж у жінки,то перше
подруге,колись мені сказав один старенький священник(вже небіщик)що коли жінка непозволяє чоловікові закінчити статевий акт природньо,то це є її гріх,і вона має з нього сповідатись,то значить я як чоловік відповідно немаю гріха,та можу приймати Найсвятіші Тайни???

[о.Олег]

Прочитавши тему,хочу і я щось добавити та запитати.
В мене потреба в близкості є природньо більша ніж у жінки,то перше
подруге,колись мені сказав один старенький священник(вже небіщик)що коли жінка непозволяє чоловікові закінчити статевий акт природньо,то це є її гріх,і вона має з нього сповідатись,то значить я як чоловік відповідно немаю гріха,та можу приймати Найсвятіші Тайни???

відколи людина одружується, несе відповідальність за свого супруга - сповідайтеся з гріха навіть, якщо впевнені, що не Ви його спровокували
З повагою, о.Олег

[Bohdan_]

я скажу так контрацепція є страшна річ. Так коли її використовуєш( дуже міняє організм) але після того як людина взнає що то робить насправді. Дуже страшно подумати. Я таким пройшов бо незнав про те. Коли взнав аж волося дибом ставало, як чоловік плакав як мала дитина, мучило і навчило. Вибачте всі кого це візьме за душу але ті котрі використовують контрацепцію є просто невідповідальні і бояться великих обовязків... і думають як заспокоїти свою похоть. Такі люди недуже відповідальні а особливо люблять маніпулювати. Інакше людина має скритий Коплекс проблему яку нехоче рішати. бо дуже особисте. і кидається до екстрему де думає що заспокоїться коли буде таке робити. А тим рогатий любить зкористатись а особливо коли починає шукати інформацію на інтернеті всюде пишуть як воно файне і корисне. Фільми те саме кажуть дуже тяжко з того вирватись. Але скажу з Божою допомою можна все...

пишу чисто за себе і свій погляд на дану тему. Декому може несподобатись декотрим буде до душі бо пройшли таким і розуміють про що пишу. Цілком розумію в деяких випадках, слова апостолів ліпше бути самому...

P.S: Я мав на увазі перед подружній звязок... до другого висказуватись неможу тому що покищо живу сам.

[Just_me]

Посміхнуло, вирішила поділитись:

Підпис на картинці:
Безпечний секс: одружися і будь вірним.

[brat Martyn]

Прочитавши тему,хочу і я щось добавити та запитати.
В мене потреба в близкості є природньо більша ніж у жінки,то перше

Читайте коментар у відповідній темі: viewtopic.php?f=18&t=1484&p=47670#p47670

подруге,колись мені сказав один старенький священник(вже небіщик)що коли жінка непозволяє чоловікові закінчити статевий акт природньо,то це є її гріх,і вона має з нього сповідатись,то значить я як чоловік відповідно немаю гріха,та можу приймати Найсвятіші Тайни???

В принципі згоден з о. Олегом, і скажу не так жертвенно, але точно: Ваше Подружжя і сім'я - це Ваше судно, на якому Ви капітан і Ви не можете вже вмити з цього діла рук. Всі інші на ньому також несуть свою долю відповідальності, але так, щоб за все по замовчуванню і у підсумку, відповідаєте тільки Ви. Легко говорити, а нести не так легко, сам такий, і скинути з себе ту чи іншу частину ой як хочеться, та тільки суті справи то не міняє.

[ShMariam]

Міфи про Методи розпізнавання плідності
http://www.narodzhuvaty.com/planuvannya ... -plidnosti

[ShMariam]

Спосіб дії спіралі – абортивний! Як діють пігулки смерті
http://ruh-za-zhyttia.org.ua/?p=320

Спосіб дії спіралі – абортивний! Як діють пігулки смерті

Використання гормональної контрацепції, а також спіралей супроводжується смертю вже зачатого ембріона. Застосування цих засобів рівнозначне аборту, лише більш цинічному та лицемірному, оскільки «операція» виглядає «безкровною», а люди, котрі її зробили, вважають себе незаплямованими вбивством.

Як діють пігулки смерті

Ефективність пігулок обумовлена кількома механізмами.

Придушення овуляції
Зменшення рухливості сімені
Абортивний ефект, котрий полягає в порушенні здатності внутрішньої стінки матки прийняти запліднену яйцеклітину, що призводить до загибелі вже зачатого ембріону.

Абортивний ефект спрацьовує приблизно у 10% випадків.

При використанні гормональних контрацептивів із низьким вмістом гормонів зростає ймовірність зачаття.

Спіраль

Спосіб дії спіралі – абортивний!

При наявності внутрішньо маткової спіралі зачаття все ж відбувається, як показують ранні тести на вагітність. Однак спіраль не допускає імплантації дитини в матку, тож вона помирає, найчастіше у віці 7-10 днів.

Оскільки зачаття відбувається ще за два тижні до менструації, а спіраль позбавляє дитину життя найчастіше в цей період, у жінки, все ж таки, з’являється кровотеча, і вона думає, що вагітною не була, хоча якраз навпаки. Але позбавити життя дитини в старшому або молодшому віці (6 днів або 3 місяці) – це одне і те ж.
Чи можна збудувати щастя на крові?

Іноді в процесі боротьби за життя дитині, все ж таки, вдається вжитися в матку, і у матері немає менструації. Спіраль намагається відторгнути дитину з матки і після її імплантації. І в такому разі не можна робити аборт! Спіраль не викликає народження дефектної дитини.

Презерватив – не врятує

Використання презервативів не захищає від зараження вірусом папіломи, який викликає рак матки.

Американський національний інститут здоров’я, заява щодо раку шийки матки, 1996

Презервативи – ненадійний захист від СНІДу. Латекс, з якого виготовляються презервативи, має пори розміром 5 мікрон, а голівка сперматозоїда має в діаметрі 3 мікрона, вірус імунодефіциту людини має розмір 0,1 мікрона, збудник сифілісу має 1,5 мікрона, збудники гонореї – 0,5 мікрона, вірус герпесу – 0,3 мікрона. За даними американських вчених, ризик зараження СНІДом при використанні презервативу складає більше 31%. Тому Міністерство медичної промисловості США зобов’язало виробників презервативів розміщувати на упаковці попередження про їхню неефективність. Тепер у США, на автоматах в яких продаються презервативи, стоїть попередження: УВАГА! Презервативи не захищають вас від сніду!

Тож організації і люди, які рекламують презервативи як захист від СНІДу, дезінформують людей і піддають їх небезпеці.

Жоден із сучасних видів контрацепції не дає 100-відсоткової гарантії.

60-70 % абортів здійснюються після використання контрацептивних засобів.

Навіть якщо запобіжні засоби не мають абортивного характеру, їхнє використання може призвести до

- зачаття небажаної дитини;

- як наслідок — дітовбивства.

Таким чином контрацептивне мислення не має морального виправдання.

Що ж врятує?

Порятунок — у любові до дітей. Не треба боятися дітей. Заради дітей варто йти на жертви. І тому, незважаючи на те, як відбулося зачаття, незважаючи на обставини, на те, бажана дитина чи неочікувана, здорова вона чи хвора,

полюби її та дозволь їй жити!

Порятунок — у природному плануванні сім’ї, яке базується на спостереженні за своїм організмом. Методика є абсолютно безпечною та безкоштовною. Пізнавши свій організм, жінка може у повноті зрозуміти свою жіночу сутність і керувати плідністю, приймаючи відповідальні рішення.

