Повідомлення newroman » 20 лютого 2009, 22:47
Історія перекладу Святого Письма на українську мову.
Тернистим був шлях Божого Сло-ва до українського народу. Його поя-ва спочатку церковнослов’янською мовою була пов’язана з іменами християнських просвітителів ІХ ст. Кирила і Мефодія, котрі здобули богословську освіту в кращих школах столиці Візантії – Константинополі та в Римі.
Національне пробудження укра-їнців кінця 40-х рр. позаминулого століття, що увінчалося створенням Кирило-Мефодіївського братства, спонукало до обговорення в ши-роких колах інтелігенції їдеї так званих недільних шкіл із викладанням там предметів українською мовою і, зо-крема, вивчення рідною мовою Закону Божого. Для цього потрібні були відповідні підручники чи окремі книги. Україномовні переспіви Псал-мів, сюжети з Псалтиря все частіше набували поетичних форм у творах П. Гулака-Артемовського, М. Мак-симовича, Т. Шевченка. Боронити право українського народу на свою мову, літературу, історію взялися засновники й численні прихильники з числа національно свідомої інте-лігенції першого поважного часо-пису «Основа», що почав виходити в Петербурзі з 1861 р.. Саме зі сторінок цього часопису (кн. 8 за 1862 р.) вперше було повідомлено читачів про створення в Петербурзі Громад-ського комітету для збору коштів на видання підручників і Св. Письма українською мовою.
Як відомо, перший повний пе-реклад Святого Письма тогочасною українською літературною мовою було здійснено лише в середині XIX століття. На цю надзвичайно складну працю відважився Пилип Морачевський — інспектор Ніжинської гімназії вищих наук князя В. Безбородька, палкий прихиль-ник української старовини. Однак Синод Російської православної церкви, куди перекладач надіслав Біблію на розгляд і одержання дозволу на друк, відповів катего-ричним «ні»: «Перевод Евангелий, сделанный Вами или другим кем-либо, не может быть допущен к печатанию...» До речі, такі бюрократичні фрази, як «не может быть допущено к печатанию» чи «безусловно запретить к напеча-танию» в умовах дії антиукраїнських Валуєвського (1863), а згодом Емського (1876) цензурних актів проставлялися практично на всіх україномовних рукописах з історії чи культури України, що надходили до цензурних кабінетів.
Морачевський усе ж не втрачав надії побачити свою працю над-рукованою, тому ще три роки після одержання негативної відповіді з Москви удосконалював перекла-дений текст. На жаль, ця колосаль-на праця за життя перекладача з політичних причин так і не дійшла до тих, кому вона призначалася, — простих українців, які прагнули осягнути таїну й силу Христового слова рідною мовою. Але вона не пропала безслідно. Після обнародування царського маніфесту у листопаді 1905 р. про волю друку про готовий до складання рукопис Мора-чевського згадали небайдужі україн-ці, передусім єпископ Парфеній. 1906 р. почали друкувати чотирикнижжя Нового Заповіту окремими випус-ками. Але ініціатори видання ду-же виправили мову перекладу, що, на жаль, знизило літературну цінність праці.
Дещо пізніше за цю справу взяв-ся П. Куліш. Ще за свого життя, 1887 року, йому вдалося видати, щоправ-да, поза межами російської України Новий Заповіт, а повна україномовна Біблія побачила світ вже після смерті перекладача — в 1903 році, й цю працю вже довершували І. Нечуй-Левицький та І. Пулюй. У жорстоких умовах цензури ця книга могла поширюватися лише в Галичині. Од-нак уже на двадцяті роки — час актив-ної українізації — з лексичного і фра-зеологічного боку ці два переклади були застарілими. Адже тоді в україн-ському правописі сталися суттєві зміни. Крім того, П. Куліш здійснював свій переклад Старого Заповіту місця-ми не дослівно, а у вільному перекладі, що спричинило значні відхилення від оригіналу.
Знайомство у Відні з галичани-ном Іваном Пулюєм, який багато в чо-му поділяв погляди Куліша, прис-корило перекладацьку працю, оскіл-ьки після попередньої домовленос-ті з Британським і Закордонним Біблійним товариством вимальо-вувалася перспектива видати офіцій-ним шляхом повний текст Біблії для українців як Галичини, так і Росії. Найперше йшлося про повний пе-реклад Нового Заповіту. Пулюй, який добре знав грецьку, дуже до-поміг Кулішеві, в якого більше часу стало для виправлення перекла-деного українською мовою і вивіре-ння з церковнослов’янським, ро-сійським, польським, сербським і латинськими текстами.
Одна важлива обставина за-вадила Кулішевому перекладу стати на початку XX ст. тим взірцем ук-раїнської літературної мови, якими вважалися перекладені національ-ними мовами Біблійні тексти в анг-лійців, французів, німців чи чехів. І Ку-ліш, і Нечуй-Левицький, і тим біль-ше галичанин Пулюй у своїй праці дотримувалися різних правописних норм. Редагувати ж рукопис випало саме Пулюю, який мимоволі привніс до тексту ще більше так званих галицизмів.
