Релігія та психологія

[viter]

Розпочати цю тему мене спонукала оця цитата:

Процес причащання втрачає свою урочистість, людині важко розчулитись в таких обставинах, губиться відчуття зустрічі з Ісусом, а хіба може бути щось важливіше???

А саме слова " людині важко розчулитись в таких обставинах". Хотів би в цій темі послухати думки форумчан де є межа між дією Святого Духа та самонавіюванням, між емоційністю та духовністю.
Колись я читав про одну жінку, яка прийнявши святе Причастя впадала в екстаз. Священик думав, що вона прикидається, показуючи тим самим свою велику побожність і одного разу замість Причастя дав їй звичайний хліб та вино. Так думав "підловити" її. Але жінка прийнявши хліб та вино в екстаз не впала. Ось така історія.
Прошу ваших думок на цю тему.

[ljubomyr_ps]

Релігія і психологія (психотерапія) можуть успішно помагати (доповнювати) одна одній. Як сказав геніальний психотерапевт, засновник логотерапії (екзистенціального напрямку в психотерапії) Віктор Франкл (до речі по походженню єврей, який перетерпів у фашистських концтаборах): "Цель психотерапии - исцеление души, цель же религий - спасение души". http://www.krotov.info/library/f/frankl/logot_3.html

людині важко розчулитись в таких обставинах". Хотів би в цій темі послухати думки форумчан де є межа між дією Святого Духа та самонавіюванням, між емоційністю та духовністю.

В кожної людини (особистості) є свій неповторний характер, темперамент відповідно і діяння Святого Духа кожна особистість сприймає по своєму пропускаючи його через призму своєї "людськості" - хтось може впасти в екстаз інший в більш поміркований молитовний стан, а по ще іншому взагалі не буде нічого візуально видно, але при цьому серце буде горіти і внутрішнім чоловіком людина буде переживати свій неповторний екстаз...

[o.Mykil]

Особисто не тішить, коли, наприклад, певні духовні речі явно зводять до психології: певні люди йдуть до сповіді, щоб отримати психологічну розрядку без великого бажання поправи, виговоритися, щоб стало легше...

[ієром. Діонисій]

На мою думку, одне одному не заважає. Релігія -- це відношення людини до Бога (або божественного), психологія -- наука, яка вивчає поведінку людини як живої істоти (в найширшому значенні душа -- те, завдяки чому дана істота є живою, у вужчому, християнському -- те, завдяки чому людина є живою і безсмертною).
Ставлення людини до Бога завжди пов'язане з душевним переживанням людини, заторкує світ її душі. Нехтування ваги релігійного пережиття, недооцінення його, зведення релігії лише до волітивно-інтелектуальної її складової обов'язково закінчується тим, що настає період реакції (взяти хоча б сентименталізм Шляєрмахера в західній культурі): адже людина має необхідність не лише в пізнанні істини та прийнятті рішень, а й у виявленні своїх почувань, як от: .
Я думаю, що заповідь любові, яку Бог об'явив ще в Старому Завіті, а Ісус Христос потвердив як найбільшу і першу Божу заповідь, дає на це однозначну відповідь. Якщо мета релігії -- звернення людини до Бога у поставі самовідданої любові, а любов немислима без почуттів, то релігійний світ і світ почуттів мають співіснувати.
Щоправда любити потрібно "не словом, ані язиком", ані не самими почуттями, але "ділом і правдою" (1 Йо 3,18).

[o.Mykil]

Ми навіть мали в семінарії такий предмет як психологія релігії, між іншим. Християнська психологія теж має право на існування.

[khrystuk]

Доброго дня!
Сьогодні професійне свято у психологів.
Пропоную відкрити дискусію на тему спів існування релігійного життя та понять психології як науки в сучасному суспільстві.
Цікаво почути Ваші думки та поділитись своїми.
Чим повинна керуватись сучасна людина в житті? Як вирішувати свої особисті проблеми?
Ходити до сповіді та радитись з священником, чи звертатись до послуг професійних психологів?
Чи можливо психологія це наука яка підтримується ворогами церкви для виманювання людей з церковного життя.
Чи вивчають психологію у церковних навчальних закладах? Якщо так, то що конкретно з цієї науки?
Що для вас психологія? Це філософія чи практична наука?

