Talya писав:коли для одного добром є одна річ, а для іншого протилежна...
То вже фільософія

, але на загал ні.
Нема ніякого "іншого", той якись абстрактний "інший", то гра нашого розуму. Таке собі виправдання своїм слабкостям, бо важче визнати свою слабкість, а слабкість іншого..то лекше.
Добро є одне, і воно досить чітко визначене.
Просто часто це підміняють поняттям; "менше зло", тому так все бачиться крісь призму того когось "Іншого".
Just_me писав:Завжди, отче, завжди. Ніж - це добре, чи погано? Залежить від того, вбивати ним людину, чи різати хліб...
От і ми кожен зокрема є тим "ножем", правда з свобідною волею

.
Talya писав:
думаю шляхи можуть бути різними... я часто молюсь і прошу щоб Бог поміг мені зрозуміти що маю робити, але я з тих "глухуватих" і підозріливих, які скрізь логіку шукають...
деякі люди опираються на відчуття, дехто шукає якихось знаків...
мені б певно хотілось знати що приймаю правильне рішення, щоб прийнявши його відчути мир, а не тривогу.
Я розумію, що Бог дає нам свобідну волю і тому в який бік йти нам вибирати, але як знати в якому боці йдеш до Нього ближче чи далі?
Ці питання є вічними, а тому напевне Бог дав все необхідне, щоб слідувати за Ним.
Я не виключення, і мені часто, дуже часто хочиться, щоб Бог особисто промовив до мене, мовляв Андрійку, туди не ходи, того не роби, а ось то роби, я з тобою не будь боягузом

, зроби перший крок, все буде ок
Але, але собі думаю, я такий волелюбний, маю свободу вибору і все таке, а тут прагну бути лялькою, щоб Бог мною керував(тобто я впевненний що все вийде, коли так), але ось тільки я вирішую, що саме.
Якщо по чесному, то часом дивлюсь на необхідність у Бозі тільки щоб все було ок., і я був спокійний , тобто як користувач Богом.(що само по собі є не правильним і суто люцким. І якщо я скажу, що так не можна сказати про себе, то просто збрешу)
Думаю, що самі мусим щось робити, а Бог потрібен у всьому, просто потрібно це вірно зрозуміти.
А взагалі я не знаю, тема складна.
Знаю точно, що трішки хочиться на Бога звалити все, і таким чином бути геройом, і особливо не коперсатись при цьому у собі, не загружати себе всякими Законами, Церквою, тим, до чого зобовязує Християнство.
Але тоді, якщо так, то на що маю нарікати

.
В любому разі маю більше ніж заслуговую.
І якщо я і дбаю за витривання у Божих настановах, то це ще не значить, це не значить, що я маю вимагати щось натомість.
А ось надіятись, то зовсім інша справа, тобто уповати.
На загал помітив за собою, що мало дякую за те що маю, а від так, як можу думати за щось впереді, якщо не дивлюсь на те, що Є ЗАРАЗ.
