Швеція - економічно-розвинена країна.Добробут зашкалює... ніби все добре - живи й насолоджуйся життям, але... не хлібом єдиним. Коли духовність відсутня, що може бути доброго у людини? У що перетворюється її життя? Марнота марнот і повна гріховність... Прочитаєш сумну статистику і думається, не все у нас ще безнадійно, якщо є Віра,Надія і Любов.
http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/progres_po-shvedski.htmlУ шведській столиці Стокгольмі 90% померлих кремують, 45% урн родичі не забирають. У переважній більшості похорон відбувається «без церемоній». Працівники крематорію не знають, чиї саме останки спалюють, бо на урнах — лише ідентифікаційний номер. З економічних міркувань, енергію, отриману від спалених урн, на вибір включають в обігрів власного будинку або в систему обігріву міста.
З народжених у Швеції дітей — 60% позашлюбні. 20% виховуються одним із батьків. Молоді не квапляться оформляти стосунки — «притираються» у цивільних шлюбах, які називаються sambo — коли пари живуть разом, і serbo — коли живуть окремо. На реєстровані щорічно 38 тисяч шлюбів — 31 тисяча розлучень. У середньому за плечима кожного з подружжя по три шлюби, що означає наявність у дитини величезної кількості родичів і кількох батьків. Їх називають «пластикові батьки».
Шведська сім’я
За даними шведської Асоціації сексуальної рівності (RFSL), у Швеції понад 40 тис. дітей мають батьків (або одного з батьків) — гомосексуалістів. Коли 1995 року в країні було легалізовано гомосексуальні шлюби, парламент постановив, що це будуть шлюби суто цивільні, і вони не освячуватимуться церквою. Однак гомосексуалісти теж хотіли мати таку можливість. Було зроблено першу поступку: їх благословляли, але без свідків, і відмовляли в молитві. Але гомосексуалісти хотіли повної церемонії і всього «Мендельсона». В 1998 році у Швеції відбувся всеєвропейський парад геїв. Сенсацією також стала виставка фотографа Елізабет Ольсон, котра зобразила Христа та його апостолів гомосексуалістами. Виставка мала широкий розголос, звісно, насамперед серед геїв. Одним з місць, де вона проходила, була кафедра Лютеранської церкви.
Недоторканні
Шведська держава взяла на себе практично повний контроль над вихованням дітей. Високі податки унеможливлюють утримання сім’ї з однієї заробітної плати, і тому, як правило, працюють і батько і мати, а дитина протягом дня перебуває у школі або інших закладах громадської опіки.
Шведський уряд створив спеціальний інститут омбудсмена, покликаний захищати права та інтереси дітей. Є ціла низка організацій: BRIS («Права дітей у суспільстві») — чергова телефонна та електронна лінії для дітей і підлітків; Friends («Друзі») — допомога, якщо однолітки кривдять, тощо.
З 1979 року тут запроваджено абсолютну заборону на тілесне покарання дітей. Батьки не можуть безкарно дати дитині потиличника, смикнути за вухо або підвищити на неї голос. За биття дитини загрожує 10 років в’язниці. Ще з дитячого садка діти в подробицях поінформовані про свої права і необхідність повідомляти поліції про такі випадки. І вони цим правом користуються. У конфлікті між інтересом дитини та інтересом батьків держава стає на бік дитини.
Широкого розголосу набула історія дівчинки-підлітка, яка звинуватила свого вітчима в побитті та сексуальних домаганнях. 12-річна Агнета просто розгнівалася на нього за те, що той усипив кошенят, а вона хотіла їх залишити. Вона звернулася до поліції, проінструктувавши свою молодшу трирічну сестричку, що слід говорити. На підставі свідчень вітчима затримали і засудили. Мати, яка не повірила дочці, була позбавлена права батьківської опіки. Агнету передали в прийомну сім’ю. Через три місяці дівчинка зрозуміла, що вчинила неправильно, спробувала повернути свою заяву і звільнити вітчима. Але юридична машина вже закрутилася. До того ж ніхто не сприймав каяття дівчинки серйозно, адже жертви інцесту дуже часто відмовляються від своїх свідчень. Дійшло до того, що «жертва» почала писати в численні інстанції, генеральному прокурору зокрема, де докладно описала всю історію, що вітчим невинуватий, що вона все вигадала, пояснила чому. Але прокурор теж не втрутився.
У праві виховувати дітей відмовлено не тільки батькам, а й учителям. До восьмого класу учням не ставлять оцінок, слабких у навчанні не залишають на другий рік, ну й, звісно, нікого не виганяють зі школи. Учні говорять учителю «ти» і не зобов’язані відповідати на його вітання. Учителі скаржаться, що в класах важко працювати через хаос, шум і агресію на уроках.