Дякую!

[o.Mykil]

Вам сюди viewtopic.php?f=18&t=1777

Не варто в ролі новачка на форумі дублювати схожі теми... Краще найперше ознайомитися з тими, що вже є! З Богом!:)

[khrystuk]

Вибачте. Не знаходив раніше. Дякую!

[Тарас123]

Скажіть будь-ласка, а яка це психологія кроли за певний гріх (дружина не живе у шлюбі з чоловіком вже близько 30 р.) а священник її висповідав а причасття не дозволив брати, це психологія пренижиння чи знущання?!

[о.Олег]

Скажіть будь-ласка, а яка це психологія кроли за певний гріх (дружина не живе у шлюбі з чоловіком вже близько 30 р.) а священник її висповідав а причасття не дозволив брати, це психологія пренижиння чи знущання?!

не знаю цього конкретного випадку, але треба взяти Шлюб і лише тоді може відбутися Сповідь і Причастя. Співжити не в Шлюбі - гріх, пане Тарасе. Людина приходить до Сповіді і визнає свої гріхи. Але визнанням гріхів все не закінчується, а лише починається: людина повинна постановити змінитись, а у випадку подружнього життя але без Шлюбу це дуже часто неможливо відразу постановити... З різних причин. Відповідно - не можна приступити до Таїнства Євхаристії. В кожному разі, якщо потребуєте, про конкретну проблему напишіть, якщо можна, в ПП до одного з тут присутніх священиків (о.Микіл, ієромонах Діонісій, Orest чи мені грішному...).
Стосовно ж психології... тут дійсно проблема - психологія зосереджує свою увагу на тому, щоб людині було комфортно (якщо це нікому не заважає) жити зі своїми ...гм...особливостями характеру, поведінки, дій тощо... Захоче людина щось виправляти - спробує допомогти, не захоче - її (людини) "право" і психолог не втрутиться (позиція рівний-рівному, неосудження і все таке). Священик же має обов'язок сказати прямо - Ти чиниш зле; це треба виправити; тут - добре... Вся різниця у тому, що психолог керується змінною суспільною думкою і, якщо завтра суспільство, наприклад, почне толерувати канібалізм, для нього це проблемою не буде... А для священика і вчора, і сьогодні, і завтра це гріх. Бо проповідує не себе чи суспільство - Бога і Його Закон.
Надіюся, Ви це розумієте

[ShMariam]

Сповідник є всього лиш сповідник. Функції психолога йому не притаманні. ТОбто священик має тільки сповідати і відпускати гріхи, а психологічні бесіди можуть вести специ, які розбираються в цьому більше ніж священики.

Якщо сповідник є добрим психологом, то це неоцінений скарб для парафії. І навпаки. Наприклад, прийде людина до сповіді і від строгого вигляду сповідника з'являється величезна спокуса затаїти частину гріхів.

Думаю найкраще тут може допомогти особа, що має дар від Бога розрізняти духів та "читати" людські серця. Як правило такими особами є монахи.

Де знайти таку особу?

В неділю або в свято заходите до церкви, де служить багато священиків. Підходите до якоїсь бабці, що найдовше молиться і питаєте, до якого священика звернутися, бо в мене проблеми і т. д. і т. п. Коли бабця скаже "Йдіть обов'язково до о. N, то такий файний священик!" А як бабця буде довго думати, то йдіть до другої церкви

[romanm]

В неділю або в свято заходите до церкви, де служить багато священиків. Підходите до якоїсь бабці, що найдовше молиться

[о.Олег]

... прийде людина до сповіді і від строгого вигляду сповідника з'являється величезна спокуса затаїти частину гріхів.

