Комплекс грішності

[ShMariam]

Колись читала про т.зв. комплекс грішності, що це дуже корисна штука, вияв покори і що всі святі його мали. Йдеться про те, що людина вважає себе дуже грішною, хоча, якщо подивитися збоку , веде праведне життя.

А недавно прочитала статтю однієї жінки, яка все життя мала комплекс повноти. Вона писала, як будучи дуже гарною, стрункою дівчиною (були фотографії ) через цей комплекс (так, в даному випадку це був точно комплекс ) стала реально повною, бо все життя жила з думкою, що вона "товстуха". Коротше кажучи, думки матеріалізувалися. Вже давно переконалася, що людина підсвідомо стає тією, якою її вважають інші і вона сама... Будеш називати дитину дурною - точно розумною не стане, якщо вдасться переконати.

Отож чи такий вже корисний комплекс грішності? Чи не призводить він до поведінки: "а я і так грішна, все життя грішна, то одним гріхом більше, одним менше... Головне, що свою грішність визнаю" Чи не має сприйматися гріх, як щось НЕНОРМАЛЬНЕ, що викликає сором? Я от, скільки знаю про дівчат з комплексом повноти, але не дуже чую про комплекс "непривабливості", бо підсвідомо відчувається, що про непривабливість в принципі говорити не варто (хіба про окремі її "складові"), бо це надто... боляче, те, що в принципі прийняти майже не можливо....

[Just_me]

Чула на цю тему думку одного священика, він сказав, що є два дуже згубні для будь-якої людини стани. Перший - це коли людина думає, що веде праведне життя, що їй немає з чого сповідатися, а други - це коли думає, що цілком втрачена через власну грішність і як наслідок нічого не варта. Думаю, комплекс грішності - це другий варіант, хоча обоє мені видаються диявольським способом знищити людину. Як на мене, комплекс грішності, як і праведності, відбирає в людини стимул змагати до святості.

[ShMariam]

Чула на цю тему думку одного священика, він сказав, що є два дуже згубні для бідь-якої людини стани. Перший - це коли людина думає, що веде праведне життя, що їй немає з чого сповідатися, а други - це коли думає, що цілком втрачена через власну грішність і як наслідок нічого не варта. Думаю, комплекс грішності - це другий варіант, хоча обоє мені видаються диявольським способом знищити людину. Як на мене, комплекс грішності, як і праведності, відбирає в людини стимул змагати до святості.

Та ні, я не про це... Комплекс грішності - коли людина зосереджена на своїй грішності (гріхах) (не будучи аж такою грішною на відміну від інших) , але при тому не втрачає надії на Боже милосердя.

А той священик говорив про гріхи проти Святого Духа - безнадії на Боже милосердя і надмірної надії на Боже милосердя.

[Just_me]

Ну в такому випадку я б не називала це коплексом. Та й до того ж, якось не в"яжеться мені в голові поєднання зосередження на гріхах і веселості. Святий в моєму розумінні має бути веселим, а як він лише думає про гріхи, то де ж тут радість?

[ShMariam]

Ну в такому випадку я б не називала це коплексом. Та й до того ж, якось не в"яжеться мені в голові поєднання зосередження на гріхах і веселості. Святий в моєму розумінні має бути веселим, а як він лише думає про гріхи, то де ж тут радість?

Та власне... Чим людина ближче до Бога, тим більше бачить свою грішність (як у дзеркалі). Але тоді виходить, ми (не святі) насільки погано її відчуваємо?

А комплексом я назвала (і не лише я - в тій статті теж) на зразок сучасних комплексів: коли людина свята називає себе грішною, подібно як стрункий називає себе повним.

Та й не розумію слів молитви "...прийшов на світ грішників спасти, з яких перший я". Та ж на світі точно є люди більше грішні, ніж я.

[vitalko]

Ну в такому випадку я б не називала це коплексом. Та й до того ж, якось не в"яжеться мені в голові поєднання зосередження на гріхах і веселості. Святий в моєму розумінні має бути веселим, а як він лише думає про гріхи, то де ж тут радість?

Та власне... Чим людина ближче до Бога, тим більше бачить свою грішність (як у дзеркалі). Але тоді виходить, ми (не святі) насільки погано її відчуваємо?

Угу, ось і прекрасна нагода для упокорення

Та й не розумію слів молитви "...прийшов на світ грішників спасти, з яких перший я". Та ж на світі точно є люди більше грішні, ніж я.