Порятунок у тому, щоб берегти дошлюбну цноту та шлюбну вірність, оскільки людина не має права реалізовувати свій статевий потяг за межами шлюбу, який є Святим Таїнством.

Секс поза шлюбом не лише калічить долі, але й часто закінчується дітовбивством.

[ShMariam]

Лючио Брунелли
“HUMANAE VITAE” – ЭНЦИКЛИКА, РАСКОЛОВШАЯ МИР
Папа римский Павел VI, о супружеской любви

http://familyspb.narod.ru/Humanae_Vitae ... a_mir.html

В 1998 г. исполнилось 30 лет со дня публикации энциклики Павла VI “Humanae vitae”, появление которой вызвало невообразимую волну протестов и противостояние в мировом масштабе со стороны тех, кому “всегда не терпится приспособить даже то, что составляет веру и относится к христианской этике, литургии, церковной организации, преобразовать мышление в связи с требованиями “мира”… Они одержимы “передовыми взглядами”, но приводит ли это к “прогрессу”, в конечном счёте?” Мы предлагаем вашему вниманию статью, в которой рассказывается о давлении на Папу Павла VI с целью не допустить одобрения этого важного папского документа.
Это – история энциклики, которая одним росчерком пера изменила (или почти изменила) представление о понтификате и его атмосферу. Павел VI опубликовал её 25 июля двадцать лет тому назад, в то время как во всём мире, подобно вспыхивающим один за другим фейерверкам, разгорались споры в студенческой среде. Темой энциклики была супружеская любовь, и в ней утверждалось, что тесный союз между мужчиной и женщиной, чтобы он был истинным, т. е., соответствовал природе человека, непременно должен быть открыт деторождению. Разумеется, это означало отказ от противозачаточных средств. Это означало также, что не может быть речи ни о каких попытках проводить политику “контроля рождаемости”, которую североамериканский империализм старался навязать в те годы бедным народам Третьего мира. Как все энциклики, она была названа по первым словам её текста: “Humanae vitae”.
Едва ли в ней содержалось что-либо неизвестное, никогда не виданное в истории Церкви. Было 29 июля. Через несколько часов после того, как мосиньор Вайано собрал журналистов в зале Ватиканской прессы, приблизительно двадцать богословов из Католического Университета Вашингтона начали составлять первую публичную декларацию протеста. Вдохновителем этого выступления был молодой и воинственно настроенный преподаватель по имени Шарль Курран (Charles Curran). Письмо протеста тут же подписало более шестисот североамериканских богословов. Некоторое время спустя, настала очередь врачей и капелланов Католического университета в Лилле (Франция), отправивших открытое письмо в “Ля Круа”. 5 сентября на германском «Католикентаге» прозвучали нотки сомнения и растерянности немецких католиков. 19 сентября ассамблея выдающихся европейских богословов, собравшихся в Амстердаме, выработала официальное коммюнике, в котором был подвергнут критике якобы противоречащий установлениям Второго Ватиканского Собора характер энциклики. Но эти протесты не нашли поддержки в интеллектуальных кругах. В январе 1969 г. Голландская поместная Церковь в целом, т. е., ее Пастырский совет, в состав которого вошли представители всех голландских приходов, выразила свою солидарность со “многими истинно верующими и компетентными католиками, которые не согласны с таким порицанием [применения противозачаточных средств и которые, следовательно, опровергают его, используя серьезные аргументы”.

Энциклика и целесообразность

Ряд деклараций от различных национальных епископатов выразили мнение верных относительно уместности доводов, приведённых в энциклике. Таким образом, верным предоставлялось “право” (таково было мнение епископата Бельгии) или, по крайней мере, “возможность” (более осторожное выражение, которое использовали австрийские епископы) и в дальнейшем отстаивать своё понимание.
С другой стороны, не было тайной, что в высоких ватиканских сферах имела место обеспокоенность по поводу решения, принятого Павлом VI, которая, со временем, возрастала. “Л’Обсервер” от 4 августа – не боясь опровержения – смог довести до сведения публики сообщение о том, что за последние месяцы “по меньшей мере, три кардинала Сюненс (Мехелин, Брюссель); Дёпфнер (Doepfner) из Мюнхена и Кёниг из Вены – призвали Понтифика не настаивать на этом решении. Вся эта история, которой был придан очень личный привкус, была предоставлена светской прессе. “Эта энциклика, - саркастически прокомментировал “Экономист”, – является плодом не папской непогрешимости, а, скорее, папской изолированности». Со своей стороны, Вальтер Диркс в “Франкфуртер Хефте” дошёл до такой крайности, что охарактеризовал “Humane vitae” как “единственный случай в истории современного папства, поскольку Понтифик, который должен быть арбитром и гарантом католического единства, выступил против всей Церкви”. Не вызывает сомнения, что это можно назвать журналистским преувеличением, но оно преисполнено горькой правды жизни. Жан Гитон, верный друг и доверенное лицо Павла VI в те годы охарактеризовал драматические события июля 1968 г. как “великое испытание” для понтификата. Он отметил, что “Humanae vitae” –это “разделительная линия” и “изменение курса”, которого в течение пятнадцати лет придерживалcя Павел VI (в оригинальном тексте употреблено выражение «монтинианское папство», по фамилии Папы – Монтини). И Ж. Гитон заключил своё высказывание следующим образом: “Тот, кто хочет понять Павла VI, должен – я нисколько не сомневаюсь в этом – подумать об этом переходном этапе. Авторитет Папы, его популярность, любовь к нему и всё, что ощутимо служило ему поддержкой, что помогало противостоять одиночеству, которое порождает власть, уменьшились. Павел VI не мог недостаточно ясно видеть эту реальность”.

Почему энциклика?

Павел VI был человеком большого ума. Его интеллектуальная формация позволяла ему быть открытым современности. Тогда почему же он предпочёл подчиниться такого рода моральному суждению? Между прочим, здесь стоит вспомнить о том, что либеральная масонская элита в 1800 г. придерживалась подобной позиции по отношению к “Силлабусу” Пия IX. Стоит ли идти на такие жертвы ради истины, столь очевидно касающейся второстепенного вопроса контрацепции? Не лучше ли было бы поверить совету одного из экспертов Священной Канцелярии, редемпториста Яна Виссера? В самом деле, последний утверждал, что написать энциклику против пилюль – это то же самое, что “стрелять из пушки по комару”. Но разве целью, в которую метил автор энциклики была только проблема контрацепции? Или Понтифик начал подозревать, что не только нравственность, но также сами доктринальные основы Церкви опасно пошатнулись, и, следовательно, необходимо срочно ими заняться? Луи Селлерон в “Ле Монд” от 6 августа выступил со следующим комментарием. Он связал “Humanae vitae” с Символом веры, который Павел VI исповедал 29 июня 1968 г., ровно за месяц до публикации энциклики. Итальянский “Ль Эспрессо” собирался открыть настоящий “процесс против Павла VI».