погоджуюсь, звичайно, що така можливість існує, але це через слабість людини, що прийшла до Сповіді, через незнання віри, невіру, я б навіть сказав. Вигляд священика тут вторинне, другорядне

[romanm]

Звичайно священики мають бути психологами,а якщо не у всіх є ця освіта,то аматорами теж можна бути. Хоча тут, я би заборонив "психологствувати" молодим священикам, тільки сповідати.А духовний провід, це ж інше. імхо.

[о.Олег]

Звичайно священики мають бути психологами,а якщо не у всіх є ця освіта,то аматорами теж можна бути. Хоча тут, я би заборонив "психологствувати" молодим священикам, тільки сповідати.А духовний провід, це ж інше. імхо.

а звідкіля у панства таке позитивне сприйняття психолога? Досвід чи відгук на "розкручений бренд"?

[viter]

Особисто я позитивно сприймаю тільки ту психологію, яка спирається на християнське вчення про душу, та взагалі розглядає людину як творіння Боже. Бо тільки так можна зрозуміти душу і допомогти людині, якщо у неї виникають якісь психологічні проблеми.

[romanm]

Звичайно священики мають бути психологами,а якщо не у всіх є ця освіта,то аматорами теж можна бути. Хоча тут, я би заборонив "психологствувати" молодим священикам, тільки сповідати.А духовний провід, це ж інше. імхо.

а звідкіля у панства таке позитивне сприйняття психолога? Досвід чи відгук на "розкручений бренд"?

Є різний досвід. Поганого психолога-священика, доброго психолога не священика, навпаки. Знаю, що деякі монаші ордени, відправляють до психолога молодих монахів. Хочу сказати лиш одне, що сповідник, є ТІЛЬКИ сповідником, а психологом, як Бог дасть.

[о.Олег]

Хочу сказати лиш одне, що сповідник, є ТІЛЬКИ сповідником, а психологом, як Бог дасть.

тут лише щоб психолог не брав на себе роль священика/сповіді

[прочанка]

священик- лікар людських душ. Як майбутній вчитель вивчає педагогіку, так майбутній священик вивчає психологію. Звичайно, життєва мудрість приходить з літами, але навіть молоді священики можуть бути добрими порадниками і психологами. Згадую молодого отця Ореста, який починав служити у Преображенській церкві, дар від Бога - читати людські душі, тонко вловлювати людський біль душі. Це теж талант від Бога, який дається не всім. Тому, на мою думку, як показує мій власний досвід, священик і є добрим психологом. Він не тільки вислуховує сповідь, але й дає мудрі поради, коментує наші вчинки, думки й помисли і це не раз рятую людину на краю прірви.

[romanm]

священик- лікар людських душ.

Це зовсім не так. Священик є тільки священиком , тобто маєте, чого ми не маємо= тайну священства, і ВСЕ!.Лікарем душ є Христос. Священик повинен бути святим, стриміти до цього, а психологствування це зовсім не його царина.
Тут криється небезпека бачити в священику..... "умивальник" в який можна все кинути іце поміняє щось в нас. Звичайно є одиниці які мають і дар бачити людські душі,але це ДАР і не усі його мають. Решта немає ніякого значення. Психологствування любого священика це всього лиш його думки,які можуть бути ой як помилковими.

[о.Олег]

священик- лікар людських душ.

Це зовсім не так. Священик є тільки священиком , тобто маєте, чого ми не маємо= тайну священства, і ВСЕ!.Лікарем душ є Христос. Священик повинен бути святим, стриміти до цього, а психологствування це зовсім не його царина.
Тут криється небезпека бачити в священику..... "умивальник" в який можна все кинути іце поміняє щось в нас. Звичайно є одиниці які мають і дар бачити людські душі,але це ДАР і не усі його мають. Решта немає ніякого значення. Психологствування любого священика це всього лиш його думки,які можуть бути ой як помилковими.

безперечно так. Не думаю, що Прочанка ідеалізує всіх священиків і писала про щось інше, аніж Ви. та прочанка і сама про це скаже

[romanm]

безперечно так. Не думаю, що Прочанка ідеалізує всіх священиків і писала про щось інше, аніж Ви. та прочанка і сама про це скаже

Я не маю на меті якусь дискусію затівати, просто дозволяю собі добавляти мої думки.

