Я дуже тішився,коли бачив шлях того священника у фільмі.Він покликаний Богом до цього,і тут не тільки у молоді(з фільму)., справа.
Розумієте,це був його шлях,і думаю він зрозумів,як Бог діє,і для чого взагалі він прийшов у світ.
У фільмі споглядати це легко,але тільки уявіть,через що пройшов той священник!!!!,уявіть,який шлях йому Бог приготував,тобто був завжди поруч,,і як це все незбагненно.
Насправді,отті молоді люди помогли йому,а священник їм.Звісно,ніхто зі сторін про це не думав і не підозрював.Якраз в цьому незбагненність Бога,який є в кожному з нас.(молоді люди потребували допомоги,но не розуміли,що самі є поміччю комусь.Священник щиро допомагав,но не розумів,що сам потребує допомоги)
Розумієте,священник ревно віддавав себе іншим,і робив це дуже щиро,як міг і розумів.(навіть трішки ексцентрично,як на похороні.),він щирий і молодий(по юнацкому потребував уваги,уваги до себе,в щирій привязці до цих молодих людей,уваги всіх,що це є біда,і вони потребують допомоги,вони,но не він.).
Такий сильний,що може і головне хоче помагати всім,особливо відкинутим суспільством.Надія на своє розуміння справедливості,тобто на себе,і діяв згідно свого бачення цього.
Він не розумів,що сам потребує допомоги(навіть до того як взнав про ВІЧ),він хотів щиро давати,но не хотів(не вмів) приймати,те що йому посилалось.Повірте,це є нормально,і це був його шлях,і я тішуся,що він витримав.( Бог послав йому цих всіх людей,це є наслідок.Бог скерував це,перетворив на те,що його врятувало,а разом з ним,тих кого йому послано для цього)Він прийняв,що найвища справедливість,це Бог,і це є першопочатком всього.(тобто, тепер він це не просто знав,а пережив і головне прийняв.)Знати(розуміти) і прийняти,це є шлях,і часто цей шлях, ще називають-ЖИТТЯ.
Насправді,після того,коли він спалив ту моркву,він довірився Господу(хоч звичайно цього не розумів),і погодьтесь,який добрий Господь,як Він все влаштував.Хоч в момент спалення і втікання з монастиря,це був кінець світу для нього,і коли різав собі вени,і коли був у спокусі з жінкою...А головне,Господь поміг всім,які були біля нього(з ким пересікся),тобто тим,які були підтримкою йому(після утікання з монастиря.).
Повірте,після того,як він його пройшов,я спокійний.Бо він прийняв те,що йому приготував Бог.(і все буде добре,з ним,і з тими кого йому пошле Бог)
Це історія формування(дорослішання) священника,тобто як він став ревним Слугою Божим.Шлях його сприйняття служіння ЙОМУ.
Розумієте,якщо балакати про ідеали,то він не мав би цих терпіннь,якби одразу прийняв те,що будучи ще здоровим,він сам потребував допомоги,коли хотів щиро давати.(ну це фантазії зі сторони,це не суть,це як аналіз.)
Але суть в тому,що він людина,і це було не реально.Насправді,він нічого не зробив доброго,все зробив Господь,а його заслуга,що він це прийняв.Це називається шлях.І я сумніваюсь,що його характер(сильний і впертий),змогло би змінити щось інше,як та хвороба(ті терпіння) і все що сталось.
І тут можна думати,чи Бог йому ці тягарі послав для направлення і вдосконалення у Ньому(Любові).Чи він сам став причиною появи їх(тобто це наслідки його розуміння),а Бог скерував ці тягарі на добро для нього.(Навчив взяти те ярмо і ту ношу,і перетворити це на легке і любе) Туут питання складне....
Розмієте,він противився як міг(особливо було видно це,коли ковтав ті пігулки,головне як).Він не хотів приймати свою слабкість,те що є.І погодьтесь,це ого-го як важко.Но коли він прийняв її,насправді він став сильним.
І те, що я це теоритично розумію на його прикладі,далеко не свідчить,що я це прийняв у своєму житті.(за чиїмось життям дивитись лекше,ніж за своїм.)
Розумієте,цей фільм мене вчить приймати себе немічного, перед Господом.І ще,що насправді,коли ми щиро комусь хочим допомогти,то ми самі потребуєм цієї допомоги,тобто потребуєм Бога,який є у всіх,без виключень.І насправді,це не ми допомагаєм,а просто ми дозволяєм це Богу.Так Бог діє,і це взагаліто незбагненно поки,для мене.Я потребую допомоги,но чи приймаю я ЇЇ,чи шукаю ЇЇ,чи бачу я ту допомогу,чи шукаю ЇЇ на власне розуміння,чи амбіції??? Що добре,а що зле для мене??
По "грамоті",нема нічого злого у Господі,тобто в тому,що Він нам посилає.А скільки раз ми це відстороняєм від себе,гордуєм цим,боримось і противимось цьому.(зі щирим розумінням,що чиним добре,бо так потрібно.Але кому це потрібно???)
І одвічне запитання:Якщо ми знаєм по "грамоті",що Бог є найвища справедливість,і все добро від Нього,а зло від нас.То чому ми це не приймаєм????
Хтось знає??? бо я ні...

,а хотілось би знати це

,тобто перетворити ці знання на довіру до Бога,і чинити Його Волю(не сумніваючись в цьому),щоб ці руки,були Його руками,і думки,були Його думками.
Ой,,,знов каламбуру понаписував

,,
Дякую...