Церковні покарання

[о.Олег]

"призводить до ходіння по колу,"

Зовсім не хочеться по колу ходити. Але, як я писав,це я розумію з історичного погляду, і тому зовсім не хочеться також однобічного погляду (з історичної точки зору).

так якраз з історичної точки зору і пояснюю те, що ні цитований Вами священик, ні, відповідно, Ви, в жодному разі не є історично об'єктивними: історичні факти вашому переконанню в єдність Заходу і Сходу до 1054 суперечать, а так як ця історична неправда є одним з наріжних каменів проповідників "розділеної розколами Церкви", надіюсь, що направлення Вашого знання історії спонукає Вас зрозуміти те, що твердить наша віра в Церкву: Єдина Свята Соборна Апостольська Церква заснована Зісланням Святого Духа і Дарованою Христом Обітницею ("врата адові не здолають") у всій своїй повноті перебувала, перебуває і до Другого Пришестя перебуватиме у Католицькій ("на тобі, Петре, збудую Свою") Церкві; а інші церкви чи церковні спільноти користають частинками/дрібками Дарованої Церкві Божої Благодаті
З повагою, о.Олег

[ShMariam]

Можливо їм просто дозволили жити разом без шлюбу.

Справді? Офтоп, але як могли їм "просто дозволити", не розумію...

[о.Олег]

Можливо їм просто дозволили жити разом без шлюбу.

Справді? Офтоп, але як могли їм "просто дозволити", не розумію...

та все Ви добре розумієте, Мар'яно: не могли такого дозволити в Церкві
З повагою, о.Олег

[andrivovk]

1054 рік

[luksander]

оф топ видалено

[luksander]

оф топ видалено

[luksander]

оф топ видалено

[о.Олег]

складна вийшла тема. Повідокремлюємо частину до пригаданої нам andrivovk теми 1054 і, якщо такої ще нема, в тему з назвою, приблизно, Церква
З повагою, о.Олег

[Michail]

Можливо їм просто дозволили жити разом без шлюбу.

Справді? Офтоп, але як могли їм "просто дозволити", не розумію...

Я ж написав, що мабуть помилився. Може їх одружили, уневажнивши попередній шлюб. Уневажнення також така штука, головне знайти причину. Якщо причина важлива (якщо хтось з подругів став деспотом, а може це було генетично, і зруйнував шлюб), то можуть зробити уневажнення. Якраз не можемо бути проти таких уневажнень. Наприклад мій знайомий одружився на нормальній дівчині. Але в її батька була генетична хвороба (шизофренії) і в неї проявилась. Але вона не сказала чоловіку про те, що в неї може таке бути, тому вони розлучились (не знаю як Церква це зробила, але думаю що за такої умови можливе уневажнення, бо вона утаїла... Хоча можливе і зоставання шлюбу, якщо чоловік був би згоден).

Так що вибачте ще раз.

[о.Олег]

Можливо їм просто дозволили жити разом без шлюбу.

Справді? Офтоп, але як могли їм "просто дозволити", не розумію...

Я ж написав, що мабуть помилився. Може їх одружили, уневажнивши попередній шлюб. Уневажнення також така штука, головне знайти причину. Якщо причина важлива (якщо хтось з подругів став деспотом, а може це було генетично, і зруйнував шлюб), то можуть зробити уневажнення...

спробую ще раз: Церква якраз "знаходить причину" на користь Таїнства, а не навпаки. Кожному окремому випадку позову Церква надає свого адвоката і він відстоює не права когось із супругів, а Шлюб. Це перше, на чому хочу ще раз наголосити. І, друге: якщо Шлюб був правосильно уділений - Таїнство відбулося і, навіть, якщо хтось потім став (після того, як прийняв Таїнство) "деспотом" - Шлюб дійсний. В таких випадках Церква благословляє жити окремо (сепарація) і працювати над своїм Шлюбом (катехизація сімейних пар, сімей в кризі, зустрічі з психологами тощо), щоб знову нормально жити разом - жодного уневажнення за описаних Вами умов. А вже приховування правди про здоров`я - так, може бути причиною того, що Шлюб не відбувся
З повагою, о.Олег

[Michail]

Таїнство відбулося і, навіть, якщо хтось потім став (після того, як прийняв Таїнство) "деспотом" - Шлюб дійсний.

