Хто такі СТУДИТИ, монахи КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ?

[alex1980]

Очевидно, що Студити не є одною спільнотою. Виходить, що вони поділені. Мабуть, о.Юстин виражає не тільки свою приватну думку і не думку всіх студитів, а думку якоїсь частини спільноти. Я думаю, всі це розуміють....
Біда в тому, що надалі важко буде під словом "Студити" розуміти щось конкретне. Треба буде якось конкретизувати - з якої Автономії

Думаю, ви не зовсім праві. Ви просто не зрозуміли отця Юстина, тому що не можете уловити деяких дрібниць, які він мав на увазі, але які є суттєві.
Я колись, давно-давно, здається років з 7 назад був у студитів майже рік. Власне тому я розумію про що говорить отець. Направду, попробували б ви пожити навіть декілька днів в Уневі і декілька у Львові, у відповідних студитських монастирях і ви б зрозуміли що це одна спільнота, але є і різниця. Це як люди - одні більш схильні до того щоб вести тихий і затишний образ життя занурюючись в молитовний стан, інші мають схильність до проповіді, ще інші до наукової праці. При певній концентрації людей певного складу, або схожого виникая "дух монастиря", який не розділяє спільноти, але робить її більш різноманітною. Уявіть собі що всі люди народжувались би з чорними очима, коричневим волоссям, мали би стандартний ріст і всі хотіли би стати пожежниками . Світ різноманітний і різноманітні покликання в монастир. Тому коли людина попадає в певний монастир і їй би хотілось там провести життя, то це чудово. Але представте собі ситуацію. Ви попали у Львові в монастир студитів і зрозуміли що це те, до чого вас тянуло все життя, що брати монастиря - це люди які вам близькі по інтересам, по духу, що ви готові там прожити все життя посвятивши його Богові. Але відбувається далі така справа. Вас відправляють в Унів на новіціат, де зовсім інші люди з своїми схильностями, інший ритм життя, все інше. Хоча при цьому ті ж брати зі Львова час від часу приїзжають до Унева. По-перше, не відомо чи ви зможете час новіціату провести в іншому монастирі, до якого в душі може і не лежить велика і безкінечна любов. По-друге, монахи Унева вам звичайно ж з великою турботою і любов`ю передадуть свій опит духовного життя. Але питання чи буде він в такій мірі потрібний в іншому монастирі? Бо якщо ви станете добрим молитвенником, схильним до затвора, то це не значить що ви станете добрим проповідником і місіонером. А по-третє, далеко не факт що колись, в далекому майбутньому настоятель відправить вас проводити далі своє монаше життя у Львів. І ось може так получитись що ви залишитесь в якомусь монастирі, який може і не поганий, але він вам не лежить до душі, з добрими людьми, але які вам власне внутрішнє не витягують на планку щирих друзів і при цьому ви живете споминами про той монастир в який колись закохались і братію, серед якої ви себе може вперше в житті відчули як серед самих щирих і близьких вам людей...
Тому справа автономізації не є розкол, а лише право кожному вибрати щодо його схильностей.
Тому власне хоч я і не студит, але поважаю цих людей і розумію ці рухи внутрі студитів про автономізацію.

[andrivovk]

Так для цього є різні монаші спільноти (Чини) в Католицькій Церкві.

І ось може так получитись що ви залишитесь в якомусь монастирі, який може і не поганий, але він вам не лежить до душі, з добрими людьми, але які вам власне внутрішнє не витягують на планку щирих друзів і при цьому ви живете споминами про той монастир в який колись закохались і братію, серед якої ви себе може вперше в житті відчули як серед самих щирих і близьких вам людей...