Таким чином, на початку XX ст. пе-ред українським суспільством скла-далися об’єктивні передумови необ-хідності другого повного перекладу Святого Письма українською мовою. Волею історичних обставин складеть-ся так, що така велична, відповідальна й надзвичайно тяжка місія випаде на долю видатного діяча українського відродження XX століття Івана Огієнка — митрополита Іларіона.
Ось чому, приступаючи до цієї надзвичайно складної роботи, Огієнко поставив перед собою два найголов-ніші завдання: по-перше, найточніше передати зміст оригіналу, дбаючи передусім про змістову точність цілого ряду багатозначних слів, І, по-друге, забезпечити переклад милозвучною, сучасною літературною мовою. Робо-та пожвавилася після того, як Британ-ське і Закордонне Біблійне товарис-тво уклало з перекладачем угоду (1936) про видання книги.
Перший, незначний наклад перек-ладених Огієнком чотирьох Єванге-лій (від Матвія, Марка, Луки, Іоанна) побачив світ 1937 року у Львові, а 1939 року — додрукований у Варшаві. До цього видання було додано ще й «Псалтир». Переклад усієї Біблії завершено 11 липня 1940 року, од-нак через обставини військового ста-ну запустити в роботу до друкарні не вдалося. Натомість через два роки друга частина Біблії — «Новий Запо-віт. Псалтир» була додрукована ще раз. Цього разу у Фінляндії, заходами Стокгольмського товариства поши-рення Євангелія в Росії.
Приступаючи до цієї надзвичайно складної роботи, Огієнко навіть не спо-дівався, наскільки більше труднощів і невдач, болів і розчарувань випаде йому в порівнянні з тими, які пережив свого часу його попередник. П. Куліш трудився на цьому поприщі 30 літ, Огієнкові ж випала ця хресна дорога до своєї Біблії довшою більше на 10 років. Від початку перекладу бого-службових книг у Кам’янець-Поділь-ському до одержання сигнального примірника перекладеної ним повної Біблії у Вінніпезі пройшло 42 роки.
У 1955 році Біблійне товариство прийняло рішення готувати до друку Огієнків переклад Біблії. Але цю роботу було закінчено аж через сім років. І лише 1962 року в Лондоні побачив світ солідний том — на 1529 сторінок — з відтисненим позолотою українським заголовком — Біблія.
8 вересня 2004 р. в Українському національному інформаційному агентстві відбулося представлення видання першого повного правос-лавного перекладу Біблії українською мовою. Представляючи новий перек-лад Біблії, який сьогодні є четвертим повністю виданим перекладом українською мовою, Святійший Патріарх Філарет підкреслив, що це, здійснене Київським Патріархатом, видання є першим повним виданням Біблії, яке включає як канонічні, так і неканонічні книги, а переклад став першим перекладом Священного Писання на сучасну церковну літера-турну українську мову. Існуючі на сьо-годнішній день переклади Біблії українського мовою - Пантелеймона Куліша, митрополита Іларіона Огієнка та Івана Хоменка - не були сприйняті Церквою для богослужбового вжит-ку через те, що мова цих перекладів відрізняється як від сучасних літера-турних норм, так і від норм церковності мови. Для сучасного читача деякі місця з цих перекладів залишаються частково або повністю не зрозу-мілими, а окремі терміни та форми висловлення в цих перекладах, прий-нятні в розмовній мові, не можуть використовуватися в богослужінні.
Зважаючи на всі ці недоліки, а також враховуючи серйозну потребу Церкви в повному перекладі Біблії українською мовою Святійший Пат-ріарх взяв на себе працю з перекладу Старого Завіту. Переклад Нового Заві-ту, здійснений на початку 70-х років богословською комісією під керів-ництвом тоді ще митрополита Філа-рета, вперше був виданий до Тися-чоліття Хрещення Руси-України 1988 р., а пізніше перевиданий Київським Патріархатом з незначними виправ-леннями тексту, увійшов до нового видання Біблії в незмінному вигляді, а ось переклад Старого Завіту був лише фрагментарним, бо під час пе-рекладу богослужбових книг Святішим Патрі-архом було перекладено лише ті його частини, які вживаються за Богослужінням - Псалтир та окремі розділи з П’ятикнижжя, пророцьких та інших книг.
Як і переклад Нового Завіту, пе-реклад старозавітніх книг був здій-снений Патріархом Філаретом з Си-нодальної Біблії - перекладу Священного Писання російською мовою, здійсненого в другій половині XIX ст. чотирма Духовними Академіями і визнаного Православною Церквою найавторитетнішим. Загалом робота з перекладу була завершена Патрі-архом в рекордно короткий термін - п’ять з половиною місяців, до того ж щодня він перекладав по 10 глав Біблії.
З огляду на все вищесказане, мож-на зробити висновок, що переклади Біблії в Україні мають свою специфіку, зумовлену тим, що тривалі періоди український народ не мав власної державності і, відповідно, українська мова (чи її церковнослов’янський варіант) не мала державного, офіційного статусу. І все ж, попри дуже несприятливі умови, українці найраніше з-поміж слов’янських народів Центральної та Східної Європи одержали Святе Письмо рідною і зрозумілою широкому загалові мовою. Бо в добу гноблення, важких випробувань Господь був з нами і з нашими батьками. Він так усе чудово влаштував, щоб ми постійно живилися Його натхненним спасе-нним Словом.