Так от, якби в тому випадку так було, то я б про це не написав. Значить те, що я писав має підставу. Ви тільки-но сам про це півдтвердили. (Це якщо Ви все-таки хочете дізнатись як насправді було).
Хоча знову ж таки мені це не дає згіршення.

НА рахунок всяких намагань зруйнувати таїнство ("православними") я також це сприймаю негативно, як і Ви.

В інших випадках, наприклад, коли розвелись не по дуже важливій причині (чоловік пив, або що інше), і це також стосується церквоних покарань (не оф-топ), є таке, що чоловік і жінка у другому шлюбі просто живуть у громадянському чи навіть у державному шлбюбі допоки не помре попередній подруг ,а тоді вже Церква дозволяє їм одружитись (є мені відомі такі випадки). Причому і на Літургію разом ходять (лиш би це не дало згіршення іншим людям), правда церковне покарання на той випадок є (у нормальному випадку) - недопуск до Причастя. На ЛІтургію їм ніхто ж не заборонить прийти. І довести їм нічого не зможе ні священик, ні тим більше катехит ні навіть їх діти...

[Michail]

Церква якраз "знаходить причину" на користь Таїнства, а не навпаки.

Оце похвально, а більше похвально, коли на користь милосердя до людини. (бо Таїнства якраз і мають в собі милосердя і задатки для спасіння людини через віру, звичайно). Навіть Ісус через самарянку її сьомого чоловіка покликав... (І хоч вияснилось при цьому багато різних речей, але не сказав же, що покинь його і т.д.)...

До речі не поясните детальніше що то їй за чоловіки були? Одні кажуть що то був закон левірату, інші її блудницею називають...

[о.Олег]

Таїнство відбулося і, навіть, якщо хтось потім став (після того, як прийняв Таїнство) "деспотом" - Шлюб дійсний.

Так от, якби в тому випадку так було, то я б про це не написав. Значить те, що я писав має підставу. Ви тільки-но сам про це півдтвердили...

насправді це (став деспотом) не могло бути підставою уневажнення Шлюбу. Мали бути інші причини, бо важливим є стан людей на момент Шлюбу, а подальше їхнє життя (сварки, хвороба, запої, тюрма...) не можуть змінити того, що вже відбулось.

...Це якщо Ви все-таки хочете дізнатись як насправді було...

Церква не може діяти проти Бога, пане Михайле. Незалежно від обставин. От, наприклад, хтось Вам скаже, що в Бразилії - десь в районі її столиці - Христова Церква обвінчала гомосексуалістів: не треба ж їхати туди чи "дізнаватись як насправді було", щоб чітко заявити, що так чинити Церква не може. Правда ж? Розумію, що беру дещо крайній приклад, але, надіюсь, що принаймі тут у Вас сумнівів не виникає: Церква не може дати Шлюб гомосексуалістам. Незалежно від того, що б люди не розповідали про те, "як насправді було". Мого ж знання про Церкву і Шлюб вистарчає, щоб сказати, що незалежно від того "як насправді було" Церква не розлучає Шлюб, якщо він був дійсний, а, якщо було дане уневажнення, то це значить, що Шлюб (з якоїсь причини) не відбувся.
З повагою, о.Олег

[о.Олег]

... Навіть Ісус через самарянку її сьомого чоловіка покликав... (І хоч вияснилось при цьому багато різних речей, але не сказав же, що покинь його і т.д.)...

а як на мене - точно те і сказав: вказав на її гріх (що чоловік, з яким живе, не її) і сама самарянка признає в ньому "пророка" саме тому, що "все про мене розповів" (чи як там по тексту)
З повагою, о.Олег

[Michail]

Правда ж? Розумію, що беру дещо крайній приклад, але, надіюсь, що принаймі тут у Вас сумнівів не виникає: Церква не може дати Шлюб гомосексуалістам. Незалежно від того, що б люди не розповідали про те, "як насправді було". Мого ж знання про Церкву і Шлюб вистарчає, щоб сказати, що незалежно від того "як насправді було" Церква не розлучає Шлюб, якщо він був дійсний, а, якщо було дане уневажнення, то це значить, що Шлюб (з якоїсь причини) не відбувся.