Не потрібно прив'язуватися до осіб чи речей і бути готовим іти туди, де кличе Бог.Не треба оглядатися назад, а йти вперед : “Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого.”(Лк 9:62)

[alex1980]

Не потрібно прив'язуватися до осіб чи речей і бути готовим іти туди, де кличе Бог.Не треба оглядатися назад, а йти вперед : “Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого.”(Лк 9:62)

Ви так говорите про це ніби монастир, який подобається і те, куди кличе Бог - обовязково різні речі. Можливо що бувають часто випадки, коли настоятель відсилає не туди, куди воля Божа, бо керується адміністративними, або іншими інтересами. До того ж настоятель не є пророк щоб знати куди кличе Бог кожну конкретну людину. А відносно того що ви кажете про осіб і речей... привязуватись - ні, але погодьтесь - робити будь-яку справу легше, коли ти в команді однодумців, серед людей яким ти можеш довіряти. Думаю що справа Божа також не вийняток. Тому я думаю не треба собі придумувати пригоди на одне місце. Якщо людина відчуває що може служити Богу в конкретному місці і в спільноті конкретних людей, то не потрібно ускладнювати собі і іншим життя, намагаючись докказати що можеш йти Божим шляхом з таким же успіхом і будь де інде. А то може вийти як в тому російському анекдоті про ворону:
ворона попросила гусей с ними лететь за океан. Те ее отговаривают, молв не выдержишь ты ворона, помрешь
- ворона: я птица сильная, я могучая
перелетели первый привал. Ворона с большим опозданием долетает и падает. Отдышалась, гуси ей: ворона одумайся, не осилишь.
- ворона: не, я птица сильная, я могучая.
после второго привала ждут гуси, ждут - через день долетает ворона, упала, еле дышит. Гуси ей: ворона, ну сдохнешь ведь, одумайся.
- ворна: не, я птица сильная, я могучая.
Перелетели гуси океан, ждут ворону день, два. На третий день видят точка на горизонте зигзагом летит. Долетела ворона и грохнулась на землю. Гуси подбежали и давай ее расхваливать: ворона, ай да ворона, ну ты и сильная птица, ну ты и могучая!!!
Ворона поднимает голову и говорит: да, я сильная, я могучая, но дурная!!!

Так ось, не треба ускладнювати собі життя. Якщо є покликання в конкретний монастир, не треба доказувати всьому світові що осилиш монашество будь де.

[andrivovk]

Якщо людина відчуває що може служити Богу в конкретному місці і в спільноті конкретних людей, то не потрібно ускладнювати собі і іншим життя,....
.....
Якщо є покликання в конкретний монастир, не треба доказувати всьому світові що осилиш монашество будь де.

Що значить конкретний монастир і конкретні люди.Я не згідний з цією вашою думкою. Виходить тут можеш послужити Богові, а в іншому місці вже не можеш послужити Богові, чи як?А кому можна послужити в іншому місці, якщо не Богові?

[andrey s.]

Є така штука як ПОСЛУХ,і це невідємна частина монашества.І зазвичай,це поміч в осягненні Божої Волі,а решта обовязок(обітниця).

[alex1980]

Що значить конкретний монастир і конкретні люди.Я не згідний з цією вашою думкою. Виходить тут можеш послужити Богові, а в іншому місці вже не можеш послужити Богові, чи як?А кому можна послужити в іншому місці, якщо не Богові?

Я поясню. Скажімо людина хоче закінчити економічний факультет і працювати потім в ernst and young - їй це до вподоби і вона відчуває що у неї до цього покликання, що їй це робити цікаво, що вона в цьому могла б розвиватись, що у неї до цього є талант. Але приходить батько і каже: слухай синку, тут є при училищі курси бухгалтерів, а нам на заводі якраз потрібні такі люди; ти ж любиш займатись різними там економічними справами, так що йди подавай документи, а я постараюсь посприяти щоб ти у нас бухгалтером працював.
Ось сидить цей хлопець і розуміє що якби він міг попасти і працювати туди, до чого в нього є талант, то він би справді міг реалізвати свої таланти, а на заводі, закінчивши попередньо курси і працюючи бухгалтером він все життя буде займатися рутинною справою, яка йому не принесе ніякого розвитку, а лише буде пригнічувати його потяг до розвитку.
Тому може статись що добрий батько-настоятель може післати туда, де всі таланти що тобі дав Бог для розвитку просто прийдуть в упадок і людина може дійти до того що впаде в відчай, або взагалі покине монашу спільноту. Тому що настоятель не є пророк, він може приблизно догадуватись як би людина могла себе реалізувати на ниві Господній, але при цьому він також людина яка може помилятись.
А про братію... що там далеко ходити - почитайте життя Теодора Студита - йому брати в келію підкидували клопів і знущались. Думаю що якби настоятель відіслав в такий монастир, то не кожен би прижився там.
Це як шлюб - ти не можеш йти одружуватись на тій, на кого ткне священник - це повинен бути твій свідомий вибір.