История и обстоятельства

Иоанн XXIII в последние месяцы своей жизни создал специальную комиссию для изучения и углубления ответа Церкви на вопросы, которые возникли в связи с появлением в продаже новой пилюли “Pincus”. В компетенции выше названной комиссии было также изучение проблемы роста населения планеты. То было время, когда очень хорошо организованная кампания в прессе всего мира манипулировала призрачной опасностью “демографического взрыва”. То там, то сям раздавались глубокомысленные фразы о том, что обстоятельства, связанные с этим взрывом, будут ужаснее, чем последствия взрыва атомной бомбы.
Некоторые влиятельные североамериканские учреждения начали финансировать исследования и проекты, ставившие перед собой задачу убедить правительства стран Третьего мира принять энергичные политические меры с целью “планирования семьи”. Внешне аргументация выглядела как вполне укладывающаяся в “гуманистическое” мироощущение, поскольку говорилось также об ограничении потенциального числа голодающих. Однако многие независимые латиноамериканские исследователи не упустили из вида геополитический характер этого вмешательства в социальные проблемы, за которыми скрываются “интересы” многочисленных Рокфеллеровских фондов. Президент Линдон Джонсон без обиняков объяснил на ассамблее ООН 25 июня 1965 г. логику новой демографической политики: “Гораздо более выгодно вложить пять долларов в контроль над рождаемостью, чем потратить сто долларов в пользу экономического развития”.
Таким образом, Латинская Америка, Африка и Азия оказались наводнёнными профилактическими средствами и пилюлями made in USA. Павел VI, который всегда следил за новой научной проблематикой, после своего избрания, сразу же утвердил комиссию, появившуюся по инициативе его предшественника, и постепенно расшил горизонты её деятельности. В апреле 1964 г. он пригласил к работе в ней пятерых наиболее известных в то время богословов – специалистов в области нравственной теологии: немца Йозефа Фукса, испанца Марселино Цальба (оба – иезуиты, преподаватели в Папского Грегорианского университета), голландца Яна Виссера и немца Бернарда Геринга (и тот, и другой – редемптористы и преподаватели, соответственно, Папского Урбанианского университета и Академии «Альфонсиана», а также бельгийца Пьера де Лоша, богословского консультанта кардинала Лео Сюненса.
“Поначалу, - вспоминает сегодня отец Сальба, - наши точки зрения были достаточно сходными”. Но со временем дискуссия о том, допустимо или нет использование новых методов контрацепции, становилась всё более ожесточенной. С одной стороны, имелось большое число мнений экспертов, приглашённых для участия в различных комиссиях, количество членов которых в июне 1966 г. достигло 75: епископов, богословов, врачей, демографов и христианских супругов. С другой стороны, возрастало давления извне, со стороны средств массовой информации. В результате, некоторые начали возражать, утверждая, что пилюля создаёт проблему совершенно нового отношения к традиционным противозачаточным средствам, которые Пий XI безоговорочно осудил в “Casti Connubi” в 1930 г. В отличие от других контрацептивов, пилюля явно не вмешивается в “механику” супружеского акта, который, следовательно, сохраняет свой “естественный” характер. Её вмешательство ограничивается тем, что она оказывает только временное влияние на процесс овуляции у женщины. В чём, с точки зрения морали, состоит отличие новых способов от естественных методов, одобренных Пием XII?
“Это отличие существует, и оно заключается в том, - отвечают защитники традиционного учения, - что “температурный” метод не изменяет искусственно биологических ритмов женской плодотворности, но позволяет супругам “извлекать пользу” из знания законов природы. Богословский вопрос, который стоит в центре дискуссии, - есть так называемый “принцип совокупности”.
Выступавшие, при помощи словесных уловок пытались обойти препятствие, которое создавало традиционное учение о том, что каждый супружеский акт должен быть “открыт” деторождению. Это учение отстаивает также положение о том, что супружеская жизнь если её рассматривать в целом, является достаточной гарантией такой открытости. Согласно многочисленным свидетельствам, нарушило равновесие в пользу сторонников “принципа совокупности” “обращение” профессора Фукса. Последний, до того поступавший и высказывавшийся вполне благоразумно, признался, что уже не может продолжать преподавание традиционного учения с кафедры Папского Грегорианского университета в Риме. Естественно, что этот эпизод произвёл сильное впечатление: Фукс был оной из самых известных личностей, составлявших часть папской комиссии.

Дискуссия на Соборе

Отцы Собора, между тем, дискутировали на ту же тему супружеской любви, обсуждая проект под номером 13, который позднее получил название “Gaudium et Spes”. 23 ноября 1965 г. Павел VI должен был лично принять участие в уточнении некоторых формулировок, относившихся к контрацепции, которые могли быть истолкованы двусмысленно. Соборные Отцы внесли уточнение в окончательную редакцию этого соборного документа – в знаменитый раздел 14, отметив, что Понтифик сохраняет за собою право принимать любое последующее решение относительно обсуждавшихся тем, доверив специальной комиссии задачу предоставить документы и ознакомить с предварительными суждениями для оценки не только на нравственной проблематики, но и смежные научные проблемы. Ответственность экспертов, которых назначил сам Понтифик, возросла в нужный момент, когда богословы, защищавшие традиционное учение, оказались в меньшинстве. В 1966 г. принять участие в папской комиссии была приглашена группа из 16 епископов. Среди них были семь кардиналов: Оттавиани (префект Священной Канцелярии), Сюненс (Мехелин, Бельгия), Депфнер (Мюнхен, Германия), Хинен (Вестминстер, Англия), Грасиас (Бомбей, Индия), Лефевр (Бурж, Франция) и Шин (Балтимор, США). Все они принимали участие в последнем и решающем заседании комиссии, которое имело место 20 июня в Понтификальной Испанской Коллегии в Риме. Отсутствовал только архиепископ Кракова Кароль Войтыла, впоследствии избранный Папой. Польское правительство отказало ему в разрешении на поездку в Рим. После шестидневных острых дебатов присутствующие на собрании, придерживавшиеся разных позиций, приняли решение подчиниться результатам голосования. Вопрос был поставлен следующим образом: следует ли считать контрацепцию “дурной по своей сути”? Отрицательный ответ дали Депфнер, Сюненс, Шин, Лефевр, Дюпюи, Мендес, Воздержались Хинан, Грасиас и Бинц. Утвердительно проголосовали только Оттавиани, Моррис и Коломбо, епископ и богослов, доверенное лицо Павла VI. Ещё более заметна разница мнений среди богословов-экспертов: 11 отрицательных ответов против 4 положительных. Вердикт, не подлежащий обсуждению (…) Коломбо, частично парализованный из-за болезни и старости, позже вспоминал тот день, как открытую рану, все еще не зажившую: “О, если бы польские власти позволили уехать Войтыле! – дал он волю своим чувствам. – Немного времени спустя, уже после всех этих событий, один из девяти, я не хочу говорить, кто именно, изменил своё мнение”. Коломбо говорил, как человек, который хотел бы вернуться в прошлое, в то беспокойное прошлое, к 23 июня 1968 г. и изменить ход истории.

Два драматичных года

Ещё в конце 1966 г. были и те, кто ясно теперь понимал, - Папа не согласен с заключениями членов понтификальной комиссии. Подтверждение этой догадке было получено благодаря поистине драматическому событию. Некоторые члены “большинства” стали манипулировать общественным мнением, публикуя в печатных изданиях заключительные документы комиссии, не подлежавшие оглашению. Это был один из самых печальных эпизодов в истории католической периодики. Публикации текстов появились в National Catholic Reporter, а затем в Tablet. Теперь весь мир узнал, что комиссия, назначенная Павлом VI, пришла к заключению о необходимости изменить традиционное учение Церкви о контрацепции. Как мог Папа возразить экспертам, им же назначенным, в чьих серьезных познаниях в столь деликатной сфере он был уверен?
Два года, которые отделяли голосование в Испанской Коллегии от публикации энциклики, считаются самым драматичным периодом понтификата Павла VI. “Мы никогда так не чувствовали всей тяжести нашего служения, как сейчас, при стечении этих обстоятельств”, - признался Павел VI перед верными 31 июля 1968 г., через два дня после публикации “Humanae vitae”. Как развивались события, и кто принял участие в редактировании энциклики, - вот вопросы, на которые даже самые любознательные не нашли ответов.