Правда і так би мало бути в ідеалі.
"ЩОБИ ПРЕТЕНДУВАТИ НА ПРАВО БУТИ ГОЛОСОМ СОВІСТІ, ЦЕРКВА САМА МАЄ БУТИ ЧИСТОЮ І МОРАЛЬНОЮ"
http://risu.org.ua/ua/index/expert_thou ... iew/44367/

Тут до речі є цікавий вираз
"ам, можливо, є краще сформовані доктрини, наука, але часом бракує чогось для практичного служіння. У нас нема добре сфорульованих концепцій, зате є дух життя. Власне, така співпраця мала б допомогти нам всім. Дуже добре, коли сильна частина може вплинути на слабшу. Біблія каже: «Носіть тягарі один одного»."

(Ну в нас в багатьох випадках те, що вони називають "Духом життя", ая б сказав інакше: енергійність, відданість активність Церкви -часто знаходиться в зтліючому стані).

[Michail]

Вчора по державному радіо ("галя") була передача, де православні священики обговорюють ті чи інші проблеми. Тема була про дружбу. Але по телефону їх одна жінка запитала таке питання.
Вона одружена, але не вінчана, - насильно, не по любові... І хотла б розлучитись і вийти заміж за іншого... Чи це гріх.

Звичайно, якщо це не Церквоний шлюб то вона може.

Але той священик відповів, що невінчаний шлюб Церква признає за шлюб, лише без повноти на ньому Божої благодаті. І... намагався її відговорити від розлучення, цитуючи ап. Павла, про те що через віруючу жінку може невіруючий чоловік спастись. Так що однозначно серед них є божі священики.

Просто в офіційній позиції в них виникли 9 причин для анулювання шлюбу... Вони ж це можуть і виправити. І над цим потрібно працювати.

[о.Олег]

...Так що однозначно серед них є божі священики...

безперечно. І святі є, вірую. Але точно - не завдяки, а всупереч рішень їхньої Церкви. Про що у нас з Вами мова вже декілька місяців поспіль. В кожному випадку: мова у нас не про індивідуальні випадки, а про вчення Церкви, яка у випадку з РПЦ (можливий дозвіл на розлучення і "другий шлюб") точно суперечить Богові
З повагою, о.Олег

[о.Олег]

...Ну в нас в багатьох випадках те, що вони називають "Духом життя", ая б сказав інакше: енергійність, відданість активність Церкви -часто знаходиться в зтліючому стані...

ну так не будьмо в тому стані: відданості нам, енергійності і т.д. і це не тому, що щось такого зауважили десь-там, а тому, що до Життя в Бозі запрошує Христос
З повагою, о.Олег

[Michail]

безперечно. І святі є, вірую. Але точно - не завдяки, а всупереч рішень їхньої Церкви

Це точно всупереч було.

[о.Олег]

безперечно. І святі є, вірую. Але точно - не завдяки, а всупереч рішень їхньої Церкви

Це точно всупереч було.

так. Тут ще одна річ: звичайно, що православні не роздають кондоми і не розлучають всіх охочих. Знаю, що це справа складна і вони підходять дуже індивідуально і розважливо. Але важливо мені наголосити на тому, що можливість кондомів, розлучень у них існує на рівні можливого дозволу, а це суперечить Богові
З повагою, о.Олег

[andrey s.]

так. Тут ще одна річ: звичайно, що православні не роздають кондоми і не розлучають всіх охочих. Знаю, що це справа складна і вони підходять дуже індивідуально і розважливо. Але важливо мені наголосити на тому, що можливість кондомів, розлучень у них існує на рівні можливого дозволу, а це суперечить Богові
З повагою, о.Олег

Я таке називаю простіше, це як сприяння гріху. Звісно я кажу за позицію П.Ц. що до другого шлюбу.
Просто вони не врахували люцку гріховність і слабкість. Люди при такій позиції мають спокусу скористатись цим. Тобто при найменших труднощах, чи коли десь гульнули на стороні і це було класно , можна знайти причину для розлучення, бо Церква таке практикує і сосідка так зробила.
І тут не йде мова за турботу Церкви за вірних, типу щоб зняти тягар з людини і вона собі жила в другому чи третьму шлюбі щасливо.
Тобто я кажу за люцку природу, що лекше щось пристосувати під себе, ніж самому змінитись згідно Заповіді Божої всупереч своїй гріховній природі.