[andrivovk]

Це як шлюб - ти не можеш йти одружуватись на тій, на кого ткне священник - це повинен бути твій свідомий вибір.

Так, в шлюбі ніхто не може вказувати.Але коли йде людина в монастир, то свідомо згоджується на послух щодо наставників.

[ShMariam]

Я поясню. Скажімо людина хоче закінчити економічний факультет і працювати потім в ernst and young - їй це до вподоби і вона відчуває що у неї до цього покликання, що їй це робити цікаво, що вона в цьому могла б розвиватись, що у неї до цього є талант.

Якщо та людина не зовсім наївна, вона повинна розуміти, що з великою долею ймовірності вона туди не попаде (особливо в нашій державі ), а кудись інше. І в даному випадку має бути вибір професії, а не до певної фірми/закладу/установи.

Покликання до певної професії - це справді реалізація талантів. Звичайно, кожна людина має сякий-такий нахил до різних речей.

Але монаше покликання - це не (лише) реалізація талантів і це не вибір легкого шляху. Покажіть мені здорового дорослого чоловіка, який йдучи в монастир, не мучився би, що не зможе жити з жінкою? Так само, покажіть мені жінку, яка б не мусила в глибині душі придушувати страшну думку про те, що ніколи , не буде по-жіночому щасливою, з чоловіком і дітьми. Десь читала, що покликання - це робити те, що нам можливо неприємно, можливо не хочеться, але коли є сильне відчуття, що мусимо це робити.

Ще одна дуже важлива річ - суть монашого життя, не в тому, щоб робити речі, які нам вдаються (а від того подобаються), а а часто навпаки, хоч ці речі тим не менш корисні і таким чином розвиток чеснот - покори, чистоти, стриманості, лагідності... А для такої справи найкраще підходять монастирі, де настоятелі і монахи "виховають" через знущання і завдавання клопотів. Перше що спадає на думку - св. Тереза від Дитятка Ісус. Натоятелька буде дуже розумною і осіченою особою і запримітила в Терезі "талант" до великої святості. Але будучи, м'яко кажучи, не святою, та настоятелька зуміла виховати велику Святу, вчителя Церкви. Пізніше на сторінках "Історії однієї душі", Тереза буде дякувати Богові за ту життєдайну вологу покори, яку добрий Ісус, через руки настоятельки, щедро давав своїй маленькій Квіточці.

[alex1980]

Так, в шлюбі ніхто не може вказувати.Але коли йде людина в монастир, то свідомо згоджується на послух щодо наставників.

А якщо людина хоче і згідна мати за наставника людину, яка живе у львівському монастирі? Що робити? Давати згоду на будь-якого наставника, тільки тому що настоятель вирішив що їй в іншому монастирі краще?
Ось я вам роскажу історію із власного досвіду і на цьому закінчу, бо якщо ви не захочете зрозуміти, то вам ніхто цього не пояснить.
В свій час я попав до отців Василіян в Малому Березному. Там був новіціат. Братія була різна - деяких я дуже поважав за щире бажання послужити Богу, деякі були вітряні і до кінця не розуміли що до чого. В решті решт виникла ситуація коли я захворів і потрібні були ліки. Не то щоб вони були дуже дорогі - меня здається сума йшла біля 300 грн. Ось настоятель викликав мене і каже - слухай, ти не сирота - подзвони своїм родичам і нехай тобі вишлють гроші на ліки. Мене це тоді надірвало внутрі. Просто все що горіло до монашества підкосилось. Я рахував що якщо я вирішив себе на 100 процент посвятити Богові в монастирі, то монастир також попіклується до мене. І я зрозумів що не зможу жити під начальством такої людини, яка штовхає мене в світ ради грошей. Але при цьому я знаю чудових монахів-василіян із інших монастирів, яких поважаю і з якими я тоді вважав би за радість служити разом Богові.
Ось і все. В кожному монастирі в рамках одного чину, монашої спільноти чи ордена є своя братія, свій дух і далеко не кожен хто хоче вступити до певного чину чи монашої спільноти зможе жити в будь-якому монастирі, який є частиною цієї спільноти.

