ks писав:Очевидно, що Студити не є одною спільнотою. Виходить, що вони поділені. Мабуть, о.Юстин виражає не тільки свою приватну думку і не думку всіх студитів, а думку якоїсь частини спільноти. Я думаю, всі це розуміють....
Біда в тому, що надалі важко буде під словом "Студити" розуміти щось конкретне. Треба буде якось конкретизувати - з якої Автономії
Думаю, ви не зовсім праві. Ви просто не зрозуміли отця Юстина, тому що не можете уловити деяких дрібниць, які він мав на увазі, але які є суттєві.
Я колись, давно-давно, здається років з 7 назад був у студитів майже рік. Власне тому я розумію про що говорить отець. Направду, попробували б ви пожити навіть декілька днів в Уневі і декілька у Львові, у відповідних студитських монастирях і ви б зрозуміли що це одна спільнота, але є і різниця. Це як люди - одні більш схильні до того щоб вести тихий і затишний образ життя занурюючись в молитовний стан, інші мають схильність до проповіді, ще інші до наукової праці. При певній концентрації людей певного складу, або схожого виникая "дух монастиря", який не розділяє спільноти, але робить її більш різноманітною. Уявіть собі що всі люди народжувались би з чорними очима, коричневим волоссям, мали би стандартний ріст і всі хотіли би стати пожежниками . Світ різноманітний і різноманітні покликання в монастир. Тому коли людина попадає в певний монастир і їй би хотілось там провести життя, то це чудово. Але представте собі ситуацію. Ви попали у Львові в монастир студитів і зрозуміли що це те, до чого вас тянуло все життя, що брати монастиря - це люди які вам близькі по інтересам, по духу, що ви готові там прожити все життя посвятивши його Богові. Але відбувається далі така справа. Вас відправляють в Унів на новіціат, де зовсім інші люди з своїми схильностями, інший ритм життя, все інше. Хоча при цьому ті ж брати зі Львова час від часу приїзжають до Унева. По-перше, не відомо чи ви зможете час новіціату провести в іншому монастирі, до якого в душі може і не лежить велика і безкінечна любов. По-друге, монахи Унева вам звичайно ж з великою турботою і любов`ю передадуть свій опит духовного життя. Але питання чи буде він в такій мірі потрібний в іншому монастирі? Бо якщо ви станете добрим молитвенником, схильним до затвора, то це не значить що ви станете добрим проповідником і місіонером. А по-третє, далеко не факт що колись, в далекому майбутньому настоятель відправить вас проводити далі своє монаше життя у Львів. І ось може так получитись що ви залишитесь в якомусь монастирі, який може і не поганий, але він вам не лежить до душі, з добрими людьми, але які вам власне внутрішнє не витягують на планку щирих друзів і при цьому ви живете споминами про той монастир в який колись закохались і братію, серед якої ви себе може вперше в житті відчули як серед самих щирих і близьких вам людей...
Тому справа автономізації не є розкол, а лише право кожному вибрати щодо його схильностей.
Тому власне хоч я і не студит, але поважаю цих людей і розумію ці рухи внутрі студитів про автономізацію.