Дело об энциклике

Бельгиец Яан Гроотнерс попытался восстановить историю процесса, который вылился в переработку энциклики. И он пришёл к следующему заключению: разные тайные комиссии, созданные в конце 1966 г. независимо друг от друга, представили Папе для рассмотрения первый рабочий документ. В последней редакции, наоборот, главная роль принадлежала епископу Карло Коломбо и французскому богослову Гюставу Мартле (именно Папа во время краткой речи, произнесённой 31 июля 1968 г., предложил поразмышлять над произведениями Мартле, посвящёнными теме брака).
Как бы то ни было, главное заключается в том, что Папа воспользовался вкладом, который внесли разные эксперты. В первую очередь была сделана попытка дать оценку мнению Йозефа Фухса, самого компетентного богословского эксперта из “большинства”. Был также приглашён отец Яан Виссер, который заявил, что считает публикацию энциклики несвоевременной, после чего вернулся в Голландию. Вклад францисканца Эрменеджильдо Лио, преподавателя нравственного богословия Латеранского университета, доверенного лица и эксперта при кардинале Оттавиани был неоценимым.
Эти лица постарались представить Папе подробный научный труд, посвящённый нескольким основным вопросам энциклики, проделав работу, которая была выполнена с чрезвычайным усердием. Надо также упомянуть о сотрудничестве, которое предложил Марселино Сальба, член “меньшинства”. Наши неотступные расспросы заставили его сделать небольшое признание: именно он вместе с итальянцем из Государственного Секретариата осуществил перевод на латинский язык текст папского документа. Богословский эксперт Папы, Карло Коломбо, который не специализировался в области нравственного богословия, но имел очень ясное представление о сути вопроса) отказался говорить с нами на эту тему. Наконец, не желая оказаться невежливым, он сказал: “Энциклика была подвергнута двум основным редакциям – первоначальной, на итальянском, и повторной – на французском языках. Монсиньор Поль Пупар, возглавлявший в то время французскую секцию Государственного Секретариата, тесно сотрудничал с остальными, контролируя редактирование на французском языке”.

Положительные отклики

Несмотря ни на что, нашлись те, кого обрадовали суровые слова Папы: это были латиноамериканские католики. “Населению нашего континента, так же, как народам Африки и Азии, - заметил 29 сентября 1968 г. Эльдер Камара, знаменитый бразильский епископ, - очень скоро противозачаточные пилюли встали бы поперёк горла, даже если бы Папа и не написал этой энциклики”.
Через 20 лет после опубликования энциклики, Вильям Мэй, профессор нравственного богословия Американского Католического университета, один из составителей декларации против энциклики признался:
“В 1968 г. я был одним из составителей декларации, выражавшей мнения, противоречащие “Humanae vitae”, распространявшейся в Американском Католическом университете в Вашингтоне. Там многие тогда поздравляли меня, восхищаясь моей “отвагой” и “умом”. Но сегодня я раскаиваюсь в этом решении.
Когда я подписывал этот документ, то был уверен, что можно и нужно применять контрацептивы. С другой стороны, моя супруга, очень решительная женщина, также допускала это. Но было и что-то смущающее меня, противящееся рассудку. Я продолжал принимать участие в дебатах о контрацепции 60-х гг. и оставался под влиянием аргументов того периода, которые, как мне казалось, оправдывали контрацепцию. Особенно большое впечатление произвёл на меня один из них: отграничение супружеской жизни, рассматриваемой во всей совокупности (она должна быть открытой деторождению) от каждого отдельного акта супружеской жизни. Хотя это умозрение казалось мне не совсем убедительным, оно побудило меня задать себе вопрос, может ли быть контрацепция морально оправданной при определённых обстоятельствах. Кроме того, я знал многих удивительных людей, детолюбов, на практике, тем не менее, прибегавших к контрацепции.
Но была и другая причина, по которой я решил подписать документ. Многие из тех, кто уже его подписал, имели отличную репутацию, и я тоже хотел принадлежать к их числу, войти в элиту “просвещённых”, смелых и свободных мыслителей католичества. В тот период моя работа была связана с издательским делом, и я всегда находился в поисках новых книг и авторов, размышляющих о “богословии будущего”.
Конечно, я почти сразу же начал раскаиваться. В октябре 1968 г. родился наш шестой ребёнок, дочь Сьюзи. В те дни мне попалась книга “The biological Time – Bomb”, которая мне ясно показала последствия понимания супружеской связи деторождения как двух совершенно независимых измерений супружеской любви. Я начал замечать, что если контрацепция оправдана, тогда следует оправдать и искусственное осеменение, оплодотворение in vitro и все репродуктивные “техники”, при применении которых обходятся без супружеского акта.
В следующем году я пришёл к заключению, что аргументы, которые использовались для защиты контрацепции, могут также оправдать любой тип сексуального поведения. В 1970 г. это соображение подтвердилось, когда вышла из печати книга Михаэля Волнта Sex: the radical view of a catholic theologian, автор которой защищал даже гомосексуализм”.
Миновал новый год, и я начал преподавать христианскую этику в университете. Таким образом, я почувствовал себя обязанным углубить свои рассуждения в строго теоретической области. И так я понял очевидную слабость аргументов в пользу контрацепции, настаивавших на разделение супружеской жизни как целого и индивидуальных актов. В самом тексте “Humanae vitae” я встретил самый лучший контраргумент. В параграфе 13 написано: “Любой супружеский акт, к которому один супруг склоняет другого, не принимая во внимание обстоятельств, в которых тот находится, и его законных желаний, не является подлинным деянием любви и, следовательно, отвергает справедливые требования нравственного порядка в отношениях между супругами”. Какая великая истина! И, вопреки этому, мы не перестаём рассуждать о так называемом “принципе совокупности”. Как можно призывать к оправданию любых сексуальных отношений, если они не соответствуют “законным желаниям” одного из супругов, несмотря на то, что сама супружеская жизнь, понимаемая во всей совокупности, требует уважения к ним? Может показаться нелепым, но богословы, которые придерживаются другого мнения, используют именно этот аргумент ради уничтожения чудесной способности продолжения жизни, дарения её в акте любви.
Итак, я понял, что моральными теориями, привлечёнными для оправдания контрацепции, будут манипулировать для объяснения любых действий, согласующихся с утилитарной логикой, которая отвергает само представление о поступках, “дурных по самой свой сути”. Только тогда я смог оценить пророческое решение Папы, которому Провидением была дана сила преодолеть огромное давление окружающей его среды”.