[Володимир85]

Шановний п. alex1980, наскільки я розумію, має на увазі: кожен монах у міру своїх природніх нахилів повинен знайти той монастир, де він зможе реалізувати себе відповідно до них. Я правильно розумію?
Так, це було б добре, ідеальний варіант.
Тільки така логіка не завжди підходить в цьому випадку (найкраще вона може втілюватись у звичайному житті звичайної людини, і то не завжди).
А монах – живе духовним життям і без смирення та послуху духовним його життя назвати не можна.
Так, він можливо він думає, що на певному місці приніс би більше користі, а його відправляють в силу різних обставин в інше місце для іншого роду справ, але оскільки він має наставників, то визнавши їх колись такими і визнаючи такими тепер – проявлятиме послух і довірятиме їм, розуміючи, що не все від нього залежить і якщо треба – значить намагатиметься служити Богу і людям там, куди відправлять і не відомо ще, де монах цей зможе проявитися якнайкраще: там, звідки відправили чи там, куди відправили. Думаю, що ті, хто визначають місце служіння монаха враховують його особливості характеру та інші чинники.

[ShMariam]

Ось я вам роскажу історію із власного досвіду

...

Ні, ну Вам точно треба прочитати "Історію однієї душі", а ще краще книжку про св. Терезу від третьої особи, а то вона сама дуже делікатно згадує, або взагалі замовчує про проблеми в монастирі. Тоді б Ви зрозуміли, на якому грунті зростають Святі. Не думайте, що я Вас осуджую, сама не знаю як би поступила...

[andrivovk]

Так ось, не треба ускладнювати собі життя. Якщо є покликання в конкретний монастир, не треба доказувати всьому світові що осилиш монашество будь де.

Ще одна річ про яку не можна забувати у розпізнанні покликання – це не ставити умови Богові. Буває так, що проситься у Бога про те, щоб Він допоміг розпізнати покликання, однак з іншого боку, підсвідомо говориться Богові: „Боже, піду за Тобою... але не туди і не туди!”. Тобто ставиться Богові умови, ставиться умови, як виконувати покликання, яке Бог дає (буду монахом, якщо це буде „так і так” або створю сім’ю, якщо це буде „так і так”). Може бути також ще інша форма умови, тобто: „Боже, якщо Ти мені не пошлеш такої жінки, якої я хотів би, то у такому випадку піду до монастиря”. Або, „Боже, якщо Ти мені не допоможеш поступити до того чи іншого навчального закладу, то піду до монастиря!” Це помилковий підхід до вибору свого покликання. Так не може бути. Ступаючи на дорогу покликання, внутрішня готовність людини повинна цілком піддаватись тому до чого Бог її кличе, тобто того «що мені і Богові подобається!».

http://catholicnews.org.ua/rozpiznati-i ... vyas#point

[Олюнька]

А якщо людина хоче і згідна мати за наставника людину, яка живе у львівському монастирі? Що робити? Давати згоду на будь-якого наставника, тільки тому що настоятель вирішив що їй в іншому монастирі краще?

Цікаво, що робити тоді коли наставник, наприклад, помер?

Мала на своєму попередньому місці праці дуже прикру начальницю... З того часу минуло вже три роки і можу впевнено сказати, що я зовсім не жалію, що пропрацювала під її керівництвом півтора року... Тепер бачу, чому Бог дав мені таке випробування, навчилася спокійно реагувати на підступи і відверту брехню, набагато спокійніше сприймаю зауваження... (хоча з першого робочого дня там я шукала собі іншу роботу) тому... не варта зразу палити всі мости, особливо через прив'язаність чи навпаки неприязнь до однієї людини.

ПС. Здається тут тема ширша, ніж про студитів, треба відділити.