Хтось може сказати що у нас так само, що там і там таке було. Але різниця дуже велика. Там і там могло відбутись уневажнення при наявності причини того, що шлюба просто не було. Бо Церква не розриває Те, що зкріпленно Богом.
А не спокушає людей вчинити гріх, і при цьому тішитись що в Церкві можна взяти другий чи третій шлюб.
І те що П.Ц. не розлучають всіх охочих, Це правда. Але вона меркне перед самим поняттям:"Другий шлюб".
Це як на мене і на хлопский розум.(інакше не вмію )
Дякую.

[Michail]

Так в цьому плані і поважаю Каолицьку Церкву, бо є чіткість у навчанні і послідовність.

Тут би ще про блуд (порнея) і зраду (мойхея) згадати. Але раз часу не дуже.

Просто в мене така думка, що якщо чоловік залишив дружину, а вона старалась шлб вберегти. Та ще й з дитиною на руках зосталась, то чому Церква не може в цьому зробити милосердя для жінки і не дати їй ще один шанс на одруження? Навіть Мойсей заради жорстоких сердець дав дозвіл... (Нагадую, що це особливі випадки, а не закономірність). І тут чоловік не росто зраду (мойхея) зробив, а саме в блуд і в блуді жиє і до жінки більше нічого не має (я знаю один такий випадок, але не з Католицької Церкви, а з Православної.)... Це не одна-дві, або кілька зрад, а саме блуд. А у випадку блуду, навіть Ісус дозволив помягшення. І що тоді робити бідній жінці? Знаходить собі чоловіка-помічника, чи то з дозволу Праволавної Церкви чи ні... Це реалії.

[Michail]

Краще скажіть, як Вам це:


http://www.ecumenicalstudies.org.ua/nov ... /04/23/699

Підсумовуючи, президент Інституту Екуменічних Студій наголосив, що християн єднає конечність молитви, вагомість біблійної герменевтики і знання історії. «Центром нашої єдності – є Христова віра, а не Рим. Тому треба йти до джерел (уникати стилю підручників), щоб пізнати дійсно якими були факти. Перше тисячоліття має бути моделлю для третього тисячоліття – треба його вивчати і застосовувати до сучасного, однак не думаймо, що тоді все було так добре», - підсумував о. Іван Дацько.

[luksander]

Здається, сам доповідач користується підручниками для формування своєї думки, а не джерелами… Чим йому, до прикладу, Фераро-Флорентійський (друге тисячоліття!) собор не догодив в плані екуменічної єдності?

І що це за історія з роздертим плащем?

[о.Олег]

Краще скажіть, як Вам це:


http://www.ecumenicalstudies.org.ua/nov ... /04/23/699

Підсумовуючи, президент Інституту Екуменічних Студій наголосив, що християн єднає конечність молитви, вагомість біблійної герменевтики і знання історії. «Центром нашої єдності – є Христова віра, а не Рим. Тому треба йти до джерел (уникати стилю підручників), щоб пізнати дійсно якими були факти. Перше тисячоліття має бути моделлю для третього тисячоліття – треба його вивчати і застосовувати до сучасного, однак не думаймо, що тоді все було так добре», - підсумував о. Іван Дацько.

це реальність, на яку, думаю, тут варта процитувати пояснення Христової Церкви

Кардинал Йозеф Ратцингер,
Конгрегация Вероучения

Преодолеть фальшь и двусмысленность

В последние годы внимание Конгрегации Вероучения было обращено к проблемам, связанным с использованием фразы "Церкви-сестры", которая появилась в ряде важных документов, а также звучала во время дискуссий, посвящённых диалогу между Католической и Православной Церковью. Это выражение стало общепринятым при обозначении движения к объединению Католической и Православной Церквей.

К сожалению, в некоторых документах, а также в работах ряда богословов, вовлечённых в экуменический диалог, это выражение стало обозначать равнозначность Католической Церкви и Православной Церкви, что, естественно, приводит к мысли о том, что единая Христианская Церковь ныне не существует, но может быть восстановлена путём примирения двух "Церквей-сестер". Более того, некоторые совершенно неуместно употребляют это словосочетание по отношению к взаимоотношениям Католической Церкви и англикан или других некатолических церковных общин. "Богословие Церквей-сестер" или "экклезиология Церквей-сестер", в том виде, в котором они сейчас обсуждаются, используют искаженное значение этого выражения по сравнению с его исходным значением.