[ShMariam]

Молода Церква про контрацепцію
http://shansnazustrich.net/seks-jakogo- ... racepciju/

Практикування контролю за народжуваністю сягає дуже давніх часів. Жінки в стародавньому Єгипті з метою уникнення зачаття нового людського життя використовували тампони, насичені медом та смолами дерев[1]. Практикувався також перерваний статевий акт, який був засуджений у Святому Писанні (пор. Бут 38,8-10). Використовували стерилізацію, яка у світі стародавніх євреїв вважалася діянням, негідним слуги Бога Ягве, а тому таким, що виключало зі спільноти Ізраїля: «У кого поранені ядра, або ж відтятий дітородний член, той не може увійти до громади Господньої» (Втор. 23,1). Крім того, контрацептивну дію отримували за допомогою певних сумішей трав. Практикувалися й аборти, тобто внутрішньоутробне вбивство зачатої дитини. Лікар-гінеколог Соран Ефеський (II ст.) у своїх записах представляє цілий ряд способів запобігання вагітності.

Різні способи запобігання зачаттю нового людського життя часто пов’язувались з поняттям сакральної проституції [2], яка, у свою чергу, була пов’язана з поклонінням божествам любові та плідності. Практикування сакральної проституції зустрічалось у народів стародавнього Сходу і поєднувалось з культом на честь богинь Іштар (Вавилон та Асирія), Анаїти (сьогоднішні Іран, Мала Азія, Вірменія), Кібели (Фригія) й Афродіти (Греція, а особливо Коринт)[3].

Сакральній проституції товаришувало різноманітне «любовне» та «зцілююче» чаклунство. Були відомі магічні закляття, які разом з певним настоєм трав мали запобігати зачаттю нового людського життя[4]. Якщо не допомагали чари, то вдавалися до абортів. Тому, між іншим, Гіппократ (460-370 р. до Хр.) зобов’язував адептів лікарського мистецтва присягою не управляти абортивних практик, оскільки це дії, негідні лякаря[5]. Практика абортів і «чаклунства» з метою запобігання зародженню нового життя відводилось різного роду магам.

Грецький термін «φαρμακεια» [фармакея] (лат. «veneficia») можна зустріти в Новому Заповіті (Гал 5,19-21; Одкр 9,20-21; 21,8; 22,15). Святий Апостол Павло, перераховуючи в Гал 5,19-21 «діла плоті», називає серед них «φαρμακεια» (лат. «veneficia»), що перекладається українською як «чаклунство». Зіставляючи термін з культурним контекстом тих часів, можна припускати, що слово «чаклунство» в ширшому контексті стосується й практик отруєння організму жінки з метою уникнення зачаття нового людського життя або здійснення аборту за допомогою певних мікстур. Цього типу діяльністю займалися чаклуни або так звані «цілителі», що природно для тих часів пов’язувалось з відповідним магічним ритуалом[6].

Св. Павло однозначно засудив такі дії, стверджуючи: «ті, що чинять так, Царства Божого не успадковують» (Гал 5,21). Святий Йоан в Одкровенні вживає вираз «φαρμάκων» (Одкр 9,20-21), говорячи про «чаклунство» разом з вбивством та розпустою, натомість у главах 21,8 та 22,15 – вираз «φάρμακοι», ведучи мову про чаклунів разом з перелюбниками і душогубами. Слід припускати, що «чаклунство» («φαρμάκων») та «чаклуни» («φάρμακοι») відносяться, так як в Гал 5,19-21, до використання хімчних мікстур, що мали б запобіти зачаттю дитини або викликати ранній викидень[7]. Св. Йоан однозначно засуджує подібну практику. Інтерпретація слова «veneficia» (гр. «φαρμακεια», укр. «чари», «чаклунство») як контрацептивна чи абортивна дія знаходить своє підтвердження у праві Корнелія Сутлі з 81 року до Хр. Lex Cornelia de Sicariis et Veneficiis (Закон Корнелія проти вбивць і отруйників), яке, між іншим, було скероване проти тих, які давали хімічні мікстури (лат. «veneficia»), які могли спричинити смерть зачатої дитини[8].

У перших століттях християнства в сексуальному пожитті подружжя вбачали єднально-прокреаційний аспект; подружні акти становили спосіб реалізації Божого наказу: «Плодіться i розмножуйтеся, i виповнюйте землю, i володійте нею» (Бут 1,28). Тому застосування подружжям контрацептивних чи абортивних засобів сприймалось як супротивне Божим законам. Так само різного роду статеві акти поза подружжям засуджувалися, про що свідчать слова св. Апостола Павла: «А тіло не для блуду, але для Господа, і Господь для тіла. (...) Хіба не знаєте, що тіла ваші є члени Христові? Тож, чи відберу членів у Христа, щоб учинити їх членами перелюбниці? Нехай же не буде! Чи ви не знаєте, що той, хто злягається з перелюбницею стає одним тілом з нею? Адже сказано: Двоє будуть одна плоть. (...) Чи не відаєте, що тіла ваші є храм Святого Духа, що в вас живе, і Котрого ви маєте від Бога, і ви не свої? Бо ви куплені за дорогу ціну. А тому прославляйте Бога і в тілах ваших, і в душах ваших, котрі є Божі» (1Кор 6,13.15-16.19-20).

У Науці Господній до народів, (переданій) дванадцятьма апостолами (Дідахе), що датується початком ІІ ст., серед принципів, які зобов’язують християн через віру в Ісуса Христа, перераховуються: «не вбивай, не чини перелюбу, не практикуй педерастії, не чини розпусти, не кради, не чаклуй, не отруюй, не вбивай плоду, не позбавляй життя немовляти»[9].

Св. Іполіт Римський (170-235), виступаючи проти єресі Калікста, яка вводила у сферу подружньої чистоти значну моральну розбещеність, засуджував практику контролю народжуваності та статеве пожиття поза подружнім зв’язком. Він писав: «багато так званих «християнок» почали тепер вільно використовувати контрацептивні засоби та перев’язуватись з метою зігнання плоду, якщо тільки з огляду на честь сім’ї або великий маєток не хочуть мати дитину з рабом чи людиною з нижчим статусом. От до якої безбожності довів той негідник, рекомендуючи подружню невірність та вбивство»[10].

Лактанцій (250-330) в Divine Institutiones [26:23:18] нагадував християнам, що статеві органи, які людина отримала від Бога, не служать для заспокоєння тілесних пристрастей, а для того, щоб, використовуючи їх, передавати нове життя. Кожний подружній акт, знепліднений контрацептивними засобами, є погордою Божим даром – здатністю до прокреації.

Епіфаній Саламінський (315-403) в Панарії (Panarion[11]) [26:5:2] називав практику подружніх актів з використанням контрацептивних засобів «зіпсуттям». Така поведінка служила тільки заспокоєнню власних прагнень; християнам не годиться цього робити.

Проблему контролю народжуваності порушив у своїх проповідях Святий Йоан Золотоустий (350-407). У Проповіді XXVIII до Євангелії від св. Матея, засуджуючи пожадливість, він стверджує, що охоплені нею люди «вважають прикрим і важким те, що для інших є бажаним, тобто мати дітей. Отож через це багато стали бездітними, вчинили природу безплідною, не вбиваючи щоправда дітей, а запобігаючи їхньому зачаттю»[12].

