о.Олег писав:andrey s. писав:... І своє, в значенні люцке, а не Боже...
ні - говорю про "своє" в значенні ділення досвідом життя в Бозі, яке веду в тій чи іншій Традиції/системі. Вірую, що Господь до нас-різних настільки Милосердний, що Дає до Себе доступитися у наших мовах (звідки беремо свою Богословську термінологію)
, у наших народних звичаях (звідки черпаємо наповнення для молитв чи, загально, літургічних практик - видимих виявів нашої релігійності)
... - всю людину з усім контекстом її проведеного з Творцем життя Він освячує і саме це (своє) ми... навіть не маємо права (не люблю це слово, але іншого щось не знаходжу)
тримати лише для себе, а маємо йти в світ, ділитися з ближнім: адже... може саме цей шлях його заторкне і поставить на Дороги Господніпро це кажу
З повагою, о.Олег
Зрозуміло отче, дякую за пояснення.
Насправді я майже про те саме, тільки от всетаки зі своєм нюансом.
Насправді дуже Вас прошу не сприймати це як намагання спорити з Вами, то не так, і такого у Вас не бачу.(це для дописувачів)
Доречі це не буде оффтопом в цій темі.
Те все, про що Ви згадали, в рамках своєї традиції звичайно, то є Дар Божий, і то без перебільшення.
І, так, ми маєм обовязок нести у світ Це. Це навіть без сумніву.
Але от питання, що нести з цього???
Невже ми думаєм, що всі інші, хто живуть в інших традиціях, а навіть Обрядах, повинні сприймати Бога так само, як Він нам дарував розуміння Себе в нашій обрядовості і традиції, культурі і мові. Я так не думаю... От це, обряд, традиція є Даром Для нас, щоб ми у ньому(их) розвивались, вдосконалювались, і так далі.
Це як наша колиска, де ми набираємся сил і всього решти.
Але,, але якраз розвивались у тому, що маєм нести. І я вважаю, що несем не наш Обряд чи Традицію, а несем Бога, який в цьому нам виявляється.
І так само, ми вивчаєм інші Обряди і Традіції, не з ціллю перейняти ці відмінності як якісь істинні(і в свою чергу не пропунувати свої, як істинні), які без сумніву є(відмінності, а не інакшості), і якраз у цьому бачу красу. Бачу красу у різноманітності сприйняття Бога, як Він себе виявляє у якісь традиції і обряді. Люди, ну це чудово, якщо розмислити.
Ці всі речі ми виявляєм(якщо завгодно несем), щоб надати змогу зрозуміти нас, яким чином наприклад у Богословській думці ми сприймаєм Бога, і те саме, ми стараємся зрозуміти у інших.
І у такому значенні можливий поступ, це дає можливість сприймати Бога більш досконало, ніж тільки у своїй колисці. Саме це, можна образно примінити до; Любов до ближнього у розумінні, що у своїй традиції не ближній, а брат. І таким чином, поступ у тому, щоб братом во Христі стала людина з іншої традиції і обряду, а ближнім в такому разі, наприклад мусульманин. Яка заслуга, що ми любим того, хто відповідає тим самим, кому ми зрозумілі і кого ми розумієм. Я про стремління до досконалості.
По грамоті, ми так кажем, кажем що воно так, ми всі брати во Христі.. Але на фоні всього(ворожнечі), то дуже сумнівно.
Але.... але мушу визнати, а навіть наголосити, що то справа не кожного. Тобто до цього потрібно дорости. (і ті, які рвуться богословствувати з людьми інших Обрядів, повинні спитати себе, чи все їм зрозуміло у тому, що Господь призначив для них.) .Бо Те, що дано для спасіння, може стати для "зовсім навпаки".
Насамперед потрібно пізнати Бога у тих умовах, які Він нам дарував, які призначені для нас. Звичайно ніякого максимуму тут бути не може, але якісь мінімум повинен бути, щоб змальоване мною працювало. Я вже навіть не знаю чи це є реальним у людей, але вірю, що Є Реальним у Бога.
І потрібно боятись, остерігатись, тікати, від думки своєї особливості, кращості, у порівнянні з наприклад іншим Обрядом чи Традицією. Так, ми особливі, но без якогось якісного показника.
Ні, ніяким чином якісні думки(в порівнянні) не повинні бути(мовляв ми розумніші, чи хтось дурніший), а тільки Плоди Божого Дару, бо Обряд чи Традиція, мова і культура, то є Дари Божі нам, з навіть не ціллю, а призначенням, щоб у них ми зросли і несли Його у цей світ.
І скажу своє глубоке переконання, яке я підмітив. Я спостерігав во очі Божий Дар, який не є ні маленьким, ні великим, а просто Даром, який ми зписуєм на буденність і нічого особливого. (то довга історія, но я чуть не обкакався від захвату, коли почув розмову про Бога, між людьми з Богословскою освітою які зростали у інших обрядах і традиціях. Я би слухав і слухав, і це сильно...)
І коли ми, розважаєм на Богословскі теми з людьми іншої обрядовості чи традиції, і при цьому не відчуваєм ніяких "как" , нічого крім приємності, то знайте, то Дар Божий і це потрібно цінити і бути вдячним за це.
Дякую