С целью преодолеть указанную фальшь и двусмысленность в использовании термина "Церкви-сестры", Конгрегация Вероучения сочла необходимым подготовить прилагаемую Записку по поводу выражения "Церкви-сестры", которая была одобрена Папой Иоанном Павлом II во время аудиенции 9 июня 2000 года. Указания, содержащиеся в данной Записке, таким образом, представляют официальную точку зрения, хотя сама Записка и не будет опубликована в официальном сборнике в силу того, что она имеет лишь частную цель внесения определённости в богословскую терминологию по данному вопросу.

Во избежание недоразумений

Выражение "Церкви-сестры" часто встречается при экуменическом диалоге, особенно во время диалога между Католиками и Православными, и постоянно уточняется обеими сторонами. В то время как это выражение стало общеупотребительным, в современных экуменических документах начало преобладать его двусмысленное использование. В соответствии с правилами Второго Ватиканского собора и позднейшими Папскими посланиями, следует восстановить правильное использование этого словосочетания.

Возникновение термина

Начать полезно с краткого исторического обзора. Выражение "Церкви-сестры" не встречается в Евангелии. Но тем не менее, имеется большое число указаний на сестринские отношения между местными Церквями во времена раннего христианства. Наиболее подходящей цитатой из Нового Завета следует признать отрывок из второго Послания Апостола Иоанна "Приветствуют тебя дети сестры твоей избранной" (2 Иоан. 13). Здесь община, которая посылает приветствия другой общине, называет себя сестрой этой общины.

В христианской литературе выражение "Церкви-сестры" возникло на Востоке, когда, начиная с пятого века, приобрела законченный вид мысль о возглавлении Церкви пятью Патриархами, из которых первым среди равных являлся епископ римский. В этой связи следует упомянуть, что ни один Римский понтифик не признал это уравнивание кафедр и не подтвердил, что римской кафедре принадлежит только первенство по чести. Следует также отметить, что типичная для Востока патриархальная структура никогда не развивалась на Западе.

Как известно, разногласия между Римом и Константинополем позднее привели к взаимному отлучению "с последствиями, которые, как мы можем судить, вышли за рамки того, что предполагали и предыидели их авторы, чьи анафемы касались личностей, но не Церквей и не предполагали разрыва экклезиологического общения Рима и Константинополя" (Совместная Декларация папы Павла VI и патриарха Афинагора I, 1966 год)

Выражение "Церкви-сестры" снова появилось в двух письмах митрополита Никодимии Никетаса (1136) и патриарха Иоанна X (1198-1206), в которых они высказали негодование, что Рим, присвоив себе статус матери и учителя, аннулировал их авторитет. С их точки зрения, Рим является лишь первой среди равных Церквей-сестёр.

В новейшее время Патриарх Константинопольский Афинагор I был первым, кто вновь употребил выражение "Церкви-сестры". Приветствуя братские поступки и призыв к единству со стороны Папы Иоанна XXIII, Афинагор часто упоминал, что он надеется в ближайшем будущем увидеть восстановленное единство Церквей-сестер.

Второй Ватиканский собор одобрил использование выражения "Церкви-сестры" для описания отношений между отдельными (партикулярными) Церквами: "на востоке преуспевают множество местных Церквей: среди них первенствуют Церкви, среди которых многие основаны ещё самими апостолами. Поэтому, среди восточных церквей преобладало и продолжает преобладать страстное желание навсегда сохранить общность веры и милосердия, которая свойственна местным Церквям, как сестрам" (Декрет Второго Ватиканского собора "Unitatis redintegratio".

Первым папским документом, в котором определение "сестры" применено по отношению к Церквам, является Апостольское послание "Anno ineunte" папы Павла VI к Патриарху Афинагору I. После заверений, что он сделает всё возможное, чтобы восстановить полное общение между Церковью Запада и Востока, папа спросил: "Поскольку тайна Божественной любви присутствует в каждой местной Церкви, не является ли это аргументом для употребления слов "Церкви-сестры", которое использовали друг по отношению к другу Церкви, расположенные в разных местах? В течение столетий наши Церкви были как сестры, созывая совместно Вселенские Соборы, которые защищали чистоту веры. Теперь, после долгого периода разделения и взаимного непонимания, Господь, несмотря на все препятствия, возникшие между нами в прошлом, даёт нам возможность снова открыть друг во друге Церкви-сестры."

Это выражение часто использовалось Папой Иоанном Павлом II во множестве документов. Важнейшими из них являются:

Энциклика "Slavorum Apostoli", гласящая: "Для нас они (Кирилл и Мефодий) являются покровителями и возглавителями экуменического сближения Церквей-сестер Востока и Запада, имеющего своей целью, через молитву и диалог, восстановление видимого единства в совершенном и полном общении".