Набагато гостріше виступає цей Святий проти контрацептивної та абортивної практики. У Проповіді XXIV до Послання св. Павла до римлян він пише: «Чому сієш там, де земля намагається зіпсувати врожай? Де зростає звиття трав проти плідності, де вбивають перед народженням? Ти не тільки дозволяєш, щоб блудниця залишилась блудницею, але й чиниш її вбивцею. Ти помітив, що з п’янства породжується розпуста, а з розпусти – перелюб, з перелюбу – вбивство, а й щось гірше; не знаю навіть, як це назвати? Бо ж вона не вбиває, а навіть народитись йому не дозволяє. Чому ображаєш Божий дар; борешся з Його законами; того, що є прокляттям, шукаєш як благословіння; джерело плідності чиниш колискою смерті, а невісту, призначену для народження потомства, готуєш до вбивства? Щоб весь час бути використаною коханцями, бути бажаною ними і загрібати все більше грошей, вона не вагається навіть перед таким вчинком, готуючи вогненний жар на твою голову, бо хоча вбивство – це її вчинок, та ти – його причина.

Звідси беруться й ознаки ідолопоклонства, бо багато блудниць, бажаючи подобатись, застосовують закляття, жертви, любисток і тисячі інших хитрощів. Але ж після такої ганьби, після вбивства, після ідолопоклонства, розпуста здається багатьом чоловікам морально нейтральною справою, навіть тим, які мають дружин; звідси й помноження зла. Бо з цього готується отрута; не для блудного лона, а для скривдженої дружини»[13].

Цікавим фактом залишається те, що Святий Йоан Золотоустий пов’язує контрацептивну практику з ідолопоклонством, тобто браком віри в Ісуса Христа! Цей брак веде до розгнузданості звичаїв, а як наслідок – до контрацептивних та абортивних практик. Однакова відповідальність за це лягає як на жінок, так і на чоловіків.

Св. Ієронім (331/347-419) у своїх Листах [22:13] називав жінок, які використовують контрацептивні засоби, «вдовами». Вдовою жінка ставала не з приводу смерті чоловіка, а через небажання мати дітей, яке спонукало її застосовувати засоби для запобігання зачаттю чи навіть вбивати зачату дитину.

Св. Августин (354-430) в De moribus Ecclesiae Catho1icae et demoribus Manichees [18:65] та в Проти Фауста [15:7 і 23:30] нагадує, що мета інституту подружжя – прокреація і виховання нового життя. Якщо чоловік та жінка різними способами уникають зачаття дитини, жінка в такому зв’язку стає коханкою, яка заспокоює пожадання власного чоловіка. Такий зв’язок важко назвати «подружжям».

У De bono coniugali [11-12] св. Августин ототожнює контрацептивно-абортивну практику з ідолопоклонством. Уникання подружжям зачаття дитини є образою Бога-Творця, оскільки відбувається порушення Його законів, вписаних у природу подружнього акту. Подібну думку можна знайти в De adulterinis coniugiis [1:15; 17].

Св. Цезарій з Арлес (470-542) в Sermones [1:12] рекомендує, що було б краще, якби жінка, яка уникає зачаття дитини (застосовуючи контрацептивні чи абортивні засоби) за згодою свого чоловіка вступила до чернечого ордену. Тим самим вона мала б можливість спокутувати вчинки, що суперечать Божим законам та уникла б вічного засудження.

Як можна помітити, застосування контрацептивних засобів та абортів вже в християнську давнину було далеким від духу визнавців Ісуса Христа. Використання протизаплідних та ранньоабортивних засобів пов’язувалось з поклонінням ідолам, що в релігійно-моральній сфері означало порушення заповіді Декалогу: «Не матимеш чужих богів переді Мною». Крім того, такі дії були незгідні з природним правом, яке було вписане Творцем в оточуючий світ і в сумління кожної людини. Таким чином контроль народжуваності сприймався як порушення Божих законів, притаманних людській сутності: збереження власного і чужого життя, а також передавання життя наступним поколінням.

о. др Артур Єжи КАТОЛО (Artur Jerzy KATOLO)

[1] Пор. S. Leone, Lineamenti di bioetica, Palermo 1987, с. 83.

[2] Пор. Contracepion, в: The New Encyclopedia Britannica, Chicago 1998, с. 587.

[3] Пор. Prostytucja sakralna, в: Leksykon PWN, Warszawa 1971, с. 947.

[4] Пор. Contraception, цит. вид., с. 587.

[5] Пор. A. Haussler, The Rebelion of the Theologians: The Deadly Consequences, Washington 1986, с. 1.

[6] Пор. Carrasco de Paula, Il rispetto dovuto all’embrione umano: prospettiva storico-dottrinale, в: Pontificia Accademia Per La Vita, Identita’e statuto dell’embrione umano, Citta’ del Vaticano 1998, с. 11; Пор. там само, зноска 8.

[7] Пор. там само.

[8] Пор. там само.

[9] Nauka Dwunastu Apostołów, 2, в: M. Michalski, Antologia literatury patrystycznej, т. 1, Warszawa 1975, с. 17.

[10] Św. Hipolit, Odparcie wszystkich herezji, 9:12, в: M. Michalski, цит. вид., т. 1, с. 195.

[11] В перекладі з грецької означає «аптечка», «скринька з ліками».

[12] Św. Jan Chryzostom, Homilia XXVIII na Ewangelię według św. Mateusza, 5, Kraków 2000, с. 345.

[13] Św. Jan Chryzostom, Homilia XXIV na List św. Pawła do Rzymian, 4, Kraków 1998, с. 379-380.

[Ігор В]

Виникло таке питання: якщо фармацевт продає в своїй власній аптеці презервативи-це буде гріх їх продавати і виходить треба їх зібрати і викинути чи що?

[ShMariam]

Виникло таке питання: якщо фармацевт продає в своїй власній аптеці презервативи-це буде гріх їх продавати і виходить треба їх зібрати і викинути чи що?

Виходить що так. Десь вже про це писали, зокрема про тиск держави (на Заході) на таких фармацевтів - практикуючих католиків.

[Just_me]

Виникло таке питання: якщо фармацевт продає в своїй власній аптеці презервативи-це буде гріх їх продавати і виходить треба їх зібрати і викинути чи що?

Виходить що так. Десь вже про це писали, зокрема про тиск держави (на Заході) на таких фармацевтів - практикуючих католиків.

Ну, доводилося їх і не за прямим призначенням застосовувати. Тому як сказати...

[Ігор В]

Ну, доводилося їх і не за прямим призначенням застосовувати. Тому як сказати...

В принципі так,але це буває дуже рідко

[ShMariam]

Прочитав статтю-інтерв’ю отця Петра Балога, 35 років, віце-ректора Інституту релігійних наук ім. Томи Аквінського.
У статті описані такі його слова:
"Церква просить планувати сім'ї природним шляхом. Але ніде у Святому Письмі не сказано, що контрацепція — це гріх."

http://gazeta.ua/articles/comments-news ... kvi/482529

Інші священики і теологи кажуть, що контрацепція це важкий гріх, із якого треба сповідатись.
Так контрацепція гріх чи не гріх?

MOD: допис суперечить правилам гри в брейнреслінг, тому його перенесено.

Церква чітко виступає проти контрацепції. Катехизм Католицької Церкви:

Регулирование рождаемости представляет собой один из аспектов ответственного отцовства и материнства. Законность намерений супругов не оправдывает использования нравственно неприемлемых методов (таких, например, как прямая стерилизация или противозачаточные средства).

http://krotov.info/acts/20/2vatican/2331.html

[о.Олег]

... ніде у Святому Письмі не сказано, що контрацепція — це гріх...

це не обовязково: віруємо в Христову Церкву, яка Вчить (в тому числі, що Святе Письмо - Слово Боже)
нмсд важливо, щоб про це у своїх тезах памятали і отці-віцеректори
правда - це (в контексті контрацепції апеляція до ...гм.... дещо протестантського сприйняття Святого Письма ) не перший випадок і у даній темі Форуму
З повагою, о.Олег

[ShMariam]

... ніде у Святому Письмі не сказано, що контрацепція — це гріх...