[ljubomyr_ps]

тут лише щоб психолог не брав на себе роль священика/сповіді

Дозвольте з Вами не погодитись, а точніше розяснити деякі аспекти.

Звичайно психолог не священник і він не може уділяти Таїнства, прощати гріхи, накладати покуту і т.п.

Визнання гріхів перед священником, щирий жаль за них і постанова до поправи свого життя - це сповідь.

В психололгії (точніше в психологічному консультуванні, психотерапії) є таке поняття як психотерапевтичний контакт.
Довірливий контакт психолога і людини потребуючої, заснований на безумовній повазі, емпатії і щирості психолога по відношенню до людини потребуючої є наріжним каменем психологічного консультування і психотерапії.

Зрозумійте, психолог не ворожка чи «ясновидиць» який гляне на фото людини і вже все про неї знає – чим хворіє, хто з рідних помер і де закопаний ну і обовязково (як це в нормальних українців буває), яка сусідка поробила і шо підкинула.
Щоб зрозуміти людину, суть її проблеми і помогти її, психолог має увійти в особистий внутрішній світ цієї людини (відповідно людина має довіритись психологу і відкрити його), відчути чим вона живе і спільно вирішувати, знаходити шляхи розвязання конкретних душевних проблем.

Людина може часто сповідатись, жалувати щиро за свої гріхи, навіть давати внутрішню постанову поправи, але знову падає в налогові гріхи. Чому так? В багатьох випадках глибина проблеми (гріха) людини скрита від неї самої нашаруванням несвідомого, витіснена зі свідомості під впливом негативних переживань, страхів…

Хоч діяння Святого Духа не заперечую, але 5-10 хвилин сповіді мало що можуть змінити в деяких конкретних «тяжких випадках» особливо це стосується різного роду узалежнень…

Людина має працювати не тільки сама над собою, але й шукати допомоги у свого духівника, психолога. Як сказав колись один східний мудрець – хвороба (гріх) є сильна, по одинці вона нас подолає, але коли ти обєднаєш свої зусилля з лікарем (духівником, психологом) ти в змозі її подолати.
То ж краще обєднювати наші зусилля і працю на добро людям.

[о.Олег]

тут лише щоб психолог не брав на себе роль священика/сповіді

Дозвольте з Вами не погодитись, а точніше розяснити деякі аспекти.

мабуть я грішний останнім часом нечітко висловлююсь на Форумі - Ви вже принаймі другий, хто не погоджується (хоча насправді навпаки), хоча в даному випадку я писав саме про те, щоб психолог не став "ворожкою", не створював для затягування клієнта ореолу якоїсь тайни, чогось містичного. Це має місце в нашому суспільстві. Я за те, щоб співпрацювати з фахівцями різних галузей знань про людину. Особисто також працював (Карітас) психологом у одному з проектів допомоги людям розумово неповносправним та їхнім родинам і знаю, наскільки це серйозно, наскільки багато я ще не знаю або не маю достатньої практики у такій сфері діяльності. Дякую за роз'яснення. З повагою, о.Олег Жаровський

[прочанка]

священик- лікар людських душ.

Це зовсім не так. Священик є тільки священиком , тобто маєте, чого ми не маємо= тайну священства, і ВСЕ!.Лікарем душ є Христос. Священик повинен бути святим, стриміти до цього, а психологствування це зовсім не його царина.
Тут криється небезпека бачити в священику..... "умивальник" в який можна все кинути іце поміняє щось в нас. Звичайно є одиниці які мають і дар бачити людські душі,але це ДАР і не усі його мають. Решта немає ніякого значення. Психологствування любого священика це всього лиш його думки,які можуть бути ой як помилковими.