Письмо европейским епископам от 1991 года, в котором говорится: "Таким образом, с этими (Православными) Церквами отношения должны строиться как с Церквами-сестрами".

Энциклика "Ut unum sint", утверждающая в параграфе 56: "Следуя Второму Ватиканскому собору, в свете еще более ранней традиции, стало вновь употребительным обращаться к Поместным (Православным) Церквам как к Церквам-сестрам". Эта тема вновь поднимается в параграфе 60, гласящем: "Совсем недавно международная комиссия сделал важный шаг вперед в вопросе о том, каков должен быть метод, применяемый для восстановления полного общения между Католической и Православной Церквами. Комиссия положила в основание позитивного решения этой проблемы доктрину Церквей-сестер".

Инструкции к использованию термина

Исторические ссылки, представленные в предыдущих параграфах, иллюстрируют важность, которое выражение "Церкви-сестры" принимает при использовании в рамках экуменического диалога. Указанные факты свидетельствуют о важности правильного использования данного термина с богословской точки зрения.

В действительности, в истинном значении этого слова, "Церквями-сестрами" являются лишь местные Церкви (или группы местных Церквей, примером чему служат Патриархаты или Митрополии) между собой. Если выражение "Церкви-сестры" будет использоваться именно в этом истинном смысле, то всегда будет присутствовать ясность, что Святая Католическая Апостольская Церковь является не сестрой, но матерью всех местных Церквей.

Можно также употреблять выражение "Церкви-сестры" в истинном значении применительно к отношениям местных Католических и некатолических Церквей между собой; в этом смысле собственно Римская Церковь также может быть названа Церковью-сестрой других Церквей. Тем не менее, как было указано выше, по существу нельзя говорить, что Католическая Церковь является сестрой какой-либо местной Церкви или группы Церквей.

Это не просто вопрос терминологии, но, прежде всего, отражение основ католического вероучения о единственности Церкви Иисуса Христа. Строго говоря, существует лишь одна Церковь, поэтому во множественном числе термин "Церкви" может употребляться только по отношению к территориально ограниченным местным Церквам.

Таким образом, во избежание недоразумений, следует избегать выражений типа "две наши Церкви", ибо это может привести к непониманию и богословской путанице. Применение такого выражения по отношению к Католической Церкви и Православной Церкви в целом (или к одной, отдельно взятой Поместной Православной Церкви) ставит под сомнение существование Единой Святой Католической и Апостольской Церкви, утвержденное в Символе веры.

Наконец, нужно иметь в виду, что выражение "Церкви-сестры" в его истинном значении может быть использовано только по отношению к тем церковным организациям, которые сохранили епископское преемство и таинство Евхаристии.

Рим, из залов Конгерации вероучения, 30 июня 2000 г., в торжество Святейшего Сердца Иисуса.

+ Иосиф Кардинал Ратцингер
Префект

+ Тарцизио Бертоне, SDB
архиепископ на покое Верчелли,
Секретарь

З повагою, о.Олег

[andrey s.]

К сожалению, в некоторых документах, а также в работах ряда богословов,.........................

З повагою, о.Олег

Така досить поважна і зовсім не дрібничка.
Ну раз так це подає Конгрегація Віровчення, значить так потрібно.
Хоч такий заданий тон, 100% , комусь з Східної Церкви буде муляти.
Але досить пізнавально.
Дякую.

[Michail]

К сожалению, в некоторых документах, а также в работах ряда богословов,.........................

З повагою, о.Олег

Така досить поважна і зовсім не дрібничка.
Ну раз так це подає Конгрегація Віровчення, значить так потрібно.
Хоч такий заданий тон, 100% , комусь з Східної Церкви буде муляти.
Але досить пізнавально.
Дякую.

Та хай муляє. Якщо так вважає саме Католицька Церква, а не просто БенедиктXVI то тоді приймаю.

Наконец, нужно иметь в виду, что выражение "Церкви-сестры" в его истинном значении может быть использовано только по отношению к тем церковным организациям, которые сохранили епископское преемство и таинство Евхаристии.