це не обовязково: віруємо в Христову Церкву, яка Вчить (в тому числі, що Святе Письмо - Слово Боже)
З повагою, о.Олег

Можна було б у грі

[Sputnik]

... ніде у Святому Письмі не сказано, що контрацепція — це гріх...

У Біблії також не сказано про гріховність перегляду фільмів нецензурного змісту, про гріховність вживання наркотичних засобів і т.д. Тим не менше, це зовсім не означає, що вищезгадані діяння не є гріхом! Слід припинити розуміти Біблію, як кримінальний кодекс, який лише встановлює перелік кримінального-караних діянь. Якщо добре придивитись, то кримінальний кодекс зовсім не забороняє вбивати, грабувати, порушувати умови договору...

[ShMariam]

... ніде у Святому Письмі не сказано, що контрацепція — це гріх...

У Біблії також не сказано про гріховність перегляду фільмів нецензурного змісту, про гріховність вживання наркотичних засобів і т.д. Тим не менше, це зовсім не означає, що вищезгадані діяння не є гріхом! Слід припинити розуміти Біблію, як кримінальний кодекс, який лише встановлює перелік кримінального-караних діянь. Якщо добре придивитись, то кримінальний кодекс зовсім не забороняє вбивати, грабувати, порушувати умови договору...

Добре, а як це все пояснити протестантові? До речі, питання моє (ну не зовсім моє - "адвоката диявола". Хто помітив, що в тій темі в мене сталося роздвоєння особистості? )

[Sputnik]

Добре, а як це все пояснити протестантові? До речі, питання моє (ну не зовсім моє - "адвоката диявола". Хто помітив, що в тій темі в мене сталося роздвоєння особистості? )

Не скажу, що маю великий досвід спілкування із представниками протестантизму, але одного разу, на конференції християн юристів, прийшлось вести із ними дискусію (на тій конференції більша половина, якщо не вся, були різні сектанти). Скажу відверто, дискутувати з ними вкрай важко, складається враження, що вони тільки й "зациклені" на положеннях своєї єресі, і зовсім не хочуть слухати контраргументи. Їхня "єретична зачарованість", просто вражає! До прикладу, один молодий баптист дуже доводив мені про право власної інтепретації та тлумачення Святого Письма. Що для мене було вкрай дивним. Я розумію, що кожен із нас читаючи Святе Письмо автоматично робить інтепретацію прочитаного (звідси й онтологічна вкоріненість герменевтичного акту в буття суб'єкта). Але в той же час, ніхто із простих прихожан церкви не являється автентичним інтерпретаром, для набуття статусу якого необхідна філософсько-богословська освіта, а також наукова ступінь (якщо не помиляюсь).
Повертаючись до специфіки аргументативного дискурсу із протестантами, можу припустити наступне: Опонент і пропонент знаходяться на різних рівнях розуміння проблеми. Суть такого протиріччя зводиться до пізнавального моменту.

[о.Олег]

... а як це все пояснити протестантові? ...

якщо маєте на увазі під "пояснити протестантові" - опираючись на протестантські марновірства (навіть, якщо там фігурує "Святе Письмо" чи Ім`я Боже/Христа), то... продовжіть думку, якщо можна: "як пояснити людині, яка вважає, що православна?, що Бога нема?, що наші предки НЛОнавти?, що саме в Христа вірують мормони?, що "всі релігії ведуть до Бога"?, що сатана справжній Бог?, що...що...що???". Чому вирізняєте протестанта?
Не думаю, що варта, Маряно, бавитися з протестантами в "соля скріптура". А пояснювати (без претензій, що хтось обовязково погодиться) треба. Щось на зразок того, як це робить Радіо Ватикана
З повагою, о.Олег

[Michail]

Попробую по правилах чіткіше зіграти:

Тези (не хочу навіть у грі називати себе адвокатом):

1. Без контрацепції людей розмножиться стільки, що не буде вистачати ресурсів на Землі (оскільки ресурс обмежений), щоб їх прокормити, одягнути та ще й на автомобілях вивозити.

2. Контрацепція краще, аніж небажана вагітність. Вона навіть допомагає попередити аборти.

MOD: все ж зберігати правила необхідно, у випадку з "адвокатом" - щоб стороння людина, зайшовши на форум, чітко відрізняла сторону зла і свідомо чи підсвідомо відмежовувалася б від написаного ним. Зрештою, щоб це не було згіршенням, бо людина не зрозуміє, що попала в гру. Тож або Ви перекопіюєте це повідомлення, відповідно оформивши, або дозволите комусь (напр. мені) перекопіювати ці тези. Якщо не хочете чи не можете безпосередньо брати участь в грі, можете допомагати у цій паралельній звичайній темі. Обговорення правил гри: viewtopic.php?f=5&t=2938&p=50873#p50873
Нагадую, що відповідати на модераторіали можна тільки в приваті.

[ShMariam]

На перше питання я вже відповіла в грі, на друге - принаймні частково теж...

[ShMariam]

http://www.youtube.com/watch?feature=pl ... X92VEioD-k

Контрацепція - тяжкий гріх. Пояснення від Блаженнішого Святослава.

[ShMariam]

Гостра стаття, нічого казати. Хоч до кінця не погоджуюся з автором, особливо з останніми репліками: Прорезинена віра
Рішення Папи залишити престол заново розбудило «демонів часу», які підживлюються тезою про Церкву, яка постійно реформується (semper reformanda). Тому я без особливого подиву читаю результати соціологічних опитувань, які намагаються з’ясувати, які очікування люди пов’язують із новим Папою.

Наприклад, французи очікують, що новий понтифік буде більш ліберальним – тобто «перегляне позиції Церкви стосовно целібату, презервативів і жіночого священства». Такі результати опублікувало видання «Le Parisien-Aujourd’hui en France».

Але «французи» – звучить гучно. На анкети відповіли всього 1069 осіб. Із цієї репрезентативної групи всього (або «аж») 43% хотіли б, аби новий Папа був подібний не так до Бенедикта XVI, як до Йоана Павла ІІ. Теоретично (і логічно) половина французів, таким чином, має відпасти від ліберальної статистики. Про це свідчить хоч би факт, що мало хто згадує Йоана Павла ІІ, не забувши тут-таки дорікнути йому за надмірний моральний консерватизм. Одначе…

Кшиштоф БлажицаПо-перше:

Немов постріл із гумки, повернулася в останньому питанні шкурна «есхатологія занепокоєності», для якої вся еклезіологія зводиться до широко трактованої сексології (запобігання зачаттям, целібат, зачаття в пробірці та, на жаль, аборти): 86% респондентів вважають, що Церква зобов’язана дозволити використання презервативів (от уже їх ця тема заїла…).

Сексуальні фантазії, які не дають спати декому, не нові; однак у зв’язку з цим самим опитуванням саме в них криється дивна деталь і загадка: як з’ясовується, із тих 86%, хто сповідує віру у презервативи, 67% самі себе називають «практикуючими» (очевидно, слід розуміти, що вони практикують релігійні практики). Звідси питання: куди зникли ще 17% із 86% «революціонерів гумки»?