Христос - Спаситель. В цьому сказано все...
Отці можуть пояснити чіткіше - щойно висвячений священик накладає руки на вірян і молиться. В нашому храмі два молоді священики висвячувались і парох рекомендував всім прийняти ті дари. По собі можу сказати, відчувала не тільки теплоту людських рук, була й благодать...
А ще рекомендується мати одного духівника( на кшалт - сімейний лікар чи адвоката). Тобто, священик знає тебе у житті, знає твоє "я". В сповіді мене розуміють, а не просто автоматично відпускають гріхи, а це дуже важливо. Сповідь приносить полегшення і земні проблеми встрачають свою гостроту.

[romanm]

Отці можуть пояснити чіткіше - щойно висвячений священик накладає руки на вірян і молиться. В нашому храмі два молоді священики висвячувались і парох рекомендував всім прийняти ті дари. По собі можу сказати, відчувала не тільки теплоту людських рук, була й благодать...

[Lilly]

тут лише щоб психолог не брав на себе роль священика/сповіді

Людина може часто сповідатись, жалувати щиро за свої гріхи, навіть давати внутрішню постанову поправи, але знову падає в налогові гріхи. Чому так? В багатьох випадках глибина проблеми (гріха) людини скрита від неї самої нашаруванням несвідомого, витіснена зі свідомості під впливом негативних переживань, страхів…

Хоч діяння Святого Духа не заперечую, але 5-10 хвилин сповіді мало що можуть змінити в деяких конкретних «тяжких випадках» особливо це стосується різного роду узалежнень…

Людина має працювати не тільки сама над собою, але й шукати допомоги у свого духівника, психолога. Як сказав колись один східний мудрець – хвороба (гріх) є сильна, по одинці вона нас подолає, але коли ти обєднаєш свої зусилля з лікарем (духівником, психологом) ти в змозі її подолати.
То ж краще обєднювати наші зусилля і працю на добро людям.

Здається, до слів "релігія", "психологія" - бракує ще "медицина". Тоді в такому комплексі можна говорити про допомогу людині у віднайденні Щастя - людині як єдності духа, душі і тіла.

Можу сказати на вланому досвіді, що користуючись психологічними методиками відкрила для себе свої нездорові "нашарування", які перешкоджають не лише у міжособових стосунках, але й у пізнанні Бога. І ці нашарування великою мірою виникають із гріховної натури, котру ми всі отримали з молоком матері. І рано чи пізно доходиш до моменту, коли говориш Богові - Господи, я не знала, що все так безнайдійно, і не знаю, як впоратися зі своїми цими хворобами душі і духа. Мало того, своїми силами, без Тебе, я зможу зайти лиш у пекло. Здається, це перший етап в духовному поступі - зрозуміти, що я насправді дуже хвора і потребую лікаря, потребую Ісуса.

Існують безнадійні тілесні хвороби, коли лікарі вже нічого не можуть зробити, безнадійні хвороби психіки, коли вже і психолог безсилий, і в такий момент приходиш до Бога як до таємниці, Котрий може все. Я не знаю, наскільки ефективна зворотня дорога, коли прибігаєш до Бога і говориш - Боже, мені погано, зроби щось. Здається, цей шлях може привести до розпачі чи розчарування у Бозі, Церкві, священиках і т.д. Бо таким чином нічого не діючи із собою лише ліниво чекаєш, що Бог за тебе зробить всю роботу.

Ще один аспект - чого взагалі людина хоче від медицини, психології, релігії? Наші стандартні побажання: "щастя, здоров"я, Божого благословення...на многії літа" Можливо, був правий Ніцше, що Бог помер? Помер у наших серцях, бо ми Його вже не хочемо і не чуємо, лише має забезпечувати нам наше щастя, яке ми собі прагнемо...

Це все дуже цікаво і варте не однієї книги. У "розвинених" країнах психологія виникла і розвинулась на руїнах віри в Бога, свідомої десакралізації життя. Психологи перетворилися на священиків культу свого "я", задоволення своїх природніх потреб і таким чином проповідують шлях до щастя. Психологія по дорозі відкриває незліченну кількість закономірностей і принципів, про які говорить Біблія вже тисячі років, але іншою мовою, мовою серця. Для більшості людей мова психології краще доступна. Та й цілі ближчі - хто зараз скаже, що своїм життям хоче служити Богу, свідомо ідучи на терпіння? Зараз в моді успіх і красиве життя. А фраза "Серце моє неспокійне, Боже, поки не заспокоїться в Тобі" - залишається красивими словами Августина в наборі афоризмів святих... і ледь жевріє захаращена десь в найглибшому кутку серця, біля самої основи.