І вони хоч видимо не є цілісним (типу не підлягають повній єдності), але по сказаному вище - одна Церква...
Бо як тоді розуміти цей документ інакше? Тим більше що:

Как известно, разногласия между Римом и Константинополем позднее привели к взаимному отлучению "с последствиями, которые, как мы можем судить, вышли за рамки того, что предполагали и предыидели их авторы, чьи анафемы касались личностей, но не Церквей и не предполагали разрыва экклезиологического общения Рима и Константинополя" (Совместная Декларация папы Павла VI и патриарха Афинагора I, 1966 год)

анафеми не стосувались церков, а особистостей. Тоді виходить що розєднання не сталося?

[Michail]

Хай буде тут:

Реальна історія для душі:

http://outpouring.ru/news/2009-3-20-519-0-1-1254969929
Я вырос в религиозном доме. Мой старший брат избивал меня почти до смерти. Есть еще младшая сестра. Каждое воскресенье мы ходили в церковь. И не один раз, а три раза в неделю ходили в церковь. Мы никогда не читали Библию и не молились, но ходили и делали правильные вещи. Это все заставило меня думать, что мои отношения с Богом классные, потому что так меня научили, сказав, что если ты член церкви, то у тебя все окэй.

Потом я поступил в университет и занялся бизнесом, начал зарабатывать много денег, но внутри меня что-то говорило, что этого не достаточно. Должно быть нечто большее. Я не до конца был уверен, больше чего, но такое ощущение было. И я ходил в одно уединенное местечко, там тишина, и сидел на камне, погружаясь в размышления. Это было у большой реки. Наблюдал, как летают чайки, как жизнь бурлит вокруг реки...



Вчора її прослухав із аудіофайла. Вражає, наскільки прийшло запустіння духа для англікан і наскільки є дія Святого Духа в харизматиів-протестантів.

І чого в традиційних християн цього так мало або й ввзгалі нема.

Паралельно, як я слухав цю проповідь, читав писанину о. Василя Квпака (знах, в прикріпленні, і також чимось історія для душі і для роздумів. І на мою думку, хоч це сепаративненько, але дещо важливе в тому є.). І дивувався, чому все-таки такий занепад буває серед традиціоналістів (та й в загальному Католдицьких спільнот в Європі) і такий духовний розвиток радості і уповання серед харизматів (серед католицьких також). Хоча (!) харизматів і віруючих взагалі в нашому суспільстві притискають набагато більше, ніж, наприклад досить сильну організацію Греко-католицької Церкви.


ПРИЄДНАНІ ФАЙЛИ

book.rar

(184.49 Кіб) Завантажено 330 разів

Хоча оскільки зявився харизматичний рух в Католицькій Церкві, то більше зявляється таких зцілень і духовне життя (не завжди у всіх харизматичних спільнотах, але в багатьох), розвивається. І протягом історії були різні випадки зціленьт і інших цікавих чудес (левітації, наприклад Філіп Нері), євхаристійні пости (Катерина Сієнська і ін.), білоккація і стгмати (о. Піо). В православній Церкві також зцілення... Але от що дивує - у традиціоналістів, які це все стараються відкинути (мабуть занадто бояться "прельщения" та настільки що і це відкидують і про прельщение не говорять) - цих див ж і нема.

Які думки?

[andrey s.]

Я думав це буде в темі про харизматів.
Як тут балакати за це. Можуть дати баном по бану.
Це тільки моя думка.

[romanm]

Хай буде тут:
Вражає, наскільки прийшло запустіння духа для англікан і наскільки є дія Святого Духа в харизматиів-протестантів.

І чого в традиційних християн цього так мало або й ввзгалі нема.

Тут я би з Вами не зовсім згодився. Пам ятаєте слова з Біблії, про тих хто шукає чуд? Здебільшого ми хочемо їх А чи впевнені Ви,що ці чуда від....Бога? В таких речах не все золото, що блищить. Я прошу Вас не сприймати це все за чисту монету.

Хоча оскільки зявився харизматичний рух в Католицькій Церкві, то більше зявляється таких зцілень і духовне життя (не завжди у всіх харизматичних спільнотах, але в багатьох), розвивається. І протягом історії були різні випадки зціленьт і інших цікавих чудес (левітації, наприклад Філіп Нері), євхаристійні пости (Катерина Сієнська і ін.), білоккація і стгмати (о. Піо).

Він не "з явився" він ЗАВЖДИ був! І чуда оздоровлення не від того чи хтось ближче до св. Духа. А від волі Божої.