Мені думається, що втрачена ланка – це група тих, хто ніяк не залучений у життя Церкви, але тим не менше має гострий свербіж її реформувати. Якщо перекласти це житейською мовою, вийде приблизно так: «Я з тобою не дружу, у твій дім не заходжу, але змушу тебе його перебудувати».

По-друге:

Приспів «Церква зобов’язана дозволити…» дає поживу для роздумів. Якщо вона «зобов’язана», то це означає, що навіть для тих символічних «17%» Церква має значення. А якщо голос Церкви такий важливий (інакше я просто не бачу причин, чому це вона «повинна»), то це означає, що теоретично ті самі 17% із голосом Церкви рахуються. Таємницею ж залишається те, чому цієї уваги до голосу Церкви немає «тут і тепер», оскільки цей самий голос дедалі частіше обривають або заглушують. А якщо пан Ікс і мадам Ігрек уже вирішили з ним не рахуватися, то навіщо їм у такому разі «дозвіл» Церкви?!

Вся ця суєта і сум’яття довкола вимог різноманітних і численних груп стосовно Церкви не так абсурдні, як справляють враження, що ми маємо справу з широко зрозумілою інфантилізацією суспільства – синдромом істеричної дитини, яка знову й знову пересичується своїм «нещасним даром свободи».

Перепрошую за те, що я зараз скажу, але якщо чоловік обирає презерватив, а жінка таблетку, – який стосунок це має до Церкви? Це їхній особистий вибір, особиста відповідальність, і ніхто їм цього не заборонить – ані Папа, ні єпископ, ні настоятель парафії, ані навіть сусідка в модному махровому береті. Не схвалить – так. Але навіщо носитися з інтимними питаннями, як із писаною торбою?

Однак якщо їхній вибір, їхня свобода, їхня відповідальність скерують їх до Церкви, якщо вони захочуть свідомо обрати для себе буття в Церкві, то, принаймні, нехай спробують прийняти розумом (адже віра не без-умна), чому Церква навчає саме так, а не інакше. А потім, в абсолютній свободі, або приймуть це, або відкинуть.

Скажу ще жорсткіше: якщо відкинуть – доброї дороги. Абстрактне поняття Церкви не плакатиме над їхнім вибором. Плакатиму конкретний я, якщо йдеться про близьких мені людей, плакатиме настоятель тієї парафії, в якій ті люди були. Але це не буде «проблемою Церкви», як про це галасують на кожному розі ЗМІ, що коментують «кризу Церкви». Це буде проблема тих, хто пішов. Тих, хто зробив конкретний вибір – нехай навіть вони самі жодної проблеми не бачать.

Абстрактне поняття Церкви не стане їх проклинати, не бажатиме їм зла. Але якщо ці люди самі вирішили покинути Церкву, то нехай будуть чесні до кінця – і залишать Церкву у спокої. Нехай не дістають своїми прискіпуваннями тих, хто живе Тайною Церкви, бо хоче жити саме так. Нехай не лізуть зі своїми порадами з перебудови дому, в якому самі не живуть і жити не збираються. Нехай вони живуть своїм власним життям і дадуть спокій – собі на іншим.

А що, якщо, попри всі «сміливі» заяви на «остаточні рішення», вони не можуть по-справжньому жити без Церкви? Може, саме існування Церкви їх провокує? Може, цілий сенс їхнього життя в тому, щоб підгодовувати своє его гострінням зубів об Церкву? Але ж можна це робити делікатніше. Можна пити материнське молоко. Пізнавати. Вчитися робити добро…

Можна. Щоправда, треба захотіти.

Кшиштоф Блажица, http://kosciol.wiara.pl/doc/1462618.Gumowanie-wiary

[Just_me]

Гостра стаття, нічого казати.

Стаття - повна дурниця, якщо не сказати гірше. Я її вже читала, чесно, навіть дочитувати не хотілося, але зусилля волі зробило свою справу. Автор явно страждає манією переслідування.

[ShMariam]

Гостра стаття, нічого казати.

Стаття - повна дурниця, якщо не сказати гірше. Я її вже читала, чесно, навіть дочитувати не хотілося, але зусилля волі зробило свою справу. Автор явно страждає манією переслідування.

Чому ж? Автора болить (точно не скажу, що автора, але мене - точно), що від Церкви чекають зміни моральних законів - не я, звісно, і не Ви, але таких достатньо. Достатньо для того, щоб Ісус страждав.

[Just_me]

Чому ж? Автора болить (точно не скажу, що автора, але мене - точно), що від Церкви чекають зміни моральних законів - не я, звісно, і не Ви, але таких достатньо. Достатньо для того, щоб Ісус страждав.

Знаєте, Маріанно, очікувати чогось - не значить робити зло. Очікування - це просто очікування, людям дали анкети, вони їх заповнили згідно свого світобачення, чи вони мали збрехати? Вам не спадало на думку, що з тих, хто очікує, цілком можуть бути присутні люди, які виконують настанови Церкви, але очікують їх зміни? До прикладу, зізнаюся, я теж очікую, що може колись Церква почне поблажливіше ставитися до розлучених, але сама, будучи розлученою, не пішла б на співжиття без Шлюбу з кимось іншим, проте чому я б не могла очікувати? Я от очікую, що одружених чоловіків в римокатолицькому обряді дозволять висвячувати на священиків. Відколи сподівання стали гріхом, чи я щось пропустила?

[ShMariam]

Та в тому й суть, що офіційно висловлене вчення Церкви щодо якогось морального питання не може бути зміненим, хіба хтось собі так вирішить (ті люди, які собі вирішили, "що то не гріх" використовувати контрацепцію, або коли їх священик так вирішив - є й такі випадки ), а свідоме очікування (бажання) - це або повне нерозуміння (того, що я написала вище - непомильне, отже не може бути зміненим), або намагання "підтасувати" моральний закон під себе і грішний світ. Власне, в другому випадку сподівання можуть бути гріхом. Целібат в римо-католиків - зовсім іншого роду питання.

[Just_me]

свідоме очікування (бажання) - це або повне нерозуміння (того, що я написала вище - непомильне, отже не може бути зміненим), або намагання "підтасувати" моральний закон під себе і грішний світ.

Може і так, людині легше жити з надією, ніж жити без надії. Але не можна таким способом, як було зроблено в статті, критикувати результати соцопитування, бо нащо тоді його проводити, якщо чиїсь очікування когось не влаштують. Критикувати треба вміти. Автор тої статті склав аргументи так, що вони свідчать проти нього ж самого. Ідеали захищати слід лише ідеальними аргументами, які не виликають сумнівів, інакше для чого? Паралель не зовсім добра, але колись почула "геніальний" аргумент прооти абортів "Бо потім жінка може захотіти народити дитину, і тій дитині доведеться перебувати в "кімнаті смерті" Цікаво, що має думати жінка, в якої була завмерла вагітність чи викидень, жити в стресі, бо вона - ходяча кімната смерті? Ужос, я, хоч і затята противниця абортів, ну на такі варті "генія" аргументи мовчати не можу.

[ShMariam]

Соцопитування робив не автор і вони зроблені саме таким способом, щоб доказати, що "люди хочуть, щоб в Церкві змінили моральні закони". Але, вибачте, це повний брєд. Якщо якийсь Папа і візьметься гм... "міняти" моральні закони, то це буде дуже поганий знак, коротше кажучи, це буде антипапа. Чи я помиляюсь (якщо дійсно помиляють, - отче, скажіть) ? А от люди ТАКОГО очікують... По Вашому це нормально?