[ljubomyr_ps]

Здається, до слів "релігія", "психологія" - бракує ще "медицина". Тоді в такому комплексі можна говорити про допомогу людині у віднайденні Щастя - людині як єдності духа, душі і тіла.

Можу сказати на вланому досвіді, що користуючись психологічними методиками відкрила для себе свої нездорові "нашарування", які перешкоджають не лише у міжособових стосунках, але й у пізнанні Бога. І ці нашарування великою мірою виникають із гріховної натури, котру ми всі отримали з молоком матері. І рано чи пізно доходиш до моменту, коли говориш Богові - Господи, я не знала, що все так безнайдійно, і не знаю, як впоратися зі своїми цими хворобами душі і духа. Мало того, своїми силами, без Тебе, я зможу зайти лиш у пекло. Здається, це перший етап в духовному поступі - зрозуміти, що я насправді дуже хвора і потребую лікаря, потребую Ісуса.

Існують безнадійні тілесні хвороби, коли лікарі вже нічого не можуть зробити, безнадійні хвороби психіки, коли вже і психолог безсилий, і в такий момент приходиш до Бога як до таємниці, Котрий може все. Я не знаю, наскільки ефективна зворотня дорога, коли прибігаєш до Бога і говориш - Боже, мені погано, зроби щось. Здається, цей шлях може привести до розпачі чи розчарування у Бозі, Церкві, священиках і т.д. Бо таким чином нічого не діючи із собою лише ліниво чекаєш, що Бог за тебе зробить всю роботу.

Ще один аспект - чого взагалі людина хоче від медицини, психології, релігії? Наші стандартні побажання: "щастя, здоров"я, Божого благословення...на многії літа" Можливо, був правий Ніцше, що Бог помер? Помер у наших серцях, бо ми Його вже не хочемо і не чуємо, лише має забезпечувати нам наше щастя, яке ми собі прагнемо...

Для більшості людей мова психології краще доступна. Та й цілі ближчі - хто зараз скаже, що своїм життям хоче служити Богу, свідомо ідучи на терпіння? Зараз в моді успіх і красиве життя. А фраза "Серце моє неспокійне, Боже, поки не заспокоїться в Тобі" - залишається красивими словами Августина в наборі афоризмів святих... і ледь жевріє захаращена десь в найглибшому кутку серця, біля самої основи.

+100%

[boroda]

Слава Ісусу Христу! Прочитавши тему хочу вставити і своїх п*ять копійок.
Св*ященник це також людина як і всі грішна, я особисто коли іду до сповіді, то стараюсь уявити ,що я перед Богом,і він все бачить в моїй душі,хоч буває деколи забуваю про певні гріхи,з яких потім стараюсь висповідатись.
А що св*щенник має бути психологом,то це вже дар від Бога,комусь дано,комусь ні...Тай і св*ященники різні повсякденні гріхи трактують по своєму,хтось каже ,що це тяжкий гріх,інший ні

[loboda]

Я малам цікавий досвід на одній зустрічі. МИ обговорюва якесь питанні і психолог розповідав як він довго шукав для себе психолога супервізора і як задоволений був що врешті таку особу має зараз. В той же ж день я спілкувалася з жінкою, яка розвовідала мені про свої бесіди з духівником, до якого вона регулярно приїжджає. Ви бачите яка цікава виходить паралель.
Я погоджуюся, що священик повинен мати певні знання з психології, однак психотерарія - це не його завдання. Зрештою, попереднього говорилося про роль свящинка як психолога на сповіді. Добрим психологом та мудрецем (ці поняиття для мене є дуже тісно пов'язаними) має бути духівник, особа, яка зустрічається з Вами часто, добре знає Вас і підтримує Вас у житті, молиться за Вас.