Слова ці, думаю, взяті ось звідки:

15 Вірне це слово й повного довір'я гідне, що Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я - перший. 16 Але я був на те помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першім показав усю свою довготерпеливість, на приклад тим, що мають увірувати в нього на вічне життя. Тим. 1. 15 - 16

Тому, якщо ап. Павло, будучи святим, називає себе першим, то хто я такий, щоб себе не називати(хоч гордість і не дає, чесно кажучи). А чого перший - ну бо якби не було інших грішників на землі, то мій гріх все ж би Ісуса засудив і вбив. Мені це дозволили зрозуміти роздуми над судом над Христом, хресною дорогою і розп"яттям. Скільки там різних персонажів, які спричиняються до того смертного засуду - і Юда, який за гріш продає Бога, і горді, самозакохані фарисеї з садукеями, і боягуз/байдужий Пилат, який хоче спасти власну шкуру коштом інших людей, і бездумний народ, який йде за голосом своїх проводирів, і солдати, які насолоджуються приниженням іншого. Якщо подумати, кожен раз бачу себе іншим персонажем(в залежності від гріха), треба тільки трохи порозмислити і напружити уяву. А й зрештою кожен гріх(особливо тяжкий) стремить до повного відкинення Бога аж до його вбивства(бо Бог - один, іншого немає, тому той, хто хоче бути Богом, не потерпить реального Бога і, відповідно, хоче його усунути). І навіть це Господь дозволив, аби забезпечити вільний вибір людини. Тому праві святі, бо, бачачи Божу доброту, бачать чітко до чого стремить їх серце, і від чого його рятує Божа благодать. Тому і рахують себе великими грішниками.

[Міра]

Та й не розумію слів молитви "...прийшов на світ грішників спасти, з яких перший я". Та ж на світі точно є люди більше грішні, ніж я.

мені подобається, як у К.Льюіса:

" Многие из нас производят впечатление очень милых, славных людей. Но на деле, возможно, мы приносим лишь незначительную часть той пользы, которую могли бы принести, принимая во внимание нашу хорошую наследственность и отличное воспитание. Поэтому в действительности мы хуже, чем те, кого сами считаем злодеями."

[ShMariam]

мені подобається, як у К.Льюіса:

" Многие из нас производят впечатление очень милых, славных людей. Но на деле, возможно, мы приносим лишь незначительную часть той пользы, которую могли бы принести, принимая во внимание нашу хорошую наследственность и отличное воспитание.

Правда

...Поэтому в действительности мы хуже, чем те, кого сами считаем злодеями."

А от тут не бачу логіки.

[о.Олег]

...Поэтому в действительности мы хуже, чем те, кого сами считаем злодеями."

А от тут не бачу логіки.

а за що Господар покарав раба, якому Дав один талант?
думаю - щось із тої логіки

[Міра]

...Поэтому в действительности мы хуже, чем те, кого сами считаем злодеями."
А от тут не бачу логіки.

Я би просто не порівнювала себе з іншими. Звідки я знаю, що там в злодія в середині робиться? Тільки Бог бачить.
Тому й слова -" грішників спасти, з яких перша я" розумію так - я не знаю, що там в інших людей, я себе бачу зсередини, тому біжу -перша, щоб покаятись...

[Міра]

Читаю зараз як раз до теми, цікаво...

Всякий раз, когда возникает ощущение, что наша религиозная жизнь делает нас лучше других, мы можем быть уверены, что ощущение это не от Бога, а от дьявола. Вы можете быть уверены, что Бог действительно присутствует в вашей жизни только тогда, когда либо совсем забываете о себе, либо видите себя незначительным и нечистым. Лучше совсем забыть о себе.

Не думайте, что настоящее смирение -- вкрадчивость и елейность, нарочитое подчеркивание собственного ничтожества. Встретив действительно смиренного человека, вы, скорее всего, подумаете, что он веселый, умный парень, который проявил неподдельный интерес к тому, что вы говорили ему. А если он не понравится вам, то, наверное, потому, что вы ощутите укол зависти к человеку, который способен так легко и радостно воспринимать жизнь. Он не думает о своем смирении; он вообще не думает о себе.

"Просто християнство" К.Льюїс

[ShMariam]

Нє, ну знаєте... Я то ніби й можу прийняти розумом, але відчути серцем - ніяк.

Розумію, що таке смирення: коли, навіть знаючи, що зробив багато, бачиш скільки ще бракує, або недоліки. А тут... Бракує бачення того, що є святістю, МОїМ шляхом до Бога. Дуууже розпливчасто - не підходить.

[vitalko]

Нє, ну знаєте... Я то ніби й можу прийняти розумом, але відчути серцем - ніяк.

Знаю по собі, про що говорите, бо відчуваю щось подібне. Але чогось мені думається, що треба бодай того спізнання розумом триматися, і просити про те, щоб смирення оселилося в серці. Довгий це процес, дай Господи, щоб ще на цьому світі якісь позитивні результати в ньому осягнути.

До речі, пам"ятаю, що під час посту, коли молився молитву св. Єфрема, то якось воно все краще виглядало, принаймні поривів до гордості було менше, а з другої сторони бачення власної грішності - більше. Але це було важко, точно знаю.